Нюрнберґ-2

Звинувачення в геноциді

Факти, викладені в цій частині Звинувачувального висновку, дозволяють стверджувати, що в українському селі в 1932–1933 рр. був здійснений акт геноциду проти українців. Дії, здійснені комуністичним режимом в Україні, як підтверджують архівні письмові джерела та офіційні документи партії і радянського уряду тих років, відповідають пунктам статті 2 «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього», прийнятої 9 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованою СРСР (Ведомости Верховного Совета СССР, 1954. — № 12. — С. 244).

Міжнародна комісія по розслідуванню голоду на Україні, у якій брали участь відомі юристи (деякі з них брали участь у засіданнях Нюрнберзького процесу), заслухавши свідчення різних сторін, прийшла до висновку, що «геноцид проти українського народу мав місце» в Україні 1932–1933 рр. (Див.: Міжнародна комісія із розслідування голоду на Україні 1932–1933 рр. Підсумковий звіт. 1990 рік. — К., 1992. — С. 76).

Після того, як голодомором 1932–1933 рр. Російська імперія зламала етнічний хребет нації — селянство, Москва вирішила знищити інтелект України, і з 1933 року різко розширила масштаби репресій української інтелігенції. В 1932 році українців-вчених та професорів було 10063, в 1940 році залишилося тільки 5 тисяч (К. Гуслистий. «Нарис історії України»), Під керівництвом П. Постишева НКВС у 1933 р. тільки в Києві знищив ЗО тисяч представників української інтелігенції. (Л. Форостівський. «Київ під ворожими окупаціями» в книзі П. Штепи «Московство». — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 171).

КПРС — передовий загін російського імперіалізму — поставив на меті звести до мінімуму інтелектуальний потенціал української нації. Відбулося скорочення українців в органах влади та скорочення вузів, причому, чим вище влада, тим менше в ній українців. Наприклад, у 1929 р. українців було в районній владі — 75,9%, в окружній — 53,5%, в обласній — 26,8%. Росіян в Україні в 1924 році проживало — 7%, але на вищих посадах було 71%. Українців в Україні було — 80%, а на вищих посадах — 3%. Намісник ЦК ВКП(б) в Україні Постишев, виконуючи рішення ВКП(б) від 14 березня 1932 року, тільки в 1932 р. із 120 тисяч членів і кандидатів КПУ виключив 27,5 тисяч українців. На їхнє місце на посади парторгів, голів контрольних комісій, секретарів райкомів та інші керівні посади надіслали 13 тисяч росіян. (П. Штепа. Московство. — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 153–154).

У 1937 році Москва надіслала в Україну комісію у складі В. Молотова, М. Хрущова, М. Єжова «перебудувати форми і методи керівництва українською культурою». За два місяці комісія знищила усю верхівку КПУ: із 17 членів Президії ВР УРСР залишилося 4, із 57 членів ЦК КПУ — 12, все керівництво Союзу письменників. На їхнє місце привезли 35 тисяч росіян (С. Косіор «Статті і промови». В книзі «Московство», с. 154).

Деінтелектуалізацію України видно із наступної статистичної інформації. На 100 тис. росіян у 1959 р. припадало 364 росіян-вчених. На 100 тис. українців припадало 60 українців-вчених — у шість разів менше. У РРФСР в 1940 р. працювало 63% усіх вчених СРСР, а в 1960 р. — 69% (збільшення на 6%). В УРСР у 1940 р. працювало 19% усіх вчених СРСР, а в 1960 р. — 13%, тобто на 6% менше.

На душу населення в УРСР витрачалося коштів на освіту в чотири рази менше, ніж у РРФСР. (Д. Соловей «Украинская наука в колониальных путах» у книзі «Московство», с. 156).

З 1940 р. до 1956 р. число вузів у Росії збільшилося, в Україні — зменшилося. В 1954 р. на Україні закрили 24 вузи, а в Росії відкрили 21 новий вуз. На 100 тис. населення в УРСР в 1961 р. в інститутах та університетах навчалося: українців — 811, росіян — 1769, євреїв — 2223 (там само, с. 156).

З 1931 р. по 1960 р. аспірантів в СРСР збільшилося в три рази (з 12 до 36 тис.), а в УРСР зменшилося з 3147 до 2987 (там само, с. 155). Вузи і технікуми примусово були переведені на російську мову викладання.

Кількість шкіл із українською мовою викладання планово систематично зменшувалася, а російськомовних збільшувалася, що є порушенням конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14.12.60 (Конвенція стала чинна 22.05.1962 р. ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 2.07.1962 р.).

* * *

КПРС скористалася періодом 2-ої світової війни для продовження геноциду української нації. Так, восени 1941 року Жуков кинув у німецький прорив під Москвою 179 тис. «ополченців» — учителів, інженерів, вчених, вивезених під конвоєм з України і зовсім не підготовлених до ведення бойових дій, їх навіть не озброїли — одна гвинтівка і один комплект набоїв на п’ять чоловік (Журнал Верховної Ради РФ «Родина», 1991. — № 6–7).

19 грудня 1941 р. проти німецьких танків направили три кавалерійські дивізії, укомплектовані українськими селянами з Кубані та України. За кілька годин німецькі танкісти перемололи їх на м’ясо (там само).

22 червня 1944 року був виданий наказ № 0078/42 (за підписом наркома ВС СРСР Берії і зам. наркома оборони СРСР Жукова про виселення всіх українців, які проживали під німецькою окупацією у «віддалені краї Союзу СРСР» (Ф. Чуев. «Солдати империи». Беседы. Воспоминания. Документи. — Москва: Ковчег, 1998. — С. 177–179).

На виконання цього наказу із західних областей України в східні райони Росії вивезли близько двох мільйонів душ, в тому числі старих і дітей. Ці дії комуністичного керівництва СРСР підпадають під ознаки п. «в» ст. 6 Статуту МВТ і є злочинними.

Захопивши західні області України, КПРС у 1945 році вивезла в Сибір 250 тис. українців, а на їхнє місце привезла росіян: у Львівську область — 181 тис., Івано-Франківську — 40 тис., Тернопільську — 27 тис., Рівненську — 39 тис., Закарпатську — ЗО тис., Чернівецьку — 5 тис. (до 1939 року в цих областях росіян практично не було). (П. Штепа. Московство. — Дрогобич: Відродження, 1996. — С. 181).

Оскільки план вивозу всіх українців з України здійснити було неможливо, керівництво СРСР вирішило вдатися знову до випробуваного методу — голодомору, і в 1946 році заморило до смерті 369 тис., в 1947 р. — 628 тис. чоловік.

Зерно у Союзі було. В 1946 р. СРСР вивіз за кордон 1,7 млн тонн зерна головним чином безкоштовно, у вигляді допомоги. 6 квітня 1946 р. уряд підписав угоду про постачання у Францію протягом квітня—серпня 500 тис. тонн зерна. Польща протягом 1946–1947 рр. одержала 900 тис. тонн зерна, Чехословаччина в 1947 р. — 600 тис. тонн зерна. (В. Капустіна, зб. «Молодий будівничий України». — № 6. — Київ, 1999.)

У такий спосіб ЦК КПРС свідомо здійснив голодомор як засіб геноциду української нації, тобто, вчинив злочин, передбачений п. «с» ст. 2 «Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 09.12.98.

Москва в 1946–1947 роках організувала для наддніпрянських українців голодомор, а із західних теренів України на основі адміністративних рішень або за кримінальними вироками вивезли 2 мільйони осіб у східні райони СРСР. А потім у далекому краї судили знову й домордовували на смерть. Ось так, наприклад, як це видно з вироку у справі Романа Шумського від 10 березня 1958 року.

«Дело № 1–9

ПРИГОВОР

Именем Российской Советской Федеративной Социалистической Республики

10 марта 1958 года Окрсуд Таймырского Национального Округа Красноярского Края в г. Норильске в составе председательствующего Ярликова, народних заседателей Вакуленко и Даряльской, с участием прокурора Шатунова и зашити в лице адвоката Бутакова, при секретаре Максименко, рассмотрев в закрытом судебном заседании уголовное дело по обвинению:

Шумского Романа Ивановича, 1924 года рождения, уроженца г. Радехова Львовской обл., украинец, гражданин СССР, беспартийный, образование 7 классов, холост, происхождение из крестьян-середняков, ранее судимий: в 1946 году Воєнним Трибуналом Закарпатского Воєнного Округа по ст. 54-1а УК УССР к 15 годам каторжних работ и 5 годам пораження прав, из ИТЛ освободился в 1956 году. Работал мастером связи шахти № 1224, проживал в г. Норильске, ул. Молодежная, дом № 6.

Обвиняется по статье 58–10 ч. 1 УК РСФСР. Суд установил: Шумский, освободившись из мест заключения, будучи враждебно настроен к советскому государственному строю на протяжении 1956–1957 гг., систематически высказывал антисоветские клеветнические измышления среди окружающих его лиц. После прослушивания передач английского и американского радио, распространял их антисоветское содержание, восхвалял при этом жизнь в капиталистических государствах в частности в США, возводил клевету на советскую действительность.

В начале 1956 года в беседе с гр-ном Черниховским Шумский утверждал, что народное хозяйство не может развиватся при существующим строе, восхвалял материальный уровень жизни в США. В октябре месяце 1956 года, находясь на работе, Шумский в присутствии Иванова, Митина, Бессмертных систематически клеветал на жилищные условия советского народа, на политику Советского Правительства во взаимоотношениях co странами народной демократии, оправдывал агрессивную политику Англии и Франции в отношении агрессии против Египта, клеветал на СССР, называя его агрессором. Контрреволюционный заговор в Венгрии расценивал как народное восстание, и что СССР выступал там в роли агрессора. В начале 1957 года на шахте 12/24 в присутствии Митина принижал роль СССР в разгроме фашистской Германии, клеветал на жизнь в Восточной Германии, унизительно отзывался о русском народе. В ноябре 1956 года во время работы на шахте 12/24 Шумский в присутствии Бессмертных и Феденюк высказывал своє враждебное отношение к СССР, возводил клевету на передачи Советского радио и печати и восхвалял антисоветские передачи радиостанций капиталистических стран.

Виновным себя Шумский в судебном заседании признал полностью и пояснил, что враждебное отношение к СССР у него сложилось в связи с тем, что он воспитание получил в капиталистических странах.

Суд находит состав преступления, совершенного Шумским, доказанным материалами дела, показанием допрошенных в суде свидетелей и личным признанием самого Шумского, а его действия квалифицированы по ст. 58–10 ч. 1 УК РСФСР правильно.

На основании изложенного и руководствуясь ст.ст. 313, 320 УПК РСФСР, суд приговорил:

Шумского Романа Ивановича по ст. 58–10 ч. 1. УК РСФСР к десяти (10) годам лишения свободы без поражения в правах. Меру пресечения оставить содержанием под стражей. Срок отбытие мери наказания исчислить с момента предварительного заключения, то єсть с 30 ноября 1957 года.

Вещественное доказательство: приемник, при вступлении приговора в силу уничтожить, как не представляющий никакой ценности.

Приговор может быть обжалован в Верховный Суд РСФСР в течение 72 часов с момента вручення копни приговора осужденному.

Председательствующий (Ярлыков)

Народные заседатели: (Даряльская) (Вакуленко)»

(архів автора)