Одержимість

4

— Ми з Максом давно дружимо, ще зі школи. Він, правда, на кілька років молодше, але це не завадило знайти нам спільну мову. У нас було багато схожого. Обидва займалися спортом, любили рок-н-рол, нас обох тоді не цікавили дівчата, коротше, нам було тоді цікаво разом. У нас було багато спільних друзів, та й зараз є, вони нікуди не поділися, хіба що порозкидала доля всіх по різних країнах і континентах. Потім ми поступили в різні ВНЗ. Він вибрав собі медичний, бо у нього вся сімейка була з докторів, династія, так би мовити. Навчався він на «відмінно», і, закінчивши інститут, проходив інтернатуру, як і годиться відмінникам, в найкрутішій клініці міста. Там йому пророкували велике майбутнє, і навіть пропонували постійне місце роботи, тоді як усіх інших його однокурсників розподіляли по віддаленим районам нашої неосяжної батьківщини, в основному, в районні поліклініки та лікарні. Тобто, можна сказати, що йому пощастило. І ось, молодий новоспечений хірург починає відвідувати курси іноземних мов. Ну, тоді, в перебудовні часи, це було модно і престижно, бо шкільного та університетського рівнів знань вистачало лише на «London is the capital of Great Britain», ну як скрізь тоді це було. Так ось, почав він ходити на курси мов. Ніхто тоді особливо не надавав цьому значення, поки я не помітив у нього підручників з французької мови. Питаю його:

— А французька тобі на фіга?

— Та ти не розумієш, — каже, — французькою розмовляли Наполеон, Моне і Ренуар, Екзюпері і Дюма, Жюль Верн і Бріжит Бордо, Азнавур, Бельмондо і Жанна Д'Арк. — коротше, він мені перераховував сотні знаменитих французів, говорив, що це мова любові, мова майбутнього, що ми всі — лохи і не розуміємо, що все мистецтво, і взагалі практично весь світ тримається не на Америці, як тоді вважали, а на Франції, просто її недооцінюють. Потім він мені довго втирав про те, що нащадки його були теж з французів. Виявляється, що його прапрабабка під час війни 1812 року жила на окупованій французами території і служила служницею в якихось французів. У радянські часи її за таке відправили би валити ліс, в кращому випадку, але тоді на це ніхто не зважав. Так ось, служила вона в одного французького генерала домробітницею, ну і, за версією Макса, а він стверджує, що це стовідсоткова перевірена правда, вона згрішила з якимсь французьким капралом, що, дійсно могло бути правдою, дивлячись зараз на Макса. Потім французів перемогли, з Росії вигнали, а прапрабабка, покинута капралом, і вагітна напівфранцузом-напівросійським прадідом Макса залишилася в своїй глибинці. Природно, документів тоді нормальних ніхто нікому не робив, тому, доказів французької крові Макс тоді не знайшов, але був все одно впевнений, що він — француз. Однак, у прапрабабки залишилися любовні листи французькою мовою, нібито адресовані саме їй. Ці листи дивним чином збереглися, я їх особисто бачив. Там були підпис і прізвище того самого француза. Макс писав в різні організації, замовляв генеологічні дерева, йому прораховували і розробляли його родоводи. Коротше, він витратив багато грошей на це, але одного разу з Франції прийшла відповідь, що він дійсно нащадок знатного французького роду, а той капрал, після повернення з Росії через кілька років став мало не генералом французької армії. Але і це ще не все. Виявляється, праправнучка того генерала якось натрапила на інтерв'ю з Максом в одному журналі, побачила ім'я свого прапрадіда в статті, а так само фотографію Макса і закохалася просто по самий Ла-Манш. Написала йому листа, в якому повідомляла, що він навіть частково спадкоємець, хоча спадок зовсім крихітний, — лише невеликий замок на березі Лігурійського моря, кілька сотень гектарів виноградника, стайні з породистими кіньми, парочка яхт і якісь там рахунки в банку. Макс тоді і вирішив, що раз він француз, то просто зобов'язаний знати французьку, ось і пішов на курси. Він жив і марив Францією. Подав документи на виїзд, але в посольстві якось занадто довго розглядали його папери, а він в цей час мучився від нерозділеного кохання до своєї однокурсниці Ілоні. Ілона ж, в той час, не мала до Макса особливих почуттів, бо була зайнята іншим, вже не настільки молодим, але вже хірургом, завідувачем хірургічного відділення, з яким була готова розділити не тільки радості і горе, але навіть кушетку в перев'язочній під час нічних чергувань. Макс страждав, вона не помічала цього, та й взагалі не помічала Макса. Ще й ці нерозділені почуття підштовхували Макса втекти будь куди подалі з цієї країни, щоб не бачити ніколи щасливого погляду тієї гримзи. Аж раптом приходить відповідь з посольства, що, типу все в порядку, ви — француз, ми це перевірили, можете валити в свою Францію і жерти там жаб. Макс зрадів, кинув хірургію, продав квартиру, машину, все своє майно і через тиждень був готовий відчалити на батьківщину Шарля де Голя і Едіт Піаф. Пам'ятаю, як ми його проводжали тоді. Сумно було, тому що в той час, якось всі масово почали виїжджати з країни, всі найкращі друзі. Хто в Ізраїль звалював, хто в Канаду, хтось, навіть в Аргентину. А ось Макс поїхав до Франції. Він поїхав, а ми залишилися. Ми постійно листувалися, зідзвонювалися, він особливо нічого не розповідав, а потім якось написав, щоб я приїжджав до нього на весілля. Віза у мене була відкрита, проблем з візами в мене тоді не було, я займався спортом і мав службовий паспорт, в який ставили будь-які візи. Був я у нього на весіллі тоді свідком. Звичайне весілля, не шикарне, але й не бідне. Яхта була замовлена величезна, і вони прямо на борту яхти у відкритому морі вінчалися. Правда, Ніколь — наречена виявилася старшою за нього років на десять, але в неї був один величезний плюс — вона була чистокровною француженкою. Я, правда, спочатку прийняв її за майбутню Максову тещу, тобто за маму нареченої, але добре, що мені все встигли пояснити, що саме вона майбутня дружина українського доктора. Вона від великої любові одразу ж переписала на Макса весь маєток з виноградниками, кіньми і замком. Так і жили вони досить щасливо, як я міг зі сторони спостерігати. У неї була дочка від першого шлюбу, Макс навіть спробував до неї позалицятися, але дружина в нього була сувора і авторитетна, і Макс вирішив не ризикувати. Не дивлячись на досить забезпечене життя, він все одно любив медицину. Але дипломи пострадянського зразка тоді в Європі не котирувалися, і, незважаючи на напівфранцузьке його походження, Максу довелося заново вступити до медичного університету вже у Франції. Він відівчився п'ять років в універі, досить успішно, і знову йому пророкували велике майбутнє в якості хірурга, а він, дійсно був талановитим в цьому плані, але в одну мить він якось передумав бути хірургом і пішов перевчатися на стоматолога. Провчившись ще пару років, він відкрив свій невеликий кабінет, який згодом виріс в солідну клініку. Клініка давала йому хороші доходи. Через приємні ціни і відмінну якість до Макса почали приїжджати лікуватися навіть французькі зірки, діячі культури і мистецтва, політики і письменники. Макс, який і без того жив небідно, перейшов в категорію досить успішних людей Франції. З ним робили інтерв'ю, запрошували на різні медичні форуми та конференції. На одному з таких форумів він знову зустрівся з тією самою однокурсницею Ілоною, яка раптом в один момент зрозуміла, яка вона була недалекоглядна дурепа, що повірила якомусь хірургу, який, хоч і був заввідділенням, але все одно, виявився негідником, який зрадив їй з молодою аспіранткою на їхній кушетці. У цей момент прозріння якраз і зустрівся їй Макс, весь такий успішний, засмаглий, з легкою неголеністю, замком і пристойними рахунками в банках. Парочка коктейлів, спогади про студентське життя, легка, невимушена обстановка пробудили в Макса колишні почуття, і забувши про те, що одружений на француженці зі знатного роду, він запропонував Ілоні руку і серце. Ілона була теж не дурна, читала журнали і газети, орієнтувалася в економічній ситуації в Європі і в пострадянському просторі, мало того, вміла все це зпівставити і зробити правильні висновки. Вона трошки поопиралась ще «декільку коктейлів», і, природно, дала Максу згоду. Залишалося зовсім небагато, а саме, розлучитися зі своєю Ніколь. На подив, Ніколь, його французька дружина сприйняла цю новину без істерики, а якось буденно. Єдино, чого вона зажадала, було те, що залишиться жити зі своєю донькою в їхньому маєтку і буде робити те, що сама захоче. Як потім виявилося, ця її поступливість була викликана тим, що сама вона вже давно мала молодого коханця — майстра педикюру з Сербії, який працював в її салоні краси, яким вона керувала. А тут раптом все зрослося, як не можна краще. Папери всі були підписані, розлучення оформлено, а я знову був свідком вже вдруге на весіллі Макса. Ілона ж, за той час, поки Макс був одружений на Ніколь, теж встигла сходити заміж, правда не за свого хірурга, а за якогось американця, який «подарував» їй сина. Подарував в прямому сенсі, тому що американець згадав про свою американську батьківщину ще до народження малюка і поїхав в Америку, зовсім забувши про свою неамериканську дружину. Так ось, на своїх других весіллях, які цього разу виявились спільними, Макс і Ілона стали чоловіком і дружиною. Ілона пізніше перевезла до Франції свого сина, якого Макс одразу ж усиновив.

Алекс перервав розповідь, зосередившись на дорозі і карті на навігаторі. Він оглядався на всі боки, скинувши швидкість, потім з'їхав з автомагістралі на бічну дорогу.

— Десь тут повинен бути пристойний торговий центр. Треба заїхати та прикупити Максу гостинців, та й шампанського для свята. — сказав Алекс.

— Ти не відволікайся. — відповіла Аня. — Давай продовжуй, а то цікаво.

— Зараз все розповім, не переживай, просто тут така розв'язка, я постійно плутаюся, але я завжди заїжджаю сюди перед тим, як потрапити до Макса. Просто це останній пристойний супермаркет перед його селом. — Алекс заїхав на стоянку перед торговим центром, запаркував машину, і вони разом з Анею пішли в сторону супермаркету. Там вони накупили шампанського і різного сиру, без якого, як виявилося, Макс просто не міг жити. Досить оперативно впоравшись з покупками, вони виїхали на вузьку дорогу, яка вела в бік моря. По обидва боки був густий ліс, який раптово змінився виноградниками. На скільки можна було бачити, з усіх боків їх оточували зелені, налиті сонячним соком грона. Аня попросила зупинити машину, дістала з рюкзака свій Nikon, щось покрутила в налаштуваннях і почала фотографувати. Крізь смарагдові грона пробивалися промені сонця, що сідало, від чого картина дійсно здавалася казковою. Вона з таким натхненням фотографувала, що Алекс задивився на Анну. Зараз він, дійсно, побачив у ній не просто художника, а фанатичного художника в полюванні за красою. Вона була так захоплена своєю роботою, що просто відключилася від зовнішнього світу, її в одну мить перестало цікавити все, що відбувається навколо неї. Вона фотографувала і з близька, і з далека, робила макрозйомку предметів і панорамні знімки. Уже в машині вона захоплено показувала Алексу свої роботи прямо з фотоапарата. Вона навіть не звертала увагу на те, що він зараз був за кермом і намагався дивитися на дорогу. Його це дуже тішило, тому що не могла не тішити така дитяча захопленість. Так непомітно, вони під'їхали до старого кованого паркану. Алекс кілька разів посигналив і вийшов з машини. Через кілька хвилин до них назустріч біг абсолютно лисий чоловік у гавайських шортах і такий самій квітчастій сорочці. Він відкрив ворота і кинувся до Алекса обійматися.

— Макс, привіт, точніше, bonjour, а то ти нас ще й не впустишь. — сказав Алекс, звільнившись від обіймів Макса. — Макс, я не один, ти мав рацію… Ань, виходь. — Аня вийшла з машини і, посміхнувшись, зробила Максу кніксен. І Макс, і Алекс просто остовпіли від цього.

— Bonjour, Max. Je m'appelle Anne, Je suis heureuxse de faire votre connaissance. Alex a beaucoup parlé de vous. Et excusez mon français… — Аня намагалася говорити серйозно, але до кінця фрази пирснула сміхом, а вони стояли і слухали, повідкривавши рти. — Коротше, мужики, вистачить так на мене дивитися, я просто дурачусь.

Макс підскочив до Ані і, припавши на коліно, поцілував їй руку. Потім підвівся, взяв її за талію і повів углиб двору.

— Гей, гостинний господар, мені можна їхати? — запитав його Алекс.

— Та роби, що хочеш… — не повертаючись до Алекса, відповів Макс і махнув на нього рукою. Потім все ж таки зупинився і промовив. — Та ти ж знаєш, куди їхати, навіщо придурюватись? А ми просто пройдемося з твоєю дамою, ти ж не будеш проти?

Алекс запаркував машину біля будинку і в цей момент підійшли Макс з Анеюю.

— А ти молодець! — крикнув Алексу Макс. — Нарешті ти встав на шлях істинний, а то просто соромно мені за тебе було, навколо стільки дівок, а ти на них не реагуєш. — потім поглянув на Аню і поправився. — Та ні, не дівок, а дівчат, pardon, mademoiselle…

— Madame. — поправила його Аня.

— О! Тоді я взагалі вражений тобою, друже! Мати справу з мадмуазель це одне, а з мадам — це вже вищий пілотаж. Ех… Ну, чому мені так не щастить? — Макс зобразив недовольну гримасу, як рапом відчинилися двері будинку і на порозі з'явилася білявка в коротенькому літньому платті і в туфлях на величезних підборах.

— Bonjour. — сказала вона і, закліпавши, подивилася на Макса.

— Друзі мої, — сказав Макс. — Це моя дружина Ельза… — потім він звернувся до неї французькою, представляючи їй своїх гостей. Та посміхнулася, і, нічого не відповідаючи, повернулася в будинок.

— А ти казав, що дружина у нього Ілона… — Аня пошепки, щоб не почув Макс, сказала Алексу, ніби сама питала, коли вони діставали з багажника пакети з супермаркету.

— Я ж тобі просто недорозповів всю його історію, тому дружина у нього зараз не Ілона, а Ельза, але ти не поспішай, ти ще не раз здивуєшся, коли побачиш, як тут все заплутано. — так само пошепки відповів їй Алекс. — Тут навіть з Ельзою не все так просто.

Тут підійшов Макс, і вони вручили йому пакети з шампанським.

— Ти мене зараз образити хочеш? — запитав грізно Макс.

— Максе, не кіпішуй. — Алекс поплескав його по плечу і посміхнувся Це шампанське ніколи не зрівняється з твоїм шмурдяком, та з ним ніколи нічого не зрівняється, я тобі це вже не раз казав, але сьогодні ми приїхали з шампанським, просто щоб постріляти в небо замість салюту, бо саме сьогодні в Ані День народження.

— Аню! — вигукнув Макс і підійшов до неї. — Я Вас від щирого серця вітаю і бажаю всього-всього, здійснення всіх мрій. Цей негідник міг би і попередити мене, коли ми з ним говорили по телефону, а він цього не зробив, тому що він просто жадібний і підлий, він хотів сам провести з Вами цей казковий вечір, але, повірте мені, немає нічого казковіше в усій Франції, ніж мій маленький маєток. А без мене цей вечір з цим товстошкірим бовдуром був би нудним і одноманітним. Ви би просто пили шампанське і дивилися на зірки, я це точно знаю, а тут… — він обвів рукою свою ділянку, — Ви будете почувати себе, як в раю, я обіцяю.

— Ну, тоді, я згодна у Вас залишитися, Максе, і спробувати ваше те, що краще за будь яке шампанське. Бо мені вже щось не віриться, що ваше вино хоч чимось схоже на шмурдяк. — відповіла Аня. — Звичайно, після того, як Ви люб’язно запропонуєте нам душ, бо ми два дні в дорозі і без душа.

Макс підхопив її речі і потягнув їх в будинок, Аня пішла за ним і лише біля входу в будинок обернулася до Алекса:

— Ну, ти йдеш? Чи тут залишаєшся?

— Йди вже, я тут не заблукаю, так що не переживай. — Алекс взяв свої речі і пішов за ними. У будинку було чисто і просторо, дивувало те, що в такому величезному будинку було ідеально прибрано, тут відчувалася рука господині або дуже старанної домогосподарки, хоча і жодна домробітниця сама б ні за що не впоралася з таким будинком. Скрізь на стінах висіли картини, і, як могла помітити Аня, всі картини були намальовані різними художниками, і жодна з них не була копією якоїсь відомої картини. Стиль, який був присутній в усьому будинку, був збережений з ретельної точністю. Було таке відчуття, наче господарі дуже дбайливо ставилися до своєї історії і до історії свого роду, частиною якої і став Макс. Він привів їх в величезну спальню для гостей на третьому поверсі. Вікна однією стороною виходили на виноградники, а іншою — на безкрайнє рожеве від заходу сонця море. Коли до кімнати зайшов Алекс, Анна стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях, і спостерігала за чайками яки літали над морем. Вигляд у неї був досить сумний.

— Все нормально, Ань? — запитав Алекс, підійшовши ближче. — Щось не так?

— Та ні, ну що ти! Все чудово, просто такий вигляд, що хочеться співати і плакати одночасно. Тут така тиша і спокій, що мені захотілося тут залишитися.

— То ти тільки Максу натякни, одразу ж залишишся і будеш тут черговою улюбленою дружиною. — Алекс засміявся, але Аня подивилася на нього серйозно, і він зрозумів про недоречність свого жарту.

— А ось візьму і скажу, візьму і залишуся, і поїдеш далі сам, і ніхто тобі паелью не запропонує.

— Та немає у Франції паельї, тільки жаби і мідії, а я їх терпіти не можу. Макс що тобі сказав?

— Та, сказав, щоб ми розташовувалися, а він піде на стіл накривати і все організовувати, бо він своїм дамам не довіряє. А їх у нього, що, багато? — запитала Аня, риючись в своїх речах.

— Ну, як тобі сказати… — Алекс посміхнувся, — З його точки зору абсолютно не багато, а з моєї досить для того, щоб застрелитися. Але він, що найцікавіше, відчуває себе абсолютно комфортно в цій ситуації. Таке враження, що у нього не французькі гени, а якісь східні, його вічно тягне до гарему.

— Зрозуміло. — простягнула Анна. — Я в душ, покажеш де? Почекаєш мене?

— Я тебе на вулиці почекаю, добре? Ти не поспішай, час є, піду поки, йому допоможу, бідоласі, а то він, дійсно, на кухню своїх дам не пускає. Виходь швидше, а то без тебе стає нудно.

Аня промовчала у відповідь, лише по її обличчю ковзнула легка усмішка. Алекс після душа походив по дому, згадуючи, що тут і як, потім вийшов у двір і присів на широку гойдалку, яку вони з Максом спорудили ще багато років тому. День плавно переростав у вечір. До нього долинали лише легкий шум прибою, шелест вітру в листі виноградника і далекі втомлені крики чайок. Якби вимкнути ці звуки, думав він, то, напевно, настала б повна тиша. Він закрив очі і згадав, як він приїхав сюди вперше. Будинок практично не змінився, а ось навколо все змінилося кардинально, і сад, і виноградники, і галявини, Макс обладнав навіть невеликий пляжик недалеко від будинку, там же він перебудував старі пірси, у яких тепер швартувалися його нові яхти. Алекс згадав, як допомагав йому в цьому будівництві, як переганяв йому першу яхту з Туреччини, як вони з Максом вперше після довгої перерви разом вийшли в море і потрапили в шторм. На березі їх завжди незмінно чекали Ніколь і Лес. Вони подружилися ще під час першого весілля Макса, і якось одразу знайшли спільну мову, на відміну від Ілони. І, хоча Лес і Ілона були знайомі ще з часів студентства, назвати їхні стосунки дружніми було досить складно. Але, тоді, в перший їхній приїзд на весілля Макса і Ніколь, Алекс і Лес затрималися у нього на тиждень. Саме тоді, Лес і вийшла вперше з Алексом в море. Вона страшенно боялася двох речей у житті — високих мостів і опинитися на борту невеликого судна у відкритому морі, але про останній страх Лес розповіла Алексу вже після того, як вони пришвартувалися біля пірсу. Макс тоді влаштував грандіозну вечірку на честь свого весілля, гуляли кілька днів. За ці дні у Макса в будинку побувало близько тисячі гостей, половину з яких він взагалі не те, що не знав, а навіть бачив вперше. Але всі вони приходили з величезними подарунками та казковими букетами. Лес ж, на відміну від усіх, знала Макса дуже добре і, з огляду на те, що «у нього все і так є», як вона вважала, подарувала йому величезну старовинну книгу з виноробства. Макс дуже тоді зрадів, як дитина, кричав, співав і танцював з цією книгою, говорив, що тепер його життя кардинально зміниться, а ми будемо першими свідками народження нового генія виноробства, він божився, що дуже скоро ми будемо пишатися ним і його вином. Він, дійсно, з азартом взявся за виноградники, і вже через декілька років його виноград брав участь в різних виставках, і приносив чималі доходи. З вином, правда у нього не дуже виходило, але він не сумував і говорив, що просто потрібен час. Друзі вірили, кривилися, але пили його вино. Спочатку воно дійсно було кислим і неприємним, але, що характерно, то, скільки б не було випито — ніколи від нього не боліла голова. Вони якось жартома називали його вино шмурдяком, Макс не ображався, а просто, сміючись, доводив, що ми нічого не розуміємо в істинному смаку вина. Чим старіше вино, говорив він, тим воно повинно бути кислішим. І всі починали сміятися ще більше, мовляв, куди вже більше. Але Макс не падав духом. Потім він розробив етикетку, зареєстрував торгову марку «Shmurdiak», щоб догодити всім, і вино, як не дивно, почало досить непогано продаватися. Але це було давно… Алекс згадав і друге весілля Макса з Ілоною. Відносини Алекса з Ілоною теж були нижче товариських, тому і спілкувалися вони зрідка. У ті роки, після другого весілля, Алекс практично не бував у Макса, та Макс і не наполягав, знаючи те, як ставився його друг до його другої дружини…

Аня вийшла з дому в яскраво-червоній літній сукні з відкритими плечима. Вона була зовсім без макіяжу, зовсім не така, якою Алекс вперше зустрів її на заправці в Малазі.

— Нудьгуєш? — запитала вона.

— Так, ні, просто згадую молодість, згадую, як ми з Максом обладнали тут все.

— А мені не хочеш розповісти, як у вас тут проходила ваша молодість, бурхливо чи ні?

Тут з вікна кухні виглянув Макс, виявилося, він чув їхню розмову, тому крикнув їм:

— Алексе, а ти, дійсно, розкажи дівчині, покажи мій урожай, ти ж все тут не гірше за мене знаєш, коротше, порозважай гостю, а я вас покличу. У вас є годинка, не більше. — сказав Макс і сховався у вікні.

Аня простягнула руку Алексу і сказала, примруживши одне око:

— Ну, давай, розважай мене, показуй Макса господарство.

Алекс встав з гойдалки, взяв Аню за руку, і вони пішли в сторону виноградників. Аня була здивована побаченим. Рівні ряди кущів, гілки всі підв'язані, жодного сухого листочка не було видно, а виноградні грона звисали, немов новорічні іграшки. Вони були яскраво-червоного, ніжно-рожевого або світло-зеленого кольорів, самі ягоди були величезними, і їх неодмінно хотілося зірвати і спробувати на смак. Біля кожного ряду стояла невелика табличка з написами сорта винограду. Аня йшла, як по музею, читаючи екзотичні назви. Серед традиційних «Мускату», «Каберне», «Бастардо» і «Алікант Буше», вона побачила зовсім не «виноградні» назви: «Ельза», «Ніколь», «Ілона», «Марі», «Люсьєн» і багато інших жіночих імен.

— Чого це він? — запитала Аня Алекса, показуючи табличку з написом «Марі». — Він що, нові сорти вирощує і дає їм жіночі імена?

— Це не просто імена. — відповів Алекс, зірвавши величезну налиту сонцем ягоду і простягнув її Ані. Аня прямо з його долоні взяла губами виноградину і поклала її сосбі за щоку. — Спробуй, це «Марі». Це його перший, виведений ним самим сорт. Я ж тобі казав, пам'ятаєш, що він був досить хорошим і перспективним доктором, йому навіть пропонували кафедру в університеті, і він майже погодився, але потім раптом вирішив залишити медицину і пішов з головою в виноградники. Що цікаво, то коли він жив з батьками, це ще до Франції було, то його на дачу батьки не могли загнати навіть палицями. А збирати урожай і, тим паче, виноград, а в них на дачі була шикарна «Ізабелла», для нього було каторгою. А тут раптом, раз — і все змінилося. Він просто переписав клініку на Ніколь, правда, Ніколь виявилася не зовсім вже такою і поганою, і половину прибутку від клініки кладе на його рахунок, бо грошей він у неї брати відмовляється. Крім того, Ніколь живе в його будинку, ти ще з нею познайомишся, вона повинна бути тут. Так ось, Макс зайнявся виноградниками і так захопився, що вклав в них дуже велику суму. Він навіть контрабандою з різних країн привозив лози, схрещував їх і отримував нові сорти. Ось «Марі» — це його перший виведений сорт. Чому «Марі»? Марія була його першою дівчиною, з якою він зустрічався ще до того, як познайомився з Ілоною. Він тоді навчався на першому курсі, а Машка закінчувала школу. Вони познайомилися в анатомічному музеї їх інституту, коли в групі випускників школи, яких привели на екскурсію в цей музей, була вона. Машка тоді знепритомніла, побачивши, як на операційному столі студенти різали якась тварину. Макс, тоді був починаючим доктором, її відкачав і закохався, як принц з казки. Він просто марив нею, але вона закінчила школу і поїхала вступати до педінституту на філологію. На практиці після першого курсу Макс познайомився з Ілоною. Ти її теж тут зустрінеш і зрозумієш, чому він не зміг встояти. Минуло вже купа часу, а вона все одно виглядає дуже презентабельно, а тоді, двадцять років тому, молоденька студентка в білому халаті і в марлевій пов'язці, яка приховувала все обличчя, окрім величезних блакитних очей, просто звела Макса з розуму. Він терпів до п'ятого курсу, мучився, дарував квіти, писав їй вірші і пісні, робив замість неї проекти і курсові роботи, писав історії хвороб і виходив замість Ілони на нічні чергування під час практики. А потім, чомусь, Ілона стала сама ходити чергувати ночами, а на Макса перестала звертати увагу. І він зрозумів, що в її житті з'явився хтось інший. І цей інший виявився, як я тобі розповідав, хірургом. Потім була та історія з виїздом Макса за кордон, тобто, сюди, де він і познайомився з Ніколь, а Ілона поступово стерлася з перших сторінок його пам'яті. Але сорт винограду він все-таки назвав «Ілоною». Он він, до речі. Це рожевий, ранній, скажу тобі чесно, кислющій, як і сама Ілона. Так ось, з Ніколь у них все йшло добре, клініка розвивалася, багатство росло, Макс купив для Ніколь салон краси, щоб жінка не зачахнула в цій глушині, та й їй самій не вистачало спілкування. Вона цілими днями пропадала в салоні, у неї була дуже добре налагоджена робота з клієнтами, і з часом її салончик розрісся в велику мережу салонів краси, фітнес клубів і СПА-салонів. Грошей вона теж отримувала чимало, стала самодостатньою, ну і як буває в дешевих серіалах про салони краси, завела собі коханця.

А Макс у той час часто бував у своїй клініці, хоча все більше його починали цікавити виноградники. Він ще їздив на медичні форуми та конференції по стоматології, там, на одному з таких з'їздів він випадково зустрів Ілону. Його начебто вдарило струмом, настільки були сильними його студентські почуття. Ілона, на той час, вже теж відбулася, як лікар з науковим ступенем, виглядала ще краще, ніж в студентські роки. Вона додала не лише у віці, але і в шармі. Є жінки, які з віком стають лише привабливіше, до такого типу і відносилася Ілона. Вона вдруге звела Макса з розуму своєю посмішкою і умінням показати своє аристократичне походження. Макс запросив її в ресторан повечеряти, сильно переживав, згадуючи, як вона відшила його в молодості, але, як не дивно, Ілона погодилася. Вона, природно, була в курсі всіх змін, що відбулися з Максом за останні роки, знала про його досягнення, знала про його маєток і про клініку, знала також і про його дружину, оскільки в глянцевих журналах було не одне інтерв'ю з Максом. Ілона тоді одразу поставила собі за мету, і цією метою був Макс і все що з ним пов'язано. Вона була впевнена в собі, потрібно було лише зробити так, як ніби вся ініціатива виходила від Макса. Але тут труднощів не було зовсім, бо Макса немов затьмарило реальною присутністю його студентської пристрасті. Трохи випивши, вони і прокинулися в одному ліжку в номері Ілони.

Але йому треба було повідомити своїй дружині про намір змінити своє життя. Ніколь, трохи поскандаливши для пристойності і, обізвавши Макса останнім кобелем, в той самий вечір погодилася на розлучення, бо це розлучення було дуже до речі для їх подальшого спільного життя з майстром педикюру. До речі, я навіть не знаю, де він зараз, напевно, педикюрить чергову дружину якогось доктора. Далі було весілля Макса і Ілони, я знову був свідком, але, скажу чесно, нудота була на весіллі, все помпезно, зі струнним квартетом і шампанським, яке розливали при вході, з лакеями і аніматорами. Ілона купила собі сукню за неймовірну кількість тисяч євро, білу і абсолютно ніяку. Найгіршого весілля важко було придумати. Все було награно і неприродньо. Та й життя Макса стала прісним. Але він вважав, що він щасливий. Він завів трьох кишенькових собак, тому що так хотіла Ілона, зробив ремонт у будинку, вбабахав туди нереально кругленьку суму, на стінах він повісив картини французьких імпресіоністів, накупив меблів в класичному стилі, а Ілона виклянчила у нього білий рояль на річницю їхнього весілля. Вона накупила кришталевого посуду, а її дитина на пляжі грала срібним відерцем для шампанського. Коротше, Ілона була в своєму репертуарі. Вона примудрилася за кілька років розтратити всі статки Макса. Вона займалася своєю пластичною хірургією і абсолютно не вникала в справи клініки Макса. Але одного разу, коли фінансові справи у них увійшли в фазу, коли хочеться, але немає за що, та ще й всім винні, Ілона приїхала в його клініку, розбиратися, що ж відбувається. І коли вона дізналася, що власником клініки є Ніколь, а Макс там взагалі не з'являвся вже багато часу, вона просто сказилася. Приїхала, почала ламати його виноградники, потім влаштувала розгром у винному погребі. Макс міг пробачити все, але тільки не свій винний погреб. Він теж поїхав в клініку, яка вже була не його і, там прямо на вході зустрів нову медсестру. Йому стало одразу наплювати на фінансові справи клініки, нехай Ніколь сама все там розгрібає, подумав він. Природно, він не міг не приділити уваги молодій медсестричці в білому халаті. Він запросив її на пляж, бо в ресторанах світитися йому не хотілося. Вона була молодша за нього набагато, щойно закінчила медсестринський коледж. Молодість, платинове волосся, білосніжна посмішка і карколомна фігура не могли не вплинути на подальшу долю Макса. Але останню крапку в їх відносинах поставила татушка у вигляді метелика зеленого кольору на її нижньому шийному хребці. Це настільки затьмарило Максу свідомість, що він просто, забувши про сварку з Ілоною, втратив голову і в той самий вечір зробив медсестрі пропозицію. Цю медсестричку, як ти здогадалася, звали Ельза. Далі були скандали, шлюборозлучні процеси, Ілона через суд нічого не добилася, але Макс був добрягою і дозволив їй теж залишитися жити в цьому будинку. Тепер тут жив він і дві його колишні дружини — Ніколь і Ілона, які між собою не те, що не ладили, вони перебували в гарячій фазі словесної холодної війни.

З Ілоною Макс розлучився, на Ельзі одружився, а я, як завжди, вже в третій раз, був свідком. «Ельза», до речі — це он той білий виноград з продовгуватими ягодами.

— Прикольно! — весело вигукнула Аня. — То Макс цей — непроста штучка, як я бачу. А чому біля цього ряду дві таблички «Ельза» і «Луїза»? — запитала Аня. — Тут же тільки один сорт.

— Не зовсім, цей виноград, дійсно, виведений з однієї лози, яку Макс привіз з Грузії, але сам виноград різний. Тут посаджено через кущ, придивися, вони майже однакові, але все ж таки, трохи різні. Так ось, Луїза — це ще одна любов Макса, правда, на ній одружитися Макс не зміг.

— Та ти що? — жартівливо промовила Аня. — І що ж йому завадило?

— Перед весіллям Ельза і Макс вирішили організувати вечірки для хлопців і дівчат одночасно. Це було дуже необачно з їх боку, але так, дійсно, було. Ми двома моторними яхтами поїхали на один острів, де були заброньовані номери в готелі. Але гуляли ми в різних ресторанах. Гульнули ми тоді непогано. Хтось із французьких друзів Макса, надивившись фільмів про такі вечірки, запросив стриптизерку. Макс, хоч і піддатий був, але на стриптизерку не повівся, зате в ньому прокинулося непереборне дике бажання, і його розігріте лібідо зажадало того, чого воно вимагало. Але Макс дав собі слово, що Ельза — це вже, нарешті, єдина і назавжди. Щоб з цим лібідо впоратися, він відправився в ресторан до своєї нареченої, там зняв її зі столу, де вона танцювала не надто пристойний танець, гублячи келихи і наступаючи в тарілки, запхав в таксі і відвіз в готель. Прокинувся він вже вранці, як він розповідав мені, в ліжку Ельзи. Вона лежала до нього спиною, і він чітко бачив метелика на її спині. Єдине, що його збентежило, було те, що метелик за ніч змінила колір із зеленого на синій. Він подумав, що це такі технології, ну, типу навчилися робити татушки-хамелеони. Макс хотів ще раз розібратися зі своїм невгамовним бажанням, але зауважив, що на сусідньому ліжку спить ще одна білявка. Вона мирно спала прямо в платті, звернувшись калачиком. Аби, не бути поміченим і викритим, Макс одягнувся і непомітно вислизнув з їх номера. Цілий день всі відсипалися, відпочивали і купалися. Під час чи то пізнього сніданку, то чи раннього обіду, ніхто не знімав сонцезахисних окулярів, що було яскравим показником гідно проведених вечірок. Вечір другого дня пройшов більш спокійно, всі знали, що вранці нас чекає важлива подія, а саме — вінчання Макса. Оскільки це було вже третя весілля Макса, він не сильно переживав, а ми — і тим паче, але всі розуміли, що потрібно бути у формі. Але ж вечірку ніхто не відміняв, тому, ми спокійно посиділи в шинку на березі моря, потім вийшли в море на яхті, там Макс з друзями випили все, що було на борту, а капітан, не довго чинивши опір пропозиції випити за завтрашню молоду сім'ю, заснув на баку, і мені довелося керувати до самого берега, де ми і пішли відсипатися в номери.

Вранці було вінчання. Що мене тішило, так це те, що форма одягу на цьому весіллі, на відміну від Ілониного, була абсолютно не консервативною, в сенсі всі були без фраків і білих весільних суконь. Навпаки, наречена була в жовтій короткій сукні, а її дружка у такій самій, але синій.

Вони обидві були як дві краплі води. У Макса виступив піт, я це бачив. Він підійшов до Ельзи, потім до дружки, і, переводячи погляд то на одну то на іншу, запитав:

— Хто з вас моя наречена?

— Я. — відповіла та, що була в жовтій сукні. — А це моя сестра Луїза, вона буде нашою дружкою…

Макс обійшов їх обох і обімлів. Він зрозумів, що немає ніяких татушек-хамелеонів. Насправді, зелена тату належала Ельзі, а синя — Луїзі. І Макс зрозумів, що позаминулу ніч він провів не зі своєю нареченою, а з її сестрою, а та блондинка у сукні, що спала на сусідньому ліжку була якраз його Ельзою. Священик, який вінчав Макса втретє був українцем і вже нічому не дивувався. Ми його привозили з собою на всі весілля Макса, тому що так бажав сам наречений. Макс підійшов до нього впритул і запитав українською, щоб ніхто не зрозумів, чи можна повінчати його одразу з обома сестрами. Священик щось довго говорив про заповіді, про те, що людина була створена для того, щоб нести радість і долати труднощі, що продовження роду — це дуже серйозний крок, і він не може порушувати закон божий навіть за десять тисяч євро, після чого сів у машину і поїхав, так і не провівши обряд вінчання. Макс засмутився і про все розповів Ельзі. Ельза розплакалася, як потім виявилося, від щастя, бо вона дуже сильно любила свою сестру, і її мучило те, що вийшовши заміж, вона залишить сестру зовсім одну, а вони жодного дня до цього не жили порізно, тому це буде просто чудово, що і Ельза, і Луїза тепер завжди будуть разом, і у них буде один улюблений чоловік. Макс тоді з ностальгією згадав про те, як йому було добре з Ніколь і Ілоною, і зі страхом подумав про своє майбутнє. Ось так і з'явилися ці два сорти. Тепер тобі зрозуміло, чому я назвав Ельзу його дружиною? До речі, незважаючи на те, що їх не повінчали, Макс їх обох вважає своїми дружинами, та й спить з ними регулярно з обома. До речі, вони на плечах собі теж зробили татухи, щоб розрізняти їх не зі спини, а спереду. Тож, запам'ятай, зелена у Ельзи, а синя — у Луїзи.

— Офігіти… — протягнула Аня. — Можна серіал цілий зняти, не те, що книгу написати. Я так розумію, що всі імена тут — це всі його баби?

— Ну, типу того. Я і сам не про всіх знаю. Але ось про тих, що стали чи були самими самими, знаю, бо брав безпосередню участь. Так, прикинь, Макс ж не просто дівкам голови морочив, він їх всіх залишив жити у себе вдома. На честь кожної він називав яхти. Спочатку, він яхти перейменовував, потім зрозумів, що яхти то тут ні в чому не винні, і вирішив, що для кожного імені потрібна нова яхта. Так що, всі яхти, що біля пірсу, мають своє ім'я і свою однойменну хресну.