Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

ІІІ. Мої політичні видання

Такую книгу, говорят, выпустил не дай Господи…

Л.Кучма. [4]

Ось я підійшов і до основного - моїх політичних книг, які складають предмет моєї особливої гордості, бо вони реально впливали на розвиток ситуації в Україні, їх зацікавлено читали люди і страшенно боялися владоможці. Вони будили народ і цілком реально закладали підмурівок Помаранчевої революції. Наведу їх повний перелік:

1. Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави? - К., 1999. - 64 с.

Книга про Л.Кучму витримала п'ять видань. Загальний тираж - близько 500 тисяч примірників. 30 тисяч екземплярів незаконно арештовано у Рівненській обласній друкарні.

2. Ворог свободи слова. - К., 1999. - 64 с.

Книга про переслідування режимом Л.Кучми свободи преси в Україні. Вийшла двома виданнями напередодні президентських виборів 1999 року. Загальний тираж - 100 тисяч примірників.

3. Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України. - К., 2000. - 48 с.

Книга про парламентський переворот, шахрайства і фальсифікації в українському парламенті, які мали місце у січні-лютому 2000 р.

Вийшло два видання по 1 тисячі примірників. За написання цієї книги тодішній перший віце-спікер парламенту В.В.Медведчук організував проти автора цивільне і кримінальне переслідування, які тривали два роки і закінчилися закриттям справи за відсутністю у діях Д.Чобота складу злочину. Такі навмисні дії В.В.Медведчука підштовхнули автора до написання книги про нього самого.

4. Час підлої влади, або Чи є "Справа Гонгадзе" справою Кучми? - Броди: Просвіта, 2001. - 330 с, іл.; друге і третє видання - Київ: Оріяни, 2001. - 64 с.

Книга про породжену касетним скандалом політичну кризу в Україні та її перебіг.

Витримала три видання, з них перше - ілюстроване. Загальний тираж - 60 тисяч примірників. Книгу також можна було читати в мережі Інтернет.

5. Парламентська криза в Україні. Причини. Перебіг. Наслідки. - Броди: Просвіта, 2001. - 255 с, іл. Книга про безпрецедентну у світовій практиці парламентаризму подію, коли одночасно в Україні доби Кучми (січень-лютий 2000 р.) діяло два парламенти - один у приміщенні Верховної Ради, інший - у концертному залі Українського дому. Тираж - 5 тисяч примірників.

6. Нарцис, або Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука. - Броди: Просвіта, 2001. - 180 с. Книга вийшла чотирма офіційними виданнями загальним обсягом 40 тисяч примірників, з яких 20 тисяч незаконно арештовано прокуратурою і знищено у м. Рівному. Окрім цього, відомо ще не менше шести різних видань, які не зрозуміло де друкувалися. Загальний тираж книги встановити неможливо.

Книга була розміщена на кількох сайтах в мережі Інтернет українською та російською мовами.

7. Громовідвід, або "Справа Лазаренка". - Броди: Просвіта, 2001. - 206 с.

Видання побудоване на матеріалах Комітету з питань регламенту Верховної Ради України і свідчить про незаконність та надуманість пред'явлених режимом Л.Кучми звинувачень колишньому прем'єр-міністру України П.Лазаренку.

Книга витримала два видання українською мовою загальним тиражем 20 тисяч примірників, і 1 видання англійською мовою, тираж якого автору не відомий.

8. Дванадцять окремих видань із серії "Нарцисіана" про судові процеси з В.Медведчуком я навіть не беру до уваги - їх тиражі були вкрай малими - від 500 до 2000 примірників, але кожне з них мало міжнародний стандартний номер ISBN, і у великих бібліотеках України та закордону вони є. Перерахую їхні назви: "Спроба викупу минулого. Про судовий позов Віктора Медведчука"; "Замість спростування. Про кримінальну справу, порушену у 1973 році проти Віктора Медведчука: Документи і матеріали"; "Попередні підсумки судового процесу за позовом В.Медведчука"; "Позовні вимоги юриста у світлі пояснень журналістів"; "Зустрічний позов видавців книги "Нарцис"; "Безпідставні претензії Віктора Медведчука до видавців книги "Нарцис"; "Адвокат дисидентів, або Як Віктор Медведчук "захищав" члена Української Гельсінської Групи Юрія Литвина"; "Адвокати КГБ"; "Як Віктор Медведчук "захищав Василя Стуса" (у двох частинах).

Ряд моїх книг, зокрема «Свистун», «Оксамитове шахрайство», «Час підлої влади», «Нарцис», «Громовідвід» передруковувалися повністю або окремими розділами у багатьох періодичних виданнях України.

Не зайвим буде зазначити, що далеко не всі вищезгадані книги виходили на кошти «Батьківщини», однак при усіх виданнях і передруках у пресі незмінно зазначалося, що їхній автор є членом політради ВО «Батьківщина», - навіть на обкладинках, випущених у Росії піратських комерційних видань.

Наголошу на такій важливій обставині: ініціатива написання всіх моїх політичних книг належала винятково мені - я ніколи не виконував будь-чиїх замовлень при їх підготовці. Однак після їх написання і навіть перших публікацій в Україні знаходилось немало патріотів, які сприяли тиражуванню та розповсюдженню видань. У цьому плані я також плідно співпрацював із керівництвом «Батьківщини», з якими у мене не було жодного непорозуміння, і я вдячний у цьому плані Вам, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, за взаєморозуміння та співпрацю у боротьбі з режимом Кучми.

Я пишаюся тим, що зробив у великій політиці. У ній я завжди був чесним і ніколи не йшов на компроміс із совістю. Особливо пишаюся своїми книгами. Всі мої політичні видання були написані правдиво, від щирого серця, на одному подиху, їх я писав, аби показати людям правду і вплинути на хід подій. Не знаю, з яких причин, але мої книги були досить читабельними і спонукали до певних наслідків. У всякому разі в Україні мене більше знають по моїх книгах.

Під час розгляду питання про моє прийняття до Національної спілки письменників України відомий український поет Петро Осадчук сказав: «Я не знаю, чи Дмитро Чобіт є найчитабельнішим автором у теперішній Україні, але те, що він входить у цю десятку, - поза всяким сумнівом».

Я не дуже переймався статистикою читання моїх книг, але чув про них винятково позитивні відгуки. Наведу такий характерний випадок. Влітку 2002 року якось зустрів академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька, з яким ми особисто добре зналися по роботі з 1980 року. «Дмитре Васильовичу, ми з Вами давні знайомі, - каже мені, - але я на Вас дуже ображений. Чому це я, у мої літа, маю Ваші книги ксерити? Невже Ви не можете мені їх принести?» Через день я заніс їх в Інститут історії НАН України. Разом з Петром Тимофійовичем зайшли і до директора інституту Валерія Смолія, виявилось, що він також читав мої книги у ксерокопіях! Мені достеменно відомо, що ксерокопії моїх книг робили навіть у міністерствах, відомствах, Кабміні й у Верховній Раді… Думаю, в Україні в останні роки не так вже й багато було видань, щоб люди їх масово ксерили.

В багатьох місцях мої книги роздруковували з Інтернету і читали в такому вигляді - про це, зокрема, мені говорили в листопаді цього року у Кіровограді активісти місцевої «Батьківщини».

До речі, у Спілку письменників я теж сам не просився. Туди мене запрошували неодноразово впродовж кількох років. Не можу сказати, що я гордував, - я просто побоювався відповідальності за саме слово «письменник». В моєму розумінні письменник це - щось дуже значне і величне. Бути письменником - це передусім бути вчителем свого народу; я не вважав, що можу претендувати на таку високу честь.

У Спілку письменників мене прийняли щойно восени 2004 року, після відомих подій, під час яких явно кримінальний режим Кучми прагнув у бандитський спосіб встановити повний контроль над письменницькою організацією. Тоді, на прохання голови Спілки Володимира Яворівського, я брав участь у судових процесах як представник письменницької організації. Нам вдалося відстояти Спілку, і це, безперечно, було великим успіхом напередодні президентських виборів. До речі, на прохання керівництва Спілки про надання їй юридичної допомоги відгукнувся лише штаб «Нашої України», а з боку «Батьківщини» не було жодної практичної дії. Підкреслюю, що я не є професійним юристом і брав участь у судових баталіях не за дорученням партії, а лише з власної ініціативи.

Так, мені приємно, що в усій Україні мене шанують та визнають саме за мої книги. Я отримав кілька тисяч відгуків на них - всі вони були позитивні, і лише кілька - з Радехівського району, що на Львівщині, та з Хмельниччини - засуджували мене за «Свистуна». Пригадую один досить кумедний випадок: якийсь ветеран із Харківщини, похваливши мої книги, в кінці написав: «Вы - не руховец и не член «Батькивщыны», Вы - настоящий коммунист». Цей лист надійшов на адресу Бродівського видавництва «Просвіта», і мої друзі ще довго кепкували з цього приводу наді мною.

Читачі писали, що мої книги не лише несли слово правди, а й пробуджували у них сміливість та підіймали їх з колін. Однак мої книги мені ж і немало коштували: проти мене Генеральна прокуратура України двічі порушували кримінальні справи: у 2000-му і 2002 роках - за фактами публікації моїх книг «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді» і «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука»; хтось влаштував за мною стеження; було порушено і дві цивільні справи, які забрали у мене майже чотири роки життя. Я не маю сумніву, що лише бандитський режим міг влаштувати два підпали протягом одного 2004 року: у лютому - мого гаража, де зберігалися книги, а в травні - друкарні Бродівського видавництва «Просвіта», яка їх друкувала. Ці кримінальні дії були неприхованими актами залякування.

Але особливо зворушливим для мене був епізод, який мав місце 23 чи 24 листопада 2004 року на майдані Незалежності у Києві. Тоді Микола Томенко, надаючи мені мікрофон на сцені Майдану, зазначив, що слово надається людині, яка ніколи не ставала на коліна перед режимом Кучми, автору відомих політичних бестселерів «Свистун», «Нарцис», «Час підлої влади». Трьохсоттисячний Майдан зааплодував, а потім нараз почав скандувати: «Мо-ло-дець!»

Звичайно, що Помаранчева революція була вінцем зусиль із усунення зловісного режиму Л.Кучми, до повалення якого я теж доклав певних зусиль. Але я готувався і до гіршого. У разі перемоги Януковича моя сім’я була готова виїхати з України і просити політичного притулку в одній із країн Заходу. Думаю, що його б мені надали. На превелике щастя, і не лише моє, українці повстали, повалили явно кримінальну владу і обрали своїм, справді народним президентом, Віктора Ющенка.