13


Почесне Оксанине ув'язнення тривало. Майор Чуйко не знаходився, доктор Аля, хоч як вона це вміло приховувала, нервувала дедалі дужче, Оксані судилося стати заложницею її нервування і її страху.

Оксана сподівалася, що доктор Аля не витримає напруження, що втома і сон зморять її, тоді можна буде-викроїти якусь годину й уважно вивчити особову справу Чуйка. Марні сподівання! Недаремно ж доктор Аля жила в часи, коли модним було все залізне: матрос Железняк, балади про людей, схожих на залізні гвозді, залізні леді, як Маргарет Тетчер. Та й сама доктор Аля була залізною дамою, як оте страховисько з мечем і щитом на святих київських горах. Оксана не спала, але її господиня не спала теж. Стерегли одна одну, мов цербери. Доктор Аля вмовила Оксану лягти в її розкішне ложе, сама вмостилася в гнізді-кріслі, так і провели ніч під звуки модуля Жака Тангі.

На сніданок була кава (розчинна), їсти не хотілося, побудеш тут іще день — не захочеться й жити.

— Ви дозволите мені трохи зайнятися ділом? — спитала Оксана.

— Будь ласка, будь ласка! Пройдемо до кабінету? Там зручніше, та й сама атмосфера ділова, не розслаблює, змобілізовує… Я навіть поступилася своїми смаками: ніякого дерева, ніякої бронзи, тільки нержавійка і шкіра, навіть робочий стіл, як у лабораторії, — металевий.

— Нам доводиться працювати в такій убогій обстановці, що я не звикла звертати увагу на деталі, — сказала Оксана.

Вона сіла до столу, розгорнула справу Чуйка, але й доктор Аля присіла поряд і зазирала Оксані через плече.

— Тут бракує історії хвороби майора Чуйка, — зауважила Оксана.

— Її й не повинно бути.

— Як же це?

— Бо він не хворий.

— Але ж ви самі нам казали…

— У нас не було хворих. Ми не лікували. Це роблять медики.

— Тоді дозвольте запитати вас, докторе Алю, що ж ви тут робили?

Ми вдосконалювали людську породу. Тепер тільки й чуєш: телепатія, телекінез, екстрасенси, біоенергетика… З'являються чарівники, маги, відкриваються центри, лабораторії, західні фірми стали виготовляти навіть якусь апаратуру, книжковий ринок заповнився виданнями з описами і обгрунтуванням «чудес», спритні кінодіячі сотнями випускають «документальні» й художні фільми про ясновидців, про тих, хто самим поглядом підпалює не тільки примірник газети «Правда», а й поліцейську машину, генерал Сосин понавозив мені безліч касет з такими фільмами. Він казав, що комсомольці відкривають по всьому Союзові відеосалони і крутять оці фільми про «чудеса», ну і, звичайно ж, про секс.

— Але все це є, — зауважила Оксана, — просто в нас заборонялося говорити про це…

— Що ви маєте на увазі — відеосалони?

— Чудеса.

— Ну, так. Чудесне завжди присутнє в нашому житті. Але воно як було, так і досі лишається непізнаним. Усе наосліп. Усе на рівні самодіяльності. Кашпіровський збирає на стадіоні п'ятнадцять тисяч марусь з середньою вагою на сто двадцять кілограмів і обіцяє їм, що після його сеансів кожна з них буде тонка й гнучка, як Майя Плісецька. І що ж? Одна або дві за кілька місяців справді худнуть. Ура! Ура? В однієї хтось помер — вона переживала і схудла. Інша катастрофічно худне й сама вмирає.

— Ви вчена, тому не вірите в понадприродні сили?

— Чому ж не вірю? Саме оті, як ви кажете, понадприродні сили — мій фах. Ви дозволите коротенько викласти свою теорію? Навіть не теорію (це було б занадто зухвало!), а просто робочу гіпотезу, якою я керуюся в своїй непростій роботі!

— З охотою.

— Але для цього ми повинні піти кудись із цього так званого кабінету, якого я терпіти не можу! Надто після ночі на пульті саркофага.

Оксана несподівано збунтувалася. Без видимої причини, та однаково ж колись їй треба було виказати доктору Алі свою незалежність.

— Ви як хочете, — рішуче заявила вона, — а я звідси не піду. Мені треба попрацювати, подумати, зосередитися, а тут саме така обстановка. Ніщо не заважає, нічого зайвого, що могло б відволікати увагу.

Доктор Аля сприйняла цей перший акт громадянської непокори з усією толерантністю, на яку була здатна.

— Будь ласка, Оксано, будь ласка! — похопилася вона. — Коли вам до смаку попрацювати саме тут — прошу! Я тільки хотіла вам буквально в кількох словах викласти свою гіпотезу…

— Я уважно вас слухаю, докторе Алю…

— Але для цього… Ви ж бачите: в цій залізній пустелі навіть склянки води немає… Ви можете мені допомогти, люба Оксано? Це буквально кілька хвилин… Ми пройдемо до моєї винниці, візьмемо з собою щось випити і повернемося сюди…

Починалася стара пісня. Оксана непомітно зітхнула і пішла за господинею. Доводиться бути слухняною, навіть покірливою заради того, щоб одержати потрібну інформацію. Ох, ця інформація — прокляття двадцятого століття!

З своїх безмежних запасів доктор Аля вирішила вибрати горілку.

— Ми влаштуємо горілчаний день! — радісно заляскала вона долоньками. — Вчора був день коньяку, сьогодні — горілки, завтра… Завтра можна джин з тоніком, можна, знаєте, Оксано, я дозволяю собі влаштовувати навіть пивні дні. Справжнє пільзенське з Пільзена. Розкіш! Я вам, здається, казала, що мозок треба оглушувати алкоголем?

— Ви казали, що при цьому не слід ставати алкоголічкою.

— Абсолютно точно! Але це не означає, що не треба пити. Всі великі люди пили!..

Вчора вона твердила, що всі великі люди імпотенти, сьогодні зрівнює їх з алкоголіками, завтра назве злочинцями, післязавтра — вбивцями… Цікаво, до яких «відкриттів» може дійти ця «вчена» подобизна похмурого Ламброзо, який зробив спробу поділити людей на геніїв і злочинців, лише зважуючи їхній мозок і обмірюючи його сантиметром?

Горілку доктор Аля вибрала «Українську гірку».

— Страшенно міцна, зате натуральна, — пояснила вона. — Пшеничної не беріть в рот — її роблять з нафти. Навіть не з самої нафти, а з мазуту. Те саме «Посольська». Там тільки етикетка, розрахована на ідіотів і снобів, а в пляшці — нафта. Коли людству й судилося загинути, то загине воно не від атомних бомб, а від брехні. Повірте, мені, Оксано!

— Я можу повірити хоч би тому, що вся моя нинішня робота — це розплутування брехні…

Вони вернулися до кабінету, знов влаштувалися біля залізного столу, доктор Аля налила чарки.

— За успіх нашої безнадійної справи! — як кажуть кінодіячі.

Доводилося пити й горілку в сподіванні завоювати довір'я доктора Алі. Оксана випила.

— Отже: біоенергетика, — доктор Аля налила ще по чарці, щоб «розкочегаритися». — Так тепер усі це називають. Коли тільки біоенергетика, тобто енергія самого тіла, в даному випадку, людського, тоді все справді обмежується лікуванням, як ви зауважили, Оксано. Але я особисто відкидаю тезу про біоенергетику, я стверджую, що в людині енергія не біологічна, а космічна, ось чому в нашому Центрі ми не займалися лікуванням людей (для цього досить звичайних лікарень) — ми вдосконалювали людську породу і людську природу. Ми наближали людину не просто до неба, а до космосу. Зрівнювали з богами, бо людину ж створено за образом і подобизною Божою.

— І майора Чуйка — за образом і подобизною Божою?

— І майора Чуйка. Саме його. У нас були на вибір усі відомі прояви парапсихологічних феноменів, але такого, як Чуйко, не тільки не було — в його існування не вірив ніхто, навіть генерал Сосин. А я доводила: може бути, повинен бути! Я вичислила його, як колись той астроном — невідому планету. З моєї студентської дипломної про природу людських снів я за ці роки дійшла до теорії про сни всього сущого, про сни і попіл снів! Усі вважали, що сни бачать тільки люди. Тоді пішли на поступки: гаразд, тварини теж бачать. Може, й птахи. Орли, голуби, горобці. А комахи? А риби? А дощові черв'яки? Я пішла ще далі. А нежива матерія? Чи сняться Гімалаям альпійські хребти, а нашим зеленим Карпатам — Скелясті гори або Кордільєри? І взагалі: як пояснити самий механізм сну? Дорога ваша людина перебуває за тисячу кілометрів од вас, уночі вона спокійно спить у своєму готельному номері, але в цей же час сниться вам, мовби прилітає до вас, ви розмовляєте, цілуєтесь, між вами може бути все, все! Це ж неймовірно! Людина роздвоюється, і все роздвоюється. Як це може бути?

— Дуже просто. Принцип телевізійного зображення.

— Нічого спільного! Щоб передати телевізійне зображення (саме передавання — це електроенергія, ретрансляційні вежі або кабелі, вже не кажучи про самі передатчики), треба його одержати з допомогою знімальної камери. А якою камерою ви послуговуєтеся, щоб вам приснився, скажімо, Сільвестр Сталоне?

А тепер уявіть собі ще таке. Коли вам щось сниться, сон не може тривати вічно, він колись кінчається, і все, що вам снилося, ви мовби відпускаєте від себе. Так?

— Здається.

— А коли ви не відпустите?

— Як це?

— Ну, для прикладу. Зрадив ваш коханий, пішов до іншої, просто пішов од вас. Ви прикликуєте його до себе вві сні і кажете: «Тепер я тебе не відпущу!»

— Але хіба таке можливе?

— Припустімо, можливе. Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці! Що тоді станеться з вашим коханим?

— Н-ну, я не знаю. Це якась містика.

— Ніякої містики. Це космічна енергетика. Відпустивши свою головну іпостась у ваш сон, ваш коханий став мовби мертвий. Від нього лишилася оболонка, а всю її наповненість вийнято. Колись казали: душа. Та й тепер кажуть. А що це таке, ніхто не знає. Я пояснюю це так: усе, що нас оточує, живе й мертве, — існує в заздалегідь усталених формах завдяки енергетичним матрицям, що живляться з океану космічної енергії, який я назвала океаном Бруно, бо Джордано Бруно пішов на інквізиторське вогнище, аби тільки довести, що, крім Землі й нашої Галактики, є ще безліч космічних світів, де люди так само живуть і животіють, як ми з вами.

— Енергетична матриця — що це?

— Назва умовна. Я вигадала її для зручності. Це ніби форма, щось схоже на ті глиняні або картонні форми, з яких виливають статуї й маховики, друкують книжки або плати для електронних блоків. Я прийшла до думки, що в світі панує не час і простір (з простором ще сяк-так, а категорію часу досі нікому не вдалося визначити), а форма. Не механічна взаємодія від рівнів планетарних аж до рівня елементарних часток, не закони Кеплера і Ейнштейна, які однаково ж перестають діяти в сингулярності[3], а сказати б, суто індивідуальні, нез'ясовані взаємини живого з мертвим, живого з живим, мертвого з мертвим в якихось індивідуальних формах, саме в формах, натяк на які знаходимо вже в квантовій теорії Макса Планка, і в формах індивідуальних, персональних, і тоді світ, у якому ми живемо, слід назвати, як це геніально запропонував нащадок запорозьких козаків Вернадський, — персоносферою!

І ось вам моя модель світобудови. В індійському епосі розповідається про Дживу — мислячий океан відлетілих душ і давно відгомонілого життя. Я об'єдную ці два океани — Дживу й Бруно, мислячий океан згаслого життя і океан живих енергетичних сил космосу, — і веду мову вже тільки про океан Бруно. Як колись на ще розжареній Землі всю поверхню покривав океан Тетіс, з якого формувалися материки, моря й океани, так і в безмежному всесвіті панує океан космічної енергії Бруно, а все, що існує, — галактики, зоряні системи, туманності, планети, тверді тіла, рослини, вода, м'яка плоть, — усе це форми, створені океаном Бруно протягом мільярдів років і підтримувані ним у їхньому існуванні, постійно відновлювані при катастрофах, підживлювані енергією, — підлагоджувані, мовби в гігантській космічній майстерні. Океан Бруно такий старий і мудрий, що вже давно збагнув непотрібність нових форм, він цілком вдовольняється вже існуючими, дбає про їхнє збереження, при потребі може їх із допомогою існуючих матриць намножувати, тобто мультиплікувати. Древні римляни говорили: віват, крескат, фльореат ет мультиціпаре! Хай живе, росте, квітне й намножується!

— А не здається вам, докторе Алю, що ви повертаєтеся до гегелівської ідеї світового розуму?

— Не здається, бо так воно й є. Корифеї марксизму, запозичивши у Гегеля доведену ним до найвищої досконалості діалектику, тут же, щоб заховати за димовою завісою обмов і наклепів своє грабіжництво, взялися критикувати філософа за його ідею світового розуму і за твердження: «Все розумне — дійсне, і все дійсне — розумне». Мовляв, учора в магазини не завезли хліба — це дійсність, але хіба її можна назвати розумною? Я навмисне вульгаризую, але вся марксистська критика, ви ж знаєте, велася саме на такому рівні. А я приймаю ідею Гегеля. Та хіба тільки він один прийшов до неї?

Тепер дивіться, що відбувається в наведеному мною прикладі з вашим сном. Ви не відпустили від себе коханого. Вві сні. Ви скажете: як це можна зробити? Існує тільки один спосіб: зруйнувати, знищити його енергетичну матрицю. Знову ж таки давня, вже відома алюзія на диявола і нищення ним людських душ. Ви знищуєте енергетичну матрицю свого коханого, просто кажучи, ви вбиваєте його сном.

— Докторе Алю, це вже й не містика, це…

— Дияволізм? Ще гірше, ніж дияволізм? Згода. Але ви вбиваєте не якимсь там розбишацьким способом. Ви просто кажете: «Мені холодно, побудь біля мене, зігрій мене, я тебе не відпущу від себе». Цього досить. Оболонка довго не може без космічної енергії, вона стає тим, що ми звемо мертвим тілом, трупом. Можна обійтися й без слів. Убивати можна поглядом, думкою… Згадайте гоголівського Вія. Тому було досить глянути на жертву. А тут уся різниця, що все відбувається вві сні. І ще: потрібна колосальна енергія. Ні для живих, ні для неживих істот і предметів така енергія океаном Бруно не передбачена, бо це призвело б до неймовірних катастроф. Але трапляються відхилення від норми… Я обчислила ймовірність таких відхилень, і мені доводилося тільки ждати. Генерал Сосин кепкував з мене, його цілком задовольняла робота над тим матеріалом, який він постачав для Центру.

— Тобто з нещасними людьми?

— Він називав їх «обмежений парапсихологічний контингент». Мені здається, що це саме він вигадав для Кремля оте блюзнірське словосполучення, коли ми ввели війська в Афганістан: «Обмежений військовий контингент».

Але навіть цей хам і цинік з належною повагою ставився до моїх теорій і навіть вдавав іноді, що й він сподівається на той єдиний з мільярда випадок, якого я жду, який пророкую і передбачаю.

І тут цей майор Чуйко. Банальна історія. Посперечався з друзями «на американку», що зажене новий апарат вище всіх можливих і неможливих «стель», справді загнав практично в космос і благополучно вернувся на землю. Але з кабіни літака його винесли… мертвим. Космос проник в його тіло, ударив зі страшною силою, тіло Чуйка було синьо-прозоре, як вітражне скло, на ступні правої ноги утворилася воронка, краї обгорілі, враження таке, ніби з неї йде дим.

Генералові Сосину негайно повідомили про випадок, він кинувся туди, літаком привіз Чуйка до Борисполя, звідти до мене. Коли я побачила Чуйкову голову, я мало не зомліла. У нього на голові було три маківки! Вже від природи він був націлений на прийняття саме тих, викривлених кількостей космічної енергії, про яку я щойно говорила…

— І що? Ви воскресили його?

— Він не був мертвий, хоч і не живий. Треба було зробити трепанацію черепа, одну й другу, щоб помогти мозкові справитися з ненормованим навантаженням.

— Від надміру космічної енергії ви його не звільняли?

— Цього вже ніхто не зміг би зробити. Принаймні за існуючого рівня наших знань. Але я повернула його до життя, він опритомнів, з нього зійшла синява, тільки мізинець лівої руки так і лишився синій, Чуйко вже вертався до норми, і тут йому приснилася найдорожча людина — мати, — він вигукнув уві сні: «Мамо! Мені холодно, зігрійте мене!» і побачив, як зображення матері горить і нищиться перед його очима, ніби золоті царські врата в церкві. Він прокинувся з криком: «Я вбив свою матір!», і тут я зрозуміла, що сталося найстрашніше.

— І ви негайно зробили йому ще одну операцію на мозкові, щоб усунути цю здатність?

— Припустімо, що я готувалася зробити таку операцію. Але в черепі не можна довбатися щодня або навіть щомісяця. Я все ж таки не трепанатор фараонового черепа, хоч що б ви про мене думали. Отже, я готувала наступну операцію. Яку — це вже моя таємниця. Тим часом я зробила все, щоб Чуйко більше не бачив снів.

— Ви що — заморозили його в рідкому азоті?

— Це знов же моя таємниця. Наукові розробки, способи, механізм — все моє власне, тут мене захищають закони про авторське право. Що ж до рідкого азоту… Ні, Чуйко для мене зовсім не ота речовина, що для чорнобильських і московських атомників у саркофазі. Ми з Чуйком щодня багато говорили, він розповідав мені про себе, я йому про себе ось так, як оце вам… Ми навіть, коли хочете, стали друзями.

— Друзями?

— Уявіть собі. І коли б не все, що сталося в новорічну ніч… Сам Чуйко не став би втікати, я в цьому переконана. Це все «контингент»! Вони проникли до його боксу, зруйнували всю систему перешкод і запобігання Чуйкових снів, умовили його приєднатися до них і… Все інше вам уже відомо… А от тепер у нас уже другий, фактично третій день, і ніяких звісток, нічого…

— Генерал не дзвонив?

— Я ж вам казала: сюди не дзвонять. Тільки звідси.

— І Винокур не може?

— Ніхто! Ні Винокур, ні Епікур, ні отой бородатий, що просторікує по українському телебаченню. Смішне таке прізвище.

— Лапікур?

— Точно. Неймовірне досягнення цивілізаційного розвитку: від Епікура до Лапікура!

— Ви хотіли сказати: до Винокура, маючи на увазі моє прізвище? Але я не ображаюсь. Кожному своє.

— Даруйте, я не хотіла вас образити. Це моя паскудна звичка мислити аналогіями.

— Я не думаю, що в нас може дійти до сварки. В такому замкненому просторі наслідки могли б бути непередбачувані. Хоча для вас простір не існує, ви не визнаєте його.

— Тільки з погляду філософського. Як ви гадаєте, Оксано, може, подзвонити генералові?

— Не варто. Щось мені підказує: ще рано.

— У вас повинна бути інтуїція на такі справи, тому я вам вірю. Ми будемо терплячими, а для цього я оголошую цей день днем горілки!


Загрузка...