Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р. - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Владислав Едуардович Теліпко (РОЗДІЛ II. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ) #4

РОЗДІЛ II. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 95. Стягнення на підставі судового наказу

1. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

2. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

3. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Судовий наказ, як форма вирішення спору, бере початок з римського права. Судовий наказ тоді мав назву інтердикту, а провадження — інтердиктного.

Функціонування судового наказу запроваджував у дореволюційній Росії Статут цивільного судочинства 1864 року. ЦПК УРСР 1924 року також детально регламентував процедуру видачі судового наказу.

Наказне провадження є однією з процедур ЦПК 2004 року, введеною з метою спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу. Вказаний розділ регулює не лише порядок видачі судового наказу, але й процедуру здійснення самого провадження, що передує видачі судового наказу.

Завдання наказного провадження зводяться до прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов’язані зі стягненням з боржника грошових коштів або витребування майна.

Коментована стаття визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення. Судовому наказу властиві наступні відмінності від судового рішення:

1) судовий наказ може бути скасований суддею, який його видав, за заявою боржника, якщо заперечення є вмотивованими;

2) у змісті судового наказу є лише 2 частини — вступна та резолютивна;

3) судовий наказ не підлягає апеляційному, а відповідно й касаційному оскарженню.

Судовий наказ, що вступив у силу, може бути скасований у порядку перегляду у

зв’язку з нововиявленими обставинами в порядку передбаченому ст. ст. 361 — 366 цього Кодексу.

2. Історично склалося застосування двох видів судових наказів: безумовний (неоспорюваний) та умовний (оспорюваний). У першому випадку боржник позбавлявся права на оскарження, на нього покладався обов’язок виконати судовий наказ. Другий варіант надавав боржнику можливість оспорювати судовий наказ, зупиняючи таким чином його дію. Як бачимо, ЦПК 2004 р. знайшов відображення саме останній вид судового наказу.

Зі змісту ч. 1 ст. 95 ЦПК вбачається, що предметом вимог заявника може бути:

— стягнення з боржника грошових коштів;

— витребування майна.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) від 16 січня 2003 року до грошових коштів належать грошова одиниця України — гривня, а також іноземна валюта.

Під майном, яке може бути витребуване, слід розуміти окрему річ або сукупність речей. Потрібно зазначити, що за загальним правилом витребувати можна річ, визначену індивідуальними ознаками (як рухому, так і нерухому).

3. Порядок виконання судових рішень регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. Оскільки судовий наказ є особливою формою судового рішення, тому на нього поширюється дія згаданого Закону.

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

(У редакції Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття передбачає вимоги, щодо яких може виникнути наказне провадження. Вимоги, перелічені у ч. 1 ст. 96 ЦПК, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів чи вартість майна. В наказному провадженні не може розглядатися спір про право.

Першою підставою для видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому вказана вимога буде найпоширенішою. Потрібно зазначити, що на цю підставу не поширюється позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом (в нашому випадку з заявою) про стягнення йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оплата праці регулюється гл. 7 Кодексу законів про працю України та Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95 р.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від роботодавця, проводиться у день звільнення. Якщо особа не працювала у день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред’явлення нею вимоги про розрахунок.

Доказом нарахування заробітної плати є довідка з місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення ненарахованої заробітної плати відбувається в позовному провадженні.

2. Другою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.

3. Третьою підставою для видачі судового наказу є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

4. Четвертою підставою для видачі судового наказу є вимога про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.

5. Останньою підставою для видачі судового наказу є вимога про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

6. Перелік підстав для видачі судового наказу, встановлений у частині першій коментованої статті, є вичерпним. Це означає, що коментована стаття не допускає можливості заявлення інших вимог для видачі судового наказу.

7. Глава 14 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. та розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України від 03.03.2004 р. (наказ № 20/5), передбачають, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (перелік таких документів встановлює Кабінет Міністрів України). Виконавчі написи вчиняються за умови без спірності вимоги та якщо з дня виникнення права вимоги не минуло більше трьох років.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість. Цим власне виконавчий напис відрізняється від судового наказу.

У Російській Федерації ч. 3 ст. 35 Конституції проголошує, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж за рішенням суду. Тому виконавчий напис не відповідає конституційним положенням РФ, оскільки будь-яке позбавлення права власності не за рішенням суду не допускається.

Конституцією України у ст. 41 задекларовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, тобто незаконно, оскільки Закону України «Про нотаріат», а також ст. 18 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачають можливість такого способу захисту, ця діяльність нотаріусів відповідно відповідає Конституції. Виключно за рішенням суду застосовується лише конфіскація — вид кримінального покарання (ч. 2 ст. 52, ст. 59 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року) або вид адміністративного стягнення (ст. 29 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року) залежно від вчиненого правопорушення.

Стаття 97. Підсудність

1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 107 ЦПК судами першої інстанції є районні, районні у містах, міські та міськрайонні

суди. На даний вид провадження поширюються загальні правила підсудності, встановлені ЦПК у ст. ст. 107 — 117. До них належать:

1) підсудність за місцезнаходженням відповідача (ст. 109):

• заява, у якій боржником є фізична особа, подається в суд за місцем її проживання;

• заява, у якій боржником, є юридична особа, подається в суд за її місцезнаходженням.

2) підсудність прав за вибором позивача (ст. 110):

• заява, в якій міститься вимога, що виникла з трудових правовідносин, може подаватися також за місцем проживання заявника;

• заяви щодо вимог, які виникають з діяльності філій або представництв юридичної особи, можуть подаватися також за їх місцезнаходженням;

• заяви щодо вимог, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть подаватися також за місцем виконання цих договорів;

• якщо місце проживання боржника невідоме, заява може бути подана за місцезнаходженням майна боржника чи місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання боржника чи постійного його заняття (роботи);

• якщо боржник не має в Україні місця проживання, заява може подаватися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

3) підсудність справи між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням заявника визначається ухвалою судді Верховного Суду України (ст. 111);

4) договірна підсудність (ст. 112):

• сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність;

5) підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою (ст. 113):

• якщо за вимогою зобов’язаними є кілька боржників, які проживають або знаходяться в різних місцях, заява подається за місцем проживання або місцезнаходженням одного з боржників за вибором кредитора (заявника);

6) виключна підсудність (ст. 114):

• заяви щодо вимог, які виникають з приводу нерухомого майна, подаються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Якщо суддя, вирішуючи питання про видачу судового наказу, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається заявнику для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Вказана ухвала разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються заявнику (ст. 115 ЦПК).

Суд, який розглянув справу, не може передати її до іншого суду, якщо порушення правил підсудності виявиться після винесення судового наказу, наприклад при поданні заяви про його скасування.

У порядку, передбаченому ст. 116 ЦПК, справа може бути передана до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду, лише в разі ліквідації суду, який розглядав справу.

Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу

1. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

2. У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) виключено

5) перелік документів, що додаються до заяви.

3. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

4. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

5. До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

6. До неналежно оформленої заяви застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги. До осіб, яким належить право вимоги, належать:

• якщо вимога стосується нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, — працівник;

• якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, — як фізична особа, так і орган внутрішніх справ або орган виконавчої служби;

• якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення — відповідний оператор цих послуг;

• якщо заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину — той з батьків дитини, який подав заяву про стягнення аліментів;

• якщо заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості — відповідний споживач цього товару.

Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі особисто заявником або його представником чи надсилається поштою рекомендованим листом з описом вкладеного.

2. Ч. 2 ст. 98 ЦПК містить перелік вимог, яким повинна відповідати заява про видачу судового наказу.

Заява про видачу судового наказу обов’язково підписується заявником або його представником.

Ім’я заявника (боржника) — фізичної особи відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦК України складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаїв національної меншини, до якої вона належить. Найменування заявника (боржника) — юридичної особи складається з організаційно-правової форми і назви (ст. 90 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

Вимоги заявника повинні бути безспірними та обґрунтованими.

Вартість майна у разі його витребування повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними письмовими доказами. В заяві обов’язково зазначається перелік документів, що додаються до заяви.

3. Документи, що додаються до заяви про видачу судового наказу, є письмовими доказами (ст. 64 ЦПК). Це дозволяє визначити певні особливості процесу доказування заявником обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог:

— докази мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, а й розмір обов’язків боржника;

— відсутність необхідності їх публічного дослідження і аналізу;

— докази, що подаються заявником повинні бути безспірними, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспірність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

— процес доказування для стягувача закінчується з прийняттям заяви про видачу судового наказу.

Залежно від вимоги стягувача документами, поданими до заяви про видачу судового наказу можуть бути:

— документи, що підтверджують невиконання боржником обов’язків;

— довідка про заробітну плату, розрахункові книжки, завірені виписки з розрахункової чи платіжної відомості, довідки з бухгалтерії організації роботодавця, письмовий грошовий розрахунок сум, які підлягають виплаті;

— документи, що підтверджують наявність та розмір витрат, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК тощо.

Заява подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

4. Якщо заява подається представником заявника, то до неї обов’язково повинен додаватися документ, що підтверджує його повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК повноваження представника заявника мають бути посвідчені такими належно оформленими документами:

• довіреністю фізичної особи;

• довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

• свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна;

• ордером, який виданий адвокату відповідним адвокатським об’єднанням, або договором особи з адвокатом.

6. Якщо заяву подано без додержання вимог, передбачених коментованою статтею, застосовуються наслідки, зазначені у ст. 121 ЦПК: суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника та надає йому строк для усунення недоліків. За умови виконання заявником вимог ст. ст. 98, 99 ЦПК, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається не- поданою і повертається заявнику.

Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу

1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми в разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

2. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи стягувачу не повертається. У разі пред’явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.09.2005р. № 2875-ІV у редакції Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми в разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

2. Внесена сума судового збору не повертається стягувачу у разі:

• відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу;

• скасування судового наказу.

Проте законодавець закріпив положення, що за умови звернення стягувача з позовом у порядку позовного провадження вказана сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву. Це зумовлено насамперед тим, що ч. 2 ст. 101 ЦПК надає право заявнику звернутися з цією ж вимогою в позовному провадженні, на відміну від відмови у відкритті позовного провадження, яка перешкоджає повторному зверненню до суду з тим самим позовом (ч. 6 ст. 122 ЦПК).

Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення

1. Суддя повертає заяву про видачу судового наказу, у разі якщо:

1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;

2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу;

3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2 — 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.

2. Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухвалу.

3. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право;

3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2 — 5 частини другої статті 122 цього Кодексу.

4. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

5. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу лише в частині цих вимог.

У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, то суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

6. У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу, щодо якої відсутні підстави для її повернення чи відмови у видачі судового наказу, вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи — боржника.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи — боржника має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.

У разі якщо за результатами розгляду отриманої судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи — боржника буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд повертає стягувачу заяву про видачу судового наказу.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи — боржника, суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

7. Питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду, закінчення строку, встановленого для усунення недоліків заяви про видачу судового наказу та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи — боржника. Про відкриття наказного провадження суддя постановляє ухвалу.

1. Коментована стаття встановлює вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу:

1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;

3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2 — 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.

За наявності вказаних підстав суддя повинен роз’яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Таким чином перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії вирішення питання про прийняття заяви.

2. Відмова у прийнятті заяви оформляється ухвалою, яка повинна відповідати вимогам ст. 210 ЦПК та містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті

1. Повернення заяви у випадку, встановленому частиною першою статті 100 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.

2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

1. Заявник, який відповідно до ухвали суду про залишення заяви про видачу судового наказу без руху у встановлений у ній строк виконав вимоги, передбачені ст. ст. 98, 99 ЦПК, може повторно звернутися з такою самою заявою. В такому випадку вважається, що вона подана в день первісного її подання до суду. Саме тому, що вказана ухвала не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою після усунення їх недоліків, вона не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторення звернення з такою самою заявою у порядку наказного провадження, однак заявник має право звернутися з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.

Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу

1. У разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

2. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

1. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості оформлення прийняття заяви про видачу судового наказу окремим процесуальним документом. Аналізуючи норми ЦПК, які регулюють наказне провадження, можна зробити висновок, що законодавець вважає зайвим винесення такого документа, тобто максимально спрощує порядок прийняття та вирішення заяви. Про це свідчить також триденний строк, наданий для видачі судового наказу по суті заявлених вимог у разі прийняття заяви. Не допустимо винесення кількох наказів по одній заяві.

2. Порядок видачі судового наказу має спрощену процедуру, яка виключає проведення судового засідання, виклик сторін наказного провадження (стягувача та боржника), заслуховування їх пояснень. Таким чином основу доказової бази складають документи, додані заявником до заяви про видачу судового наказу. Як бачимо, законодавець вважає невиправданим дотримання всіх формальностей цивільного процесу при вирішенні безспірної справи, що сприятиме розвантаженню судів від справ, які не потребують у повній мірі всієї процедури розгляду, притаманної позовному провадженню.

Стаття 103. Зміст судового наказу

1. У судовому наказі зазначаються:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;

3) ім’я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;

7) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.

2. Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» та обов’язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред’явлення судового наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачу для пред’явлення до виконання.

3. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

1. Зміст судового наказу незалежно від суті заявлених вимог повинен відповідати вимогам ст. 103 ЦПК. У змісті судового наказу є тільки дві частини — вступна та резолютивна. Аналіз представлених письмових доказів і встановлених на їх основі обставин та правовідносин у судовому наказі не відображається. Таким чином, описова і мотивувальна частини відсутні. Проте у переліку вимог до змісту судового наказу обов’язковим є посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги.

2. Судовий наказ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, передбаченим ст. 19 Законом України «Про виконавче провадження». До них належать:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;

3) ім’я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;

7) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.

Наказ має бути підписаний і скріплений печаткою суду.

3. Судовий наказ складається і підписується у двох примірниках, ідентичних за своїм змістом. Другий примірник скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили у порядку, передбаченому ст. 105 ЦПК.

У разі втрати оригіналу судового наказу стягувач має право звернутися із заявою про видачу його дубліката в порядку, визначеному ст. 370 ЦПК.

Стаття 104. Надіслання боржникові копії судового наказу

1. Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.

2. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів.

3. Копія судового наказу разом з додатками надсилаються фізичній особі — боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 100 цього Кодексу, а боржнику — юридичній особі чи фізичній особі — підприємцю, — за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

4. Днем отримання боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення. У разі якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу або відсутній за вказаною адресою, днем отримання боржником копії судового наказу є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову боржника отримати копію судового наказу чи відмітки про відсутність боржника за вказаною адресою.

(У редакції Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Коментована стаття врегульовує порядок повідомлення боржника про винесення судового наказу. Боржнику не пізніше наступного дня після видачі судового наказу надсилається копія судового наказу, яка повинна відповідати за своїм змістом оригіналу. Таке повідомлення здійснюється поштою рекомендованим листом із повідомленням.

2. Боржникові одночасно з копією судового наказу надсилається копія заяви стягувача разом з копіями доданих до неї документів. Таким чином, боржникові надається можливість ознайомлення з матеріалами справи. В супровідному листі боржникові роз’яснюється його право подати заяву про скасування наказу (див. коментар до ст. 105 ЦПК України).

Стаття 105. Форма і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання

1. Боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

2. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.

3. У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) стягувача та боржника, а також ім’я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) наказ, що оспорюється;

4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;

5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

4. Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві.

5. До заяви, яка подається представником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

6. До неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу застосовуються норми статті 121 цього Кодексу.

Коментована стаття вперше встановлює вимоги до форми і змісту заяви про скасування судового наказу, а також визначає строки її подання.

Відповідно до частини першої коментованої статті боржник має право протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.

У заяві про скасування судового наказу обов’язково має бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

3) наказ, що оспорюється;

4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;

5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві. Яка заява подається представником боржника, до неї додається документ, що підтверджує його повноваження.

До неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу застосовуються норми статті 121 ЦПК.

Стаття 105¹. Розгляд заяви про скасування судового наказу

1. Заява про скасування судового наказу реєструється у день її надходження до суду в порядку, встановленому частиною третьою статті 11¹ цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.

2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі якщо суд прийшов до висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу.

3. Про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду чи про прийняття такої заяви до розгляду суд постановляє ухвалу.

4. Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі визначеному судді.

5. Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів.

6. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.

7. Головуючий відкриває судове засідання і з’ясовує, хто із викликаних осіб з’явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з’ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви.

8. За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

9. Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом.

(Доповнено статтею 105¹ згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року, а щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року)

1. Розгляд заяви боржника про скасування судового наказу, поданої з дотриманням строку, передбаченого ч. 1 ст. 105 ЦПК, здійснюється судом протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду.

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

а) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

б) скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

в) змінити судовий наказ.

Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку відповідно до цього Кодексу.

2. Якщо заява боржника про скасування судового наказу подана після закінчення судового строку, встановленого ч. 1 ст. 105 ЦПК, суд залишає її без розгляду. Це специфічний наслідок пропущення процесуального строку, який оформляється ухвалою суду. Залишення заяви без розгляду має місце за умови, що суд не знайде підстав для поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу за заявою боржника.

У разі якщо суд прийшов до висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу.

3. Ухвала про скасування судового наказу не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки не перешкоджає зверненню стягувача з тими ж вимогами в порядку позовного провадження. Обов’язковим є зазначення в ухвалі роз’яснення стягувачу можливості такого звернення.

Стаття 106. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві

1. У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання.

2. Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

1. Якщо у встановлений коментованою статтею триденний строк після спливу десяти днів, передбачених ч. 1 ст. 105 ЦПК, та за наявності даних про отримання боржником копії судового наказу, від боржника не надійде заяви про скасування судового наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його примірник стягувачеві для пред’явлення до виконання.

Додатковий триденний строк встановлений з огляду на строки доставки поштових відправлень (заява про скасування наказу може бути направлена поштою).

Стягувач має право пред’явити наказ до виконання за правилами виконавчого провадження протягом трьох років у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р.

2. Судовий наказ може бути спрямований безпосередньо суддею для виконання державному виконавцю. Наприклад, згідно зі ст. 364 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень (судовий наказ є особливою формою судового рішення), зокрема, у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць. Якщо судовий наказ у подальшому буде скасовано, то питання про поворот виконання вирішується з врахуванням ст. ст. 381, 382 ЦПК та ст. 94 Кодексу законів про працю України тощо.

Якщо стягувач на підставі чинного законодавства звільнений від сплати судового збору, то останній стягується з боржника в дохід відповідного бюджету при винесенні судового наказу.

3. Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.