Незбагненне серце, том 2

ДО Б. І. АНТОНИЧА

19. II і 9. III. 1937 р.

Високоповажаний Пане Товаришу!

Дуже тішуся, що оце вдруге вже зустріло Вас таке відзначення. Страшенно закохана в Ваших поезіях. Та багато вмію «Вас» напам'ять. А вже Ваші метафори – ні, їм нема пари в нашій літературі. Щиро-щиро гратулюю, Товаришу! Була б дуже вдячна Вам (тільки, ради бога, не думати, що я тільки «тому» пишу до Вас), якби Ви хотіли написати щось про себе до «Світу молоді».

Мені особисто було б дуже цікаво, як (що значить «як»?) народжуються у Вас образи, бо з Вас більший маляр, як музик. «Весно – слов'янко синьоока!» Оце недавно мала я реферат про Вас і Ваші поезії. Якщо вірити людям, то я досить осіб навчила любити «незрозумілого» Антонича.

Багато гарних привітів.

Ірина Вільде (Дара Макогон) 6 квітня 1937 р.

Богдане, збентежив мене Ваш дарунок. Так збентежив, що я аж не знаю, як Вам подякувати за нього.

Так, Богдане, правду казала О. Кобилянська, що «поети й артисти творять поранкові душі», – Вашими поезіями впиваюсь, як музикою, і не може мені в голові вміститись, як хтось може їх не розуміти.

Я оце скоро відписала Вам, але помилилась в

адресі, й лист завернувся. Ми з чоловіком були обурені, як польська пошта може не знати, де живе Антонич. Хотіли б Вам зреваншуватись примірником «Б'є восьма», але я не дістала авторських примірників, себто дістала так мало, що вже їх не маю і нема де купити книжки.

Я чомусь рада, що Ви пишете тільки для вибраних, і так не дуже дбайте про «зрозумілість» [...]

* * *

Нас тут, в Коломиї, є цілий гурток Ваших сердечних приклонниць і поклонниць. Ваша «Книга Лева» ходить тут з рук до рук. Мушу оправити її, щоб мені не знищили. Як колись-колись напишете ще до мене, буду дуже тішитися. Люблю Вас, Богдане.

Сердечний привіт. Ваша Дара