Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

V. Доленосний випадок

Шановна Юліє Володимирівно, впродовж усього часу перебування у політиці (з 1989 року) свою діяльність я незмінно будував лише в інтересах України та її народу, не пристосовуючись при цьому до жодних персон, навіть заслужених, у тому числі і до Вас. Але Ви, шановна Юліє Володимирівно, мусите пам’ятати випадок, коли мої, абсолютно несплановані дії, суттєво вплинули на Вашу особисту долю. У березні 2001 року, у день Вашого звільнення із Лук’янівського СІЗО після знаменитого рішення судді М.Замковенка, впродовж півдня сотні пікетувальників тримати в облозі прохідну цієї установи. Майже шість чи сім годин Вас все ще не звільняли. За цей час через прохідну періодично, по одному і по двоє-троє, проходили спортивної зовнішності молодики, одягнені у темні куртки, спортивні шапочки, кросівки. Мене заінтригував той факт, що молодики на територію тюрми постійно йдуть, а назад ніхто не вертається. І я вирішив подивитись, у чому ж річ. Коли черговий молодик проходив через прохідну, попередньо показавши через віконце посвідчення, я пішов за ним. Охорона не встигла замкнути двері, і в коридор увійшло ще кілька депутатів, серед них був і Олександр Турчинов, але лише мені одному вдалося прорватися на тюремне подвір’я. До мене підбіг черговий офіцер і почав вимагати залишити межі установи. Я відповів, що залишу її лише тоді, коли з’явиться начальник тюрми і виконає рішення суду про Ваше звільнення, шановна Юліє Володимирівно. Начальника не виявилось на місці, але підійшов полковник Савченко, до речі, в цивільному - його я добре знав, згодом він став генералом. Цей полковник саме вишиковував у дві довгих шеренги кілька десятків молодиків. Савченко вимагав, аби я покинув подвір’я і не порушував закон. У відповідь я звинуватив його. Зав’язалася словесна перепалка, у ході якої я закликав депутатів іти з прохідної на подвір’я, аби допомогти міліції виконати рішення суду щодо звільнення Юлії Тимошенко. У цьому неймовірному гармидері Олександр Турчинов не допустив депутатів на тюремне подвір’я і просив мене теж його залишити. Однак я його не послухав. І добре зробив, бо через деякий час Вас, шановна Юліє Володимирівно, вивели із воріт приміщення слідчого ізолятора. Пам’ятаю, що Ви були дивно вдягнуті, як спортсменка, - в одних лише темних колготках (чи рейтузах) і светрі та з великою синтетичною сумкою в руках. Вас повели не до прохідної, на якій перебували депутати, а до воріт тюремного подвір’я. За Вами йшов якийсь офіцер, солдати і полковник Савченко; за ними, утворивши півколо, просувались молодики у цивільному - саме ті, які впродовж тривалого часу йшли поодинці і невеликими групами через прохідну; мабуть, це були штатні міліцейські провокатори, що мали зчинити якийсь безлад під час Вашого звільнення. Ви вже підійшли до брами, коли я підбіг до Вас, навіть не встиг привітатися - було не до того, взяв Вашу сумку і рішуче сказав іти на прохідну. Ви вже були за крок від брами і запитали: «А яка різниця?» Я теж не знав, яка різниця, але мені було добре відомо, що на прохідній Вас чекали депутати з букетами квітів і тележурналісти, які за цілий день геть перемерзли, бо приїхали прямо із теплої зали суду і зовсім не були готові до тривалого стояння на морозі, але вони стояли і чекали Вас. Тоді я подумав, що влада хоче не допустити телезйомки моменту Вашого звільнення, а відповідно і показу цього відеосюжету по телебаченню. І коли Ви запитали: «Яка різниця?», Савченко у цей момент повторював у рацію: «Внимание, открываем ворота». За брамою стояв сильний галас сотень людей, було шумно, і я закричав: «На прохідну!» Й рішуче спрямував Вас туди. Ви послухались, як дитина; ми з Вами пройшли крізь стрій молодиків, і Ви опинилися на прохідній, де Вас вже зустрічали з квітами депутати. Пригадую, що серед них знаходилися Олександр Турчинов, Валентин Зубов і фотограф Олександр Прокопенко. Згодом О.Прокопенко розповів, що в той час, коли я прорвався на тюремне подвір’я, до брами прибув великий підрозділ беркутівців у шоломах, які відтіснили звідти людей. Після цього вони підігнали вантажну і легкові машини та створили широкий кордон між брамою і людьми, що стояли перед прохідною. Олександр жахнувся, коли побачив, як Ви, шановна Юліє Володимирівно, підійшли до брами, за якою стояли міцні наряди «Беркута». Серед них були і два працівники Генеральної прокуратури України, які мали пред’явити Вам нові звинувачення та новий ордер на арешт. Фактично повторний арешт, шановна Юліє Володимирівно, було зірвано саме завдяки моїм діям. Я цей факт ніколи особливо не афішував, але про нього багато хто знає; тепер, при моєму демарші із списку БЮТ і ВО «Батьківщина», я вирішив про нього розповісти докладніше, аби Ви, шановна Юліє Володимирівно, бува, про нього не забули зовсім.