Марія Пустельна, або Історія одного лева

Глава 7

Весняний Нью-Йорк швидко розквітав. Чи не на очах розквітали магнолії, вишневим та яблуневим цвітом укрилися сади та парки.

Фімка Ройзман святкував свою сорок першу весну. Дата хоча й не кругла, але заради неї було замовлено стіл у «Гамбринусі» — заокеанській філії однойменного славнозвісного одеського ресторану.

Фімка-Джеффрі, хоча й американізувався, в душі залишався одеситом. Маючи багатий досвід знайомства з кухнями народів світу, зрештою він дійшов висновку, що немає кращої кухні, ніж одеська з її коронними стравами: фаршированою рибою, баклажанною ікрою і вареними раками до пива. Все це і багато чого іншого було замовлено у «Гамбринусі» і подавалося до столу.

Стіни ресторану прикрашали рибальські сітки та ринди, столи були у вигляді бочок, звучав одеський «шансон». Коротко кажучи, все відповідало найвищим стандартам імігрантського ресторану у Нью-Йорку, де аромат страв віддає легкою ностальгією.

Гурій також був серед запрошених. Їв салати, лущив раків. Загалом, нічого особливого, звичайні ресторанні посиденьки.

Незвичайною була зустріч: до зали увійшов ніхто інший, як Нікіта, власною персоною. Буває ж таке! І де? У Нью-Йорку! За тридев’ять земель від Одеси. Оце так!

Всі троє — Фімка, Гурій і Нікіта — земляки, бувші студенти одного інституту, стояли у центрі зали, ляскаючи одне одного по плечах. Повторювали неминуче в таких випадках: це ж треба… оце зустріч…

Нікіта був не один — з невеличкою галасливою компанією. Він якось загрубів, заматерів за ці роки. Голос його залишався такий же —прокурений, з іноді дзвінкими нотками. І сміх такий же — козлячий. І такою ж незмінною залишилась ідеально поголена кругла голова, що нагадувала більярдний шар. Проте деяка впевненість і твердість з’явились у його поставі і жестах. А на руках — нові татуювання.

Незабаром всі троє повернулися до своїх столів, домовившись потеревенити пізніше, часу ж бо ще — цілий вечір.

… — Да, братан, отак складається життя: сьогодні ти супермен, а завтра — кавалок гівна у Чорному морі, — ваговито промовив Нікіта, коли вони вийшли з Гурієм з ресторану на вулицю подихати свіжим повітрям.

Нікіта належав до того типу людей, котрі в свою балаканину полюбляють вставляти начебто мудрі фрази, як то «життя — російська рулетка», «доля всіх зламає», «початок може стати і кінцем», тощо.

З Гурієм він був відвертим. Та й кого йому соромитись? Чи замало вони з Греком наробили справ в Одесі? Чи замало вони пограбували галерей і артсалонів? Чи замало вибили грошей зі своїх жертв? Разом вони якось йшли по одній карній справі, сиділи у різних камерах під час слідства. Грек тоді тримався бійцем, нікого не здав.

Але з пограбуванням і рекетом районного масштабу покінчено, сплинув час кримінальної романтики. Нікіта нині працює на міжнародному рівні: через Одесу зручно переправляти закордон підроблений антикваріат. Можна вивозити через Туреччину або Єгипет. А можна через Болгарію чи Румунію. Візи туди не потрібні, митниці там слабенькі, можна дати хабаря. А звідти вже легше все переправити до Західної Європи чи до Штатів.

Власне, Нікіта займається контрабандою. Має тачку, грошву, повний вагон шльондр, хату прикупив. Словом, живе життя. «Так, звичайно, небезпечно. Але ж, сука, що поробиш? Бабло на халяву на дають». Нікіта відтягнув футболку, і Гурій побачив дві глибокі вогнестрільні рани на його правому плечі.

— Ось так, старий. Можна сказати, працюю за спеціальністю. А ти чим займаєшся? Шо? Красиш? Пишеш ікони? Ну-у, бро… То в тебе, дивлюсь, життя гірше за моє. Я ж думав, що ти живеш життя, а ти… І варто було заради цього їхати в Штати? Ти ж на ідіота не схожий, вибач за відвертість.

Крутячи у пальцях запальничку, Гурій мляво підтримував розмову. Пожалкував, що зараз поруч із ним Нікіта, а не хтось інший зі знайомих одеських художників.

А Нікіта базікав без упину:

— А бандюгана Грека Одеса ще довго буде пам’ятати. Якщо у місті відкриють музей бандитської слави, я перший відвалю бабла, щоби ім’я Грека вигравіювали на золотій табличці. Ось так, доля-сука будь-кого зламає. І тебе зламала, злила в каналізацію. А ікони, бро, може писать будь-хто, навіть я. Якщо порозумнішаєш і надумаєш до нас, у бізнес, дзвони, пиши коли завгодно. Якшо шо, замовлю за тебе слівце. Нам перевірені люди потрібні, тим більше, з американськими ксівами і досвідом роботи. Ось номер моєї мобіли.