Ріка далеких мандрів

5

«…Який з тебе скульптор?» — передражнюю Інгу, повертаючись до свого Гномика. — «…Який скульптор?! Нібито в неї могло б вийти краще!»

Знову пробую взятися за роботу, але мені вже не працюється. Треба ж було цьому дівчиськові приходити сюди! Вдасться — не вдасться! Іншим же вдається. Аби тільки стояти над душею і каркати.

Переборюючи себе, знову беруся за стамеску. Та не встигаю зробити й п'яти надрізів, як звідкись з'являється Роман.

— Бачу-бачу, працюємо в поті чола. Цікаво, чим потішимо сьогодні громадськість Нордана? — весело проказав він ще від хвіртки. Але, побачивши мій витвір, розчаровано пошкріб підборіддя. — Ні, колего, мистецтво нам цього не пробачить. Не пробачить… По-перше, виявляється, ти ще більше ледащо, ніж я. А по-друге, ти наділив свого Гномика такою шиєю, що він радше схожий на пінгвіна, ніж на чоловічка.

— Та невже?! — вдавано дивуюся я. Мені треба було б образитися, проте розумію, що Роман каже правду. З шиєю моєму Гномикові не пощастило — це точно.

— Слухай, а може, це навіть добре, що вона така? — кажу Чорногорі. — Усі гномики як гномики, а цей буде особливий. Такого й до музею можуть віддати. Он, ці, як їх, абстракціоністи…

— Пофантазуй-пофантазуй… — бурчить Роман. І знову зосереджено шкрябає підборіддя. — Ти, бачу, філософ. Хоча… Можуть віддати і до музею. У мистецтві все може бути. Раптом започаткуєш нову течію в сучасній скульптурі. Так що давай, закінчуй. Чесно кажучи, самому мені гномики вже набридли. Хочу взятися за Івасика-телесика на лебеді, але не знаю, як до нього підступитися. Це складна робота.

— Нічого, спробуй, — раджу тепер уже я. — А раптом із шиєю Івасика нам пощастить більше.

Якийсь час ми мовчки мудруємо кожен над своєю фігуркою. Але я раз по раз зиркаю на Романа, чекаючи слушної нагоди, щоб поговорити про його каскадерство. Тепер, дізнавшись, що він знімається у фільмах, я вже рідко наважуюся набридати йому своїми запитаннями.

— А знаєш, — наважуюся нарешті, — коли тебе не було, приходила Інга.

— Он як! Візит ввічливості. — І я бачу, що насправді моє повідомлення не справило на нього ніякого враження. — Це, здається, ота дівчинка, москвичка?.. Ви вже познайомилися?

— Ага, — іронічно посміхаюся, — познайомились.

— Раніше вона простоювала тут годинами і дуже заважала. Не люблю, коли хтось стоїть над душею.

— Вона не заважала, вона захоплювалася тобою. Це правда, що ти знімаєшся в кіно? Хочеш стати справжнім актором?

— Ні, звичайно, — спокійно відповідає Роман. — Актором — ні. Ну глянь на мене, хіба я схожий на актора?

Одверто кажучи, я вже й так придивлявся до нього. Але як тут визначиш: схожий чи не схожий?

— От бачиш, — розводить руками Чорногора, так і не дочекавшись моєї відповіді. — Все, що стосується акторства — легенди. Ми з тобою різьбярі і залишимо йорданській малечі таких чоловічків-крокодильчиків, що всі ойкнуть. Головне — щоб ти полюбив цю справу.

— І що ти спускався у човні з водоспада — теж легенда? — допитуюся в нього.

— Ні, про човен і водоспад — правда, — несподівано визнає Роман. — Єдина правда з усього, що тобі розповідають про мене у цій тайговій Атлантиді.

— Навіщо ж ти так ризикував?

— Тобі цього не зрозуміти. Можеш вважати, що це я так, щоб прославитися на весь Нордан. А насправді для мене важливо перевірити самого себе. Адже тобі теж не раз хотілося дізнатись, на що вистачить сміливості, а на що — ні. Зумієш подолати свій страх чи страх подолає тебе. Я справді хочу стати каскадером. Ти, напевне, читав про каскадерські групи при кіностудіях. Але щоб стати професійним каскадером, треба чимало знати і вміти — водити машини різних марок, знати прийоми самбо, дзю-до, джіу-джітсу, займатися боксом. Бути витриманим, не боятися ризику. Люди ставляться до цього фаху, звичайно, по-різному, але я вирішив готуватися до нього серйозно.

— Ще б пак. До такої професії будь-хто готувався б серйозно, — погодився я, тішачись, що Інга все ж таки сказала правду.

— І незабаром ти знову зніматимешся у фільмі?

— Хотілося б, — нерішуче мовив Роман. — Аби тільки затвердили. Оце з дня на день чекаю виклику на київську кіностудію.

— Ще й фільм, напевне, про війну… — вже не можу приховати заздрості.

— Ага, про війну, — мрійливо всміхнувся Чорногора, вловивши мій настрій. — Про групу розвідників, яка діє у ворожому тилу. Хлопці потраплятимуть там у такі ситуації, що без каскадерів їм не обійтись. Та й трюки, скажу тобі, карколомні. Але мене це не лякає, — скуйовдив моє волосся. — Справді не лякає, — задумливо додав Роман. — 3 таких фільмів і починається шлях у каскадери.