Природний роман та інші історії

Історія з вокзалом

На всіх головних вокзалах світу зав’язуються схожі сюжети за участі вокзальних туалетів і наших людей. Історії будуються навколо того, як перехитрити автоматичні двері вбиральні, точніше, як присутність болгарина біля вищезгаданих дверей унеможливлює функціонування системи «автомат — монета — один відвідувач».

За допомогою однієї монети і швидкого прослизання тіл усередину можна задовольнити фізіологічні потреби цілого гурту подорожніх. Чув я, як під час однієї з таких акцій на якомусь німецькому вокзалі двері вбиральні не витримали й заклинили. Невеликий колектив, що опинився в пастці, не знаючи, як покликати на допомогу, почав вигукувати єдине відоме йому німецьке слово, родом, мабуть, ще зі старих радянських фільмів про війну. А саме:

— Ахтунґ! Ахтунґ!

Це спричинило небачену паніку на німецькому вокзалі, яка завершилася евакуацією пасажирів із почекальні та прибуттям антитерористичних загонів. І так одні зсередини гукали «Ахтунґ!», а інші тим часом оточували територію й чекали вибуху.

Відповідь на запитання «Де ми сьогодні перебуваємо?» — якраз у цій історії. З туалетів долинають попереджувальні вигуки. Всі чудово розуміють, що відбувається, але ніхто не відчиняє і ніхто не виходить. А єдиний вихід із туалету — вниз. У тартар.

1996