Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р. - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Владислав Едуардович Теліпко (РОЗДІЛ X. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ) #12

РОЗДІЛ X. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Стаття 410. Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб

1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

2. Іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Виключено.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VІ)

1. Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов’язки на території іноземної держави, так само як й іноземці та особи без громадянства можуть набувати процесуального статусу в судах України. Конституція України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців та осіб без громадянства національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов’язків. Вказане стосується і процесуальних прав та обов’язків суб’єктів права, але з особливостями, які закріплені у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

2. У статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особами без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права та виконують ті ж обов’язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту своїх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

3. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. Їх правосуб’єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового реєстру тощо.

4. Відповідно до статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право, процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Згідно ч. 2 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у цивільному процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.

Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і не пов’язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, яким визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права та гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України.

Стаття 411. Виключена

(згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІV)

Стаття 412. Виключена

(згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІV)

Стаття 413. Виключена

(згідно із Законом України від 21.01.2010 р. № 1837- VІ)

Стаття 414. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом

1. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

(У редакції Закону України від 21.01.2010 р. № 1837- VІ)

1. У міжнародному цивільному процесі категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

2. Норма коментованої статті носить відсильний характер. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. у статтях 75 — 78 визначає загальні правила підсудності.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов’язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред’явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом (ст. 109 ЦПК).

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред’являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред’явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності поширюються також і на інші категорії справ, визначених ст. 110 ЦПК.

На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справи за місцем виконання договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 112 ЦПК), пов’язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК). До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах щодо спорів про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; за позовами кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу, пошти, — суди за місцем знаходження транспортної організації (ст. 114 ЦПК).

Суди України уповноважені вирішувати справи за законом України про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право розірвати шлюб з другим із подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства, у судах України (ст. ст. 63, 64 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Підсудність справи між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК).

3. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право». При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Стаття 415. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави

1. У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі — іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, — Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

(У редакції Закону України від 21.01.2010 р. № 1837- VI)

1. У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором України.

2. Необхідність у правовій допомозі виникає тоді, коли хтось із учасників процесу (сторона, свідок та ін.) проживають на території іншої держави і владні повноваження тієї держави, суд якої розглядає дану справу, на них не поширюються. Відповідно до ст. 80 Закону України від 23.06.05 р. «Про міжнародне приватне право» у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду України виникає необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь.

3. Обсяг правової допомоги, який може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, коментована стаття чітко не визначає, відсилаючи нас до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Тож конкретний перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у низці міжнародних договорів України, зокрема, наприклад, у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами — учасниками СНД 7 жовтня 2002 р. в м. Кишиневі. Згідно зі ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складення і пересилання документів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і передання осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконання написів, а також шляхом вручення документів та ін.

4. З питання надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів. Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначається Конвенцією держав — учасників СНД і відповідно до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття; 5) імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання та необхідну для його виконання інформацію, зокрема імена, прізвища та адреси свідків, якщо вони відомі.

У дорученні про вручення документа також мають бути зазначені точна адреса одержувача та назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуваної сторони (ст. 7 Конвенції держав — учасників СНД).

Клопотання складається державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на російську (ст. 17 Конвенції держав — учасників СНД).

5. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його і заінтересовані сторони про час і місце виконання клопотання, щоб вони отримали можливість бути присутніми при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. У разі неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причини його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — учасників СНД).

6. Якщо у справі, яка знаходиться у провадженні суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводитися інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, проживання і не отриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою. У клопотанні про вручення зазначається точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню, запитувана установа (суд) згідно зі своїм законодавством вживає заходів для установлення точної адреси. Вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють в державі вручення документів. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено документ. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може бути оформлено в одному з цих примірників. Підтвердження підписується особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною печаткою установи, яка виконала доручення.

7. У Конвенції держав — учасників СНД встановлено, що держави, які її підписали, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 14). Гаазькою конвенцією з питань цивільного процесу 1954 р. також передбачається, що вручення документів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном, здійснюється у договірних державах на прохання консула запитуваної сторони. Всі труднощі, які виникають у зв’язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 1). Гаазька конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової допомоги виконується, якщо інше не передбачено іншими договорами, при одержанні його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законом своєї країни. Не виконуються доручення відповідно, до яких підлягають виконанню заборонені в державі процесуальні дії. Воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.

На основі правил Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р. були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції. Серед них можна виділити Гаазьку конвенцію про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, ФРН, Швеція, Японія та інші країни; Гаазьку конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція та інші; Гаазьку конвенцію про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р. (учасниці — Греція, Люксембург, Марокко, Франція, ФРН).

Стаття 416. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

1. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, — вимогам частин другої — четвертої цієї статті.

2. У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, — посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім’я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.

3. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

4. Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.

(Доповнено статтею 416 згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VІ)

1. Коментована стаття встановлює вимоги до форми і змісту судового доручення про надання правової допомоги, з яким звертається суд України до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави відповідно до статті 415 цього Кодексу.

2. Згідно частини першої коментованої статті ЦПК України судове доручення про надання правової допомоги, з яким звертається суд України до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави, має відповідати вимогам відповідного міжнародного договору з цією іноземною державою, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Якщо такого договору не укладено, судове доручення складається за правилами, встановленими частинами другою, третьою і четвертою цієї статті ЦПК.

Так, у разі, якщо немає міжнародного договору з іноземною державою, до суду або іншого компетентного органу якої звертається суд України із судовим дорученням, останнє має містити дані, перелік яких міститься у частині другій коментованої статті. Цей перелік не є вичерпним, оскільки передбачає необхідність включення до нього інших окрім зазначених у частині другій цієї статті даних, у випадках, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.

Судове доручення оформлюється українською мовою. До нього обов’язково додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою відповідного суду.

Стаття 417. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів

1. Суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, — дипломатичними каналами.

2. Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

4. У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.

5. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

6. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, — дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

(Доповнено статтею 417 згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VІ)

1. Оскільки відповідно до частини першої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ, що набрали законної сили, цілком логічною є закладена у коментованій статті ЦПК норма про порядок виконання в Україні судових доручень іноземних судів, спрямованих, вочевидь, на виконання цих рішень.

2. Частиною першою коментованої статті визначено випадки, в яких суди України виконують доручення іноземних судів. Так, суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо:

1) вручення викликів до суду чи інших документів;

2) допиту сторін чи свідків;

3) проведення експертизи чи огляду на місці;

4) вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, — дипломатичними каналами.

При цьому, судове доручення не буде виконане судами України, у разі якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3. Частина третя коментованої статті встановлює, що порядок виконання судами України судового доручення іноземного суду про надання правової допомоги визначається частинами четвертою-шостою коментованої статті, а також статтями 418 ЦПК України.

На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі.

Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою відповідного суду.

У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, — дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

Стаття 418. Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів

1. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

2. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

3. У судовій повістці, що направляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 75 цього Кодексу, додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів згідно із частинами п’ятою і шостою цієї статті.

4. У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешт, суд надсилає документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку та невідкладно надсилає розписку і письмові пояснення цієї особи до суду.

5. У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.

6. У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи вважаються врученими.

7. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з’явилися до суду, — у день такого судового засідання.

8. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв’язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

(Доповнено статтею 418 згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VI)

1. Коментована стаття ЦПК України встановлює порядок виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів.

2. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

3. У судовій повістці, що направляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, крім відомостей, зазначених у статті 75 цього Кодексу (містить вимоги до змісту судової повістки суду України), додатково зазначається інформація про наслідки відмови від отримання документів та неявки до суду для отримання документів, що вказані у частинах п’ятій і шостій коментованої статті.

У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи також вважаються врученими.

6. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з’явилися до суду, — у день такого судового засідання.

7. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв’язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою відповідного суду.

Стаття 419. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України

1. Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

2. Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинені процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення.

3. Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

(Доповнено статтею 419 згідно із Законом України від 21.01.2010 р. № 1837-VІ)

1. Коментована стаття ЦПК визначає відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» компетентні органи держави Україна, які, окрім судів України, уповноважені на виконання судових доручень іноземних судів або компетентних органів іноземної держави. Такими органами згідно частини першої цієї статті визначаються дипломатичні представництва і консульські установи України у відповідній державі.

2. Частиною третьою коментованої статті встановлено, що під час виконання судового доручення дипломатичні представництва і консульські установи України у відповідній державі повинні керуватися правилами і вимогами щодо виконання судових доручень, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. Це означає, що при виконанні судових доручень закордонні дипломатичні установи України дотримуються порядку, встановленого ЦПК України для виконання судових доручень судами України. При цьому їм забороняється для виконання судових доручень застосовувати будь-які заходи примусового характеру.