Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій

Дорожня мапа: розділ за розділом

І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст

Впровадження в тему 31 —44

Ми — українці, це — наші герої. — Синдром колоніальної чуттєвости: від загрожености до культу сили. — Хто боїться постколоніальних студій? — Історія культури як історія чуттєвости: про методологічні засади і про предмет цієї книжки. Потреба в культурній альтернативі. — За що ми любимо Лесю?

Леся Українка як героїня національного пантеону 44—83

Зразкова українка? — «Ви мов не жінка». Головні атрибути героїні: безтілесність та інвалідність. — Хвороба в хрестоматійному каноні. — Необхідний відступ: радянське тіло як соціальний конструкт. Дещо про політику каліцтва. «А він все ще стояв і файфуру ладував». «Наша Леся», «наша Зоя» та інші «наші». — Слово Олесеві Гончару: парадигма Всенародної Хворої. — Як усе починалось: назад до І. Франка та «одинокого мужчини». «Хто Вам сказав, що я слабка?» — Трохи історичного контексту: хвороба в культурі fin de siècle. «Хвора краса». Сухоти й божевілля. — Вічне питання психології: творчість — недуга чи здоров'я? Лариса Косач проти Zeitgeist: від «Міста смутку» до «Es lebe das Leben!», між «демоном» та «науковим світоглядом». — Неокласики не винні! «Біографічна проблема». — І знову до політики каліцтва: з дій одної гордині, або Від «сердешної Лариси» до стихійної ніцшеанки. — Перші симптоми конфлікту: «хвору ізолюють»!

II. Міфологічна пригода жінки-Орфея і любовний дискурс: конфлікт інтерпретацій

До невикористаних можливостей агіографії… 84—95

Смерть «містичного нареченого» та ніч «Одержимої». — Що може жінка, або Дві парадигми «сходження в пекло»: Орфей versus Алкестіда. — Жертвування душею. Рухаємось на Схід (Арджуна, Юда…) — Хто така Міріам? З'являються гностики. Трохи першоджерел. — Смисл єресей — бунт проти «вертикалі влади». — Від «Євангелія від Міріам» до «молитви до Геліоса» — «герменевтичне коло» чи «код Лесі Українки»?

…і що ми з цим усім зробили 95—119

Смерть — не проблема: нам нецікаво. — Народження міщанської драми з духа трагедії: український рецепт. — «Любить — не любить?». Про творчий ерос: теж нецікаво. — Перший діагноз: чуттєво інфантильна культура. — Необхідний відступ: кохання і смерть у XX столітті. Від «прекрасних смертей» — через епоху масових убивств — до «табу на смерть». Культура ювенільного шовінізму. — «Раби не виростають». — А як же любов? — Про страх зрілости в літературознавстві. — Проблема «принца-консорта». — Сексуальна політика в дії: чому інфантилізують геніальних жінок. Привіт від Фройда. «Дві Марії». — Так народжувався міф: від Великої Хворої до «некрасивої дівчинки». — Що Вовчкові можна, то «нашій Лесі» зась, або Дещо про фемінізм другого покоління. — То «лесезнавство» чи «лесизм»?

«Хтось когось любить»: 1900-ті проти 2000-х 119—138

Жіноча дружба чи сексуальна єресь? — Короткий екскурс в історію чуттєвости: «школа почуттів» у XIX ст. — Про муки української лінґвістики, або «Мова як діяльність» і «мова як пам'ятник». Чому інфантильний родинний дискурс. — Ще один діагноз: культура проскрибованої чулости. — 3 історії літературних мов: materna lingua і patrius sermo як територія конфлікту. — Про «теплоту» української класики, або Чого коштував нам «рідний Сталін». — Культура без родинности і глухий кут лесезнавства. — Хвора й самотня! Парадигма торжествує.

III. Історія єресі-І. Містичний шлюб і «релігія любови»

Філософія шлюбу Лесі Українки: життя як творчість 139—161

«Он был титулярный советник, она — генеральская дочь». Кохання і гроші: історія матеріального краху. — Лариса Косач як любовна героїня. Кредо Міріам: любов-жертва. — Архетип Ідеальної Коханки. «Муза» й «авторка» — два типи жіночого обдарування. — Програма «любови-на-смерть»: «Айша та Мохаммед». Трансцендентний ерос. — Трохи контексту: Д. де Ружмон та інші. «L'Amour et l'Occident». — Світло й Темрява в маніхействі (Міріам). — «Хадіджа вмерла». Шлюб небесний проти шлюбу земного. — Хто така Прекрасна Дама? Від суфізму й катарської єресі до міфа amor fati. — «Леся Українка як міфотворець». Формулюємо гіпотезу: «Європеїзм — це гностицизм»?

Біля витоків Українчиного міфа 161—216

Блакитна троянда і Десяте небо «Раю». — Данте — єретик? — Дещо про катарську символіку «Божественної комедії». — Якого монастиря шукає Любов Гощинська. — «Релігія любови» і «релігія XX століття» — марксизм: вибір Лесі Українки. — Від «Блакитної троянди» до «Руфіна і Прісцілли» — тема розвивається… — «Книжкова драма»? Драматургія Лесі Українки — не для сцени, а для екрану (гіпотеза). — «Нещасливі коханці» як релігійно змішане подружжя: апостол Павло проти Руфіна і Прісцілли. — Необхідний відступ: інтертекстуальність у літературі XIX і XX ст. Танець для «своїх»: Леся Українка проти Г. Сєнкевіча й У. Еко, або Літературний аристократизм проти масової літератури. — Трохи церковної історії. Встановлюємо точний час драматичної дії… — І виявляємо «загублену тему» драми: боротьба ортодоксії з єресями! — З'являється Платон (Руфін і смерть Сократа). Дещо про римську соціальність. — Прісцілла-проповідниця. — Так починались «жіночі єресі»… Про «матерів церкви», Христову феміністичну революцію і патристичну антифеміністичну контрреформацію (Teodora Episcopa). — Леся Українка — єретичка? — «В катакомбах»: авторський коментар до п'єси у світлі сучасної теології. «Жінки, що були з Ним»: реабілітація Йоганни. — Прісцілла і монтаністська єресь. «Дві Прісцілли»: двійництво як міфологічний мотив. — Смисл трагедії — ідеальні коханці в історичному світі. — До істоти містичного шлюбу. Дві Афродіти Платона («Бенкет») і орфічний слід. — Христос проти Діоніса, Roma проти Amor. Шлюб християнський, римський… — І містичний: сходження ідеальних коханців по щаблях самопосвят до поєднання в Абсолюті. — До езотерики «жіночого речення»: від «мови неназивання» до обітниці мовчання. — «Орос» Прісцілли. Чи й Лесі Українки також? — «Антихристиянський дух» (М. Зеров): виходимо на стежку війни!

IV. Історія єресі-ІІ. У пошуках Абсолюту. Фауст-мужчина і Фауст-жінка

Історія і свобода: до філософії гнозису 217—231

Про історичну адекватність релігій. — Історіософський песимізм Лесі Українки (і не тільки її…). — «Утопія в белетристиці» й поетичне візіонерство. З пророцьких технік: Леся Українка і Ямвліх. — «Прометеїзм» як альтернатива «релігії проґресу». Від Валентина до Геґеля. — Дух у земній історії: падіння Софії і «рідна неволя» — розшифровуємо «темні місця». — Любов і світила (еони): кредо стихійного гностика. — Для чого потрібне мистецтву memento mori? — 3 площини історії (Оксана) в простір міфа: рухаємось далі…

У пошуках українського Ґрааля 231—279

Чому «Лісова пісня» — «серце творчости Лесі Українки». «Поет з історією». Поняття гностичної містерії. — Трохи бібліографії: з дослідницьких інтуїцій. — «Природа» — не Мавка, а Лукаш! «Вульґарний Ерос» (Лукаш — Килина) і «високий Ерос» (Лукаш — Мавка). — І знову Платон: Афродіта Пандемос як руїнна сила, або Чому впала Троя. Кассандра і Мойсей. — Хто така Мавка? Духи і «стихіалі» (Д. Андрєєв): слухаємо Ваґнера! Шанс духа на просвітління в гностицизмі: Епінойя Світла — Amor — гнозис («слово»). Де ви, «пневматики»? — Помилка В. Петрова. — «Лісова пісня» і альбіґойська єресь: Кретьєн де Труа — Райнмар — Мавка (формула безсмертя). — «Я любила вік лицарства». За що? Проблема з першоджерелами. — Міннезінґери: беремо слід! — Лицарство як релігія-в-собі. Аналізуємо легенду про Ґрааль… — Український Парсіфаль — Лукаш. Орфічний мотив і духовне лицарство. Ніч у «Короля Рибалок». — Як лесезнавство у волинському лісі заблудило. — До діалектики міфа: «кластер» розростається. Від Килини до Ізольди Білорукої. — Лукаш і Мавка: його «гріх незнання» («формула Теодота») і її подвиг «психагога» (Amor як canoscenza трубадурів). — Три віки Лукаша. Доля і карма. — Мавка-Психея: «очищення вогнем». «Молот відьом» і дещо про вогнепоклонство. — Історична аналогія: Майстер Екгарт про сестру Катрей. — Ласкаво просимо в пекло! — Про національне інфернальне. — Ніцше й Ґете. — Український Гадес. Т. Шевченко («Великий Льох») і Леся Українка (від «Оха-чародія» до «Того, Що в Скалі Сидить»). — Спокуса Фауста і спокуса Мавки, або «Чоловіча цивілізація» Заходу і «жіноча єресь» Сходу. То що ж сказав Заратустра? — «Смерть до кінця» (Майстер Екгарт), або Мавка і гнозис: із пекла на світ, зі світу у Світло. «Грай же, коханий, благаю!»: фінал як орфічна містерія. — Що внукам Килини до тайн Діоніса? — Повертаючись до memento mori: «гностичну» гіпотезу доведено!

Лицареса Святого Духа: profession de foi 279—290

Лицарський міф Лесі Українки — не «вікно в Європу»! Гностицизм в Україні — богумильство (М. Драгоманов, І. Франко та інші). — Про переваги «літературно зораних епох». — Єретичка стихійна чи свідома? — «Символ віри» Лесі Українки. Виходимо на Гайне. — «Bergidylle»: антитринітаризм (три віки душі); синтез chevalerie і clergie; Святий Дух — ім'я платонівського Абсолюту. — «До історії релігії й філософії в Німеччині»: індо-маніхейський характер християнської ідеї середньовіччя; Реформація як перемога юдео-деїзму; романтизм як «повернення до середньовіччя». — Про принциповість, або Чому лицареса послідовніша за лицаря. Ґендер і походження. — Леся Українка — дитя аристократичної «контрреформації»?

V. Лицарі під заборолом: народники чи шляхта? (До генези української інтеліґенції)

Загублений гравець (з парадоксів колоніальної історіографії) 291—298

«А хіба у нас була своя шляхта?» — Трохи теорії: Е. Ґелнер. Від «культури локальних спільнот» (Кирило-Мефодіївське братство й таємні ложі) до «загальної культури». Реабілітуємо братство тарасівців…

«Откуда это у них такое хлопоманство?» 298—325

Що таке народництво? — Російська версія, або Пригоди марксизму в Росії: від Михайловського до Леніна. — Українська версія: «весна народів» і «Книги битія українського народу». — «Погані правнуки»? «Превращение малорусской старшины в дворянство»: психоаналіз історичної травми. Українське обличчя декабристського бунту. — 3 доль «хуторної філософії», або Шляхта і Volksgeist (О. Шпенглер—П. Куліш—Олена Пчілка). — Дещо про користь станових привілеїв. — Так творився національний проект: від козацького «комітату» до «республіки духа». Воля і рівність. — «Лицарські сини»: українське селянство очима народників. — Два моральні кодекси — Антонович і Данте. Точка перетину: запорізьке козацтво і Мальтійський орден.

Культурне непорозуміння чи конфлікт тожсамостей? 326—342

Чи лицар для нас — слово іноземне? М. Попович (козацтво й magnificenza) — Ю. Іллєнко («Молитва про гетьмана Мазепу») — Ліна Костенко («Берестечко»)… — Козацтво і шляхта за В. Липинським. Роль шляхти на переломах історії: збереження тяглости. — Аристократична «контрреформація» і етика спадку. — Оцінка домодерних українських еліт у дворян і «різночинців»: «прихована війна». — Два національні проекти? Дещо про класову ненависть («Літературна Україна» проти «кровної аристократії»). — То що ж це значить — «Українка»?

VI. «Тайна імени». Історія ордену: символ віри

Філософія української історії в Українчиному міфі: написана… 343—373

«Не по крові, а по духу»: ім'я як титул. «Українець» (Драгоманов) і «Українка» (Леся): Учитель і Учениця. — «Степани» в родоводі Лариси Косач. «Не зраджував України мій батько!». Українське «рицерство» XVII ст.: християнський універсалізм і київське месіанство (до духовних витоків малоросійства). — «Другий Єрусалим», «Друга Троя», «Другі Афіни» — київський міф від бароко до романтизму. Україна-Еллада у діда й онуки. — Проект «плебейської нації»: розрив із «поліетнічною імперією» (А. Каппелер) — і відмова від інвестованого в неї «свого національного добра». — Виявляємо тему «Боярині» — провал лицарської місії. — Лицарство Оксанине (про жіночі братства і про присягу шлюбну й побратимську). — …І Степанове: «без догани» — але не «без страху»! «Комплекс Авраама». — Архетип «лицаря в темниці». Туга за «славною смертю» («Віла-посестра») як атрибут лицарської культури. — Степан і Мартіян: дві версії трагедії вірности. — І до чого ж тут середня школа?

…і ненаписана 373—388

«Україна, якої не знаємо» — аналізуємо запроектовані теми міфа: 1) смерть українського Діоніса («війна християнства з релігією предків моїх»); 2) Авель-жінка проти Каїна-чоловіка («баладний мотив про брата й сестру»); 3) українська Реформація й жіноче лідерство («Бондарівна», і не тільки…); 4) перша модернізаційна реформа українського лицарства: «мазепинство», або Кость Гордієнко versus «боярин» Степан (до генези українського націоналізму). — Аналогія: аристократична історіософія Л. Старицької-Черняхівської. — Браво, професоре М. Зеров! — …І знову до Драгоманова: кредо «ордену».

«Українці» як теоретична проблема 388—394

Дещо про труднощі історіописання. Характеристики «локальної спільноти»: нечисленність і ендогамність. — Як тепер підняти «покривало Ізіди»? Українські «темні віки» (X–XVIII) як біла пляма релігієзнавства. — Міф Лесі Українки — тільки вершина айсберґа?

VII. Історія ордену: фінал. Герб лілеї. Notre Dame Dolorosa і її помста

Прощання з лицарством: українське як універсальне 395—417

З доль полеглого воїнства: Леся Українка як «останній свідок». — Чому для неокласиків і «пражан» вершина її творчости — «Камінний господар». — Наскільки «іспанська» ця драма? Ж. де Бевотт та інші. «Турнір» із Пушкіним: «господар» проти «гостя». — Навіщо українському Сізіфові фемінізм? — Проблема жіночої влади. Архетип «принцеси на горі» (Леся Українка—Ю. Крістева—Е. Єлінек). — Обґрунтування методу: від фемінізму — вперед, а не назад! — Чому Іспанія? Дон Жуан як антилицар. Діалектика міфа: версія Тірсо де Моліни… — І Лесі Українки (подолання романтизму). — «Жіночий реванш»: не варт шкірка за виправку! — Справжня тема драми: свобода і свавілля. — Ще одна паралель: Україна й Іспанія як «крайні точки» фіналу європейського лицарства.

«Вся королівнина рать»: етос і ерос 417—483

Необхідний відступ: про чуттєвість інтеліґенції «косачівського кола». («Високе щастя» Віри Матушевської: лист із ҐУЛАҐу). — Не тільки не «мужчина», а й не «одинокий»! Про потребу реставрації «гуртового портрета». Юність лицареси («гетерії таємні» і театральний салон Лисенків-Старицьких). «Катакомбна школа». — «Забута тінь»: Олена Пчілка! «Велика жінка» проти «Великої Матері»: спроба постколоніальної інтерпретації. — «Порода в людині перше всього»: етика спадку в героїв Лесі Українки. Тягар походження проти «нестерпної легкости буття»: Анна, Долорес, Командор — і «той самий Дон Жуан». Душа і тінь. — Відмежування від «пустопорожньої аристократії»: смисл «спадку» — лицарська служба. Лист до М. Павлика. — Що ж пам'ятала дівчинка Леся з «70-х років»? — «Беатріче як міфотворець»: літо 1878 р. і «тьотя Єля» («Забуті слова»). Вступ до естетики трагічного. — Українська критика в пошуках пристрасти. «Панцир» і «чорна сукня». Історичний коментар: Анна Ахматова проти І. Костецького і Co. — Аристократизм як духовна аскеза. «А владати собою треба добре»! — Творчий ерос і «дисципліноване божевілля» (Леся Українка і М. Цвєтаєва). — Про новітню кризу пасіонарности й зміну естетичного смаку: бідний багатого не розуміє! — Як народжувалась «страшна краса». Річард Айрон і хорал на кораблі. Перекличка: Рільке—Єйтс—Леся Українка («Адвокат Мартіян»). — «Біла лілея» і «червона троянда». Трохи геральдики, або «Царство Моє не від світу цього» (мучеництво як основа духовної конґреґації). — Єгипетська царівна ака Вавилонська блудниця: вибір Аврелії — і П. Тичини (від «Скорбної матері» до «Мадонно моя…»). — Від Аврелії до Анни й Долорес: і знову дві Афродіти! — «Королівна тернового вінця»: ініціація «70-х років» — Луцьке «віче»! Що співали на замку громадівські діти: дешифруємо текст. Ерос колективности — і як його зрозуміти колишнім піонерам? — «Обітниця врочиста» і її смисл у лицарській культурі. —…І в літературі: відповідальність автора за текст, або «Слово чести» проти «дискурсу брехні». — «Опис герба», або Спроба характеристики ордену: «цноти, що зрощує слава» («Граф фон Ейнзідель» за А. де Токвілем) і «принцип лілеї» (відмова від «я»: В. Науменко versus Б. Грінченко); етос «комітату» в кодексі культурного націоналізму — місія стану (оборона чести ордену) і її релігійний характер (війна з імперією як bellum sacrum).

Реквієм по лицарству як «заповіт українському народові» 483—496

Рухаємось по трапеції «іспанської драми»… — «Жіноча» пара — війна релігійна, «чоловіча» — соціальна! Дон Жуан («звідник-зі-шляху») і Командор (шлях крізь систему): дві форми волі до влади. — Командорове лицарство як «тіло без душі» («без страху», але не «без догани»): етикет замість етосу. — Командор і Анна як спільники: учитель і учениця. — Анна й Дон Жуан як спільники: учителька і учень. — Долорес і Дон Жуан: «душа без тіла», «Мавка без Лукаша», діва з Ґраалем без Парсіфаля. Про чоловіче й жіноче в Плеромі — і про безпарність як смерть історичної форми («Йоганна, жінка Хусова»). — Таємниця «шостої пари»: Долорес і Командор — задзеркальне возз'єднання душі й тіла, або Шлюб мерців для помсти свавільникам. — Смисл непрочитаного «заповіту» (Ж. Морель): місія лицарства в посмерті не закінчується! — І не кажімо, що нас не попереджали…

VIII. Наша Славна Жірондистка: релігійна альтернатива в секулярну добу. Вступ до історії хамократії

«Інтеліґенція традиції» та «інтеліґенція розриву»: загальні засади 497—505

Європа і Росія: шляхта і дворянство. Історичний анамнез. — Чому «інтеліґенція» — поняття російське. «Віхи» — і діагноз В. Липинського: «розрив традиції»! — Корінь проблеми — перехід української інтеліґенції з європейської на російську модель відтворення (гіпотеза). — Спроби «повернення до Європи»: Хвильовий і шістдесятники.

Два народництва, дві демократії… 505—545

Що значить «любити народ»? — Граф фон Ейнзідель і його предки, або Культурний націоналізм проти російського народництва. — Народ «по вертикалі» (ad majorem Dei gloriam) і «по горизонталі» (утилітаризм). — Три культурні типи: Леся Українка—Ґорький—Винниченко. — Звідки у «демократів» пихатість? (А. Ізґоєв). — …І чому в «аристократів» її не було (гуманізм як ерос «загального права»). — Інтеліґенція як не-народ: «Доктор Живаґо» Б. Пастернака і «Третя революція» В. Підмогильного. — Інтеліґенція як народ: семантика «темного погляду» («Над морем»). — Культ праці й культ неробства (С. Булґаков про «дисципліну послушництва»). «Що дасть нам силу?». Трудова етика в українського й російського дворянства: Олена Пчілка і П. Скоропадський проти Л. Толстого. — Необхідний відступ: «інтеліґенція розриву» в Галичині. — Ще один критерій зрізничкування (за А. де Токвілем): «за що боролись» — за свободу чи проти нерівности? — Свобода по-російськи: «свавільне безґрунтянство»! Д. Мережковський і Дон Жуан. Де живе Грядущий Хам — дещо про інтуїції європейських літератур та про короткозорість Срібного віку… — Українська діагностика антихамського імунітету («синдром боярині»), Оксана в «Лісовому царстві» (С. Коньонков): «Най дьявол носить смуткове убрання!». Краса і благо в українській та російській традиції: не «конфлікт культур» — а «війна богів»! — Метафізика «бісівства» у Гоголя й Лесі Українки. (Бердяєв — точка перетину культур?) — Логіка духовного поневолення в українській філософії свободи — від «гріховности краси» через культуру без сакруму до тріумфу «хамократії» (термін Д. Пильчикова — і дещо про нього самого…) — Відступ: що таке духовна аристократія (В. Стус і Д. Стус: типологія «розриву»). — Перша історична форма хамократії — самодержавство. Рухаємось далі…

«Бунт мас» по-українськи: «Гора» проти «Жіронди» 545—588

Леся Українка і критика масового суспільства (Ортега-і-Гасет, Г. Арендтта інші). — Слухаємо «музику революції» («Пісні про волю»)… Гностичний діагноз: бунт «іліків» без санкції Духа! — «Три хвилини»: українська «Жіронда» і її занепад. «Я, монтаньяр, ненавиджу тебе»… — Як «повставали маси»: про «розшляхетнення» українського руху. «Батьки і діти» 1890-х. У царстві Еросу (забута «літературна дискусія» 1902 p.). Знову «прихована війна»! — А якщо підняти забороло? — Кінець «культури спадку»: 1) «штурм неба», або Масова людина на «своєму полі» («Дядькова хвороба» В. Самійленка); 2) ефект «братньої допомоги»: російське народництво як ідеологія української «Гори». — Портрет «нового українця» за Зеровим. — «Великопанські мрії» проти «глибокохамських вчинків» — феноменологія конфлікту: Леся Українка проти Винниченка і Єфремова (смерть Антея в «Оргії»); проти Труша і Ганкевича («наша епоха» і «літератський аристократизм»); проти Грінченка («Орфеєве чудо» і «учителька правильних проізношеній»); проти Євшана й «хатян» («літературне хамство», влада ринку і «замінність» брендів) — проти «неістинного буття» (Гайдеґер). — Анатомія ненависти. «Культ лілеї» (Жірондист-1905) між Ґете («повнота буття») і Кундерою («нестерпна легкість»); Монтаньяр як філософ маси XX ст.: від Леніна («войовничий матеріалізм») до Канетті («влада зацілілого»). Формула хамократичної релігії: «культ своєї власної особи»! — «І ми боротись будем до загину!» (Гелен проти Кассандри). — Еґалітаризм і культура. Про «системну помилку демократії». — Народження тоталітаризму з духа «демократичної заздрости». Бунт проти «ліпшого» і хамський реванш. «Не кидайте бісеру перед свині!» — Від Служебки до Юди: кристалізація архетипа. Про «банальність зла». Юдина зрада як конфлікт ієрархій. «Вожді» і «маси». — Повертаючись до списку «великих українців»: розгадку знайдено! — Інша версія: «хамська матриця» у Фройда. — Резюме: хамократія проти демократії — секулярна версія релігійної війни.

Замість висновків: до проекту «плебейської нації» 588—608

Радянське «розінтеліґенчення»: «назад» у 1860-ті! — Проґрес: «народна школа» з «народною мовою». Неоколоніальне неонародництво, або Валуєв за Михайловським. — 3 історії питання: від Ю. Шевельова до С. Павличко. — «Російський чинник»: «Геть від Європи!», або Як Чіпка став «прапороносцем». — «Внутрішній чинник»: ненаписана історія. Від «святого народу» до міфа держави. «Україна наша (анти)радянська»: досвід колаборації і Бовкало як культурний герой. Націоналізм чи дерусифікація? (Мова як рудимент «національної ідеї»). — Постколоніалізм: фінал української інтеліґенції. Падіння «держави Духа»: ні «вертикалі», ні «горизонталі»… — Розуміємо класиків: «у Каноссу»! — Як воювали наші монтаньяри: віра в «простий світ». Від «червоної Просвіти» до сучасної «попси» — від шизо-ідеократії до хамократії «без масок». — «Культ успіху» як ідеологія постмодерну. — Майдан-2004: демократія проти хамократії. І знову аристократизм «низів» і плебейство «верхів»?.. — Історія писана й дійсна. Питання, залишене без відповіді.

Post Scriptum 608—609

«Віщий сон» (1896 р.) і «Молитва єретички» (1913 p.): «запечатування» скарбу.