Позичене обличчя

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Перш ніж повернутися до готелю, Девітт зробив короткий візит О'Брайну. Від нього він дізнався, що в Кілдар прибула кримінальна поліція з окружного міста, яка завтра продовжить розслідування.

— Повинні ж вони показати, ніби щось роблять, — іронічно зауважив О'Брайн, силкуючись приховати своє занепокоєння. Він сподівався, що Девітт почне розпитувати про наміри приїжджих, але той, обмежившись кількома загальними запитаннями, пішов.

Коли він дістався до готелю, вже вечоріло. Там його чекали Клагг, Стелла і місіс Ейн. Вони сиділи в кухні і пили каву. Нова служниця, Бес, мила посуд. Гайлен була у своїй кімнаті. У пивному залі лежала на помості Лайн, яку після розтину в окружному місті одразу ж привезли назад. Біля труни, вся в чорному, сиділа сестра ордену урсулінок, тихо бурмочучи молитви запалими старечими устами. Чотири товсті свічки дуже коптіли, й від них ішов неприємний запах.

Обличчя Лайн помітно змінилося. Без гриму воно було старішим, шкіра набула голубуватого відтінку, але риси випромінювали спокій і гармонію, яких вона не знала в житті.

За Девіттом увійшли Клагг, Стелла і місіс Ейн. Всі постояли біля труни і повернулися до кухні.

Клагг витяг записничок, почухав носа, надів окуляри, що надали його червонощокому лагідному обличчю кумедної поважності, і сказав:

— Спочатку доповім про особу Сліма Джойса, п'ятдесяти трьох років, кушніра.

— Скоротіть вступ, викладайте факти! — наказав Девітт.

— Фактів обмаль. Ви, напевне, скажете, що змарновано час, але…

— Слухайте, Клагг, про час поговоримо потім. Отже, Джойс…

— Я опитав одинадцять осіб, заглянув у церковні книги, порозмовляв з адвокатом Беллом — одне слово, витратив одинадцять годин. Джойс, нині всіма шанований громадянин Кілдара, глибоко релігійна людина. Він жахається навіть порожньої пляшки з-під віскі. Двадцять років тому лише щасливий випадок допоміг йому уникнути суду. Ще бувши дитиною, розповідала стара селянка (довелося протеревенити з нею дві години), якось у нападі люті він залізякою вбив собаку. Пізніше, коли виріс, його злостивість поглибилась. На весіллі своєї сестри, розповідав церковний служка (на нього я витратив півтори години), він ударив одного з гостей пляшкою по голові, і так невдало, що бідолаха вмер. Тільки завдяки тому, що знайшлися очевидці, які посвідчили, ніби той напав на Джойса з ножем, він уникнув в'язниці. Наступні роки Джойс провів в Англії, повернувся звідти з деякими заощадженнями і відкрив власну майстерню. Торговець папером Шеллей (дві години розмови) розповів, що вже тоді Джойс удався до релігії. Можливо, він утнув щось таке, що мучило його сумління, тому й вирішив шукати рятунку в релігії. Крім того, Джойс заслаб на очі. Коротко і ясно…

— Добре, що коротко і ясно, — буркнув Девітт. — Але викладайте далі…

— Отже, Джойс поступово став великим святенником. А зараз ви дізнаєтесь про велике відкриття. Хоч коштувало воно мені три години, але річ дуже важлива: незважаючи на те, що Джойс присвятив своє життя богові, він і тепер піддається нападам раптового гніву, як тридцять років тому.

— Скільки годин, ви сказали, витратили на це відкриття?

Клагг зазирнув до свого записничка.

— Якщо точно, то три з половиною години.

— Мені для цього вистачило не більше чверті години, — спокійно зауважив Девітт. — Люб'язний, віруючий Джойс став ще злостивіший, ніж колись. Але свою злість він зганяє тепер не на людях, а на телятах, вівцях та коровах. Він убиває їх не гуманним способом, як належить різникові, а так довго мучить, що шкура їх перетворюється на сито.

Клагг знову почухав носа.

— Треба було сказати одразу, сер. Звідки ж я знав, що вам це відомо. Я не ясновидець.

— Кажіть далі!

— Цікаве ставлення Джойса до овдовілої місіс Скрогг, котра нічим не поступається йому в побожності.

— Вони добре порозумілись?

— Дуже добре.

– І скільки годин вам було потрібно, щоб з'ясувати це?

— Не менше години, але її я не включатиму в рахунок, — сказав Клагг тихо. — Усі, з ким я розмовляв, твердили, що зовні скромний кушнір — насправді дуже багата людина, що він привласнив Скроггове майно.

— Хвилинку. — Пам'ятаючи про небіжчицю в домі, Девітт утримався від жарту і мовив, тамуючи усмішку: — Ви сьогодні не на висоті, Клагг. Про те, що Джойс зібрав невеличкі статки як посередник в орендуванні церковних земель, що на його рахунку в банку 1800 фунтів, цвірінчать навіть горобці на дахах.

— Пробачте, але…

— Розміри його заощаджень не зовсім точні, але все інше відповідає дійсності. Будь ласка, місіс Ейн, тепер ваша черга.

— Про Скроггів нічого нового, — вона подала йому кілька списаних аркушів. — Звичайне патякання, до якого завжди вдаються, коли люди невидимими стежками приходять до грошей. Загалом три години, ніяких особливих витрат, ніяких особливих труднощів, ніякої небезпеки для життя. Отже, найнижча розцінка — 5 шилінгів за годину, — підсумувала місіс Ейн, визивно поглядаючи на Девітта.

— Те, що ви тут з'ясували, справді дуже цікаве, — мовив він, гортаючи аркуші. — Отже, цілком можливо, що стара зовсім не кульгава.

Він глянув на двері пивного залу.

— Якби вона змогла відповісти на запитання лиш одним словом «так» чи «ні», таємницю було б розгадано.

— Гадаєте, це робота старої Скрогг? — спитала місіс Ейн, як завжди уїдливо-агресивннм тоном.

— Гаккетт присягалася, що Скрогг дуже хвора, без сторонньої допомоги з ліжка не підводиться, без милиць не ступить і трьох кроків. Але тепер ми знаємо, що це вельми сумнівне твердження.

Місіс Ейн на знак згоди кивнула головою.

— Так, цілком можливо, що обидві вони діють спільно. І Джойс із ними.

Стелла, яка сиділа в кутку і звідти стежила за Девіттом, чекала, чи він ще скаже що-небудь, потім мовила саркастично:

— Видно, що ви цілком у курсі справ, Патріку. Але від мене так легко не відкараскаєтесь, як від Ейн, — вона з симпатії до вас і щоб подражнити нашого шановного шефа, вдає, ніби шпигування — втіха, та й годі, а з себе корчить ясновидицю. Певне, з Фіннігеном ви вже розмовляли і, певне, теж подумали, що переважна частина жінок липне саме до таких типів.

— Не філософствуйте, Стелло. За це нам не платять, — перебив її Клагг.

— Що ж ви цікавого відкрили?..

— Дещо є, — відповіла Стелла сухо. — Гадаю, Патріку, те враження, яке справив на вас Фінніген, точне. Людина набита суперечностями… Проте Фінніген може бути галантним… Він зовсім не дурний. Я просиділа вчора вечір у барі «Веселий ірландець» і без особливих зусиль зав'язала з ним розмову.

— Без особливих зусиль ви зав'язуєте з чоловіками не лише розмову, — підколола її місіс Ейн.

— Довелося стільки випити того жахливого джину, що мене аж занудило, але справа була варта заходу. Виявляється, Гайлен чотири дні перебувала в Реммінгтоні й там часто зустрічалася з Фіннігеном, якщо під цим словом розуміти інтимні стосунки.

— У вас є незаперечні докази? — спитав Девітт.

— Авжеж. Я покладаюся не тільки на сердечні почуття закоханого богатиря, який, наче мала дитина, вчепився у спідницю Гайлен. Він навіть не зробив спроби поцілувати мене. Він марить своєю Гайлен.

— Чи не марив він також і своєю Енн, і своєю Лайн? — кисло спитала місіс Ейн.

— Отже, в той час, коли сталися вбивства, Гайлен і Фінніген були разом? Де ж вони зустрічалися? — допитувався Девітт.

— У готелі «Веселий ірландець». Я розмовляла з його власником, і він присягається, що обоє у неділю ввечері і вночі — тобто тієї ночі, коли загинула Енн, — були у своїй кімнаті, в ліжку. Фінніген навіть кілька разів спускався вниз по пиво.

— Але ж господар не бачив Гайлен, — висловив сумнів Клагг.

— То, кажете, увечері ви розмовляли з Фіннігеном? Довго? — поцікавився Девітт.

— О сьомій вечора я спіймала його на гачок, о дев'ятій ми випили на брудершафт, опівночі він признався мені. у своєму довічному коханні до Гайлен, о першій годині…

— Шість годин бурхливих виявів сердечних почуттів, — констатував Девітт. — А де весь цей час була Гайлен?

Стелла свиснула.

— Ви геній, Патріку. Чому я сама про це не подумала? Наш закоханий Геркулес багато разів поривався піднятись у своє любовне гніздечко, і коли він це, зрештою, зробив, то повернувся назад розчарований. Він сказав, — що вона, певне, в Коннемарі у своєї тітки, яку вже давно збиралася навідати.

— Отже, вона має тітку в Коннемарі, — зауважив Девітт і звернувся до місіс Ейн: — Їдьте туди і довідайтесь, чи є така тітка насправді. Коли так, зберіть відомості про неї, щоб я знав, як з нею розмовляти.

— Загалом, — Клагг зібрав на столі всі записи, — набралася 61 година. Це становить 12 фунтів. Крім того, особливі витрати становлять 4 фунти 8 шилінгів.

— Клагг, ви типовий персонаж з роману Діккенса, — вигукнула Стелла. — Гроші, гроші… Все чисто перетворюєте на фунти і шилінги!

— Моя люба Стелло! — відповів Клагг з гідністю. — Я маю четверо дітей і мушу піклуватися про сім'ю. Протягом двох років я плекаю надію збудувати дім для своєї родини. Але я потрапив до рук шахраїв, негідників, бандитів, гангстерів, які звуться архітекторами, і, нарешті…

— Годі, Клагг, — перебила його місіс Ейн. — Ваше фінансове становище нікого не цікавить. Ми всі знаємо, що ви найнужденніша людина у Дубліні, та коли ви раптом віддасте богові душу, то залишите своїй удові щонайменше п'ять тисяч фунтів. Але годі про це.

Вона звернулась до Девітта:

— Хто, на вашу думку, вбивця? Гайлен? О'Брайн? Джойс? Стара Скрогг? Чи приятелька Гаккетт? Чи хтось такий, про кого ми нічогісінько не знаємо?

— Мотиви є в усіх, — сказала Стелла. — Ми, очевидно, встановимо, що і часу для вбивства кожен з них мав аж занадто.

— Так, убивцею міг стати кожен із цих людей, — погодився Клагг. — Через те ми мусимо продовжувати слідство щодо всіх. Ця справа дорого коштуватиме!

— Хоч я ваша підлегла, Клагг, — не на жарт розсердилася місіс Ейн, — але скажу відверто: ви страшенно нервуєте мене. Нестерпно! Таку низькооплачувану роботу, як у вас, я можу знайти собі і в іншому місці.

— Вбивцею міг бути кожен з них! — наполягав Клагг.

— Ні! — відрубав Девітт. — О'Брайн може здогадуватись, хто злочинець, він міг навіть допомогти йому у вбивстві, але сам він не вбивця.

— Точно, — погодився Клагг.

— О'Брайн не людина, а вгодований слон. А вгодований слон ніколи не зможе спуститися чи піднятись вузькою шахтою по залізних скобах. Вбивці довелося зробити це кілька разів.

— З цим можна погодитися, — мовила місіс Ейн.

— Я б зосередив увагу на обох дамах з притулку для багатих удів і благочестивих мімів, — порадив Клагг. — Віддаленість притулку від Кілдара не є перешкодою. Заклад, безперечно, має машину, щоб їздити на базар за покупками. Можна припустити, що, скажімо, Гаккетт сама водить машину.

Запала тиша. Девітт знову пройшовся по кухні й зупинився біля вікна. Приваблені світлом, знадвору в шибки билися комарі і метелики.

Позаду Девітта дзижчала звичайна кімнатна муха. Він обернувся, провів її очима і мовчки вийшов.

— Ходімо спати. — Стелла позіхнула. — Я ще й досі не можу видихати той клятий джин.