Мудрець Країни Оз

Розділ десятий Чари відлюдного острівця

День уже майже кінчався, коли пліт був, нарешті, готовий.

— Він не дуже великий, — сказав старий моряк,— проте і я не дуже важкий, а ти, Трот, вдвоє легша за мене. Щождо нашого скляного кошеняти, то його зовсім можна не брати до уваги.

— А пліт не потоне? — запитала дівчинка.

— Не бійся! Його вистачить, щоб доплисти до острова й назад. А нам від цього суденця більше нічого й не треба.

Сказавши це, капітан Білл відштовхнув пліт від берега і, коли він загойдався на течії, ступив на хисткі колоди. Потім моряк подав руку Трот, яка швиденько перебралась до свого друга. Кришталевий Кіт стрибнув на пліт останнім.

Моряк вирубав довгу жердину, а також вистругав плоске весло, і ним тепер легко погнав пліт через річку. З наближенням острова Чарівну Квітку ставало видно все краще, і наші мандрівники швидко погодились, що Кришталевий Кіт навіть недооцінював її краси. Кольори квіток, що розпукали й мінялися просто на очах, були несказанно гарні та яскраві, а самі суцвіття — найрізноманітніші і справді казкові. Само собою зрозуміло, що ці квіти навіть порівняти не можна з тими, які ми знаємо.

Трот і капітан Білл так задивилйсь на Чарівну Квітку в золотому горщику, що зовсім забули про острів. Та ось пліт торкнувся прибережного піску й дівчинка раптом скрикнула:

— Як дивно, капітане Білл, що тут, крім Чарівної Квітки, більше нічого не росте!

Тоді моряк глянув на острів і побачив, що на ньому сама гола-голісінька рівна земля: ніде ні кущика, ні камінця, ані жодної стеблинки трави. Трот, бажаючи скоріше оглянути Чарівну Квітку зблизька, зіскочила з плота і побігла до золотого горщика. Там вона зупинилась і аж завмерла від подиву. Капітан Білл підійшов до неї повільнішою ходою, але теж з хвилину стояв мовчки в німому захопленні.

— Озмі вона сподобається, — кинув Кришталевий Кіт, сідаючи біля чарівної рослини й стежачи, як міняються на ній кольори та відтінки квіток. — Я певен, що це буде найкращий іменинний подарунок.

— А як ви гадаєте, капітане, горщик дуже важкий? І чи не розіб’ємо ми його, поки донесемо додому? — стурбовано запитала Трот.

— Не хвилюйся, любенька, я піднімав більші речі, — відповів моряк. — Але про всяк випадок попробуємо.

Капітан Білл хотів підступити до Квітки ближче, але не зміг одірвати ноги від землі. Дерев’янка нібито була вільна, а жива нога не рухалася * місця.

— Трот, я, здається, прилип, — промовив моряк, розгублено зазираючи собі під ногу. — Наче ні грязюки, ні клею тут нема, і все ж таки щось міцно мене тримає.

Дівчинка намірилась підійти ближче до свого друга, але враз переконалась, що не може цього зробити: земля тримала її ноги так само міцно, як і ногу капітана Білл а. Трот спробувала човгнути ними, потім почала крутити, але й це не допомагало: вона не могла ні на волосок зрушити з місця.

— Чудеса та й годі! — вигукнула дівчинка. — Що ж з нами сталось, капітане?

— Оце я й хочу второпати, — відповів моряк. Зніми черевички, Трот. Мабуть, це шкіряні підошви так прилипають до землі.

Дівчинка нахилилась і розшнурувала черевички.

але одразу ж упевнилась, що не може їх скинути. Кришталевий Кіт, що походжав довкола, ніби нічого й не сталось, раптом сказав:

— Ваша нога пустила коріння, капітане. Я бачу, як воно розростається під землею на всі боки. Те ж саме й у Трот. Ось чому ви не можете зрушити з місця.. Це коріння так міцно вас тримає.

Капітан Білл був досить товстий і через те не міг як слід роздивитись на власну ногу. Але він присів навпочіпки, пильно оглянув ступні Трот і переконався, що Кришталевий Кіт сказав правду.

— Кепські наші справи, — промовив моряк голосом, який свідчив, що йому важко в цім зізнатись. — На цьому гарненькому острівці, Трот, ми потрапили в полон, і я не можу збагнути, як ми виплутаємося з такої халепи, щоб добратися додому.

— Тепер я догадуюсь, чому з нас сміявся Каліда, — промовила в тон йому дівчинка, — і чому він сказав, що жоден з його співбратів нізащо не піде на цей острів. Жахливе створіння знало, що ми тут піймаємось, і не попередило нас.

Тимчасом Каліда, хоча й був міцно прибитий до землі кілком капітана Білла, пильно дивився на острів. Погрозливий вираз, що пробігав по його морді, коли він чинив опір і насміхався з капітана Білла та Трот, змінився тепер подивом і цікавістю. Коли ж звір побачив, що мандрівники досягли острова і зупинились біля Чарівної Квітки, з його грудей вирвалось задоволене зітхання, — довге глибоке зітхання, від якого широко роздулись його груди. І враз після зітхання Каліда раптом відчув, що кілок, який тримав його, трохи поворухнувся і ніби подався з землі.

— Ага! — пробурмотів Каліда. — Коли й далі так зітхати, то я скоро звільнюсь і втечу.

І він почав дихати глибоко-глибоко, на повну силу роздимаючи груди. З кожним зітханням йому щастило потроху висмикувати ключку із землі. І от, нарешті, впершись міцно всіма чотирма лапами в землю і востаннє глибоко зітхнувши, Каліда звільнився і став на піщаному грунті. Але кілок ще наскрізь прошивав його тіло. Тоді Каліда знайшов міцну скелю на березі річки і, приставивши до каменя гострий кінець жердини, витиснув ЇЇ з живота. Потім, заплутавши ключку в густому колючому чагарнику, він смикнувся щосили і зовсім витягнув жердину з тіла.

— Бачите! — вигукнув Каліда. — Тепер, коли не рахувати двох дірок у мені, я такий же, яким був завжди. Але мушу визнати, щд, заполонивши мене, той старий чолов’яга на дерев’янці врятував і себе, і дівчинку.

Проте Каліда, ці найпотворніші істоти в усій Країні Оз, були все ж таки чарівними жителями чарівної країни. І тому в їхніх вдачах добре часто брало верх над лихим. Цей Каліда не був дуже мстивий, і хоч його вороги потрапили в безвихідь і їх тепер можна було покарати, він уже не відчував до них люті.

— Наш великий король усіх Каліда, — сказав звір, — володіє чарівною силою. Мабуть, він знає, як заповнити ці дві дірки в моєму тілі.

І звертаючи на Трот та капітана Білла уваги не більше, ніж ті на нього, Каліда метнувся у ліс, і потрюхав глухою стежкою, що вела в таємне лігво всіх Каліда.

Поки Каліда визволявся, капітан Білл витяг з кишені люльку, набив її тютюном і запалив. Потім, пускаючи кільцями дим, почав думати, що робити далі.

— Кришталевий Кіт, здається, почуває себе добре, — міркував він уголос, — і моя дерев’янка теж не пустила коріння і не приросла. Отже земля тут хапає тільки живе тіло.

— Це такі чари, капітане!

— Знаю, Трот, і саме це мене найдужче непокоїть. Ми живемо в чарівній країні, але жоден з нас не знає чародійства, і тому ми безсилі зарадити собі.

— А чи не зможуть нам допомогти Мудрець Країни Оз або Добра Клінда? — запитала дівчинка.

— Ах, тепер і ми починаємо братися за розум, — відповів моряк. — Тільки Де раніше були наші голови? На щастя, Кришталевий Кіт вільний. Він міг би повернутися у Смарагдове Місто й розповісти Мудрецю Країни Оз про наш полон, а потім попросити, щоб той прийшов і визволив нас.

— Ти підеш? — лагідно й ніжно звернулася Трот до кота.

— Я не розсильний, щоб мене ганяли туди й сюди, — відповіло дивовижне створіння невдоволеним голосом.

— Але ж тобі все одно треба йти додому, — сказав капітан Білл. — Наскільки я розумію, ти зовсім не збираєшся залишатися тут назавжди. А коли прийдеш додому, тобі не важко буде розповісти Мудрецю про те, що сталося з нами.

— Це правда, — сказав кіт, не підводячись з місця й ліниво вмиваючи морду кришталевою лапою. — Мені нічого не коштуватиме розповісти все Мудрецю, коли я повернусь додому.

— Ти підеш зараз? — попросила Трот. — Нам хочеться швидше вирватися звідси, і кожен у Країні Оз дізнається про тебе, й усі називатимуть тебе героєм і говоритимуть про тебе найкраще, бо ти допоміг визволити своїх друзів з біди.

Це був найкращий спосіб умовити пихатого і марнославного кота.

— Я зараз же рушаю додому, — пообіцяло кришталеве створіння, — і попрошу Мудреця прийти вам на поміч.

Сказавши це, кіт ступив до річки і зник під водою. Неспроможний упоратися з плотом сам, він пішов по дну річки, як робив і раніше, коли навідував чарівний острівець. Незабаром дівчинка і капітан Білл помітили, як Кришталевий Кіт з’явився на протилежному березі і неквапливо потюпав у ліс, де скоро загубився серед дерев.

Трот глибоко зітхнула.

— Капітане, — сказала вона, — нам доведеться скрутно. Тут нічого їсти, і ми навіть не можемо прилягти поспати. Якщо Кришталевий Кіт не поспішить, а Мудрець забариться, я не знаю, що з нами буде.