Примітки
1
Див. New York Times, 1 травня 1915 р. Стаття про попередження розміщена на с. З, а реклама — на с. 19.
2
Liverpool Weekly Mercury, 15 травня 1915 р.
3
Preston, «Lusitania», 172.
4
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 82.
5
Там само, 65; Beesly, «Room 40», 93; Ramsay, «Lusitania», 50, 51.
6
Свідчення, Томас М. Тейлор, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 913.
7
«Загальний аналіз пасажирів та членів команди», «Лузитанія»: Записи про пасажирів та екіпаж, SAS/29/6/18, Мерсісайд.
8
New York Times, 2 травня 1915 р.
9
Cunard Daily Bulletin, 19 липня 1907 р., Мерсісайд.
10
Там само.
11
Там само.
12
Там само.
13
«Лузитанія», D42/ S9/5/1, архів «Кунард».
14
Назву цієї пісні часто пишуть та промовляють неправильно, наче декларацію. Насправді ж назва мала бути радше закликом, щось на зразок «Уперед, Британіє!»
15
Лист, C.R. Minnitt to Mrs. Е. М. Poole, 9 липня 1907 р., DX/2284, Мерсісайд.
16
Протокол Ради директорів «Кунард», 10 липня 1912 р., D42/B4/38, архів «Кунард»; Fax, «Transatlantic», 404.
17
Лист, W. Dranfield to W. Т. Turner, 20 січня 1911 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард»; лист, W. Т. Turner to Alfred A. Booth, 6 лютого 1911 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард».
18
Bisset, «Commodore», 32.
19
У компанії дозволений вид сірників називали «сірниками-люциферками», хоча насправді ця назва початково означала вкрай небезпечний вид сірників, один з перших — вони різко спалахували та викидали іскри.
20
«Лайнер “Кунард” “Лузитанія”», 941.
21
Як не дивно, це питання залишалося приводом для суперечок ще багато років. Невпевненість посилювали свідчення щонайменше одного водолаза, який стверджував, що бачив серед уламків дуло палубної гармати. Проте жоден пасажир ніколи не говорив, що на борту були гармати, а на плівці з відплиттям корабля чітко видно, що на борту гармат немає. Крім того, митниця Нью-Йорка теж не знайшла на борту жодного озброєння.
22
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 42.
23
Hobart Mercury, 8 березня 1864 р.
24
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 42.
25
Лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
26
Лист, Mabel Every to Adolf Hoehling, 4 травня 1955 p., документи Хелінга.
27
Preston, «Lusitania», 108; також див. «William Thomas Turner», Lusitania Online, http://www. lusitania.net/tumer.htm.
28
«Особиста справа капітана, 15 жовтня 1904 р.», протокол, Виконавчий комітет «Кунард», 20 жовтня 1904 p., D42/B4/22, Мерсісайд.
29
Лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
30
Preston, «Lusitania», 108.
31
Лист, R. Barnes (dictated to K. Simpson) to Mary Hoehling, 14 липня 1955 p., документи Хелінга.
32
Albert Bestie to Adolf Hoehling, 10 червня 1955 p., документи Хелінга.
33
Лист, Thomas Mahoney to Adolf Hoehling, 14 травня 1955 p., документи Хелінга.
34
New York Times, 16 січня 1910 p.
35
Цей посібник представляли в Нью-Йорку під час судової справи з обмеження відповідальності.
Пароплавна компанія «Кунард», «Правила для працівників компанії» («Rules to Be Observed in the Company’s Service»), Ліверпуль, березень 1913 p., Admiralty Case Files: Limited Liability Claims for the Lusitania, скринька 1, Національний архів США у Нью-Йорку.
36
Larson, «Thunderstruck», 376.
37
Пароплавна компанія «Кунард», «Правила», 54.
38
Там само, 43.
39
New York Times, 23 та 24 травня 1908 р.
40
Протокол, вересень 1910 [число нерозбірл.], D42/B4/32, архів «Кунард».
Були й інші скарги. Протягом кількох подорожей у вересні 1914-го «вкрай зверхні» пасажири третього класу скаржилися, що їм не видали простирадл, як на кораблях інших, менш розкішних компаній — зі слів стюарда третього класу. Він писав: «Вони ніяк не розуміли, чому на таких пароплавах, як “Лузитанія” та “Мавританія”, не видають простирадл, а квитки коштують дорожче». У компанії детально вивчили це питання та з’ясували, що дві тисячі простирадл і тисяча ковдр коштуватимуть компанії 358 фунтів за один перехід. Записки, Генеральний директор — керівникові відділу постачання, 30 вересня 1914 р., 2 жовтня 1914 р., D42/PR13/3/24-28, архів «Кунард».
41
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 21.
42
Особиста справа капітана: Вільям Томас Тьорнер, D42/GM/V6/1, архів «Кунард».
43
Preston, «Lusitania», 110; Ramsay, «Lusitania», 49.
44
Schachtman, «Edith and Woodrow», 41; G. Smith, «When the Cheering Stopped», 11; New York Times 12 серпня 1914 p.
45
Перша дружина президента США Вудро Вільсона. (Тут і далі прим, пер.)
46
У 1913-му день інавгурації призначили в березні.
47
Schachtman,«Edith and Woodrow», 72.
48
Там само, 48. Володарем Гарлакевден-хаузу був американський письменник на ім’я Вінстон Черчилль, чиї книги в ті часи були популярні — настільки, що вони з Вільсоном листувалися. Президент запропонував йому всі свої листи підписувати з ініціалом його другого імені С — Спенсер. Його повне ім’я було Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. 50 Особливо постраждали південні штати... — Berg, «Wilson», 341—342.
49
Berg, «Wilson», 341-341.
50
New York Times, 27 червня 1914 р.
51
Keegan, «First World War», 53—54, 55, 57, 58; Thomson, «Twelve Days», 89.
52
Thomson, «Twelve Days», 186. Коли Шеклтон у газеті прочитав, що в Британії скоро буде мобілізація, він шляхетно запропонував скасувати свою експедицію та допомогти країні своїми силами й кораблем. Черчилль відправив телеграму з відповіддю: «Продовжуйте».
53
Там само, 64, 65, 67,97.
54
Keegan,«First World War», 10,12,15.
55
New York Times, 27 червня 1914 p.
56
Devlin, «Too Proud to Fight», 220; Keegan,«First World War», 17,18,19,38,42-43.
57
Thomson, «Twelve Days», 23.
58
Tuchman, «Zsmmermann Telegram», 11
59
Keegan,«First World War», 29, 30, 32-33.
60
Berg, «Wilson», 334.
61
Там само, 337,774.
Нейтралітет Америки ображав Британію. Двадцятого грудня 1914 року Перший Морський Лорд Джекі Фішер писав: «Настане час, і Сполучені Штати пожалкують... про свій нейтралітет... Ми все одно переможемо. Питання тільки в тому, чи ДУЖЕ мені шкода?» (Marder, «Fear God», 3:99). У тому ж листі Фішер послався на загальновідомий у Британії вірш Вільяма Вотсона під назвою «Америці щодо Англії». Вотсон питає:
... Тигр зі свого лігва
Стрибає на горло твоїй матері, і чи можеш ти тепер
Стояти осторонь?
62
Brooks, «United States», 237—238. 55 ...Левен... — Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.
63
Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.
64
Link, «Wilson: Struggle», 51.
65
Keegan, «First World War», 135—36.
66
Там само, 176.
67
Berg, «Wilson», 337.
68
Link, « Wilson: Struggle», 50.
69
Там само, 52.
70
Berg, « Wilson», 339—40; Devlin, «Too Proud to Fight», 227; Schachtman, «Edith and Woodrow», 52.
71
Berg, «Wilson», 352.
72
Військова хитрість (фр.).
73
Doerries, «Imperial Challenge», 94. Пізніше Вільсон написав Хаузові: «Таке використання прапорів грає на руку Німеччині з її екстремальним планом топити коммерційні кораблі» (290). І дійсно, коли про епізод із прапором на “Лузитанії” стало відомо в Німеччині, це надзвичайно обурило населення та пресу, згідно з розповідями посла США в Німеччині Джеймса Ватсона Джерарда. «Кампанія ненависті до Америки тут досягла серйозних масштабів», — телеграфував він секретареві Брайану 10 лютого 1915 р. «Людей дуже збурили новини про те, що “Лузитанія” за наказом британського Адміралтейства підняла американський прапор в Ірландській протоці і ввійшла так у Ліверпуль». Телеграма, Gerard to Bryan, 10 лютого 1915 р., «Міжнародні відносини».
74
Перший вихід німецької субмарини тільки посилив початковий скептицизм щодо користі від субмарин. Шостого серпня 1914 року Німеччина отримала повідомлення про вихід англійських бойових кораблів у Північне море і вислала субмарини, щоб їх потопити. Підводні човни вийшли з бази Німеччини на Північному морі з наказом іти до північного узбережжя Шотландії — так далеко німецькі субмарини ще ніколи не ходили. В однієї з субмарин виникли проблеми з дизельним двигуном, і їй довелося повернутися на базу. Дві інші флот втратив: одна натрапила на британський крейсер «Бірмінгем», який протаранив судно, забравши життя всього екіпажу, а доля другої залишається невідомою. Усі інші субмарини повернулися на базу пізніше, нічого не затопивши. «Не надто обнадійливо», — писав один з офіцерів. Thomas, «Raiders», 16; також див. Halpem, «NavalHistory», 29; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 34—35.
75
Churchill, «World Crisis», 723.
76
Див. Doyle, «Danger!», увесь текст.
77
New York Times, 16 листопада 1917 p.
78
Меморандум, січень 1914 р., документи Джелліко.
79
Churchill, « World Crisis», 409. На думку британців, затоплення цивільного корабля було жахливим звірством. «Жахливо затопити корабель без попередження, — писав Черчилль, — не переконавшись у безпеці екіпажу, покинути команду там у відкритих шлюпках або ж у воді тонути у хвилях. В очах усіх моряків це просто звірячий учинок, до якого ніколи навмисне не вдавався ніхто, крім піратів» (672).
80
Там само, 144,145.
81
Breemer, «Defeating the U-Boat», 12; Frothingham, «Naval History», 57; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 25,88. Термін «приблизний паритет» у військово-морській справі — Kräfteausgleich. Breemer, «Defeating the U-Boat», 12.
82
Churchill, « World Crisis», 146; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 11.
Ця патова ситуація не задовольняла жодну зі сторін. Обидва флоти сподівалися якось проявити себе у війні, і відсутність чітких масштабних дій виснажувала. Німецьким морякам доводилося терпіти знущання солдатів, які жартували: «Не турбуйся, фатерляцце, твій флот спокійно спить у безпеці в порту». Що ж до Британії, то за Адміралтейством стояла довга історія морських перемог, і її треба було гідно продовжувати. Як сказав один із верховних офіцерів, «Нельсон би перевернувся в могилі». Джелліко дуже хвилювало те, як захисну стратегію сприйматимуть його морські колеги, колишні і теперішні. У листі до Адміралтейства від 30 жовтня 1914 р. він писав, що боїться того, що вони можуть назвати таку стратегію «огидною»: «Я гадаю, що така тактика, якщо її не зрозуміють, може спровокувати ненависть до мене». Проте він усе одно планував дотримуватися цієї стратегії «незалежно від критики та думки непоінформованих». Koerver, «German Submarine Warf are», XXVIII, XV; див. лист Джелліко у «Naval History», Frothingham, 317.
83
Документи Гука.
84
Breemer, «Defeating the U-Boat», 17; Churchill, «World Crisis», 197—98; Marder, «From the Dreadnought», 57.
Брімер стверджує, що в катастрофі загинуло більш ніж 2,5 тисячі моряків.
85
Коли Черчилль уперше почув цю назву «ескадра-наживка» під час відвідин флоту, він вивчив питання, і воно настільки його стурбувало, що в п’ятницю, 18 вересня 1914 року, він відправив своєму тодішньому заступнику принцові Луїсу Баттенберзькому (його скоро «попросили» зі служби через німецьке походження) записку з закликом зняти ці кораблі зі служби. Принц погодився й віддав наказ голові штабу відправити ці крейсери деінде. «Це мене влаштувало, — писав Черчилль, — і я забув про це питання, упевнений, що його накази буде виконано якнайшвидше». Але минуло чотири дні, а кораблі так і залишалися там, де були, навіть у більш уразливому становищі. Зазвичай їх хоча б підтримувала група есмінців, але погода вкрай зіпсувалась, і есмінцям довелося повернутись у порт. До вівторка, 22 вересня, море заспокоїлось, і есмінці почали виходити в зону патрулювання. Веддіґен був там перший. Churchill, «World Crisis», 197—98.
86
Корабель настільки сильно похилився, що вже було видно частину дна та «бічний кіль». Гук побачив «сотні людських голів, які виринали на поверхню та зникали», поки «з верхньої палуби постійним потоком униз з’їжджали напівголі люди. Ковзаючи до бокового кіля, вони зупинялися, перелазили через нього та ковзали далі, аж доки не падали у воду. Я пам’ятаю, що подумав, чи не ранять їх мушлі, які причепилися до борту нижче від ватерлінії». Документи Гука.
87
Цифру у дві третини я взяв у Black, «Great War», 50.
88
Телеграма, Count Johann-Heinrich von Bemstorff to William Jennings Bryan, 7 лютого 1915 p., також див. додаток «Меморандум уряду Німеччини», «Міжнародні відносини».
89
Scheer, «Germany’s High Sea Meet», 218. Адмірал Шеер досить холодно сприймав людські втрати у війні та роль субмарин у наступі Німеччини. «Чим рішучіше йтиме війна, тим швидше вона закінчиться; якщо скоротити тривалість війни, ми врятуємо незліченну кількість життів та ресурсів, — писав він. — Отже, субмарина не може жаліти екіпажі пароплавів — вона повинна топити їх разом із кораблем. Серйозність ситуації вимагає від нас позбутися будь-яких докорів сумління — вони більше не доречні». Такий підхід, за його словами, вимагав повного використання потенціалу субмарин. «Ви ж не вимагаєте, щоб літак атакував ворога з землі», — писав Шеер. Неспроможність на максимум використовувати можливість субмарин атакувати зненацька — це «нерозумно та не по-військовому».
Крім того, казав Шеер, Німеччина чітко дала зрозуміти ворогові свої наміри, окресливши зону військових дій та попередивши кораблі щодо неї. Отже, якщо субмарина потопить комерційний корабель «разом з його екіпажем та пасажирами», то провина за це лежить на самих жертвах, які «знехтували попередженням та свідомо наразили судно на ризик бути торпедованим» (220,221,222—23,228).
90
Телеграма, William Jennings Bryan to German Foreign Office, via James W. Gerard, 10 лютого 1915 p., «Міжнародні відносини».
91
Бетман був певною мірою гуманітарієм — він чудово грав на піаніно, був експертом у класичних науках, читав Платона в оригіналі. Thomson, «Twelve Days», 119.
92
Devlin, «Too Proud to Fight», 322; Gibson and Prendergast, «German Submarine War», 105.
93
Scheer, «Germany’s High Sea fleet», 231.
94
Cooper, « Woodrow Wilson», 282; Grayson, « Woodrow Wilson», 50; Levin, «Edith and Woodrow», 52.
95
Wilson, «Му Memoir», 22; Cooper, «Woodrow Wilson», 282.
96
Wilson, «Му Memoir», 56; Cooper, « Woodrow Wilson», 281.
97
Wilson, «Му Memoir», 56; Link, «Wilson: Confusions», 1—2.
98
Wilson, «Му Memoir», 56; Cooper, «Woodrow Wilson», 281; Levin, «Edith and Woodrow», 53.
Відтоді як не стало Еллен Вільсон, у Білому домі рідко можна було почути сміх. А під час цієї першої зустрічі Ґалт із президентом Гелен Боуне двічі чула, як Вільсон сміється. «Не можу сказати, що я з першої хвилини передбачила те, що станеться, — згадувала вона. — На це мені знадобилося хвилин десять». G. Smith, « When the Cheering Stopped», 14.
99
Schachtman, «Edith and Woodrow», 74; Link, « Wilson: Confusions», 1—2.
100
Link, «Wilson: Confusions», 1—2. «вражаючою вдовою» — Levin, «Edith and Woodrow», 51.
101
Levin, «Edith and Woodrow», 51.
102
Mersey, «Report», увесь текст. В одній із газет це назвали «шокуючим кровожерством». Щонайменше один зі свідків на борту розповідав, що екіпаж субмарини сміявся та щось вигукував, спостерігаючи, як борсаються у воді ті, хто вижив. У звіті, надісланому посольством США в Лондоні, наведено слова іншого свідка: він запевняє, що якби субмарина почекала ще десять чи п’ятнадцять хвилин перед пострілом, то «всі, скоріше за все, врятувалися б». Британська Комісія морських катастроф із лордом Мерсі на чолі провела розслідування (лорд Мерсі за три роки до цього очолював розслідування катастрофи «Титаніка»). Мерсі засудив Форстнера за те, що той дав пасажирам так мало часу — «вкрай недостатньо... це веде мене до висновку, що капітан субмарини навмисне хотів не тільки потопити судно, а й, учинивши це, також забрати життя команди та пасажирів». Щодо сміху та вигуків, Мерсі зауважив: «Я б хотів залишити це без коментарів, сподіваючись, що свідок помилився».
Mersey, «Report» 5; також див. Link, «Wilson: Struggle», 359; Walker, «Four Thousand Lives Lost», 80,81; телеграма, U. S. Consul General, London, to William Jennings Bryan, 7 квітня 1915 p., «Міжнародні відносини».
103
Cooper, « Woodrow Wilson», 277.
104
Link, « Wilson: Struggle», 365.
105
New York Times, 28 квітня 1915 р.
106
Там само.
107
New York Times, 29 квітня 1915 p.
108
New York Times, 9 грудня 1915 р.
109
New York Times, 1 травня 1915 p.
110
New York Times, 30 квітня 1915 р.
111
New York Times, 1 травня 1915 p.
112
Там само.
113
Там само.
114
«Список пасажирів за громадянством», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд. Адреси пасажирів, у тому числі готелі та місця тимчасового перебування в Нью-Йорку, можна знайти в Державному архіві, PRO 22/71, Національний архів Великої Британії.
115
Тут я звернувся до офіційних даних «Кунард», але в різних джерелах ця цифра досягає навіть 218. «Список пасажирів за громадянством», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд; «Список пасажирів, які вважаються присутніми на борту “Лузитанії”», Національний архів США, Коледж-Парк.
116
Англ. Christ.
117
Названі речі, на жаль, узято з переліку речей, знайдених з тілами, які не вдалось упізнати. «Неідентифіковані тіла», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.
118
Голборна широко знали як «володаря Фаули» — він володів одним із Шетландських островів. Острів Фаула був притулком різноманітних птахів із назвами наче з казок, які придумали давні жителі островів. Більше зворушливих подробиць, які можуть зацікавити любителів пернатих, можна знайти в книзі Голборна «The Isle of Foula», увесь текст.
119
Bolze, «From Private Passion», 415.
120
Boston Daily Globe, 11 травня 1915 р.
121
Szefel, «Beauty», 565—66.
122
Bullard et al., «Where History and Theory», 93.
123
Sargent, «Lauriat’s», 10.
124
Publishers’ Weekly, 21 лютого 1920 p., 551.
125
Ці та багато інших подробиць про книгарню Lauriat’s можна дізнатися з фотографій та тексту книги «Lauriat’s», Sargent, 39—46.
126
Там само, 46.
127
Там само.
128
New York Times, 28 вересня 1895 p. Більше про «Біблію штанів» можна прочитати в газеті Daily Mirror за 3 грудня 2013 р.
129
У довгих документах Комісії з розгляду претензій, поданих після війни щодо стягення з Німеччини компенсацій різним позовникам, міститься багато подробиць, які надав Лоріа про свою подорож та багаж, який він перевозив. Свій позов він склав 6 квітня 1923 р. Усі подробиці справи я наводитиму з позначкою «Лоріа, позов». Його зауваження щодо безпечності перевезення вантажу океанським лайнером можна знайти в його позові «Афідевіт, 12 березня 1925 р., або Чарльз Лоріа молодший».
130
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 6.
131
Там само, 69.
132
«Додаток до відповіді на питання № 1 », Лоріа, позов.
133
Mackworth, «This Was Му World», 239.
134
Там само, 240.
135
Там само.
136
Свідчення Вільяма Томаса Тьорнера, 30 квітня 1915 р., клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк.
137
Подробиці патрулювання Швіґера, наведені в цьому та інших розділах, узято з його військового журналу, переклад якого англійською мовою зберігається в колекції Бейлі/Райан в архіві Гуверівського інституту.
Цей журнал став для мене неоціненним джерелом інформації для відновлення подробиць виходу U-20 в Ірландське море та повернення. Тут і далі, де потрібно, я цитуватиму це джерело з позначкою «Швіґер, військовий журнал».
138
Thomas, «Raiders», 91.
139
Gibson and Prendergast, «German Submarine War», 356—57.
140
Кервер зазначає, що «нормальна» зона покриття бездротового зв’язку для субмарин складала «кількасот миль». У журналі Швіґера зазначено, що принаймні для U-20 ця зона була меншою. Koerver, «German Submarine Warfare», XIX. Ян Брімер стверджує, що на початку 1915 року відстань «надійної» передачі сигналу між субмариною і береговою станцією складала «до 140 морських миль». Breemer, «Defeating the U-Boat», 15.
141
Інтерв’ю Едгара фон Шпігеля, «Лузитанія», експонат № 4232, Імперський воєнний музей, Лондон.
142
Spiegel, «Adventures», 20.
143
Інтерв’ю Едгара фон Шпігеля, «Лузитанія», експонат № 4232, Імперський воєнний музей, Лондон.
144
Німецький капітан Пол Кеніг сказав так: «З усіх капітанів найсамотнішим є капітан субмарини — він мусить у всьому покладатися лише на себе» («Voyage», 76).
145
За даними Ганса Кервера, станом на травень 1915 року в Німеччини було лише в середньому 15 підводних човнів, придатних для далеких виходів щодня. Зазвичай в один момент часу лише дві субмарини патрулювали Британські острови. Koerver, «German Submarine Warfare», XXI, XXIII.
146
Bailey, «Sinking», 54.
147
Compton-Hall, «Submarine Boats», 14, 21, 36, 38—39,99,102,109; Fontenoy, «Submarines», 8,10.
148
Rössler, «U-Boat», 14; von Trapp, «To the Last Salute», 32—33; Neuneuther and Bergen, «U-Boat Stories», 173.
149
Thomas, «Raiders», 82.
150
Папка «U-20», 6 лютого 1915 р., документи Міністерства оборони, DEFE/69/270, Національний архів Великої Британії.
151
Thomas, «Raiders», 81,91.
152
Інтерв’ю Едгара фон Шпігеля, «Лузитанія», експонат № 4232, Імперський воєнний музей, Лондон.
153
Thomas, «Raiders», 83.
154
Spiegel, «Adventures», 12.
155
Більше про сцену святкування Різдва див. у Thomas, «Raiders», 83—85.
156
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 4; Thomas, «Raiders», 90—91. Розповідають, що одного разу на борту субмарини навіть було верблюденя.
157
Господи! Маленький пес!» (Нім.)
158
Forstner, «Journal», 56—57; Neu-reuther and Bergen, «U-Boat Stories», 189; Thomas, «Raiders», 86.
159
Thomas, «Raiders», 86.
160
Spiegel, «Adventures», 15.
161
Koenig, «Voyage», 116.
162
Niemöller, «From U-Boat to Pulpit», 1.
163
Центнер розповідає цю історію в «Raiders», Thomas, 87—89.
У літературі про підводні човни безліч історій, які примушують дивуватися, як узагалі людина могла піти на службу в підводний флот Німеччини. Приклад: одна субмарина, U-18, спробувала атакувати основний британський флот на базі в Скапа-Флоу, коло північного узбережжя Шотландії. Її помітили з патрульного судна, траулера, та протаранили. Зіткненням пошкодило перископ субмарини та горизонтальне стерно (відповідає за сплиття й занурення). Капітан наказав негайно занурюватись, і субмарина спочатку каменем пішла на дно, а потім неконтрольовано спливла на поверхню. Субмарину знов протаранили — цього разу есмінцем. Підводний човен потонув, потім якимось чином знову сплив і почав дрейфувати, не слухаючись систем управління. Капітан вирішив здатись, і есмінець урятував усіх членів команди, крім одного.
На іншій субмарині під час тренувального занурення капітан в останню мить кинувся всередину з рубки та поспіхом зачинив люк, але той не зачинився. Субмарина почала занурюватися, вода ринула всередину. Субмарина опустилася на 90 футів. Деяким членам команди вода доходила вже до шиї. Один із моряків, уже майже під водою сам, здогадався використати апарат зі стиснутим повітрям і за його допомогою вичавити воду з субмарини. Підводний човен корком вилетів на поверхню. Команда ввімкнула насоси та швидко відкачала воду. «Раптом, — згадував старший матрос Карл Штольц, — усю субмарину заповнив зеленкуватий задушливий пар — хлор, що утворився через контакт води з батареями». Капітан наказав усім піднятися на палубу, крім механіка та стернового. У відкритий люк почало йти свіже повітря, і концентрація хлору зменшилася. Ситуація сталася через помилку капітана: після того як люк закрито, його треба закріпити на місці за допомогою колеса, яке керує системою замків. Капітан перед зануренням помилково повернув колесо в інший бік, і замки лишилися в такому положенні, яке заважає закрити люк. Штольц вважав, що від потоплення екіпаж відділяли секунди.
Навіть непомітність підводних човнів — їхня головна перевага — може грати проти них. Двадцять першого січня субмарина того ж класу, що й корабель Швіґера — U-20, — вийшла на патрулювання берегів Голландії. Екіпаж помітив іншу субмарину. Припускаючи, що це інша німецька субмарина, вони двічі спробували привернути їхню увагу, але відповіді не отримали. Капітан Бруно Гоппе вирішив, що в такому разі субмарина належить Британії, та віддав наказ атакувати. Субмарина затонула після вибуху першої ж торпеди, і капітан підійшов ближче, щоб урятувати живих. З екіпажу другої субмарини вижив лише один чоловік — від нього Гоппе й дізнався, що потоплена ним субмарина насправді була німецькою U-7 і командував нею його найкращий друг. «Вони були нерозлучними друзями вже багато років», — згадував капітан субмарини барон фон Шпігель; він знав їх обох.
Ці та інші історії можна знайти в «German Submarine War», Gibson and Prendergast, 17—18, 20; Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 154—57; Thomas, «Raiders», 171—172.
164
глибинні міни вперше використали в січні 1916-го, але спочатку вони не показали себе ефективною зброєю і ще рік не становили серйозної небезпеки для капітанів субмарин. Сонар — той самий прилад, що видає електронний писк у фільмах про підводні човни, — буде винайдено лише після закінчення Першої світової. Breemer, «Defeating the U-Boat», 34; Marder, «From the Dreadnaut», 350.
165
Forstner, «Journal», 14—15.
166
Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 25.
167
Швіґер, військовий журнал.
168
Лоріа, позов.
169
Лист, Albert Е. Laslettto Principal Officer, Liverpool District, 8 червня 1915 p., документи Міністерства транспорту, MT 9/1326, Національний архів Великої Британії. Факт того, що такі тренування дійсно відбувалися, задокументовано в різних паперах Адміралтейства, що зберігаються в Національному архіві Великої Британії. Наприклад, див. «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
170
Відповіді позивачів на допитах свідків, які проводила компанія Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк.
171
Свідчення, Ендрю Чалмерз, 18 квітня 1918 р., клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 20.
172
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 30 квітня 1915 р., клопотання компанії Oceanic Steam Navigation щодо обмеження відповідальності власника «Титаніка», Національний архів США, Нью-Йорк.
173
«Лайнер “Кунард”», 939.
174
Walker, «Four Thousand Lives Lost», 169.
175
New York Times, 21 листопада 1915 р.
176
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., «Слідство», 7.
177
Ці подробиці зазначено в «(Типовому договорі учня» Мортона — угоді, яка зобов’язувала Мортона протягом чотирьох років підкорятися наказам капітана та його команди, а також «(Зберігати його та їх секрети». Крім того, в угоді зазначено, що учень не може «(відвідувати таверни чи паби... та грати в неприпустимі ігри». Найголовніше — кожен учень зобов’язується «(не залишати судно... без дозволу». У свою чергу учні отримували щорічну зарплату: у перший рік 5 фунтів і до 10 та більше фунтів в останній. Учням також надавали житло, їжу, «ліки, медичну та хірургічну допомогу». На прання одягу виділялося окремо 10 шилінгів. «(Типовий договір учня», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд; «(Постійне свідоцтво про звільнення», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд.
178
Morton, «Long Wake», 97.
179
Там само, 98.
180
Там само, 99.
181
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 108.
182
У деяких британських посадовців навіть були сумніви щодо лояльності деяких співробітників нью-йоркського відділення «(Кунард», яким керував Чарльз П. Самнер, відповідальний за всі справи компанії в Америці. Навіть один із капітанів «(Кунард», Доу, не довіряв Самнерові, бо той «має близькі стосунки з німцями» — так зазначено в телеграмі, яку відправив генеральний консул Британії в Нью-Йорку сер Кортні Беннетт. Сер Кортні теж був переконаний, що офіс компанії перебуває під впливом Німеччини — доказ цього він вбачав у тому, що прізвища багатьох співробітників були німецькими: Феке, Фальк, Буйсвіц, Райхгольд, Бравер, Брайтенбах, Мюллер. Земляк сера Кортні, колишній дипломат сер Артур Герберт, поділяв його думку. Їхні постійні перевірки робити й без того важкі для Самнера часи ще важчими. Він був досвідченим керівником і примудрявся організовувати відплиття кораблів «Кунард» за розкладом. Голова «Кунард» Альфред А. Бут абсолютно йому довіряв — навіть вважав своїм другом.
Сер Артур був переконаний, що в нью-йоркському офісі «Кунард» відбувається щось лихе, тому звернувся до приватного детектива, про що Самнера не попередив. Детективу не вистачило майстерності — він поводився так, що співробітники «Кунард» почали підозрювати, що він шпигун. Самнер згадував: «Цей чоловік викликав у мене настільки сильні підозри, що я звернувся до портового детектива та попросив його стежити за детективом сера Артура Герберта». Самнер надіслав серу Артуру звіт про дивну поведінку детектива — на випадок, якщо це його зацікавить. «Він замість того, щоб подякувати, страшенно розлютився та сказав, що його ще ніколи в жилі так не ображали». Сер Артур навіть звинуватив Самнера в шпигунстві за ним — причому його це так сильно зачепило, що Самнер почав підозрювати, що в того є якісь таємниці. «Це дійсно викликало в мене певні підозри, і я вирішив, що зможу щось дізнатися, спостерігаючи за його діями», — згадував Самнер.
«Говорячи конфіденційно, — писав Самнер, — я гадаю, можна сказати, що сер Артур Герберт дещо “дивний”». Із Самнером був згоден щонайменше ще один суперник, сер Кортні Беннетт. Одного разу сер Артур завітав у гості до сера Кортні. Почалася сварка, як писав Самнер, і сер Кортні сказав гостеві «йти додому та повчити свою матір жити».
Самнер писав: «Хоча ситуація й вийшла дещо неприостойна... це був єдиний дивний випадок за участі цих двох, про який я будь-коли чув».
Телеграма, С. Bennett to Alfred Booth, 30 листопада 1914 р., D42/С1/1/66, частина 2 з 4, архів «Кунард»; «Заробітня плата співробітників відділу в Нью-Йорку», D42/C1/1/66, частина 3 з 4, архів «Кунард»; лист, Charles P. Samnerto D. Meams, 29 грудня 1914 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард»; лист, Charles Р. Samner to Alfred A. Booth, 4 серпня 1915 р., D42/C1/1/66, частина 3 з 4, архів «Кунард»; телеграма, Richard Webb to Cecil Spring-Rice, 11 травня 1915 p., Різноманітні документи «Лузитанії»», документи Адміралтейства, ADM137/1058, Національний архів Великої Британії.
183
Телеграма, 27 квітня 1915 р., скринька 2, колекція Бейлі/Райан.
184
Інтерв’ю з Робертом Джеймсом Кларком, «Лузитанія», Центр письмових архівів Бі-Бі-Сі.
185
Записка, 7 травня 1914 р., D42/PR13/3/14-17, архів «Кунард».
186
Preston, «Lusitania», 110; Ramsay, «Lusitania», 51; New York Times, 30 березня 1915 p.
187
Preston, «Lusitania», 110.
188
Лоріа, позов.
189
Див. сайт Lusitania Resource, www.RMSLusitania.info, де викладено базу даних про корабель та пасажирів зі зручним пошуком.
190
Розповідь про те, як виглядала та працювала Кімната 40, засновано на документах, що зберігаються в архіві Черчилля, Колледж Черчилля, Кембридж, а також у Національному архіві в К’ю серед документів Адміралтейства. Більше про Кімнату 40 можна почитати у Beesty, «Room 40»; Gannon, «Inside Room 40»; Adm. William James, «Code Breakers»; and Ramsay, «“Blinker” Halb».
191
Не можу передати вам, який я був щасливий, коли під час одного з моїх візитів до Національного архіву Великої Британії мені дозволили попрацювати з оригіналом шифрувальної книги. Мені принесли її, наче подарунок, — у паперовій обгортці зі стрічкою, у великому ящику. Торкатися її, відкривати, гортати сторінки — дуже обережно — у такі моменти минуле на мить оживає, фізично оживає. Саме ця книга була на борту німецького есмінця, який на початку Першої світової затопили росіяни. «Signalbuch der Kaiserlichen Marine», Берлін, 1913, документи Адміралтейства, ADM 137/4156, Національний архів Великої Британії; також див. Beesly, «Room 40», 4—5, 22—23; Halpem, «Naval History», 36; Adm. William James, «Code Breakers», 29; Grant, «U-Boat Intelligence», 10.
192
Різні джерела повідомлять різні дані щодо примірників шифрувальної книги, див. Churchill, « World Crisis», 255; Halpem, «NavalHistory», 36—37; Tuchman, «Zimmermann Telegram», 14—15.
193
Історія Кімнати 40, CLKE 3, документи Кларка.
194
Там само.
195
Halpem, «Naval History», 37; Beesly, «Room 40», 310—11.
196
Англ, to blink — блимати.
197
Adm. William James, «Code Breakers», xvii.
Навіть до початку війни, ще в ролі капітана корабля «Корнволл», Холл показав себе як розвідника. У 1909 році його корабель разом з іншими британськими суднами з церемоніальним візитом зайшов у Кіль, Німеччина, базу німецького флоту. Адміралтейство звернулося до Холла з проханням зібрати вкрай цінну інформацію про конструкцію стапелів у порту, які закривали від небажаних глядачів патрульні судна.
У Холла з’явилась ідея. Герцог Вестмінстерський саме приїхав на регату зі своїм швидкісним човном «Урсула» — щоб похизуватися. Німецьким морякам човен дуже сподобався, і вони вітали його щоразу як бачили. Холл попросив позичити човен на декілька годин, і наступного дня двоє його людей піднялися на борт «Урсули», одягнені як цивільні механіки. Потім «Урсула» продемонструвала свою швидкість і пролетіла через гавань у море та назад. З ревом ковзнувши по ланцюгах патрульних кораблів, човен викликав овації екіпажу, але раптом двигуни «Урсули» відмовили, просто навпроти німецьких стапелів. Поки екіпаж яхти намагався завести двигуни, люди Холла сфотографували всю верф. Один із патрульних кораблів мусив відбуксувати яхту на стоянку. «Німці були раді бличже її розгледіти, — писав Холл, — але я був ще більш радий, бо одному з “механіків” вдалося зробити дуже якісні фотографії стапелів, і ми добули всю потрібну інформацію». «The Nature of Intelligence Work», Hall 3/1, документи Холла.
198
Adm. William James, «Code Breakers», 202.
199
Gilbert, «First World War», 102.
200
Gibson and Prendergast, «German Submarine War», 19; Gilbert, «First World War», 124.
201
Clark, «Donkeys», 74; Gilbert, «First World War», 144-45; Keegan, «First World War», 198-99.
202
Clark, «Donkeys», 74.
203
Frothingham, «Naval History», 66,75.
204
Історія Кімнати 40, CLKE З, документи Кларка.
205
Меморандум, Генрі Френсіс Олівер, CLKE 1, документи Кларка.
206
Історія Кімнати 40, «Розповідь капітана Хоупа», CLKE 3, документи Кларка.
207
Історія Кімнати 40, CLKE З, документи Кларка.
208
Там само.
209
Beesly, «Room 40», 92.
210
Історія Кімнати 40, CLKE 3, документи Кларка.
211
Записка, Герберт Хоуп до голови оперативного підрозділу, 18 квітня 1915 р., «Записки капітана Хоупа оперативному підрозділу», документи Адміралтейства, ADM 137/4689, Національний архів Великої Британії.
212
Історія Кімнати 40, CLKE 3, документи Кларка.
213
Звіти з допитів полонених моряків підводних човнів розповідають про життя на субмарині краще, ніж будь-яка книга чи мемуари. Документи Адміралтейства, ADM 137/4126, Національний архів Великої Британії. Див. допити команд U-48, U-103, UC-65, U-64 та UB-109, також див. Grant, «U-Boat Intelligence», 21.
214
Beesly, «Room 40», 30.
215
Історія Кімнати 40, CLKE 3, документи Кларка; Beesly, «Room 40», 30.
216
New York Times, 8 травня 1915 р.
217
«Щоденник капітана Хоупа», документи Адміралтейства, ADM 137/4169, Національний архів Великої Британії.
218
Архів телеграм, 3 березня 1915 р., Центр морської розвідки, Норддайх, документи Адміралтейства, ADM137/4177, Національний архів Великої Британії.
219
Перехоплені телеграми, 28 і 29 квітня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM137/3956, Національний архів Великої Британії. Якщо ви вирішите переглянути ці документи, то з радістю побачите, що тут зберігаються справжні рукописні розшифрування.
220
«Інформація для ворога», Холл 3/4, документи Холла.
Холлу подобалася непередбачуваність роботи в розвідці, подобалося знати справжні події, що стоять за новинами, — а їх нерідко приховували. Наприклад, у Кімнаті 40 знали про справжню долю німецької субмарини U-28, яка атакувала корабель з вантажівками на палубі. Один зі снарядів, випущених палубною гарматою субмарини, підірвав вантаж вибухових речовин — і раптом «повітря сповнили вантажівки, що розліталися за найнепередбачуванішими траєкторіями», як писав Холл. За офіційною версією, субмарина затонула через вибух, але Холл і всі в Кімнаті 40 знали правду, одна з вантажівок упала на бак підводного човна, проломила корпус і негайно затопила його. «Насправді вийшло так, що вантажівка потопила U-28.» Якими б дивними не були такі історії, писав Холл, усе одно «я іноді починаю думати, що найдавнішим з усього є сам підрозділ розвідки, бо нічого подібного ніколи не існувало». «Природа роботи в розвідці», Холл 3/1, документи Холла.
221
Плівку під назвою «“Лузитанія”, останнє відправлення з Нью-Йорка під нас Першої світової війни» можна переглянути в мережі на сайті CriticalPast.com (www.criticalpast com/video/65675040085_SS-Lusitania_passengers-amve-at-the-dock_passengers-aboard-SSLusitania_author-Elbert-Hubert). Агент Бюро розслідувань департаменту юстиції (тоді ще не Федеральне бюро розслідувань) двічі подавився цю плівку під час приватного перегляду у філадельфійському театрі. Агента Френка Ґарбаріно вразили подробиці плівки, і він вирішив, що тут є все необхідне для того, щоб підтвердити справжність плівки. «Буде дуже просто ідентифікувати людей на борту пароплава — знайомі негайно їх упізнають, — писав він. — Крім того, нам вдалося розгледіти номерні знаки таксомоторів, які привезли на причал пасажирів, а також обличчя людей, які виходили з автівок. Номерні знаки були: 21011, 21017,25225. Дуже просто буде встановити, які таксомоторні компанії володіють машинами, та зробити запит щодо імен людей, яких відвозили на причал “Кунард” того ранку». Лист, Bruce Bielaski to Attorney General, 27 червня 1915 p., колекція Бейлі/Райан.
222
Подробиці життя Фромана можна дізнатися з книги «Charles Frohman», Marcosson and Frohman, увесь текст; а також New York Times, 16 травня 1915 p.; Lawrence, «When the Ships Come In», 126.
223
Розповідь про яскраве життя Кесслера, «короля шампанського», можна прочитати в статті «Compliments of George Kessler», журнал American Menu, 14 квітня 2012 р. (надано Майком Пуар’є); про вечірку на гондолі можна прочитати в статті «How Wealthy Guests Turned the Savoy into the World’s Most Decadent Hotel», автор Тоні Реннелл, Daily Mail, 17 грудня 2007 p., www.dailymail.co.uk/news/article-502756/ How-wealthy-guests-tumed-Savoy-worlds-decadent-hotel-shuts-100m-refit.html, а також «The Savoy: London’s Most Famous Hotel», www. savoytheatre.oig/the-savoy-londons-most-famous-hotel/.
Щодо «вечер дивацтв», див. Lexington Herald, 16 травня 1915 p.
Один зі свідків стверджує, що в Кесслера було з собою готівки та цінних паперів на 2 мільйони доларів. Preston, «Lusitania», 137.
224
New York Times, 26 травня 1908 р. та 11 червня 1909 р.
225
стаття «Titanic’s ‘Just Missed It Club’ an Elite Group», Pittsburgh Post-Gazette, 16 квітня 2012 p., www.post-gazette.com/life/lifestyle/2012/04/15/Titanic-s-Just-Missed-It-Club-an-elite-group/stories/201204150209
226
Мемуари Джека Лоуренса, «When the Ships Came In». Мою увагу до цієї книги привернув знавець «Лузитанії» Майк Пуар’є — неймовірно чарівна книга, що передає атмосферу величних морських часів у Нью-Йорку та змушує читача сумувати за тими днями, коли десятки кораблів терлися носами об береги Гудзонської затоки. Lawrence, « When the Ships Came In»; 116, також див. 15,16 та 117.
227
Пароплавна компанія «Кунард», «Правила для працівників компанії», Ліверпуль, березень 1913 р., матеріали справи Адміралтейства: Позови з приводу обмеження відповідальності щодо Лузитанії, скринька 1, Національний архів США, Нью-Йорк, 73.
228
Lawrence, «When the Ships Came In», 119—21.
229
Там само, 124.
230
Там само, 125.
231
Слово mort у багатьох мовах означає смерть.
232
Там само, 123.
233
Там само.
234
Там само, 122.
235
див. розділ «Не на борту» («Not on Board») із секції «Люди» («People») сайту Lusitania Resource, www.rms Lusitania.info/people/not-on-board/.
236
Там само, а також New Zealand Herald, 26 червня 1915 p.
237
Лист, А. В. Cross, опубліковано 12 червня 1915 р. у Malay Mail, документ № 1730, Імперський воєнний музей.
238
New York Times, 1 травня 1915 p.
239
Свідчення, Оґден Геммонд, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 166. Подробиці дорожньо-транспортних пригод із трамваями див. New York Times, 3 січня 1915 р.; З травня 1916 р.; 9 липня 1916 р.
240
Мей Волкер, транскрипт інтерв’ю, BBC Radio Merseyside, 1984, Імперський воєнний музей (з дозволу BBC Radio Merseyside).
241
Лист, Charles Р. Sumner to Alfred A. Booth, 26 травня 1915 р., D42/C1/1/66, частина 2 з 4, архів «Кунард».
242
Luck у перекладі з англійської — щастя.
243
Мені пощастило знайти декілька розповідей про життя та роботу Теодейт Поуп, вартих уваги, див. Cunningham, «Му Godmother»; Katz, «Dearest»; Paine, «Avon Old Farms School» та S. Smith, «Theodate Pope Riddle».
244
Katz, «Dearest», 25.
245
Цитату наведено в Cunningham, «Му Godmother», 53—54, та Katz, «Dearest», 54.
246
Для спіритичних сеансів.
247
Цитату наведено в S. Smith, «Theodate Pope Riddle», розд. 1, с. З (кожний розділ має окрему нумерацію сторінок).
248
Там само, розд. 2, с. 4.
249
Там само, розд. 4, с. 2; повний текст листа можна знайти в Додатку «В».
250
Там само, розд. 5, с. 1.
251
Katz, «Dearest», 1.
252
S. Smith, «Theodate Pope Riddle», розд. 6, с. 7.
253
Katz, «Dearest», 75.
254
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 65—66.
255
Лоріа, позов.
256
Лист, Harris to «Gram and Gramp», 1 травня 1915 p., документи Гарріса.
257
Lawrence, «When the Ships Came In», 129.
258
Там само, 130.
259
Архів телеграм, 24 квітня 1915 р., з Антверпена до Брюїте, Центр морської розвідки в Антверпені, документи Адміралтейства, ADM137/4177, Національний архів Великої Британії.
260
von Trapp, «То the Last Salute», 24.
261
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 73, 83.
262
Лист, Wilson to Galt, 28 квітня 1915 р., документи Вільсона.
263
Лист, Galt to Wilson, 28 квітня 1915 р., документи Вільсона.
264
Levin, «Edith and Woodrow», 58.
265
Лист, Galt to Wilson, 28 квітня 1915 р., документи Вільсона.
266
Лист, Wilson to Galt, 30 квітня 1915 р., документи Вільсона.
267
Levin, «Edith and Woodrow», 55.
268
Wilson, «Му Memoir», 58.
269
Levin, “Edith and Woodrow», 57.
270
Там само; інший варіант див. у Wilson, «Му Memoir», 55.
271
Лист, Galt to Wilson, 28 квітня 1915 р., документи Вільсона.
272
Schachtman, «Edith and Woodrow», 78.
273
Levin, « Edith and Woodrow», 74.
274
Starling, «Starling», 44.
275
Gilbert, «First World War», 154.
276
Цитовано там само, 156.
277
Переклад О. Самари.
278
Там само, 164.
279
Там само, 126.
280
Там само, 121,135—36; Keegan, «First World War», 238, 239.
281
Gilbert, «First World War», 142-143.
282
Лансінг, особиста записка, 15 квітня 1915 р., документи Лансінга.
283
Там само, 29 квітня 1915 р.
284
Link, « Wilson: Struggle», 366.
285
New York Times, 2 травня 1915 р.
286
Папка «Вхідні повідомлення», документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії.
287
Washington Herald, 1 та 2 травня 1915 р.
288
New York Times, 7 травня 1915 р.
289
Постер, «Катастрофа Лузитанії. Нам потрібна інформація», документи Прічард.
290
Лист, Theodate Pope to Mrs. Prichard, 4 лютого 1916 р., документи Прічард.
291
Лист, Thomas Sumner to Mrs. Prichard, 28 жовтня 1915 p., документи Прічард.
292
Лист, Henry Needham to Mrs. Prichard, 20 травня 1915 p., документи Прічард.
293
Лист, Arthur Gadsden to Mrs. Prichard, 4 липня 1915 p., документи Прічард.
294
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 21; також див. New York Times, 6 травня 1915 p.
295
Лист, Oliver Bernard to Mrs. Prichard, 15 серпня 1915 p., документи Прічард.
296
Подробиці про Нью-Йоркську затоку я дізнався з різних джерел, що зберігаються в головній секції Публічної бібліотеки Нью-Йорка. Серед них: мапа Нью-Йорка та затоки, A. R. Ohman Мар Со., 1910; Морські мапи, Затока Нью-Йорк та порт, 1910; Мала глибин, Затока Нью-Йорк та порт, U. S. Coast and Geodetic Survey, травень 1914; Мала, Мангеттен, G. W. Bromley & Со., 1916 р., лист 38; Мала, Нью-Йорк Сіті, 1910, Розділ 2, лист 10,1911. Цікаво, що остання мала має позначку «Ферма сера Пітера Воррена», просто над 14-ю вулицею на Мангеттені — колись це була величезна ділянка відкритої землі, яку у XVIII столітті придбав Воррен, британський морський капітан. Марна з мого боку примітка: зараз ніякої ферми там немає.
297
додаючи ще трохи до необов’язкових знань читача, хотів би зауважити, що відомі в 1960-х брати-комедіанти Smothers Brothers, Том і Дік, народилися саме на цьому острові.
298
Preston, «Lusitania», 136. Про цих таємничих чоловіків можна знайти вкрай мало відомостей. Мені не вдалося виявити жодне джерело, де було б зазначено їхні імена. Також не зовсім зрозуміло, де саме їх тримали, адже «карцеру» на «Лузитанії» не було — однак усі джерела погоджуються в тому, що їх тримали під замком.
299
див. розділ «Не на борту» («Not on Board») із секції «Люди» («People») сайту Lusitania Resource, www.rms Lusitania.info/people/not-on-board/.
300
Spiegel, «Adventures», 3.
301
Швіґер, військовий журнал. Усі відомості про курс, погоду, висоту хвиль та інше взято з цього журналу.
302
Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 126,186,195.
303
Rössler, «U-Boat», 25.
304
Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 145.
305
Гра пересуванням дерев’яних кружечків по полю.
306
Див. подробиці у «Приміщення салону (перший клас)» («Saloon (First Class) Accommodations») у розділі «Приміщення “Лузитанії”» («Lusitania Accommodations») на сайті Lusitania Resource, www.rmsLusitania.info/Lusitania/accom-modations/saloon.
307
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл. У листі Поуп можна знайти чи не найбільш детальну розповідь про життя на борту та потоплення — з усіх, які тільки мені вдалося відшукати.
308
New York Sun, 1 травня 1915 p.
309
Там само; також див. Berg, «Wilson», 347—49.
310
New York Sun, 1 травня 1915 p.
311
Katz, «Dearest», 103.
312
Там само.
313
Там само, 109.
314
New York Sun, 1 травня 1915 p.
315
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
316
Лист, Huston to «Ruth», 1 травня 1915 р.
Ці цікаві шматочки загадки «Лузитанії» мені надав Джеффрі Вітфілд.
Лист було опубліковано в «Lest We Forget», Kalafus, Poirier et al.
317
Bisset, «Commodore», 45.
318
Відповіді позивачів на допитах, проведених May Davies Hopkins, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 3, 9; записка, «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM1/8451/56, Національний архів Великої Британії; протокол, 19 листопада 1914 р., архів «Кунард».
319
Протоколи: U-20, документи Міністерства оборони, DEFE/69/270, Національний архів Великої Британії.
320
Швіґер, військовий журнал.
321
Більше про занурення див. у Forstner, «Journal», 20—27; Koenig, «Voyage», 51—58; Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 174.
322
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 120.
323
Кервер пише, що моделі субмарин до U-20 (від U-5 до U-18), які працювали на бензині, занурювалися «протягом декількох хвилин» («German Submarine Warfare», xxxvii). Брімер пише, що «в 1914 році стандартна тривалість занурення для субмарин із поверхневого положення складала до п’яти хвилин, з рівня води — близько хвилини» («Defeating the U-Boat», 14).
324
Koerver, «German Submarine Warfare», xxxvii.
325
Koenig, «Voyage», 51—58.
326
Spiegel, «Adventures», 15.
327
Koenig, «Voyage», 54.
328
Thomas, «Raiders», 33.
329
Koenig, «Voyage», 27. У нього «люте» гарчання.
330
Там само, 31; Forstner, «Journal», 75.
331
Neureuther and Bergen,« U-Boat Stories», 118.
332
Швіґер, військовий журнал.
333
New York Times, 12 вересня 1909 р.
334
Мілина в гирлі.
335
Відповіді позивача на допиті, проведеному May Davies Hopkins, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 4; Ramsay, «Lusitania», 227.
336
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
337
Лист Вільяма Меріхейни опублікували в газеті, назва якої не збереглася. Стаття називалася «Рятує 15 пасажирів “Лузитанії” і пише дружині зі шлюпки» («Saves 15 Lusitania Passengers, Then Writes to Wife from Raft») — вона зберігається в Історичному товаристві в Нью-Йорку. Лист також цитується в Kalafus et al., «Lest We Forget».
338
Kalafus et al., «William Meriheina: An Inventive Survivor», Encyclopedia Titanica, 29 березня 2014 p., www.encyclopedia-titanica.oig/documents/William-meriheina-an-inventive-suivivor.pdf.
339
«Рятує 15 пасажирів “Лузитанії” і пише дружині зі шлюпки», стаття з невідомого джерела, Історичне товариство, Нью-Йорк.
340
Свідчення, Чарльз Лоріа молодший, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 87.
341
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 3.
342
Цитату наведено в статті «Містер Чарльз Емеліус Лоріа молодший» («Mr. Charles Emelius Lauriat, Jr.»), розділ «Люди», «Список пасажирів (перший клас)» («Saloon (First Class) Passenger List») на сайті Lusitania Resource, www.rmsLusitania. info/people/saloon/charles-Lauriat.
343
Лоріа, позов. Позов, який Лоріа подав у Комісію з розгляду претензій, налічував понад сотню сторінок. У ньому описано багато подробиць його подорожі, зокрема й зазначено кількість його валіз і те, де саме він їх тримав. Саме з цього документа ми дізнаємося про його справи з дочкою та онукою Теккерея.
344
Відповіді позивача на допиті, проведеному Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 58.
345
Записка до капітана та капітана екіпажу, «Лузитанія», 21 листопада 1914 р., архів «Кунард», GM 22/1/1.
346
Відповіді позивача на допиті, проведеному May Davies Hopkins, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 5; «Меморандум щодо дій капітана», документи Адміралтейства, ADM1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
347
«Інструкції для власників та капітанів», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
Меморандум Адміралтейства від травня 1915 року під назвою «Про міни та торпеди» містить інструкції для капітанів на випадок, якщо в морі зустрінеться торпеда, що плаває на поверхні.
Перша і, мабуть, найкорисніша порада — «не стукати її в ніс». Колекція Бейлі/Райан.
348
Телеграма, Adm. John Jellicoe to Admiralty, 23 березня 1915 р., документи Черчилля, CHAR 13/62/83. У своїй телеграмі Джелліко описує затоплення U-29 і хвалить «справжній морський» учинок «Дредноута», проте заохочує тримати затоплення субмарини в таємниці. Телеграфною прозою він повідомляє: «Ворога турбуватиме те, що субмарина зникла з невідомої причини».
349
«Інструкції для власників та капітанів», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
350
Там само.
351
Конфіденційна записка, 16 квітня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії; Відповіді позивача на допиті, проведеному May Davies Hopkins, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 5—6.
352
Відповіді позивача на допиті, проведеному Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 4.
353
Моряк «Лузитанії» Леслі Мортон, наприклад, писав у листі до Associated Press, що «зигзагоподібний курс для комерційних кораблів у ті часи ще не використовувався, крім того, вважалося, що корабель зі швидкістю понад 16 вузлів не може бути атакований субмариною». Лист, Morton to Associated Press, 15 травня 1962 p., документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд.
Під час судового процесу в Нью-Йорку Томас Тейлор, один із капітанів «Кунард», підтвердив, що комерційні кораблі не застосовували зигзагоподібного курсу ще протягом п’яти місяців після потоплення «Лузитанії». Його запитали, чи став би він застосовувати таку тактику до катастрофи, і він відповів: «Ні, ми б не стали це робити. Ми ніколи не задумувалися над таким рішенням до того моменту». Свідчення, Томас Тейлор, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 907, 911,915.
354
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
355
Телеграма, Henry Francis Oliver to Jacky Fisher, 2 травня 1915 p., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
356
Телеграма, Henry Francis Oliver to Adm. John Jellicoe, 2 травня 1915 p., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
357
Beesly, «Room 40», 100; Ramsay, «Lusitania», 246.
358
Beesly, «Room 40», 96—97.
359
Там само, 100.
360
Там само.
361
Телеграма, станція Сент-Меріз на Сіллі до Адміралтейства, 2 травня 1915 р., 16:05, документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії; телеграма, станція Сент-Меріз на Сіллі до Адміралтейства, 2 травня 1915 р., 18:07, документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії; телеграма, Адмірал, Девонпорт до Адміралтейства, 2 травня 1915 р., 22:22. Документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії; папка «Subs», 2 травня 1915 р., 10:27,16:05 та 18:07, документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії.
362
Frost, «German Submarine Warfare», 186.
363
Link, « Wilson: Struggle», 48, 120—22; Devlin, «Too Proud to Fight», 318—19.
364
Cooper, «Walter Hines Page», 306.
365
Усі відомості для цього розділу взято з військового журналу Швіґера.
366
Свідчення, Джон Льюїс, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 598.
367
Morton, «Long Wake», 101.
368
Washington Times, 3 травня 1915 p.
369
Лист, Grace French to Prichard, 10 вересня 1915 p., документи Прічард.
370
Меню, SAS/33D/2/13b, Мерсісайд.
371
Усю інформацію взято з архіву «Кунард», D42/B4/45: Протокол, 18 лютого 1915 р.; 10 березня 1915 р.; 21 квітня 1915 р.; 5 травня 1915 р.
372
Лист, Michael Вуте to William Jennings Bryan. 8 червня 1915 p., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
373
Harold Smethurst, «Hand-Written Account», DX/2085, Мерсісайд.
374
S. Smith, «Theodate Pope Riddle», розд. 1, с. 3.
375
Katz, «Dearest», 20.
376
Там само, 19.
377
Там само, 22.
378
Mitchell, «Fat and Blood», 42.
379
Mitchell, «Wearand Tear», 47.
380
Katz, «Dearest», 22.
381
Knight, «Allthe Facts», 277.
382
Там само.
383
Там само, 259. Своєю книгою Ґілман зменшила популярність Мітчелла, проте це не завадило Вудро Вільсону невдовзі після його перемоги на виборах у 1912 році пройти огляд у клініці Мітчелла. Десять років Вільсон страждав від невеликих крововиливів та інших проблем, пов’язаних із порушеннями кровообігу в мозку, яке йому так і не діагностували. У 1906 році на посаді президента Принстону в нього відмовило ліве око. Доктор Мітчелл прогнозував, що Вільсон не доживе до кінця свого першого президентського терміну. Він рекомендував відпочинок, фізичні вправи та здорове харчування, а також звести рівень стресу до мінімуму. Link, «Dr. Graysons Predicament», 488—89.
384
S. Smith, «Theodate Pope Riddle», розд. 5, с. 1.
385
Там само.
386
Там само.
387
Там само.
388
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
389
Mackworth, «This Was Му World», 242.
390
Там само, 241—42.
391
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 12 листопада 1915 p., документи Прічард.
392
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 20 листопада 1915 p., документи Прічард. Майк Пуар’є стверджує, що ця жінка була ірландкою.
393
Лист, Olive North to Mrs. Prichard, 11 вересня 1915 p., документи Прічард.
394
Там само.
395
Лист, Gertrude Adams to Mrs. Prichard, не датований, документи Прічард.
396
Ramsay, « Lusitania», 50.
397
Швіґер, військовий журнал.
398
Уночі швидкісний корабель без ходових вогнів можна було помітити за білою хвилею, що здіймалася біля носа корабля. Це становило особливо серйозну проблему у водах, де багато світних морських організмів. Деякі моряки субмарин розповідають про побожне відчуття, яке охоплювало їх, коли вони бачили хвилю на носі есмінця, незважаючи на те що есмінці становили для них найбільшу загрозу. Один з матросів назвав це видовище «милим». Командир субмарини Георг фон Трапп писав, що в такі моменти здавалося, наче в есмінця «відросли білі вуса»: Von Trapp, «То the Last Salute», 75; Neureuther and Bergen, « U-Boat Stories», 112,199.
399
Переклад записок, Amo Spindler, Der Handelskrieg mit U-Booten, скринька 2, колекція Бейлі/ Райан; Preston, «Lusitania», 165; Richard Wagner, «Lusitania’s Last Voyage», журнал, весна 2005 p., www.beyondships.com/files/hLU-SITANIAarticler.pdf, 3.
400
«U-58: Допит тих, хто вижив», документи Адміралтейства, ADM 137/4126, Національний архів Великої Британії, 5.
401
Звіт про допит тих, хто вижив на UB-109, документи Адміралтейства, ADM 137/4126, Національний архів Великої Британії, 7.
402
Швіґер, військовий журнал.
403
«Рятує 15 пасажирів “Лузитанії” і пише дружині зі шлюпки», стаття з невідомого джерела, Історичне товариство, Нью-Йорк.
404
Лист, Huston to «Ruth», 1 травня 1915 p., Kalafus et al, «Lest We Forget».
405
«Розповідь місіс Дж. Мак-Фаркуар», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
406
Lauriat, «Last Voyage», 69.
407
Розповідь Коннер, цитовано в Kalafus et al., «Lest We Forget».
408
Телеграма, Admiralty to C.-in-C. Devonport, 4 травня 1915 p., а також телеграма Stockton to Admiralty, 5 травня 1915 p.; обидві зберігаються у «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
409
Телеграма, Admiralty to C.-in-C., 4 травня 1915 р., телеграма, Naval Center Devonport to Admiralty, 4 травня 1915 p., телеграма, Stockton to Admiralty, 5 травня 1915 p., телеграма, Orion (via Pembroke) to Admiralty, 5 травня 1915 p., а також телеграма, C.-in-C. Home Fleet to Admiralty, 5 травня 1915 p.; усі зберігаються у «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
410
Папка «Subs», 2 травня 1915 р., 10:30 ранку, а також 3 травня 2:30 ранку, документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії; New York Times, З травня 1915 р.
411
Папка «Subs», 4 травня 1915 р., 3:32 ранку, документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії.
412
Швіґер, військовий журнал.
413
Marder, «From the Dreadnought», 266. Навіть розклад дня в них був абсолютно різний. Фішер найкраще працював рано-вранці, з 4 години ранку до сніданку; він також рано лягав спати — о 9 вечора. Черчилль же починав працювати о 8 ранку, ще лежачи в ліжку, — і працював до першої ночі. Контр-адмірал сер Дуглас Браунріїт згадував: «Він являв собою цікаве видовище: вмощувався сидячи на великому ліжку, на якому були розкидані червоні та інших кольорів коробки для паперів, а коло його ніг сидів стенографіст. Сам містер Черчилль тримав у роті величезну [сигару] «Корона», на столику коло ліжка — склянку теплої води, а на колінах — записник!» (267).
414
Його енергійність та працездатність» — «Лорд Фішер і містер Черчилль», Холл 3/5, документи Холла.
Вайолет Асквіт, дочка прем’єр-міністра Герберта Асквіта, уважно спостерігала за подіями свого часу та людьми, які оточували її, у тому числі за Черчиллем і Фішером. Вона наводить таку цитату Черчилля: «Я думаю, мене хтось прокляв, бо я такий щасливий. Я знаю, що ця війна щомиті розбиває вщент життя тисяч людей — але, і я нічого не можу з цим вдіяти, я насолоджуюся кожною секундою свого життя» (цитату наведено в Hough, « Winston and Clementine», 286).
Вона також наводить деякі спостереження щодо Фішера: «Я сказала батькові та Він стону, що, хоч і не маю сумнівів щодо геніальності лорда Фішера, проте вважаю його небезпечним, бо він божевільний» (цитату наведено там само, 284). Іншого разу вона зауважила: «Який же дивний чоловік!» (цитату наведено там само, 306).
Один з її близьких друзів, Арчі Ґордон, подорожував на «Лузитанії» в грудні 1908-го і дещо розчарувався. «Я сподівався отримати нові відчуття, досвід та знайомства, — писав він у листі. — А натомість отримав надзвичайно нудний готель із зачиненими вікнами та дверима». Спочатку його перехід проходив у доволі суворих умовах і його складно було назвати комфортним, але згодом подорож стала кращою. «Море заспокоїлось, з’явилося сонце, і люди повискакували звідусіль, наче кролі, — про таке годі було й мріяти» (Carter and Pottle, «Lantern Slides», 172).
415
«Лорд Фішер та містер Черчилль», Холл 3/5, документи Холла.
416
Лист, Jellicoe to Sir Frederick Hamilton, 26 квітня 1915 р., документи Джелліко.
417
Churchill, «World Crisis», 230.
418
Hough, «Winston and Clementine», 270.
419
Churchill, « World Crisis», 443.
420
Там само.
421
Soames, «Clementine Churchill», 157—58; Hough, «Winston and Clementine», 270.
422
Marder, «Fear God», 209.
423
Телеграма, James Gerard to William Jennings Bryan, 6 травня 1915 p., «Міжнародні відносини».
424
Wilson, «Му Memoir», 61.
425
Там само, 61—62.
426
Там само, 67.
427
Там само, 61—62.
428
Там само, 62.
429
Там само.
430
Телеграма, William Jennings Bryan to Edward Grey, via Waiter Hines Page, 30 березня 1915 p., «Міжнародні відносини»; Link, « Winston: Struggle», 347.
431
William Jennings Bryan to U S. Consul General, London, 3 травня 1915 p., «Міжнародні відносини».
432
Link, « Winston: Struggle», 119.
433
Там само, 348.
434
New York Times, 5 травня 1915 р.
435
Seymour, « Intimate Papers», 1:432.
436
Hart, «Gallipoli», 244.
437
Там само.
438
Там само, 210.
439
Keegan, «First World War», 248.
440
Hart, «Gallipoli», 37.
441
«Додаткова декларація», Колекція Бейлі/Райан.
Про страхову суму картин Г’ю Лейна див. статтю «Сер Гю Персі Лейн», у розділі «Люди», «Список пасажирів (перший клас)» на сайті Lusitania Resource, http://www.rmslusitania.info/people/saloon/hugh-lane/.
442
Churchill, «World Crisis», 421,447.
443
Wood et al., «Sinking», 179—80.
444
Швіґер, військовий журнал.
445
Телеграма, Head of Kinsale to Admiralty, 5 травня 1915 р., «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
446
Телеграма, Naval Center to Admiralty, 5 травня 1915 p., різні документи «Лузитанії». Документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії. У цій моторошній телеграмі зазначено: «Олд-Хед-Кінсейл доповідає п’ята сорок три артилерійський вогонь у тумані, Брау-Хед».
447
Телеграма, Head of Kinsale to Admiralty, 5 травня 1915 p., «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
448
Телеграма, Naval Center to Admiralty, 5 травня 1915 p., «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
449
Телеграма, Naval Center Queenstown to Admiralty, 5 травня 1915 (21:51), «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
450
Журнал, документи Міністерства оборони, DEFE/69/270, Національний архів Великої Британії.
451
Телеграма, Orion (via Pembroke) to Admiralty, 5 травня 1915 p., «Внутрішні води: робочі телеграми», 1—5 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/112, Національний архів Великої Британії.
452
Там само.
453
Beesly, «Room 40» 90; Ramsay, «Lusitania», 202.
454
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
455
Свідчення, Джон Льюїс, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 587.
456
Свідчення, Майєрс, цитовано у Kalafus et al., «Lest We Forget».
457
«Розповідь місіс Дж. Мак-Фаркуар», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
458
Розмовна назва прапора Британії.
459
Morton, «Long Wake», 101. Майк Пуар’є не згодний з тим, що Мортон міг справді зустрітися з дівчатами Кромптон.
460
Розповідь Роберта Кея, надана Май-ком Пуар’є. Також особлива подяка Робертові Кею.
461
New York Times, 10 травня 1915 р.
462
Швіґер, військовий журнал.
463
Якщо вам цікаво, де саме розташовані всі місця та частини акваторій, просто введіть назви в пошукову систему в Інтернеті.
464
Щоб дізнатися більше про Організацію з вивчення психічних явищ (Society for Psychical Research) та про спіритуалізм кінця XIX — початку XX століття, читайте мою книгу «Thunderstruck», 386—87.
465
Там само, 11,13,401.
466
S. Smith, «Theodate Pope Riddle», Примітки, 8.
467
Katz, «Dearest», 69.
468
Там само, 103; S. Smith, «Theodate Pope Riddle», розд. 8, c. 1.
469
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
470
Цитовано у «The Story of the Sinking of the Lusitania», Deborah Nicholson Lines Davison. Надано місс Девісон.
471
Записка, «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
472
Швіґер, військовий журнал.
473
Телеграма, Censor, Valencia to Admiralty, 7 травня 1915 p., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
474
Там само.
475
Лист, Guy R. Cockbum to Mrs. Prichard, 6 вересня 1915 p., документи Прічард.
476
«Програма допомоги організаціям моряків», «Лузитанія», 21 вересня 1912 p., DX/728, Мерсісайд; «Програма розваг», 21 та 22 квітня, 1915 p., D42/PR3/8/25, архів «Кунард».
477
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 5.
478
Ramsay, «Lusitania», 164.
479
«Розповідь містера А. Дж. Мітчелла», 14 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
480
Розповідь Жозефін Брендел, цитовано у Kalafus et al., «Lest We Forget».
481
Журнал бездротових сигналів, 6 травня 1915 р., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
482
Телеграма, Naval Center Queenstown to Admiralty, 6 травня 1915 p., «Внутрішні води: робочі телеграми», 6—10 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/113, Національний архів Великої Британії.
483
New York Times, 6 травня 1915 p.; Washington Times, 5 травня 1915 p.
484
Washington Times, 5 травня 1915 p.
485
Wilson to Galt, 5 травня 1915 p., документи Вільсона.
486
Wilson to Galt, 6 травня 1915 р., документи Вільсона.
487
Wilson, «Му Memoir», 66—67.
488
Там само, 67.
489
Там само.
490
Там само.
491
Link, «Wilson: Struggle», 398.
492
Washington Times, 6 травня 1915 p.
493
Перехоплена телеграма, Norddeich to all Ships, документи Адміралтейства, ADM 137/3959. Повний текст телеграми:
6 травня 1915 р.
НОРДДАЙХ УСІМ КОРАБЛЯМ
№48
ЛУЗИТАНІЯ виходить з Ліверпуля в напрямку Нью-Йорка 15 травня.
ТОСКАНІЯ виходить із Глазго 7 травня, прямує в Нью-Йорк через Ліверпуль.
КАМЕРОНІЯ 11 000 тонн виходить 15 травня, прямує в Нью-Йорк.
494
Швіґер, військовий журнал.
495
«Розповідь місіс Неш», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 187, Національний архів США, Коледж-Парк; «Розповідь Мод Р. Томпсон», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 187, Національний архів США, Коледж-Парк; Ramsay, « Lusitania», 77.
496
«Розповідь місіс Неш», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 187, Національний архів США, Коледж-Парк.
497
Там само.
498
Lauhat, «Lusitania’sLast Voyage», 5, 69—70.
499
Свідчення, Лео Томпсон, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 673.
500
Телеграма, Kilrane to Director Naval Intelligence, London, 7 травня, 1915 p., «Внутрішні води: робочі телеграми», 6—10 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/113, Національний архів Великої Британії.
501
Свідчення, Альфред Бут, «Слідство», Рядки 262—65, 276—77; Відповіді позивача на допиті, проведеному Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 1, 3.
502
Телеграма, Censor, Valencia to Admiralty, 7 травня 1915 p., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
Телеграма, 7 травня 1915 р., 11:25 ранку, цитовано у: Відповіді позивача на допиті, проведеному May Davies Hopkins, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 8.
503
Lauhat, «Lusitania’s Last Voyage», 70.
504
Інтерв’ю з Френсісом Барроузом, «Лузитанія», Центр письмових архівів BBC.
505
«Розповідь місіс Дж. Мак-Фаркуар», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
506
Швіґер, військовий журнал.
507
Ви, мабуть, уже здогадалися, що ці та інші подібні відомості взято зі списків речей, які знайшли разом із неідентифікованими тілами загиблих пасажирів «Лузитанії». «Неідентифіковані тіла», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд; «“Лузитанія”: особисті речі неідентифікованих тіл» у листі Wesley Frost to William Jennings Bryan, 4 червня 1915 p., папка №341.111L97/37, Національний архів США, Коледж-Парк.
508
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
509
«Розповідь місіс Неш», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 187, Національний архів США, Коледж-Парк.
510
«Записка: рішення капітана», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
511
Швіґер, військовий журнал.
512
Thomas, «Raiders», 96.
513
Швіґер, військовий журнал.
514
Seymour, «Intimate Papers», 1:432; також див. Ramsay, «Lusitania», 77—78.
515
Seymour, «Intimate Papers», 1:432; Cooper, «Walter Hines Page», 306; Ramsay, «Lusitania», 78.
516
Keegan,«First World War», 199; Churchill, «World Crisis», 437.
517
Churchill, «World Crisis», 437.
518
Там само.
519
Там само, 438.
520
Лист, Wilson to Galt, 7 травня 1915 р., документи Вільсона.
521
Швіґер, військовий журнал.
522
Thomas, «Raiders», 97.
523
Швіґер, військовий журнал.
524
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 143.
525
Розповідь Роберта Кея, надана Майком Пуар’є.
526
Цитату Кесслера наведено у Kalafus et аl., «Lest We Forget».
527
Швіґер, військовий журнал.
528
Там само.
529
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 73.
530
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
531
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 р., документи Гарріса.
532
Лист, Gadsden to Mrs. Prichard, 4 липня 1915 р., документи Прічард.
533
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 10 вересня 1915 p., документи Прічард.
534
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 19 вересня 1915 p., документи Прічард.
535
Там само.
536
Швіґер, військовий журнал.
537
Morton,«Long Wake», 103.
538
Лист, Thomas Mahoney to Adolf Hoehling, 14 травня 1955 p., документи Хелінга.
539
Інтерв’ю з Гю Джонстоном, «Лузитанія», Центр письмових архівів ВВС.
540
Там само.
541
Morton, «Long Wake», 102-3.
542
Інтерв’ю з Джоном Бреннаном, «Лузитанія», Центр письмових архівів ВВС.
543
Свідчення, Леслі Мортон, 16 червня 1915 р., 16, «Слідство».
544
Свідчення, Г’ю Джонстон, 16 червня 1915 р., 19, «Слідство».
545
Там само.
546
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 7.
547
Там само, 7—8.
548
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
549
Liverpool Weekly Mercury, 15 травня 1915 p.
550
Там само.
551
Там само.
552
Ballard, «Exploring the Lusitania», 84—85; New York Times, 10 травня 1915 p.; Preston, «Lusitania», 441—42; Свідчення, Кейсі Б. Морган, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 714,715; Свідчення, Лоуренс Спіар, клопотання, 766,767.
Якщо ви хочете дізнатися більше про торпеди та німецькі субмарини взагалі, завітайте на сайт uboat.net — авторитетний ресурс про німецьку підводну війну в часи Першої та Другої світової. Рекомендую розділ «Вибрані технічні дані про субмарини Німецької імперії та їхні торпеди» («Selected Technical Data of Imperial German U-Submarins and Their Torpedoes»), www.uboat.net/history/wi/part7.htm. Також див. www.navweaps.com/Weapons/WTGERPreWWII.htm.
553
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
554
Цитату Джеймса А. Брукса наведено в статті з невідомого джерела, недатована підшивка новин, документи Хелінга.
555
Bisset,«Commodore», 65.
556
Швіґер, військовий журнал.
557
Цитату наведено в телеграмі, Pitney to Tribune, New York, 9 травня 1915 p., різні документи «Лузитанії»», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
558
Свідчення, Ґреґорі К. Девісон, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 837.
559
Свідчення, Томас Квін, 15 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії; Preston, «Lusitania», 453.
560
Див. Garzke et al., «Titanic», а також Wood et al, «Sinking», увесь текст.
561
Wood et al, «Sinking», 177.
562
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії; Preston, 453.
563
Ballard, «Exploring the Lusitania», 87.
564
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
565
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 10 вересня 1915 p., документи Прічард.
566
Свідчення, Вільям Макміллан Адамс, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 24.
567
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 9.
568
Там само, 72.
569
Свідчення, Чарльз Лоріа молодший, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 92,104.
570
Mackworth, «This Was Му World», 242.
571
Там само, 243.
572
Там само, 244.
573
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 9.
574
Там само, 73.
575
«Розповідь Нори Бретертон», не датована, документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
576
Свідчення, Г’ю Джонстон, документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
577
Весь наведений тут діалог передано зі слів Джонстона, там само.
578
Розповідь Роберта Кея, надана Майком Пуар’є.
579
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 11.
580
Там само, 11.
581
Лист, Henry Needham to Mrs. Prichard, 9 липня 1915 р., документи Прічард.
582
New York Times, 2 червня 1915 р.
583
Свідчення, Фредерик Дж. Ґонтлетт, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 115.
584
Достеменно невідомо, що саме сталось у цих ліфтах. Престон наводить цитату одного з коридорних корабля: «Ми чули крики — вони зрозуміли, що потрапили в пастку». Вона також цитує іншого пасажира, який стверджував, що в ліфтах було «повно пасажирів, які кричали». Очевидно, що припинення постачання струму зупинило ліфти, і пасажири всередині пережили справді страшні миті. Проте знавець «Лузитанії» Майк Пуар’є сумнівається, що хтось справді опинився в пастці у ліфті або ж загинув у ньому — адже в розповідях інших пасажирів немає більше ніяких свідчень, що б підтверджували це. Проте ми ніколи не дізнаємося напевне. Preston, «Lusitania», 210.
585
Щодо того, що сталось у цьому підйомнику та багажному відділенні, не виникає ніяких сумнівів.
586
Ramsay, «Lusitania», 214.
587
Там само, 215.
588
Irish Independent, 7 травня 1955 р.
589
«Копії телеграм, що стосуються затоплення “Лузитанії”», різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
590
Телеграма, Galley Head to Admiralty, 7 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.
591
Телеграма, Naval Center Queenstown to Admiralty, 7 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64; також див. Папка «Subs», документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії.
592
Свідчення, Оґден Геммонд, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 171—78; лист, Ogden Н. Hammond to Joseph F. Tumulty, 21 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
593
Свідчення, Леслі Мортон, 16 червня 1915 р., 17, «Слідство»; James Н Brooks, «Statement or Story on the Sinking of the Lusitania», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк; свідчення, Ісаак Леманн, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 297.
594
уривок цього діалогу наводиться зі слів Ісаака Леманна там само, 297—98.
595
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
596
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
597
Там само.
598
Там само.
599
Свідчення, Гю Роберт Джонстон, 16 червня 1915 р., 19, «Слідство».
600
Інтерв’ю з Г’ю Джонстоном, «Лузитанія», Центр письмових архівів ВВС.
601
Інтерв’ю з Г’ю Джонстоном, «Лузитанія», Центр письмових архівів ВВС; свідчення, Г’ю Роберт Джонстон, 16 червня 1915 р., 19, «Слідство».
602
Thomas, «Raiders», 97.
603
Це речення настільки не подібне до того, що Швігер міг би написати у своєму журналі, що в деяких дослідників «Лузитанії» навіть з’явилися підозри, що хтось міг пізніше відредагувати його журнал. Але я наводжу цитату як є, бо в журналі записано саме так, а в мене немає можливості дізнатися достеменно, чи редагував він свій журнал, щоб виглядати кращою людиною в очах майбутніх поколінь. Швігер, військовий журнал.
604
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 14, 78.
605
Там само, 17.
606
«Розповідь містера А. Дж. Мітчелла», 14 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
607
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 82—83.
608
Стаття в газеті, «Нокс розповідає про кінець Лузитанії» («Knox Describes Lusitania’s End»), надано Майком Пуар’є, цитовано у Kalafus et al, «Lest We Forget».
609
«Розповідь Нори Бретертон», не датована, документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
610
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
611
Kalafus et al., «Lest We Forget».
612
Розповідь Ґрейс Френч, Lennox Herald, травень 1975 р., надано Майком Пуар’є.
613
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
614
Liverpool Weekly Mercury, 15 травня 1915 р.
615
Там само.
616
Mackworth, «This Was Му World», 244.
617
Там само.
618
Розповідь Дороті Коннер, надано Майком Пуар’є.
619
«Розповідь місіс Неш», документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 187, Національний архів США, Коледж-Парк, 2.
620
Там само, 3.
621
Цю деталь також повідомив Майк Пуар’є.
622
Свідчення, Леслі Мортон, 16 червня 1915 р., «Слідство», рядок 495. Мортон пише, що номер шлюпки був 13, але знавець Майк Пуар’є вважає, що той помилився, і насправді це була шлюпка № 9.
623
Morton, «Long Wake», 105.
624
Там само, 106.
625
Там само, 107.
626
Там само.
627
Там само.
628
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 18.
629
Irish Independent, 7 травня 1955 p.
630
Розповідь Роберта Кея, надано Майком Пуар’є.
631
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 20-21,85.
632
Папка «Subs», 7 травня 1915 p., 14:26, документи Адміралтейства, ADM 137/4101, Національний архів Великої Британії; також див. документи Черчилля, CHAR 13/64.
633
Morton, «Long Wake», 108.
634
Після неї в трубу затягло... — Ramsay,«Lusitania», 87; Morton, «Long Wake», 108.
635
Morton, «Long Wake», 108. Більше на цю тему див. у Ballard, «Exploring the Lusitania», 10.
636
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 р., документи Гарріса.
637
Lauritas, «Lusitania’s Last Voyage», 85—87.
638
Лист, Hugh Johnston to Adolf Hoehling, 25 вересня 1955 p., документи Хелінга.
639
Телеграма, Head of Kinsale to Admiralty, 7 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.
640
Я вирішив зробити примітку, бо нерідко саме такі подробиці змушують читача зупинитись і поставити собі запитання: «Гммм, а звідки ви знаєте, що він підійшов до свого вікна?» Дуже просто: він сам розповів: Frost, «German Submarine Warfare», 187.
641
Там само, 188.
642
Це, знову ж таки, він розповідає сам: «Я, мабуть, хвилин десять чи п’ятнадцять міряв кроками кабінет». Там само.
643
Телеграма, Admiralty to S.N.О. Queenstown, 7 травня 1915 р., документи Черчилля, CHAR 13/64.
644
Лист, Vice-Admiral С.Н. Coke to Admiralty, 9 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
645
Hendrick, «Life and Letters», 2:1—2.
646
Там само, 2:2.
647
Розповідь Джека Лоуренса. Разом із діалогом наводиться у Lawrence, «When the Ships Came In», 134—39.
648
Cooper, «Woodrow Wilson», 286.
649
Швіґер, військовий журнал.
650
Лист, Е.S. Heighway to Mrs. Prichard, 25 червня 1915 p., документи Прічард.
651
основні відомості про переохолодження див. у Weinberg, «Hypothermia».
652
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
653
Там само.
654
Mackworth, «This Was Му World», 246.
655
Там само, 247.
656
Там само, 248.
657
Morton, «Long Wake», 108.
658
Свідчення, Фредерик Дж. Ґонтлетт, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 123.
659
Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 25.
660
Як приємно, насправді приємно, що колись люди звертались один до одного «друже» (англ, «old chap» — давній приятелю, давній друже, старий). Там само, 40.
661
Morton, «Long Wake», 108—9.
662
Lauriat,«Lusitania’s Last Voyage», 29.
663
Там само.
664
Розповідь Генрі Вуда Сімпсона, наводиться в статті «Врятовані з “Лузитанії”», («Saved from the Lusitania»), Church Family, 14 травня 1915 p., надано Майком Пуар’є.
665
Мерсі, Звіт 1, розповідь Джорджа Білбро.
666
Див. повний список суден, що брали участь у порятунку, у листі: Vice-Admiral C.H. Coke to Admiralty, 9 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
667
Frost, «German Submarine Warfare», 191.
668
Ramsay, «Lusitania», 25—26.
669
Lauriat, «Lusitaniafs Last Voyage», 34.
670
«Розповідь містера А. Дж. Мітчелла», 14 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
671
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
672
Hayden Talbot, «The Truth About the Lusitania», Answers, 8 листопада 1919 p., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
673
Ця фраза робить усю її розповідь дещо правдоподібною. Таку незначну річ зрозуміють лише підводники: панує тиша, хоча навколо всюди смерть та полум’я.
674
Швіґер, військовий журнал.
675
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 85,147-48.
676
Телеграма, Lands End Wireless Station to Chief Censor, 7 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.
677
Ramsay, «Lusitania», 274.
678
New York Times, 21 листопада 1915 р.
679
Там само.
680
Лист, Norman Н. Turner to Adolf Hoehling, 18 вересня 1955 p., документи Хелінга.
681
діалог наводиться у Mackworth, «This Was Му World», 248-49.
682
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.
683
Lauriat,«Lusitania’s Last Voyage», 41. Майк Пуар’є повідомляє, що чоловіком був Мак-Мюррей.
684
Boston Daily Globe, 11 травня 1915 р.
685
Mackworth, «This Was Му World», 251.
686
Там само, 254.
687
Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 р., документи Гарріса.
688
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
689
Katz, «Dearest», 120.
690
Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.
691
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 161.
692
Телеграма, Tuchy, London to New York World, 9 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.
693
Там само.
694
Як і з багатьох інших приводів, існують суперечності й щодо точної кількості пасажирів та членів команди на борту, кількості загиблих, а також щодо кількості американців. Я обрав офіційні дані «Кунард». Див. «Загальний аналіз пасажирів та членів команди», а також «Список пасажирів за громадянством» у «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.
695
Лист, Charles Р. Sumner to General Manager’s Office, Cunard, 18 травня 1915 p., D42/PR13/32, архів «Кунард».
Один цей лист може передати страшну картину трагедії. На тринадцяти сторінках з одинарним інтервалом наведено всі телеграми, які передавали одне одному головний офіс «Кунард» та нью-йоркське відділення.
696
Подробиці пошуків Леслі Мортона взято з книги Morton, «Long Wake», 112—13.
697
Цей фрагмент шлюпки зберігається в Гуверівському інституті, Стенфордський університет.
698
Frost, «German Submarine Warfare», 226-28.
699
Там само, 226.
700
«Ідентифіковані тіла, список Південного берега», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.
701
Frost,«German Submarine Warfare», 228.
702
Телеграма, 15 липня 1915 р., «Тіло чоловіка винесло на берег», D42/PR13/1/226—250, архів «Кунард».
703
Телеграма, Wesley Frost to William Jennings Bryan, 13 травня 1915 p., папка 341.111L97/16, Національний архів США, Коледж-Парк.
704
Телеграма, U S. Consul General, London, to William Jennings Bryan, 7 квітня 1915 p., «Міжнародні відносини».
705
Лист, Sgt. J. Regan to U.S. Consul Wesley Frost, 20 серпня 1915 p., папка 341.111L97/105, Національний архів США, Коледж-Парк.
706
подробиці розтину тіла Шилдса можна знайти в листі, Wesley Frost to U. S. Secretary of State, 27 липня 1915 p., а також у додатку «Розтин тіла Віктора Е. Шилдса», папка 341.111.L97/87, Національний архів США, Коледж-Парк.
707
Лист, Alfred A. Booth to Charles Р. Sumner, 8 травня 1915 р., D42/C1/1/66, частина 2 з 4, архів «Кунард».
708
Лист, Charles Р. Sumner to Alfred А. Booth, 14 травня 1915 р., D42/C1/1/66, частина 2 з 4, архів «Кунард».
709
Washington Times, 10 травня 1915 р.
710
«Ідентифіковані тіла», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд; лист, Wesley Frost to U. S. Secretary of State, 17 вересня 1915 p., папка 341.111L97/123-124, Національний архів США, Коледж-Парк.
711
Я вирахував ці числа на основі даних, що містяться в «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.
712
Preston, «Lusitania», 297.
713
Лист, Grace French to Mrs. Prichard, 10 вересня 1915 p., документи Прічард.
714
Лист, Theodate Pope to Mrs. Prichard, 4 лютого 1916 p., документи Прічард.
715
Лист, Ruth М. Wordsworth to Prichard, 9 липня 1915 р., документи Прічард.
716
Анотація телеграми, Richard Webb to Cecil Spring-Rice, 11 травня 1915 р., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
717
Horgan, «Parnell to Pearse», 274.
718
Там само, 273.
719
Там само, 275.
720
«Меморандум щодо дій капітана», 8 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
721
Телеграма, Richard Webb to Cecil Spring-Rice, 11 травня 1915 p., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
722
Лист, Wesley Frost to William Jennings Bryan, 11 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
723
Записка, «Розповідь капітана В. А. Касла», 14 травня 1915 р., документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
724
Independent, 24 травня 1915 р.
725
Зображення справжніх розшифрувань можна знайти в документах Міністерства оборони, DEFE/69/270, Національний архів Великої Британії.
726
Там само.
727
Там само.
728
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., 4, «Слідство».
729
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 143; телеграма, Wesley Frost to William Jennings Bryan, 9 травня 1915 p., «Міжнародні відносини». У своїй телеграмі Фрост наводить цитату пасажира, що починається зі слів «Опівдні корабель почав іти загзагом... коло узбережжя Ірландії».
730
Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., 15, «Слідство».
731
Додаток до звіту, документи Міністерства транспорту, МТ 9/1326, «Слідство», 9.
732
Там само, 7.
733
Лист, Norman Н. Turner to Adolf Hoehling, 18 вересня 1955 p., документи Хелінга.
734
Записка, Голова відділу морської історії, 25 жовтня 1972 р., документи Міністерства оборони, DEFE/69/270, Національний архів Великої Британії.
735
Beesly, «Room 40», 121.
736
стаття та інтерв’ю, Патрік Біслі, Різне 162, Арт. 2491, Імперський воєнний музей.
737
Записка, «Лузитанія — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
738
Irish Independent, 7 травня 1955 р.
739
Bisset, «Commodore», 46.
740
Liverpool Weekly Mercury, 15 травня 1915 р.
741
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 101; Wood et al., «Sinking», 179—80.
742
Ballard,«Exploring the Lusitania», 194—95. До речі, у книзі Балларда багато цікавих фотографій (152—91), на яких зображено уламки «Лузитанії» на дні моря — їх зробили під час вивчення уламків у 1993 році.
743
Garzkeetal., «Titanic», 260—61; Woodetal., «Sinking», 181—183,187. Також див. Додаток до звіту, документи Міністерства транспорту, МТ 9/1326, «Слідство».
744
Preston, «Lusitania», 453.
745
Свідчення, Джордж Літтл, 15 травня 1915 р., «Свідчення, вилучені з документів Торговельної палати», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії; Preston, «Lusitania», 453.
746
Garzke et al., «Titanic», 256—260, 263-267; Wood et al., «Sinking», 174-178,186,188.
747
New York Times, 15 листопада 1921 р.
748
Резолюція, 16 травня 1915 р.; Медичний коледж Раш, резолюція, 16 травня 1915 р.; Коледж стоматології, Університет Іллінойсу, резолюція, 11 травня 1915 р.; Генеральна асамблея штату Теннессі, резолюція: документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк; Cooper, «Vanity of Power», 33—34; Cummins, «Indiana’s Reaction», 13,15,17.
Хочу додати, що мені дуже приємно було читати резолюцію штату Луїзіана на тлі жорсткої політичної ситуації в Америці під час написання книги: «Така криза, що зараз панує у нашій країні, вимагає від наділених владою розсудливості, розважливості, стійкості та точності мислення».
«Волею Господа ця країна має такого лідера у Вудро Вільсоні... який разом зі своїми радниками вже продемонстрував стриманість та відважність і велику людяність, що відображує почуття його вірних громадян».
Резолюція, 20 травня 1915 р., Законодавчий орган Луїзіани, документи «Лузитанії», мікроплівка 580, котушка 197, Національний архів США, Коледж-Парк.
749
німецька газета Neue Preussische Zeitung, 10 травня 1915 р., переклад, «Аналіз зарубіжної та німецької преси», скринька 2, колекція Бейлі/Райан.
750
Телеграма, Heer[нерозбірливо], New York, to Evening News, London, 8 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.
751
Berg, «Wilson», 364; Link, «Wilson: Struggle», 382.
Редактор газети Освальд Ґаррісон Віллард у своїй автобіографії «Fighting Years» заявив, що саме він заронив ідею вислову «надто гордий, щоб битися» («too proud to fight») у думки президента. Хоч і ненавмисне. Він обговорював концепцію промови з Тамулті, особистим секретарем Вільсона, але й гадки не мав, що той передасть цю ідею Вільсонові. Villard, «Fighting Years», 256—57.
752
Berg, « Wilson», 364.
753
Wilson to Galt, 11 травня 1915 p., документи Вільсона.
754
Wilson to Galt, 12 травня 1915 р., документи Вільсона.
Вільсон розумів, що дипломатичні ноти протесту навряд чи дадуть якийсь ефект, але все одно вважав їх важливими. «Фактів ними не змінити, — писав він у листі до Ґалт від 8 серпня 1915 р., — як і планів чи цілей. Вони не приносять миттеєвих результатів. Але вони здатні заронити якісь думки, які можуть — навіть підсвідомо — змінити точку зору й започаткувати зустрічний потік. Принаймні я на це сподіваюсь, і це єдина надія для спантеличених англійців!»
755
Телеграма, William Jennings Bryan to German Foreign Office, via U. S. Amb. James Gerard, 13 травня 1915 p., «Міжнародні відносини», 394; Berg, «Wilson», 365—66.
756
Cummins, «Indiana’s Reaction», 24.
757
Wilson to Galt, не датовано, документи Вільсона. Вільсон писав: «Він і дійсно зрадник, хоча я, принаймні зараз, можу сказати це тільки Вам».
Дезиртирство Брайана прикро вразило Вільсона. У листі до Ґалт від 9 червня 1915 року він писав: «Відставка містера Брайана завдала мені чимало болю. Завжди прикро, коли розумна неупереджена людина, яку ти вважав другом та довіреною особою, відвертається від тебе й піднімає на тебе руку; важко ставитися до цього справедливо і не сприймати це як вияв лихих намірів».
На це Ґалт відповіла: «Ура! Старого Брайана більше немає!»
758
Starling, «Starling», 62.
759
Halpem, «Naval History», 306.
760
Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 36.
761
Холл, протокол, 27 грудня 1915 р., різні документи «Лузитанії», документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії.
762
New York Times, 9 вересня 1915 р.; «Список суден, потоплених U-88», скринька 2, колекція Бейлі/ Райан.
763
Cummins, « Indiana’s Reaction», 30.
764
«Щоденник капітана Хоупа», 5 листопада 1916 р., документи Адміралтейства, ADM 137/4169, Національний архів Великої Британії.
765
Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 194.
766
Там само.
767
Tuchman, «Zimmermann Telegram», 141; Birnbaum, «Peace Moves», 277. Такман зауважує, що в плані Гольцендорффа (а він займає майже двісті сторінок) є навіть такі подробиці, як калорійність звичайного британського сніданку та відсоток вовни в тканині, з якої шиють спідниці англійські жінки. Кервер наводить інший приклад ілюзорного мислення, яке охопило німецький флот: адмірал Едуард фон Капелле 1 лютого 1917 року сказав: «З військової точки зору я вважаю, імовірність вступу Америки у війну на боці ворога нульова». Tuchman, «Zimmermann Telegram», 139; Koerver, «German Submarine Warfare», xxxiii.
768
Діалог, який я наводжу тут, подає Холл у розділі 25 своєї неопублікованої автобіографії «Draft D», документи Холла.
769
Там само; Boghardt, «Zimmermann Telegram», 106—107; Link, « Wilson: Campaigns», 343.
770
Hall, «Draft D», розд. 25, документи Холла.
771
Tuchman, «Zimmermann Telegram», 151.
772
Boghardt, «Zimmermann Telegram», 78,101,105. Свою розповідь я мусив скоротити, бо про телеграму Циммермана можна написати откремий том, як і зробили деякі інші автори. Щоб дізнатися більше з цієї теми, спочатку прочитайте роботу Такмана — це варто зробити вже тільки заради його яскравого стилю. Найбільш сучасне дослідження цієї теми подані у Boghardt, «Zimmermann Telegram» (2012) та Gannon, «Inside Room 40» (2010).
773
Beesly, «Room 40», 223.
774
Tuchman, «Zimmermann Telegram», 185.
775
Лансінг, особиста записка, 19 березня 1917 р., документи Лансінга.
776
Там само, 20 березня 1917 р.
777
Link, «Wilson: Campaigns», 421.
778
Sullivan, «Our Time», 272—73.
779
New York Times, 3 квітня 1917 р. — у цьому номері на першій шпальті вийшов повний текст промови Вільсона. Також див. Link, « Wilson: Campaigns», 422—26.
780
New York Times, 3 квітня 1917 р.
781
Churchill, «World Crisis», 682—83. Леді Еліс Томпсон — вона жила на початку XX століття і вела щоденник — була невисокої думки про США через їх утримання від війни. Двадцять сьомого лютого 1917 року, після потоплення лайнера «Кунард» «Лаконія», вона записала: «Мерзенний президент США, можливо, таки отримає “пенделя”, який підштовхне його, щоб помітити це нове німецьке безчинство. Він і досі вдає, що “обдумує ситуацію”...» Після ще одного потопленого судна, 24 березня 1917 року, вона пише: «Підозрюю, що Вільсон напише ще одну ноту!!! І цей черговий варварський учинок зникне в забутті. Вони — нація людей, що багато говорять, але мало роблять, — і хай їм грець». Щоденники леді Еліс Томпсон, т. 2 та 3, № 15282, Імперський воєнний музей.
782
Frost, «German Submarine Warfare», 5.
783
Sims, « Victory at Sea», 43.
784
Там само, 51.
785
Halpem, «Naval History», 359.
786
Lawrence, «When the Ships Came In», 131—32.
787
Там само, 132.
788
Там само, 133.
789
New York Times, 21 листопада 1915 р.
790
Ramsay, «Lusitania», 161; Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 172.
791
Лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
792
Лист, Mabel Every to Adolf Hoehling, [4] травня 1955 p., документи Хелінга; Ramsay, «Lusitania», 161; лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
793
Лист, William Thomas Turner to Miss Brayton, 10 червня 1915 p., D42/PR13/29, архів «Кунард».
794
Лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
795
New York Times, 21 листопада 1915 p.
796
Лист, George Ball to Adolf Hoehling, 22 липня 1955 p., документи Хелінга.
797
Там само.
798
Папка «Бойовий порядок для субмарин»: звіт про виходи субмарин, запис від 5 вересня 1917 р., документи Адміралтейства, ADM 137/4128, Національний архів Великої Британії; Grant, «U-Boat Intelligence», 73,185.
799
Це музей «Strandingsmuseum St. Geoige» у Торсмівде, Данія — зовсім близько від узбережжя Північного моря. Рубка U-20 стоїть на газоні перед головним фасадом, усі механізми та люки демонтовано. Палубна гармата Швігера — колись така смертоносна — встановлена в самому приміщенні музею, навпроти стенда з іншими частинами субмарини. Більше про музей можна дізнатися на сайті www.strandingsmuseet.dk/abotit-us.
800
«Чернетки записів», Холл 2/1, документи Холла.
801
Лист, Hall to Percy Madeira, 6 жовтня 1934 p., Холл 1/6, документи Холла.
802
Ramsay, «Blinker Hall», 299.
803
Mackworth, «This Was Му World», 262.
804
Там само, 259.
805
Там само, 260.
806
Стаття «На пам’ять від Джорджа Кесслера» («Compliments of Geoige Kessler»), American Menu, 14 квітня 2012 p., 12.
807
Більше з історії книгарні Lauriat’s можна дізнатися з газети Boston Globe за 1 жовтня 1972 р., 19 травня та 13 червня 1999 р.
808
Kansas City Star, 15 червня 1919 р. Надано Майком Пуар’є.
809
Katz, «Dearest», 121.
810
Cunningham, «Му Godmother», 51.
811
Katz, «Dearest», 122.
812
Там само, 125.
813
Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 171.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги