Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.

Законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого імені можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.

Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика, суди через суб’єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід тощо) й об’єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права.

За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обґрунтованості судових рішень і ухвал. В їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню — апеляційному оскарженню та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (статті 291 — 322 ЦПК).

Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України».

Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справ зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства, досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, в апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвала суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.

Водночас апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції, і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер — попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Апеляція (лат. Appelatio — звернення, скарга) — основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

У справі «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24.07.2003 р.), Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 параграф 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів... Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов’язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

В світовій практиці виділяють 2 моделі апеляційного провадження: повна та неповна модель. Характерними ознаками повної моделі апеляції є наступні:

— суд апеляційної інстанції здійснює повний перегляд справи;

— в перегляді справи обов’язково повинні брати участь представники сторін;

— такий перегляд рішень чи ухвал суду апеляційної інстанції здійснюється за участю свідків;

— сторони не обмежені в поданні доказів та доказуванні;

— суд апеляційної інстанції вправі лише ухвалити рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги, направляти справу на новий розгляд апеляційний суд не може.

При неповній моделі апеляційного провадження:

— сторони обмежені в можливості подання доказів апеляційній інстанції,

— апеляційний суд приймає до розгляду нові докази лише в тому випадку, якщо суд першої інстанції відмовив в їх прийнятті через неналежність, або дозволяє подання нових доказів у випадку підтвердження наявності поважних причин їх неподання в суді першої інстанції,

— крім інших повноважень, суд апеляційної інстанції вправі повернути справу на новий розгляд.

В українському законодавстві на сьогоднішній дань закріплена неповна модель апеляційного перегляду рішень та ухвал суду першої інстанції. Найхарактернішими особливостями інституту апеляції в Україні є:

— апеляція подається на рішення чи ухвалу суду, які не набрали чинності;

— справа за апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищого рівня (суду апеляційної інстанції);

— підставою оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

— суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції, але з врахуванням меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

— розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється з додержанням основних засад судочинства.

Інші характеристики та особливості апеляційного перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції в Україні можна вивести з аналізу законодавчих положень про інститут апеляції, передбачених ЦПК України.

Стаття 291. Суди апеляційної інстанції

1. Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

1. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». В Україні утворюються і діють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів « від 07.07.2010 р. система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Апеляційними загальними судами, тобто апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Відповідно до цього поділу юрисдикція цих судів поширюється на рішення, ухвалені місцевими судами, які утворені в межах адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої діє даний апеляційний суд.

2. В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Саме колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду здійснюють перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції, ухвалених та постановлених в порядку цивільного судочинства, що не набрали законної сили.

Стаття 292. Право апеляційного оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

2. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

1. Апеляційне провадження — це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду. Саме апеляційне провадження дає можливість в найкоротші строки виправити судові помилки, сприяє підвищенню якості роботи судів першої інстанції і скеруванню судової практики в суворій відповідності вимогам закону. Дані характеристики дають можливість розглядати апеляційне провадження як важливу гарантію здійснення правосуддя.

2. Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, наділені:

1) сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні). Навіть при реалізації права позивача на подання заяви про розгляд справи за його відсутності, передбаченого ст. 169 ЦПК, чи у випадку розгляду справи на підставі наявних у справі даних і доказів без участі належним чином повідомленого відповідача, у разі його повторної неявки, і позивач, і відповідач мають право оскаржити рішення чи ухвалу суду по справі, в якій вони виступали стороною.

2) інші особи, які беруть участь у справі. Тобто право на апеляційне оскарження в справах позовного провадження відповідно до ст. 26 ЦПК мають треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Судовий представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Всі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені в виданій йому довіреності.

Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники) можуть вчиняти від імені особи, яку вони представляють, усі процесуальні дії, в тому числі і самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.

В справах наказного та окремого провадження право подати апеляційну скаргу мають заявники, інші заінтересовані особи та їх представники.

Крім того, в зв’язку з тим, що в ч. 3 ст. 26 ЦПК України передбачена можливість участі в розгляді справи як осіб, які беруть участь у справі, органів та осіб, передбачених у ст. 45 ЦПК України, можна зробити висновок, що правом на апеляцію наділені також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.).

Щодо прокурора, то п. 2 ст. 45 ЦПК передбачено його право на представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч. 4 ст. 46 цього ж Кодексу передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді (див. коментар до ст. 45, 46). Аналогічне положення міститься в ЗУ «Про прокуратуру» в редакції від 2001 р. 3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов’язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов’язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов’язки осіб, які не залучалися до справи. Разом з тим особи, які не брали участь у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов’язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов’язки цих осіб.

Прикладом може бути ситуація, коли суд відхилив заяву третьої особи про залучення її в процес по розгляду справи, яка стосувалася її прав та законних інтересів і внаслідок розгляду такої справи суд вирішив питання про її права та обов’язки.

Іншим прикладом може бути випадок розгляду судом спору про право власності на спадщину, по якій не був залучений один із спадкоємців, який також вважав, що має право на частину майна у спадщині після смерті спадкодавця.

Ухвалою Соломенського районного суду м. Києва від 18.06.2004 р. затверджено мирову угоду подружжя Заречних про розподіл спільно набутого майна. В липні 2004 р. Анатолій Свалява направив апеляційну скаргу на ухвалу суду, покликаючись на те, що відповідач, Леонід Заречний, одержав у нього гроші в позику, які не повернув. На виконання рішення Васильковського районного суду Київської області на будинок подружжя накладений арешт. Поряд з тим, суд, розглядаючи справу, ці обставини не врахував, не повідомив його як зацікавлену особу про час та місце розгляду справи та розподілив майно подружжя, не витребував правовстановлюючих документів на спірний будинок та перевірив, чи накладено на будинок арешт. Апеляційний суд дійшов висновку, що судом фактично було вирішене питання про права та обов’язки Анатолія Сваляви без притягнення його до участі у справі.

В п. 4 ст. 311 ЦПК України вказано, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь в розгляді справи.

3. За загальним правилом, основним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

Окремим об’єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції, якщо вони безпосередньо передбачені в ст. 293 ЦПК. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 293 ЦПК).

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали особами, які не є і не могли бути сторонами у справі. Такими особами можуть бути, наприклад, свідки, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст. 137 ЦПК України, та інші особи, які залучені судом, чи ті, чиїх інтересів стосувалася підготовка і розгляд справи.

4. Апеляційна скарга може бути подана й тоді, коли особа згодна із рішенням суду, але не згодна із мотивувальною частиною рішення, наприклад з висновками суду щодо встановлення певних фактів.

Як правило, сторони не зацікавлені оскаржувати рішення, які постановлені на їх користь. Однак слід мати на увазі, що факти, встановлені рішенням суду, набувають преюдиційного значення під час вирішення інших спорів за участю тих самих осіб. Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору навіть незалежно від того, чи беруть участь у справі ті самі особи. Тому тактично може бути вигідним постановлення навіть негативного рішення, якщо в ньому будуть встановлені «потрібні» обставини, які можна використати як преюдиційні в інших справах.

5. Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на його частину, наприклад, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку і строку виконання рішення та з інших, вирішених судом питань).

Об’єктом апеляційного оскарження може бути і додаткове рішення суду першої інстанції, постановлене відповідно до норм ст. 202 ЦПК України.

Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз’яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

28¹) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

3. У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 — 30 частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

4. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із законами України від 15.03.2006р. № 3538-IV, від 16.03.2006р. № 3551-IV, від 07.07.2010р. № 2453-VI зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року) (положенню пункту 2 частини першої статті 293 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. №2-рп/2010) (положенню пункту 12 частини першої статті 293 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2010 р. №8-рп/2010)

1. Окремим об’єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції. Однак апеляційному оскарженню підлягають лише ті ухвали, які прямо передбачені у ст. 293 ЦПК.

Заперечення проти ухвал, що не підлягають окремому оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду. Тому якщо особа згодна із рішенням суду, але не згодна із ухвалами, які постановляв суд під час розгляду справи, то заперечення проти цих ухвал подати вона не зможе. Адже подавати скаргу на правильне по суті рішення, яке влаштовує особу, було б недоцільним.

Таким чином особи, які мають право апеляційного оскарження, передбачені у ст. 292 ЦПК, мають можливість викласти в апеляційній скарзі свої заперечення щодо будь-якої ухвали суду першої інстанції, в межах строків, передбачених ч. 2 ст. 294 ЦПК. Таке їхнє право може бути реалізоване або у формі подання окремої апеляційної скарги на одну із ухвал, передбачених ч. 1 ст. 293 ЦПК, або шляхом включення своїх заперечень на всі інші ухвали суду першої інстанції до апеляційної скарги на рішення суду.

2. За змістом коментованої статті заперечення на ухвали можуть включатися лише до апеляційної скарги на рішення (а не ухвалу) суду. Тому апеляційні скарги на ухвали, які можуть бути самостійним об’єктом оскарження, не повинні містити заперечень на ухвали, які окремому оскарженню не підлягають.

3. На відміну від ЦПК УРСР 1963 р., який не містив вказівки, які саме ухвали перешкоджають подальшому розгляду справи, і дозволяв тлумачити це поняття суду, чинний ЦПК встановлює вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Всі інші ухвали самостійному апеляційному оскарженню не підлягають. Заперечення проти них можуть бути включені в апеляційну скаргу на судове рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

Стаття 294. Строки апеляційного оскарження

1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

2. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

3. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Характерною особливістю чинної редакції ЦПК є запровадження розмежування строків для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції і на ухвалу цього суду.

Особа може подати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції. Це необхідно зробити протягом 5 днів з дня проголошення ухвали або, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, — протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо ж йдеться про рішення суду, апеляційна скарга на нього подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи ж, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

2. Прив’язка права на подання апеляційної скарги до дня проголошення рішення чи ухвали зумовлює існування низки дискусійних питань. Так, при перевірці апеляційним судом дотримання строків подання апеляційної скарги слід мати на увазі, що початком перебігу строку на апеляційне оскарження є наступний за датою винесення повного рішення чи ухвали суду день (повним визнається рішення суду, яке складається з чотирьох частин, передбачених у ст. 215 ЦПК). Це зумовлюється тим, що ст. 218 ЦПК України передбачає обов’язок суду негайно та прилюдно після закінчення судового розгляду проголосити рішення суду або його вступну та резолютивну частину. Викладення вступної і мотивувальної частини рішення також є імперативом для суду, хоча їх винесення може бути відтерміноване. Лише у виняткових випадках складання повного рішення може бути відкладено, і ця можливість не залежить від волевиявлення сторін у справі.

Оскільки у ст. 218 ЦПК України передбачено, що у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тому право осіб на подання апеляційної скарги може бути реалізоване з наступного дня після ознайомлення цих осіб з повним рішенням суду. Більшою мірою це пояснюється тим, що обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо це буде встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а при поданні апеляційної скарги у ній потрібно викласти, в чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення суду (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин), які власне і викладаються в мотивувальній частині рішення суду, складення якої може бути відтерміноване. Відповідно і перебіг строків на апеляційне оскарження починається з наступного після визначеного судом дня для ознайомлення з повним рішенням суду.

3. В тому випадку, коли по справі було ухвалено додаткове рішення, передбачене ст. 220 ЦПК, строк на апеляційне оскарження цього додаткового рішення обчислюється з наступного дня після його ухвалення.

Спірною тут виглядає ситуація з огляду на те, що ЦПК передбачено право на подання заяви про ухвалення додаткового рішення до закінчення строку на виконання рішення і не передбачено термін, протягом якого суд повинен ухвалити таке додаткове рішення. Виходячи з позиції Верховного Суду України з цього питання, згідно з якою рішення суду і додаткове рішення є одним цілим (вважаємо, що малася на увазі «рівнозначність» цих двох видів судових рішень), вважаємо, що строк на апеляцію починається з наступного дня після проголошення судового рішення. Інакше право на апеляційне оскарження буде нівельоване можливістю подання заяви про ухвалення додаткового рішення, яка може бути подана протягом 3 років з моменту проголошення «основного» рішення суду. Крім того, п. 4 ст. 297 ЦПК передбачає право суду (судді-доповідача) апеляційної інстанції у випадку надходження справи без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення повернути справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути цей недолік.

У випадку ухвалення додаткового рішення, воно теж може стати самостійним об’єктом апеляційного оскарження у ті ж строки (але не в їхніх межах), що й рішення суду, постановлене за результатами розгляду справи (як різновид рішення суду, рівнозначне йому по суті рішення), бо ст. 220 ЦПК передбачає, що на додаткове рішення може бути подана скарга.

Підлягає також оскарженню в апеляційному порядку, окремо від рішення суду, ухвала про відмову ухвалити додаткове рішення.

4. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо скаржник не звернувся до суду із заявою про поновлення строків, а апеляційний суд не знайшов підстави для поновлення строку.

Відмова у прийнятті апеляційної скарги повинна бути оформлена ухвалою, в якій суд зобов’язаний навести мотиви такої відмови. Ухвалу про відмову прийняття апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому руху справи. Установлені законом строки на подання відповідної скарги не можуть бути скорочені чи продовжені судом.

Лише за наявності заяви особи, яка подала апеляційну скаргу із пропущенням вищезазначених строків, суд розглядає клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд розглядає таку заяву за правилами, встановленими у ст. 73 ЦПК України. Так, суд поновлює строк у разі його пропущення з поважних причин (поважність причин повинен доводити скаржник).

Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується відповідним судом апеляційної інстанції в колегіальному складі, а не одноособово суддею-доповідачем, як це передбачено в касаційному провадженні (ст. 325 ЦПК).

Стаття 295. Форма і зміст апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається у письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

3. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

4. До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

5. До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

(У редакції Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Чинним ЦПК досить детально регламентовано вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Апеляційна скарга обов’язково повинна містити всі передбачені цією статтею реквізити.

До апеляційної скарги, яка не оформлена до вимог, встановлених цією статтею, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом апеляційної інстанції (через постановлення відповідної ухвали суддею-доповідачем по справі) застосовуються положення статті 121 цього Кодексу, тобто апеляційна скарга залишається без руху з наданням строку для виправлення недоліків, а у разі невиправлення недоліків у встановлений строк, апеляційна скарга повертається. Ухвала про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена у касаційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню по справі відповідно до ст. 324 ЦПК.

2. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга. Слід мати на увазі, що скарга подається до апеляційного суду (адресується йому), але через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Тому судом, до якого подається скарга, завжди буде відповідний апеляційний суд. В апеляційній скарзі часто зазначають, що вона подається через Такий-то місцевий суд.

2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження. Необхідно зазначати повне ім’я (найменування) особи, яка подає апеляційну скаргу, її повну адресу та процесуальний статус. Наприклад: «Особа, яка подає апеляційну скаргу, — відповідач Кравчук Володимир Миколайович. Адреса: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 12, тел. (0322) 742053». Часто особу, яка подає скаргу, називають апелянтом. Однак такий термін не передбачено законом, тому його бажано уникати.

3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження. Зазначається процесуальний статус цих осіб у такій послідовності: позивач, його представник, третя особа на стороні позивача та її представник, відповідач, його представник, третя особа на стороні відповідача та її представник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, її представник, інші особи, які беруть участь у справі.

На нашу думку, якщо окрім сторін та третіх осіб у справі беруть участь їх представники, то їх необхідно зазначати окремо, оскільки вони є особами, які беруть участь у справі, і мають самостійний правовий статус.

У разі якщо під час розгляду справи відбулася зміна складу осіб, які беруть участь у справі (наприклад, внаслідок заміни відповідача, процесуального правонаступництва, припинення повноважень представника), то в апеляційній скарзі зазначаються лише ті особи, які брали участь у справі, з урахуванням змін.

4) рішення або ухвала суду першої інстанції, що оскаржується.

5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).

Ця частина апеляційної скарги має найбільш важливе значення, оскільки саме тут скаржник повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо незаконності або (та) необґрунтованості оскарженого ним судового рішення.

Обґрунтовуючи, в чому саме полягає незаконність рішення, скаржник повинен чітко зазначати, яку саме норму (закон) суд застосував неправильно, як її слід було б застосувати (на думку заявника) до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору.

Найважливішу аргументацію доцільно виділяти у тексті скарги графічно (підкресленням, шрифтом).

Важливе значення має структура скарги, оскільки це забезпечує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів. Якщо рішення оскаржується з кількох підстав, то мотивацію доцільно викладати послідовно: яку норму порушено судом, зміст норми, її аналіз та тлумачення, в чому помилився суд, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підстави оскарження. Під час складення скарг у власній практичній діяльності ми відзначаємо спочатку тезу, а потім наводимо аргументацію під неї.

Наводячи доводи, що свідчать про необґрунтованість рішення, скаржник повинен може покликатися на:

— неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи;

— неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, зокрема внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин;

— неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

Скаржник повинен зазначити, які саме висновки суду є необґрунтованими, в чому саме полягає їх необґрунтованість, якими доказами справи це підтверджується. Доцільно вказувати також аркуші справи, де знаходяться ці докази.

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Ці відомості зазначаються в тому випадку, якщо підставою оскарження є необґрунтованість судового рішення. Усунути помилки суду першої інстанції можна лише шляхом повторного дослідження доказів або шляхом встановлення нових обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції не встановив.

Скаржник повинен чітко вказати, які саме обставини слід встановити і чому вони входять до предмету доказування по справі. Необхідно зазначити також, які саме докази слід додатково дослідити під час апеляційного розгляду, які докази подаються скаржником додатково і поважні причини, чому вони не були подані до місцевого суду.

Якщо суд першої інстанції неправильно оцінив докази, порушив правила щодо допустимості та належності доказів, то в апеляційній скарзі наводяться відповідні заперечення скаржника.

7) клопотання особи, яка подала скаргу. В резолютивній частині скарги скаржник повинен зазначити, що він просить в апеляційного суду. Зміст клопотання повинен не виходити за межі повноважень апеляційного суду, зазначених у ст. 307 ЦПК.

Окрім того, скаржник вправі в апеляційній скарзі заявити клопотання процесуального характеру: про виклик свідків, про витребування додаткових доказів, про забезпечення позову, про призначення експертизи. Разом з тим, на наш погляд, ці питання доцільно порушувати окремим клопотаннями.

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Ці відомості наводяться після резолютивної частини скарги. Зазначається найменування документа, достатнє для того, щоб його можна було ідентифікувати, оригінал чи копія, кількість примірників. Наприклад, «Квитанція про сплату судового збору в сумі 45,67 грн., оригінал, 1 прим.».

3. Апеляційна скарга подається до суду із копіями та додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.

Зазначене правило дає можливість таким особам підготуватись до судового розгляду, визначити позицію щодо доводів та нових доказів, наведених у скарзі, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені у скарзі аргументи.

4. Коментованою статтею передбачено обов’язок підписання апеляційної скарги особою, яка її подає, або її представником. Суд повинен звертати увагу, щоб апеляційна скарга була підписана безпосередньо керівником підприємства, установи, організації, а не особою, яка його заміняє, чи його заступником (наприклад у справах про поновлення на роботі). У тому випадку, якщо апеляційну скаргу подає заступник або особа, яка тимчасово заміщує керівника підприємства, необхідно також подати суду наказ про те, що дана особа виконує обов’язки керівника на час відпустки, хвороби на день подання апеляційної скарги, або про те, що особі, яка підписала скаргу, делеговано керівником, Статутом підприємства вести той чи інший напрямок роботи з правом подачі позовних заяв та апеляційних скарг. Наприклад, наказ про делегування заступнику директора з кадрів права видання наказів про прийняття на роботу і звільнення працівників підприємства та право з цього приводу вести усі справи в суді, в тому числі і право підписання апеляційних скарг.

До апеляційної скарги, поданої представником сторони, повинна додаватися довіреність, в якій повинно бути передбачено його право подавати апеляційні скарги, або інший документ, який підтверджує повноваження представника, якщо у справі немає такого документа. Право на подання апеляційних скарг включає в себе право на вчинення як юридичних (складення тексту скарги та її підписання), так і фактичних дій (подання до суду), які з цим пов’язані.

Крім того, судам слід перевірити строк повноважень представника, який вказаний у довіреності. Якщо такої довіреності не подано або строк її дії закінчився, апеляційна скарга вважається поданою неповноважним представником, що є підставою для залишення заяви без розгляду.

Законом передбачена можливість подання апеляційної скарги особами, які визнаються законними представниками. Для таких осіб не вимагається довіреності, але обов’язково

необхідно подати інші документи, які підтверджують їх статус законних представників. Такими законними представниками можуть бути:

— батьки неповнолітніх дітей, які додають до апеляційної скарги свідоцтво про народження дітей, в яких вони записані батьками;

— опікуни і піклувальники повинні подати суду рішення опікунської ради, оформлене належним чином;

— представники громадських організацій, які подають Статут або виписку із Закону про повноваження громадської організації, наприклад, особі, яка виступає на захист інтересів споживача, необхідно надати виписку із Закону «Про захист прав споживачів» і виписку із Статуту про те, що дана особа є керівником цієї громадської організації.

Ці документи повторно не додаються, якщо вони подавалися суду першої інстанції під час розгляду справи.

5. За подання апеляційної скарги сплачується судовий збір та оплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На даний час це питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93 р. За подання апеляційної скарги на рішення суду передбачена ставка у розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

За подання апеляційних скарг на ухвали суду судового збору (державного мита) не передбачено.

Розмір судового збору не залежить від того, повністю чи частково оскаржується рішення, а також від того, в якому розмірі судовий збір було фактично сплачено позивачем.

Відповідно до п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції витрати оплачуються у розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Стаття 296. Порядок подання апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

2. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-IV, від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментованою статтею передбачений порядок подання апеляційної скарги до апеляційного суду. Скарга подається через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення або постановив оскаржувану ухвалу.

Суд першої інстанції лише акумулює усі апеляційні скарги щодо цієї справи. Суд першої інстанції не пізніш як на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги зобов’язаний надіслати всі апеляційні скарги у даній справі разом із самою справою до апеляційного суду. Враховуючи те, що строк подання апеляційної скарги не вважається пропущеним у випадку здачі такої заяви до відділення пошти до 24 години останньої доби строку для подання апеляційної скарги, апеляційні скарги, що надійшли наступного дня після закінчення строку на апеляційне оскарження, повинні бути направлені до апеляційного суду не пізніше наступного робочого дня після їх надходження.

2. Варто відзначити, що за чинним ЦПК суд першої інстанції не має жодних повноважень, що стосуються прийняття апеляційної скарги до розгляду. Він виконує лише організаційну функцію: долучає скарги до справи та направляє її апеляційному суду. Усі питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, про залишення апеляційної скарги без руху або її повернення вирішуються лише судом апеляційної інстанції.

Стаття 297. Порядок прийняття апеляційної скарги до розгляду

1. Справа реєструється в апеляційному суді у порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя- доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом.

2. До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

3. Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Ухвалу судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку.

4. При надходженні неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами або з нерозглянутими письмовими зауваженнями щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-IV, від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року)

1. Всі процесуальні дії у зв’язку із прийняттям апеляційної скарги до розгляду, вирішення питання про залишення неналежно оформленої скарги без руху або її повернення вчиняються судом апеляційної інстанції, а не місцевим судом.

2. Отримана від місцевого суду справа із усіма поданими на неї апеляційними скаргами реєструється в канцелярії апеляційного суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЦПК цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів. Але спершу справа передається судді-доповідачу, який зобов’язаний вчинити протягом 3 днів після надходження апеляційної скарги усі процесуальні дії, необхідні для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом.

3. Вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги, суддя-доповідач повинен ретельно перевірити дотримання встановлених законом умов і порядку порушення апеляційного провадження, зокрема: чи має скаржник право апеляційного оскарження, чи не вступило оскаржуване рішення в законну силу і чи підлягає воно оскарженню в апеляційному порядку, чи не порушено строку подання апеляційної скарги, чи дотримано вимог до змісту та форми апеляційної скарги, чи оплачено судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду апеляційної скарги.

4. У випадку встановлення суддею-доповідачем вищезазначених порушень під час подання апеляційної скарги він постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення її без руху, про що повідомляє скаржника і надає строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

В ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен зазначити всі недоліки скарги. Після їх усунення скаржником суд не вправі залишати апеляційну скаргу без руху з інших підстав, які не були зазначені в попередній скарзі. Так, ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2003 р. В. зобов’язано в строк до 23 березня 2003 р. усунути наявні в апеляційній скарзі недоліки, а саме: викласти її зміст чітким машинописним текстом, зазначити повну й точну назву осіб, які беруть участь у справі, місце їх проживання або тимчасового перебування, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, а також надати квитанцію про сплату державного мита.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною, суд виходив з того, що В. у встановлений судом строк не усунув зазначених в ухвалі судді Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2003 р. недоліків скарги та на порушення вимог ч. 5 ст. 293 ЦПК не надав копії апеляційної скарги з додатковими матеріалами в кількості примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі.

Проте суд, залишаючи апеляційну скаргу В. без руху, надав йому строк для усунення наявних у скарзі недоліків, серед яких не було зазначено необхідності надання копій апеляційної скарги з додатковими матеріалами в кількості примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, у наданий судом строк В. усунув недоліки апеляційної скарги й надіслав її 23 березня 2003 р. на адресу Оболонського районного суду м. Києва.

За таких обставин ухвали суду підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу В. задовольнила.

Якщо під час строку, встановленого в ухвалі суду про залишення заяви без руху, недоліки неналежно поданої або оформленої скарги будуть виправлені скаржником, така апеляційна скарга вважається поданою вчасно. В іншому випадку така скарга вважається не- поданою і повертається скаржникові. В ухвалі про повернення апеляційної скарги обов’язково повинні бути викладені мотиви такого повернення. Ухвала про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню справи.

При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість скарги. З огляду на це суддя-доповідач не може відмовити у прийнятті апеляційної скарги у зв’язку із тим, наприклад, що вона не порушує прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, але подала скаргу.

5. При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду суддя-доповідач повинен перевірити, чи належним чином оформлена справа, яка надійшла від суду першої інстанції. При цьому суду необхідно перевірити такі обставини:

— чи належним чином сформована справа, наявність всіх документів, доказів, якими керувався суд при вирішенні спору;

— чи підшита справа, чи пронумеровані сторінки справи;

— наявність опису всіх матеріалів справи з вказівками на сторінки;

— чи підписані журнали судового засідання секретарем судового засідання;

— чи сходиться дата ухвалення рішення з датою, вказаною в журналі судового засідання;

— чи розглянуті зауваження на правильність і повноту технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, якщо такі були подані;

— чи виконані при ухваленні рішення вимоги ст. 79 — 89 ЦПК щодо розподілу судових витрат;

— чи вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

За наявності факту встановлення таких обставин, суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

6. Передача фонограми судового засідання до суду апеляційної інстанцій з місцевого суду відбувається в такому порядку:

— передається робоча копія фонограм засідань місцевого суду;

— перед передачею робочої копії фонограм засідань місцевого суду необхідно провести підготовку диска з фонограмами; серійний номер диска вказується в супровідному листі; диск у картонному конверті підклеюється до справи для пересилання його разом зі справою.

7. Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Ухвала постановляється суддею-доповідачем одноособово і оформляється окремим документом. Ухвалу судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку. Право подати касаційну скаргу на таку ухвалу має лише особа, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала судді-доповідача про повернення справи до суду першої інстанції оскарженню не підлягає і повинна бути виконана місцевим судом навіть тоді, коли він з ухвалою не згодний.

Стаття 298. Надіслання копій апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі

1. Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копії, апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Після вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду та постановлення відповідної ухвали апеляційний суд розсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційних скарг та доданих до них матеріалів, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

На відміну від господарського процесу в цивільному процесі цей обов’язок покладається на апеляційний суд.

2. Ознайомлення із заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою дає можливість усім особам, які брали участь у розгляді справи, підготуватись до судового розгляду, визначити свою позицію щодо доводів та нових доказів, наведених в скарзі, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в скарзі аргументи, та вчиняти інші необхідні дії, передбачені ст. 299, 301, 306 ЦПК.

3. Особи, які брали участь у справі, вправі, але не зобов’язані, подати заперечення на апеляційну скаргу. Строк для подання заперечень встановлює суд з урахуванням часу, необхідного для цього та в межах загального строку розгляду справи апеляційним судом. Однак навіть у разі пропуску цього строку суд не вправі відмовити у прийнятті заперечень та долученні їх до справи.

За змістом і формою заперечення на апеляційну скаргу повинні відповідати вимогам до апеляційної скарги (ст. 295 ЦПК) з тією лише різницею, коли в запереченні доводиться незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, а не рішення.

Стаття 299. Приєднання до апеляційної скарги

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

2. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді.

3. За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

1. Відповідно до коментованої статті право на приєднання до вже поданої апеляційної скарги мають:

— особи з числа тих, що беруть участь у розгляді справи, які виступали на стороні особи, яка подала апеляційну скаргу в суді першої інстанції. До них належать: 1) процесуальні співучасники (співпозивачі чи співвідповідачі); 2) треті особи, які не заявляли самостійних вимог і виступали на стороні скаржника; 3) судові представники. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, не мають права приєднатися до апеляційної скарги, бо вони не можуть бути процесуальними співучасниками і мають право самостійно оскаржити рішення та ухвали суду першої інстанції;

— особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки (див. коментар до ст. 292 ЦПК).

Крім того, закон не забороняє особі, в інтересах якої позов було подано особами, передбаченими ст. 45 ЦПК, самостійно подати апеляційну скаргу.

2. На відміну від ЦПК 1963 р. чинний ЦПК передбачає можливість приєднання до апеляційної скарги до початку розгляду справи в апеляційному суді, а не в межах строку на апеляційне оскарження, як було раніше. Це зумовлено тим, що за чинним ЦПК всі дії по вирішенню питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду вчиняє апеляційний суд, а не місцевий, і надіслання копій процесуальних документів, якими порушується апеляційне провадження, повинно здійснюватися саме апеляційним судом. Відповідно з моменту ознайомлення усіх осіб, які брали участь у розгляді справи з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, знаючи про її зміст та вимоги, вони мають реальну можливість приєднатися до апеляційної скарги.

Якщо заява про приєднання до апеляційної скарги подана після початку розгляду справи в апеляційному суді, то строк не поновлюється, а причина його пропуску не обговорюватиметься. Апеляційний суд повинен в такому випадку повернути таку заяву про приєднання, як таку, що подана з порушенням ст. 299 ЦПК.

3. Право на приєднання до апеляційної скарги повинно реалізуватися шляхом подання заяви у довільній формі, але з вказівкою сторін, статусу, в якому заявник був залучений до справи в суді першої інстанції, причин приєднання, з підписом заявника та датою.

Якщо від особи, яка бажає приєднатися до апеляційної скарги, буде подана заява з інших причин і мотивів, ніж зазначені в скарзі, з іншими ніж в скарзі вимогами, то вона вважатиметься апеляційною скаргою і повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК та оплачуватися судовим збором та витратами на інформаційно-технічне обслуговування розгляду справи. Крім того, до неї будуть застосовуватися вимоги ст. 121 ЦПК.

4. Через те, що співвідповідачі, співпозивачі і треті особи наділені самостійним правом апеляційного оскарження, судам необхідно розрізняти, коли подається заява про приєднання до апеляційної скарги, а коли окрема апеляційна скарга. Для їх розмежування важливо, що приєднання до апеляційної скарги передбачає кілька умов:

1) правове обґрунтування посилання на незаконність або необґрунтованість судового рішення в заяві про приєднання до апеляційної скарги не повинні відрізнятися від обґрунтування, яке міститься в самій апеляційній скарзі;

2) вимоги заяви про приєднання і апеляційної скарги повинні бути однаковими: якщо в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд, а в заяві про приєднання — про скасування рішення суду і припинення провадження по справі, то таке приєднання не може бути прийняте судом.

За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір не сплачується.

Стаття 300. Доповнення, зміна апеляційної скарги або відкликання її чи відмова від неї

1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

2. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині.

3. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги.

4. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.

5. Визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, може її доповнити, змінити, відкликати чи відмовитися від неї.

Доповнення скарги — це наведення нових аргументів та міркувань, наведення нових мотивів скарги, подання додаткових доказів з посиланням на них, уточнення норм матеріального чи процесуального права та ін.

Зміна скарги — це заміна одних положень іншими. В тому випадку, якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, повністю змінює апеляційну скаргу, до неї застосовуються вимоги ст. 295, і як наслідок, ст. 121 ЦПК. Доповнити чи змінити скаргу можна неодноразово, але лише протягом строку на апеляційне оскарження. Такі зміни і доповнення подаються відповідно через суд першої інстанції. Всі зміни і доповнення до апеляційної скарги повинні бути розіслані всім особам, які беруть участь у справі за правилами, викладеними в ст. 298 ЦПК. Про ці зміни і доповнення обов’язково повинна бути повідомлена особа, яка приєдналася до апеляційної скарги. Це зумовлюється тим, що така особа має право відкликати свою заяву про приєднання, якщо ця заява не буде відповідати діям скаржника, викладеним в доповненні апеляційної скарги чи її зміненому варіанті.

Зміна скарги після спливу строку для апеляційного оскарження не допускається, а заява скаржника залишається без розгляду.

2. Одним із розпорядчих повноважень, що складає зміст засади диспозитивності в цивільному процесі, є право особи відкликати апеляційну скаргу або відмовитись від неї.

Для апеляційної інстанції характерним є те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі не тільки доповнити чи змінити її в межах строку на апеляційне оскарження, а й протягом усього часу розгляду справи відмовитись від неї повністю або частково. Крім того, особі, яка подала апеляційну скаргу, законом надано право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді. Для цього скаржник повинен подати заяву, яка розглядається суддею апеляційної інстанції з постановленням процесуального документа — ухвали про повернення апеляційної скарги (розгляд такої заяви здійснюється суддею- доповідачем одноособово, без виклику сторін, без обговорення підстав відкликання).

Відкликання апеляційної скарги є обов’язковим для суду. Результатом розгляду такої заяви про відкликання апеляційної скарги є ухвала суду про повернення скарги, яка не підлягає оскарженню. Особа, яка відкликала апеляційну скаргу, може знову звернутися з нею, тому що апеляційне провадження не відкривалось і не закривалось.

Про таке відкликання апеляційної скарги повинні бути повідомлені особи, які приєдналися до цієї скарги, бо з відкликанням останньої втрачає значення заява про приєднання до апеляційної скарги. Особа, яка отримала таке повідомлення про відкликання апеляційної скарги, може самостійно подати апеляційну скаргу, якщо не сплив строк апеляційного оскарження. Про відкликання апеляційної скарги необхідно також повідомити протилежну сторону, щоб вона не готувала пояснення, заперечення та інші документи, не несла витрати з цієї справі.

3. Про прийняття відмови від апеляційної скарги суд (колегія суддів, а не суддя-доповідач як у випадку з відкликанням апеляційної скарги) постановляє ухвалу, якою закриває апеляційне провадження по справі.

Прийняття відмови від апеляційної скарги не тягне за собою закриття апеляційного провадження, якщо співучасники або треті особи, які приєдналися до цієї справи, клопотатимуть про поновлення строків на апеляційне оскарження і самостійно оскаржуватимуть процесуальні документи суду першої інстанції.

Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Це зумовлено тим, що апеляційний суд зобов’язаний перевірити законність такої відмови, і вправі не прийняти її, коли така відмова порушує права та законні інтереси будь-якої особи, або коли така відмова пов’язана з юридичною необізнаністю сторони, яка відмовляється від апеляційної скарги. Таким чином, в даному випадку апеляційний суд у визначений для слухання справи день за участю сторін відкриває судове засідання, оголошує склад суду, роз’яснює право на відвід суду і судді, роз’яснює сторонам їх процесуальні права і вже після цього оголошує заяву (клопотання) про відмову від апеляційної скарги. Обговорення цієї заяви відбувається за участі осіб, які беруть участь у розгляді справи, вислуховує їхню думку з приводу заявленого клопотання, а після цього особі, яка заявила клопотання про відмову від апеляційної скарги, роз’яснюються правила ст. 300 ЦПК про те, що у випадку прийняття судом такої відмови дана особа не матиме права повторного оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав.

Оскільки ст. 300 ЦПК не передбачає процесуальної форми вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття відмови від апеляційної скарги, вважаємо, що виходячи із того, що суд зобов’язаний перевірити законність відмови і може закрити апеляційне провадження, або може не прийняти її, суду апеляційної інстанції слід вирішувати це питання в нарадчій кімнаті, з винесенням мотивованої ухвали.

Прийняття відмови від апеляційної скарги не залежить від згоди на те інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Така відмова не позбавляє цих осіб права самостійно оскаржити це рішення.

4. Надаючи особі, яка подала апеляційну скаргу, право відмовитися від неї повністю або частково, а сторонам у суді апеляційної інстанції — укласти мирову угоду, законодавець не визначив процедуру вчинення зазначених процесуальних дій, а обмежився вказівкою на необхідність додержання загальних правил щодо них, передбачених ЦПК.

Виходячи з вимог ст. 27, 174, 175 ЦПК, а також судової практики відмова від апеляційної скарги або мирова угода у період вчинення підготовчих дій суддею-доповідачем мають бути викладені сторонами у письмовій формі, оскільки провадження підготовчих дій не передбачає ведення журналу судового засідання і здійснюється без виклику осіб, які беруть участь у справі.

Заява про відмову від апеляційної скарги, а також умови мирової угоди сторін, якщо вони надійшли до апеляційного суду разом із справою, підлягають розгляду цим судом в порядку, визначеному ст. 27, 174, 175 ЦПК. У разі якщо при розгляді справи апеляційним судом особа, яка подала апеляційну скаргу, зробила усну заяву про відмову від скарги, а сторони — про закінчення справи мировою угодою, зазначені процесуальні дії фіксуються за допомогою звукозаписувального технічного засобу. В іншому випадку, за наявності письмових заяв, ці заяви додаються до справи. Прийняття апеляційним судом відмови від апеляційної скарги та затвердження мирової угоди сторін позбавляє скаржника і сторін (при затвердженні мирової угоди) права на повторне звернення до апеляційного суду.

5. Визнання апеляційної скарги протилежною стороною носить формальний характер і ніяким процесуальним документом не оформляється. Таке визнання враховується апеляційним судом в частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи, але воно не звільняє суд апеляційної інстанції від перевірки обґрунтованості апеляційної скарги.

Стаття 301. Підготовка розгляду справи апеляційним судом

1. Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

2. Підготовчі дії, визначені пунктами 6 — 8 частини першої цієї статті, здійснюються за правилами, встановленими главою 3 розділу III цього Кодексу.

1. Провадження в суді апеляційної інстанції — складова частина цивільного процесу. Діяльність суду та інших учасників процесу на цій стадії судочинства побудована на тих самих засадах, які діють у суді першої інстанції. Водночас, апеляційне провадження має свої специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу.

По суті, коментована стаття відтворює ст. 130 ЦПК з незначними змінами і доповненнями, які зумовлені різними завданнями, що ставляться відповідно перед судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, а також від їх процесуального становища. І в першому, і в другому випадку підготовка справи до розгляду здійснюється з метою забезпечення правильного і швидкого розгляду цивільних справ.

Підготовка розгляду справи за апеляційною скаргою, незалежно від її складності, є обов’язковою стадією процесу і повинна проводитись з врахуванням особливостей тої чи іншої категорії справ, а також характеру конкретного спору. Належна підготовка справи до судового розгляду має важливе значення для ефективного і своєчасного її вирішення з метою захисту особистих і майнових прав громадян та організацій, укріплення правопорядку і підняття авторитету суду.

2. Щодо з’ясування складу осіб, які беруть участь у справі і яких необхідно залучити у справу в апеляційному суді, то для вирішення цього завдання суддя перевіряє наявність сторін, третіх осіб та інших осіб, які приймали участь у судовому засіданні як учасники процесу. З’ясування складу цих осіб необхідно не лише для того, щоб залучити їх по справі, але й для направлення їм повісток-повідомлень про день і час слухання справи, направлення повідомлення про відкликання скарги, про отримання змін і доповнень до апеляційної скарги, про залучення до розгляду справи осіб, які не були залучені судом при розгляді справи в суді першої інстанції. Наприклад, якщо судом першої інстанції було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, частина якої належала малолітній дитині, але для участі в розгляді справи не були залучені органи опіки і піклування, суд після закінчення підготовчих дій повинен залучити для дачі висновку по цій справі орган опіки і піклування, який підлягає виклику в апеляційний суд.

Оскільки чинним ЦПК не передбачено обов’язку судді-доповідача постановити ухвалу про закінчення підготовчих дій, вважаємо, що залучення до справи в такому випадку органу опіки і піклування повинно бути передбачено окремою ухвалою.

3. На цій стадії підготовки справи до розгляду суддя-доповідач визначає коло осіб, яких необхідно викликати, тому що не завжди і не по всіх категоріях справ виникає необхідність заслуховувати всіх осіб, які приймали участь у розгляді справи. Особливо це стосується ситуацій оскарження ухвал суду першої інстанції, що стосуються підвідомчості, підсудності справи, визначення ціни позову.

Саме на цій стадії вирішується клопотання про виклик свідків, спеціалістів, про витребування додаткових доказів.

4. На цій стадії судді-доповідачу необхідно визначити характер спірних правовідносин і матеріальний закон, який регулює ці відносини. Тобто необхідно з’ясувати:

— про що заявлено позов,

— про що просить скаржник,

— які заперечення надав відповідач за скаргою,

— які докази були надані суду, які з них суд досліджував,

— якщо суд першої інстанції неправильно застосував закон, то який закон необхідно застосувати.

Для цього суддя-доповідач вивчає матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, позовну заяву (її зміст, посилання на закон та докази), надані в суді докази, їх оцінку судом першої інстанції. На основі цих даних суддя-доповідач визначає, якими нормами матеріального права вирішується даний спір. Неправильне застосування закону може мати місце перш за все у випадку неправильної юридичної оцінки фактичних взаємовідносин сторін.

5. На цій же стадії судді-доповідачу необхідно з’ясувати обставини, які визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами. Для цього судді-доповідачу необхідно звернути увагу на технічний запис судового засідання, журнал судового засідання, на пояснення сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, покази свідків, висновки спеціалістів та експертів, інші докази. Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні суду, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Прикладом такої невідповідності є ситуація, в якій певна особа, бажаючи придбати в іншої автомобіль, сплатила останньому 5 тис. грн, в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу, який так і не був укладений. В зв’язку з цим особа, яка здійснила цей попередній платіж, звернулася до суду про повернення їй цієї суми. Суд відмовив в позові, вважаючи, що дана сума була завдатком, який не повертається у випадку відмови боржника (особи, яка сплатила завдаток) від укладення договору. Але суд не врахував, що завдатком вважається сума, яка іменується завдатком в договорі про передачу завдатку, інакше така сума вважається авансом. Такий договір в даному випадку не був укладений, тому мало місце отримання авансу, який підлягає поверненню, незалежно від того, хто відмовився від укладення договору. Таким чином, суд неправильно оцінив факт передачі позивачем відповідачу грошової суми і помилково визначив юридичні наслідки таких дій.

Судді необхідно перевірити, чи відповідають докази позивача і заперечення відповідача, а також інших учасників справи вимогам ст. 57 — 60, 62 ЦПК. Для цього необхідно ретельно дослідити всі матеріали даної справи, журнал судового засідання та технічний запис судового засідання.

6. Оскільки апеляційний суд не є альтернативою суду першої інстанції і «притримання» доказів до розгляду справи в апеляційній інстанції не допускається, суддя-доповідач саме на стадії підготовки розгляду справи вирішує питання про можливість подання нових доказів шляхом встановлення поважності причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

7. Виконуючи дії, передбачені п. 6 цієї статті, судді слід мати на увазі, що ці процесуальні дії можуть бути вчинені лише в десятиденний строк з дня отримання справи. Коли підготовка справи буде завершена і справа буде призначена до розгляду, вчинення даних процесуальних дій не допускається.

Свідків в судове засідання суд запрошує за клопотанням сторони, яка повинна довести, які обставини може довести цей свідок. Кількість свідків, яких необхідно викликати, визначає суддя-доповідач. В тому випадку, якщо сторона просить викликати свідка у справі, по якій показання свідка не визнаються доказом (наприклад, на підтвердження укладення договору довічного утримання, який не був нотаріально засвідчений) суд відмовляє в задоволенні такого клопотання.

Експертиза може бути призначена по справі лише в тому випадку, якщо суддя-доповідач прийде до висновку, що вона дійсно необхідна, і якщо особа, котра подала таке клопотання, надасть суду докази, що така експертиза не була проведена в суді першої інстанції з причин, які не залежали від скаржника.

Сторонами може бути заявлено клопотання про виклик свідка. За чинним ЦПК спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціалістам технічного характеру не замінює висновку експерта (ст. 54 ЦПК). Сторони можуть клопотати про витребування доказів, якщо нададуть суду дані про те, що вони були позбавлені можливості отримати всі докази самостійно.

8. Суд не може з власної ініціативи вжити заходів із забезпечення позову під час розгляду апеляційної скарги. Такі заходи можуть бути вчинені лише після розгляду судом такого клопотання осіб, які беруть участь у справі. Вжиття заходів забезпечення позову в апеляційні інстанції вирішується суддею-доповідачем одноособово під час підготовки справи до розгляду та без виклику сторін. Про це постановляється ухвала, яка не може бути оскаржена в касаційному порядку.

При цьому суддя-доповідач керується загальними нормами, що регулюють забезпечення позову в суді першої інстанції. Таким чином, на нашу думку, суддя-доповідач вправі замінити спосіб забезпечення або скасувати забезпечення позову.

9. Під вчиненням інших дій, пов’язаних із забезпеченням апеляційного розгляду справи слід мати на увазі вирішення організаційних питань по розгляду справи, витребування доказів з власної ініціативи, інші дії, які виникають в процесі підготовки справи до розгляду.

10. Розгляд справи в апеляційному суді є однією із стадій цивільного судочинства, яка хоч і має свої особливості, але більшою мірою здійснюється за правилами, встановленими для провадження справи у суді першої інстанції, але з обов’язковим врахуванням завдань і предмету апеляційного оскарження.

Стаття 302. Призначення справи до розгляду в апеляційному суді

1. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду.

2. Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач повинен доповісти про підготовку розгляду справи та її результати колегії суддів, яка відповідно до частини 3 ст. 18 ЦПК повинна складатися з трьох суддів. Під час такої доповіді суддя-доповідач повинен проінформувати суддів про готовність справи до розгляду апеляційним судом. У випадку необхідності колегія суддів повинна вирішити питання про проведення додаткових підготовчих дій. Лише колегією суддів справу може бути призначено до розгляду. Такий розгляд повинен розпочатися у розумний строк, але не пізніше 7 днів після закінчення дій по підготовці справи до розгляду.

2. Чинний ЦПК не встановлює, яким процесуальним документом справа призначатиметься до розгляду. Видається, що такі дії мають бути оформлені ухвалою суду, в якій би зазначалися день, час і місце судового засідання. Саме ця ухвала, на нашу думку, передаватиметься секретарю колегії для її виконання: секретар повинен виписати повістки- виклики сторонам за адресами, які вказані в апеляційній скарзі.

3. Справа повинна призначатися до розгляду в розумний строк, під яким, на нашу думку, слід вважати час, необхідний для того, щоб повістка могла дійти до адресата, а її корінці з підписом отримувача повернулися до апеляційного суду до дня слухання справи. І в цей же час необхідно враховувати те, що для підготовки до участі в судовому розгляді справи та для самої явки до суду, судова повістка про виклик повинна бути вручена адресату не пізніше семи днів до судового засідання.

Стаття 303. Межі розгляду справи апеляційним судом

1. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

2. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

3. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

4. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

1. Підставами апеляційного оскарження може бути незаконність та (або) необґрунтованість рішення чи ухвали суду першої інстанції. Але відповідно до положень коментованої статті під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, який перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повинен здійснювати таку перевірку в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Таким чином, змінювати підставу та предмет позову в межах апеляційного провадження не можна.

2. Апеляційний суд вправі досліджувати лише ті докази, які:

— судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку;

— докази, в дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено (цей факт може бути підтверджений журналом судового засідання та технічним записом судового засідання);

— нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Так, неподання доказів до суду першої інстанції представником через його відсутність під час розгляду справи, не є причиною подання цих доказів до суду апеляційної інстанції.

Таке положення було закріплене в ЦПК з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні у них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами шляхом «притримання» доказів, що веде до порушення прав іншої сторони. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в ухвалі (рішенні) суду.

3. Дослідження судом першої інстанції доказів із порушенням встановленого порядку має місце, коли докази були надані суду, проте він незаконно відмовив у їх прийнятті (вважав, що докази є недопустимими, і, наприклад, відмовив у дослідженні договору, укладеного в простій письмовій формі, помилково дійшовши висновку, що обставини, на підтвердження яких сторона просила її дослідити, можуть бути підтверджені лише нотаріально посвідченим договором; вважав, що докази є неналежними, наприклад, відмовив у їх дослідженні, помилково дійшовши висновку, що обставини, для підтвердження яких сторона просила їх дослідити, не мають значення для справи тощо).

Вирішення питання про право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази зумовлено об’єктивними факторами — тлумаченням і застосуванням норм матеріального та процесуального права, на основі яких робиться висновок про наявність чи відсутність порушень закону при дослідженні доказів судом першої інстанції.

Прийняття апеляційною інстанцією нового доказу може бути зумовлено поважністю причин, з яких доказ не міг бути поданий суду першої інстанції (наприклад, якщо сторона своєчасно вжила заходів до розшуку в архівних установах документів, які мають значення для справи, з метою надання їх суду першої інстанції, проте їх було знайдено і передано стороні вже після ухвалення рішення).

Можливою є ситуація, коли сторона надає апеляційному суду нові докази, які мають істотне значення для справи й ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Очевидно, що в такому випадку апеляційна інстанція не може не зважати на нові докази з посиланням на недобросовісну поведінку сторони в суді першої інстанції (неподання доказів з причин, які не є поважними). Так у випадку доведення стороною, яка подає суду апеляційної інстанції ці нові докази, поважності причин неподання їх до суду першої інстанції апеляційний суд зобов’язаний прийняти і дослідити ці докази.

4. Аналізуючи положення даної статті можна зробити висновок, що завданням суду апеляційної інстанції є перевірка рішення, ухвали суду першої інстанції лише в межах оскарженої їх частини і відносно осіб, які подали апеляційну скаргу, і тих, які приєдналися до неї. Винятком з цього правила є встановлення судом обов’язкових підстав для скасування рішення. Такою підставою є встановлене апеляційним судом неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. В такому випадку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги. Так, розглядаючи доводи апеляційної скарги про необґрунтованість відмови позивачу в позові про відновлення на роботі, суд апеляційної інстанції вправі перевірити законність і обґрунтованість відмови йому в позові про виплату заробітної плати, якщо буде встановлено, що мало місце неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права судом першої інстанції при розгляді справи з такими позовними вимогами.

5. В повному обсязі справа може бути перевірена апеляційним судом, якщо буде виявлено очевидну незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, але лише у справах окремого провадження, незважаючи на те, що цей факт міг залишитися поза увагою доводів апеляційної скарги.

Стаття 303¹. Строк розгляду апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції — протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

2. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

(Доповнено статтею 303¹ згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

Коментована стаття визначила чіткий строк, відведений процесуальним законом для розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Вона має бути розглянута протягом не більш як двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції — протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу. Перелік таких виняткових випадків законом не визначено, тож суд при вирішенні цього питання керується власним розсудом, беручи до уваги особливості розгляду конкретної справи і доводи, заявлені в клопотанні про це стороною.

Стаття 304. Порядок розгляду справи апеляційним судом

1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

2. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

3. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, — першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.

4. Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

5. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

6. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з такими винятками і доповненнями:

— розгляд здійснюється колегією у складі трьох суддів;

— зміст рішення (ували), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, в межах яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази, доповідає суддя-доповідач;

— першою пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач;

— суд може обмежити тривалість виступів у дебатах. При цьому кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий період часу для виступу;

— підстави для відкладення розгляду справи (оголошення перерви) визначаються на розсуд апеляційного суду.

Стаття 304¹. Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ

1. Розгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справ, передбачених пунктом 2 частини першої статті 15 цього Кодексу, здійснюється апеляційним судом за наявними у справі матеріалами та без виклику осіб, які беруть участь у справі.

2. Рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду справ, передбачених частиною першою цієї статті є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.

(Доповнено статтею 304¹ згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

У зв’язку з визнанням положень пункту 2 частини першої статті 15 цього Кодексу такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010 р. № 19-рп/2010, положення коментованої статті автоматично втратили свою силу.

Стаття 305. Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

1. Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

2. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

1. Даною статтею відтворено загальні наслідки неявки до судового засідання осіб, які беруть участь у справі, встановлені для розгляду справи судом першої інстанції, тому для тлумачення цієї статті див. коментар до ст. 169 ЦПК з врахуванням особливостей, передбачених даною статтею.

2. Так при розгляді справи в апеляційному порядку можливі лише дві підстави для безумовного відкладення розгляду справи, ними є:

— неявка до судового засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про її належне інформування про день, час і місце судового засідання щодо розгляду цієї апеляційної скарги;

— наявність клопотання про відкладення розгляду справи особи, яка бере участь у справі, із зазначенням причин своєї неявки, які апеляційним судом повинні бути визнані поважними.

Відкладення розгляду справи з інших причин не допускається.

3. У разі належного повідомлення сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи, їхня неявка не перешкоджає розглядові справи. Додатково див. коментар до ст. ст. 74, 76 ЦПК.

Стаття 306. Відмова позивача від позову та мирова угода сторін

1. В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони — укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

1. Надаючи позивачеві право відмовитись від поданого ним позову, а сторонам у суді апеляційної інстанції — укласти мирову угоду, законодавець не визначив процедуру вчинення зазначених процесуальних дій, а обмежився вказівкою на необхідність додержання загальних правил щодо них, передбачених ЦПК.

2. Коментованою статтею перш за все передбачено право позивача відмовитись від позову, поданого до суду першої інстанції. У випадку реалізації такого волевиявлення на стадії апеляційного перегляду справи повинно бути закрито не апеляційне провадження, а провадження у даній справі взагалі.

Виходячи з вимог ст. 27 та 174, 175 ЦПК, відмова від позову або мирова угода мають бути викладені у письмовій формі. Заява про відмову від позову, а також умови мирової угоди сторін, якщо вони надійшли до апеляційного суду разом із справою, підлягають розгляду цим судом у порядку, визначеному ст. 27 та ст. 174, 175 ЦПК. Прийняття апеляційним судом відмови від позову та затвердження мирової угоди сторін позбавляє позивача, сторін права на повторне звернення до апеляційного суду. Якщо у затвердженні мирової угоди сторін відмовлено, то апеляційна інстанція перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення у загальному порядку.

3. Дії апеляційного суду з розгляду питань, пов’язаних із відмовою позивача від позовної заяви, повинні вчинятись із додержанням вимог, передбачених статтями 27, 174, 175, 205 ЦПК. Додатково див. коментар до ст. 300 ЦПК. Відмова позивача від позову, як і затвердження мирової угоди сторін, оформляється ухвалою апеляційного суду. Лише затверджена апеляційним судом мирова угода є виконавчим документом. При затвердженні мирової угоди рішення суду першої інстанції визнається таким, що втратило силу. В тому випадку, якщо апеляційний суд відмовився затверджувати мирову угоду, він зобов’язаний мотивувати своє рішення. Після відмови у затвердженні мирової угоди апеляційний суд продовжує слухати справу по суті.

4. У випадку відмови позивача від позову або укладення мирової угоди сторонами, суд апеляційної інстанції зобов’язаний закрити все провадження, а не лише апеляційне (варто погодитися з думкою В. І. Тертишнікова про те, що апеляційне провадження є одним із видів провадження в цивільному процесі, а не просто стадією процесу). Відповідно, повторне звернення такої особи до апеляційного суду для оскарження цього рішення не допускається.

У випадку визнання позову відповідачем апеляційний суд повинен ухвалити рішення на користь позивача.

Стаття 307. Повноваження апеляційного суду

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

5) виключено.

2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3. За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і є предметом перевірки за заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою. Перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги є вичерпним.

2. Повноваження апеляційного суду дозволяють йому відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення в силі; змінити рішення; скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог; скасувати рішення суду першої інстанції і залишити заяву без розгляду або закрити справу. Оскільки апеляційний суд має право встановлювати нові факти, а також приймати до розгляду нові докази, то оцінку дій суду першої інстанції апеляційний суд дає з врахуванням цих повноважень.

3. Процесуальними документами, якими оформляються повноваження суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є рішення — у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення суду першої інстанції, а у всіх інших випадках постановляється ухвала апеляційного суду.

4. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження апеляційного суду щодо ухвал. Апеляційний суд може відхилити скаргу на ухвалу суду першої інстанції і залишити її без змін, скасувати її і постановити нову ухвалу або змінити ухвалу. Крім того, апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції може скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Частиною 3 коментованої статті встановлення повноваження апеляційного суду щодо судових наказів. Апеляційний суд має право: відхилити апеляційну скаргу і залишити судовий наказ без змін; скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову; змінити судовий наказ. Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

Стаття 308. Підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін

1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

1. Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення у випадку, коли дійде висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, виходячи із ст. 213 ЦПК та цієї коментованої статті можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, коли дійде висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Так, ст. 213 ЦПК передбачено такі вимоги до рішення суду як законність і обґрунтованість. Під терміном законність необхідно розуміти чітке дотримання норм матеріального права, які регулюють правовідносини щодо конкретної справи, і норм процесуального права, які відносяться до процесуальної діяльності самого суду. Незаконним, наприклад, є рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду справи за відсутності сторони, якщо у суду не було відомостей про вручення такій особі повістки про виклик до суду.

Обґрунтованість — це вимога до фактичної сторони рішення. Рішення суду повинно ґрунтуватися лише на підтверджених обставинах, що мають значення для справи. Висновок суду повинен відповідати встановленим обставинам і дослідженим доказам, недотримання цієї вимоги повинно мати своїм наслідком скасування рішення апеляційною інстанцією. Необґрунтованим є рішення суду, ухвалене з врахуванням обставин, які суд вважав доведеними, незважаючи на те, що вони не підтверджуються зібраними по справі доказами.

Наприклад, у справі про розподіл будинку в натурі суд прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідачки грошового еквіваленту вартості частини будинку, яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Суд обґрунтував своє рішення тим, що будинок не можна розділити в натурі через маломірність частки позивача і самого будинку. Та незважаючи на це докази, на підставі яких суд дійшов такого висновку, беззаперечно не підтверджували неможливість розподілу будинку в натурі (не було належним чином проведено судово-будівельну експертизу, не встановлена вартість частини будинку та ін.). Невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенню юридичних наслідків цих обставин.

2. Перевіряючи справу в апеляційному порядку, суд може виявити окремі процесуальні порушення, котрі не впливають на правильність ухваленого рішення. У цьому випадку, не скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов’язаний зазначити в своїй ухвалі про характер допущених помилок і обґрунтувати висновок про неістотність допущених порушень. Так, наприклад, якщо апеляційний суд з’ясує, що справа судом першої інстанції була розглянута не в тому провадженні, то таке порушення не повинно визнаватися істотною помилкою, якщо судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права і не було порушено норм процесуального права. Адже не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних підстав. Проте не слід надто широко тлумачити цю норму.

3. Рішення суду залишається без змін при наявності незначних порушень закону, які були усунуті в процесі розгляду справи, або таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесу, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та інших осіб. Такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після порушення цивільного процесу, відсутність на позовній заяві підпису позивача, відсутність підпису секретаря в журналі судового засідання, невідповідність дати ухвалення рішення в журналі судового засідання і самого рішення, перекрученість даних про сторони, необговорення питання про відвід, якщо причини несуттєві або взагалі відсутні, неознайомлення осіб, які брали участь у справі, з їх правами та обов’язками.

4. Формальні міркування — це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути покликання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.

В коментованій статті вживається термін «справедливе рішення». Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в цивільному процесі не завжди тотожна законності і обґрунтованості.

5. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень у випадку неоплати апеляційної чи касаційної скарги державним митом (судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення), на що не звернув увагу суд першої інстанції (а за чинним ЦПК і суд апеляційної інстанції) при прийнятті апеляційної скарги, не є перешкодою для розгляду останньої, якщо цей недолік усунено під час апеляційного чи касаційного провадження.

Крім того, Верховний Суд України в своїх роз’ясненнях зазначає, якщо судом постановлено рішення з питань, щодо яких вимоги не заявлялися, суд апеляційної інстанції скасовує рішення в цій частині без направлення справи на новий розгляд через відсутність предмета останнього.

Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

2. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

3. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Наведений у коментованій статті перелік свідчить про те, що всі підстави скасування судового рішення можна звести до двох: незаконності і необґрунтованості рішення. Не- обґрунтованим, як вже зазначалося, є рішення, в якому неправильно встановлено фактичні обставини справи. Подібні недоліки можуть виявлятися в різних формах, наприклад:

— неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування;

Обставини, які мають значення для справи — це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і обов’язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.

— недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;

— невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі, визначає обстановку, за якої настають ті чи інші наслідки (справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв’язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.

2. Незаконним є рішення суду, ухвалене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

б) застосував закон, який не поширюється на правовідносини, що були предметом судового розгляду.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в рішенні норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Якщо суд не зазначив в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, проте вирішив спір на підставі чинного законодавства, суд апеляційної інстанції може внести у нього відповідні зміни, не скасовуючи рішення. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акта, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.

Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).

3. Залежно від конкретних обставин справи неправильне застосування норм матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішенні суду першої інстанції. Лише чітко з’ясувавши, яке конкретно з наведених в законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти в ухвалі мотиви скасування рішення.

Передбачене ст. 303 ЦПК право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів. Таким чином, нові факти суд апеляційної інстанції вправі встановлювати як на підставі наявних у справі доказів, так і на підставі нових доказів, прийнятих для дослідження у визначеному законом порядку. Встановлення нових фактів і зміна або постановлення на їх основі нового рішення пов’язані із самостійним дослідженням та оцінкою доказів судом апеляційної інстанції. При цьому слід враховувати те, що в суді апеляційної інстанції можуть досліджуватися не лише письмові, речові докази, призначуватись експертиза, але й допитуватись свідки, допит яких не був здійснений судом першої інстанції.

4. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення тільки тоді, коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій літературі не вироблено. Суди апеляційної інстанції та Верховний Суд України залишають в силі і ті рішення, в яких містяться неточності процесуального порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми матеріального права. Таку позицію суду важко коментувати, бо суди дають оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. Крім того, така оцінка значною мірою зумовлюється новим для процесуального права України явищем — суддівським розсудом (дискрецією).

Окрім того, вживання виразу «порушення, що привело до неправильного вирішення справи» є надто розмитим і не може служити чітким критерієм для оцінки рішення. Але в будь-якому випадку істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах ґрунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.

Стаття 309¹. Підстави для скасування судового наказу

1. Судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена частиною першою статті 96 цього Кодексу.

2. Ухвала апеляційного суду про скасування судового наказу є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Доповнено статтею 309¹ згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

Коментована стаття встановлює вичерпний перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції судового наказу суду першої інстанції. Так, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога про:

1) стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Стаття 310. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду

1. Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

2. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

1. Коментована стаття встановлює порядок закриття провадження по справі або залишення заяви без розгляду у випадках, коли суд виявить обставини, передбачені ст. 205, 207 ЦПК (додатково див. коментар до 205, 207 ЦПК).

У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі або залишення апеляційної скарги без розгляду цей суд зобов’язаний скасувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі чи залишенням апеляційної скарги без розгляду. Положення частини першої цієї статті не застосовується у випадку, коли після ухвалення рішення судом першої інстанції сторона в спірних правовідносинах (фізична особа) померла, а дані правовідносини не допускають правонаступництва. Крім того, слід мати на увазі, що смерть сторони по справі після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не може бути, у відповідності ч. 2 коментованої статті, підставою для скасування рішення суду і припинення провадження по справі, якщо для цього немає інших підстав. В тому випадку, якщо правонаступництво можливе, суд повинен відповідно до п. 1 ст. 201 ЦПК зупинити провадження по справі до вступу правонаступників в спірні правовідносини. В такому випадку до правонаступника переходять спірні суб’єктивні права та обов’язки.

Правонаступництво може бути універсальним (загальним) або сингулярним (частковим). Виходячи із змісту даної статті, в даному випадку можливе лише універсальне правонаступництво, тому що в статті йдеться про смерть фізичної особи. Тому правонаступник, який вступає в розпочатий процес, продовжує здійснювати процесуальні права та обов’язки свого попередника в повному обсязі. Всі дії, які вчинив попередник до моменту вступу в справу правонаступника, є обов’язковими для останнього. Якщо, наприклад, попередник при розгляді справи в першій інстанції відмовився від частини своїх позовних вимог, то правонаступник, допущений до справи апеляційним судом, не може змінювати ці вимоги або з цього приводу доповнювати апеляційну скаргу.

Правонаступник повинен надати суду докази свого правонаступництва. При цьому слід мати на увазі, що зупинення розгляду справи у випадку смерті фізичної особи для вступу у справу правонаступника допускається не завжди. Так, наприклад, не можна зупиняти розгляд справи у випадку смерті позивача по справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів, про захист честі, гідності, ділової репутації, про стягнення моральної шкоди (через те, що ці правовідносини носять особистий характер, нерозривно зв’язані з особою померлого, правонаступництво за цими правовідносинами не допускається). В такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення і мала місце смерть сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, вже в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, така смерть не може бути підставою для закриття провадження по справі (закрити провадження може суд першої інстанції, якому повертається справа).

Таке правило діє і у випадку припинення юридичної особи, якщо заявник, який подав апеляційну скаргу, є юридичною особою, яка ліквідована в період між рішенням суду першої інстанції та засіданням суду апеляційної інстанції, але після подачі нею апеляційної скарги. У випадку реорганізації юридичної особи, її права та обов’язки переходять до її правонаступників, тому в такій ситуації є можливість залучення до справи такого правонаступника.

2. Підстави і порядок закриття провадження у справі як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції однакові. Стаття 205 ЦПК містить вичерпний перелік підстав закриття провадження по справі. У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі, передбачених ст. 205 ЦПК, він зобов’язаний відмінити рішення суду першої інстанції і закрити провадження по справі. Таке закриття провадження по справі можливе, наприклад, в випадку виявлення під час апеляційного розгляду справи її непідвідомчості загальному суду. Підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду, як зазначено в ч. 1 коментованої статті, передбачені в статті 207 ЦПК.

3. Вирішення питання про закриття провадження у справі і залишення апеляційної скарги без розгляду здійснюється судом в нарадчій кімнаті з постановленням відповідної ухвали. В таких ухвалах, крім інших обов’язкових реквізитів, обов’язково повинні бути вказані мотиви і підстави для закриття провадження у справі чи залишення апеляційної скарги без розгляду.

Стаття 311. Підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

1. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 15.12.2006р. № 483-V; у редакції Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття містить вичерпний перелік підстав грубого порушення норм матеріального і процесуального права, які є безумовною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду. Під нормами процесуального права слід розуміти норми, які визначають порядок цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції.

Незважаючи на те, що у коментованій статті немає прямої вказівки на це, але практика підтверджує об’єктивну вимогу про те, що навіть у випадку відсутності в самій апеляційній скарзі посилання на обставини, наведені у коментованій статті, рішення ухвалене з такими порушеннями, повинно бути скасовано. Це пояснюється тим, що наявність цих обставин зумовлює ухвалення неправильного рішення, і як наслідок, недотримання основних процесуальних гарантій судового захисту прав та інтересів учасників судового розгляду.

2. Безумовними підставами скасування рішення і направлення справи на новий розгляд є наступні:

а) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

б) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

в) невідповідність висновків суду обставинам справи;

г) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

3. При новому розгляді справи суд першої інстанції обов’язково повинен враховувати висновки і мотиви скасування рішення, передбачені у відповідній ухвалі суду апеляційної інстанції. Суд першої інстанції зобов’язаний врахувати мотиви апеляційного суду і тоді, коли він із мотивацією та висновками апеляційного суду не згодний. Тому зацікавленим особам слід уважно вивчати мотивацію ухвали апеляційного суду і у разі, якщо мотиви та висновки ухвали апеляційного суду викликають обґрунтований сумнів, оскаржувати ухвалу в касаційному порядку. В іншому випадку суд першої інстанції буде «в полоні» висновків апеляційного суду.

На нашу думку, суд першої інстанції зв’язаний висновками та мотивами апеляційного суду, якщо повторний розгляд справи відбувається з тих самих підстав та на підставі тих самих доказів, які досліджувалися апеляційним судом. Якщо під час повторного розгляду позивач змінив підстави або предмет позову, у справі з’явилися нові докази, суд першої інстанції не може бути зв’язаний висновками апеляційного суду, який розглядав справу, так би мовити, в іншому «форматі». Тому одним із тактичних прийомів обходу несприятливих висновків та мотивів апеляційного суду є зміна підстав або предмету позову, який розглядається повторно.

Стаття 312. Підстави для відхилення скарги на ухвалу суду першої інстанції або зміни чи скасування ухвали

1. Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

1. Об’єктом апеляційного оскарження, як вже зазначалося, можуть бути ухвали суду першої інстанції. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, встановлений у ст. 293 ЦПК. Оскарження ухвали не призупиняє розгляду справи.

При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд повинен всесторонньо і повно перевірити законність і обґрунтованість ухвали на основі матеріалів справи, які досліджувались судом першої інстанції. Наприклад, відмовивши в прийнятті заяви в зв’язку з порушенням правил підсудності, суддя зобов’язаний направити апеляційному суду апеляційну скаргу разом з матеріалами справи, які підтверджують висновок суду про непідсудність. Такі матеріали повинен перевірити апеляційний суд.

2. В тому випадку, якщо постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи і вимогам закону, суд апеляційної інстанції повинен відхилити апеляційну скаргу. При цьому необхідно вказати мотиви відхилення скарги. Так, наприклад, суд першої інстанції повернув позивачу як неподану позовну заяву, яка за формою і змістом не відповідає вимогам, передбаченим для позовної заяви, зокрема немає посилань на докази, не сплачено державне мито, відсутні копії позовної заяви та ін. На таку ухвалу позивач подав апеляційну скаргу, вважаючи, що він не зобов’язаний виконувати вимоги, викладені суддею в ухвалі, постановленій відповідно до вимог ст. 121 ЦПК. Апеляційний суд в такому випадку вивчає матеріали справи, зміст позовної заяви, а також документи, подані позивачем як додатки до позовної заяви. Встановивши, що позовна заява не відповідає вимогам закону, немає необхідної кількості її копій, немає вказівок на докази, які підтверджують вимоги, не оплачено судовий збір і виплати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, апеляційний суд повинен таку апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

3. Апеляційний суд може змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Прикладом може служити ситуація, в якій суд залишив без розгляду позовну заяву у зв’язку з пропуском строку на її подання через неповажні причини, при цьому суд посилався на ст. 73 ЦПК як таку, що регулює відмову в прийнятті позовної заяви через пропущення процесуальних строків, в той час як це питання вирішується відповідно до ст. 72 ЦПК. При перевірці апеляційної скарги було встановлено, що судом першої інстанції у відповідності зі ст. 73 ЦПК справа розглядалась в судовому засіданні з викликом сторін і з звукозаписом процесу, тобто суд перевіряв причину пропуску подання апеляційної скарги і дійшов обґрунтованого висновку про пропуск строку без поважних причин, однак зробив помилковий висновок про залишення скарги без розгляду. В такому випадку апеляційна інстанція може змінити ухвалу суду першої інстанції, вказавши, що в прийнятті апеляційної скарги необхідно відмовити через пропуск строку, наводячи при цьому мотиви, зазначені в ухвалі суду першої інстанції.

4. При порушенні порядку постановлення ухвали судом першої інстанції апеляційний суд повинен скасувати таку ухвалу, а справу повернути на новий розгляд. Така ситуація можлива в таких випадках, коли:

а) ухвала постановлена суддею без розгляду питання в судовому засіданні,

б) було прийняту відмову від позову або укладено мирову угоду, а сторони не були попередженні про наслідки таких процесуальних дій,

в) позовна заява повернута як неподана, а проміжна ухвала про залишення позовної заяви без руху не була вручена позивачу,

г) постановлено ухвалу про виправлення описок і явних арифметичних помилок без виклику сторін,

д) ухвалу підписано не тим складом суду.

Даний перелік порушень не є вичерпним, а в судовій практиці вони зустрічаються дуже часто.

Стаття 313. Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал апеляційним судом

1. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами статті 19 і глави 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314 — 316 цього Кодексу.

2. Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

1. Коментована стаття відтворює загальний порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал судами при розгляді цивільних справ. Додатково див. коментар до ст. 209, 210, 215 ЦПК.

Зазначені процесуальні документи викладаються у письмовій формі й підписуються усім складом суду, який розглядав справу. При цьому в назві і змісті самої коментованої статті містяться неточності. Так, у назві статті вказано, що стаття стосується ухвалення рішень та постановлення ухвал. Але в частині другій йде мова лише про рішення суду. Слід погодитися з думкою Я. Зейкана про те, що в даному випадку слід виходити з принципу розумності і визнати, що суддя-доповідач оформляє не тільки рішення апеляційного суду, але і ухвалу.

2. І рішення, і ухвала повинні оформлятись і підписуватись в нарадчій кімнаті. Оформлення рішення — це написання його тексту.

Стаття 314. Ухвала та рішення апеляційного суду

1. Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;

2) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;

3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5) зміни ухвали суду першої інстанції;

6) скасування ухвали та вирішення питання по суті.

2. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції ухвалює рішення або постановляє ухвалу. Коментована стаття розмежовує випадки, за якими розгляд справи апеляційною інстанцією завершується постановленням ухвали, а за якими — ухваленням рішення. Так, ухвалення рішення апеляційним судом можливе лише у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення. У всіх інших випадках процесуальна діяльність апеляційного суду по розгляду апеляційної скарги повинна завершуватися постановленням відповідних ухвал.

Стаття 315. Зміст ухвали апеляційного суду

1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

часу і місця її постановлення; найменування суду;

прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку апеляційного суду;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

3. У разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в ухвалі має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Ухвала суду апеляційної інстанції за змістом повинна складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині ухвали мають бути зазначені: час і місце її постановлення; найменування суду, прізвище та ініціали головуючого і суддів; прізвище й ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі.

В описовій частині ухвали спочатку необхідно коротко викласти зміст заявлених вимог (вимоги позивача, заперечення відповідача, позиція третіх осіб), після цього — зміст резолютивної частини рішення суду першої інстанції. Виклавши зміст рішення, слід навести: узагальнені доводи апеляційної скарги; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини. При викладенні змісту апеляційної скарги слід зазначити не лише прохання особи, яка її подала, а й доводи, відповідно до яких вона вважає рішення неправильним.

У мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції повинен вказати підстави, на ґрунті яких він дійшов висновку про необхідність залишити рішення без зміни, скасувати або змінити його. Відповідним чином слід аргументувати і висновок суду про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Висновок про законність (незаконність), обґрунтованість (необґрунтованість) судового рішення суд апеляційної інстанції робить на основі аналізу як тих матеріалів, що містяться у справі, так і додатково наданих, відповідно до чинного законодавства, особами, котрі беруть участь у справі. Свої висновки він повинен порівняти з висновками, яких дійшов суд першої інстанції, що дозволяє з’ясувати питання про їх правильність або неправильність.

2. Суд апеляційної інстанції у резолютивній частині ухвали має зазначити наслідки розгляду апеляційної скарги. Висновки суду повинні узгоджуватись із мотивувальною частиною ухвали і відповідними повноваженнями, наданими суду апеляційної інстанції. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без зміни, в резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без зміни. Окрім того, в резолютивній частині має бути вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами, а також визначено строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

3. У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

4. У разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в ухвалі має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.

Стаття 316. Зміст рішення апеляційного суду

1. Рішення апеляційного суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

часу і місця його ухвалення; найменування суду;

прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення;

встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин;

чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

висновку апеляційного суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

1. Структуру і зміст рішення суду апеляційної інстанції досить чітко регламентовано законом. У коментованій статті наводяться ті реквізити та відомості, котрі мають бути наявними в тексті рішення. Відповідно до загального правила рішення суду апеляційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

2. У вступній частині рішення зазначається час і місце його постановлення, назва суду, прізвище та ініціали головуючого, суддів і секретаря судового засідання, осіб, які беруть участь у справі.

Описова частина рішення повинна містити: короткий зміст заявлених вимог; посилання на рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи апеляційної скарги. У мотивувальній частині рішення наводяться мотиви скасування рішення суду першої інстанції та необхідності постановлення нового рішення, встановлені факти й відповідні правовідносини, порушення прав і свобод, на захист яких спрямоване звернення до суду, невиконання зобов’язань або інші підстави для задоволення вимог. Крім того, у цій частині рішення має бути посилання на норми матеріального права, якими суд керувався при вирішенні спору (назва закону, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за яким вирішено справу), а також норми процесуального законодавства).

Резолютивна частина рішення містить у собі висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, а також вказівку на розподіл судових витрат.

3. Передбачені ЦПК вимоги щодо форми і змісту рішення апеляційної інстанції дають можливість для підготування зазначеного процесуального документа у більш короткому викладі з обмеженням виготовлення мотивувальної частини в повному (розширеному) вигляді.

4. Ухвалене судом апеляційної інстанції рішення проголошується в такому ж порядку, що і рішення суду першої інстанції, але набирає чинності негайно після його ухвалення.

Стаття 317. Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом

1. Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими статтею 218 цього Кодексу.

1. Рішення та ухвали проголошуються негайно після закінчення судового розгляду та виходу із нарадчої кімнати (додатково див. коментар до ст. 218 ЦПК). Проголошення рішення здійснюється публічно і урочисто (за винятками, передбаченими ЦПК). Рішення заслуховують стоячи. Після проголошення рішення головуючий роз’яснює його зміст.

Стаття 318. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи

1. Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв’язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

2. Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

1. Коментованою статтею передбачений порядок розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв’язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені, і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами коментованої глави. Але для цього необхідною є наявність наступних обставин:

1) апеляційна скарга була подана в строк, передбачений ст. 294 ЦПК і з дотриманням вимог до форми та змісту, передбачених ст. 295;

2) до суду апеляційної інстанції така апеляційна скарга надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи, яка надійшла раніше;

3) строк на подання апеляційної скарги був поновлений у відповідності зі ст. 73 ЦПК.

Розгляд таких апеляційних скарг здійснюється у відповідності з вимогами ст. 295 — 317 ЦПК, тобто проводиться підготовка справи до розгляду, порушення апеляційного провадження, перевірка виконання вимог ст. 296 (заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення), ст. 298 (надіслання копій заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі), сам розгляд такої апеляційної скарги повинен проводитися згідно з вимогами ст. 304 ЦПК та ін.

Наслідком розгляду таких справ також є постановлення ухвали або ухвалення відповідного рішення згідно з вимогами ст. 307 ЦПК (в межах повноважень апеляційного суду).

2. Суд апеляційної інстанції жодною мірою не зв’язаний раніше ухваленим апеляційним рішенням чи постановленою ухвалою і повинен здійснювати судовий розгляд справи в звичайному порядку, перевіряючи апеляційну скаргу в межах апеляційних доводів, тобто за правилами ст. 303 — 304 ЦПК. В такому випадку може виникнути ситуація, коли два процесуальних документи не будуть співпадати або суперечити раніше постановленому. В цій ситуації суд застосовуватиме право, передбачене ч. 2 коментованої статті. Так, при наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу суду апеляційного суду. Таким чином апеляційний суд наділений правом скасовувати власні, раніше ухвалені та постановлені рішення та ухвали. Але для цього, як зазначається в коментованій статті, повинні бути підстави, зумовлені пізніше поданою апеляційною скаргою щодо цієї справи. Безпідставне скасування процесуальних документів судом неприпустиме. Коментоване положення ст. 318 ЦПК є винятком з принципу непорушності рішення і неможливості судом, який розглянув справу, скасувати власне рішення.

Стаття 319. Законна сила рішення і ухвали апеляційного суду

1. Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

1. Коментована стаття передбачає, що рішення та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Отже визначальним моментом є проголошення рішення. З моменту проголошення рішення чи ухвали апеляційного суду рішення чи ухвала суду першої інстанції втрачають свою силу. Однак це не означає, що особи, які зацікавлені в результаті справи, не можуть їх оскаржити. Адже існує право касаційного оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень та ухвал апеляційного суду. Крім того, ухвалені та постановлені апеляційним судом процесуальні документи можуть бути переглянуті й після набрання ними законної сили в провадженні у зв’язку з нововиявленими обставинами, за умови наявності останніх.

Стаття 320. Окрема ухвала апеляційного суду

1. Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд може також постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

1. Коментованою статтею передбачене аналогічне праву суду першої інстанції право апеляційного суду на постановлення окремої ухвали. Таке право апеляційного суду реалізується на підставі і в порядку, визначеному ст. 211 ЦПК. Таке право передбачене з метою повного реагування і усунення всіх виявлених під час розгляду справи порушень.

Така ухвала надсилається відповідним органам та особам для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених судом правопорушень. Про вжиті для цього заходи ці органи та особи повинні повідомити апеляційний суд. Така окрема ухвала може бути об’єктом оскарження особами, інтересів яких вона стосується.

2. Апеляційний суд вправі постановити окрему ухвалу щодо дій суду першої інстанції. Така ухвала є формою реагування апеляційного суду на процесуальні порушення суду першої інстанції, які не є підставою для скасування його рішення чи ухвали. Однак постає питання, хто повинен реагувати на цю ухвалу.

Відповідно до ст. 211 ЦПК суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу. Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, залежно від підстав для постановлення окремої ухвали, вона направляється або до суду першої інстанції або до кваліфікаційної комісії. Суддя, щодо дій якого постановлено окрему ухвалу, вправі оскаржити її в касаційному порядку.

Стаття 321. Оформлення судових рішень, видача або направлення їх сторонам та іншим особам, які брали участь у справі

1. Судові рішення апеляційного суду оформлюються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому статтею 222 цього Кодексу.

2. Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

1. Коментована стаття передбачає такий же порядок оформлення і видачі судових рішень та направлення їх сторонам іншим особам, які брали участь у розгляді справи, але при цьому встановлює виняток із загального правила про видачу копії судового рішення.

2. Судове рішення (ухвала чи рішення) апеляційного суду виготовляється письмово, підписується колегією суддів, яка його ухвалила, і скріплюється печаткою суду. Копії судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії судового рішення апеляційного суду надсилаються протягом 5 днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення (це обов’язок, а не право апеляційного суду).

3. Повторна видача копії судового рішення апеляційного суду здійснюється вже судом першої інстанції, куди у семиденний термін повертається справа і де вона зберігається. Повторна видача копії судового рішення здійснюється за плату у розмірі, встановленому законодавством.

Стаття 322. Повернення справи

1. Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.

1. Коментована стаття передбачає обов’язок суду апеляційної інстанції після розгляду справи надіслати її до суду першої інстанції в семиденний строк. Особи, які бажають одержати копію рішення, повинні звернутися до апеляційного суду в межах п’ятиденного терміну, передбаченого ст. 222 ЦПК.

2. Справа, що була розглянута в апеляційному порядку і по якій постановлено відповідне рішення чи ухвала апеляційного суду, після її направлення зберігається в суді першої інстанції, який постановив відповідне судове рішення, що стало об’єктом апеляційного оскарження.

Касаційна система перегляду цивільних справ походить з Франції. Сам термін «касація» походить від французького слова «casse» — ламати, руйнувати. У Франції в період правління Людовіка XIV раді короля, яка діяла від його імені, було надано право касувати, тобто скасовувати рішення (не тільки суду), які не відповідали законам королівства, і надсилати такі справи до парламенту для нового розгляду. Пізніше ця система була сприйнята іншими державами.

Суд касаційної інстанції не вдається у перевірку фактичних обставин справи, оскільки їх встановлення вважається прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Він перевіряє справу тільки з точки зору дотримання судами нижчого рівня матеріального і процесуального права, питання права, і тільки в межах доводів, вказаних у скарзі. Інші, навіть дуже важливі порушення закону не можуть впливати на вирішення справи, тому що касатор їх не торкається. В різних країнах мають місце певні відступи від такої класичної моделі касаційного перегляду справ.

В окремих країнах (ФРН, Австрії) існує ревізійний порядок перегляду справ. Ревізійний суд має значно ширші повноваження, не пов’язаний з межами, вказаними у скарзі, в окремих випадках може переглянути рішення, не передаючи справу на новий розгляд. В Україні суд касаційної інстанції має елементи ревізійного порядку перегляду справ.

Касаційне провадження є самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 323. Суд касаційної інстанції

1. Касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття зазначає, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, утворений відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.

2. Пунктом першим Перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, створення якого передбачено частиною 2 статті 31 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», має бути утворений не пізніше 1 жовтня 2010 року та розпочати свою діяльність не пізніше 1 листопада 2010 року.

На виконання вказаної норми зазначеного Закону Президентом України підписано Указ «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 12 серпня 2010 року № 810/2010.

У пункті 1 Перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» міститься застереження, згідно з яким до початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, тобто максимум до 1 листопада 2010 року, його повноваження здійснюватимуть судові палати з цивільних та кримінальних справ Верховного Суду України.

Стаття 324. Право касаційного оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі. Касаційна інстанція покликана перевіряти законність оскаржених рішень суду першої інстанції та своєчасно усувати помилки і порушення у роботі судів з розгляду цивільних справ. Крім того, така перевірка забезпечує формування єдиної практики застосування судами норм матеріального й процесуального права.

2. Право касаційного оскарження належить, насамперед, особам, які брали участь у справі. Перелік цих осіб міститься у ч. 1 ст. 26 ЦПК. Сторони (позивач і відповідач) мають самостійне право на касаційне оскарження рішення суду і в тих випадках, коли в справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів — співучасники (ст. 32 ЦПК) або коли судом здійснена заміна неналежної сторони (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача і суд притягає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, обидва відповідачі вправі оскаржити рішення в касаційному порядку. Таким же правом користуються процесуальні правонаступники сторін (ст. 37 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь в справі, коли за законом таке правонаступництво може мати місце.

Право касаційного оскарження судових рішень надано також третім особам як з самостійними, так і без самостійних вимог (ст. ст. 34, 35 ЦПК), а також заявникам і заінтересованим особам у справах наказного та окремого провадження.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов’язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов’язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов’язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов’язки цих осіб.

3. Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Будь-які рішення суду можна оскаржити в касаційному порядку повністю або частково. Зокрема, коли сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не оспорюючи резолютивної частини рішення, не згодні з його мотивувальною частиною, вони вправі оскаржити його лише в цій частині.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, лише якщо вони прямо передбачені законом, а саме ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої ст. 293 ЦПК, а також ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (про закриття провадження у справі, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження у справі).

Зокрема, не підлягають касаційному оскарженню ухвали суду першої інстанції після їх перегляду апеляційним судом, що стосуються:

— забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

— відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

— передачі справи на розгляд іншому суду;

— відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

— визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

— визначення розміру судових витрат;

— внесення виправлень у рішення;

— відмови ухвалити додаткове рішення;

— роз’яснення рішення;

— поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

— тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

— оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

— примусового проникнення до житла;

— виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

— звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

4. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На відміну від апеляційних судів, суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованості рішень та ухвал. Тому в касаційній скарзі недоцільно посилатися на неправильне дослідження чи оцінку фактичних обставин справи судом першої або (та) апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Стаття 325. Строк на касаційне оскарження

1. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

2. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

4. Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-ІV, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Відповідно до коментованої статті касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Законом чітко визначено дату, з якої слід обчислювати перебіг строку на оскарження рішення суду — це день набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Відповідно до ст. 319 ЦПК рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

У разі пропуску встановленого законом строку на касаційне оскарження з поважних причин суд касаційної інстанції може за заявою скаржника цей строк поновити.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується ухвалою суду касаційної інстанції.

2. Касаційну скаргу, подану після закінчення строку, залишають без розгляду. В разі коли касаційна скарга надійде після закінчення строку оскарження, касаційне провадження може бути порушене лише після вирішення судом питання про поновлення цього строку. Якщо особи, які брали участь у справі, пропустили передбачений законом строк оскарження рішення в касаційному порядку, суд вправі поновити його, коли визнає причини пропуску поважними (хвороба, службове відрядження, стихійне лихо та ін.).

Належним чином мотивовану заяву про поновлення пропущеного строку разом з касаційною скаргою слід надсилати до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується одноособово суддею-доповідачем.

Стаття 326. Форма і зміст касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається у письмовій формі.

2. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

3. Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

4. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

5. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. Касаційна скарга — це письмовий документ, адресований Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому скаржник наводить аргументи та доводи, що свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення.

В тексті касаційної скарги зазначається:

а) суд, якому адресують скаргу: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

б) прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання особи, яка подає касаційну скаргу, або найменування особи.

Необхідно зазначати повне ім’я (найменування) особи, яка подає касаційну скаргу, її повну адресу та процесуальний статус. Наприклад: «Особа, яка подає касаційну скаргу, — відповідач Кравчук Володимир Миколайович. Адреса: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 12, тел. (0322) 742053». Часто особу, яка подає касаційну скаргу, називають касатором. Однак такий термін не передбачено законом, тому його бажано уникати;

в) прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання осіб, які беруть участь в справі, або найменування цих осіб.

Зазначається процесуальний статус цих осіб у такій послідовності: позивач, його представник, третя особа на стороні позивача та її представник, відповідач, його представник, третя особа на стороні відповідача та її представник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, її представник, інші особи, які беруть участь у справі.

На нашу думку, якщо, окрім сторін та третіх осіб, у справі беруть участь їх представники, то їх необхідно зазначати окремо, оскільки вони є особами, які беруть участь у справі, і мають самостійний правовий статус.

У разі якщо під час розгляду справи відбулася зміна складу осіб, які беруть участь у справі (наприклад, внаслідок заміни відповідача, процесуального правонаступництва, припинення повноважень представника), то в касаційній скарзі зазначаються лише ті особи, які брали участь у справі, з урахуванням змін;

г) рішення (ухвала), що оскаржується.

Слід коротко, але вичерпно навести суть цивільного спору, дату й резолютивну частину оскаржуваного рішення, а також точне найменування суду першої інстанції, на рішення (ухвалу) якого подають касаційну скаргу, зміст та дату постановлення рішення (ухвали) апеляційним судом;

д) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ця частина касаційної скарги має найбільш важливе значення, оскільки саме тут скаржник повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо незаконності оскаржуваного ним судового рішення. Обґрунтовуючи, в чому саме полягає незаконність рішення, скаржник повинен чітко зазначати яку саме норму (закон) суд застосував неправильно, як її слід було б застосувати (на думку заявника) до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору;

е) клопотання особи, яка подає скаргу.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст. 336 ЦПК за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом;

є) перелік письмових матеріалів, що їх додають до скарги, — додатки: квитанція про сплату судового збору, копії касаційних скарг для осіб, які брали участь у справі, довіреність, копії судових рішень суду першої та апеляційної інстанції тощо.

2. Касаційну скаргу підписує особа, яка її подає. Підписати касаційну скаргу може також представник скаржника, який має відповідні повноваження. Однак, на нашу думку, в такому випадку саме представник вважається особою, яка подає касаційну скаргу, оскільки він теж є особою, яка бере участь у справі, і має самостійне право на подання касаційної скарги.

Якщо скаргу подає представник, до скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, коли в справі відсутній такий документ.

До касаційної скарги додаються її копії та копії доданих документів відповідно до числа осіб, які беруть участь в справі, копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій, а також документ, який підтверджує сплату судового збору та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Копії оскаржуваних рішень (ухвал) суду першої та апеляційної інстанції доцільно замовляти в суді, а не подавати ксерокопії, оскільки в такому випадку касаційний суд може залишити касаційну скаргу без руху.

Подання копій оскаржуваних рішень дає змогу Вищому спеціалізованому суду з розгляду цивільних і кримінальних справ попередньо з’ясувати обґрунтованість касаційної скарги без витребування справи з суду.

3. Відповідно до п. 10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, за касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Стаття 327. Порядок подання касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється в порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11¹ цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, установленим статтею 326 цього Кодексу.

2. У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених статтею 326 цього Кодексу, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-ІV, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року)

1. Передбачене законом обов’язкове правило про подання касаційної скарги безпосередньо до касаційного суду має на меті прискорити розгляд справи. Суддя-доповідач, одержавши скаргу, перевіряє її оформлення, вживає заходів до усунення можливих недоліків.

2. Касаційна скарга на рішення суду повинна бути оформлена відповідно до вимог, передбачених ст. 326 ЦПК, і сплачено судовий збір та оплачено витрати на інформаційно- технічне забезпечення у встановленому розмірі. Якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 326 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя постановляє ухвалу про залишення її без руху (ст. 121 ЦПК). Про це повідомляють особу, яка подала скаргу, і надають їй певний строк для виправлення недоліків. Якщо особа відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, касаційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, яка її подавала.

Про повернення касаційної скарги суддя постановляє ухвалу. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення.

Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі

1. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

2. Суддя-доповідач повертає касаційну скаргу, подану після закінчення строку на касаційне оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку.

3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку цивільного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

4. Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

5. Копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається в суді касаційної інстанції.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-ІV, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Касаційна скарга надходить до судді без справи. Суддя-доповідач протягом 3-х днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження. Це питання вирішується ухвалою судді-доповідача. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя- доповідач у разі необхідності (у разі обґрунтованості клопотання) ухвалою про відкриття касаційного провадження вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Одночасно з постановленням ухвали суддя-доповідач витребовує справу із суду (звертається до цього суду з відповідним листом), а також надсилає рекомендованим листом копії касаційної скарги та доданих до неї документів особам, які беруть участь у справі (крім скаржника), з супровідним листом, в якому зазначається строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

2. Суддя-доповідач одноособово постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку цивільного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Ця підстава на практиці є найбільш поширеною.

Оцінюючи обґрунтованість касаційної скарги, суддя-доповідач фактично одноособово може не допустити до касаційного розгляду будь-яку справу. Оскаржити його ухвалу неможливо.

3. Якщо суддя-доповідач встановив факти, що свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, навіть якщо не це не посилається скаржник, то касаційне провадження повинне бути відкрите незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

Стаття 329. Приєднання до касаційної скарги

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов’язки.

2. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги.

3. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

4. Частину четверту виключено

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 16.03.2006р. № 3570-ІV, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Особи, що беруть участь у справі, вправі приєднуватися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право також приєднатися особи, які не брали участі у справі, однак лише в тому випадку, якщо суд вирішив питання про їх права і обов’язки.

2. Приєднання до касаційної скарги здійснюється шляхом подання заяви до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується. Це пояснюється тим, що касаційна скарга, до якої приєдналися особи, що беруть участь у справі, вже оплачена судовим збором, а заяву про приєднання не можна розглядати як самостійне оскарження судового рішення.

Приєднання до касаційної скарги обмежене строком. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги. Цей строк є кінцевим і не може бути ані поновлений, ані продовжений.

Стаття 330. Доповнення, зміна касаційної скарги або відкликання її та відмова від неї

1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

2. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції.

3. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу.

4. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги.

5. У разі закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. У коментованій статті особі, яка подала касаційну скаргу, надане коло спеціальних прав, що стосуються касаційного провадження, зокрема право на доповнення, зміну, відкликання, відмову від скарги.

Дія принципу диспозитивності в цій стадії цивільного процесу проявляється також у праві позивача на відмову від позову, а сторін — у праві на укладення між собою мирової угоди, і ці їх права не залежать від того, за касаційною скаргою кого з осіб — суб’єктів права касаційного оскарження, було порушено касаційне провадження.

2. Доповнення чи зміна скарги можливі протягом строку, встановленого на касаційне оскарження. Відкликання скарги, подання можливе до початку розгляду справи, а відмова — протягом усього часу розгляду справи. Заява про відкликання касаційної скарги розглядається суддею-доповідачем, який за наслідками розгляду заяви постановляє відповідну ухвалу.

Заява про прийняття відмови від касаційної скарги, подання вирішується судом касаційної інстанції, який розглядає справу у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від скарги, подання суд постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває касаційне провадження у справі. Робити це можна тоді, коли по справі не подано касаційних скарг іншими особами. Закриття з цих підстав касаційного провадження позбавляє права на повторне оскарження судових рішень особу, відмова якої від касаційної скарги, подання була прийнята судом.

Касаційний суд повинен перевірити законність відмови від касаційної скарги і вправі не прийняти її, коли така відмова порушує права й охоронювані законом інтереси будь- якої особи або коли це пов’язано з юридичною необізнаністю сторони, яка відмовилась від касаційної скарги. Якщо відмову від касаційної скарги суд не прийняв, касаційне провадження триває.

Стаття 330¹. Строки розгляду касаційної скарги

1. Касаційна скарга на рішення, передбачені пунктом 1 частини першої статті 324 цього Кодексу, має бути розглянута протягом одного місяця, а на ухвали, передбачені пунктом 2 частини першої статті 324 цього Кодексу, — протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

(Доповнено статтею 330¹ згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

Коментована стаття встановлює граничні строки розгляду касаційної скарги.

Так, касаційна скарга на рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, має бути розглянута протягом одного місяця, а на ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, — протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

Стаття 331. Підготовка справи до касаційного розгляду

1. Після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

1. Справа, якої стосується касаційна скарга, надсилається до суду касаційної інстанції на вимогу судді-доповідача і надходить не інакше як через канцелярію касаційного суду, де реєструється, оформляється і передається відповідному судді.

Суддя-доповідач протягом десяти днів ознайомлюється з матеріалами справи та готує письмову доповідь. У доповіді мають бути викладені обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, а також з’ясовано питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

На цьому етапі суддя-доповідач фактично визначається з власною правовою позицією у справі та пропозиціями щодо майбутнього рішення суду.

Стаття 332. Попередній розгляд справи

1. Попередній розгляд справи має бути проведений протягом п’яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

2. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

3. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

4. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення.

5. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.09.2005р. № 2875-ІV)

1. Суд касаційної інстанції у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі, протягом 5 днів після складення суддею-доповідачем доповіді по справі вирішує питання про передачу справи на розгляд складу судової палати, тобто про допуск справи до касаційного розгляду.

2. Суддя-доповідач на попередньому судовому засіданні доповідає колегії у складі трьох суддів про свої висновки у справі та вносить відповідні пропозиції.

Якщо суддя-доповідач виявив, що відсутні підстави для скасування рішення (тобто не встановлено незаконності оскаржуваного судового рішення) і судова колегія погодилась з цією думкою, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

За наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення, суд скасовує рішення. Відповідно до ст. 338 ЦПК судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, з підстав:

1) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі;

2) порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. За наслідками попереднього розгляду справи в касаційному провадженні може бути прийняте одне з таких рішень: 1) про відхилення касаційної скарги; 2) про скасування судового рішення; 3) про призначення справи до судового розгляду.

Справа призначається до судового розгляду, якщо наведені у касаційні скарзі доводи дають підстави вважати, що має місце порушення норм матеріального або процесуального права при вирішенні спору, але не має обставин, які є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Ця норма є винятком із загального правила, наведеного у ч. 1 ст. 19 ЦПК, за яким рішення (ухвала) суду постановляється більшістю голосів суддів.

Про допуск справи до касаційного розгляду або про відмову в допуску суд постановляє ухвалу, яка підписується всім складом суду й оскарженню не підлягає.

4. Справа, яка допущена до касаційного розгляду, передається судді-доповідачу, який провадить її підготовку до судового розгляду. До змісту підготовки входить виготовлення доповіді, в якій викладаються обставини, необхідні для постановлення рішення суду касаційної інстанції. Виготовлена доповідь передається колегії суддів касаційного суду, які будуть розглядати справу у касаційному порядку, а справа призначається до розгляду, про день, час і місце якого повідомляються особи, які беруть участь у справі.

5. Суд касаційної інстанції приймає рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги і залишення рішення без змін або про скасування рішення суду без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, позбавлені можливості доводити у касаційному суді переконливість своїх доказів, що гарантовано п. 4 ст. 129 Конституції України.

На практиці важко перевірити, чи дійсно відбулося засідання колегії суддів у нарадчій кімнаті, чи це відбувалося так, що суддя-доповідач обійшов своїх колег-суддів і одержав їх підписи на підготовленому документі. Тому вимога про попереднє засідання, яка відбувається без сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, має формальний характер та суперечить, на нашу думку, конституційним гарантіям прав особи у сфері судочинства. Водночас норма про те, що справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку, певним чином компенсує зазначене положення.

Стаття 333. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

2. Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

3. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

4. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

5. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

6. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.09.2005р. № 2875-ІV)

1. Розгляд справи відбувається в судовому засіданні, яке провадиться в приміщенні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. В судове засідання ні скаржник, ні особи, які брали участь у справі, не викликаються. На думку низки правозахисників ця норма частково суперечить нормі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Однак, на нашу думку, це не так, оскільки очевидно, що розгляд справи у суді і участь у розгляді справи зацікавленої сторони — це не одне й те саме. І право заінтересованої особи на розгляд справи у суді забезпечується процесуальним законом незалежно від її участі у розгляді цієї справи.

2. Склад суду при розгляді справи в касаційному порядку регламентовано ч. 4 ст. 18 ЦПК, передбачено, що розгляд здійснюється судовою колегією у складі не менше трьох суддів.

3. У призначений час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення якого суду розглядається. Після цього з’ясовує, хто з осіб, які брали участь у справі, з’явився, перевіряє їх особу, а також повноваження представників, потім оголошує склад суду, а також прізвище перекладача і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти відводи та інші процесуальні права і обов’язки.

У разі заявлення відводів, клопотань і заяв особами, які беруть участь у справі, з усіх питань, пов’язаних з розглядом справи в касаційній інстанції, вони вирішуються судом після заслуховування думки інших осіб, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому ЦПК.

Суддя-доповідач в необхідному обсязі доповідає зміст рішення суду, що оскаржується, та доводи касаційної скарги, подання. Особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

В своїх поясненнях сторони, прокурор, інші особи, які беруть участь у справі, вправі наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Судових дебатів в касаційному провадженні не передбачено.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

У разі потреби, яка визначається на розсуд суду, під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

Стаття 334. Відмова позивача від позову та укладення сторонами мирової угоди

1. Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

1. Позивач і відповідач на даній стадії наділені правами як учасники процесуальних відносин внаслідок касаційного оскарження рішення суду, і правами, які випливають з їхнього статусу як цивільного позивача та відповідача, тобто вони мають права двоякого характеру. Даними правами вони розпоряджаються на власний розсуд.

Дія принципу диспозитивності в цій стадії цивільного процесу проявляється також у праві позивача на відмову від позову, а сторін — у праві на укладення між собою мирової угоди, і ці їх права не залежать від того, за касаційною скаргою кого з осіб було порушено касаційне провадження.

2. До прийняття відмови від позову або визнання мирової угоди суд роз’яснює позивачеві або сторонам наслідки їх процесуальних дій. Про відмову від позову та визнання мирової угоди суд постановляє ухвалу, якою скасовує ухвалені судом першої та апеляційної інстанції рішення і закриває провадження у справі.

Суд, вирішуючи дані питання, має перевірити, чи дана відмова від позову або мирова угода не порушує законні права інших. Суд не вправі прийняти відмову від позову або визнати мирову угоду сторін, коли встановить, що вони порушують чиї-небудь права або охоронювані законом інтереси. В такому разі суд постановляє відповідну мотивовану ухвалу і розглядає справу в касаційному порядку.

У разі відхилення відмови від позову або відхилення мирової угоди сторін суд розглядає справу в касаційному порядку.

Стаття 335. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

2. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

1. Перевірку справи суд здійснює в межах доводів касаційної скарги. Перевірка справи касаційним судом обмежується лише питаннями права, тобто суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. Питання, що стосуються встановлення фактичних обставин справи, суд не може розглядати, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, суд касаційної інстанції може і повинен перевіряти доводи касаційної скарги, що стосуються порушень норм процесуального права, що стосуються порядку виявлення, фіксації, дослідження та оцінки доказів. Суд перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права. І якщо при одержанні доказів, їх оцінці судом було допущено порушення норм процесуального або матеріального права, то суд касаційної інстанції має право дати цим порушенням відповідну оцінку відповідно до своїх повноважень, передбачених статтею 336 ЦПК.

2. Принцип обмеження суду позовними вимогами, який діє при розгляді справи в суді першої інстанції, діє і при розгляді справи в касаційному порядку, завдяки чому в повній мірі реалізується принцип змагальності.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Зазначена норма діє в сукупності із нормою ст. 338 ЦПК, яка передбачає підстави для обов’язкового скасування рішення суду.

Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції

1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття визначає повноваження суду касаційної інстанції.

Відхилення касаційної скарги має місце тоді, коли суд касаційної інстанції визнає, що судові рішення відповідають принципу законності, постановлені з додержанням вимог матеріального і процесуального права, або з мотивів рішення вбачається, що мало місце порушення закону, але саме рішення є правильним за іншими підставами, що були чинними на час його постановлення, або допущені при постановленні рішення порушення закону мають формальний характер і не вплинули на правильність оскарженого судового рішення.

2. Повне або часткове скасування оскаржуваного рішення і направлення справи на новий розгляд в суд першої або апеляційної інстанції має місце, якщо його незаконність виявилася в порушенні або неправильному застосуванні норм цивільного процесуального права. Відповідно до ст. 338 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за таких підстав: 1) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі; 2) порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Скасування оскарженого рішення і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, має місце, коли касаційним судом буде встановлено, що апеляційний суд скасував рішення, яке суд першої інстанції постановив у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права, правильно застосувавши належну норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини сторін, і розглянувши справу відповідно до порядку, встановленого нормами цивільного процесуального права. В таких випадках суд касаційної інстанції скасовує помилково постановлене рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

4. Касаційна інстанція скасовує судове рішення і закриває провадження в справі з підстав, передбачених статтею 205 ЦПК, або скасовує судове рішення і залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених ст. 207 ЦПК, які були розглянуті вище. Відповідно до п. 6 ст. 205 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Але якщо судом першої або апеляційної інстанції постановлено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони в спірних правовідносинах, після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування такого рішення і закриття провадження в справі.

5. Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд, за умов, визначених ст. 341 ЦПК, зокрема якщо обставини справи встановлено повно і правильно, але порушено або неправильно застосовано норми матеріального права.

Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли повністю з’ясовані судом обставини, що мають значення для справи; доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

Порушення або неправильне застосування закону має місце тоді, коли суд неправильно застосував закон, який підлягав застосуванню до даних спірних правовідносин; не застосував закон, який підлягав застосуванню, або неправильно витлумачив закон, неправильно застосував аналогію закону чи аналогію права.

Повноваження суду касаційної інстанції реалізуються у рішеннях і ухвалах, постановлених ним відповідно до ст. 19 ЦПК.

6. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження суду касаційної інстанції щодо ухвал. Суд може: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін (якщо доводи скарги є необґрунтованими, а судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону); 2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду суду першої або апеляційної інстанції (якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення); 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті (якщо воно було вирішене всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування); 4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Стаття 337. Підстави для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін

1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

1. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо підстав для її задоволення немає, тобто якщо він визнає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2. Формальні міркування — це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути посилання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.

В коментованій статті вживається термін «справедливе рішення». Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в цивільному процесі не завжди тотожна законності і обґрунтованості.

3. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 8 від 11.10.85 р. «Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку» вказує, що суди при розгляді цивільних справ у касаційному порядку повинні неухильно виконувати передбачений обов’язок касаційної інстанції всебічно і повно, в межах оскарження, перевіряти за наявними у справі матеріалами законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не допускаючи при цьому як залишення без змін помилкових рішень, що підлягають відповідно до статей 338 — 341 ЦПК скасуванню, так і випадків безпідставного скасування правильних по суті рішень.

Стаття 338. Підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд

1. Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

2. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

4. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 15.12.2006р. № 483-V, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття містить підстави для обов’язкового скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Ці підстави пов’язані із такими порушеннями норм матеріального і процесуального права, які апріорі вважаються такими, що істотно вплинули на вирішення спору.

2. Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В кожному окремому випадку суд визначає, як конкретні порушення вплинули на вирішення спору і чи тягнуть вони за собою передачу справи на новий розгляд.

3. Якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа направляється на новий розгляд до того суду, який постановив рішення, але в іншому складі суддів, або до іншого суду.

У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

4. При новому розгляді справи суд першої інстанції та апеляційний суд обов’язково повинні враховувати висновки і мотиви скасування рішення, передбачені у відповідній ухвалі суду касаційної інстанції. Суд першої інстанції або (та) апеляційної інстанції зобов’язаний врахувати мотиви ухвали суду касаційної інстанції і тоді, коли він із мотивацією та висновками не згідний.

На нашу думку, суд першої інстанції зв’язаний висновками та мотивами суду касаційної інстанції, якщо повторний розгляд справи відбувається з тих самих підстав, які досліджувалися судом касаційної інстанції. Якщо під час повторного розгляду позивач змінив підстави або предмет позову, суд першої інстанції не може бути зв’язаний висновками касаційного суду, який розглядав справу, так би мовити, в іншому «форматі». Тому одним із тактичних прийомів обходу несприятливих висновків та мотивів касаційного суду є зміна підстав або предмета позову, який розглядається повторно.

Стаття 339. Підстави для скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, скасованого помилково

1. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

1. Підставою для скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, скасованого помилково апеляційним судом, є виявлена судом касаційної інстанції помилка, внаслідок якої апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

В таких випадках суд касаційної інстанції скасовує помилково постановлене рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Стаття 340. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду

1. Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

2. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

1. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду визначені ст. ст. 205 і 207 ЦПК. Докладніше див. коментарі до ст. 205 і 207 ЦПК.

2. Скасовуючи рішення і закриваючи провадження в справі або залишаючи позов без розгляду, суд касаційної інстанції зобов’язаний додержувати вимог закону щодо порядку виконання таких дій і вирішення питань, які виникають в процесі їх здійснення. Зокрема, в разі закриття провадження в справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін суд другої інстанції повинен додержувати вимог ст. ст. 174 і 175 ЦПК, при укладенні сторонами договору про передачу спору на розгляд третейського суду — перевірити, чи можна даний спір розв’язувати в третейському суді та ін. Закриваючи провадження в справі або залишаючи позов без розгляду, суд повинен вирішити питання про поворот виконання рішення, коли воно було повністю або частково виконане (ст. 380 ЦПК).

Стаття 341. Підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

1. Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, ухвалити нове рішення, не передаючи її на новий розгляд за наявності двох умов одночасно: 1) якщо обставини справи встановлено повно і правильно; 2) якщо порушено або неправильно застосовано закон.

Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли у справі з’ясовані усі обставини, що мають значення для справи; доведені усі обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

Порушення і неправильне застосування закону має місце тоді, коли суд застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосував закон, який підлягає застосуванню.

2. Зміна рішення може полягати в доповненні або зміні окремих частин рішення: мотивувальної або резолютивної.

Стаття 342. Підстави для відхилення касаційної скарги на ухвалу суду або її зміни чи скасування

1. Розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону;

2) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення;

3) змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

1. Коментована стаття визначає повноваження касаційного суду щодо скарг на ухвали судів першої та апеляційної інстанції.

Слід враховувати те, що окремо оскаржуються ухвали, постановлені окремими процесуальними документами, а ті, що заносяться до протоколу судового засідання, оскаржуються разом з рішенням.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції може:

1) відхилити скаргу і залишити ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону;

2) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення;

3) змінити або скасувати ухвалу і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Стаття 343. Порядок ухвалення рішення та постановлення ухвал судом касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвалу відповідно до правил, встановлених статтею 19 та главою 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними в статтях 344 — 346 цього Кодексу.

2. Жоден із суддів не має права утримуватися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене.

3. Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

4. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

1. Судовий розгляд у суді касаційної інстанції закінчується ухваленням рішення суду або постановленням ухвали. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Жоден із суддів не має права утримуватися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене. Це означає, що кожен суддя в нарадчій кімнаті повинен висловити свою думку щодо оскаржуваного рішення і не має права покладатися лише на думку своїх колег-суддів.

Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу. Текст рішення та ухвали касаційного суду виготовляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті. Інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.

2. Міркування суддів, висловлені в нарадчій кімнаті, складають зміст таємниці нарадчої кімнати і розголошенню не підлягають. Судді, які були в нарадчій кімнаті, не мають права повідомляти кого-небудь про хід обговорення рішення, міркування інших суддів.

Під час постановлення судового рішення ніхто не вправі бути присутнім у цій кімнаті, крім складу суду в даній справі.

Член судової колегії, який не погоджується з рішенням більшості, може письмово викласти свою окрему думку.

Стаття 344. Ухвала та рішення суду касаційної інстанції

1. Розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали та вирішення питання по суті;

7) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції.

2. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. За наслідками касаційного розгляду суд постановляє або ухвалу, або рішення. Коментована стаття чітко визначає підстави прийняття відповідної ухвали або рішення.

2. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення лише у випадку скасування судових рішень і ухвалення нового, тобто свого власного рішення або зміни вже існуючого рішення. В усіх інших випадках постановляється ухвала.

Стаття 345. Зміст ухвали суду касаційної інстанції

1. В ухвалі суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце її постановлення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій;

6) узагальнені доводи касаційної скарги;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, які формулюються у резолютивній частині із зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. У разі відхилення касаційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

3. У разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 08.09.2005р. № 2875-ІV, від 16.03.2006р. № 3570-ІУ, від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття визначає вимоги до змісту ухвали суду касаційної інстанції. Ухвала складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Ухвала суду касаційної інстанції виготовляється в письмовій формі, за змістом повинна відповідати таким вимогам:

- у вступній частині вказують час і місце постановлення ухвали; найменування суду, прізвища та ініціали всього складу суду, прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі;

- в описовій частині зазначається короткий зміст вимог касаційної скарги та оскаржених судових рішень. Далі зазначаються доводи особи, яка подала касаційну скаргу, виклад доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі. Вказуються встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини;

- у мотивувальній частині зазначаються мотиви, з яких виходив суд касаційної інстанції при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Тобто мотивувальна частина повинна містити обґрунтування, на підставі якого суд касаційної інстанції дійшов певних висновків, вказуючи норму матеріального закону, за яким вирішено спірні відносини і норму якого суд застосував;

- у резолютивній частині рішення вказують строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Резолютивна частина рішення повинна містити висновок суду касаційної інстанції, розподіл судових витрат з врахуванням тих витрат, які понесли сторони у зв’язку з веденням справи в суді касаційної інстанції;

Мотиви відхилення скарги повинні стосуватися усіх і кожного з доводів касаційної скарги. Щодо кожного порушення, на яке скаржиться скаржник, суд касаційної інстанції, відхиляючи скаргу, зобов’язаний навести мотиви, якими він керувався.

У разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції.

Стаття 346. Зміст рішення суду касаційної інстанції

1. У рішенні суду касаційної інстанції зазначаються:

1) час і місце його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, якими суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 08.09.2005р. № 2875-ІV, від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. Коментована стаття встановлює вимоги до рішення суду касаційної інстанції. Рішення складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення:

— вимоги до вступної та описової частини рішення аналогічні вимогам, які ставляться до вступної та описової частини ухвали суду касаційної інстанції (див. коментар до ст. 345 ЦПК);

— у мотивувальній частині зазначаються мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судові рішення та ухвалив нове рішення. Рішення суду має значення не лише для конкретної справи, а й для усіх інших аналогічних справ, у зв’язку з тим, що воно ухвалюється судом касаційної інстанції. Тому мотивувальна частина рішення повинна бути докладною та не допускати подвійного тлумачення;

— у резолютивній частині викладається висновок суду про скасування чи зміну рішення, задоволення позову або відмову у позові повністю чи частково, строк та порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також розподіл судових витрат.

Стаття 347. Оголошення судом касаційної інстанції про прийняте рішення (ухвалу)

1. Про прийняте рішення (ухвалу) суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі.

(У редакції Закону України від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. Коментована стаття передбачає участь у судовому розгляді осіб, які беруть участь у справі. Однак, якщо особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликалися, або викликалися, але не з’явилися, суд касаційної інстанції ухвалу не оголошує, оскільки нема кому її оголошувати.

В такому випадку текст ухвали (рішення) виготовляється суддею-доповідачем і надсилається особам, які беруть участь у справі.

Стаття 348. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи

1. Якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені цим Кодексом строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв’язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою.

2. Залежно від обґрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до статей 345 і 346 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-ІV)

1. Після перегляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції може знову повернутися до касаційного розгляду. Така ситуація може мати місце у разі прийняття касаційних скарг, поданих після касаційного розгляду справи.

Підстави для повторного перегляду справи у касаційному порядку:

1) якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. Причина виникнення такої ситуації не має значення. Це може бути помилка пошти, працівників канцелярії Верховного Суду тощо;

2) коли строки на подання касаційної скарги у зв’язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи.

Слід зазначити, що у разі пропуску строку касаційного оскарження мова може йти лише про поновлення цього строку, а не його продовження, оскільки цей строк встановлений законом, а не судом.

Повторний перегляд справи в касаційному порядку відбувається за загальними правилами. Однак, на нашу думку, особливості є, зокрема слід враховувати, що особа, яка вже подавала касаційну скаргу, яка була розглянута, не вправі приєднатися до касаційної скарги. Якщо рішення було скасоване і справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, то існує ймовірність появи у справі вже нових доказів та виявлення нових обставин, що істотно вливають на правову кваліфікацію.

2. Підстави для повторного касаційного перегляду справи можуть виникнути й тоді, коли справа вже слухається в суді першої інстанції у зв’язку із скасуванням рішення в касаційному порядку. В такому випадку, якщо суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження, справа витребовується до касаційного суду і розгляд справи судом першої інстанції є неможливим.

3. Залежно від обґрунтованості вимог, зазначених у скарзі, суд постановляє ухвалу або ухвалює нове рішення. Якщо за результатами повторного касаційного перегляду справи суд дійде висновку про обґрунтованість скарги, він вправі скасувати ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

У цьому випадку касаційний суд переглядає своє ж рішення (ухвалу). Цей випадок за своєю правовою сутністю близький до перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Різниця в тому, що підставою для перегляду рішення є не нові обставини, що мають значення для справи, а нові доводи, що містяться в касаційній скарзі, котрі не розглядалися раніше.

4. Зазначена норма має важливий тактичний потенціал, оскільки дозволяє кілька разів порушувати касаційне провадження щодо одного й того самого рішення.

Законом не встановлено, що повторна касація здійснюється тими самим суддями. Тому якщо діяти за загальними правилами, то касаційна скарга надходить до судді-доповідача в порядку черговості. Слід враховувати, що думка суддів касаційного суду щодо одного й того самого питання може істотно відрізнятися. Тому те, що одного разу касаційний суд відхилив скаргу, не означає, що таке саме рішення буде і другого разу під час повторної касації.

Окрім того, на час, коли виникає повторна касація, вже відоме рішення (ухвала) суду касаційної інстанції, в якій наведені мотиви. Касаційна скарга, яка порушує повторну касацію, ці мотиви вже враховує. Отже, є можливість навести додаткові аргументи або змінити аргументацію взагалі. Це призведе до зміни меж розгляду справи судом касаційної інстанції і, в свою чергу, зробить неможливим «переписування» попереднього рішення (ухвали), яке було ухвалене при розгляді попередньої касаційної скарги.

Стаття 349. Законна сила рішення і ухвали суду касаційної інстанції

1. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення.

2. З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-IV)

1. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. Однак якщо особи, які беруть участь у справі, не були присутні в судовому засіданні, то вони тривалий час можуть і не знати про ухвалу (рішення) суду касаційної інстанції. Тому моментом оголошення рішення (ухвали) є дата, зазначена в тексті ухвали (рішення) Верховного Суду України.

2. З моменту проголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції втрачають законну силу скасовані рішення та ухвали суду першої інстанції та апеляційного суду. Такий наслідок настає в силу закону, незалежно від того, чи зазначено про це в рішення (ухвалі) суду касаційної інстанції.

Стаття 350. Окрема ухвала суду касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд також може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали.

1. Окремі ухвали суду касаційної інстанції є особливим видом ухвал, які постановляються як засіб реагування на виявлені у процесі судового розгляду порушення закону окремими посадовими особами або громадянами.

Суд направляє окрему ухвалу відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення недоліків. Про вжиті заходи відповідний орган повинен повідомити суд протягом місяця з дня надходження ухвали. Суд також може вказати на порушення норм права і помилки, допущені судом першої або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування рішення.

2. Додатково див. коментар до ст. 320 ЦПК.

Стаття 351. Оформлення судових рішень суду касаційної інстанції, видача та направлення їх особам, які беруть участь у справі

1. Судові рішення суду касаційної інстанції оформлюються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому статтею 222 цього Кодексу.

2. Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

1. Судові рішення суду касаційної інстанції оформлюються і видаються в порядку, встановленому статтею 222 ЦПК (див. коментар до ст. 222).

2. Копії судових рішень, які видаються повторно, видаються тим судом, де зберігається справа. Встановлений порядок покладає на суд касаційної інстанції обов’язок в межах 5 днів з дня проголошення рішення видати належно оформлені копії рішення та надіслати протягом того ж строку копії рішення особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням.

Стаття 352. Повернення справ

1. Після закінчення касаційного провадження справа протягом десяти днів повертається до суду, який її розглядав.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. № 3570-IV)

1. Закінченням касаційного провадження є постановлення ухвали (рішення) суду касаційної інстанції. Протягом 10 днів після закінчення касаційного провадження справа оформляється і повертається до суду, який її розглядав. Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, в тому числі і на підставі рішення суду касаційної інстанції, вирішується місцевим судом, який розглянув справу.

(Глава із змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.02.2010р. № 1876-VI; у редакції Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року)

Стаття 353. Перегляд судових рішень Верховним Судом України

1. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

1. Відповідно до коментованої статті рішення судів у цивільних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України виключно з підстав, визначених статтею 355 цього Кодексу та виключно в порядку, визначеному цією главою.

Такий перегляд є процесуальним засобом, що забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а, отже, й виконання завдань і досягнення мети цивільного судочинства. Це особливий винятковий вид перегляду, який у ЦПК визначений як особлива стадія розгляду справи. Такий перегляд можливий лише за умови, що відповідне судове рішення переглядалося у касаційному порядку.

2. Право на подання заяви про перегляд судових рішень мають сторони та інші особи, які брали участь у справі.

3. Предметом оскарження можуть бути рішення судів, які переглядалися у касаційному порядку. З огляду на це, не можуть бути предметом перегляду судові рішення, які не можуть переглядатися в апеляційному або касаційному порядку (див. коментар до ст. 354 ЦПК України).

Стаття 354. Право на звернення про перегляд судових рішень

1. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

2. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, коли стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

3. Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Право на звернення із заявою про перегляд судових рішень мають сторони та інші особи, які брали участь у справі. Таке право виникає у сторін та інших учасників справи лише після їх перегляду в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Право на звернення із заявою про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, має лише особа, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Стаття 355. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

1. Процесуальний закон визначає дві обставини, які можуть бути підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах:

а) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

б) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

2. Неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права повинно проявитися у різних справах, однак у подібних правових ситуаціях. Йдеться про застосування тільки норм матеріального права. Неоднакове застосування норм процесуального права не може стати підставою для перегляду рішення Верховним Судом.

3. Визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України, може бути підставою для перегляду судових рішень у цивільній справі Верховним Судом. Міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, є Європейський суд з прав людини.

Перегляд на цій підставі хоч і може мати більш формальний характер, оскільки рішення Європейського суду підлягають безпосередньому виконанню без «імплементації», однак це важливо для відновлення справедливості і авторитету національної судової системи. Національна судова система повинна бути здатною визнавати свої помилки. Ця підстава для перегляду випливає з Рекомендації № К (2000) 2 щодо перегляду справ і відновлення провадження у справі на внутрішньодержавному рівні у зв’язку з рішеннями Європейського суду з прав людини, схвалена Комітетом міністрів Ради Європи 19 січня 2000 року.

Стаття 356. Строк подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

2. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Строк подання заяви про перегляд судових рішень залежить від того, з якої підстави вона подається. Перелік таких підстав встановлено статтею 355 цього Кодексу.

Заява про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Заява про перегляд судових рішень з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження факту неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Це означає, що заява про перегляд судових рішень з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права

може бути подана як у зв’язку з ухваленням судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, так і зв’язку з ухваленням іншого судового рішення у подібних правовідносинах, яке слугує підтвердженням факту неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Стаття 357. Вимоги до заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі.

2. У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв’язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу;

5) вимоги особи, яка подає заяву;

6) у разі необхідності — клопотання;

7) перелік матеріалів, які додаються.

3. Заява підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

Коментована стаття встановлює вимоги до заяви про перегляд судових рішень.

Заява подається у письмовій формі й у ній зазначаються: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; 4) обґрунтування необхідності перегляду судових рішень у зв’язку з ухваленням рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; 5) вимоги особи, яка подає заяву; 6) у разі необхідності — клопотання; 7) перелік матеріалів, які додаються.

Заява має бути підписана особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження (доручення чи довіреність).

Стаття 358. Порядок подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. До заяви додаються:

1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі;

2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;

3) копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

4) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява про перегляд судових рішень подається з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

2. До заяви додається документ про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. За подання і розгляд заяви на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не сплачуються.

Коментована стаття встановлює порядок подання заяви про перегляд судових рішень та перелік документів, що до неї додаються.

Така заява подається до Верховного Суду України виключно через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Стаття 359. Перевірка відповідності заяви вимогам цього Кодексу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ

1. Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду.

2. Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 цього Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути.

3. Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Заява повертається заявнику, якщо:

1) заявник не усунув недоліки протягом установленого строку;

2) заяву подано особою, яка не має права на подання такої заяви;

3) заяву підписано від імені особи, яка не має повноважень на ведення справи;

4) є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав.

5. Повернення заяви з підстав, зазначених у частині четвертій цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню у випадку належного оформлення заяви або з інших підстав ніж ті, що були предметом розгляду.

1. Відповідно до коментованої статті Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в обов’язковому порядку здійснює перевірку заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України вимогам цього Кодексу. Необхідно зауважити, що Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює перевірку заяви про перегляд судового рішення лише на відповідність вимогам статей 357 і 358 ЦПК і лише за результатами цієї перевірки виносить ухвалу про допуск чи відмову в допуску до провадження заяви Верховним Судом.

Заява про перегляд судового рішення реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду.

Після цього суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 ЦПК, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути.

2. Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

3. Частиною четвертою коментованої статті ЦПК встановлено вичерпний перелік підстав, з яких заява про перегляд судового рішення Верховним Судом повертається заявнику Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ. Заява повертається заявнику, якщо:

1) заявник не усунув недоліки протягом установленого строку;

2) заяву подано особою, яка не має права на подання такої заяви;

3) заяву підписано від імені особи, яка не має повноважень на ведення справи;

4) є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав.

Повернення заяви з цих підстав не перешкоджає повторному зверненню у випадку належного оформлення заяви або з інших підстав ніж ті, що були предметом розгляду.

Стаття 360. Допуск Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи до провадження

1. Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п’яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка формується у порядку, встановленому частиною третьою статті 11¹ цього Кодексу, без участі суддів, що прийняли рішення, яке оскаржується.

2. Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Ухвала постановляється без виклику осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про допуск справи до провадження або про відмову в такому допуску повинна бути обґрунтованою.

3. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п’яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску особі, яка подала заяву.

1. Вирішення питання про допуск заяви про перегляд судового рішення на практиці залежить від тієї підстави, з посиланням на яку подано таку заяву. Якщо підставою для подання заяви є визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України, то заява допускається до розгляду в обов’язковому порядку. Якщо підставою для перегляду є неоднакове застосування норм закону, то скарга допускається лише за розсудом колегії суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, хоча в обох випадках питання про допуск справи до провадження вирішується цією колегією.

2. Після надходження заяви про перегляд судового рішення до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішується питання про допуск заяви до провадження Верховним Судом. Тобто фактично вирішується питання про відкриття провадження у справі про перегляд судового рішення. Це питання вирішується колегією у складі 5 суддів без виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справі, протягом 15 днів з дня надходження заяви.

Питання про допуск заяви про перегляд судового рішення до провадження або відмову у цьому вирішується ухвалою, яка оскарженню не підлягає.

3. Ухвала про допуск заяви до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п’яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску особі, яка подала заяву.

Стаття 360¹. Підготовка справи до розгляду у Верховному Суді України

1. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється у день її надходження, але не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі.

2. Суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом України:

1) виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відповідного суду;

2) вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень;

3) доручає відповідним фахівцям науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах;

4) визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання цією нормою закону та дає розпорядження про їх виклик до суду;

5) здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

1. Коментована стаття визначає процедуру підготовки справи про перегляд судового рішення у Верховному Суді.

2. Спочатку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у порядку, визначеному статтею 360 цього Кодексу, виноситься ухвала про допуск справи до провадження Верховним Судом (див. коментар до ст. 360 ЦПК України).

Ця ухвала разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєструється Верховним Судом у день її надходження, після чого, але не пізніше наступного дня після її надходження передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі.

3. Суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом України:

1) виносить ухвалу про витребування матеріалів справи та направляє її до відповідного суду;

2) вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень;

3) доручає відповідним фахівцям науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах;

4) визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання цією нормою закону та дає розпорядження про їх виклик до суду;

5) здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

Після проведення усіх перелічених дій справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні (див. коментар до статті 360-2 ЦПК України).

Стаття 360². Порядок розгляду справи Верховним Судом України

1. Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні.

2. Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом.

3. Відкриття судового засідання, оголошення складу суду, роз’яснення права відводу, роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов’язків здійснюється відповідно до глави 4 розділу III цього Кодексу.

4. Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині третій цієї статті, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві про перегляд судових рішень, та результати проведених ним підготовчих дій.

5. Особа, яка подала заяву про перегляд судових рішень, та особи, що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Для з’ясування сутності норми матеріального права, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади.

6. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.

7. Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у частині п’ятій цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

8. Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

1. Стаття 360-2 ЦПК України встановлює порядок розгляду справи про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

2. Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні. Таке засідання буде повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, визначеного законом, тобто за умови присутності не менше 14 з 20 суддів ВСУ.

Відкриття судового засідання, оголошення складу суду, роз’яснення права відводу, роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов’язків здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом для звичайного судового розгляду в позовному провадженні.

3. Після проведення процесуальних дій, передбачених ЦПК для звичайного судового розгляду, що здійснюється в рамках позовного провадження, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві про перегляд судових рішень, та результати проведених ним підготовчих дій.

При цьому особа, яка подала заяву про перегляд судових рішень, та особи, що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Для з’ясування сутності норми матеріального права, яка неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення представників органів державної влади.

Важливо зазначити, що коментована норма передбачає можливість участі у судовому розгляді Верховним Судом справи за заявою про перегляд судового рішення особи, яка подала цю заяву, та навіть осіб, що приєдналися до неї, однак неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні, не є перешкодою судовому розгляду справи Верховним Судом.

4. Після закінчення заслуховування пояснень особи або осіб, які подали заяву про перегляд судових рішень, та осіб, що приєдналися до неї, а також представників органів державної влади, якщо вони були запрошені, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

5. Строк розгляду справи за заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Стаття 360³. Повноваження Верховного Суду України

1. За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви;

2) про відмову в задоволенні заяви.

2. Судді, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови.

3. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

1. Частина першої коментованої статті встановлює, що за наслідками розгляду справи про перегляд судового рішення Верховним Судом України може бути прийнято тільки одне з двох рішень: або про повне чи часткове задоволення заяви про перегляд судового рішення, або про відмову в задоволенні такої заяви.

2. Будь-яке з рішень, прийнятих Верховним Судом України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення, є остаточним і може бути оскаржене тільки в одному випадку: у разі, якщо міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, буде встановлено факт порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Це пов’язано з тим, що попри остаточність рішень Верховного Суду як найвищої судової інстанції в системі судів загальної юрисдикції, відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, зокрема до Європейського суду з прав людини, прийняття яким рішення про встановлення факту порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом України і буде підставою для оскарження постанови Верховного Суду.

Стаття 360⁴. Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви

1. Суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу.

2. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

3. Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

4. Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви має бути вмотивованою.

1. Згідно частини першої коментованої статті, Верховний Суд приймає постанову про задоволення заяви про перегляд судового рішення, якщо ним буде підтверджено факт наявності однієї з таких підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

2. Якщо Верховний Суд встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, тобто судом (судами) касаційної інстанції одні й ті самі норми матеріального права були застосовані неоднаково, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Якщо ж судове рішення у справі переглядається з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, Верховний Суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Стаття 360⁵. Постанова Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви

1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

2. Постанова про відмову в задоволенні заяви має бути вмотивованою.

Коментована стаття встановлює вимоги до рішення Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення.

Таке рішення Верховний Суд України приймає у формі постанови, яка має бути вмотивованою, тобто містити причину, що стала підставою для відмови в задоволенні заяви. Такою причиною може бути непідтвердження в процесі судового розгляду Верховним Судом обставин, які стали підставою для перегляду ним справи.

Стаття 360⁶. Повідомлення про ухвалення рішення та його виготовлення

1. Постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Коментованою статтею встановлено строк, протягом якого мають бути повідомлені особи, які беруть участь у справі, про ухвалення рішення по цій справі Верховним Судом України. Цей строк не повинен перевищувати п’яти днів з дня закінчення розгляду Верховним Судом відповідної справи. Днем закінчення розгляду ВСУ справи є день прийняття ним постанови по справі.

Стаття 360⁷. Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України

1. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

2. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Коментована стаття ЦПК України встановлює обов’язковість рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Останні у зв’язку з прийняттям відповідного рішення Верховним Судом України зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням. Це означає, що вони зобов’язані переглянути ухвалені ними рішення в справах у подібних правовідносинах, до яких застосовувалися ті самі норми матеріального права, що й ті, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосуванням судом (судами) касаційної інстанції яких і було ухвалене рішення Верховного Суду України, та прийняти за наслідками такого перегляду рішення, в яких відповідні норми матеріального права будуть застосовані так, як це передбачено рішенням Верховного Суду, що стало підставою для їх перегляду.

Відповідальність за невиконання суб’єктами владних повноважень та судами України рішень Верховного Суду України настає за статтею 382 Кримінального кодексу України («Невиконання судового рішення»).

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

1. Перегляд рішення за нововиявленими обставинами — це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої суд, який ухвалив судове рішення, після набрання ним законної сили переглядає його з ініціативи осіб, які брали участь у справі, у зв’язку із виявленням істотних обставин, що існували, але не були їм відомі на час вирішення справи.

2. Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об’єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду.

Прикладом такої обставини може бути виявлення заповіту після судового поділу майна в порядку спадкування за законом, виявлення факту, що одна зі сторін була недієздатною на час розгляду справи, встановлення факту недійсності угоди чи актового запису, недійсність розірваного судом шлюбу.

Нова обставина, що з’явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи в порядку, встановленому ст. 361 — 366 ЦПК. Наприклад, погіршення майнового стану відповідача після винесення рішення про стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі є підставою для подання позову про зниження розміру платежів, а не для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

Нововиявлені обставини — це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов’язків осіб, що беруть участь у справі.

Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду. Так, 30 жовтня 1997 р. Сумським обласним судом у справі за позовом Л. Ж. і Л. А. до Полтавського обласного управління юстиції, управління капітального будівництва Полтавського міського виконавчого комітету, Х., С. і Н. про оскарження дій судового виконавця, витребування майна та відшкодування шкоди було постановлено рішення, що набрало законної сили.

У грудні 1998 р. Л. Ж. і Л. А. звернулись до суду із заявою про перегляд зазначеного рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами. Заявники посилались на те, що в жовтні 1998 р. при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи їм стало відомо про існування переліку майна їх сім’ї, яке станом на 19 липня 1997 р. зберігалось у квартирі в м. Полтаві. Оскільки згаданий перелік судом при вирішенні спору не досліджувався, заявники вважали цю обставину підставою для перегляду рішення суду згідно з п. 1 ч. 2 ст. 343 ЦПК 1963 р.

Ухвалою Сумського обласного суду від 31 грудня 1998 р. заяву Л. Ж. та Л. А. відхилено у зв’язку з її необґрунтованістю.

У скарзі, поданій у касаційному порядку, Л. Ж. і Л. А. просили зазначену ухвалу скасувати як незаконну та необґрунтовану, а їх заяву направити в суд для розгляду по суті. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила скаргу без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 343 ЦПК 1963 р. підставою для перегляду рішення суду у зв’язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд правильно виходив із того, що поданий заявниками документ за своєю правовою природою може бути доказом у справі, а не фактом, що може бути визнаний істотною обставиною, яка дає підстави для перегляду судового рішення. Крім того, про існування згаданого переліку майна було відомо при розгляді справи по суті, що підтверджується змістом наявної в її матеріалах заяви зазначеного управління міського виконавчого комітету від 31 липня 1997 р. № 12-62/697. Саме в цій заяві наведено перелік майна, яке не перелічене в акті опису від 10 листопада 1994 р., однак включене до переліку від 19 липня 1997 р.

За таких обставин обласний суд обґрунтовано відхилив відповідно до вимог гл. 43 ЦПК 1963 р. заяву Л. Ж. та Л. А. про перегляд рішення цього ж суду від 30 жовтня 1997 р.

У касаційній скарзі наведено доводи, що ґрунтуються на неправильному розумінні нововиявлених обставин, у зв’язку з чим судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала їх безпідставними. Керуючись статтями 326, 310, 311 ЦПК 1963 р., вона залишила скаргу без задоволення, а ухвалу Сумського обласного суду — без зміни.

3. Предметом перегляду справи за нововиявленими обставинами, як правило, є рішення суду першої інстанції. Може бути також переглянуто ухвалу суду про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Всі решта ухвал суду першої інстанції не є предметом перегляду справи за нововиявленими обставинами, оскільки закріплені у них висновки суду не мають незворотного характеру і суд вправі сам коректувати їх у процесі розгляду справи без попереднього скасування ухвали.

Предметом перегляду справи за нововиявленими обставинами також є рішення або ухвали суду вищої інстанції. Тут також маються на увазі лише такі акти, якими завершується провадження у справі, тобто рішення суду у справі, ухвали про залишення заяви без розгляду, про припинення провадження у справі, нові рішення вищестоящих судів, які виносяться по суті справи, без передачі справи на новий розгляд. Переглядати ухвалу про передачу справи на повторний розгляд не має сенсу, оскільки вона не перешкоджає можливості розгляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Переглянути за нововиявленими обставинами можна також судовий наказ.

4. Закон вимагає, щоб судочинство здійснювалося у чіткій відповідності до норм процесуального права. Будь-яке суттєве відступлення від цих норм призводить до необґрунтованості рішення. Особливо великої шкоди правосуддю завдають злочинні дії осіб, що беруть участь у справі. У таких випадках рішення суду повністю дискредитується як акт правосуддя. Його необхідно анулювати, а справу розглянути знову.

Слід зазначити, що підстави, перелічені у п. 2 ч. 2 даної статті (завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний переклад, завідомо неправильний висновок експерта), можуть стати підставами для перегляду справи за нововиявленими обставинами, лише якщо такі неправомірні дії учасників судового процесу встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Тобто неправомірність їхніх дій при розгляді справи, щодо якої подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, повинна бути предметом самостійного розгляду у кримінальному судочинстві, і злочинність їхніх дій повинна бути доведена у судовому засіданні і підтверджена вироком суду.

До винесення остаточного вироку по справі щодо винних дій вищезазначених осіб і набрання ним законної сили ніхто не вправі звертатись із заявою про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами по даній підставі.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.81 р. «Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» у випадках, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв’язку із смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.

Будь-які інші акти, наприклад постанови прокурора, слідчого, органу дізнання, не створюють підстав для перегляду цивільної справи.

5. У п. 2. ч. 2 статті 361 ЦПК також передбачено таку підставу для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами, як фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення. Така фальшивість документів або речових доказів також повинна бути встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Фальшивість даних документів або речових доказів може бути підставою для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами лише у тому випадку, якщо ці докази і документи були прийняті судом до уваги і стали основою для прийняття ним певного рішення. Тобто якщо сфальсифікованим було визнано документ або доказ, який хоч і подавався до суду у справі, але безпосередньо не потягнув за собою ухвалення судом певного рішення або, наприклад, був визнаний судом неналежним чи недопустимим, то немає підстав для перегляду рішення.

6. Інколи у зв’язку з обов’язковістю актів правосуддя вирішення спору ґрунтується на рішенні, ухвалі чи постанові суду, винесених в іншій справі. Так, наприклад, при розгляді регресного позову власника джерела підвищеної небезпеки до водія автомобіля про компенсацію шкоди, завданої транспортною аварією, суд не встановлює знову обставини нещасного випадку, а виходить з рішення, що було винесено при розгляді справи за позовом потерпілого до власника джерела підвищеної небезпеки, у якій водій брав участь як третя особа на стороні відповідача. У даному і подібних випадках скасування першого рішення буде позбавляти наступне рішення його основи і обумовить необхідність перегляду справи по регресному позову за нововиявленими обставинами.

Слід мати на увазі, що скасування такого акта (рішення, ухвали суду) може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтовував дане судове рішення цим актом чи виходив з вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, за змістом протилежний скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.

7. У пункті четвертому частини другої коментованої статті вказана така підстава для перегляду справи, як встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону чи іншого правового акта, їх частини, які були застосовані судом при вирішенні справи. Якщо сам закон, на підставі якого була вирішена справа по суті, є неконституційним, то і рішення суду не відповідає вимогам законності, а тому не може виконуватися і повинно бути переглянуте. Дана обставина є підставою для перегляду справи, якщо оспорюване рішення ще не виконане.

8. Заява про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення або ухвали суду, що набрали законної сили, реєструється в обліково-статистичній картці на заяву про перегляд рішення (ухвали) за нововиявленими обставинами та в алфавітному покажчику цивільних справ. Про надходження такої заяви робиться відмітка у відповідній обліково- статистичній картці на справу, судове рішення в якій переглядається. Матеріали щодо розгляду таких заяв підшиваються до відповідної цивільної справи і зберігаються в ній.

Стаття 362. Строк подання заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами

1. Заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

2. Строк для подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) у випадках, встановлених пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, — з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, встановлених пунктом 2 частини другої статті 361 цього Кодексу, — з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) у випадках, встановлених пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, — з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

4) у випадках, встановлених пунктом 4 частини другої статті 361 цього Кодексу, — з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Право звернутися з заявою про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами визнається за всіма особами, що беруть участь у справі, у тому числі і за прокурором. Також заяву може подати правонаступник сторони, якщо спірні правовідносини передбачають правонаступництво.

У разі звернення з такою заявою особи, яка не брала участь у справі, суддя ухвалою відмовляє в прийнятті заяви.

Якщо заяви про перегляд судового рішення від належної особи не надійшло, то суддя, якому стало відомо про нововиявлені обставини по розглянутій судом справі, повідомляє про їх наявність відповідному прокурору, оскільки законом не передбачена можливість перегляду судових рішень за ініціативою суду.

2. У частині 1 даної статті визначено строк, протягом якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть подати заяву про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Він визначається терміном в один календарний місяць. Початком перебігу даного строку визначається день встановлення обставини, що є підставою для перегляду. У частині другій статті чітко визначено, що слід вважати днем встановлення обставини. Початок перебігу строку залежить від підстав перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Зокрема:

— у випадку наявності істотних для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, — з дня встановлення таких обставин. Днем встановлення цих обставин є день, коли ці обставини стали відомі заявникові. Ця обставина підлягає доказуванню;

— у випадку, якщо мали місце завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення, — з дня коли набрав законної сили вирок у кримінальній справі стосовно цих фактів;

— у випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду, — з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасоване судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

— у випадку, якщо Конституційним Судом України встановлена неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, — з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України.

У випадку пропущення вказаного строку з поважних причин він може бути поновлений судом за клопотанням сторони або іншої особи відповідно до загального правила щодо поновлення строків, передбаченого у ч. 1 ст. 73 ЦПК.

Стаття 363. Суди, що здійснюють перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами

1. Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв’язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.

2. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу.

1. За загальним правилом справу переглядає суд, який постановив рішення чи ухвалу, які переглядаються. З даних положень можна зробити висновок, що у випадку якщо рішення було змінено судом апеляційної чи касаційної інстанції, то відповідний суд повинен переглядати справу у зв’язку з нововиявленими обставинами. Заява підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, по якій винесено судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута тільки після відновлення судового провадження.

2. У випадку перегляду рішення суду першої чи апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами втрачають законну силу ухвали апеляційної чи касаційної інстанції, якими було відхилено скарги на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, якщо такі ухвали мали місце.

Стаття 364. Форма і зміст заяви

1. Заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.

2. У заяві зазначаються:

1) найменування суду, якому адресується заява;

2) ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

3) інші особи, які брали участь у справі;

4) дата ухвалення чи постановлення і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;

5) нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх відкриття або встановлення;

6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин.

3. До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

1. Частина перша даної статті визначає, що за формою і змістом заява повинна відповідати вимогам передбаченим у цьому Кодексі для заяви до суду першої інстанції, тобто відсилає до статті 119 ЦПК «Форма і зміст позовної заяви». У ній зокрема зазначено, що заява подається у письмовій формі і повинна бути підписана заявником, має містити назву сторін по справі і т. д.

Законом не передбачено подання прокурора, тому якщо до суду звертається прокурор, то він теж подає заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

2. У частині другій коментованої статті визначено обов’язкові дані, які повинні бути зазначені у заяві. Зокрема, повинно бути зазначено зміст рішення чи ухвали суду, про перегляд яких подано заяву, вказується, якими саме нововиявленими обставинами обґрунтовуються вимоги, дата їх відкриття чи встановлення (що має значення для обчислення строків подання заяви, якщо з моменту встановлення обставин минуло більше трьох місяців, то суд згідно з ч. 2 ст. 72 ЦПК залишає заяву без розгляду, якщо за клопотанням сторони не знайде підстав для поновлення пропущеного строку), також зазначається, якими доказами підтверджується наявність нововиявлених обставин.

3. У заяві можна ставити питання про перегляд рішення, ухвали, постанови по одній справі. У тих випадках, коли нововиявлені обставини стосуються судових рішень у взаємопов’язаних справах, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

4. У частині третій даної статті також міститься вимога щодо додання до заяви копій відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

За подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами судового збору не передбачено. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Стаття 365. Розгляд заяви

1. Заява про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.

2. Розглянувши заяву, суд своєю ухвалою або задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду чи судовий наказ у зв’язку з нововиявленими обставинами або відмовляє у її задоволенні у разі необґрунтованості заяви.

3. Після скасування рішення, ухвали суду або судового наказу справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

1. Заява про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні, яке проводиться за участю осіб, які беруть участь у справі. Ці особи завчасно повідомляються про час та місце засідання. Неявка даних осіб не становить перешкоди для розгляду заяви, тобто суддя може розглянути заяву і винести ухвалу за результатами її розгляду і за відсутності вищевказаних осіб та заявника.

Однак суд вправі відкласти розгляд справи, якщо для цього є передбачені законом підстави.

2. Розглянувши заяву та ознайомившись із зазначеними у ній нововиявленими обставинами, суддя з’ясовує чи є вони достатніми для перегляду справи. За наслідками судового засідання суддя постановляє ухвалу про задоволення заяви і скасовує оскаржуване рішення (ухвалу) у зв’язку з нововиявленими обставинами або, визнавши заяву необґрунтованою, своєю ухвалою відмовляє у її задоволенні.

3. Якщо суд задовольняє заяву і скасовує рішення (ухвалу) за нововиявленими обставинами, то справа розглядається спочатку за правилами, встановленими ЦПК, починаючи зі стадії попереднього судового розгляду.

Стаття 366. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає.

2. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом.

1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд рішення, ухвали, заочного рішення чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами апеляційному оскарженню не підлягає. Натомість, ухвала про відмову у перегляді справи може бути оскаржена до вищестоящого суду.

2. Коментована норма є досить дискусійною. На нашу думку, ухвала суду про скасування рішення за нововиявленими обставинами повинна визнаватися об’єктом оскарження. В іншому випадку контроль за діями судді, який скасовує рішення, відсутній, а механізму виправлення помилок немає.

На практиці мають місце випадки, коли судді помилково приймають нові обставини як нововиявлені, задовольняють заяви про перегляд рішення, що надходять від осіб, які не брали участі у справі, скасовують рішення безпідставно.