Одержимість

5

Аня, посміхаючись і похитуючи головою, слухала Алекса дуже уважно, розглядала таблички і пробувала різні сорти винограду. Була друга половина серпня, і не всі сорти вже досягли своєї зрілості. Прогулюючись між рядами винограду, вони непомітно вийшли до самого моря. Сонце вже зайшло за горизонт, залишивши в небі над морем рожеву смужку. Починало сутеніти. У цих краях вечір був дуже коротким, і день практично одразу перетворювався на ніч. Вони прогулялися по пірсу, Алекс показав Ані яхти з іменами Максових подруг і дружин, потім пройшлися піщаним берегом. Аня скинула взуття і зайшла у воду. Тепла, нагріта гарячим південним сонцем вода ніжно пестила її ноги. Алекс сидів на піску і спостерігав за тим, як вона ходить по лінії моря і збирає мушлі і камені. Стемніло дуже швидко, ніби день розчинився в ночі, і на небі раптом одразу яскраво замерехтіли зірки. Ніч була безмісячною і від того дуже темною. Єдиним джерелом світла був старий маяк, який височів над морем в кілометрі від садиби. Аня вийшла з води, присіла поруч з Алексом і сказала:

— Знаєш, Ал, а я вже не хочу ні на який Лазурний берег. Я не хочу просто псувати собі відчуття цього чарівного вечора. Я ще вчора не могла навіть уявити, що зі мною трапиться вся ця історія з подорожжю. Спочатку дорога по Іспанії, гори, узбережжя, тепер ось Франція зі своїми звичаями, виноградниками, платними дорогами, тунелями і таким ласкавим морем. Я думала, що мене, дівчину, яка прожила весь час на березі моря, навряд чи можна чимось здивувати ще, але тут… Це якийсь рай на землі, чесне слово. Біля нашого будинку були величезні радгоспні виноградники, і ми їх сприймали, як звичайні поля, де працюють люди. А тут все не так. Тут кожна виноградинка, кожна лоза має свою історію і свою душу.

Вона замовкла, пропускаючи крізь пальці ще теплий пісок. Алекс слухав її і погоджувався, бо, дійсно, все, у що вкладають душу, стає чарівним.

— Ходімо купатися… — раптом сказала Аня. І це прозвучало не як питання, а як пропозиція, від якої важко відмовитись. — Підемо, море просто чарівне.

— Та, я якось не готовий, чесно. — стомлено відповів Алекс. Уввечорі другого дня подорожі втома дійсно давала про себе знати.

— Та що тут готуватися? Якщо ти маєш на увазі, що ти без плавок, так я теж без купальника. Давай голяка купатися, не бійся, тут темно, ніхто нічого не побачить. — вона бачила, що Алекс сумнівається. — Ал, не бійся, я не буду приставати. — і, не чекаючи відповіді, скинула з себе сукню.

— Тю, чого тоді роздягатися, якщо ти приставати не будешь. — відповів він і почав роздягатися слідом за Анею.

Вони попливли спочатку від берега, а потім в сторону маяка. Пливли мовчки і не поспішаючи, вода, дійсно була теплою і дуже солоною. Відпливши досить далеко, вони перекинулися на спини і так лежали, гойдаючись на воді, і дивилися на зірки. Вдалині на березі було видно вогні садиби Макса. Він включив підсвічування виноградників, і здавалося, що це не просто плантація, а чарівний сад з якоїсь казки.

— Ал… — Аня повернулася до нього, і її обличчя, мокре від води і освітлене маяком здалося Алексу сумним.

— Що, Ань? — запитав Алекс.

— Та ні, нічого, спасибі тобі за цей вечір, у мене ще не було такого Дня народження. Мені просто хочеться плакати від щастя. — вона підпливла до Алекса і поцілувала його в солоні від морської води губи. — Пробач, не звертай уваги, просто я іноді буваю сентиментальною. Попливли до берега, а то Макс зараз знайде наші труси і викличе гелікоптер з рятувальниками, а нам цього зовсім не треба. Вона попливла брасом в сторону берега, а Алекс мовчки плив за нею.

— Ань, а ось, скажи, я, може, чогось не розумію, але у тебе весільна подорож, медовий місяць, День народження, а ти їдеш на край землі, тікаючи від свого чоловіка. Чому?

— По-перше, я не тікаю, по-друге, я просто зрозуміла в якийсь момент, що втомилася, по-третє, я, дійсно, повинна була бути сьогодні в Криму, і саме в Криму планувала з друзями, яких я не бачила багато років, відзначати свій День народження. Мій Борис пішов у море на яхті з друзями, бо йому запропонували взяти участь в якійсь гонці. Мене, якщо чесно, це образило, а ще образило те, як він уявляє собі свята. Він дарує машини, будинки, якось раз він подарував мені яхту разом з усім екіпажем. Ось, питається, нафіга вона мені без нього? А мені, можливо, просто хотілося шаурми і кави на сніданок з еклерами або з млинцями, а ввечері я хотіла б випити шампанського з горла на березі моря, і щоб вранці з волосся витрушувати пісок. Ось чого б мені хотілося. І так вийшло, що все це дав мені ти, зовсім незнайомий мені чоловік. Це так прикро, ти не розумієш просто.

— Та я все розумію, я ж не тупий. Я теж не розумію таких бездушних подарунків. У мене, до речі, є знайома, ми зі школи дружимо, і вона, між іншим, теж художниця. Так ось, вона мені раніше постійно дарувала свої картини, а потім вирішила, що всі думають, ніби вона просто так йде шляхом найменшого опору, і перестала їх дарувати. І скільки я не просив її, вона не хоче малювати для мене. Але це її справа.

— Ал, а дай мені відповідь ще на одне запитання, ось ти б зміг зробити для близької тобі людини якусь дурницю, якесь безрозсудство, що не піддається ніякій логіці, якусь справу, навіть не дуже важливу, але приємну і корисну, для цієї людини. Я не маю на увазі, стрибнути з моста або набити морду самому запеклому хулігану на очах у всіх. Я маю на увазі, щось таке дуже важливе, але на вигляд дурне і нелогічное. — Аня пливла не поспішаючи, збоку поглядаючи на Алекса.

— Аня, та я не знаю, навіть. Напевно, ні, я намагаюся, щоб всі дії піддавалися логіці і мали реальний сенс. Мені просто незрозуміло, навіщо, наприклад, тягати цеглу на дах хмарочоса, якщо можна скористатися підйомним краном. А ти чого раптом питаєш?

— Та, ні, нічого, просто так запитала.

Вони вилізли на берег, натягнули на себе теплий сухий одяг, і пішли в сторону будинку. На підході до будинку вони побачили яскравий промінь світла, який вдарив ним прямо в очі.

— Ну, і де ви пропали? Я вже йшов вас шукати, а то кричу, кричу, а ви не відзиваєтесь. — Макс йшов до них на зустріч, розрізаючи темряву своїм великим ліхтарем. — Аню, ну, добре, цей бовдур не знає міри, але Ви ж пристойна дівчина і купатися на голяка…

— А, Ви, Максе, як дізналися, що ми на голяка купалися? Ви, що, стежили за нами? Збоченець! — сказала жартома Аня, підходячи до Макса впритул.

— Та навіщо мені за Вами підглядати, якщо я і так знаю, у Вас волосся мокре, та й плаття теж… місцями. — Макс засміявся і обійняв Аню за плечі. — А ще, я відкрию Вам секрет. Тут — чарівне місце, коли вмикають маяк, кожен, хто приходить в мою бухту, одразу ж роздягається і намагається перепливти море. Ось так то. А Ви не знали.

Так, жартуючи, вони увійшли до будинка. У вітальні був накритий величезний стіл на багато персон. На столі було стільки всього, що Аня не повірила, як за такий невеликий час можна було приготувати все це.

— Максе, — сказала вона, — У Вас, напевно, працює ціла бригада кухарів і обслуги, де ж Ви їх ховаєте?

— Яка прислуга? Які кухаря? — Макс був готовий образитися на такі слова, але стримався, бо з одного боку це було навіть схоже на лестощі. — Ви просто, Аня, ще не знаєте, на що я здатний. Присідайте. — Макс відсунув стілець, який стояв на торці столу, і Аня збиралася сісти, як в кімнату увійшли чотири жінки різного віку. Добре, що Алекс розповів їй про Макса. Вона ледве стримувала свій сміх, настільки реалістичним виявилася розповідь про життя господаря цього будинку.

— Знайомтеся, дами, це Аня, подруга Алекса. — сказав Макс, звертаючись одночасно до всіх чотирьох. — А це мої дружини — Ніколь, Ілона, Ельза і Луїза.

— Все чотири? — спробувала зобразити здивування Аня, обводячи всіх поглядом.

— А що Вас дивує? — спитала Ілона і першою сіла за стіл. — А що святкуємо? Макс, невже це твоя нова муза, а ми будемо свідками народження нового сорту твого шмурдяка?

— Сідайте, дами. — Макс пропустив повз вуха саркастичну репліку Ілони, наче її тут і не було.

— А з цим юнаком ти мене не познайомиш, Максик? — Ілона не вгамовувалася, кивнувши головою в бік Алекса.

– Ілоночко, та я готовий з тобою знайомитися хоч в тисячний раз, ти ж знаєш, як ти мені симпатична. — відповів Алекс, намагаючись перевести розмову на жарт. — Дай я тебе краще поцілую, ти ж знаєш, що я постійно сумую за тобою. — Алекс поцілував її в щоку, і Ілона посміхнулася. — І вам, сестри, привіт і тобі, Ніка, bonjour.

Всі розсілися, Макс відкоркував пляшку і розлив по келихах темно-червоне, практично бордове вино.

— Друзі мої, — сказав він, тримаючи келих з вином, немов гусар, — Сьогодні дві події. До нас приїхав, нарешті, наш спільний друг і наш весільний свідок Алекс! А ще, у його подруги Анни сьогодні День народження! — всі зашуміли, а Алекс помітив, як Аня порозовішала від збентеження і від задоволення. — Тому, я хочу просто випити за нас усіх, за друзів і за друзів друзів, так як друзі мого друга, теж мої друзі. Анютко, а Вам я бажаю звичайного людського щастя, такого, якого Ви самі собі побажаєте! З Днем народження!

Всі випили і почалася весела святкова вечеря.

— Аню, ось Ви мені скажіть, тільки чесно, як Вам моє вино? — запитав Макс.

— Макс, скажу Вам чесно, що я не дуже розбираюся в винах. Я люблю сухі і напівсухі вина, терпкі і кислуваті. Але головний критерій для мене — це, щоб вранці у мене не боліла голова. Якщо голова не болить, значить, вино того варто. А що до смаку, то Ви ж самі знаєте вислів, що про смаки не сперечаються. Якщо говорити про Ваше вино, то мені воно подобається, хоч і кислувате.

— Ось! — вигукнув Макс і підскочив до Ані з пляшкою, аби наповнити її келих знову. — Ось справжній цінитель, а ви всі просто жалюгідні заздрісники. Анюто, а, давайте вип'ємо з Вами на брудершафт і станемо трішечки ближче.

— Так після брудершафту доведеться цілуватися в десна. — з усмішкою сказала Ілона. — Ви до цього готові, Анюто?

Аня подивилася на Ілону, встала з-за столу і підійшла до Макса. Вони переплелися руками і випили на брудершафт. Потім Аня поставила келих на стіл і так міцно поцілувала Макса в губи, що той мало сам не впустив свій келих з рук. Ніколь зааплодувала, близнючки захихотіли, і Аня запитала, звертаючись до сестер, розрізняти їх вона ще не научілась. — Ви ж не проти, найостанніші з улюблених дружин?

Всі засміялися, і обстановка потроху розрядилася. Вони сиділи досить довго, всі трохи захмеліли, Ілона, навіть зіграла Вівальді на роялі, близнючки намагалися співати в два голоси, але їм це не дуже вдавалося, Макс відзначався своїми тостами, а Аня досі не могла повірити, що все це відбувається з нею, що це її День народження, що навколо стільки нових друзів, і вона зараз на березі Лігурійського моря, в самому серці Провансу. Потроху всі розійшлися, Ніколь, Ельза і Луїза пішли відпочивати, Ілона покликала Алекса пройтися, їй захотілося поговорити з ним про різне. У кімнаті залишилися лише Макс і Анна. Вони сиділи на підлозі біля самого каміна з келихами червоного вина, вже досить захмелівщі, Макс розповідав різні веселі історії, а Аня, прикривши очі і спершись головою на крісло, слухала його в напівсні.

— Анютко, а ось, скажи. — Макс підсів до неї майже впритул, але вона не відкрила очей, а просто кивнула головою. — Я запитаю прямо, щоб там без всяких інсинуацій…

— Питай. — байдуже відповіла вона.

— Аню, я не буду ходити навколо, ти мені дуже сподобалася, підемо я тобі покажу свій винний льох. Там так тихо, прохолодно і ніхто нам не завадить.

— Максе, — втомлено сказала Аня. — Ти хочеш мене… прямо на винних бочках в присутності всіх твоїх чотирьох дружин? Ти взагалі нормальний, ось скажи чесно? Я приїхала до тебе з твоїм другом, може, я його дівчина, а ти ось так от просто пропонуєш мені незрозуміло що.

— Ну, чому, незрозуміло? Я тобі все нормально пропоную, і взагалі, там не тільки бочки, там є дуже мила кімнатка.

— Блін, Макс, ми зараз просто посваримося і все, воно тобі треба? Давай, не будемо псувати один одному настрій, адже все так чудово було. Ти, дійсно, прикольний і мені дуже сподобався, але я заміжня, і у мене є коханий чоловік, розумієш? А ти просто класний і будеш моїм другом, якщо будеш розумничком. — Аня підвелася на коліна, присунулася до Максу і поцілувала його в ніс. — Максик, не ображайся, але це максимум, на що ти можеш розраховувати. Капни мені, краще, свого шмурдячка.

Макс налив по повному келиху, вони цокнулись і випили. Якийсь час вони сиділи мовчки, потім раптом Аня сказала:

— Я починаю думати про нього, навіть тоді, коли його немає поруч… А це вже тривожний симптом…

— Це ти зараз про Алекса? — пожвавішав Макс.

— Ну, так, про нього. Прикинь, ми ж з ним познайомилися тільки вчора вранці, тиждень тому я вийшла заміж за чоловіка, з яким прожила дванадцять років, нерозумно, так? І ось, через тиждень після весілля я втекла від нього, придумавши, що мені терміново потрібно в Крим. Ось, скажи, що я роблю?

— Давай ще вип'ємо, і я скажу. — він відкоркував чергову пляшку і розлив по келихах.

— Мааакс… — протягнула Аня. — Я ж завтра помру від такої дози вина. Я ж маленька, тендітна і ніжна.

— Від мого вина ще ніхто не вмирав, повір мені. Ти мені краще ось що скажи…

— Ти хочеш запитати, що у нас з Алексом? — перебила його Аня. — Чи ти щось інше хотів дізнатися? — вона відкрила очі і подивилася на Макса, той одним ковтком осушив свій келих.

— Ну, загалом, так. Просто, він мій найкращий друг, і я його дуже добре знаю. Справа в тому, що я не пам'ятаю випадку, коли він бував з іншою жінкою.

— А, що ти маєш на увазі, з іншою? — запитала Аня, роблячи ковток зі свого келиха.

— Упс… — Макс прикрив долонею рот, роблячи вигляд, що бовкнув зайвого.

— Та розповідай вже, чого мнешся.

— Просто я думав, що ти в курсі. Коротше, він сам тобі розкаже, якщо захоче.

— А, якщо, не захоче?

— Якщо запитаєш, то він розповість, якщо не запитаєш, то не розповість, він ніколи сам нічого не розповідає. Ось такий він у нас.

— Давай, Максик, ти розкажи, а я тебе ще раз в носик цьомну. — і знову поцілувала його в ніс.

— Ну, як тобі сказати… У них з Лес, все не так, як у… Хотів сказати, у нормальних людей. Але я мав на увазі, що не так, як у інших. Вони живуть разом сто років, ось, скільки я їх знаю, стільки вони і разом. Живуть вони за своїми законами. Алексу взагалі наплювати на шлюби, розписи, вінчання, він завжди з сарказмом реагував на мої одруження. Ось у мене все по іншому. Я старомодний, і завжди вважав, що має бути весілля, банкет, свято. Входження в нове життя потрібно відзначати так, щоб потім не було соромно А він вважає, що це все маячня, що людям нормальним, які довіряють один одному, які дорожать одне одним, які завжди і всюди разом купу часу, а, головне, розуміють, цінують і приймають погляди один одного, таким людям шлюб не потрібен. Іноді, я згоден з ним, але, напевно, мені просто не щастило з жінками. Ніколь просто була самотня стара діва з приданим, Ілона, навпаки, продала себе мені ж за мої гроші, вона думає, що я тупий і не розумію, що відбувається, але я нічого не зміг зробити тоді з собою, настільки вона глибоко засіла в моєму серце ще зі студентства. Ці дві блонди просто офігенні в ліжку. Вони навіть жодного українського слова не вивчили за ті роки, що ми разом, у них елементарно програма не працює на запуск інтелекту. А ось у Алекса все не так. Вони з Лес всі свої грандіозні проекти здійснювали разом. Знаєш, я ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Коли вони приїздили сюди ще до Ілони, то у Ніколь було свято. Вона просто обожнювала спостерігати за ними і слухати, як вони спілкуються, як підколюють один одного. Вона постійно говорила: «Високі стосунки!» І плескала в долоні. Ось любить вона їх і все. Коли вони пізніше приїжджали разом, то ми з Ілоною просто переставали сваритися. І, хоча, вони не дружили з Ілоною, вона дуже складна людина, але завжди вміли розрядити обстановку. До речі, тобі Алекс же показував виноградник, і ти бачила там таблички з іменами. А знаєш, чому я їм даю імена? Та, тому що, не дивлячись на їх різний характер, я маю на увазі своїх жінок, я їх усіх, дійсно люблю. І мені плювати, що в однієї характер добрий і ніжний, в іншої норовливий, у третьої, взагалі жахливий, а у п'ятої і десятої просто характер. Але, кожна з них дала мені частинку себе, за це я їх увічнюю в винограді. Ось, навіть не знаю, чого тобі про них ще розповісти. Вони такі однакові і такі різні одночасно. Вона вірить в любов і в те, що світ врятує саме краса, він же впевнений, що не краса, а цинізм буде правити світом, і коли це станеться — світ наблизиться до ідеального. Він не вірить в любов, точніше в те, як її всі уявляють починаючи від Шекспіра до Муракамі, зате він цінує дружбу. І, ось, якщо тобі пощастить потрапити до нього в список його друзів, тоді ти зрозумієш, що таке справжня дружба, вірність і альтруїзм.

— А чого він так скептично до любові відноситься? У нього, що були якісь труднощі на цьому грунті?

— У Алекса? Не сміши мене. Це труднощі були у його шанувальниць. Схема дуже проста. Він нікому нічого не розповідає, ось як тобі, наприклад, вони всі на нього ведуться, думають, раз не розповідає, значить вільний, а він просто живе так, як собі вирішив. І йому реально наплювати на те, що хтось може через нього різати вени. Але, я ще раз тобі кажу, це ні в якому разі не стосується тих людей, які йому дорогі. Це він вважає, що це не любов, а я то знаю і бачу, що він їх всіх просто по-людськи любить.

– І тебе? — усміхнулася Аня, відпиваючи зі свого келиха.

— Та, мене в першу чергу! Я вважаю, що у нас з ним дійсно відносини найвищого рівня. І ось я постійно переживаю від того, що я з ним можу себе якось не так повести, боюся зруйнувати нашу дружбу.

— Та, ти ж говорив щойно, що якщо потрапив до нього в милість, то вже назавжди.

— Ну так, в принципі…

— Зрозуміло все з твоїм другом. Це називається клініка… — вона посміхнулася і запитала: — А ти чого медицину покинув?

— А не знаю. Ось вимкнулося і все. Я ж був схиблений на медицині, в усіх кімнатах, на всіх полицях тільки зуби, зуби, зуби… Ось, годинник на стіні і той у формі зуба. Приходжу на кухню, а там, на барній стійці журнал, і теж, про зуби. Я спав у клініці, коли її будував і перебудовував, Ніколь мені сильно допомагала тоді. Потім до нас на весілля приїхали Алекс з Лес. Всі були такими нудними, дарували конверти, хтось подарував мені метровий фонтан, ніби у мене тут натуральних фонтанів не було. І тільки Лес була в своєму репертуарі, підійшла, сказала, що нічого бажати не буде, а то, не дай бог збудеться, потім сказала: «Ну що можна подарувати людині, у якої все є і якій нічого, крім чужих зубів не треба», і подарувала мені книгу. Зараз покажу. — Макс підвівся і, похитуючись, пішов у кімнату. Через хвилину повернувся, тримаючи в руках величезну книгу. Це була старовинна книга по виноробству. Будь який букинист відвалив би за неї кругленьку суму, а букинист-винороб, напевно, продав би свою душу.

— Ну так, солідний подарунок. — Аня відставила свій келих і почала гортати книгу. — А чого вона раптом тобі про виноробство книгу вирішила подарувати?

— А її ніколи не зрозумієш, вона ж живе в якійсь своїй реальності, а як з Алексом зв'язалася, так сильно змінилася… Та їх і так важко зрозуміти, а коли разом, то й взагалі. Вони живуть так, як їм хочеться, багато хто взагалі навіть не здогадуються, що вони разом, а деякі, навпаки, бачать в них щасливу пару. Багато хто заздрить, а багато і співчувають Лес, тому що Алекс ще той фрукт. Так ось, я був просто захоплений медициною, вона була в мені, а я жив тільки нею. Це була якась маячня, я не бачив нічого, що відбувалося навколо мене, я просто був занурений в науку, був просто одержимий. Тобі цього не зрозуміти, це треба відчути.

— Чому ж… — Аня посміхнулася і відклала книгу. — Дуже навіть прекрасно тебе розумію.

— Ну, так ось, — Макс продовжував, не звернувши уваги на фразу Анни. — Я почав читати цю книгу, і в мені щось луснуло. Ну, як пружина в годинниковому механізмі. В один момент все вимкнулося. Якось я приїхав вранці в клініку і не зміг працювати, мене нудило від білих халатів, від запахів, від одного виду бор-машини. Я сів у машину і поїхав. Перш за все я сказав, що у відпустці і не з'являвся в клініці місяць. Потім я знову приїхав туди, але мені навіть не захотілося заходити туди. Я повернувся додому, у льосі знайшов якесь вино старовинне, випив і пішов тинятись виноградниками. Це вони зараз доглянуті і підстрижені, а тоді це були просто чагарники. Я ходив з пляшкою між кущів, дивився, смикав листя і грона, і пив, пив… Повернувшись до свого кабінету, я почав гортати книгу і зрозумів, що хочу спробувати сам робити вино. Ось з того моменту я і зайнявся серйозно виноградом, а медицина пішла зовсім з мого життя. Ось так я позбувся однієї одержимості і потрапив під вплив іншої. І скажу тобі чесно, я не шкодую ані грама про своє перевтілення. Тобі налити ще?

— Ні, Максе, спасибі. Я вже і так, така, як треба. Та ти про Алекса розповідав. І що там далі було?

— Та нічого не було. — Макс підійшов до вікна, виглянув, постояв біля відкритого вікна і повернувся до Ані. — Анюто, хочеш пораду? Просто викинь його з голови і все. Я тобі правду кажу, що я ще ніколи його не бачив ні з ким, крім Лес. Я не кажу, що він схиблений на ній, просто такі вони люди. Але, з іншого боку, якщо він тобі приділить увагу, якщо у вас щось і станеться або вийде, значить, ти того варта, а я буду тихо йому заздрити. До речі, те, що він з тобою вже такий час — це для тебе дуже позитивний результат… Хоча…

— Що хоча? — запитала Аня, коли Макс зупинився, не закінчивши фразу.

— Та ні, нічого, просто, повір, якщо він людині відкривається, то значить ця людина для нього дорога. Він навіть Ілоні нічого ніколи не розповідає, хоча і знає її з самого дитинства. Ну, то що, підемо, я льох покажу?

— Максе, ти просто хворий. — Аня встала, допила вино і поставила келих на стіл. — Все, я спати, а то вирубаюсь просто. І, спасибі за чудовий вечір, на добраніч.

— Ань, ну, почекай… — Макс гукнув їй вслід, але вона нічого не відповіла, лише махнула йому на прощання рукою.

Вона піднялася на другий поверх, до кімнати для гостей, але там нікого не було. У будинку була повна тиша. Вона відкрила вікно і сіла на підвіконня. Вдалині, за виноградниками чорніло море, періодично відблискючи слабкими спалахами старого маяка. Вона почула голоси і виглянула у вікно. Внизу, біля самого будинку, на лавочці сиділи Алекс і Ілона. Вона не могла розібрати, про що вони розмовляли, та їй це було і не цікаво. У двері постукали.

— Хто там, заходьте. — сказала Анна.

— Ань, пробач ще раз.

— Ну, Макс… Ну, будь ласка, я прошу тебе.

— Аня, та ти не зрозуміла, я до тебе миритися прийшов. — промовив Макс.

— Та ми, ніби, і не сварилися, просто я дуже втомилася і хочу спати.

– І тому сидиш на вікні? — він підійшов до неї і виглянув у вікно. — Ей, голубки, вистачить воркувати. Ви за все життя стільки часу не провели разом, скільки за сьогоднішній вечір. Спати йдіть.

— Максе, а скажи, тільки чесно, що, дійсно все так погано і безнадійно? Як кажуть лікарі, ніяких шансів? — Аня дивилася на море, і тому Макс не міг розгледіти її обличчя в цей момент.

— Шанси є завжди, навіть у мене і у Ілони, яку він терпіти не може, а у тебе і тим паче. Ти головне виріши, чи потрібно тобі це. Ось просто постав собі питання і сама собі дай відповідь, тобі це дійсно потрібно або це, просто, якесь тимчасове запаморочення. Гаразд, я піду, не буду заважати, відпочивай. Ви завтра коли хочете їхати? Алекс сказав, що у нього справи вдома термінові є.

— Я не знаю, це він вирішує, коли їхати, мені все одно.

— Добре, надобраніч. А це тобі подарунок до Дня народження. — Макс простягнув їй невеликий пакунок.

— Можна відкрити? — запитала Аня.

— Ну, подарунок же твій, можеш робити, все, що забажаєш.

Аня акуратно зняла пакувальний папір і побачила там невелику книгу. «8:14» — прочитала вона на обкладинці. Вона хотіла поставити Максу запитання, але він вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.

Алекс постукав у двері, але Анна йому не відповіла, тоді він обережно відчинив двері і побачив її сплячу на широкому ліжку, прямо у сукні. Він не став її будити, обережно прикрив двері і спустився у вітальню. У кріслі біля погаслого каміна з келихом в руці спав Макс. Алекс вийшов на вулицю і сів на стару гойдалку.

— Що, не спиться? — він почув знайомий голос, що долинав з темноти. — Ти ж начебто пішов, чого повернувся.

— Не знаю, Ілона, щось не спиться. Дивно якось, практично дві доби за кермом, а сну немає.

— Це все через неї. — вона вийшла з темряви, сіла поруч з Алексом і закурила.

– Ілона, не говори фігні, і не кури, будь ласка, ти ж знаєш моє ставлення до цього. — спокійно відповів їй Алекс.

— Я швиденько, і диміти на тебе не буду, ти навіть не помітиш. Ти скажи краще, чому у мене все життя через жопу? — вона затягнулася і випустила дим, відвернувшись від Алекса.

– Ілон, я ж не філософ і не гуру якийсь, я не можу давати тобі відповіді на такі питання, і не можу вчити тебе будь чому. Ти просто сама прокрути назад все своє життя, і зрозумієш, що не так. Згадай, як Макс дарував тобі квіти, коли був бідним студентом. Він не доїдав, не досипав, ночами чергував санітаром в «дурці», і все заради того, щоб подарувати тобі шикарний букет або здивувати дефіцитною коробкою цукерок. Ти взагалі здогадувалася, що він реально тебе кохав, не за щось конкретне, а просто так, як людину? А ти проміняла любов на кушетку в перев'язочній.

— Це він тобі розповів? — запитала Ілона.

— Це всі знали, ти просто забула, як сама хвалилася зв'язками з заввідділенням. Але тобі було наплювати, що у того хірурга була дружина і діти. Адже ти була готова розбити сім'ю, тільки заради себе, заради задоволення свого его, я не знаю, може, тобі треба було просто чогось добитися в житті самій, а не чекати милості зверху. Твоя молодість і краса були на твоєму боці, але, як правило, ці якості швидко набридають. І як результат, твій хірург випровадив тебе не тільки зі свого життя, а й зі своєї перев'язочної.

— Це не він мене випровадив, це я сама від нього пішла. Ти ж нічого не знаєш. Насправді, я готова була терпіти його дружину, я навіть не збиралася розбивати його сім'ю, я готова була чекати, що він колись буде остаточно моїм. Але, коли у нього з'явилася ця шмара, ну, медсестра новенька, я цього стерпіти не могла.

— Тобто, ти вважаєш, що тобі можна було бути коханкою, а їй, значить, не можна? — здивувався Алекс.

— Ти не перекручуй, ти все прекрасно розумієш сам. Одна справа — його дружина, а інша справа — його коханка. Ти хоч розумієш, що він мене проміняв на неї.

— Цікава у тебе логіка, Ілона. По твоїй логіці виходить, що, коли він зраджував тобі зі своєю дружиною, як би не абсурдно це звучало, то це було нормально, а коли почав зраджувати тобі, тобто коханці, з іншого коханкою, то це вже було злочином?

— Знаєш, Алексе. — Ілона встала з качелі. — Ти як був занудою, так і залишився. Ти сам то, чого стільки років Лес голову морочиш? Чи ти думаєш, що вона не хоче того, чого хочуть всі жінки?

— А ти точно знаєш, чого хочуть всі жінки? Ось ти сама чого хочеш? Це ти зараз задала мені питання, чому у тебе все через жопу, а не я тобі. Ти, хоч в курсі, від чого я в житті відмовився, щоб бути з Лес разом? І від чого вона відмовилася заради цього? Найцікавіше те, що для того, щоб нам бути разом, не потрібно було взагалі нічого робити, але щоб це разом було комфортним, ось тут нам довелося неабияк постаратися. Довелося дуже сильно підкоригувати свої мрії, а це зовсім не те, щоб змінити країну проживання.

— Це ти зараз мені дорікаєш? — в очах Ілони спалахнув неприємний вогник. — Я приїхала сюди, тому що так захотів Макс, якщо ти не в курсі.

– Ілона, заспокойся, ніхто тебе ні в чому не звинувачує. Ти доросла дівчинка і сама знаєш, що тобі треба і як далі будувати своє життя. Зауваж, я ніколи не був тобі ворогом, це ти вважала мене таким, через те, що Макс мені приділяв досить багато часу. Ти не любиш Лес, так як вважаєш її винуватицею того, що ти втратила клініки Макса, коли він, прочитавши книгу про виноробство, кинув медицину і переписав клініку на Ніколь. Ілона, просто подивися навколо і постарайся побачити, де реальність, а де твій вигаданий світ.

— Ну, добре. — Ілона трохи заспокоїлася, закурила ще одну цигарку і сказала. — А ця, твоя Аня, вона з реальності чи ти її собі просто придумав?

— Вона дуже навіть реальна, іноді мені здається, що таких людей можна порахувати на пальцях. Вона відкрита і щира, але їй, до її довірливості і щирості, не вистачає людської відповідної довіри. У мене таке враження, що вона готова віддати останнє, просто так, безоплатно, тому що вона така. А люди ще не дозріли для того, щоб отримувати такі подарунки, і просто користуються нею.

— Ну, а нафіга, ти їй голову морочиш. Привіз її до Макса, як свою подругу, тобі ж наплювати на неї, у тебе ж, все одно, з нею нічого не буде. А вона, стовідсотково, дуже навіть сподівається на твою поблажливість. Хоч би… втішив дівку, чи що… — Ілона засміялася якимсь неприродним сміхом.

— Дура ти, Ілона. — Алекс встав з качелі. — Дура і стерво. Шкода тільки, що Макс потрапив з тобою в цю історію. Я ось, скільки років тебе знаю, не можу зрозуміти, чому ти так людей не любиш?

— А за що їх любити? За те, що вони постійно брешуть, обманюють, лицемірять, за те, що беруть те, що їм не належить, за те, що влаштовують війни і вбивають, за те, що вважають себе сильними і всемогутніми, хоча, насправді вони — ніхто і звуть їх ніяк. До речі, і ти, і я, ми всі однакові. Тільки ти вважаєш стервою мене, а я себе такою не вважаю. Хоча, в твоїх вчинках є дуже багато незрозумілих рухів.

— Незрозумілих, це ти правильно сказала. Але, незрозумілі — це не означає погані або неправильні.

— Та, ніфіга ти не знаєш, де правильно, де неправильно. — вона абсолютно заспокоїлася, і говорила вже тихо, майже пошепки. — Ти хоч знаєш, що у мене могла би бути дитина, але вона не народився, і вже ніколи у мене не буде дітей.

– Ілона, звідки я можу таке знати, якщо ти не розповідала, Макс зі мною теж не ділився вашими секретами.

— Прикинь… А це не наші секрети, це — особисто мої труднощі, Макс тут ні до чого, мало того, він навіть не в курсі цієї історії, і я буду тобі дуже вдячна, якщо це залишиться між нами.

– Ілона. — сказав спокійно Алекс, сідаючи назад на качелі. — Сядь, і не треба нервувати. В будь якуму випадку, я йому нічого не розповім, хоча б тому, що я нічого і не знаю.

— Мені просто треба комусь це розповісти. Я знаю, що ти ненавидиш мене, але в даний момент, та й в найближчому майбутньому, ти єдиний, хто мене взагалі слухає. Розповісти? — Алекс мовчки знизав плечима, але нічого не відповів і Ілона продовжила. — Це давно було, ще до Франції. Я тоді на курси водіння пішла, пам'ятаєш, мені тато тоді машину подарував на двадцятиріччя. Інструктор попався молодий і красивий. Він зовсім пацан був, тільки з армії повернувся, навіть інститут не закінчив, а вчився він в педінституті на вчителя трудового навчання, ось його і взяли інструктором в автошколу. Але я на той час їздити вже вміла, тому він зі мною і не парився. Ми їздили по місту, потім по гірських дорогах, виїжджали за місто. Ми дуже зблизилися, здружилися, та що там здружилися, він просто закохався в мене по вуха. Мені він був дуже симпатичний, але я його не сприймала серйозно. Він був на кілька років молодший за мене, а виглядав ще молодше. Якось ми під час заняття заїхали до нього на дачу. Був яскравий день, рання весна, на дачах абсолютно нікого не було. Була така благодать, що я не пам'ятаю іншої такої тиші. Я стояла, заплющивши очі і повернувши обличчя до сонця. І раптом він мене поцілував. Це було, немов удар струмом. Я не опиралася, настільки я його захотіла і віддалася йому прямо там, на порожній дачі. Це безумство у нас тривало два тижні. Мої стосунки з тим хірургом теж були в самому розпалі, і я не знала, що мені робити і як поступити. Мені здавалося, що я божеволію, коли поруч не було цього хлопчика, і в той самий час сходила з розуму, коли з моїм хірургом у мене не збігалися чергування. Я думала, що моєї любов не вистачить на двох, не спала ночей, з нетерпінням чекала кожної нової зустрічі, і якось випадково зрозуміла, що вагітна. Найстрашніше було не те, що я не знала від кого, а те, що я сходила з розуму за обома. Я реально не знала, що мені робити, але все ж таки зважилася поговорити зі своїм зрілим і досвідченим хірургом. Коли я прийшла до нього з цією новиною, я не застала його в ординаторській, зате знайшла його в перев'язочній з якоюсь медсестрою. Вони навіть не намагалися ховатися і закриватися в маніпуляційній. Коли я запитала, що тут відбувається, він просто відповів: «Закрий двері, я потім тобі все поясню…» Так, прикинь, вони навіть не зупинилися, побачивши мене. Я втекла з лікарні і прибігла до іншого свого коханого. Але той виявився ще більшим виродком. Дізнавшись про мою вагітність, він просто сказав, що він тут ні до чого, і взагалі, він не збирається пов'язувати життя зі старшою тіткою. Тоді я вирішила, що від виродків діти просто не повинні народжуватися, і зробила аборт. Операція пройшла невдало, і як наслідок, моя повна нездатність до відтворення потомства. Потім була та конференція, де я зустріла Макса. Ну а далі ти все знаєш.

Ілона сиділа на гойдалці, скинувши туфлі і підібравши під себе ноги. Вона постійно курила і плакала. Алекс це відчував по легкому здригуванню її плечей. Але у нього не було жалю до неї, шкода було тільки ненародженої дитини, яка завдяки своїм недбайливим батькам так і не побачила світу.

— А ти це мені просто так розповідаєш, чи хочеш, щоб я тебе пожалів? Ти пам'ятаєш, багато років тому, коли ми були у Макса на дні народженні, він зі шкіри ліз, щоб тебе здивувати і тобі догодити, а ти на нього навіть не реагувала. Ти, напевно, просто забула той вечір. Макс почав говорити черговий тост, побічно маючи на увазі тебе, а ти демонстративно пішла на балкон курити, і покликала мене з собою, пам'ятаєш?

— Не дуже, якщо чесно.

— Ось в тому то й справа, що тобі реально наплювати на все, що між вами тоді відбувалося. А він дуже страждав, не спав, писав вірші, але тобі було наплювати і на це. Ти хоч пам'ятаєш, що ти мені тоді сказала?

— Та не пам'ятаю я нічого. — з роздратуванням сказала Ілона. — Не пам'ятаю!

— Ти сказала, що ми всі лохи, так і залишимося в цій совковій державі, а ти знайдеш собі багатого і перспективного француза, ти ж завжди хотіла побувати в Парижі, у тебе, навіть блокнот був з Ейфелевою вежею і написом «Je t'aime, Paris». Нам ти говорила, що вийдеш заміж за француза, відомого доктора-пластичного хірурга, у якого буде квартира на Монмартрі і будинок з виноградниками в Бургундії.

— Та, годі… — не повірила Ілона, і Алекс зрозумів, що вона не бреше. — Я, що, дійсно таке говорила?

— Ну так, пам'ятаю дослівно. Ми ще посміялися, але я запам'ятав цю фразу. І коли Макс раптом захопився французькою історією, почав вчити мову, то я чесно подумав, що це він тільки заради тебе. У будь-якому випадку, ти вийшла заміж за французького лікаря, хоч і не пластичного хірурга, зате з виноградниками. З чим тебе і вітаю. Але, знаєш, Ілона, чому у вас з ним нічого не вийшло? Та тому що не було у вас справжнього кохання.

— А у тебе з Лес, значить, є?

— А я не міряю наші відносини такими категоріями. Це зовсім інший випадок.

— Ну, так. — мовила Ілона. — Ти ж в нас особливий, не такий як всі. Це у нас кохання-зітхання, а у тебе — зовсім інші категорії. Розумничка! — вона зіскочила з гойдалки, штовхнула ногою свої туфлі і боса попрямувала до будинок.

– Ілона… — покликав її Алекс.

Вона зупинилася, повернулася до нього і сказала крізь зуби:

— Та пішов ти, шукач правди. Іди краще свою нову пасію догоджай, вже зачекалася мабуть, хоча, ти ж правильний, не такий як всі, не спиш з чужими дружинами… А може, ти її Максу привіз? Він би це оцінив. — Вона різко повернулася і пішла в будинок.