Нюрнберґ-2

Додаток № 1 Інструктивний лист № 1

В роботі обл-, міськ-, райкомітетів та в проведенні судів слід звертати увагу на такі два фактори окупаційної влади. Вона конституювала себе, як законна і видавала закони. Репресивні органи керувалися цими законами. З точки зору теорії права режим законності — це такий режим, коли практика відповідає закону. Засудження людини за критику окупаційної влади було законним, бо у КК УРСР стаття 62 передбачала таку кару. Отже виконавча і судова влади діяла законно (доки не порушували самого совітського закону).

Другий фактор. Норми права комуністичної влади (наприклад, та ж стаття 62 КК УРСР) не є правом у загальноприйнятому сенсі і самі є злочинними. Цей чинник підносить нас на рівень звинувачення законодавчої влади і необхідності виявлення мотивів її злочинної законотворчості та верховного керівництва СССР втіленням у життя його цілей та його ідеології.

Метод дедукції (від загального до окремого, тобто від ідеології до конкретного злочину) обґрунтування злочинного характеру ідеології менше підходящий у суді. Тут індуктивний метод явно прислужиться нам краще, бо дає можливість із злочинних епізодів логічно виводити практичну суть марксистсько-ленінської ідеології.

Попередні заходи в минулі роки національно-демократичних сил на засудження КПСС—КПУ та її злочинів, носили виховний характер і їх проводили у вигляді різних конференцій. На цих конференціях виступали вчені та інші учасники з науковими доповідями, повідомленнями, демонстрацією документів тощо. Ці конференції і симпозіуми не наближалися до юридичних слухань. На відміну від попередніх заходів «УНК—Нюрнберг-2» має на меті максимально наблизити зміст звинувачень до вимог кваліфікування злочинів відповідно до Кримінального кодексу, а процедуру розгляду — до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Норми міжнародного права УНК читатиме передусім крізь призму національного законодавства.

Максимальна наша мета — провадити суди в суворій відповідності з вимогами зазначених норм права. Різниця між нашими судами і державними судами в тому, що за нашими судами не стоїть імперативна воля держави.

З огляду на таку мету обласні, міські, районні комітети з проведення судів над КПРС — КПУ за злочини окупаційної тоталітарної влади в порядку підготовки до слухання справи з участю судді, звинувачувача, захисника, секретаря судових засідань мають скласти звинувальний висновок. (В залі суду має бути місце для захисника. На захисника офіційно запросити голову місцевої організації КПРС—КПУ. Якщо він не захоче з’явитися, то на його місце за столом поставити табличку із зазначенням: «Захисник КПРС—КПУ». Коло цієї таблички має лежати копія повідомлення про вручення керівникові організації КПРС—КПУ запрошення в суд для захисту своєї партії в суді).

(Громадський) звинувачувальний висновок слід складати відповідно до вимог КПК. Перша частина (описова) має описувати епізод звинувачення за епізодом із зазначенням коли, де, хто і який злочин скоїв, докази, що підтверджують звинувачення.

Можна запропонувати певну послідовність за характером злочинів:

— злочини проти миру (п. «а» ст. 6, Статуту Міжнародного військового трибуналу);

— злочини військові (п. «в» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу);

— злочини проти людства (п. «с» ст. 6 Статуту);

— злочини геноциду (Конвенція ООН про запобігання і кару за злочин геноциду від 12.01.51 набула чинності для СРСР 18.03.54). Визначення злочину геноциду дає стаття 1 Конвенції; «У даній Конвенції під геноцидом розуміють такі дії, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

б) нанесення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

г) заходи, розраховані на запобігання народжуваності в середовищі такої групи;

д) насильницька передача дітей з одної людської групи до іншої».

Переважну більшість ознак цих злочинів можна знайти в диспозиціях статей ККУ. Пограбування власності, забирання церков, застосування хімічної зброї (підсипання повстанцям до їжі хімпрепаратів, вкидання до краївок газових шашок, гранат тощо), застосування психіатрії проти політичних супротивників, запровадження примусової праці, переселення з хуторів тощо — усе це злочини, кваліфікацію яких можна зробити на основі статей Кримінального Кодексу України.

Для підтвердження доказами злочинів, важливо: свідчення людей та представлені ними документи необхідно попередньо легалізувати, тобто затвердити їх у нотаріуса або в сіль- чи міськраді.

Наукова доповідь не є звинувачувальним висновком. Письмовий чи аудіозапис розповіді свідка не є доказом, доки вони не затверджені нотаріусом або місцевою владою. Наукова доповідь є доказом лише в тій частині, в якій вона цитує легалізовані покази чи документи, бо не є доказом у справі логічні висновки вченого. Логічні висновки в кримінальній справі — це прерогатива суду. У резолютивній частині звинувачувального висновку (а потім і у громадському вироку після визнання злочинними епізодів звинувачення можна б на підставі вище викладеного визнати КПРС, КПУ, КДБ, НКВС за злочинні організації. (Це вельми важливо: на основі таких рішень УНК або міжфракційна група у ВР могла б звернутися до Генпрокурора порушити кримінальну справу проти тих організацій).

Далі в резолютивній частині вироку можна б писати, наприклад:

1. До прокурора міста порушити кримінальну справу про розслідування злочину (такого ось у такому місці);

2. Порушити клопотання перед владою про будівництво пам’ятника;

3. Порушення питання про розкопки місця поховання перед місцевою владою.

Шановні колеги, Президія працює над методичними рекомендаціями і вона забезпечить ними усіх наших активістів. Проте, щоб уже зараз дати якісь загальні орієнтири, надсилаю Вам цього Інструктивного листа.

Додатки:

1. Витяги з Конвенції про геноцид.

Голова УНК «Нюрнберг-2» Левко Лук’яненко

08.06.96

Додаток № 2 ЗАКОН про визнання злочинним комуністичного режиму в Болгарії

Ст. 1. (1) Болгарська комуністична партія (що раніше називалася Болгарською робітничою партією (комуністів)) прийшла до влади 9 вересня 1944 року за підтримки зовнішньої сили, яка оголосила війну Болгарії, і з порушенням чинної в той час Тирнівської конституції.

(2) Болгарська комуністична партія відповідальна за управління державою в період від 9 вересня 1944 р. до 10 листопада 1989 р., яке призвело країну до національної катастрофи.

Ст. 2. (1) Керівництво і керівні діячі Болгарської комуністичної партії відповідають за таке:

1) цілеспрямоване й умисне знищення традиційних цінностей європейської цивілізації;

2) свідоме порушення основних прав і свобод людини;

3) безприкладну розправу з народними представниками — членами 25-х Народних зборів і з усіма невинно засудженими так званим «Народним судом»;

4) моральний та економічний занепад держави;

5) встановлення централізованого директивного управління економікою, яке призвело її до руїни;

6) зневажання і скасування традиційних засад права власності;

7) руйнацію моральних підвалин народу і замах на його релігійні свободи;

8) здійснення безперервного терору супроти інакодумців, не згідних із чинною системою, та проти цілих груп населення;

9) зловживання у галузі виховання, освіти, науки й культури з політичною та ідеологічною метою, включно з обгрунтуванням і виправданням перелічених вище дій;

10) хижацьке знищення природи країни.

(2) Комуністичний режим відповідальний за те, шо:

1) позбавив громадян будь-якої можливості вільного вияву політичної волі, примушуючи їх приховувати свою думку про становище в країні, примушуючи публічно висловлювати згоду з фактами та обставинами за умов повного усвідомлення їхньої брехливості й навіть злочинного характеру;

2) систематично порушувалися права людини, репресій зазнавали цілі групи населення, виділені за політичними, релігійними чи етнічними ознаками всупереч тому, що Народна Республіка Болгарія ще 1970 року підписала міжнародні акти, які гарантують права людини;

3) порушувалися головні засади демократичної й правової держави, міжнародні договори та чинні закони, при цьому інтереси комуністичної партії та її представників ставилися вище від закону;

4) при переслідуванні громадян влада використовувала всі можливості, а саме:

а) страти, нелюдський в’язничний режим, тюремно-трудові концтабори, катування, жорстоке мордування;

б) як засіб політичних репресій застосовували примусовий огляд і запроторення до психіатричних лікарень;

в) позбавлення права власності;

г) перешкоджання і заборону на здобуття освіти та праці за фахом;

д) перешкоджання вільному пересуванню всередині країни та за її межами;

е) позбавлення громадянства;

5) безкарно коїли злочини та надавали незаконні привілеї особам, які брали участь у злочинах і переслідуванні інших осіб;

6) інтереси країни підпорядковувалися інтересам іноземної держави, аж до нівелювання національної гідності та практичної втрати державного суверенітету.

Ст. 3. (2) Зазначені на стор. 1 та стор. 2 обставини дають підстави оголосити злочинним комуністичний режим, що існував у Болгарії від 9 вересня 1944 р. до 10 листопада 1989 р.

(2) Болгарська комуністична партія, подібно до інших організацій, заснованих на комуністичній ідеології, брутально порушувала права людини та принципи демократії, тому вона є злочинною організацією.

Ст. 4. Усі дії осіб, які впродовж зазначеного періоду були спрямовані на опір і скасування комуністичного режиму та його ідеології, — справедливі, морально виправдані й варті пошанування.

Закон схвалений 38-ми Народними зборами 26 квітня 2000 р. і скріплений офіційною печаткою Національних зборів.

Голова

Народних зборів Й. Соколов

З оригіналом згідно: Директор Дирекції «Адміністративна служба»:

М. Русева»

Додаток З

Міністрові юстиції України Станік Сюзанні Романівні Української республіканської партії

ЗАЯВА

Про незаконність існування в Україні Комуністичної партії України та її заборону

Закон України «Про політичні партії в Україні» за 05.04.01 забороняє партії, (ст. 5) … якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України,

6) пропаганду … насильства…;

7) посягання на права і свободи людини.

Програмою Комуністичної партії України передбачено ліквідацію незалежності України шляхом:

«— відродження на новій основі союзу рівноправних братніх народів як добровільне об’єднання суверенних соціалістичних держав, входження до якого відповідає найвищим інтересам народу України» (Програма КПУ, «Комуніст». — Київ, 1996. — С. 9);

«Оскільки компартії в колишніх союзних республіках нині діють як самостійні політичні організації, КПУ виступає за їхній рівноправний міцний союз, розглядає його як необхідну передумову та могутню підойму відродження Союзу братніх народів. З цією метою вона бере активну участь у роботі СКП — КПРС як один із її рівноправних членів». (Там само, с. 43)

В обох випадках Програма КПУ говорить про «відродження» «Союзу братських народів», отже, повернення того Союзу, який був фактично до 24 серпня 1991 року і юридично до 8 грудня 1991 року.

До 1991 року Україна не була незалежною державою, таким чином, КПУ, прагнучи повернути Україну в стан до проголошення незалежності, ставить собі у програмі мету ліквідувати незалежність України.

Пункт 1 статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.01 забороняє діяльність в Україні таких партій. З огляду на це Українська республіканська партія вимагає заборонити КПУ на цій підставі.

Програма КПУ передбачає пропаганду насильства.

У ній сказано: «Теоретичною та ідеологічною основою Компартії України є вчення Маркса—Енгельса—Леніна» (там само, с. 8).

Марксистсько-ленінське вчення обґрунтовує насильницьке захоплення влади, насильницьке утримання влади і насильницьке поборювання прихильників усіх інших ідеологій.

«Вона (КПУ — автор заяви) вважає себе наступницею ідей і традицій Комуністичної партії України, яка діяла до заборони в серпні 1991 року» (там само, Статут КПУ. — С. 47).

Ось ідеї КПУ: «Когда придет наш час, мы не будем прикривать терроризм лицемерными фразами» (К. Маркс, т. 6, с. 548).

Їхній час прийшов (у Росії — з 1917, в Україні — з 1919–1921 рр.) і вони заборонили всі політичні партії, встановили жорстоку диктатуру своєї партії, паралізували політичну, економічну та будь-яку іншу людську ініціативу і за 70 років свого кривавого панування знищили в Союзі 120 млн, в Україні — близько половини населення. Традиції, дотримуватися яких програма КПУ зобов’язує своїх членів — це жорстока диктатура єдиної партії, голодомори, винищення цілих суспільних верств, зросійщення, підрив етнічної сутності української нації, це панування терористичними методами абсолютної меншості над абсолютною більшістю.

Пропаганда цих ідей і традицій — це пропаганда насильства. Пункт 6 статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.01 забороняє в Україні діяльність партій, які пропагують насильство, тому Українська республіканська партія вимагає заборони КПУ на цій підставі.

КПУ замахується на права і свободи людини.

«Комуністична партія України бере свій початок у створеній В. І. Леніним партії більшовиків…» (Програма КПУ, «Комуніст». — Київ, 1996. — С. 38)

«Ми відкидаємо заклики, від кого б вони не виходили, "розірвати з марксизмом-ленінізмом…"» (там само, с. 38).

КПУ заявляє, що на більшовицьких засадах і марксизмі-ленінізмі вона покращить суспільно-політичні умови в Україні, відродить економіку і зробить трудящих щасливими.

Як більшовицькі вожді дбали про людей у 20-ті голодні післявоєнні роки — видно з їхніх закордонних рахунків, на які тільки у 1920-му році надійшло:

від Троцького — 11 млн дол. в американський банк і 90 млн швейц. франків у Швейцарський банк;

від Дзержинського — 80 млн франків у Швейцарський банк;

від Леніна — 80 млн франків у Швейцарський банк (список газети «Нью-Йорк таймз» з цього питання подає шість прізвищ). (А. Быков. Такой неизвестный Ленин. — Луганск: Шлях, 1999. — С. 14.)

Ленін: «Без ВЧК и других подобных карательных репрессивных органов советская вдасть существовать не может.» (А. Быков, там само, с. 14).

А програма КПУ обіцяє Україні на основі ленінізму свободу й демократію!

Ленін каже: «Допустимо и возможно, что погибнет и 90% населения, чтобы оставшимся в живых 10% удалось дожить до всемирной революции и до социализма» (А. Быков, там само, с. 25).

А програма КПУ проголошує, що ніхто її не відірве від марксизму-ленінізму, а отже — ніхто її не зупинить у справі продовження ленінської людожерської політики!

«В совместной директиве Ленина и Свердлова весной 1919 г. по массовому физическому истреблению российского казачества … путем их поголовного истребления. Провести массовый террор против богатых казаков, истребляя их поголовно» (А. Быков, там само, с. 71).

Вище наведені цитати засновника партії більшовиків та програмна настанова КПУ їх дотримуватися мають у собі ознаки замаху на права і свободи людини, що їх передбачає п. 7 статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.01 і дають підстави Українській республіканській партії вимагати заборони КПУ.

Кожна з підстав, передбачених пп. 1, 6, 7 статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.01 про політичні партії в Україні — достатня для заборони КПУ. А що їх три, то заборонити слід якомога швидше.

На підставі вищенаведеного відповідно до статті 21, частини 1 вищезгаданого закону Українська республіканська партія

ПРОСИТЬ

Міністерство юстиції України звернутися до Верховною Суду України з поданням про заборону Комуністичної партії України.

Додаток:

1. Програма КПУ, Статут КПУ («Комуніст», Київ, 1996, 64 сторінки).

Голова Української республіканської партії

Левко Лук’яненко

12.08.01

Додаток 4 ДАЙ НАРОДОВІ ВІЛЬНО ЗІТХНУТИ!

(Звернення до Президента України Л. Кучми Голови Української республіканської партії Левка Лук’яненка на пленарному засіданні ПІ Всесвітнього Форуму українців)

ПРЕЗИДЕНТЕ КУЧМО!

Вислухай того, хто має право говорити від імені борців за волю України.

1994 року ти став Президентом України за гроші іноземної держави — Росії — предковічного лютого ворога української національної свободи. Виконуючи накази Москви, ти за сім років президентства:

— зруйнував економічний комплекс України і посилив економічну залежність України від Росії;

— перетворив мільйони громадян у безробітних і абсолютну більшість народу зробив жебраками і нещасними;

— знищив національну освіту і примусив десятки тисяч учених шукати хліба за кордоном, чим завдав величезного удару інтелектуальному потенціалу нації;

— знищив охорону здоров’я і призвів до зменшення населення України на три мільйони осіб;

— призвів збройні сили України до вкрай жалюгідного стану, чим збільшив небезпеку втратити незалежність;

— засоби масової інформації, особливо телевізію, твої спільники використовують для руйнації традиційних моральних засад, для знищення в людських душах всього українського, чистого, благородного і перетворення співвітчизників на жахливих аморальних потвор;

— сотні тисяч українок виштовхнув з рідної землі і рідних домівок за кордон у найми та на забаву чужинцям.

Здійснюючи план поступового повернення України під владу Москви, підписав з Москвою антиукраїнські угоди про спільну протиповітряну оборону та дозволив розташувати російські війська на українській території.

Почавши своє президентство із заяви: «Українська національна ідея не спрацювала», ти високо підняв шлагбаум для наступу російських шовіністів на нашу мову, культуру, традиції — на все українське.

Будучи особисто залежним від Москви, ти не посмів поставити перед нею державну вимогу України про сплату Московщиною Україні вартості 550 великих підприємств, 20 об’єктів легкої промисловості, вартості майна сотень колгоспів і МТС, що їх Москва вивезла з України в Росію 1941 року. Ба, навіть не зажадав повернути 84,3 млрд рублів, які Москва 01.01.91 забрала з ощадних книжок українських громадян.

Почавши президентство злочинним шляхом, ти поширив методи діяльності розбійницьких банд на систему вищого державного керівництва суспільством і, боячись втратити владу — і стати перед справедливим судом — став на шлях замовних убивств.

Невже ти не вірив мудрості, що все таємне урешті-решт стає явним?

На шостому році президентства твоя зрада Україні і твої чисельні злочини вилазять на світ божий і ти стаєш оголений у всій своїй гидотній наготі!

І сьогоднішній твій страх перед правдою і заборона виступити перед Всесвітнім форумом українців представникам опозиції Юлії Тимошенко та Анатолію Матвієнку не сховає тебе в тінь від яскравого світла правди!

Ти заслужив на довічне ув’язнення! І єдина річ, яка ще могла б звільнити тебе від в’язниці — це дострокове складення із себе президентських повноважень.

У День великого національного свята закликаю тебе: звільни народ від безжальних кліщів густої павутини твоїх кровопийних кланів!

Дай народові вільно зітхнути!

18 серпня 2001 року

Додаток 5 ВЕРДИКТ Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі

Вільнюс 27 вересня 2000 р.

Оперативна частина Вердикту

На підставі свідчень, на яких грунтується наведений нижче Вердикт, та норм міжнародного права, шо стосуються злочинів проти миру, воєнних злочинів та злочинів проти людства (геноцид), на які посилається розділ про кваліфікацію злочинів закону про кримінальну відповідальність, Судова Палата Трибуналу вирішила:

1. Привернути увагу громадськості до тривалих воєнних злочинів та жахливих злочинів проти миру та людства (геноцид). Світова спільнота, зокрема керівники великих держав, були байдужі до вбивства мільйонів невинних людей. Від статистики брутальних вбивств, скоєних руками комуністичних режимів, стигне кров. Згідно зі статистичними даними, які наведені у виданні «Чорна Книга Комунізму» (Стефан Куртуа та ін., Париж, 1997 р., с. 7), кількість жертв комуністичних режимів у різних країнах складає:

СРСР — 20 мільйонів;

Китай — 65 мільйонів;

В’єтнам — 1 мільйон;

Північний В’єтнам — 2 мільйони;

Камбоджа — 2 мільйони;

Східна Європа — 1 мільйон;

Південна Америка — 150 тисяч;

Африка — 1,7 мільйонів;

Афганістан — 1,5 мільйонів;

Міжнародний комуністичний рух та неправлячі комуністичні партії — майже 10 мільйонів.

Загальна кількість загиблих: біля 100 мільйонів.

Ці дані все ще потребують уточнення, але вони мають привернути більшу увагу, як широкої громадськості, так і керівників великих держав, щоб притягнути до відповідальності винних у загибелі мільйонів людей у 20-му сторіччі, щоб гарантувати майбутні покоління від повторення подібних жахів. Саме тому, необхідна допомога Організації Об’єднаних націй та її комітетів для переконання держав у необхідності установити справжній, наскільки це можливо, масштаб вбивств та покарати злочинців.

Злочини комуністичних режимів базуються на комуністичній ідеології, яка розвивалася, як суспільно-політична стратегія. Коли комуністи захоплювали владу в окремих країнах та знищували їхні демократичні інституції, вони керувалися Марксистською доктриною, відповідно до якої протягом перехідного періоду від капіталізму до комунізму держава повинна діяти, як революційна «диктатура пролетаріату». Цей принцип був пізніше доопрацьований Леніним, який поширив теорію про те, що після перемоги пролетарської революції першим і найбільш важливим завданням було «зруйнування» машини буржуазної держави та побудова повністю нового механізму «пролетарської диктатури». Це була теоретична база для жахливих комуністичних злочинів.

Марксистські ідеологи надавали їхній так званій «науковій ідеології» значення суспільної науки, потенційно називаючи їх «науковим комунізмом», який мав трагічні наслідки для численних націй та мільйонів людей у всьому світі.

«Класова боротьба» була проголошена «рушійною силою» історії, при цьому запровадження примусу й жорстокості розглядали як головні суб’єктивні чинники в еволюції суспільства. Марксизм поділив людство на дві частини — на свідому та прогресивну («пролетаріат») і темну та відсталу частину, що дає підставу розглядати цей антилюдський марксистський поділ як рису соціального «расизму». Тому й стало можливим, що марксистська теорія про класову боротьбу закінчилася масовим геноцидом, який призвів до гибелі мільйонів людей через використання держави «пролетарської диктатури», як інструменту для знищення традицій духовної культури і для економічних експериментів, які призвели до зубожіння та голоду. Соціальне та політичне уярмлення націй і потоптання людських і громадянських прав, повсюдний терор, обернулися геноцидом цілих націй та соціальних груп.

Всі види комуністичної ідеології належить тлумачити, як антилюдські тоталітарні ідеології, чиї ідеологи та лакеї вчинили злочини та стали загрозою цивілізованому світу. Їх можна порівняти зі злочинами, скоєними кримінальною нацистською ідеологією, хоч далебі вони їх перевищують своїми масштабами й підступністю.

Комуністична доктрина є кримінальною доктриною, бо вона є антилюдська, брутальна, антинаукова, вона підбурює ворожнечу між державами і призводить до геноциду різних соціальних та етнічних груп, тому має бути заборонена у всіх країнах світу. ООН має закликати світову спільноту не приймати в будь-які спілки демократичних країн ті держави, у яких панують комуністичні режими.

2. Владні комуністичні партії перетворилися на кримінальні репресивні організації. Вони були злочинними організаціями, бо керувалися злочинною комуністичною доктриною, і, фактично, використовували її як теоретичну, так і практичну програму.

Владні комуністичні партії були репресивними організаціями, позаяк вони безпосередньо були причетні до скоєння злочинів проти миру, військових злочинів та злочинів проти людства (геноцид) і відповідальні за вбивства десятків мільйонів людей.

3. Члени владних комуністичних партій підкорених КПРС країн можуть бути засуджені шляхом доведення, що їхня діяльність сприяла скоєнню Військових злочинів та злочинів проти миру і людства (геноцид), передбачених у Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання та покарання злочинів геноциду» та у Статуті міжнародного воєнного трибуналу у Нюрнберзі (принципи якого у 1946 році визнані ООН за головні принципи міжнародного кримінального права) в разі доведення, що вони свідомо виконували волю окупаційних властей у порушенні прав окупованих країн та їх суверенітету.

4. Необхідно поширити зміст концепції геноциду як в міжнародному, так і в національному праві таким чином, щоб включити в нього фізичне винищення політичних та соціальних угруповань. Це гарантувало б, що керівники колишніх комуністичних та інших кримінальних режимів та їхні прибічники не змогли б уникнути кримінальної відповідальності.

5. Необхідно визнати, що друга світова війна була розв’язана як нацистською Німеччиною, так і комуністичним СРСР. Після підписання Пакту Молотова—Рібентропа та його таємних протоколів у 1939 році, СРСР вчинив агресію проти Польщі, Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії та інших держав та, як і нацистська Німеччина, вчинив воєнні злочини та злочини проти миру і людства. Російська Федерація, як спадкоємець колишнього СРСР, мусить вибачитися за свої злочини та розрахуватися, бодай частково, за збитки, яких зазнали держави, що стали жертвами радянської агресії, і повернути загарбані мистецькі, культурні та інші цінності, заощадження приватних осіб та інше майно, посольські об’єкти нерухомості, які досі залишаються власністю Російської Федерації.

6. Міжнародний громадський трибунал у Вільнюсі розглядає війну в Чечні, як продукт подальшого продовження російського імперіалізму і здійснення минулої комуністичної доктрини, яка призвела до явного геноциду чеченського народу.

7. Судді трибуналу, згідно з умовами пункту 3, розділу П Інструкції Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі (яка була ухвалена Міжнародним конгресом з оцінки комуністичних злочинів), визначила поняття колабораціонізму, колаборантських установ, їхніх вищих керівників та осіб, які свідомо проводили політику окупаційної армії в порушення прав окупованої країни та її суверенітету.

Судді трибуналу поширили визначення поняття колаборантства включенням в його зміст офіційних осіб цивільних чиновників та співробітників центрального та місцевих маріонеткових урядів, які змушували народ виконувати політичну волю окупаційних сил.

Існують три аспекти колаборантства: юридичний, політичний та моральний. Юридичний аспект містить дії колаборанта проти власної держави, які дають підстави притягнути його до кримінальної відповідальності. Політичний аспект, пов’язаний зі свідомими та зацікавленими діями самого колаборанта, які сприяють просуванню власних політичних, економічних або ідеологічних цілей, за допомогою окупантів. Моральний аспект стосується дій колаборанта для виправдовування окупації.

8. Члени владних комуністичних партій, які вірно запроваджували положення програми комуністичної доктрини та вчинили воєнні злочини, злочини проти миру та людства, не матимуть права на політичний притулок, їх треба видати тим державам, на територіях яких вони скоїли ці злочини.

9. Трибунал звертається до громадськості світу, аби примусити свої уряди вимагати від ООН, щоб країни — члени ООН створили установи для розслідування злочинів, скоєних комуністичними режимами. На підставі даних, зібраних такими установами, ті особи комуністичних режимів, які сприяли скоєнню воєнних злочинів і злочинів проти миру та людства були передані на розгляд державних та міжнародних трибуналів, які мають їх судити згідно з нормами міжнародного права та юридичних процедур і в разі, якщо це необхідно, визнають відповідні організації злочинними. Кримінальні режими, які скоїли злочини, або їхні спадкоємці, мають відшкодувати будь-які збитки, завдані жертвам, — так, як це вчинила Німеччина.

10. Трибунал наполягає, щоб держави прийняли закони, згідно з якими комуністичні організації мають бути проголошені злочинними, якщо їхні програми були засновані на кримінальній комуністичній доктрині.

11. Світова спільнота мусить виявити ініціативу у створенні комісії, яка, через посередництво ООН має звернутися до Російської Федерації з вимогою надати дозвіл для поцінування масштабів воєнних злочинів та злочинів проти людства (геноцид) в Калінінградському регіоні у 1944–1945 роках.

12. Трибунал рекомендує, щоб організаційний Комітет Міжнародного конгресу з оцінки комуністичних злочинів, мав би поінформувати неурядові організації, членів парламенту та урядів усіх держав, а також парламент Європейського Союзу, інших міжнародних організацій про документи, прийняті Міжнародним громадським трибуналом у Вільнюсі, щоб вони також ухвалили національні й міжнародні юридичні норми, які засуджують комуністичну доктрину для запобігання рецидиву — відновлення комуністичних режимів.

13. Треба переконати неурядові організації створити національні комітети для виконання завдань Конгресу та Трибуналу у Вільнюсі, та утворити міжнародну асоціацію таких комітетів для контролю за виконанням його завдань.

14. Рішення Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі та зібрані докази, мають бути передані міжнародному кримінальному суду під егідою ООН.

Згідно з п. З Розділу III Інструкцій Трибуналу, це Рішення оскарженню не підлягає, за винятком змін та поправок для уточнення, які можуть бути зроблені протягом трьох днів після Рішення Судової Палати, яке було схвалене більшістю голосів.

Голова Судової Палати Вітаускас Забіла

Члени

Вітаутас Рауделюпас Микола Кульчинський Василь Боронент Алгірдас Ендрюкаітіс

Додаток 6 «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні»

Дедалі більшого розмаху в Україні набуває питання злочинів комуністичної партії. В суверенній державі, хоч і частково, але були розкриті таємні документи ЧК—ОГПУ— НКВС—МГБ—КГБ під грифом «секретно», шо цілковито засвідчили злочинність більшовицької партії та створених нею організацій за весь час їхнього існування.

Було поставлено крапки над «і» над тими питаннями, піднімання на поверхню яких жорстоко переслідувалось комуністичною машиною смерти. Здавалось би, Компартія України мала б бути засуджена за вчинені на українському терені злочини і притягнена до кримінальної відповідальности, унаслідок чого — заборонена. На користь цього свідчили страхітливі голодомори, політика «воєнного комунізму», репресії, фізичне знищення всіх верств населення, грабунок і розшматування України, гоніння прогресивних наук, і т. д. І це вдалося: ЗО серпня 1991 року Компартія України була заборонена. Та прояв старих більшовицько-реакційних сил невдовзі дав чути про себе знову.

1993 року діяльність більшовиків в Україні була протизаконно поновлена, а разом з тим на український терен була спрямована стара політика насильницького впроваджування теорій «Маркса—Леніна—Сталіна». Українська влада не протидіяла цьому і відводила очі вбік, бо була і є по своїй сутности екс-більшовицькою, а наразі — антидержавною та протинародною.

Значним кроком до роз’яснення необхідності повторної заборони Компартії України, як спадкоємиці колишньої КПСС—КПУ, стало проведення науково-практичної конференції «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні», що відбулася 15 серпня 2001 року у київському Будинку вчених.

Конгрес був скликаний за ініціятиви організації «Самостійна Україна», Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Українського молодіжного оргкомітету з проведення суду над злочинною Компартією — «Нюрнберг-2», Товариства «Меморіял» ім. В. Стуса.

На конференції були присутні представники від української національної церкви, від Української республіканської партії, Всеукраїнської спілки офіцерів, Організації Українських Націоналістів, ВО «Тризуб»» ім. С. Бандери, Конгресу Українських Націоналістів, Молодіжного Націоналістичного Конгресу, міжнародної правозахисної спілки «Гельсінкі-90», Київської Ради Об’єднань Громадян, української діяспори, Всеукраїнської ліги вільних жінок, науковці з Києва, Івано-Франківська, Харкова. Ведучими конференції були: п. Люба Стасів (УРП), п. Наталка Нємчинова та п. Сергій Неділько («Самостійна Україна»).

У своїх виступах учасники конференції вимагали заборонити антиукраїнські, прокомуністичні та інші організації за антизаконну діяльність, порушити кримінальну справу за фактом скоєння злочинів проти людства, за створення загрози знищення Української державности. Якщо держава на сьогодні не спроможна засудити злочинців, то громадськість має сама винести свій присуд, як ворогам, так і тим, хто їх покриває.

У цілому, конференція «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні» стала черговим кроком на шляху до головної мети — засудження марксистсько-ленінської ідеології як антилюдської та заборони всіх організацій, які її сповідують.

Учасники конференції ухвалили резолюцію, в резолютивній частині якої написали:

«Закликаємо представників патріотичних організацій долучитися до проведення Громадського суду над злочинами комунізму. Комуністи в Україні є не опозицією до існуючого режиму, а є ворогами Українського Держави.

Вимагаємо від державних органів влади заборонити антиукраїнські організації, порушити кримінальну справу за фактом скоєння злочинів проти людства, створення загрози знищення Української державності, захват державних приміщень та перешкоджання діяльності державному органу влади.

Вимагаємо на підставі ст.ст. 25 і 32 Закону України «Про об’єднання громадян» внести подання до суду про примусовий розпуск (ліквідацію) комуністичної партії України за вчинення дій, передбачених ст. 37 Конституції України, та ст. 4 Закону України «Про об’єднання громадян».

Закінчити брошуру хочу словами:

«Кожна нація має свою материнську землю, свою неньку. І якщо сьогодні наша Україна упосліджена, обкрадена, зґвалтована корупцією, знищена духовно, то хто ми — її сини і дочки, українці? Тож браття українці! Встаньмо з задньої лави і ніколи більше туди не сідаймо. Ми перші і єдині на цій землі відповідаємо за те, якою буде Україна.» (Анатолій Матвієнко)