Нюрнберґ-2

Злочини геноциду української нації

Голод 1932–1933 років в Україні

1. Вірогідність факту голоду

Голод 1932–1933 р. в Україні — історичний факт, підтвердженням якого є численні опубліковані архівні матеріали (Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — 1990. — 615 с.; Колективізація і голод на Україні. — 1929–1933: Збірник документів і матеріалів. — К., 1992. — 742 с.; Graziosi An. Letters de Kharkov. La Famine en Ukraine et Dansle Caucase du Nord a travers les rapports des diplomates italiens 1932–1934 // Cahiers du Monde el. XXX, (1–2), jan—juin 1989, pp. 5–106; Der Ukrainische Hunger-Holocaust. Eine Dokumentation, herausgegeben und eingeieitet von Dr. Dmytro Zlepko. — Verlag Helmut Wild, Sonnenbuhl, 1988. — 309 s., широка науково-популярна література (близько 10 тис. назв), матеріали наукових конференцій (Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9–10 вересня 1993 р. Матеріали. Київ, 1995) і численні спогади жертв голодомору.

2. Походження голоду

Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні. Основними причинами голодомору були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села.

а) Суцільна колективізація

Запланована і здійснена комуністичним тоталітарним режимом суцільна колективізація зруйнувала і фактично знищила 4,6 млн селянських господарств в Україні, завдала катастрофічної шкоди сільському господарству республіки, безоплатно і назавжди відняла насильницьким способом 36 млн десятин селянських земель (див.: Будівництво колгоспів в Україні: Стат. довідник. — Харків, 1930 р., с. 114–115), усуспільнила в колгоспах робочу і продуктивну худобу, що знаходилася раніше в одноосібному користуванні селян, поголів’я якої скоротилося в 2 рази, а в подвірному користуванні колгоспників у 7–8 разів (див.: Сільське господарство СРСР. Щорічник, 1935. — М., 1936. — с. 521. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі — ЦДАВОВУ, ф. 4402, on. 1, спр. 225, а. 51–52). Величезна кількість худоби загинула в зимові місяці в непристосованих для нього колгоспних хлівах, через відсутність кормів. Тільки взимку 1933 р. падіж худоби складав від 42% до 75% на сході України (Центральний державний архів громадських організацій України (далі — ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 10, а. 43).

б) Колгоспи

Колгоспи, за задумом Сталіна, повинні були стати фабриками зерновиробництва. У 1934 р. в Україні існувало 24 тис. колгоспів, що об’єднали 4 млн селянських господарств, позбавивши їх землі і власності (ЦДАВОВУ, ф. 3470, оп. 1, спр. 72, а. 3). Навесні 1932 р. третина колгоспів, а навесні 1933 р. майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали їм натуральної і грошової оплати за зароблені трудодні (ЦДАВОВУ, ф. 535, оп. 11, спр. 338, а. 11), позбавивши в такий спосіб 6–9 млн. осіб засобів до існування (Там само, ф. 3470, оп. 1, спр. 72, а. 3). Заборону на видачу хліба колгоспникам ініціював радянський уряд. У 1932 р. колгоспам дозволяв здійснювати оплату праці тільки після виконання державного плану заготівель (Див.: постанова РНК УРСР «Про заходи для посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. // Вісті ВУЦВК. — 1932, 21 листопада). Правління колгоспів, щоб виконати плани, навмисне скорочували кількість вироблених колгоспниками трудоднів, які підлягали б оплаті (ЦДАВОВУ, ф. 27, оп. 14, спр. 197, а. 16–17). У липні 1933 р. В.Одінцов (нарком землеробства УРСР) інформував генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора і голову уряду УРСР В. Чубаря про те, що, відповідно до телеграми Сталіна і Молотова він направив проект постанови ЦК і РНК «Про порядок видачі хлібних авансів у колгоспах із врожаю 1933 року на внутрішньоколгоспні потреби», у якому категорично заборонялося витрачати хліб на громадське харчування під час польових робіт. Колгоспники повинні були брати власний хліб на роботу (ЦГАООУ, ф. 1, оп. 6, спр. 312, а. 43). У цьому проекті (який прийняли до неухильного виконання) міститься факт свідомого наміру позбавити селян харчування, що доводить злочинне ставлення комуністичного режиму до українського народу. Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні 10 січня 1934 р. констатувало факти несплати трудоднів членам родин, які померли, або батька чи матері, які працювали в колгоспі (ЦДАГОУ, ф. 27, оп. 14, спр. 197. а. 16–17).

в) Розкуркулення

Політика розкуркулення, здійснена комуністичним режимом в Україні, мала антиукраїнський, винятково грабіжницький фіскальний характер. Її натхненником була ВКП(б) на чолі зі Сталіним. Саме він закликав на XVI з’їзді партії в червні 1930 року «заарештовувати і висилати десятки і сотні тисяч куркулів» (див.: Вісті ВУЦВК. 1930 р. 1 липня). «Можна припускати, що за весь період розкуркулювання (1930–1932 рр.) з України було депортовано близько 85000 селян, майже 350000 втекло з села до міста, а близько 550000 переховалося на інших селах». (Енциклопедія українознавства. Париж—Нью-Йорк: Молоде життя, 1962, т. 4. — С. 1242).

г) Хлібозаготівля

Вона була головною причиною масового голодомору в українських селах. Хліб вилучали в селян насильно, застосовуючи цілий набір карально-репресивних засобів: конфіскацію майна та житла; штраф у п’ятикратному розмірі у порівнянні до обсягу хлібозаготівель; арешт; вирок суду за ст. 57, 8 КК УРСР 1927 р. (Вісті ВУЦВК. 14 липня 1929 р.). «Хлібні штрафи» були смертним вироком для селян, бо їхнє виконання остаточно знищувало їхні продовольчі запаси, прирікаючи сотні тисяч людей на голодну смерть. Про це свідчать листи селян до уряду, які зберігаються в колишніх приймальнях Петровського, Калініна, а також в інших архівних фондах України і Росії. Ось один з них:

«Я багатосімейний, маю 9 душ сім’ї, із яких 6 осіб малолітніх, старшому з них — 12 років. Я все життя трудився і ніколи злочинцем не був. Штраф у сумі 455 руб. непосильний для мене. Для сплати його я повинен зруйнувати своє господарство» (3 листа селянина Китченка В. Г., хут. Китченківка Краснокутського району Харківського округу, Голові ВУЦВК Г. І. Петровському (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 5, спр. 357, а. 1).

В архівних фондах ЦК КП(б)У, ВКП(б), ВУЦВК, НКРСІ УРСР зберігаються десятки тисяч селянських скарг із викладом жахливих форм терору, здійсненого партійними та радянськими органами під час хлібозаготівель, які призвели до голоду. Вони є письмовим доказом терору голодом проти українських селян. Обсяг вилученого державою хліба в першій половині 1932 року виявився недостатнім. Політ-бюро ЦК ВКП(б), незважаючи на масовий голод у селі, вирішило посилити режим хлібозаготівлі. Уряд УРСР одержав завдання з Москви — заготувати 434 млн пудів хліба, потім його знизили до 356 млн пудів, але воно було нездійсненним… (Комуніст, 10 липня 1932 р.). Для його виконання були створені «надзвичайні заготівельні комісії», наділені необмеженими правами і повноваженнями. В Україні таку комісію очолив Молотов. Вона приступила до викачки хліба 22 жовтня 1932 року. Колгоспам заборонили всяку торгівлю хлібом (ЦДАВОВУ, ф. 24, оп. 13, спр. 81, а. 18–19), а в області і райони були відряджені члени ЦК КП(б)У для контролю за хлібозаготівлями.

д) Масове позбавлення селян хліба і харчів

20 листопада 1932 року Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про заходи для посилення хлібозаготівель», пункти якого свідчать про навмисне створення умов, які призвели до важких наслідків і спричинили масову смертність сільського населення. Раднарком УСРР поставив за обов’язок місцевим органам влади:

«2. Заборонити усяке використання створених у колгоспах натуральних фондів тим колгоспам, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі.

3. З оголошенням цієї постанови призупинити видачу будь-яких натуральних авансів у всіх колгоспах, які незадовільно виконують плани хлібозаготівлі.

4. Колгоспи, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі і видали натуральні аванси хліба на трудодні в порядку громадського харчування… повинні негайно організувати повернення незаконно розданого хліба для того, щоб направити його на виконання плану хлібозаготівлі.

5. Зобов’язати РВК негайно організувати вилучення в окремих колгоспників і одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах і радгоспах під час збирання, обмолоту, перевезення хліба… Причому, вилучати хліб необхідно в першу чергу у всяких ледарів, хапуг, які не мають трудоднів, але мають запаси хліба». (Див. Вісті ВУЦВК. 21 листопада 1932 р.)

Колгоспи, які не виконували плану хлібозаготівлі, обкладали 15-кратним натуральним штрафом здачі м’яса. Виконуючи цю постанову, Наркомюст УСРР 25 листопада 1932 р., наказав прокурорам усіх рівнів «забезпечити ефективні репресії в цих справах для того, щоб вони могли дати перелом і рішуче усунути всі елементи, які зривають виконання плану хлібозаготівлі» (ЦДАВОВУ, ф. 8, оп. 15, спр. 18665, а. 1, 2).

є) «Чорні дошки»: терор голодом

Для посилення темпів та збільшення обсягу хлібозаготівлі РНК УСРР і ЦК КП(б)У ухвалили фіскальну і злочинну за своєю суттю постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» від 6 грудня 1932 р. До них застосовували такі заходи:

1. Негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари.

2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.

3. Заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов’язань.

4. Перевірити та очистити колгоспи цих сіл, вилучаючи контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівлі». (Вісті ВУЦВК, 8 грудня 1932 р.).

Постанову про так звані «чорні дошки» застосовували практично у всіх колгоспах України, наражаючи таким чином на голодну смерть сотні тисяч селян (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, арк. 309, а. 74).

У 1932 р. загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн тонн, що позначилося катастрофічно на всіх галузях сільського господарства республіки. У 1933 р. зібрали 22,6 млн тонн, а заготували 4,8 млн тонн (ЦДАВОВУ, ф. 4402, on. 1, спр. 225, а. 6–9). Колгоспи зібрали 9,2 млн тонн хліба, заготівля в одноосібному секторі складала 75% їхнього валового збору. (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 10, спр. 464, а. 275; там само, ф. 4402, оп. 1, спр. 225, а. 6–9). Після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишилося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби.

3. Територія і тривалість голоду

Голод почався фактично пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, спр. 117, а. 105–106). У 1932–1933 рр. голодомор охопив практично всі регіони Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка перебувала у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22-х місяців, а його катастрофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники помирали від тифу, кишкових отруєнь — хвороб, викликаних тривалим виснаженням організму. Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявлялися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м’яса та м’яса здохлих тварин, про що свідчать архівні документи. (Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — К., 1990. — 615 с.), і селянські листи, звернені до ЦК ВКП(б) (див. Український історичний журнал. — 1989. — № 7–11; 1990. — № 1).

4. Репресії проти голодних

З метою збереження колгоспного хліба та виконання державних завдань ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 року постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», якою дозволили застосовувати вищу міру покарання — розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. (Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1928–1935. — М., 1957. — С. 423–424.). Ця постанова породила масовий терор проти селян, яких засуджували до розстрілу за те, що вони рятувалися від голодної смерті, зриваючи колоски на власних та колгоспних полях (ЦДАВОВУ, ф. 24, оп. 138, арк. 81, а. 20–23). Наприклад, у період весняної посівної кампанії 1933 р. в Донбасі засудженими виявилися 15166 чол. (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 14. спр. 618, а. 14–16). Про причини страти говорять самі документи:

«Справа Дробович Валентини — середнячка, засуджена на 5 років у далеких таборах за те, що її дитина нарізала на полі їхнього родича до п’яти фунтів колосків» (там само, а. 3).

«Буряк Іван — середняк, зрізав одне кіло колосків, присуджений до 7 років позбавлення волі» (там само, а. З— 4). Усі ці випадки відбувалися у Вороновицькому районі Вінницької області влітку 1933 року.

Ось ще один факт, який свідчить про безправ’я селян, їхню приреченість на смерть: «У Калинівському районі засуджений на 4 роки позбавлення волі в далеких таборах бідняк і одноосібник за те, що він на своєму полі скосив 5 метрів за 3–4 дні до початку косовиці» (там само, а. 34).

Застосування постанови від 7 серпня 1933 р. мало масовий терористичний характер скрізь по Україні. Селян засуджували до смерті без суду та слідства. Ось лише один приклад «судового розгляду», який відбувся в Калинівському районі Вінницької області навесні 1933 р.: «Член облсуду К. протягом одного дня заслухав у 3-х селах три справи і по двох із них винесені вироки до розстрілу, в тому числі — одному, який знаходився в такому стані (опухлий), що на судовому засіданні він сидіти не міг, а лежав на лаві підсудних» (З доповідної записки інструктора ЦК КП(б)У т. Ренкачишенка в ЦК КП(б)У влітку 1933 р.). (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 14, спр. 618, а. 67–68).

5. Кількість жертв голодомору

В історичній літературі існують різні цифри жертв голодомору в Україні — від 6 до 11 млн чоловік. (Голодомор 1932–1933рр. в Україні; причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9–10 вересня 1993 р. Матеріали, с. 7, 9).

Зіставлення даних перепису населення 1926 і 1937 років показує, що від голоду в Україні померло не менше 5,5 млн осіб. Голод лютував також і на Кубані, Північному Кавказі та в Казахстані, де мешкали багаточисельними групами етнічні українці. Смертність в Україні в три рази перевищувала народжуваність (Цаплин В. В. Статистика жертв сталинизма в 30-е годы // Вопросы истории. — 1989. — № 4. — С. 178).

Підтвердженням штучно спланованого ЦК КПРС геноциду української нації може бути інформаційна записка італійського консула Граденіго із Харкова своєму уряду № 474/106 від 31 травня 1933 р.

К. [Консул] Італії № 474/106 Харків—УРСР Харків, 31 травня 1933 р.