Природний роман та інші історії

Кристін махає з потяга

Вона так вирішила — махати кожному.

Потяг проїжджав Центральною Європою, десь за Татрами, серед усього того слов’янського краєвиду — довгі смуги скошеної люцерни, кульбаби, стокротки. Маки вздовж рейок просто божеволіли. Здавалося, ніби всі центральноєвропейські залізничні компанії утримуються головним чином завдяки торгівлі опіумом. Сонце вже заходило, і захід на цих рівнинах обіцяв тривати нескінченно, а Кристін, що вихилилася з вікна, сяяла, наче вирізана з фольги. Мені пригадалися чиїсь слова про те, що один-єдиний помах метеликових крил буцімто може змінити світ.

Вона обернулася й заявила, що аж ніяк не є метеликом, і вже тим більше — вирізаним із фольги. Іноді Кристін виявляла просто надзвичайні здібності. Знову вихилилася з вікна й енергійно замахала рукою якомусь літньому селянинові й центральноєвропейцеві в одній особі. Чоловік помітив її, якусь мить повагався, мені здалося, навіть сором’язливо озирнувся довкола, і відповів на привітання.

— Ого, — знов обернулася Кристін, — здається, я його нівроку потішила.

— Ти нівроку втрутилася в його життя, — відповів я. — Тепер уяви собі, як той чоловік повертається додому, до постарілої і вже достатньо набридлої йому дружини, кидає сіна ослові, відсипає каші поросяті, заганяє овець і сідає перед хатою на покороблене сидіння від вантажівки. І ти ніяк не йдеш йому з голови. До того ж ти йому страшенно нагадуєш якусь жінку, яку він так глибоко заховав у пам’яті, що вже тридцять вісім років не підпускає до себе й думки про неї. І що більше він думає й попиває з плящини — він тим часом запасся пляшечкою ганусівки, — то виразніше бачить, як усе промайнуло повз нього, ніби той потяг. Просто потяги не зупиняються тут, у його миршавому, затхлому, брудно-жовтому, як загиджена стіна вокзального нужника, житті. І саме в цей момент на поріг виходить його дружина у вибляклому халаті в рожеві квіточки і гукає йому, щоб припинив хляти і йшов вечеряти, а він і не гляне на неї, і так йому гірко, що навіть пляшкою в неї кинути не хочеться. І зараз ніби той самий потяг тридцятивосьмирічної давнини повертається і дуже повільно переїжджає його. Страхітливо повільно…

Я відчув, що моя уява набуває якоїсь садистичної інерції й замовк. Кристін зіщулилася на сидінні коло вікна і дивилася на мене майже перелякано.

— Ти що, серйозно?

— Я тебе попереджав. Ти не маєш права втручатися в життя інших навіть помахом руки. Іноді ти мимоволі стаєш їхньою долею.

— Дурниці. Це жах, як ти вмієш усе втягувати в якісь історії.

І щоб показати, яка вона переконана у своїх словах, Кристін різко повернулася до вікна й навмисно махнула залізничному обхідникові, що сумирно стояв собі біля колії у своєму трохи широкуватому однострої. Обхідник лишився незворушним, хіба що виразно звів брови і, доки міг, проводжав поглядом Кристін. Я певен, що принаймні кілька наступних хвилин він лишався в тій самій позі, з сильно вивернутою вліво головою. Кристін справді виглядала заворожливо у дедалі густіших сутінках.

— Ну, чого він мені не відповів?

У її голосі була така образа, а в очах такий докір, ніби я приховував відповідь у якійсь лише мені знаній історії. Я пояснив їй, що обхідник зараз на роботі, і його помах машиніст міг би неправильно витлумачити.

— А все-таки ти йому сподобалася, — додав я. — І можу тебе запевнити, що він ледве стримався, щоб не махнути тобі у відповідь.

Тут вона скорчила гримаску, яка мала виражати цілковиту байдужість до того, чи подобається вона якомусь залізничному обхідникові. Але невдовзі докинула ніби між іншим:

— І все одно, якщо вже я йому так сподобалася, то міг відповісти, незважаючи ні на що.

— Я певен, що він уже про це пошкодував. Тільки уяви собі, що він не стримався і розмахався, як… — я хотів сказати «як клоун», але це б її образило, і я делікатно продовжив. — Машиніст відразу витлумачив би його махання бозна-як. Можливо, перейшов би на іншу колію, і ми зараз мчали б назустріч іншому потягові. І так твій обхідник втратив би будь-які шанси знову тебе зустріти. Припускаю, що все це промайнуло в його думках за лічені секунди і стримало його.

Ця версія їй відверто сподобалась, але вона бажала почути історію повністю.

— Тільки не намагайся підсунути мені такі жахіття, як попереднього разу.

Я заспокоїв її, що ця історія зовсім інакша, і тепер вона цілком щасливо втрутилася в долю молодого залізничного обхідника. Я мусив у найменших подробицях розповідати, як відтепер кожен потяг буде для нього не просто собі потягом, а можливим носієм чогось найкрасивішого, що він бачив у своєму житті. І як усі пасажири від сьогодні будуть споглядати закоханого обхідника, який нишпорить поглядом по вікнах потягів…

Поки я розповідав історію, Кристін забула втрутитися в долю молодої сім’ї з дитячим візочком, трьох циганчат, що завзято махали біля якогось шлагбауму, однієї бабусі і двох собак.