Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

У період з 12 по 14 квітня терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Красний Лиман, Дружківка, Єнакієво, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське.

15 квітня українські війська увійшли в Слов’янськ і Краматорськ, взяли під контроль аеропорти даних міст. З 16 квітня по 1 травня терористами ДНР були захоплені адмінбудівлі міст Новоазовськ, Сіверськ, Комсомольське, Червоноармійськ, Родинське. 28 квітня в Луганську сепаратисти оголосили про створення ЛНР і почали захоплювати адміністративні будівлі Луганської області. За період 28 квітня — 2 травня були захоплені Станиця Луганська, Луганськ, Красний Луч, Первомайськ, Алчевськ, Антрацит, Свердловськ, Стаханов.

11 травня було проведено псевдореферендуми щодо незалежності ДНР і ЛНР, за даними яких за незалежність проголосувало 89,07 % і 96,2 % виборців відповідно.

22 травня відбувся напад на табір сил антитерористичної операції (АТО) під Волновахою, сепаратисти вночі завдали неочікуваного удару українській армії, 18 військовослужбовців було вбито.

У цей час ЗСУ були поповнені кількома добровольчими батальйонами («Азов», «Донбас», «Дніпро», «Київська Русь» та ін.), які склали найбільш вмотивовану та мобільну частину ЗСУ та Національної Гвардії (часом не маючи відповідного статусу приналежності). Структура та керівництво ЗСУ повільно долали дестабілізацію, через що, окрім надання озброєння, основні функції щодо екіпірування та продовольчого постачання бойових частин почали виконувати волонтерські об’єднання громадян. Лави ЗСУ поповнили тисячі добровольців.

26 травня відбувся бій за Донецький аеропорт. Це була перша масштабна успішна операція сил АТО, коли за допомогою авіації та десанту було знищено до 300 сепаратистів, при цьому українська армія не понесла жодних втрат.

4 червня сили антитерористичної операції повністю звільнили Красний Лиман Донецької області від терористів.

13 червня українські війська звільнили Маріуполь. 14 червня сепаратисти збили Іл-76 Збройних сил України, що доправляв військових у Луганський аеропорт, унаслідок чого загинуло 49 осіб, включаючи екіпаж літака. Того ж дня були здійснені численні напади терористів на блокпости сил АТО, під час яких було вбито 6 військовослужбовців. Загалом за день втрати силовиків склали 55 чол., що є найбільшою військовою втратою України за часи незалежності.

19 червня було розпочато підготовку до перемир’я, основні сили АТО були кинуті на взяття під контроль державного кордону на Донбасі, що було фактично зроблено до вечора.

20 червня президент П. Порошенко віддав наказ про припинення бойових дій на окупованих терористами територіях, перемир’я було оголошене з 22:00 20 червня по 10:00 27 червня 2014 р.

За час перемир’я загинули 27 і було поранено 69 українських силовиків. Загальна кількість нападів сепаратистів на позиції АТО — 108 разів, зокрема, терористи обстрілювали позиції українських військових на висоті Карачун, у Краматорську, Амвросіївці та Рубіжному, бойовиками ДНР була захоплена військова частина ЗСУ 3004, що розташована в Донецьку.

Після наради РНБО П. Порошенком було вирішено продовжити одностороннє перемир’я з 27 по 30 червня. Рішення викликало широке обурення в суспільстві, армії та добровольчих батальйонах. Соціальний актив та добровольці вбачали досяжною ситуацію встановлення повного контролю української держави на Донбасі.

Рішенням РНБО АТО було відновлено, в перші години 1 липня 2014 р. українськими військовими було завдано авіаційних та артилерійських ударів по позиціях терористів у Слов’янську, Краматорську, Луганську та інших точках.

Протягом 1 липня поблизу Карлівки та Донецька відбулися танкові бої, у Донецьку був здійснений напад на Донецьке облуправління міліції, що раніше перейшло на бік ДНР, а також мінометним обстрілом терористами позицій українських військ поблизу Слов’янська було знищено Слов’янську телевежу на горі Карачун.

Уранці 2 липня сили АТО увійшли в Луганськ, почалась битва за місто. Багато сепаратистів здалися українським військовим. Тоді бойовикам ЛНР з Росії було поставлено 20 танків і 122 одиниці бронетехніки, також було відомо про передачу 10 установок БМ-21 «Град».

У боях поблизу Слов’янська та Миколаївки 3 липня було знищено 6 опорних пунктів терористів, втрати — не менше 150 чол., зі сторони українських військових — 2 вбитих і 4 поранених.

5 липня, після поразки в Миколаївці, терористи відступили зі Слов’янська, українські війська зайняли місто, підняли прапор України. Колони сепаратистів відступили з Краматорська, близько тисячі бойовиків колоною рушили до Донецька. Того ж дня від терористів було звільнено Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку. Усі сили сепаратисти кинули на оборону Донецька, Луганська, Горлівки, покидаючи при цьому інші населені пункти.

6 липня українські війська зайняли Артемівськ, під контролем терористів залишилось сім великих міст Донбасу: Донецьк, Горлівка, Луганськ, Сніжне, Антрацит, Краснодон і Сєвєродонецьк.

10 липня сили АТО здійснили ряд успішних авіаційних ударів по позиціях терористів, було знищено близько 100 бойовиків, 2 танки й установку «Град», у ході наступу звільнили Сіверськ. Основними епіцентрами боїв стали Донецьк і Луганськ.

11 липня відбувся обстріл з установок БМ-21 «Град» проросійськими сепаратистами табору сил антитерористичної операції неподалік села Зеленопілля Луганської області. Унаслідок атаки загинуло 19 українських військовослужбовців, 93 були поранені. У відповідь українськими військовими було завдано серії авіаударів, було знищено численні бази і колони терористів. Усього протягом доби виконано 16 вильотів, було знищено близько 1000 бойовиків.

15 липня поблизу селища Ізварине сили АТО були обстріляні з гранатометів, унаслідок чого 8 осіб загинуло. Російським авіаударом знищений будинок у місті Сніжне Донецької області. У результаті удару загинуло 11 осіб. 16 липня російським винищувачем МіГ-29 був збитий український штурмовик. Загальний розвиток подій показав спроможність України відновити суверенітет на Донбасі власними силами, але за прямої підтримки сепартистів та втручання з боку Росії сили ставали нерівними. Україна вступала в прямий конфлікт з агресором — однією з провідних держав світу, армія та ресурси якої в рази переважали українські. Стримуючим фактором для Росії стали міжнародні санкції, які, можливо, призупинили більш масштабне втручанні Росії в українські справи.

22 серпня 2014 р. відбулося екстрене засідання РадБезу ООН щодо загострення ситуації в Україні. 28 серпня 2014 р. відбулося екстрене засідання РадБезу ООН у зв’язку із масовим заходом 24 серпня 2014 р. російських військових на територію України. Екстрене засідання було скликано на прохання України та Литви. 12 листопада 2014 р. (щодо загострення подій і активізації бойових дій на Донбасі та засудження псевдовиборів на підконтрольних бойовикам територіях 2 листопада 2014 р. 25 листопада 2014 р. під час телефонної розмови з Президентом України П. Порошенком Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун заявив, що сьогодні весь світ на боці України.

1 липня 2014 р. на 23-й сесії Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка має назву «Очевидне, грубе і невиправлене порушення Гельсінкських принципів Російською Федерацією». У резолюції серед іншого зазначається, що «…починаючи з лютого 2014 р. Російська Федерація в рамках своїх відносин з Україною порушила всі десять гельсінкських принципів…» і що Росія «продовжує порушувати свої міжнародні зобов’язання з наміром висунути такі ж незаконні домагання на східну частину України, як вона вже чинила раніше і загрожує і надалі чинити стосовно інших держав-учасниць». Тому Парламентська асамблея ОБСЄ вважає військову агресію і різні форми примусу, які спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду власним інтересам Російської Федерації, неспровокованими і заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах; заявляє про тверду підтримку суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України, як це визначено Конституцією країни і в її міжнародно-визнаних кордонах. Окрім того, у зазначеній резолюції міститься заклик до держав-членів ОБСЄ «відмовлятися від визнання насильницької анексії Криму Російською Федерацією» та висловлюється «жаль з приводу збройного втручання, здійснюваного контрольованими Російською Федерацією силами в Україні…». НАТО визнало, що Росія перекидає в Україну зброю і бійців та здійснює артилерійські атаки на територію України.

Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен засудив вторгнення російського «гуманітарного конвою». «Ці події виглядають більш тривожним, оскільки вони збігаються з масштабною ескалацією російської військової залученості в Східній Україні з середини серпня 2014 р., в тому числі з використанням російських військ», — заявив Расмуссен. «Крім того, Росія здійснює артилерійські атаки — як з прикордонної території, так і з території України — в даний час використовується проти українських збройних сил», — йдеться в його заяві. Генсек НАТО звернув увагу на наявність у бойовиків великої кількості сучасної зброї, «включаючи танки, бронетранспортери й артилерію в сепаратистських груп у Східній Україні». 30 червня 2014 р. головнокомандувач Об’єднаних Збройних Сил НАТО в Європі Філіп Брідлав визнав, що Росія не лише фінансово і матеріально підтримує сепаратистів, але й використовує проти України вбивць-найманців у той час, коли регулярні російські збройні сили полегшують рух бойовиків, обладнання та фінансів через кордон України: Російські іррегулярні сили дуже активні у Східній Україні, підтримувані Росією сили активні в Східній Україні і російське фінансування дуже активне на сході України.

У кінці серпня — на початку вересня 2014 р. відбулася одна з трагічних сторінок війни на сході України — Іловайський котел. Тоді розгорнулися запеклі бойові дії між українськими Збройними силами й підрозділами МВС з одного боку та збройними формуванням терористичної організації ДНР і російських збройних сил — з іншого. Характер боїв визначався стратегічним значенням Іловайська, який розташований у 25 км на схід від Донецька — перехід Іловайська під контроль Збройних сил України дозволив би відрізати постачання зброї та бойовиків до Донецька та звільнення міста в перспективі.

Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23–24 серпня 28 серпня Іловайське угрупування опинилося в оточенні.

29 серпня вночі російський президент В. Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. Терористи згодом заявили, що готові випустити бійців з оточення. 30 серпня о 10:00 українські військові організованими колонами почали рух з міста, однак колони підступно розстріляли, завдавши великих втрат українським військам. За даними Міністерства оборони, під Іловайськом загинуло багато українських бійців, сотні були поранені та були захоплені в полон.

Трагедія під Іловайськом стала переломним моментом війни на сході України — зрозумівши, що гібридна війна програна, кремлівська верхівка була змушена перейти до відкритої збройної агресії із залученням регулярних підрозділів російської армії.

Важкі втрати з обох боків спонукали українське та російське керівництво до укладення Мінського перемир’я в рамках контактної групи Україна — Росія — ОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.

5 вересня 2014 р. в Мінську в будівлі «Президент-готель» відбулася третя зустріч Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України, в ході якої сторонами конфлікту узгоджено виконання «Плану мирного врегулювання ситуації на сході України» П. О. Порошенка з урахуванням ініціатив президента Російської Федерації В. В. Путіна. Дія угоди набрала чинності в той же день.

20 вересня 2014 р. рішенням четвертого засідання Контактної групи затверджений Меморандум щодо двостороннього припинення застосування зброї, який тлумачив шляхи імплементації 1 пункту рішення протоколу.

У той же час бойовики та російські війська продовжували щоденні обстріли позицій українських військових на різних ділянках фронту. Загальна кількість порушень військами Росії й бойовиків режиму тимчасового припинення вогню з моменту підписання Мінських домовленостей наприкінці жовтня перевищила 2000, на початку листопада наблизилася до 2400. Станом на 18 листопада кількість обстрілів бойовиками українських позицій перевищила 3 тис., а на 24 листопада склала 3412 разів.

З 13 січня 2015 р. розпочалося відновлення військового наступу Російської Федерації. Одним із основних об’єктів боротьби став Донецький аеропорт.

Активний наступ на Донецький аеропорт бойовики поновили 15 січня 2015 р. Про наміри захопити аеропорт заявив ватажок ДНР О. Захарченко. Успішна українська оборона аеропорту тривала до 19 січня, проте ситуація погіршилася після того, як бойовикам вдалося підірвати частину перекриття другого поверху. Серед факторів, що ускладнили оборону аеропорту, — густий туман та заглушення супротивником засобів радіозв’язку. До 22 січня українські військові змушені були залишити об’єкт. За підрахунками військового експерта О. Кривоносова, за весь період перебування українських військових в Донецькому аеропорту загинуло понад 200 осіб, поранено понад 500.

Протягом 11—2 лютого 2015 р. у Палаці Незалежності Мінська відбулася третя зустріч лідерів держав у нормандському форматі Україна — Німеччина — Франція — Росія П. Порошенка, А. Меркель, Ф. Олланда, В. Путіна та четверта зустріч тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України Г. Тальявіні, Л. Кучми, М. Зурабова, І. Плотницького, О. Захарченко та ін. 12 лютого в ході 16-годинних переговорів Мінського саміту сторонами конфлікту був узгоджений комплекс додаткових заходів щодо виконання Мінських угод від 5 вересня 2014 р.

Системною проблемою для дій ЗСУ на сході України став міжнародний контекст цього конфлікту. Якби він був суто внутрішнім, то територіальна цілісність та суверенітет України були б відновлені ще у травні—червні 2014 р. Проте участь Росії ставала невідомим за потенційним масштабом зовнішнім чинником впливу. Через це керівництвом держави частина проблеми виносилася у дипломатичні процедури вирішення, які мали характер напівзаходів з деескалації або замороження конфлікту. Сьогодні важко оцінити з короткої хронологічної дистанції, які саме політичні та воєнні кроки були найбільш ефективними, що саме було здійснено вірно або помилково. Проте фактом є те, що бійці добровольчих батальйонів, ЗСУ, Національної Гвардії та прикордонних підрозділів показали приклади героїзму та звитяги, які завжди були властиві українським воякам.

У доповіді моніторингової місії Управління верховного комісара ООН з прав людини повідомляється, що за період бойових дій на сході України (до травня 2015 р.), загинуло принаймні 6417 людей. Ще 15 962 отримали поранення. Крім того, багато людей зникли безвісти. За даними ООН, загалом від воєнного конфлікту постраждали вже 5 млн чол., а понад 1 млн людей переїхали до інших регіонів України.

У цьому конфлікті з українського боку з точки зору воєнного мистецтва найкраще показали себе командири середньої та нижчої ланки, оскільки загальний рівень керівництва воєнними діями поки що оцінюється фахівцями як низький чи недостатній. Проте українське суспільство довело системний опір зовнішній агресії та впевненість у своїй легітимності та силі, і участь громадянського суспільства у цьому була набагато більшою, аніж держави. ЗСУ та підрозділи МВС, прикордонні підрозділи реформуються та набувають бойового досвіду. Ці зміни поступово призводять до формування з українських вояків однієї з найкращих та досвідчених армій регіону Східної Європи.