Марія Пустельна, або Історія одного лева

Глава 4

Якось одного разу Гурій з приятелями-бандюганамиі веселими подружками відправився до Єгипту, на берег Червоного моря, на відомий курорт Шарм-ель-Шейх. Засмагав там із компанією на пляжі, літав над морем на дельтаплані, курив гашиш через кальян.

А на третій день невідома сила потягнула Гурія, покликала. Залишивши готель, наодинці пішов він туди, де у надвечірньому чорнильному повітрі ще було добре видно обриси гір пустелі.

Дивовижні гори — з мінливим кольором схилів, від червоно-рудого до димчасто-сірого. Вдень, у пекучому мареві над затверділим піском, ці гори здаються міражем, що насувається невпинно на тебе; а ввечері, у сутінках, що швидко згущуються, вони наче осідають, оточуючи берег неприступним громаддям. І моторошно від їхньої німоти і тисячолітньої байдужості до людини…

Що там шукав Гурій? Що прагнув знайти в тій холодній мовчазній пустелі? Повзав Гурій по горах, забираючись на круті схили. Товстий шар тисячолітнього багна тріскався, ламався під його сандалями. Гостре каміння дряпало йому долоні. Він падав, скочувався донизу, в якісь глибокі ями, провалля між гір, верхівки яких торкалися неба, засіяного яскравими зорями.

Притулившись спиною до ще теплої скелі, закуривши цигарку, весь у піску, вимазаний грязюкою, дивився Гурій на ці гори у слабкому дрижачому темно-ліловому світлі і відчував серцем цю картину нічної пустелі — найкращу у Всесвіті, ту, що досі ніким не була і ніколи не буде написана, тому що Бог цю картину створив лише для споглядання. І від нечуваного щастя і радощів, що переповнювали його серце, від усвідомлення того, що на землі є така Божа Краса, Гурій несподівано почав плакати…

— Р-р-р! — пролунало раптом гарчання поруч.

Наче гострі гвіздки вдарили його ззаду. Гурій відсахнувся, відскочив вбік. Через мить якась темна сила кинулась на нього.

Важкий удар збив Гурія з ніг і повалив його на землю. Хтось почав рвати його спину, обдаючи гарячим диханням чоло. Хтось бив його по голові. Несамовито закричавши, Гурій поплазував уперед, щоби видертись з потужних лап. Виліз на колінах, але знову був збитий ударом у спину. І знову його дряпали кігті, і рвали йому шкіру, і били по голові, наче намагаючись здерти волосся. Він відчув, як ікла встромились у його ліве плече, і гострий біль від розірваного сухожилля обпік його до самих п’ят.

Він знову виповз, відчуваючи на всьому тілі теплу липку кашу — кров, змішану з брудом. Відштовхуючись ліктями, намагаючись втекти, видряпувався наверх по камінню, скочувався, і знову ікла упивалися в нього. Він кричав, задихався, в очах було каламутно від крові і піску. Але гаряче дихання не відступало.

І тоді Гурій зрозумів, що він не втече від цього молодого лева, що єдине спасіння — битись. Вже не тямлячись, пішов уперед, гамселячи відчайдушно кулаччям цю рикаючу масу куди прийдеться: у гриву, у груди, у морду. Потім знову спробував бігти…

Світало, перші промені сонця стрімко розганяли темряву. Гурій заповз в якусь щілину під скелею. Почав вигрібати з-під себе пісок, споруджуючи своєрідний бруствер. З ями він бачив лише лев’ячі лапи і зрідка гриву, коли лев тикався головою у бруствер. А Гурій все вигрібав з-під себе пісок, не припиняючи кричати захриплим, зірваним голосом.

Незабаром сонце вже нещадно палило пустелю. На пляжах під картатими тентами лежали відпочиваючі, понад морем літали дельтаплани. Диміли кальяни, з пляшок лилися холодне пиво і пепсі.

А далеко, у тисячолітніх горах, під однією зі скель лежав Гурій у місиві з крові та грязюки. Не припиняв хрипіти і стогнати від болю та жаху, але вибратись з укриття не наважувався.