Право на пиво

Вадим Тарасенко Останній рейс Шерлока Холмса

Простір набубнявів і виплюнув із себе космічний корабель. І тієї ж миті чотири торсіон-датчики, вкриті броньовими ковпаками, в унісон повідомили Центральному Бортовому Комп’ютерові, що корабель класу S2 «Гермес» знаходиться у стандартному тривимірному просторі Ейнштейна-Рімана. Гіперпоріг успішно перейдено. За невловимий для людської свідомості проміжок часу, після одержання цього сигналу, ЦБК знайшов потрібний файл і запустив програму перевірки корабля. Електронні імпульси заметушилися по відсіках, просочуючись у найпотаємніші куточки. І звідусіль назад поверталася стандартна відповідь, висловлена безпристрасною електронною мовою: «Норма»; силова установка — «Норма»; енергоустановка — «Норма»; система життєзабезпечення — «Норма»… По всіх 1278 параметрах — «Норма». «Гермес» успішно здійснив стрибок у 237 світлових років.

Ще за кілька мілісекунд електронні блоки ЦБК, неухильно підкоряючись закладеному в них алгоритмові, згенерували програму А001. Через десять тактів стотеррагерцевого процесора комп’ютер знайшов означення цієї команди.

Короткі, точні імпульси стали запускати одні механізми і контролювати інші. Команди дублювалися п’ятнадцять разів — вищий ступінь надійності, прийнятий на гіперпросторових кораблях. Програма А001 виводила з анабіозу людей, які лежали у своїх біокапсулах усередині корабля.

«Гермес», що значився в Центральному Диспетчерському розкладі Космічних перевезень як рейс AQ543H швидкий, наближався до своєї мети — планети Аріадна, зоряної системи Золоте руно.

23 години 56 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

«За три дні ми на Аріадні. От і закінчилися мої польоти за драконівськими правилами, що забороняють уживати навіть пиво. Та дарма. Незабаром на Аріадні поп’ємо пивця досхочу!.. А потім почесні проводи на пенсію, затишний будиночок на березі Темзи… І ніякого тобі поту на чолі, коли натискаєш кнопку «ГІПЕРПЕРЕХІД», щоб опинитися за виворотом Всесвіту, ніякого тобі серцебиття, коли побачиш червоне світло тривоги на незліченних індикаторах і табло пульту керування космічним кораблем. І більше не доведеться стрімголов вискакувати з каюти, часом тільки в трусах, і мчати до рубки керування під приголомшливе ревіння сирен тривоги», — космічний вовк, сімдесятип’ятирічний капітан 1-го рангу Космічного Флоту, кавалер орденів Мужності і Далекого Космосу Шерлок Холмс сидів у кріслі пілота і звично контролював показники численних приладів. — Дяка Баскервилю. Призначив на спокійний маршрут. Один прямий стрибок, без жодних поправок на кривизну простору, нерівномірність часу та інших викрутасів Великого Космосу. Що не кажи, догодив старому».

…У каюті першого класу А2 нестерпним для очей світлом зблиснув промінь бластера, і на «Гермесі» однією людиною стало менше.

14 годин 21 хвилина до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, складайте пакет-хвилю на Землю.

— Слухаюся, капітане, — перший, а він же єдиний помічник капітана, звично вмостився в кріслі перед дисплеєм торсіон-передавача.

— Набирай. Сьогодні, дев’ятого нуль другого цього року, приблизно о другій годині ночі за Середньогалактичним часом у своїй каюті з незареєстрованого бластера був убитий пасажир Джон Мюррей. Уживаємо заходів…

— Кеп?

— Що таке?

— Комп’ютер прізвище Мюррей висвітив червоним — помилка.

— Що за чорт, чому?

— Зараз перевірю, — пальці помічника впевнено запурхали по клавіатурі. — Помилка Е4235, — за кілька секунд повідомив він.

— Давай перелік помилок.

Екран дисплея блимнув і безпристрасно висвітив: «Помилка Е4235 — прізвище не відповідає особистій ідентифікаційній картці».

— Що за чорт? — Холмс витяг із комп’ютера чорний пластиковий прямокутник і втупився в нього поглядом, ніби намагаючись сягнути хитросплетіння невидимих слідів, залишених магнітним полем на чіпі картки. Потім знову всунув її до спеціальної щілини комп’ютера і кілька разів сердито стукнув вказівним пальцем по клавіатурі. На дисплеї висвітилося розумне, вольове обличчя чоловіка із сивим їжачком на голові — точно таке, як у людини, яка лежить зараз в одному з відсіків морозильника… тільки з акуратною дірочкою в чолі — вхідного отвору лазерного променя. Під фотографією на дисплеї був надруковано Джон Моріарті.

— Професор Моріарті! — вигукнув Ватсон. Капітан і його помічник переглянулися. У Холмса почало зароджуватись неясне передчуття — даремно він щойно дякував Баскервилеві за спокійний рейс.

За півгодини торсіон-антена випустила інформаційну пакет-хвилю, яка чкурнула крізь гіперпростір, аби за мить виринути за 237 світлових років від «Гермеса». Ще за мить вона досягла блакитної планети і відразу ж виникла на дисплеї керівника польоту. По кількох хвилинах Земля зрозуміла, що у неї з’явилася ще одна велика проблема.

12 годин 11 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

Відповідь, що прийшла з Землі на «Гермес» за незвично довгі дві години, додала чітких тривожних фарб до неясних підозр Шерлока Холмса. Дисплей торсіон-зв’язку ще раз блимнув і невидимий інфрачервоний промінь, що ніс 15-значний код, осяяв капітана. І відразу його нагрудний значок з яскраво-зеленим написом АБ21 засвітився яскраво-червоним кольором. Напис на ньому здригнувся і зник. Замість нього з’явилося: АА01.

— Чорт, — утретє за ці божевільні 12 годин Шерлок Холмс звернувся до уособлення Абсолютного Зла. За всю свою довгу і бурхливу кар’єру повноваження класу АА01 він одержував уперше. Тепер він міг на свій розсуд, ім’ям Вищої Безпеки Землі розстріляти будь-яку людину на кораблі.

12 годин 11 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

1. Джеймс Бонд. Аташе Аріадни при Раді Об’єднаних Планет. 42 роки. Стать — чоловіча. Каюта A1.

2. Еркюль Пуаро. Бізнесмен. Громадянин Європи. 48 років. Стать — чоловіча. Каюта В1.

3. Лев Іванович Гуров. Бізнесмен. Громадянин Об’єднаної Росії. 34 роки. Стать — чоловіча. Каюта В2.

4. Джені Марпл. Спортсменка (космічний фрістайл). Громадянка Об’єднаних Американо-Канадських Штатів. 26 років. Стать — жіноча. Каюта ВЗ.

Капітан Холмс, напевно, вже вдесяте переглядав списки пасажирів, немов намагаючись у байдужих рядках літер знайти відповідь на коротке запитання — хто? До посадки на Аріадну залишалося трохи більше 12 годин. Якщо за цей час він не знайде убивцю, доведеться знову стрибати у гіперпростір. А при запасах палива, що залишилися на «Гермесі», прогулянка на байдарці через Ніагарський водоспад у порівнянні з цим заходом здалася б легкою прогулянкою.

ТО ХТО Ж ІЗ ЦИХ ЧОТИРЬОХ НАТИСНУВ НА КУРОК БЛАСТЕРА? ХТО?

11 годин 25 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, вводжу у курс справи. Два тижні тому директор Об’єднаного Центру Стратегічних досліджень Структури Простору Джон Моріарті взяв місяць відпустки. Два роки Центр під його керівництвом розробляв принципово нову конструкцію торсіон-двигуна. Розробка близька до завершення. Попередні характеристики нового двигуна дозволяють говорити, що він відрізняється від старого доброго гіперевика конструкції Холодова-Хейнштейна, як авіаносець від рибальської шхуни. Великий Комп’ютер Ради Об’єднаних Планет видав 95-процентну ймовірність перебування у нас на «Гермесі» надсекретних матеріалів стосовно нового двигуна, які Моріарті, вочевидь, намагався передати аріаднянам.

— І що тепер?

— А тепер виходить от що. Коли документи потраплять на Аріадну, ці моторні хлопці заощадять, як мінімум, зо дві сотні трильйонів євродоларів.

— То давайте повернемося назад на Землю, і нехай спецслужби напружаться і знайдуть ці документи.

— Не вдасться, Ватсоне. По-перше, нам може не вистачити палива. Найменша флуктуація простору при наших запасах загрожує… ну ти знаєш, чим загрожує. А по-друге, на борту «випадково», — Холмс з іронією вимовив останнє слово, — виявився аташе Аріадни, і раптовий, без пред’явлення вагомих причин, небезпечний стрибок у Гіпер аж ніяк не сприятиме поліпшенню і так напружених стосунків Землі й Аріадни.

— Що ж робити, кеп?

— Що робити? Елементарно, Ватсоне — знайти убивцю, а якщо ні — назад у Гіпер.

— А як же аташе та стосунки з Аріадною?

— Втративши голову, за волоссям не плачуть, Ватсоне. Ясно?

— Ясно, сер! — очі помічника мимоволі ковзнули по яскраво-червоному значку на грудях капітана.

10 годин 45 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— …Пане Пуаро, яка мета вашого візиту на Аріадну?

— У справах фірми. Виникли деякі розбіжності з моїми компаньйонами — фірмою «Дженерал телекомунікейшн», — невисокий кругловидий чоловік зі старомодними вусами скуто сидів у кріслі навпроти Холмса у кают-компанії. Він явно нервував.

— Скільки часу ви з ними співпрацюєте?

— Два роки, сер.

— Тепер докладно про те, що ви робили з десятої вечора 8-го лютого до восьмої ранку 9-го, тобто доки з’явилися в кают-компанії.

— Час із восьмої вечора до половини дванадцятої ночі я провів у корабельному барі, разом з панами Туровим, Бондом і місс Марпл, — Пуаро квапливо, немов учень, який боїться двійки, став відповідати Холмсу. — Потім разом з місс Марпл ми пішли до житлового відсіку. Там ми побачили біля відчинених дверей його каюти пана Мюррея. Ми побажали один одному спокійної ночі. Я зайшов до своєї каюти, місс Марпл пішла до своєї.

— Коли ви зачиняли за собою двері, пан Мюррей продовжував стояти біля дверей?

— Так, сер.

— Продовжуйте.

— Десь о восьмій я вийшов зі своєї каюти і прийшов до кают-компанії. А далі ви знаєте. Близько дев’ятої ранку ви послали свого помічника довідатися, чому пан Мюррей не прийшов на сніданок і не відповідає на виклики. Ще через годину ви оголосили, що пан Мюррей мертвий.

— Більше Вам немає чого повідомити?

— Ні.

— Пане Пуаро, ваші слова будуть ретельно перевірені. І у разі виявлення будь-яких відомостей, які ви приховали… Одне слово, я одержав із Землі найвищі повноваження. Ще раз запитую, вам більше немає чого повідомити?

Маленький кругловидий чоловік кинув швидкий, боязкий погляд своїх маленьких чорних очей на яскраво-червоний значок на грудях Холмса:

— Н-н-і-і, більше мені нема чого сказати.

10 годин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— …Пане Гуров, а яка мета ваших відвідин Аріадни?

— Ну, з огляду на ваші широкі повноваження, — широкоплечий високий блакитноокий росіянин з посмішкою кивнув головою на груди капітана, — офіційну версію для моєї дружини — ділова поїздка — я озвучувати не буду. Я летів на Аріадну до своєї подружки.

— Летіти за 237 світлових років до подружки?

— Ми, росіяни, широкі натури, — Гуров, немовби перепрошуючи, розвів руками.

— Ім’я подружки?

Бізнесмен важко зітхнув:

— Міранда Грей, жителька Нью-Москоу, вулиця Першого Десанту на Марс, будинок дев’ять, квартира п’ятдесят дев’ять. Тільки, кеп, акуратніше. Вона одружена.

— Це не від мене залежить, — буркнув Холмс. — А тепер, будь ласка, докладно ваші дії з десятої вечора восьмого лютого, до восьмої ранку дев’ятого.

— О, це просто. Весь вечір і практично всю ніч я просидів у корабельному барі. Спочатку у компанії панів Бонда, Пуаро і місс Марпл. Потім пан Пуаро і місс Марпл пішли спати. Принаймні, так вони сказали. Ми залишилися з паном Бондом. Але потім застрайкував і він, залишивши мене на самоті з зеленим змієм. Приблизно о четвертій ранку я дістався до своєї каюти, де мене і знайшов ваш бравий помічник.

— О котрій годині вас залишили пан Пуаро і місс Марпл?

— Так, дайте-но згадати. Це була… третя, так третя пляшка «Смирноффа»… Отже година… точно! Між одинадцятою п’ятнадцять і пів на дванадцяту ночі.

— А коли пішов пан Бонд?

— І це дуже просто. Пляшка «Оболоні» — перша година ночі.

— О першій годині попівночі ви ще пили пиво?

— Я вважаю, що кожна справа, тим більше пиття, має бути красиво довершена. Ми, росіяни, кажемо: «Щоб костюмчик сидів». А ніщо не додає такого блиску завершення, не має такого блискучого фінішного полірування, як пляшечка гарного пивця.

— Більше вам нема чого сказати, окрім такого живописного пасажу?

— На жаль, — росіянин знову винувато розвів руками.

— Пане Гуров, ваші показання будуть ретельно перевірені. І у випадку виявлення будь-яких відомостей, які ви приховали, я буду змушений, використовуючи свої високі повноваження…

— Капітане, все зрозуміло. Якщо Земля дає АА01, то ясно, що тут не до жартів. Я сказав усе.

9 годин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Місс Марпл, з якою метою ви вирішили відвідати Аріадну?

— Потренуватися на полігоні «Чумацький шлях». Його дуже оновили, — яскрава блондинка відкинулась на спинку крісла, закинула ногу на ногу, і, примружившись, подивилася на капітана.

— Ви робили попередню заявку?

— Цього не потрібно. Я віце-чемпіон 142-го всегалактичного чемпіонату з космічного фрістайлу, — у зелених жіночих очах стрибали бісики.

— Micс Марпл, тепер, будь ласка, згадайте, що ви робили з десятої вечора восьмого числа до восьмої ранку дев’ятого?

Дівчина на мить задумалася, провела язичком по губах.

— Отже так. Увечері ми всі, крім пана Мюррея, сиділи у барі, відзначали успішний вихід з Гіпера. Наприкінці вечірки росіянин почав говорити мені двозначні компліменти. Але він явно не на мій смак — самовпевнений, красивий самець. Тому, пославшись на втому, я вирішила піти. Зі мною піднявся і пан Пуаро, якому темп спустошення бару, заданий росіянином і аріаднянським аташе, був явно не до снаги.

— Вас не намагався проводжати пан Гуров?

— Він одразу зрозумів, що зі мною йому ніщо не світить. До речі, тому він так і поводиться зі мною.

— Як?

— Нахабно, на межі хамства.

— Повернемося до того вечора, місс Марпл.

— Разом із паном Пуаро ми пішли до житлового відсіку. Там, біля відчинених дверей своєї каюти стояв пан Мюррей. Ми побажали один одному спокійної ночі і розійшлися по своїх каютах.

— Коли Ви заходили до своєї каюти, пан Мюррей залишався у коридорі?

— Не знаю. Я звикла, що чоловіки мені дивляться услід, а не навпаки, — дівчина ледь помітно звела лопатки, від чого її груди відразу продемонстрували всю пишноту п’ятого розміру.

— Що було далі?

— Близько восьмої ранку, як тільки запросили до сніданку, я вийшла з каюти і прийшла до кают-компанії. Далі ви все знаєте.

— Ви маєте іще щось для слідства?

— На жаль.

— Micс Марпл, ваші свідчення будуть ретельно перевірені. І якщо з’ясується, що ви хоч дещицю приховали, то використовуючи повноваження, надані мені Землею…

— Капітане, вам не соромно погрожувати жінці, красивій жінці? — невловимий порух головою і водоспад солом’яно-жовтого волосся облив плечі жінки.

— Я не погрожую, я попереджаю.

— Зрозуміла. Заради Вищої Безпеки Землі, я, капітан Шерлок Холмс… і так далі. Цю фразу десятки разів промовляли у фільмах супермени. Капітане, мені більше нема чого сказати.

7 годин 40 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Пане Бонд, ви є громадянином Аріадни, до того ж дипломатичною персоною, тому ви маєте право відмовитися відповідати на мої запитання і вимагати слідчого Інтерполу.

— Ну навіщо ж, — високий, атлетично складений, чорноволосий чоловік, із красиво виліпленим аристократичним обличчям, дружньо посміхнувся Холмсу. — Я завжди радий допомогти Землі у вирішенні її проблем, — посмішка стала ще ширшою.

— Пане Бонд, з якою метою ви прибуваєте на Аріадну? Адже термін ваших повноважень у Раді Об’єднаних планет ще не закінчився.

— Мене викликав Генеральний Міністр.

— Пане Бонд, спробуйте пригадати, що ви робили з десятої вечора восьмого числа, до дев’ятої ранку дев’ятого числа.

— Весь вечір восьмого числа я був у компанії панів Пуаро, Гурова і чарівної місс Марпл. Приблизно о пів на дванадцяту ночі місс Марпл і Пуаро пішли спати. А приблизно о першій годині попівночі бар залишив і я.

— І куди ви пішли?

— До бібліотеки.

— О першій годині попівночі?

— По-вашому логічніше о першій годині попівночі пити пиво з росіянином? Захотілось подивитися фільм.

— Який?

— «Глибоке горло-8», — Бонд, перепрошуючи, розвів руки, — мене алкоголь завжди збуджує.

— Потім?

— Приблизно о пів на четверту я пішов до своєї каюти спати, де мене і знайшов ваш молодий помічник.

— Вам більше нема чого сказати?

— На жаль.

— Що ж, можете йти, пане Бонд.

Аташе пружно підвівся із крісла і вже на виході з кают-компанії додав, демонстративно глянувши на годинник:

— За сім годин ми будемо на Аріадні, і тоді вам допоможуть кращі слідчі нашої планети.

— Спасибі, пане Бонд, за вашу участь.

— Немає за що, пане капітане.

6 годин 40 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, роздруківка фіксації електронних замків готова?

— Так, сер.

— І що ж ми маємо? Каюта А1. Перший раз замок спрацював о 19 годині 34 хвилини. Відкривали зсередини. Отже, пан Бонд подався до бару. Другий раз замок спрацював о третій тридцять сім. Пан Бонд після «Глибокого горла» повернувся до каюти. Третє спрацьовування о восьмій п’ятдесят сім — це він від-чинив тобі. Що маємо за бібліотекою? Перше відкриття о першій десять. Ззовні. Друге — о третій двадцять вісім. Зсередини. Як показав наш електронний доктор Айболить, Моріарті вбили приблизно о другій — пів на третю ночі. Значить, у пана Бонда алібі. Він у цей час збуджувався іншим.

Каюта А2. Замок спрацював ззовні о третій годині дня восьмого — Моріарті прийшов з обіду. Потім тільки о пів на дванадцяту ночі, зсередини — Моріарті буквально перед приходом місс Марпл і Пуаро вийшов зі своєї каюти. Потім о двадцять третій тридцять дві — професор зайшов у каюту і зачинив за собою двері. Питання: а коли вбивця зайшов до професорської каюти і коли він звідтіля вийшов? Та-ак. Ну добре, поїхали далі.

Тепер каюта В1. Відкриття зсередини о двадцятій десять — пан Пуаро поніс свій шлунок на знущання до бару. О двадцять третій тридцять відкриття ззовні — Пуаро відкрив свою каюту і відразу закрив. Потім відкриття зсередини тільки о восьмій нуль дві — Пуаро подався до бару. Що ж, виходить і у Пуаро є алібі. Коли вбивали професора, він спав під обурений акомпанемент свого шлунку.

Каюта В2. Відчинилася о сімнадцятій п’ятнадцять восьмого лютого зсередини — пан Гуров подався вражати наш бар. О четвертій нуль п’ять замок відкрили ззовні — непереможний росіянин ввалився до своєї каюти. Тепер щодо бару. Замок ззовні відкривався о сімнадцятій двадцять — туди увірвався Гуров, о дев’ятнадцятій сорок — бар вшанував увагою пан аташе. Потім о дев’ятнадцятій п’ятдесят п’ять — це очевидно місс Марпл і, нарешті, о двадцятій п’ятнадцять — пан Пуаро. Тепер замок тільки випускав — о двадцять третій двадцять Пуаро і Марпл, о п’ятдесят одній хвилині на першу — пана аташе й о третій п’ятдесят одну — пана Гурова. Що ж, і в цього хлопця алібі. Залишається чарівна місс Марпл.

Отже, каюта В3. Перший раз замок відкрився зсередини о дев’ятнадцятій сорок дев’ять — місс Марпл пішла до бару. О двадцять третій тридцять три замок відкрили ззовні — місс Марпл повернулася. Потім відкриття каюти о восьмій нуль п’ять — місс Марпл пішла снідати у кают-компанію. Стовідсоткове алібі. Отже, що ми маємо? Професора пасажири вбити не могли. Залишаємося я і ти, — Холмс запитально подивився на свого помічника.

Той сполотнів і квапливо витяг із нагрудної кишені складений аркушик паперу.

— Що це?

— Роздруківка роботи електронного замка у моїй каюті. Відразу після вахти я пішов до себе в каюту і пробув там до восьмої години ранку.

Холмс узяв аркушика і пробіг по ньому очима.

— Що ж, Ватсоне, і у вас стовідсоткове алібі. Залишаюся один я. У цей час я був у рубці керування. Алібі, звичайно, не ідеальне. Я міг увімкнути автопілот, зайти в каюту професора і вбити його. А потім спокійно повернутися на свій пост. Правильно, Ватсоне? — Холмс усміхнено подивився на свого помічника, який ще більше сполотнів.

— Так, сер, але…

— Отож бо, але. Земля доручила розслідування мені. Отже, вона вважає, що я — не вбивця. А от якщо я його не знайду, то тоді на Землі й за мене, і за всіх інших, які тут присутні, візьмуться серйозно, — капітан ще раз уважно подивився на Ватсона, — якщо дістанемося, звичайно, до цієї самої Землі.

— Що ж робити, сер?

— Думати.

5 годин 20 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

Капітан «Гермеса» Шерлок Холмс востаннє пройшовся по клавіатурі центрального бортового комп’ютера. Комп’ютер на мить задумався і відгукнувся кількома фразами на моніторі. Людські очі сковзнули по тексту, потім ще раз і нарешті зупинилися. Довгих півгодини людський мозок розгадував шараду, вкладену в ці фрази.

— Ватсоне, — стомленим, глухим голосом нарешті вимовив капітан, — готуй розрахунки для стрибка в гіперпростір.

— Слухаюсь, сер.

4 години до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Ватсоне, розрахунки готові?

— Так, сер.

— Пам’ятаю, ти казав, що одне з твоїх хобі — комп’ютерне відео.

— Так, сер, — здивовано вигукнув Ватсон.

— Ти не хочеш зараз стрибати в Гіпер?

— Якщо чесно — ні, сер.

— Тоді доведеться попрацювати.

2 години 10 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— УВАГА! УВАГА! Говорить капітан корабля «Гермес». Усім пасажирам корабля наказую терміново, до п’ятнадцятої двадцяти зібратися в кают-компанії. Дякую за увагу.

Корабельні репродуктори ще тричі повторили це повідомлення.

1 година 50 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

Пасажири, які прийшли в кают-компанію, побачили таку картину. У центрі приміщення, на столі, стояв сірий сталевий ящик, за розмірами як невеликий дисплей. Від нього тяглися проводи до тридцятишестидюймового монітора, що стояв окремо.

— Сідайте, панове, — капітан Холмс рукою вказав на чотири крісла, що стояли півколом навпроти монітора.

— Отже, панове. Ви знаєте, що учора вночі було вбито одного з пасажирів цього корабля. Ви його знали як пана Мюррея. Через певні обставини, розголошувати які я не маю права, Земля наділила мене надзвичайними повноваженнями класу АА01 і зажадала знайти вбивцю до посадки «Гермеса» на Аріадну. У випадку ж неможливості знаходження вбивці мені наказано, — Холмс із натиском вимовив це слово, — стрибнути назад у гіперпростір, — на останніх словах капітан подивився на Бонда. Той здригнувся, глянув на Холмса і демонстративно відвернувся. Не приховуватиму, — продовжував Холмс, — перехід у Гіпер при запасах пального, що у нас залишилося, надзвичайно небезпечний захід. Звідтіля ми можемо і не виринути.

Четверо пасажирів мовчали: Пуаро злякано, Гуров спокійно, Бонд і місс Марпл — байдуже. Гнітючу паузу перервав Гуров:

— Кеп, Ви вирішили нас налякати наприкінці? Вбивця знайдений?

— Поки ні.

— Отже, не знайдений. Так мовчки б оголосили тривогу, загнали б нас в анабіозники, та й по всьому. Ми б перебували у щасливому невіданні щодо своєї подальшої долі. А тепер… Перешкодити вам ми все одно не зможемо, — росіянин безцеремонно тицьнув пальцем у бластер, що висів на поясі капітана. — Навіщо цей концерт, кеп?

— Я пропоную вбивці здатися, — глухо пролунало в кают-компанії. — Документ, який добуто у Мюррея, він більше нікому не зможе передати. Якщо ми вийдемо з Гіпера, корабель на Землі обнишпорять до міліметра, і документ знайдуть. Не вийдемо — усе там і залишиться. У випадку добровільної здачі Земля обіцяє не застосовувати вищої міри. У мене часу обмаль, тому даю п’ять хвилин на роздуми.

— Це наївно, капітане, — Бонд презирливо закинув ногу на ногу.

— Час пішов, — Шерлок Холмс не став вдаватися у дискусію.

За п’ять хвилин коротко пискнув таймер — час вийшов. Уся четвірка сиділа нерухомо, немов скам’яніла.

— Що ж, убивці надавався шанс зберегти своє життя. Він ним не скористався. Увага на екран!

Тієї ж миті Ватсон ввімкнув монітор. На екрані з’явилося зображення каюти з розпростертою на підлозі біля столу людиною.

— Перед вами, панове, каюта пана Мюррея, — камера показала великим планом обличчя, на якому застиг вираз подиву і… гніву. Чорна крапка на чолі — слід лазерного променя. — А ось і бластер, з якого був убитий пан Мюррей, — камера обернулася і на столі зблиснула сталь грізної зброї. — Але він нам, на жаль, нічим не допоможе у пошуках. У нас немає навіть устаткування для зняття відбитків пальців. Хоча, напевно, на бластері вони витерті. Але в нас є устаткування, що допоможе заговорити іншому доказові, — камера стрибком перевела зображення на підлогу каюти. I на весь экран монітора стало видно зображення пляшки «Оболоні». — Так, панове, саме пляшка доброї, старої «Оболоні» допоможе нам викрити вбивцю.

— Яким чином, капітане? — аташе, посміхаючись, дивився на Холмса.

— Дуже просто, пане Джеймс Бонд. Не розкоркована пляшка валяється під столом, поруч із трупом. Очевидно, у момент пострілу Мюррей тримав її в руках. Чи то вбивця попросив йому налити пивця, щоб відволікти жертву, чи то сам Мюррей захотів освіжитися. Постріл бластера — це дуже яскравий спалах. А пляшка, в силу своєї округлої форми, є свого роду лінзою, що частково сфокусувала спалах лазера на своїй задній стінці. А та, у свою чергу, виявилася свого роду фотоплівкою. Не забувайте — дуже яскравий спалах!

— Маячня, — аташе розсміявся. — Пляшка прозора, який там у біса відбиток.

— На молекулярному рівні.

— І як же можна розглянути цей самий молекулярний рівень?

— За допомогою ось цього приладу, — Холмс доторкнувся до сірого ящика на столі. — Це контролер поверхні Абсолютного Відбивача. Як ви напевно знаєте, основним елементом торсіонового двигуна є Абсолютний Відбивач — дзеркало, що не пропускає в корабель те жорстке випромінювання, що утворюються при роботі торсіонового двигуна. І саме його мономолекулярну поверхню покликаний контролювати цей прилад. Отож він, пане аташе, побачить нерівності висотою навіть в одну молекулу. І тепер ми цю пляшку «Оболоні» покладемо у прилад, — Холмс, немов фокусник, витяг звідкілясь з-поза ящика пляшку «Оболоні» і спритно всунув її усередину. — Увага на екран, панове!

Картинка на моніторі змінилася. Замість чіткого зображення каюти, екран застелив якийсь сірий туман. Ватсон став натискати різні кнопки на сірому ящикові і туман став поступово розсіюватися. Стали проступати стінки каюти, нечіткою тінню вималювався стіл. Інша тінь, що стояла біля столу стала поступово перетворюватися в людську фігуру. Ось проступила рука з чимось темним, затиснутим у пальцях, почали промальовуватися елементи одягу. Секунда, друга, і розпливчастий контур голови проявив обличчя. Обличчя жінки, єдиної серед присутніх.

— Це брехня, — спокійно вимовила місс Марпл, — і я зараз доведу це, — з цими словами вона сягнула рукою до сумочки, що лежала у неї на колінах. І тієї ж миті Гуров у стрімкому кидку дав їй найсильнішого ляпаса. Дівчина знепритомніла. Аташе, який було підскочив, зупинив наведений на нього бластер капітана.

— Спокійніше, пане аташе. Я думаю, пан Гуров і сам впорається з убивцею. Допомагати не треба. Чи не так, Леве Івановичу?

— Цицькаті блондинки мені завжди здавалися вульгарними, — Гуров знову спокійно сів у крісло.

25 хвилин до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Спасибі, Леве Івановичу. Щоправда, місс Марпл полізла в сумочку не за бластером, — Холмс підійшов до нерухомої дівчини і витяг її руку із сумочки. Пальці стискали пачку сигарет. — Вона просто хотіла закурити, Леве Івановичу, — капітан, ледь посміхаючись, дивився, як обличчя росіянина вкривається червоними плямами.

— Як це все розуміти, пане Холмс? — аріаднський аташе впритул підійшов до Холмса.

— Дуже просто, пане аташе. Micс Марпл знала, що її спробують втягнути в провокацію, і що весь цей фільм — підробка, досить мистецьки зроблена моїм помічником. Адже так званого приладу для контролю поверхні Абсолютного Відбивача не існує. Точніше, він існує, але знаходиться на Землі, і розміри його більші, ніж весь наш корабель. А те, куди я засовував пляшку «Оболоні» називається еталоном часу.

— Холмсе, Ви забуваєтеся. Провокувати ні в чому не винну дівчину, у результаті чого цей ковбой, — аріаднинський аташе тицьнув пальцем у Гурова, — б’є її по обличчю. Ви за це відповісте, капітане.

— Ай-я-яй. Скільки праведного гніву… переграєте, Бонде. Актор з вас нікудишній. По-перше, місс Марпл отримала зароблене — вона дійсно вбила пана Мюррея, а по-друге, усе це я затіяв ось для чого, — Холмс витяг з кишені комбінезона пульт дистанційного керування і натиснув на ньому кнопку. І тієї ж миті кают-компанія сповнилася якимось шурхотом, — це ввімкнувся голосний корабельний зв’язок.

«Дженні, це я, Ватсон, — приглушений голос помічника капітана заповнив увесь простір кают-компанії, — Холмс задумав узяти тебе на пушку. За кілька годин усіх вас покличуть до кают-компанії, де покажуть фільм, у якому начебто знято, як ти вбиваєш Моріарті. Усе це блеф. Запам’ятай, блеф. Не розколися. І передай це аташе, щоб він дров не наламав. Усе».

— Ватсоне, коли Ви стали на шлях зрадництва? — здавалося, Холмс дивився на свого помічника з неприхованим презирством, не зважаючи на наведений на нього бластер.

— Сер, зараз це не важливо. Ви арештовані. Ми не будемо стрибати в гіперпростір.

— Звичайно не будемо. Вбивця ж знайдений. І співучасники теж. Здайте зброю, — Холмс простягнув ліву руку до Ватсона. Його правиця, опущена уздовж тіла, продовжувала стискати бластер. Ватсон розсміявся і, прицілившись у свого капітана, натиснув на спусковий гачок.

Тепер настала черга сміятися Холмсу:

— Ватсоне, Ваш бластер розряжений, а мій, — Холмс підняв праву руку, — ні.

Спалах концентрованого світла відкинув Ватсона, і він мертвий звалився на підлогу.

— Не рухатися, — пролунало за спиною Холмса. Той повільно обернувся. Гуров із бластером у руці дивився на Бонда. Той так і завмер з рукою на півдорозі до кишені піджака.

— Браво, Гуров, — Холмс підійшов до аташе. — Містер Бонд, — Холмс зробив ще крок і практично впритул підійшов до аріаднинського аташе, — я попрошу віддати мені те, що Вам передала місс Марпл.

— Я не зрозумію, про що ви. Не забувайте — я дипломат суверенної планети.

— Пане Бонд, якщо ви зараз не віддасте те, що я у вас прошу, то за десять хвилин я віддам команду на перехід у гіперпростір.

Бонд презирливо смикнув плечима:

— Віддавайте.

— Тільки у вас не буде жодних шансів урятуватися.

— Це чому ж?

— У вашу біокапсулу я не подам команди на запуск програми анабіозу. А знаєте, що відбувається з живими істотами, які перетинають Гіпер у свідомості? У вашій родині божевільних не було?

— Ви забуваєтеся!

— Ми гаємо час. Пане Гуров, зв’яжіть пана аташе, а я пішов готувати «Гермес» до переходу в гіперпростір.

— Із задоволенням, сер.

— Чорт із вами, — аріаднинський аташе витяг запонку з лівої манжети сорочки і простягнув її Холмсу. — У запонці чіп з інформацією.

Три хвилини до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.

— Сер, за мою допомогу ви обіцяли мені все розповісти, а також дозволити посидіти у кріслі другого пілота.

— Свої обіцянки я виконую. Сідайте і пристебніться пасками, Гуров.

— Слухаюся, сер, — росіянин швидко сів у крісло другого пілота і спритно пристебнувся ременями.

— Готовий?

— Так.

— А тепер давай запитання. У тебе є три хвилини.

— Хто такий Мюррей? — миттєво пішло перше запитання.

— Професор Моріарті.

Росіянин присвиснув.

— Тепер я розумію Землю, що дала вам повноваження АА01. А як ви здогадалися, що убивця місс Марпл?

— Просто проаналізував усю наявну в мене інформацію. Напевно Моріарті був по вуха закоханий у цю спортсменку-красуню. I напевно, це вона його підбила на зраду. Пригадай, що про нього писали газети. Його життєвий шлях — немов крутий слалом. Тільки замість прапорців — жінки та наукові відкриття.

— А навіщо ж вона його вбила, коли він уже погодився співробітничати з аріаднинцями?

— Хочеться думати, що останньої миті професор отямився і спробував виправити ситуацію. Слідство покаже.

— А як же її алібі?

— З цим узагалі просто. Мій помічник Ватсон вліз у пам’ять бортового комп’ютера і підкорегував файл від дев’ятого лютого з даними про роботу електронних замків. Прибрав інформацію про те, що місс Марпл уночі виходила зі своєї каюти і заходила до каюти професора.

— А навіщо весь цей цирк із фільмом?

— Мені треба було натиснути на аташе. Адже Марпл передала документи йому — він дипломатичний працівник, має імунітет. А натиснути я міг, тільки привселюдно викривши вбивцю. Ознайомившись із роздруківкою перевірки електронних замків, я зрозумів: тут щось не чисто. Убивця мав відкрити двері каюти професора. Не через ілюмінатор же він до нього вліз! Тому я сам зазирнув до відповідного файлу. Там було те саме, що й у роздруківці. Але в електронному журналі роботи з комп’ютером була зареєстрована робота з цим файлом за годину до мого наказу Ватсону зробити мені роздруківку. Зробити це міг тільки він. Тому саме Ватсону я віддав наказ зробити фільм-провокацію, сподіваючись, що він зв’яжеться з Марпл і попередить її. Так і сталося. При цьому я подбав, аби Ватсон своєї каюти не залишав. Ну а взяти під контроль усі засоби зв’язку — справа техніки. Все, Гуров, настав час сідати на Аріадну!

З гальмівного двигуна вирвався сніп полум’я. «Гермес» здригнувся і почав скидати висоту. Тієї ж миті в рубці керування загуркотів металевий голос Центрального Бортового Комп’ютера:

— Гальмовий імпульс пройшов нормально. Швидкість корабля розрахункова. Космодром дав гліссаду планування.

І знову вдарив сніп полум’я.

— Коригуючий імпульс пройшов нормально. Ми на гліссаді планування. Висота тридцять кілометрів… двадцять… п’ять...

Сімсот метрів… чотириста… сто… десять… метр.

— Є торкання. Швидкість розрахункова.

— Включено реверс.

— Випущено гальмівний парашут.

— Зупинка.

— Ну от і все Гуров, ми на Аріадні, — Холмс не поспішаючи відстібав ремені безпеки, — і як завжди вчасно!

— Дякую, сер.

— За що, Леве Івановичу?

— За те, що дозволили взяти участь у такій пригоді. Це навіть цікавіше, ніж летіти до подружки за 237 світлових років! — обоє чоловіків розреготалися.

— Це точно!

— То, може, ввечері по пивцю, сер?

— Неодмінно!