Нюрнберґ-2

Післямова

Голова організаційного комітету Міжнародного громадського трибуналу з оцінки злочинів комунізму пан Вітас Міляускас надіслав 15 червня 2001 року Асоціації дослідників голодоморів в Україні листа з пропозицією створити міжнародний координаційний комітет для продовження роботи та делегувати своїх представників до нього.

Рада Асоціації та члени Українського громадського представництва схвалили ініціативу литовців і обрали до координаційного комітету своїми представниками доктора історичних наук пана Арсена Зінченка, Виконавчого секретаря Асоціації пані Любов Стасів та члена Координаційної Ради гурту «Самостійна Україна» пана Сергія Неділька.

З ініціативи молодіжного гурту «Самостійна Україна» 15 серпня 2001 року відбулася науково-теоретична конференція «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні». Це свідчить, що стара проблема оцінки комунізму не відійшла в тінь, а посіла помітне місце в свідомості людей, породжує питання і штовхає людей шукати на них відповіді. Отже, брошура буде отим посібником, в якому зацікавлені люди зможуть знайти багато відповідей. (Резолюцію, ухвалену конференцією, див. у додатках). Проблема оцінки злочинів комунізму та морального засудження їх в Україні на різних конференціях і у Вільнюсі — це аналіз минулого. Він необхідний для того, щоб очистити шлях у майбутнє. Проте, комунізм — не тільки минуле. Він є суспільний чинник сучасного. Як зупинити його ворожу діяльність?

Стаття 62 Кримінального Кодексу України забороняє антиконституційну діяльність у формі закликів до насильної зміни чи повалення конституційного ладу в Україні. Такі антидержавні організації як КПУ та «Союз советских офицеров» офіційно не закликають до насильницького повалення української держави. Підрив незалежності її вороги здійснюють повільно крок за кроком. Кожен окремий крок не містить у собі складу злочину, передбаченого кодексом. Проте, якщо не зупинити їхню діяльність, то, втрачаючи суверенітет поступово, ми врешті-решт втратимо його весь і опинимося у повній залежності від Москви.

Група депутатів Верховної Ради України від Української республіканської партії зверталася до Генерального прокурора України з депутатським запитом про необхідність припинити антидержавну діяльність такого роду. Прокурор не вжив належних заходів.

Тоді ми вирішили доповнити статтю 62 КК частинами, які забороняли б будь-яку діяльність, яка може призвести до підриву незалежності України.

Відредагований текст поправок, попередньо узгодивши їх з Олександром Жиром, офіцером служби безпеки, Головою комісії Верховної Ради, я подав на розгляд комісії. З’ясувавши, що в разі схвалення вищеназваного документу, буде заборонено агітувати за відродження Радянського Союзу та повернення України до його складу, законопроект було відхилено комуністичною більшістю членів комісії.

Таким чином, молода незалежна держава не створила юридичної бази для захисту себе від ворогів.

Минуло півдесятка років. 5 квітня 2001 р. Верховна Рада ухвалила закон про політичні партії в Україні. Він дав юридичну підставу для боротьби проти антидержавних організацій. 13 серпня я представив Раді і Рада Української республіканської партії схвалила заяву міністрові юстиції України пані Сюзанні Станік з клопотанням зробити подання Верховному Судові України про заборону діяльності Комуністичної партії України. Ясно, що за умов, коли комунізм ще такий свіжий у головах багатьох владоможців, коли багато з них є прямими спадкоємцями катів українського народу, ця справа легко не піде, але вона неодмінно дасть позитивний наслідок. (Копію заяви див. у додатках).

1998 року, коли президент України видав указ про заснування Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні, тоді уряд ухвалив постанову, якою зобов’язав місцеві органи влади взяти організацію вшанування пам’яті жертв комуністичного терору в свої руки. І по Україні справді цей день був відзначений на державному рівні. Пам’ятний знак жертвам голодоморів біля Михайлівського собору в Києві включили до списку видатних місць столиці для відвідування президентами інших держав. Проте кучмівська влада так заклопотана самозбереженням та самопродовженням, що в неї вистачає уваги тільки на букет квітів до пам’ятного знаку — на щось більше її вже не вистачає. І коли б не активна діяльність Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Української республіканської партії та гурту «Самостійна Україна», то й цього б не робила. Тим часом мусимо думати про відзначення 2003 р. 80-річчя голодомору 1921–1923 та 70-річчя голодомору 1932–1933 рр. У цьому плані відбувся обмін делегаціями між Фундацією дослідження українського голодомору в Чикаго (США) та нашою Асоціацією. Про це я написав статтю в газеті УРП «Самостійна Україна» № 38, частину з якої й подаю до уваги читачів.

«Моя поїздка до США відбулася на запрошення керівництва Фундації дослідження українських голодоморів в Чикаго — голови Миколи Міщенка та члена Комітету Лідії Трухлої, які раніше відвідали Київ. Така зустріч була необхідна для подальшої координації діяльності Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Фундації із Сполучених Штатів.

Результатом зустрічей стало узгодження загальної схеми підготовки до відзначення в 2003 році 70-річчя голодомору 1932–1933 років. Ця схема передбачає тривалість заходів по вшануванню пам’яті жертв голодомору з червня до кінця листопада 2003 року. Про цю трагедію має дізнатися увесь світ.

З Американського континенту прибуде в Україну на прощу кілька сотень українців. На Михайлівському майдані біля пам’ятника жертвам голодомору відбудеться панахида. Службу Божу відправлять глави усіх українських церков. Потім планується похід зі свічками.

Наступного дня з Михайлівського майдану жалобний похід на чолі з церковними ієрархами рушить до одного з сіл, що тепер територіально належить Києву, де 1933 року загинуло від голоду найбільше людей. Там відбудеться відкриття пам’ятного хреста (а, може, й великої могили).

За домовленістю з українськими громадами у всіх українських церквах світу має відбутися Служба Божа в однаковий (відповідно до поясного поділу) час. У заздалегідь узгоджену годину й хвилину патріарх Київський і всієї України оголосить трихвилинне мовчання у пам’ять загиблих. Кожен прочанин зі свічкою в руках в жалобі відраховує 180 секунд. Планується пряма трансляція по радіо та телебаченню, які передадуть сигнал До 3-хвилинного мовчання. Українці світу зупинять авта, інший транспорт і всяку іншу працю (яку технологічний процес дозволяє зупиняти) і, завмираючи на три хвилини, мовчки відраховують 180 секунд.

Наступного Дня українці США і Канади (а, може, до них приєднаються українці з інших держав) за заздалегідь розробленими маршрутами поїдуть автобусами у місця, де вороги заморили голодом найбільше людей і там, у супроводі наших екскурсоводів, відбудуть поминальну Службу, зустрінуться з українськими громадянами та обміняються спогадами про минулу трагедію.

Асоціація дослідників голодоморів в Україні уже звернулася до Президента з клопотанням створити урядовий комітет з підготовки до відзначення 70-річчя голодомору 1932–1933 років на державному рівні. Очевидно, воно пройде в День вшанування пам’яті жертв голодоморів, який відповідно до указу Президента 1998 року щорічно відзначається в останню суботу листопада. Напевно, це буде конечною кульмінаційною подією у низці жалобних заходів.

На нараді з керівництвом Фундації в США ми висловили надію на співпрацю організацій дослідження, голодоморів з українською владою. Мабуть, у першій частині (червень 2003 року) ініціатива належатиме Асоціації й фундації, а в другій (листопад 2003 року) — урядовому комітету. Проте ми готові до співпраці з урядовою комісією в будь-якій стадії і раді будемо їй допомагати, 70-річчя голодомору — це сумна дата загальноукраїнської ваги і справу організації її проведення належить взяти до рук незалежній українській державі.

Повернувшись до Києва зі США, я розповів про цей план на засіданні Ради Асоціації та керівництва УРП. План викликав загальне схвалення з доповненням деякими суттєвими пропозиціями, викладеними вище.

Зрозуміла річ, що такий грандіозний розмах події можна надати тільки в тому разі, коли держава активно візьметься за цю справу. Завдання наше полягає в тому, щоб спонукати її до цього.

Українська Асоціація і американська Фундація в жодному разі не претендують на зверхність у жалобних заходах. Ми відкидаємо монополію в цій справі з боку будь-яких організацій, у тому числі й державних. Наш ідеал — найширша участь усіх громадських і політичних організацій у поминальних заходах.

Загальну схему, яку ми узгодили, слід обговорювати, доповнювати й уточнювати. Запрошуємо всіх зацікавлених надсилати свої пропозиції на адресу Асоціації (01042, Київ-42, вул. І. Кудрі, 206) або на адресу редакції газети «Самостійна Україна» (01034, Київ-34, вул. Прорізна, 27, тел./факс (044) 229-47-02).»

Україна в просторі обмежена, а розвиток її в часі набув страшенного напруження. У ній дві сили біжать навипередки, при цьому обидві зором бачать якусь віху, до якої необхідно добігти першому.

Перша сила — це українство, друга сила — російський імперіалізм в союзі з міжнародним (переважно єврейським) капіталізмом. Перша відчуває відповідальність за майбутнє Української нації, якій ще бракує самоусвідомлення й організованости.

Друга сила розуміє, що поки перша сила слабка, її треба приборкати тепер, бо незабаром буде пізно.

Щоб пригальмувати біг московських шовіністів та їхніх українських лакуз я з високої трибуни Всесвітнього форуму українців жбурнув Звинувачення президенту Кучмі, який більше, ніж будь-хто із нас, впливає тепер на майбутню долю України.

Шановний українцю, прочитай це звинувачення у додатках!

Л. Лук’яненко