Що прихову. Серпанок

Обдивившись нас, відьма повернула погляд до мап на столі, відгородившись, ніби й не вивчала нас ізсередини ще хвилину тому.

— Це Імельда, — сказала одна жінка, ставши переді мною. Я змусила себе відвести погляд від відьми, щоб зустрітися з добрим поглядом людських сірих очей. — А я Амалія. Вона навчила деяких із нас бачити крізь маскувальні чари фейрі, але ніхто не вміє робити це краще за саму відьму.

— Відьма? — запитала, вдаючи, що Калем не впізнав її. Я не могла бути певна, що його знання не використають проти нас або вони не спричинять підозр. Адже я і сама сумнівалася в ньому, коли ми вперше зустрілися.

Бранн тоді насторожився, зачувши про знання Калема, і цей острах призвів просто до його загибелі. Моє серце защеміло у грудях: опинившись у безпечному місці, де я могла відпочити вночі, біль від утрати брата здавався ще нестерпнішим. Мені більше не потрібно було зосереджуватися на тому, щоб змушувати мої ноги рухатись, або думати про те, де дістати їжу наступного разу. Більше не залишилося зайвих факторів, які змінювали моє життя.

— Так. Вона підтримує охорону катакомб, — пояснила жінка, і різноколірні очі знову поглянули на нас, зачувши це. — Вони черпають свою силу з навколишньої природи, і їхня магія не пов’язана так безпосередньо з Альфгеймом, як у фейрі.

— Я вважала, що вони всі померли, — із цікавістю відповіла я, згадавши історії про те, як останні зі стародавніх відьом віддали свої життя, аби створити Серпанок і захистити людей від гніву фейрі.

— Більшість із них, — відповіла Імельда, піднявши підборіддя, щоб зустріти мій допитливий погляд. Вона обійшла стіл і стала поруч із жінкою, яка заговорила з нами. — Але деякі з нас тут, а деякі, як я підозрюю, живуть в Альфгеймі. Корона намагалася знищити тих, хто пережив створення Серпанку, щоб створити свою версію подій, але ми все ще тут.

Оглядаючи моє тіло, вона нахилилася до мене й зупинила своє обличчя на відстані подиху від мого.

Затим обнюхала мене й насупилася, схиливши голову набік.

— Смерть кличе тебе, — сказала відьма, і її слова повторили передбачення, яке я отримала в лісі на Савань.

Я нервово ковтнула. Калем міцніше обійняв мене за талію, а його рука сіпнулася в мене на спині.

— Це загроза? — запитав він, попереджувально знизивши голос. Тільки він міг бути таким дурнем, аби вважати, що зможе протистояти відьмі.

Мітка на її лобі засяяла, відповідаючи на приховану жорстокість у його словах.

— Я не бажаю нікому з вас зла. Смерть переслідує її, ніби вона стоїть однією ногою в могилі. Судячи з її погляду, вона не вперше це чує, — відповіла Імельда, повертаючись до нас спиною і полишаючи загальну залу.

Я відчула, як Калем обпікав моє обличчя своїми очима, але проігнорувала його, мило посміхнувшись жінці, яка так люб’язно привітала нас. Мені не хотілося розмовляти про ніч у лісі чи про смерть, яка, на мою думку, наступала на мої п’яти, очікуючи, коли я зроблю фатальну помилку.

Набридло чекати, що ніж знову притиснеться до мого горла, аби забрати життя, яке фейрі вирвали з пазурів смерті, коли прорвалися крізь Серпанок.

— Вибачте, — сказала жінка зі смішком, змахнувши каштановим волоссям. — Вона може бути трохи різкою.

— Як і він, — сказала я, киваючи головою в бік Калема, який відмовлявся мене відпускати.

Маленька дівчинка підбігла до цієї жінки й обхопила її за ноги, а тоді підійняла голову та поглянула на неї з такою любов’ю, яку в дитинстві я відчувала до своїх батьків. Ми спостерігали, як жінка присіла навпочіпки, щоб попіклуватися про дівчинку, а тоді вибачливо посміхнулася, коли мала відмовилася відпускати її. Той факт, що тут жили діти, викликав у мене посмішку. Гірка реальність їхнього виживання мала відтінок радості, адже вони мали відносну свободу від суворого життя на поверхні. Проте їм, напевно, зрідка доводилося відчувати сонце на своїй шкірі.

З-за столу вийшов Дженсен і, подолавши відстань, підійшов до нас.

— Наше знайомство почалося невдало, але ви, мабуть, зголодніли. Ліпше я відведу вас перекусити.

Він жестом запросив нас іти за ним, і ми з Калемом мовчки пішли слідом. Безнадійна частина мене замислювалася, чи варто взагалі довіряти їжі, що пропонували люди, яких ми геть не знали. Але мій шлунок забурчав від голоду, немов протестуючи проти відмови від можливості поїсти.

Відколи ми з Калемом почали нашу подорож, ми їли лише диких зайців та рибу. Адже, попри його здатність вполювати або зловити в сильце щось більше, час, який би пішов на оброблення здобичі, був не вартий такого ризику.

Пройшовши лабіринтом тунелів і спустившись сходами, витесаними в самій скелі, ми оминули центральну залу.

— Чому тут так тепло? — я все ще не бачила жодних ознак вогнища чи якоїсь печі, хоча сильно б здивувалася, якби помітила щось таке, адже це могло б створити загрозу смерті від задухи.

— У цих горах зазвичай тепло, бо вони оточені гарячими джерелами. Ми не зовсім певні, чому саме так, але що глибше в гори ви заходите, то гарячіше стає. У надрах центральної гори так спекотно, що можна добряче спітніти, — відповів Дженсен, штовхнувши двері й зупинившись біля підніжжя сходів.

Запах їжі відразу ж долинув до нас крізь дверний отвір, і нас обдало задушливим жаром кухні, на якій кілька жінок старанно куховарили біля вогнищ.

— Що я тобі казала про твої швендяння сюди перед обідом? — почала докоряти одна з молодих жінок, розмахуючи дерев’яним черпаком, яким до цього помішувала щось у каструлі. Над піччю у скелі був витесаний невеличкий отвір, щоб дим міг виходити назовні. Прохолодний вітерець тягнувся з коридору, утворюючи протяг і приносячи свіже повітря на кухню.

— Та цього разу це не для мене, Скай. Присягаюся, — сказав Дженсен, схопивши мене за руку й потягнувши вглиб кімнати. Та, помітивши зіщулені очі Калема, які гнівно дивилися на його дотик, він негайно відпустив мене. — Вони щойно прибули з поверхні.

— О! Ви, напевно, голодні. Сідайте, сідайте, — заметушилася Скай, беручи зі столу дві тарілки й розливаючи по них підливу. Поставивши їх перед нами, вона вказала Дженсену на металеві ложки збоку, які він одразу поклав поруч, поки ми з Калемом відсували стільці й поволі сідали.

Скай відрізала скибочку хліба й поклала її перед нами на стіл, змусивши мій живіт забурчати від аромату свіжоспеченого тіста.

Я піднесла кусень до носа та вдихнула запах, намагаючись удати, що просто насолоджуюся пахощами, хоча насправді намагалася виявити якісь отруйні рослини, про які знала. Якщо лорд був здатен повільно труїти власну дружину, то що казати про спільноту незнайомих мені людей?

— Ти справді гадаєш, що я б наважилась отруїти цього бовдура, що сидить поруч із тобою? — запитала Скай, привертаючи мою увагу до себе. Вона опустила руку на стегно, а тоді схилила голову набік та іронічно підняла брови, дивлячись на мене. — Мені доведеться згодувати йому цілий буханець, зрозуміла? Ти їж.

— Вибач, — зніяковіло пробурмотіла я, відкушуючи шматочок хліба, а Калем усміхнувся й підніс гаряче рагу до рота.

— Гадаю, мені треба образитися на те, що мене обізвали бовдуром. Бо я не дурний і точно не незграбний, — сказав він, змусивши її тихенько захихотіти.

— Тоді прошу вибачення. Ти занадто гарний, щоб бути розумним. Не треба було мені робити припущень, — промовила Скай, зашарівшись і відвернувшись до каструлі з рагу.

Проковтнувши кусень хліба, я відчула важкість у шлунку.

Вона щойно загравала до Калема? І невже він відповідав на її загравання?

Можливо, нам було краще залишатися вдвох, аніж мати подібних до нас людей під боком. Він би не вскочив у гречку, якби поруч не було інших жінок, але тепер, коли вони з’явились... Я зітхнула.

Калем опустив руку на моє стегно, зім’явши своїми пальцями тканину, немов відчув, як усередині мене звиваються й пульсують ревнощі, що підштовхували мене заритися в ковдру й більше ніколи звідти не вилазити.

Я не хотіла цього. Я не хотіла жадати його. Я точно не хотіла прив’язуватися до нього такою мірою, аби думка про те, що він торкатиметься іншої жінки, спричинила в мене пригнічення, яке загрожувало поглинути мене з головою. Цей негідник проник заглибоко мені в серце, розкидаючись, найімовірніше, брехливими обіцянками. А коли він відштовхне мене геть, то від мене нічого не залишиться.

— їж, моя зіронько, — промовив він, нахиляючись до мене. Його вуста нависали просто над моїм вухом, поки його слова проникали всередину мене разом із близькістю, якої я так прагнула.

— Це, напевно, наймиліше прізвисько, що я коли-небудь чула, — сказала Скай, повертаючись і дивлячись на нас. — Ви не схожі на брата й сестру. Звідки ви знаєте одне одного?

Збоку я відчула важкий погляд Дженсена на моєму обличчі, коли піднесла ложку до рота й ковтнула рагу, використовуючи це як привід дати Калему можливість визначити, які між нами стосунки. Хай як мені хотілося назвати його своїм, здавалося набагато розумнішим дозволити йому самому обумовити те, що відбувалося між нами.

— Ми не брат із сестрою. Ми з Естреллою разом, — відповів він, і ці слова заспокоїли ту частинку мене, яку я від самого початку не хотіла засмучувати.

— О! — промовила вона, скоса глянувши на Дженсена, який пильно дивився на мене. — У нас тут стосунки більш... відкриті. Тому мусиш помітити його від потилиці до п’ят, якщо хочеш, аби інші дівчата знали, що вони не можуть поскакати на ньому, — в її голосі почулися пустотливі нотки.

У мене не було жодного бажання мітити свою територію. Гаразд, насправді було, але я не хотіла цього робити. Будь-який чоловік, який не може самостійно оголосити, що він недосяжний для інших, навіть не вартий моїх зусиль.

Калем міг би отримати майже будь-кого, кого забажав би. І я б ніколи не змогла зупинити його походеньки, якби це було саме те, чого він хотів. Розуміння цього певною мірою заспокоїло мене, а усвідомлення того, що кінець між нами неминучий, приносило мені якесь збочене задоволення.

Доволі легко було уявити лють цього ревнивця, якби він побачив мене з кимось іншим, звісно, якщо це колись станеться. У такому разі я б насолоджувалася кожною хвилиною його страждань.

— Матиму це на увазі, — промовила я, замість того, щоб озвучити свої гіркі думки.

— Це не проблема, — запевнив нас обох Калем, повертаючись до свого рагу.

Я змочила хліб у підливі, а тоді піднесла його до свого рота й відкусила. Поєднання рагу з травами створили неймовірну злагодженість смаку.

Звісно, страви, якими лорд Байрон годував мене ночами наодинці у своїй бібліотеці, були вишуканішими, але ніщо не могло зрівнятися з першим шматочком справжньої їжі після тижнів голодування та прісного смаженого м’яса.

— Це дуже смачно, — сказала я, проковтнувши шматочок.

Скай подарувала мені яскраву посмішку.

— А в неї добрі манери. Тільки уявіть собі.

Лукавий погляд, який вона кинула на Дженсена, розвіяв усі мої побоювання, що вона могла вважати мене грубіянкою, перш ніж я зробила цей комплімент.

— Це не його провина. Чоловікам не потрібні добрі манери, — сказала я, соваючись на стільці, щоб краєчком ока поглянути на Калема.

Він гучно опустив ложку в тарілку, покінчивши з рагу.

— Що ти намагаєшся сказати?

— Тільки те, що в половині випадків ти більше схожий на звіра, аніж на людину. Не будь дурнем. Ти щойно казав Скай, що в тебе є мізки. Зараз не час доводити протилежне, — заперечила я, посміхаючись удавано-недовірливому виразу його обличчя.

— Як мило з твого боку, — промовив Калем. — А я пригадую, як ти приставила ніж до мого горла, коли ми вперше зустрілися. Не думаю, що це був ґречний спосіб привітати нового знайомого.

— Ти вдерся до мого прихистку на ніч, — сказала я, відкушуючи ще шматочок хліба й задумливо пережовуючи. Якби ми просто залишились, як я і хотіла, чи був би Бранн досі живий? Чи знайшли б вони з Калемом спосіб співіснування?

Я ковтнула. Ні, якби Калем наполягав на близькості та продовжував торкатися мене, Бранн кастрував би його, поки той би спав.

— Здається, я був там першим, — сказав він, хапаючи ложку, яку я відклала, щоб з’їсти свою скибочку хліба. Калем зачерпнув нею рагу, а тоді підніс до мого рота, торкнувшись моїх губ. Я відкрила рот і дозволила себе погодувати. Це нагадало той день, коли він годував мене рибою, щоб мені не довелося торкатись її своїми брудними закривавленими руками.

Насамперед це мало нагадати мені про старечі пальці лорда Байрона, який годував мене ласощами, яких я ніколи не просила, називаючи це подарунком. Проте, хай що робив Калем, це ніколи не здавалося мені таким підлим і огидним, як дії лорда, що намагався залицятись до мене з дитинства. Той, хто змусив мене спостерігати, як Верховний жрець приносить мого батька в жертву, а після цього намагався затягнути мене до свого ліжка.

Я здригнулася, пережовуючи рагу, яке раптом стало на смак, мов попіл.

Калем продовжував годувати мене, поки Скай і Дженсен спостерігали. Ця мить між нами здавалася занадто інтимною для їхніх допитливих очей. Така звична річ — дозволити йому підносити їжу до мого рота й ковтати те, що він мені давав, — але щасливий вираз його обличчя не давав мені спокою.

Наче це годування викликало в нього тваринний інстинкт, і його потреба піклуватися про мене вилізла на поверхню після невизначеності між нами та ризику смерті. Він вискріб залишки підливи з тарілки, поклав ложку мені на язик і зачаровано дивився, як я ковтаю.

Відкашлявшись, Скай знову повернулася до каструлі позаду неї, а Дженсен вийшов із запамороки, в якій він, здається, перебував, поки ми насолоджувалися моментом.

— Покажу вам купальні, якщо захочете раптом помитися. Подивимось, чи зможемо відшукати для тебе щось зручніше, Естрелло. Ти можеш одягати сукні в печерах, але на поверхні ми радимо всім жінкам відмовитися від них і просто носити штани. Вони тепліші й зручні для пересування.

Я підвелася, дозволяючи Калему взяти мене за руку, а тоді ми рушили за Дженсеном. Його власницька поведінка перед чоловіком, який виказав найменшу зацікавленість у мені, не залишилася непоміченою, і я дозволила цьому почуттю зігріти мене зсередини. Мені зоставалося лише сподіватися, що це означало, що він не збирався плутатись з іншими жінками, особливо тепер, коли усвідомив, що в мене також можуть бути варіанти.

Ми проходили повз членів опору, спускаючись ще нижче вглиб печер. Здавалося, що печерний комплекс тягнувся нескінченно, вигинаючись і звиваючись, допоки повітря нарешті не стало вологим.

— Жінок тут набагато менше, ніж чоловіків, — зауважила я, звертаючи увагу на кожну людину, повз яку ми проходили.

Дженсен повернувся до мене із сумною посмішкою.

— Більшість жінок не вчать захищати себе. їм набагато складніше втекти, коли до них приходять вартові Туману. Більшості з них навіть не вдалося вибратись зі своїх селищ до того, як їх зарізали. Відтоді, як Серпанок було зруйновано, до нас приєдналося багато мічених чоловіків, але ми знаємо лише про двох жінок, яким удалося дістатись Порожнистих гір.

— Але ж Вінікулум мав захистити їх, чи не так? — запитала я, поглянувши на Калема, на що він кивнув, але на його обличчі відбилася печаль.

— Є деякі способи, щоб запобігти дії магії Вінікулума. Фейрівська магія не може протидіяти залізу. Коли їм якось удається захопити мічених за допомогою заліза, то ті стають геть беззахисними.

Я раптом згадала про нашийник, який вартовий Туману начепив на мене, і про те, як ця річ висмоктувала всю мою силу, роблячи сніжну магію марною. Мій шлунок стиснувся від жаху на думку, що мене можуть вистежити та вбити через цей важкий нашийник. І брат більше не буде поруч і не допоможе мені врятуватися.

— У вартових Туману було ціле століття, щоб винайти способи відлову мічених, коли настане час, а також інші способи боротьби з фейрі. Усе змінилося від часів війни до появи Серпанку, — погодився Дженсен, сумно похитуючи головою. — Наша єдина надія — це зібрати тут якнайбільше людей і перечекати найгірше.

Він пройшов під аркою та опинився у приміщенні, що, як я зрозуміла, мало бути купальнею. З підземного джерела струменіла пара, наповнюючи повітря вологістю й теплом. Проте не це найбільше шокувало.

Чоловіки та жінки купалися разом. Деякі з них пильнували своїх справ і тримались осібно. Інші ж займалися сексом. Дехто навіть трахався з двома, ба навіть більше.

— О боги, — пробурмотіла я, лайнувшись собі під ніс, а Калем і Дженсен озирнулися, щоб поглянути на моє почервоніле обличчя. Видовище було навіть гірше за зображення статуй, витесаних із каменю в тому місці, куди мене водив Калем.

Ці люди були справжніми. Вони рухалися та звивалися разом.

— Ти звикнеш до цього, — зі сміхом промовив Дженсен. — Упевнений, що це справді приголомшує, якщо порівняти з тим, до чого ти звикла.

— Для нас це буде проблемою. Мені не до вподоби думка про те, що інші чоловіки споглядатимуть на неї. Хіба немає усамітненого місця, щоб покупатися? — запитав Калем.

— Кількість джерел обмежена. Вам доведеться підбирати час, коли тут буде менш людно, якщо вам так зручніше. Хоча я певен, що багато людей хотіли б, щоб у нас були джерела, де кожен зміг би усамітнитися. Та це неможливо з такою кількістю людей, які користуються однією купальнею.

— Звісно, — сказала я, відриваючи погляд від розпусної сцени переді мною. Я не хотіла, щоб люди бачили мене оголеною, але й не могла бути тією розпещеною та зарозумілою нахабою, яка протестуватиме проти їхнього способу життя й поводитиметься так, ніби вища за це. Якщо тут тепер моя домівка, то я мушу звикнути до неї якнайшвидше.

— Естрелло, ти не зобов’язана робити те, що тобі не подобається, — зауважив Калем.

— Ми приходитимемо, коли тут буде менш людно, допоки я не звикну до цього. Мене більше хвилює те, що твій пітон приверне забагато уваги, — сказала я, відмахуючись від нервування та вдаючи, ніби мене це ніяк не зачіпає.

Калем би зациклився на цьому, якби дізнався, як сильно моя невпевненість загрожувала виявитися.

Оголені жінки в лазні та на краю джерела були вродливими, зі здоровими й красивими тілами, без шрамів та не занадто худорляві. Вони, безсумнівно, були привабливими.

— Дякую, що показав нам дорогу, — сказала я, швидко переводячи погляд на Дженсена.

— Меліан попросила переказати, щоб на світанку Калем з’явився у загальній залі для тренувань. А тобі треба буде покумекати над своїми навичками, які можуть бути корисними тут, — сказав він, знову переводячи погляд на купальню, ніби хотів донести щось важливе.

— Я була жниваркою, — промовила я, знаючи, що мої навички роботи з рослинами можуть стати в пригоді.

— Це буде дуже корисно, коли потеплішає. Наразі немає що збирати, а земля занадто промерзла, щоб садити. Тобі треба буде подумати, який внесок ти можеш зробити до того часу, — він знову озирнувся через плече. — Меліан не хотіла б, щоб я згадував про це так скоро, але деякі жінки вважають плотські втіхи вельми вартим способом принести користь. Оскільки чисельність чоловіків тут більша, ніж жінок, ми повинні зважати на те, на що не зважає більшість людей. Наявність групки чоловіків у замкнутому приміщенні без когось, кого можна відтрахати, не обіцяє нічого доброго. З тобою гарно поводитимуться.

— Гадаю, тобі краще стулити свій хавальник, допоки я не зламав тобі щелепи, — гаркнув Калем, і цього разу я не бажала заперечувати йому.

Я нічого не мала проти того, щоб жінки використовували своє тіло в такий спосіб, якщо вони цього справді хотіли. Я навіть не звинувачувала руху опору в необхідності такої послуги.

Проте це не означало, що я сама мала стати куртизанкою.

— Я вмію битися, — сказала я, втручаючись у розмову, яка велася про мене. — Від мене було б значно більше користі, ніж від... Та я навіть не знаю, з чого почати, щоб стати куртизанкою.

— Гадаю, ти переконаєшся, що наші чоловіки дуже вправні. Вони ознайомлять тебе з усім, чого очікуватимуть від тебе. Ти гарненька. Було б прикро змарнувати таке личко в битві, де воно, найімовірніше, може постраждати. Просто подумай про це. Якби в мене був вибір — життя, повне болю й війни, або життя, сповнене насолоди та сексу, — я знаю, що б обрав.

— Припини, — наказала я, і моє обличчя спотворилося від люті. Я була вдячна Калему за те, що він залишався осторонь цієї розмови. Тепер, коли я висловила свої бажання, я не збиралася терпіти спроби примусити мене до чогось, що мене не влаштовувало. Судячи з того, як Дженсен дивився на мене, я не сумнівалася, що він мав намір стати моїм першим клієнтом. — Ми з Калемом моногамні. Я не вдовольнятиму інших чоловіків.

— Ну, може, тоді, коли він награється з тобою, — сказав повстанець, пирхаючи зі сміху, а тоді рвучко розвернувся й пішов геть, залишивши мене з моїм супутником, який просто лютував.

— Одного дня я залюбки подивлюсь, як він стікатиме кров’ю до смерті.

РОЗДІЛ 26

Біля купалень ми не затримувались, а вирішили решту дня побродити тунелями й дослідити все, що можна. Ми знайшли арсенал, й очі Калема радісно заблищали, коли він побачив кімнату, наповнену всілякою зброєю. Неподалік, лише за декілька кроків від лабіринту тунелів, були розташовані тренувальні зали, де він мав з’явитися наступного дня.

Поїли ми знову на кухні, сидячи за столом Скай у відносній усамітненості, уникаючи загальної зони, де інші обідали разом. З огляду на моє доволі різке знайомство з повстанцями, я не була цілком певна, що готова сьогодні знайомитися з кимось іще.

Усамітнення в нашій маленькій спальні здавалося мені довгоочікуваним перепочинком, про що я не хотіла зізнаватися вголос. Не тоді, коли ще вдень відстоювала своє право ночувати в одній кімнаті з іншими жінками. І все ж таки, коли Калем опустив полог, я, задоволено зітхнувши, вляглася на одну з розкладених постелей.

— Ти маєш утомлений вигляд, — промовив Калем, лягаючи на другу постіль на дерев’яному настилі. Я вже звикла спати, згорнувшись у його обіймах, але тепер, коли потреба в теплі його тіла зникла, спільний сон здавався ще інтимнішим.

Більше не було виправдання, що ми робили це виключно заради виживання, адже тепер єдиною причиною того, що ми спали, переплівшись тілами, було те, що ми самі цього хотіли. Приголомшена усвідомленням глибини своїх почуттів до нього, які поволі лише зростали, я не знала, чого очікувати від себе в цій ситуації.

Я точно знала, чого очікувати від Калема, але це геть не допомагало.

Він умостився на свою постіль, витягнувши руки над головою, а я повернулася до нього обличчям. Він мав цілковито розслаблений вигляд, ніби не існувало жодного іншого місця, де він міг би бути, окрім як поруч зі мною. Хотіла б я мати таку ж самовпевненість.

— Ага. Хочу проспати цілий рік, — ніяковіло хихикнула я, лежачи на спині. Він зігнув трохи свою руку над моєю головою, ніби запрошував присунутися до нього ближче. Хай яка втомлена я була, мої очі залишалися розплющеними, і я витріщалася на стелю печери, відчуваючи його тіло поруч зі мною.

Мої привиди витали в кімнаті, катаючись на хвилях скорботи, що загрожували захлеснути мене з головою. Відколи Серпанок розлетівся на друзки, моє тіло було повсякчас знесиленим. Тож, коли вночі я заплющувала очі, виснаження затягувало мене в сон, супроводжуваний голосом Калема, який щоночі розповідав мені оповідки.

Цієї ночі все було по-іншому, бо я не відчувала в тілі настільки ж сильної втоми, яка б звалила мене з ніг самостійно. Перед моїми очима вирував лише осудливий погляд Бранна, а в голові відлунювало його застереження про те, щоб я нікому не довіряла. Мені здавалося, ніби я розчарувала брата своїм вибором, який зробила після його смерті.

Калем задумливо хмикнув, спостерігаючи, як я скривила вуста.

— Тобі колись розповідали про Благий та Неблагий Двори фейрі? — запитав він, простягаючи руку, щоб заправити пасмо волосся мені за вухо. Я перевела погляд на нього — в його очах бриніло співчуття. Він добре вловлював мої емоції, від яких стискалося горло.

Судження Бранна були занадто поспішними, адже що могло бути неправильного в тому, що хтось дивився на мене так, ніби я почепила місяць на нічне небо?

— Вони не розповідали нам нічого про фейрі, окрім того, що ті злі, що під час війни вони завдали нам жахливих руйнувань, — відповіла я.

Я проводила багато вечорів у пошуках будь-якої інформації в бібліотеці лорда Байрона, хотіла знайти бодай щось заборонене. Проте так і не знайшла нічого, що б допомогло мені краще дізнатися про істот, які тепер відправлять мене до Альфгейму, якщо схоплять.

— Альфгейм складається з двох головних Дворів: благих і неблагих фейрі. Кожен із них має свого правителя та свою систему правління. До Благого Двору належать фейрі з Двору Весни й Двору Літа, тоді як до Неблагого — Двір Осені, Двір Зими та Двір Тіней, — пояснив Калем, перевертаючись на бік. Його пальці ковзали по тканині, що прикривала мою руку, спричиняючи тремтіння, попри бар’єр між нашими тілами. Його обсидіанові очі пильно виблискували, спостерігаючи за моїм обличчям у пошуках будь-якого натяку на реакцію. — Як я знаю, Благий та Неблагий Двори ворогували один з одним протягом більшої частини історії, але дуже зрідка вступали у відкрите протистояння. Вони більш схильні шкодити одні одним, удаючись до різних хитрощів і підступів, ніж вести безглузді війни. Прокляття, яке відьми наклали на фейрі, змусило їх цінувати життя понад усе.

— Те саме прокляття, яке створило парні зв’язки? — запитала я, пригадуючи його розповідь про те, як душі фейрі розділилися навпіл, віддавши одну із цих частин іншій істоті.

— Саме так. У книгах пишуть, що це також позбавило їх здатності розмножуватись, якщо вони кохаються не зі своєю парою. Це призвело до скорочення чисельності населення, оскільки Серпанок відокремив більшість фейрі від їхніх пар... — Калем знизав плечима, і сенс його слів повиснув між нами.

— Тобто вони не могли мати дітей? — запитала я, не годна уявити, яким би тихим став світ без нащадків, що метушилися б навколо, докучаючи своїм батькам.

— Певен, що деякі мали: ті пари, які вже завершили формування своїх зв’язків до зведення Серпанку, і ті, хто був пов’язаний з іншими фейрі. Проте фейрі живуть століттями, а вони були прокляті народжувати лише двох дітей у кожній парі, щоб контролювати чисельність населення, яка могла б значно перевищити людей.

Скрививши губи, я розмірковувала над отриманою інформацією і тим, що це може означати для мого майбутнього.

Я ніколи не замислювалася над народженням власних дітей, якщо не брати до уваги того, що цього від мене очікували. Якби це не було моїм обов’язком перед потенційним чоловіком, за якого я виходила б заміж не з власної волі, чи хотіла б я взагалі мати дітей?

— Чи означає це, що ніхто з нас не зможе мати дітей поза нашими парними зв’язками? — запитала я, поглянувши на фіранку, що закривала наші двері.

Під захистом руху опору перебувало дуже багато мічених. їхні мітки визирали з-під одягу, коли вони крутили своїми шиями. Звичайні люди значно перевищували їхню чисельність, і в мене не було сумнівів, що вони зможуть підтримувати велику кількість населення для процвітання. Проте думка про неможливість народити бажану дитину виявилася нестерпною.

— Доки зв’язок не буде сформовано, люди все ще здатні розмножуватися з іншими людьми, — сказав Калем, вигинаючи одну брову. — Тож двоє мічених можуть вести цілком людське життя разом, мати дітей та сім’ю, допоки не завершать парного зв’язку.

— Тобто сама мітка не означає, що ми вже пов’язані з фейрі? — запитала я, простягаючи руку, щоб доторкнутися до витіюватого чорно-білого магічного знаку на його шкірі. Відгукнувшись на мій дотик, мітка затанцювала на його тілі, звиваючись і витягуючи променисте сяйво з чорного кола на тильному боці моєї долоні.

— Вона в певний спосіб пов’язує фейрі з їхньою парою, щоб вони могли відшукати одне одного. Але доки ритуал не завершиться і їхні життєві сили не об’єднаються, люди так і залишаться смертними, — пояснив він, нахиляючись уперед, щоб ніжно торкнутися своїми вустами мого чола, коли я прикрила рукою своє позіхання.

Посунувшись уперед, я пригорнулася до його грудей. Тієї миті, коли його руки обвилися довкола моєї спини, сон мало не зморив мене, проте я запитала:

— Що за ритуал?

— У фейрі є три дні, щоб виконати завдання, яке доведе їхню цінність, і принести дарунок, який їхня пара зберігатиме вічно. Потім вони кохатимуться на фейрівській землі у місці, пронизаному магією їхнього Двору. Весняні фейрі займаються сексом серед квіткових полів. Священне місце зимових фейрі лежить в оточені засніжених гір і замерзлих водоспадів. Фейрі з Двору Літа кохаються в оточені тропічних вод та піщаних пляжів, а осінні фейрі — на верхівках дерев заввишки з Порожнисті гори, — відповів Калем. Його голос поволі стихав, доки не перейшов у шепіт, тоді як я чимдуж намагалася тримати очі розплющеними.

— А як щодо Двору Тіней? — запитала я, заплющуючи очі від усіх слідів світла.

— У них усе набагато зловісніше, — пробурмотів він, міцніше стискаючи мою спину своїми пальця-

ми. — Вони полюють на свою пару в бухті, де всі фейрівські чудовиська стають свідками того, як фейрі заявляє про свої права, впіймавши його або її.

Я задрімала з думками, сповненими найжахливіших уявлень про те, який вигляд має фейріське чудовисько, шкодуючи, що не перервала його ще на Дворі Осені. Краще б заснула, уявляючи людей, що балансують на верхівках дерев.

Я різко прокинулася, немов від поштовху.

Швидко сівши та притиснувши руку до грудей, глибоко вдихнула, відчайдушно намагаючись звести дух. Темрява кімнати тиснула на мене з усіх боків, а тіні з нічного кошмару все ще вирували в моїй голові. Моторошні образи тіньових чудовиськ, які пожирали тіло Бранна в мене на очах, переслідували мене навіть тоді, коли я розплющила очі.

Я потягнулася назад, щоб доторкнутися до Калема, сподіваючись заспокоїтися в його присутності, але моя рука намацала лише порожнє ліжко. Щойно мої очі призвичаїлися до темряви, я повільно повернулася й оглянула маленьку темну печеру, де єдиним джерелом світла були смолоскипи в тунелях за ледь розсунутою фіранкою. У кімнаті, яку він вимагав для нас, не було жодної ознаки його присутності — навколо не було нікого.

Нервово ковтнувши, я прикусила нижню губу й відкинула легку ковдру, якою він, напевно, вкрив мене, коли я поринула в сон. Моє тіло було липким від поту після нічного кошмару, який змусив мене думати, що треба тікати від чудовиська, яке мене переслідує.

Посунувшись на край матраца, я підібгала під себе ноги, а тоді взулася в чоботи. Повільно підвівшись, підійшла до фіранки біля входу до кімнати. Зазирнувши крізь щілинку в порожній коридор, я боролася з власними думками.

Я матиму дурний вигляд, якщо він просто пішов до вбиральні. Пошуки Калема із завмиранням серця й відчуттям, що щось дуже-дуже не так, здаватимуться безглуздими, коли все виявиться якоюсь дрібницею.

Однак я ще трохи відсунула фіранку й пішла до тунелю. Смолоскипи, розвішані на стінах, освітлювали мені шлях, поки я крокувала до загальної зали, від якої всі спальні кімнати розгалужувалися, нагадуючи сонячні промені.

У тунелі було тихо. Усі повстанці спали, тому м’який стукіт моїх чобіт лунав у замкнутому просторі так голосно, що мені захотілося зіщулитись. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж я нарешті дісталася загальної зали і слабкий шепіт голосів тихо донісся до входу в тунель, де стояла я. Я спостерігала, як Калем розчаровано провів рукою по чолу. Притиснувшись до стіни, намагалася бути непомітною, дивлячись, як він прибрав руку й заговорив до Імельди.

Відьма скривилась, а тоді кивнула йому, заплющивши очі. Вона повільно потягнулася до нього, тоді на мить узяла його за руку та щось прошепотіла. Її занадто тихий шепіт ледь долітав до мене, тому я не могла розібрати слів.

Без сумніву, я знала лише те, що вони не були призначені для моїх вух.

На мить пальці Калема стиснулися навколо її руки, і цей ніжний жест стиснув і моє серце, перш ніж він відступив і відпустив її руку. Він щось прошепотів із жорстким і непохитним виразом обличчя, який я зрідка помічала.

Я знала, що в Калема був жорстокий бік, але бачила його лише побіжно, наприклад тоді, коли він помітив мої шрами. Проте я ще ніколи не спостерігала, як сильно той виявлявся, коли він використовував його проти інших людей. Недивно, що я зіщулилася під тиском його погляду.

Калем відвернувся від Імельди й попрямував до тунелю, де чекала я, спостерігаючи за тим, що відбувається. Коли його погляд упав на мене, він затнувся, і його плавна хода поступилася місцем потрясінню, що відбилося на його обличчі, перш ніж він прибрав роздратування, яке виявив перед Імельдою.

Скоротивши відстань між нами, Калем простягнув руку й торкнувся моєї щоки. Я зібрала всю свою волю, щоб не дійти поспішних висновків, які вирували в моїй голові, і не відсахнутися від тієї самої руки, яка щойно торкалась її.

— Чому ти не спиш, моя зіронько? — запитав він, і ніжність у його голосі здалася мені оманливою.

Немов удар у живіт, який лише підтвердив усе те, про що я вже здогадувалась: у Калема вже були таємниці з іншими жінками.

— Здається, що саме мені варто поставити це запитання, — сказала, схиливши голову набік і пильно дивлячись на нього. Моє горло пекло від сліз, що підступали, і відчуття, наче єдине, що я знайшла та хотіла зберегти, відірвали від мене.

— Ми обговорювали захист тунелів. Мені треба було переконатися, що ти тут у безпеці, — сказав Калем, ковзаючи великим пальцем по моїй вилиці, ніби бачив сльози, які я стримувала, стискаючи зуби, й острах, що оселився в моєму животі.

— Посеред ночі? — запитала, відсторонюючись від його пестощів. Його рука зісковзнула з мого обличчя й зависла в повітрі, наче він не вірив, що я не хочу його дотиків, що не жадаю його страждань, коли моє серце було таке близьке до того, аби розбитися вщент.

— Знову ревнуєш, крихітко. Ти знаєш, як сильно мені це до вподоби, — сказав він, вигнувши вуста, ніби своїм піддражнюванням міг розвіяти напругу, що виникла між нами.

— То ось чому ти посеред ночі вислизнув із нашої кімнати, на якій, до речі, наполягав саме ти? Щоб змусити мене почуватися так? — запитала, відступаючи ще на крок, аби збільшити відстань між нами, а тоді обхопила себе руками. Тепле повітря здавалося занадто прохолодним для моєї спітнілої шкіри, і це привернуло увагу Калема, який із цікавістю дивився на мене.

— А ти не думала, що, можливо, мені подобаються твої ревнощі, бо це єдиний спосіб, яким ти показуєш мені, що дбаєш про мене так само, як і я про тебе? — запитав він, нарешті опускаючи руку. — Ти не зробила жодної спроби заявити на мене свої права. Насправді ти заперечувала це за кожної нагоди, тоді як я гранично ясно висловлював свої наміри щодо до тебе. Я хочу тебе настільки сильно, що це має жахати мене, це поглинає кожну мою думку. Я хочу тебе так сильно, що знаю: я вб’ю будь-кого, хто наважиться зашкодити тобі чи торкнутися тебе, — сказав Калем, роблячи паузу, щоб провести рукою по своєму волоссю. Він зробив невеличкий крок до мене, не наважуючись повністю скоротити відстань між нами. — Я не збираюся дивитись, як ти спілкуєшся з іншими чоловіками. Я не збираюся дивитись, як ти заперечуєш те, що є між нами, щоразу, коли мої губи не притискаються до твоїх, і продовжувати вдавати із себе ревнивого коханця.

— Калеме, — пробурмотіла я, скривившись від його слів. Він мав рацію, і я знала це так само прозоро, як і він. Мій страх бути покинутою втримував мене від рішучого кроку назустріч йому та прийняття того, що моє серце й так уже знало.

— Я б спалив увесь світ дощенту й поклав би його до твоїх ніг, якби ти тільки попросила мене про це, й однаково ти нічого не даєш мені. Ти жодного разу не сказала, що відчуваєш те саме, що і я, — він скоротив відстань між нами, вриваючись у мій особистий простір, доки не зміг знову ковзнути кінчиками своїх пальців по моїй щоці. Калем схилився наді мною та притулився до мене всім тілом, змусивши поглянути в його пронизливі очі, коли перша сльоза скотилася моєю щокою, торкнувшись його пальців. Він змахнув її, ковзаючи по вигину мого підборіддя, допоки ніжно не схопив мене за нього, тримаючи на місці. — Тобі варто сказати лиш одне слово — і я твій. Тож скажи мені, моя зіронько, ти хочеш мене?

У моїх вухах дзвеніло від тиші, що запанувала між нами, а його блискучі очі чекали моєї відповіді.

— Так, — прошепотіла я, і мені здалося, що визнання цього розкололо мене зсередини, поділивши навпіл ту, ким я була. Половина мене належала моїй парі, яка полювала на мене по всьому королівству, але інша половина, яку я знала як Естреллу Барлоу з Містфелла, належала Калему.

Поцілуй мене в дупу, клята паро!

Рукою він обхопив мою потилицю, притягуючи мене до себе й водночас сам рвучко подався вперед. Його вуста накинулися на мої, розкриваючись, поєднуючи наше дихання в одне ціле. Його руки обвилися довкола мене, переплітаючи наші тіла, і він притиснув мене до кам’яної стіни тунелю.

Моя голова втискалася в цю невблаганну стіну, змусивши Калема відірватися від моїх губ. Його дихання перетворилося на глибокі стримані зітхання, коли він провів своїми вустами по моєму підборіддю вниз, покриваючи поцілунками тепер мою шию. Калем ковзнув своїми зубами по ній, а тоді встромив їх у мою шкіру, кусаючи до синця, допоки я не відчула, як окови всередині мене ослабли.

Я здалася, між ногами все пульсувало й благало про його дотик, поки його руки ковзали моєю талією, досліджуючи завойоване тіло.

— Ти зламаєш мене, — прошепотіла, не збираючись вимовляти ці слова вголос. Але між нами більше не було меж, і жодна частина мене не хотіла забирати назад свої слова, які я мала тримати при собі.

Калем відірвався від моєї шиї, і я відчула, як моя шкіра пульсувала там, де він, схоже, залишив синець. Якусь мить він споглядав на свою роботу, перш ніж нарешті перевести погляд на моє обличчя. Його напружений вираз обличчя перетворився на щось настільки ніжне, від чого моє серце завмерло. Цікаво, чи завжди це мало саме такий вигляд? Невже завжди закоханість супроводжувалась усвідомленням того, що ми більше не самотні? Невже завжди було щось більше, аніж поцілунки крадькома під покривом ночі й короткочасні злиття двох тіл?

— Ні, крихітко. Я кохатиму тебе, — сказав він, торкаючись своїм чолом мого. Його темні очі виблискували: крихітні цяточки світла мерехтіли в обсидіані, немов зірки, співзвучні з моїм ім’ям. — Допоки ти не забудеш, що таке біль, і ще довго опісля цього. Допоки шрами, які ти носиш, як броню, не зітруться з твоєї пам’яті й не залишимося тільки ми.

РОЗДІЛ 27

Наступного ранку я прокинулася в обіймах Калема, охоплена його теплом, яке огортало мене, немов у кокон цілковитого затишку. Навіть постіль під моїм тілом здавалася зручнішою, аніж горбистий, набитий соломою матрац, на якому я спала у себе вдома. То було ліжко, яке належало моїм батькам до того, як батько помер, а мати почала спати лише у своєму візочку.

Живіт Калема притискався до моєї спини, його довга м’язиста рука обвивала мою талію та тягнулася вгору до шиї. Вона затишно прилаштувалася між моїми персами, відштовхуючи тканину сукні, щоб торкатися моєї шкіри. Його рука покоїлася на моєму серці, і я відчувала, як воно калатало поруч із ним, поки він міцно притискав мене до свого тіла.

Я зітхнула, знову заплющивши очі й насолоджуючись рідкісним відчуттям затишку від пробудження поруч із Калемом. Досі він завжди прокидався раніше за мене, даруючи мені ще кілька хвилин дорогоцінного сну, поки готувався до денної подорожі й добував нам їжу.

Однак у катакомбах у цьому не було потреби, оскільки їжа була за декілька хвилин ходьби, а житло було більш постійним проти печер, у яких ми шукали притулку.

Калем міцніше притиснувся до мене уві сні, розчепіривши пальці на моїх грудях, а кінчиками ковзнувши до мого горла. Укус, який він залишив на мені минулої ночі, здавалося, пульсував обізнаністю, поколюючи поруч із міткою фейрі, який заперечував його власницьку мітку.

Він застогнав, і від цього гортанного звуку в мене спалахнули щоки, а його член притиснувся до мого заду в такт цьому напівгарчанню.

— Доброго ранку, моя зіронько, — промовив Калем, відкидаючи носом волосся з моєї шиї. Він затримався над синцем, глибоко вдихаючи мій аромат, а тоді підніс свою руку ближче до мого обличчя. Його пальці обхопили спереду моє горло, відкидаючи мою голову назад, щоб йому було зручніше вилизувати мій синець. — Не збираєшся побажати мені доброго ранку? — його вуста торкнулися моєї шкіри, і від цієї зарозумілості в його голосі моє тіло затремтіло.

Цей чоловік збіса добре знав, як сильно мучив мене, навіть коли ледь торкався. Попри те що між нами було декілька шарів одягу, я стиснула свої стегна, щоб зупинити жар, який він так легко розпалив усередині мене.

— Доброго ранку, Калеме, — зітхнула, і мій голос пролунав значно хрипкіше, ніж я хотіла. Я поступилася тому, чого жадала, — визнала, що почуття між нами були взаємними, — але однаково відчувала необхідність приховувати, як далеко зайшло це бажання.

Я все ще не усвідомлювала, як поєднати добропристойну леді й нову мене всередині себе, дотримуватися моральності та бути наполегливою. Ніщо в моєму житті не підготувало мене до такого чоловіка, як Калем.

— Прокинься і співай! — пролунав голос із загальної зали, порушивши мить, коли я намагалася знайти спосіб висловити свої потреби.

Понад усе я хотіла відчути себе живою бодай на кілька хвилин і нагадати собі, що я не померла разом із Бранном. Майбутнє розкинулося переді мною, чекаючи, коли я знайду своє місце у світі.

Калем зітхнув і відхилив мою голову ще далі, аж доки його дихання не залоскотало мені шкіру. Потім він підвівся, відійшов у куток і швидко почистив зуби за допомогою маленької щіточки й пасти, якими нас забезпечили. Я пішла за ним і зробила те саме, водночас натягуючи свої чоботи, й одразу відчула вдячність за те, що знову стала почуватися людиною, почистивши зуби.

Після цього ми вийшли в коридор і трохи нерішуче покрокували за невеликою групою людей, яким теж відвели окремі кімнати. Я стиснула руку Калема у своїй, і всі мої попередні войовничі слова про те, що вдень я пильнуватиму своїх справ, забулися, щойно я згадала пропозицію Дженсена задовольняти інших чоловіків.

Я ще не знала про свої вміння в новому житті, але хотілось, аби це було щось більше, ніж те, що призначило мені суспільство. Я хотіла бути кимось важливішим, аніж просто забавкою для чоловіків.

— Я подбаю про Естреллу, — промовила Мелі-ан, підходячи до нас, коли ми зайшли до загальної зали, — а ти підеш із Дженсеном до тренувальної кімнати.

Чоловік побіжно кивнув мені й відвернувся, очікуючи, що Калем піде за ним. Калем витягнув кинджал із піхов на стегні та багатозначно простягнув його мені.

— Переконайся, що цілишся в горло, — сказав він, нахиляючись та швидко торкнувшись моїх губ своїми, а тоді зітхнув і пішов слідом за чоловіком, якого, мабуть, хотів убити.

— Щось він сьогодні особливо злий, — промовила Меліан, киваючи головою і прямуючи тунелем до центру гори.

— Йому не до вподоби, як Дженсен учора наполягав на тому, щоб я стала куртизанкою, — сказала, йдучи за нею крок у крок. — Я вмію битися. Можливо, я не така сильна, як Калем, але обеззброїла двох ваших чоловіків.

Вона спинилася й повернулась, щоб поглянути на мене, розчаровано зітхнувши.

— Дженсену не треба було нічого говорити. У нас тут немає куртизанок, і ми точно не змушуємо жінок ставати ними. У нас є кілька жінок, які пропонують такі послуги, бо їм це подобається. Але це не розцінюється як щось ганебне, як заведено вважати на поверхні. їх поважають. Зі зрозумілих причин у цих жінок є окремі кімнати. Вони розкішно живуть. І хоча я цілком розумію, що ти бажаєш іншого життя — не продиктованого твоїм красивим личком і чоловіками, які хочуть трахнути тебе, — але ти маєш знати, від чого відмовляєшся, — Меліан покрокувала далі, залишаючи мене йти слідом за нею. — Тоді тобі ніколи не доведеться покидати безпечні катакомби й наражати себе на небезпеку.

— Навіть якби я хотіла такого безтурботного життя, я б ніколи не дозволила собі піти на таке через мої стосунки з Калемом. Ігнорувати це дорівнює зневажати його. Я краще стану бійчинею, — пояснила я.

— Гадаю, вам було б корисно побути трохи порізно. Ви занадто прив’язані одне до одного. Фейрі не просто залишають на наших тілах свої парні мітки. Вони крадуть наші серця. Ми більше не зможемо жити тим життям, яке мали до них. Тому, якщо він колись зустріне свою фейрі під час місії на поверхні, він не зможе опиратись її поклику. Як і ти, якщо зустрінеш свою пару. З огляду на ймовірність того, що вас обох відшукають ваші істинні пари, та цілком реальну загрозу смерті, яка забере його від тебе, це у твоїх же інтересах, Естрелло.

Меліан зупинилася та взяла мої руки у свої. Вони були холодні, мов лід, попри тепле повітря, яке нас оточувало. ЇЇ пронизливі сірі очі пильно дивилися на мене зверху, поки вона намагалася донести розсудливість своїх слів. Але моєму серцю було глибоко начхати на здоровий глузд. Меліан продовжила говорити:

— Пограйся з ним. Погарцюй на ньому з десяток разів — ніхто тебе не засудить. Ми не такі зашорені, як ті, що живуть на поверхні. Ми не дотримуємось якоїсь архаїчної концепції єднання двох людей в очах богів. Та наразі ми намагаємося не допускати романтичних стосунків із міченими на благо всім причетним. Секс може бути просто сексом, і ти можеш насолоджуватися будь-якою кількістю чоловіків. Запевняю, що інші дівчата прагнутимуть об’їздити Калема.

Усепоглинальні ревнощі вібрували всередині мене з неймовірною силою через повсякчасні нагадування про те, на що здатні інші жінки в цих катакомбах, аби накинутися на чоловіка, якого я вже вважала занадто хорошим для себе.

— Ти помиляєшся, — сказала я, і мій голос запнувся, наче я не була впевнена чи намагалася переконати себе, чи її. — Я маю почуття до нього. Сильні почуття. Тому це неможливо, коли те, що ти кажеш, правда.

— Просто бережи себе. Якщо продовжиш рухатися цим шляхом, це призведе лише до розбитого серця.

Меліан повела мене далі вглиб гори, залишаючи галас і метушню жвавої спільноти позаду та прямуючи до теплих центральних тунелів. Я не заперечила її слів про те, що мої стосунки з Калемом завершаться розбитим серцем. Як я могла заперечити їх, коли сама думала про це знову і знову?

Калем знищить мене. Розірве на шматки. Мені тільки хотілося вірити, що, коли все полетить шкереберть, він продовжуватиме стояти поряд, ладний допомогти зібрати мене по частинках. Але слова Меліан про те, що він покине мене заради своєї пари, не давали мені спокою. Щоночі я замислювалася: чи стане вона нашою останньою, чи відірвуть його від мене вранці? І головне: чи буде йому начхати на те, що ми мали та що втратили?

— Розкажи мені про своє життя. Дженсен сказав, що ти була жниваркою. Хай як мені хотітиметься залучити тебе до садового ремесла, усе вже готове до зими, та й висаджувати тебе на поверхню ризиковано. Ми намагаємося переконатись, що люди, які повсякчас працюють на поверхні в одному місці, не мічені, інакше...

— Вони можуть привести сюди фейрі, — кивнула я, обмірковуючи її слова.

— Саме так. Багато наших бійців — мічені, але вони підіймаються на поверхню лише тоді, коли планують постійно пересуватися. Це теж ризиковано, але так історично склалося, що саме мічені — найкращі бійці. Вінікулум захищає їх від вартових Туману. їхня перевага також у тому, що вони швидше зцілюються, аніж звичайні люди, вони сильніші та міцніші.

Ми пройшли повз печеру, в якій містилися купальні. Моє тіло нило від бажання поніжитися в теплому джерелі, але я, без сумніву, знала, що Калем ніколи б не схвалив, якби я пішла туди сама. І я не могла йому дорікнути, бо думка про те, що інші жінки спостерігатимуть за ним без мене, пробуджувала в мені жагу крові.

— Я жила в Містфеллі, — сказала, щоб відігнати свої мінливі думки. — Моя сім’я була небагатою, але лорд Байрон давав мені приватні уроки у своєму маєтку. Я вмію рахувати й читати.

— Ти вмієш читати? — перепитала Меліан, і на її обличчі з’явилася легка посмішка. — Це справді рідкість — жінка, яку навчали.

Вона звернула вбік і повела мене одним із бічних тунелів, допоки ми не підійшли до дерев’яної плити, яка була чимось на кшталт дверей.

Відсунувши її осторонь, Меліан відкрила вхід до окремої печери, заповненої саморобними полицями. На кожній з них були нагромаджені стопки книжок, стіл був безладно завалений усілякими сувоями. Здавалося, ніби цим приміщенням довго ніхто не користувався.

— Що це за місце? — запитала, заходячи всередину й проводячи пальцями по одному із запорошених сувоїв, розгорнутому на столі. Це була мапа Нотреку, і я витріщилася на неї, ковзаючи пальцями по назвах міст. Такі міста, як Калфоллс, Туевін і Праліс, які знищили під час війни, були закреслені червоним кольором. — Ця мапа із часів війни? Як таке можливо?

— Наші пращури побудували цей прихисток під час війни. Мічені не могли довірити королю свою безпеку, тому зробили це самі. Здебільшого вони намагались уникати боїв і триматись осторонь, як і ми зараз. Проте їм подобалося все фіксувати на папері, і вони зберігали інформацію саме тут. У цих книгах міститься вся історія довоєнного періоду й те, що нам удалося зібрати з того часу й донині, — відповіла Меліан, спостерігаючи, як я відійшла від столу й попрямувала до рядів книг на полицях, вишикуваних уздовж стін.

Я поволі витягнула одну з них, і пошарпана палітурка тріснула від мого дотику, коли я обережно поклала її на стіл. Напис на обкладинці нагадував щось із нічного кошмару.

«Створення Альфгейму».

— Це заборонена книга, — сказала, обережно розгортаючи обкладинку. Малюнки всередині були страхітливими: мої пальці ковзали по зображенню чудовиська — напівлюдини-напівскорпіона. З його клешень і хвоста крапала кров, а паща міцно стискала горло жертви.

— Багато чого, що знайдеш у цих катакомбах, заборонено. На жаль, значна частина цих знань не може принести нам користі, адже мало хто вміє читати, не кажучи вже про розуміння цих книг. Чи володієш ти стародавньою мовою? — запитала Меліан, схиливши голову набік, поки я витріщалася на назву істоти у верхній частині сторінки.

— Трохи, — зізналась я. — Не певна, чи багато я зможу зрозуміти. Якщо всі ці книжки написані стародавньою мовою...

— Лише найстаріші, але ти нам дуже допоможеш, якщо зможеш перекласти бодай стільки, скільки тобі до снаги. Мені сумно визнавати, що роблю це повільно, адже я остання, хто володіє цією мовою. Та я не можу приділяти перекладу багато часу з огляду на все інше, що потребує моєї уваги. Моя сестра була нашим сімейним істориком, і саме вона працювала над перекладом стародавніх текстів, — Меліан підійшла до однієї з бічних полиць, яка, здавалося, була відокремлена від інших. — Це ті книги, які вона встигла перекласти, перш ніж покинула нас.

— Що сталося? — запитала я.

— Ми здійснювали рейд для збирання нових книг, коли зустріли чоловіка, який потребував допомоги. Він голодував, тож ми запропонували йому їжу й місце біля нашого багаття на ніч. Ми не знали, що в нього була гнійна лихоманка, допоки не повернулися в катакомби наступного ранку. Протягом наступного тижня ми втратили половину наших людей, включно з моєю сестрою та іншими істориками.

— Мені так шкода, — пробурмотіла я. Ще малою я на власні очі бачила, якої шкоди завдала лихоманка, коли охопила моє селище. Це був єдиний раз, коли життя на околиці пішло нам на користь, адже це вберегло нас від жахливої хвороби, яка вбивала майже всіх, кого торкалася.

— Це значно цінніше для нас, ніж іще один боєць або жнивар. Можливо, згодом я оберу когось, кого ти навчиш, і тоді ми зможемо відновити кількість наших істориків. Знання — це сила, Естрелло. Те, що ти нам можеш дати, є набагато кращою зброєю, аніж меч у твоїй руці, — промовила вона, відступаючи до дверей. — Подумай про це. Проведи трохи часу з книгами. Я загляну до тебе пізніше.

Меліан вийшла, залишивши двері відчиненими, щоб я могла піти, якщо захочу.

Але я не хотіла. Я повернулася до книжкових полиць позаду себе й почала переглядати корінці, допоки не натрапила на один із найбільших томів. Він притягував мене до себе, змушуючи взяти його й обережно покласти на стіл. Кутики сторінок були потертими, наче хтось колись дуже довго їх гортав.

Libnor non Diathar.

«Книга богів».

Розгорнувши її на першій сторінці, я прочитала вголос, повільно перекладаючи слова. Минуло вже багато років, відколи Байрон сказав моїй наставниці, що мені більше не знадобиться стародавня мова, що це пережиток минулого, який вона повинна припинити викладати. Проте він запізнився — глибоко в моїй пам’яті збереглися ці різкі звуки, такі несхожі на новомову, що була прийнята як наша офіційна багато століть тому.

Навіть ще до війни.

— Спочатку не було нічого, — пробурмотіла я, і знайомі слова відгукнулися всередині мене. Це ж

були ті самі слова, якими Калем почав свою оповідку тієї ночі біля багаття. Малюнок на першій сторінці зображував кучеряву масу тіней. Чорнильна темрява була такою темнющою, що здавалося, наче в ній справді нічого не існувало.

У первісного Хаосу не було навіть обличчя. Він існував у порожнечі. Він і був порожнечею. Саме Хаос існував першим і єдиним у цьому світі, допоки самотність не змусила його створити свою дружину. Я гортала сторінки, і кожне слово підтверджувало оповідку, яку розповідав мені Калем.

Первісні боги поставали перед моїми очима, і кожен із вісімнадцяти вражав мене по-своєму. Зі зміною поколінь вони ставали дедалі схожішими на людей. Це були не ті боги, яким ми вклонялися. Це були боги, яким уклонялися самі боги.

Я продовжувала гортати, не знаючи, що саме шукала, допоки не натрапила на її сторінку. Зображення Меб було приголомшливим. Її довге волосся кольору воронячого крила спадало до талії. Попри відсутність кольорів на сторінці, її вуста й очі були немов затінені самою темрявою. На голові виблискувала яскрава корона, з якої, здавалося, стікали тіні, переплітаючись з її волоссям.

Я здригнулася, повільно читаючи вголос звивисті слова, що були написані на сторінці під її портретом:

— Королева Повітря й Темряви, сестра короля благих фейрі, Рейгана з Двору Літа. Згідно з фейрівськими легендами, коли брат і сестра були ще дітьми, гноми Елесфаста принесли до замку блискучий темний коштовний камінь як жест миру під час війни. Самоцвіт так сподобався Меб, що вона відразу ж попросила помістити його в корону на її голові. Мати дівчинки була готова на все, аби догодити своїй дочці, тому наказала це зробити. Оскільки камінь був створений самим Едрусом, первісним Темряви, ця коштовність повільно розбещувала принцесу Благого Двору. Згодом від неї не залишилося нічого, окрім холодної, бездушної оболонки дівчини, яка понад усе прагнула влади.

Знову підвівши очі до малюнка, я пильно подивилася на темний самоцвіт, що виблискував у центрі її корони. Проковтнувши клубок у горлі, я поглянула на наступну сторінку. Я вже достатньо прочитала про Меб, але не наважувалася зануритись в опис скоєних нею звірств.

Я чула про жахіття, які чинили фейрі. Отже, якщо Меб уважалася найгіршою з них, то мусила бути воістину мерзенною істотою.

Від портрета на наступній сторінці в мене перехопило дух. Волосся бога мертвих спадало хвилями на його плечі. Воно було зображене строкатим і світло-сірим, ніби ті, хто його малював, не могли цілковито передати відповідний колір, який, за чутками, був попелясто-сріблястим. Світлі очі бога сяяли на суворому обличчі. Його корона була такого самого відтінку, за винятком тіней, що опускалися з неї на голову. Його загострені вуха були приховані під волоссям, як і закрутисті чорно-білі татуювання, кінчики яких визирали з-за коміра його обладунків та шкіряної туніки. Здавалося, що вони світяться на самій сторінці, випромінюючи магію.

Я нерішуче водила пальцями по краях його мітки, не годна відвести погляд від малюнка й зосередитися на його історії та скоєних ним звірствах.

Ці лінії були того самого кольору, що й мої та... Калема.

— Не очікував знайти тебе, з головою зануреною в заборонену книгу, моя зіронько, — промовив Калем, витягуючи мене із задуми, коли я витріщалася на Калдріса, бога мертвих. Він глянув на малюнок, проте я хутко загорнула книжку, почуваючись трохи винною за те, що читала про того самого бога, якого ми обговорювали раніше.

Того, хто на настінному зображенні невимушено розвалився, відкинувши голову назад, поки дві жінки стояли навколішках біля його ніг. Я не могла дивитися на будь-що, пов’язане з ним, і не згадувати цієї сцени. Його розкутість і задоволеність собою від розуміння, що жінки пішли б на все, аби задовольнити його.

— А де Меліан? Вона ж казала, що наглядатиме за тобою, — запитав Калем, відводячи свій темний погляд від книжки на столі.

Я змусила себе посміхнутися, намагаючись приховати рум’янець, що залив мої щоки.

— Вона привела мене сюди, коли з’ясувала, що я вмію читати. Меліан хоче, щоб я перекладала тексти зі стародавньої мови.

— Ти володієш стародавньою мовою? — зауважив Калем, задумливо схиливши голову набік.

— Вільно я нею не спілкуюся, не думаю, що змогла б підтримати бесіду, але прочитати можу. Ось щойно переглядала Libnor non Diathar. Я ніколи не усвідомлювала, скільки богів...

Калем урвав мене, схопивши за руки й піднявши зі стільця. Він притиснув мене спиною до полиць і полонив мої губи своїм власницьким поцілунком. Він уп’явся в них аж до болю, але, щойно я обвила руками його шию, мені стало начхати на біль.

Його груди завібрували об мої від низького гарчання, яке вирвалося з його горла, коли він смикав пальцями тканину моєї сукні. Поволі він задирав її дедалі вище, заціловуючи мене.

— Калеме, — зітхнула я, відриваючись від його губ, коли він торкнувся пальцями оголеної шкіри мого стегна. — Ми мусимо зупинитися. Тут не місце для цього.

Від його раптового жадібного нападу на мої вуста в мене знову запекли губи, і я дивувалась, яка муха його вкусила.

— Я хочу торкатися тебе будь-де, — промуркотів він, опускаючи губи до верхньої частини мітки на моїй шиї. Його язик пестив мою чутливу шкіру, а пальці просувалися чимраз вище між моїми стегнами. — Я зупинюсь, якщо ти справді цього хочеш, крихітко, але я хочу завершити те, що розпочав уранці. То що вибереш?

Великим пальцем Калем ковзнув по моєму лону — цей простий, ледь помітний дотик запалив мене зсередини, змусивши відкинути будь-яку обережність. Я повернула голову й накрила його губи своїми, від чого він застогнав. Його долоня, що блукала в мене під сукнею, просунулася між моїми стегнами та почала пестити мене, змушуючи скиглити йому в рот. Він ковзнув пальцями нижче й притиснув один до мого входу, а тоді обережно ввів його всередину. Моє тіло не було готове до вторгнення, тому м’язи враз напружились і стиснулися, на що Калем почав ритмічно погладжувати мій клітор великим пальцем, сплітаючи наші язики в єдине ціле.

Повільно я впустила його всередину. Він загарчав, коли відчув, що стінки мого лона поступилися йому, і ввів ще один палець, рухаючи обома всередині нестерпно повільно. Хотілося швидше. Сильніше.

Більше.

Я так жадала його та дотиків, у яких відмовляла собі, що здавалося, наче всередині мене відчинилася брама, яку тільки його руки могли зачинити. Однак Калем позбавив мене оргазму, який наростав усередині, втримуючи мене на межі насолоди завдяки майстерним пальцям.

— Гадаю, зараз не найкращий час сказати тобі, що я маю намір убити кожного чоловіка, який торкався тебе ось так, хто отримував насолоду від того, що ти обіймала його, — прогарчав він, нахиляючись уперед, щоб устромити свої зуби в чутливу шкіру на моїй шиї — саме там, де він укусив мене минулої ночі.

— Ти не можеш убити чоловіка лише за те, що він трахнув мене, Калеме, — заперечила я, не годна змусити себе відштовхнути його. Навіть коли він поводився по-дурному, я була готова зробити все, аби притягнути його ближче, щоб він увійшов у мене та змусив палати зсередини. — Подумай, скількох жінок мені б довелося вбити.

Калем притиснувся своїм твердим членом до мого стегна, і його пальці знову заворушилися, посилюючи наближення мого оргазму, а тоді він відхилився, щоб поглянути на моє обличчя. Коли наші очі зустрілись, я помітила злість, яка зачаїлася в його погляді.

— Я б залюбки подивився на це, моя зіронько.

— Це ненормально, — заперечила я, а моє тіло здригнулося, коли він сильніше натиснув на мій клітор.

— Запевняю тебе, мені геть начхати на те, що є нормальним, коли справа стосується тебе. Якщо ти хочеш подивитись, як палає цей світ, я підпалю

його для тебе. Якщо ти хочеш убити кожну жінку, яка коли-небудь брала те, що належить тобі, тоді я з радістю сяду й подивлюся, як ти забавляєшся, — промовив Калем, і збочена посмішка заграла на його вустах. Тоді він припав ротом до моїх губ і встромив зуби в пухку плоть. — А тепер, чорт забирай, кінчи для мене, Естрелло.

— Калеме, — застогнала я, а тоді здригнулася від його пальців, що описували кола. Я відчула, як у мене підігнулися ноги, проте його руки та коліно, яке він просунув між моїми, втримали мене на місці.

— Ці губи були створені для того, щоб стогнати моє ім’я, — сказав він, нахиляючись, аби ніжно поцілувати їх, і витягнув пальці з моєї піхви. Він відпустив мою сукню, дозволяючи подолу опуститися та приховати моє вологе лоно від сторонніх очей, а тоді ніжно поцілував.

Калем навіть не намагався попросити мене відплатити йому насолодою, лише подарував її мені без будь-якої причини. Він міг би робити такий подарунок щодня до кінця мого життя, і я підозрювала, що мені це ніколи не набридне.

РОЗДІЛ 28

Минула ще одна ніч, а Калем подарував мені лише поцілунок у нашій усамітненій кімнаті. Після того як він пестив мене у бібліотеці, частина мене дивувалася, чи не сталося чогось такого, що притупило його наполегливі посягання. Інша ж частина мене відчувала вдячність, бо я все ще не наважувалася митись перед сторонніми, тому була змушена задовольнятися кількома незручними обтираннями мачулкою.

Сьогодні все мало змінитися: йшовши за Калемом до тренувальної печери, я усвідомлювала, що після цих ранкових занять мені вже точно доведеться добряче помитись. Я знала, що Меліан може бути не в захваті від мого рішення прийти сюди, але врешті-решт я однаково повернуся до тих книжок та знань, що вони містять у собі. Я просто не могла не робити якісь фізичні вправи.

Я не могла сидіти склавши руки та їсти те, що приносила мені Меліан, поки я заглиблювалася в книжки, дозволяючи своєму тілу марніти. Я швидко втомлювалася, до того ж мені важко було бігти, коли довелося тікати з Містфелла.

Я не дозволю цьому статися знову.

Спочатку ми зайшли до загальної зали, де нам запропонували легкий сніданок із хліба з маслом та чаю, зробленого з конвалії для запобігання небажаній вагітності. Я проігнорувала багатозначний погляд Калема, допиваючи напій, і повернула свій порожній стакан жінці, яка роздавала його всім охочим.

Потім ми рушили далі, й, щойно увійшли до печери, де тренувалися бійці, я скривилася, бо всі погляди вп’ялися в мене. Я зрозуміла, що мене обговорювали, відколи Меліан доручила мені перекладати тексти. Мені не було тут місця, позаяк я мала інше завдання, яке потребувало моєї уваги.

— Вона ж не сподівалася, що ти проведеш цілий день під замком у тій печері на самоті, — пробурмотів Калем поруч зі мною. Його голос стишився та став уїдливим. Він не схвалював завдання, яке дала мені Меліан, — радше він не схвалював того факту, що мені доведеться виконувати його самостійно, далеко від нього. — Можливо, мені треба згадати, що я також умію читати стародавньою мовою. Якщо переклад цих текстів такий для неї важливий, то, напевно, мій час краще витратити на це, аніж тренуватися з її бійцями.

— Меліан уважає, що нам треба проводити якнайбільше часу окремо. Я дуже сумніваюся, що вона погодиться на це, — глузливо промовила я, поки Калем вів мене до центру майданчика. Він схопив зі стійки два тренувальні мечі й кинув один мені, і я, спіткнувшись, зловила його за руків’я.

Я не могла підняти меч Лоріса, коли він навчав мене захищатися, тому ми зосередилися на кинджалах та моєму тілі, яке слугувало мені зброєю. Дерев’яний тренувальний меч виявився важкуватим, але не такою мірою, щоб у мене заболіли руки. Чи, можливо, це було пов’язано зі змінами, що відбулися в мені, коли я стала міченою, оскільки зміцніла сила перетворила мене зі звичайної людини на щось більше.

Калем підійняв меч, і його очі заблищали, очікуючи мій випад. Це цілком суперечило моєму стилю бою з позиції нападу — моє тіло було меншим, тому воно завжди залишатиметься в програшному становищі. Я не знала, як битися з опонентом, який не вважав мене невмілою і був готовий навіть до моїх мінімальних навичок.

Я крутнула мечем, випробовуючи вагу й пристосовуючи руку до незвичного предмета. Жахливо, що мій перший справжній бій на мечах відбуватиметься на очах у глядачів, які оцінюватимуть мене, проте я не могла дозволити собі бути безпорадною.

Більше ніколи.

— Ну ж бо, моя зіронько. Покажи їм, як яскраво ти палаєш, — ніжно прошепотів Калем. Заспокійливий погляд його очей, спрямований на мене, розвіяв мою невпевненість та надав мені сил. Мета тренування полягала не в тому, щоб продемонструвати свої навички. Не в тому, аби щось комусь доводити, окрім самої себе.

А в тому, щоб учитися.

Я зробила випад, рухаючись так, як це робили чоловіки, коли я спостерігала за їхніми тренуваннями у казармах Містфелла. Калем стрімким рухом заблокував удар, відбивши мій меч убік.

Я спробувала вдарити ще раз, почуваючись ніяково через задовгу зброю у своїй руці й намагаючись не втратити рівноваги.

— Це продовження твого тіла. Твій меч — це частина тебе, Естрелло. Не найважливіша частина, і навіть не єдина, на якій ти маєш зосереджуватися. Ти вмієш рухатись і битися. Це все є всередині тебе. Я бачив, як ти роззброювала чоловіків узагалі без зброї. Це лише ще один інструмент. Ні більше, ні менше. Поринь у те відчуття, коли розумієш, що твоє життя справді в небезпеці, — промовив він.

Я глибоко вдихнула й заплющила очі, пригадавши жах, який відчула того дня в лісі, коли підняла гілляку, щоб битися з «Диким полюванням». Пригадала примароподібного вершника, якого заколола його ж зброєю. Занурилася в той острах, який відчула в печерах тієї миті, коли прокинулася з мечем, притиснутим до грудей.

Тоді я рушила вперед із плавною грацією, якою і не знала, що взагалі володію. Маючи маленьке тіло, я могла маневрувати у просторі природніше, аніж будь-який здоровань. Я націлила меч на Калема, ніби хотіла вразити його в груди, а тоді спритно впала навколішки й крутнулася на землі, коли він спробував заблокувати удар, якого більше не було.

Я вдарила його пласким боком дерев’яного меча по колінній чашечці з такою силою, що звук від удару пронісся по кімнаті. Калем охнув, а тоді з нього вирвався смішок, коли я стрибнула на ноги й відступила так само швидко, як і напала.

— Ось і вона, — промовив він, і в його голосі почулися схвалення та фізичний потяг.

— Це справді ненормально, що тобі так подобається, коли я тебе б’ю, — сказала я, відступаючи на крок, коли він повільно підійшов до мене. Я змусила себе залишатися на місці, міцно стискаючи руків’я меча й готуючись до неминучої атаки.

— Якщо ти можеш ударити мене, то зможеш ударити кого завгодно, — сказав він, роблячи спритний випад. Я відхилилася назад, щоб уникнути удару в груди. — І я з превеликим задоволенням спостерігатиму, як одного дня ти знищуватимеш наших ворогів пліч-о-пліч зі мною.

Він замахнувся вдруге, ніби підкреслюючи свої слова, і я швидко крутнула мечем, щоб відбити його випад. Калем перейшов у наступ, завдаючи ударів так швидко, що я лише встигала їх відбивати. Мені бракувало часу, щоб самій почати атакувати, бо я ледве встигала захищатися.

— Ну ж бо, Естрелло, — підхльостував мене Калем, і в його голосі почулися різкі нотки, які закликали мене бути швидшою. Бути сильнішою. — Поринь у це та палай.

Я щосили намагалась опанувати себе, вишукуючи те місце всередині, де палахкотіло полум’я зірки, і ту здатність захищатися, коли смерть наступає мені на п’яти. Я відганяла страх можливої травми.

Те, що я відшукала всередині себе, не було світлом. Воно не палало яскравістю тисячі зірок на нічному небі. Те, що я виявила в серцевині свого єства, було чимось іншим — настільки холодним, що обпікало, немов крижані води в розпал зими. Воно містилося так глибоко від поверхні, що мене оточувала лише чорнильна темрява.

Я поринула в цю холодну порожнечу всередині себе, дозволивши їй обхопити мене в знайомі обійми. Мої пальці палали на руків’ї зброї, я відштовхнула меч Калема вбік, підлетіла до нього й підійняла ногу, щоб ударити в груди між його атаками.

Я чимдуж пхнула його, спостерігаючи, як він відхитнувся назад. Калем схопив мене за щиколотку, і на його обличчі розквітла посмішка, поки він утримував її так, що підошва мого чобота притискалася до його грудей. Зігнувши ногу в коліні, я навалилася всією своєю вагою, щоб відштовхнути його ще далі та змогти вивільнити свою щиколотку від його хватки й знову зіп’ятися на ноги.

Коли Калем утратив рівновагу, я схопилася й завдала йому різкого удару в живіт, і цієї миті зачула жіночий сміх, що розлігся кімнатою. Він зупинився, звернувши увагу на Меліан, яка підійшла до нас.

— Цікаво, але це місце не схоже на мою бібліотеку, — промовила вона, задирливо підіймаючи підборіддя. Її вуста вигнулися в посмішку, натякаючи на мою сміливість учинити на свій лад, ніби їй це здавалося по-своєму кумедним.

— Я вмію битися. З мого боку було б нерозважливо втратити ці навички, перекладаючи книжки, які нікуди не дінуться за годину. — Я переривчасто дихала, бо інтенсивність нашого поєдинку змусила мене відчути важкість, коли я виринула з того місця всередині свого єства й повернулася до реальності.

— Я не проти, щоб ти тренувалася тут, Естрелло. Для мене важливо лише те, що ти продовжуватимеш працювати над текстами. Твоя цінність полягає не в тому, аби бути тілом, яке можуть пошматувати наші вороги, а в розумі, що містить інформацію, якої більшості з нас бракує. — Хоча її голос був лагідним і заспокійливим, у ньому однаково відлунювали приглушені командні нотки, ніби вона не могла цілковито вимкнути лідера. Але в них не було суворості чи жорстокості.

— Як цікаво. Я гадала, що моя цінність полягає в тому, щоб розсувати ноги й дозволяти вашим чоловікам мене трахати. Принаймні так каже Дженсен, — промовила я, і мої слова заповнили кімнату. Перше судження про те, чим я можу стати корисною тут, ніколи не зникне. Навіть її думка ніколи не зітре того, що хтось припустив, ніби може використати мене, так само як це намагалися зробити інші чоловіки протягом усього мого життя.

— Дженсена буде покарано за свою неналежну поведінку. Це я можу тобі пообіцяти, Естрелло. Тебе не змушуватимуть бути тою, ким ти не хочеш. Тільки не тут, — промовила Меліан, і смуток у її голосі відгукнувся болем усередині мене. Життя, в якому я могла бути кимось більшим, аніж просто тілом для перепихону чи розмноження, все ще здавалося мені незбагненним. Адже мене виховували, нав’язуючи думку, що моє майбутнє полягало саме в цьому.

Коли я дізналася, що чоловіка, який змусив мене почуватися незручно, покарають, то не знайшла, що їй відповісти. Мені було нічого додати.

— Ходімо. Тренуватимешся зі мною, — сказала Меліан, кивнувши головою на один з інших незайнятих майданчиків. Я озирнулася на Калема й скривилася, коли помітила його злісний погляд на неї.

— Гадаю, я цілком здатний навчити її, — відказав він, глузуючи із жінки. Я не сумнівалася, що вони й надалі залишатимуться на ножах, хоча непорозуміння з Дженсеном залишилося позаду й було розв’язано. Я поважала її і навіть захоплювалася нею за те, що вона змогла досягти влади в угрупованні, яке формувалось як із чоловіків, так й із жінок.

— Ти стримуєшся, — промовила вона й перевела очі на його зловісний погляд, відвівши стегно вбік і схрестивши руки на грудях. — Я бачила, як ти водночас поклав на лопатки чотирьох моїх людей. Естрелла вміє битись, і в неї є потенціал стати великою войовницею, якщо ми навчатимемо її як належить. А ти зробиш їй ведмежу послугу, якщо панькатимешся з нею. Вінікулум захистить її від вартових Туману, якщо тільки їм не вдасться закувати її в залізні кайдани. їй треба тренуватися для боротьби з фейрі, а вони значно кращі бійці, аніж ти, — сказала Меліан, простягнувши руку й схопивши мене за долоню. Попри гнів Калема, вона відтягнула мене від нього та відвела в те місце, на яке вказувала раніше. Там стояв манекен, зшитий з тканини й набитий соломою. Його загострені вуха не залишали сумнівів щодо того, ким він мав бути.

— Він буде незадоволений тобою, — пробурмотіла я, щойно ми опинилися поза межами чутності Калема. Я міцно стиснула губи, намагаючись стримати посмішку та смішок, які загрожували вирватися назовні від її погляду.

— Як мило, що ти гадаєш, буцімто мені не байдуже, але повір — я вже давно звикла до того, що люди незадоволені мною. Таке життя лідера, якому доводиться ухвалювати важкі рішення, коли наслідки можуть означати життя або смерть, — сказала Меліан. Кутики її тонких губ піднялись, і вона посміхнулася мені згори вниз. — Існує два способи вбити фейрі.

Ставши позаду мене й схопивши мене за руку, вона підняла мій тренувальний меч, який я тримала за руків’я, а тоді провела його пласким боком по шиї манекена.

— Відсікти їм голову або проткнути серце залізом. Усе інше вони можуть згодом вилікувати, — пояснила вона, притискаючи кінчик меча до того місця на манекені, де було позначено мішень.

— Але ж залізо також послаблює і нас, — сказала я, згадуючи про кайдани, які були на моїй шиї. Я не уявляла, як можна весь час носити щось схоже із собою, мирячись із почуттям важкості, що пронизувало мене до кісток.

— Залізо впливає на наш Вінікулум, тому він утрачає здатність захищати нас, — сказала Меліан, киваючи на знак згоди. — Деякі фейрі мають зачаровані мечі, що не послаблюють їх, проте таких мечів дуже мало навіть серед самих фейрі. У нас немає такої розкоші, але ти зможеш знерухомити їх такою мірою, щоб відсікти їм голову з плечей, якщо проштрикнеш їхнє серце срібним мечем. Це твоя ціль і найпростіший спосіб упоратися з ними.

— Ти колись убивала одного з них? — запитала, озирнувшись на неї через плече. Я ще ніколи не стикалася з фейрі, лише бачила «Дике полювання».

— Одного, — відповіла вона, і тінь промайнула на її обличчі, наче спогад був для неї занадто болісним. — Нам знадобилося троє бійців, щоби впоратися з ним, коли ми здійснювали рейд до сусіднього селища відразу після падіння Серпанку. Тріша відрубала йому ноги. Дженсен ударив його ножем у серце. А я відсікла йому голову. Він був парою Тріші, який вистежив її крізь усе королівство, коли ми перебували задовго на поверхні.

— Чи всі вони схожі на «Дике полювання»? — запитала я, хоча була впевнена, що це не так, зважаючи на малюнки, які бачила в текстах, і статуї біля гарячих джерел. Мені потрібно було переконатися, що фейрі, який прийде по мене, не буде схожий на тих примарних істот, яких я бачила. Навіть якщо я і не бажала дізнаватися, хто саме був моєю парою, та зовсім не хотіла зіткнутися з ним.

— Коли це ти натрапила на «Дике полювання»? — запитала вона, застигнувши на місці.

— Після падіння Серпанку. Одного разу вони майже викрили нас із братом, а потім ми знову зіткнулися з ними кілька ночей по тому, — пояснила я. Очі Меліан заплющилися, коли вона, безсумнівно, збирала всі частинки інформації докупи.

Зі мною був брат. Більше його немає.

— Калем урятував мене, — сказала я, лагідно посміхнувшись їй, бо знала, що це частково пояснить мою прихильність до нього. Якби він не втрутився, я потрапила б до рук фейрі — в обійми своєї пари, якої не хотіла.

Вона кивнула, озирнувшись на Калема менш суворо, ніж зазвичай.

— Ні. Загін «Дикого полювання» походить із Двору Тіней, і його завданням є збір мічених, щоб повернути їх до Альфгейму. Стародавні боги — це людиноподібні істоти. Діти, а іноді й онуки первісних. Діти Стародавніх богів відомі як сідхе. Сідхе та Стародавні боги мають такий самий вигляд, як і ми, але тільки вони більші, — сказала вона, стишивши голос.

— Більші в чому? — запитала, дозволяючи їй скеровувати мою руку, щоб показати, як правильно махати тренувальним мечем.

— В усьому.

Піт стікав по моєму тілу, коли Калем вів мене тунелями. Ми рухалися дедалі вище, підіймаючись до поверхні, але іншим шляхом, не тим, яким уперше потрапили до руху опору.

— Куди ми йдемо? — запитала я, глянувши на Калема. Він ішов трохи попереду мене, наближаючись до одного з люків, що вів із потаємних тунелів у самі печери. Тут у кам’яній стіні були видовбані сходи, тому він відпустив мою руку й видерся нагору, щоб посунути кам’яну кришку з отвору.

— Туди, де зможемо помитися без сторонніх поглядів, — відповів Калем, підіймаючись і вибираючись із тунелю. — Ходімо.

Я просунула руки в отвори в стіні й підтягнулася, допомагаючи собі ногами. Щойно я дісталася верху, Калем схопив мене за руку й витягнув із тунелю. Повернувши люк на своє місце, він узяв мене за зап’ястя та ковзнув униз, переплітаючи наші пальці разом.

Іншою ж рукою він оголив меч, міцно стиснувши його, коли з печер ліворуч долинуло віддалене ревіння печерних чудовиськ. Калем повів мене праворуч, і його кроки здавалися впевненими.

Наче він точно знав, куди йти.

— Тут безпечно? А що з охороною? — запитала я, відчуваючи, як мене переповнює занепокоєння. Останнє, чого я хотіла б, — це привести фейрі просто до нас лише тому, що трохи соромилася своєї наготи.

— Ми в жодному разі не зможемо приходити сюди щодня. Але гадаю, що це безпечно, коли вряди-годи навідуватися сюди, аби трошки себе побалувати, — відповів він, ведучи мене вгору витесаними у камені сходами, які огинали центральну балку.

Коли ми нарешті вийшли на місячне світло, то опинилися поряд із невеликим усамітненим гарячим джерелом, прихованим на уступі біля гори. Повітря, що зустріло мене на поверхні, виявилося різким і холодним, якщо порівняти з надійно захищеними катакомбами. Один порив вітру миттєво обпалив мої щоки.

Просто біля входу в печери стояв кошик, наповнений крихітними шматочками мила, одне з яких Калем схопив дорогою. Він поклав його на край купелі, повернувся до мене й почав розв’язувати шнурівку на своїй туніці.

— Як ти дізнався про це місце? — я нервово ковтнула, побоюючись, що його відповідь мені не сподобається.

Його пальці на мить завмерли, голова схилилася набік, а на губах з’явилася самовдоволена посмішка.

— Ревнуєш, крихітко?

Нудота завирувала в моєму животі. Я пішла майже одразу, як завершила тренування з Меліан. Вона пильнувала мене, допоки м’язи на моїх руках не втомилися такою мірою, що я більше не могла втримати свій тренувальний меч. Моя збільшена м’язова сила від мітки лише частково допомагала після тривалих тренувань.

Схоже, що Калем мав багато справ, відколи я залишила його на початку дня. Решту часу я провела над текстами, перекладаючи сторінку за сторінкою, допоки в мене не засудомило руку, а на пальцях не повилізали мозолі від того, як сильно я стискала перо.

— Гадаю, я ліпше ризикну помитися в загальній купальні, — промовила, стримуючи бажання про-блюватись. У пам’яті спливли всі слова Меліан, усі мої перестороги про те, що я не зможу його задовольнити.

Я точно знала, що таке станеться, і все ж дозволила йому переконати мене в протилежному.

Калем усміхнувся й підійшов до мене, стягуючи свою туніку через голову, а тоді кинув її на землю поруч із собою.

— У тебе починає сіпатися ліве око, коли думаєш, що я дозволив комусь іншому розважитися зі мною, — сказав він, ступаючи вперед, а тоді простягнув руку й торкнувся великим пальцем під моїм оком. — Гадаю, що це наймиліша річ, яку я коли-небудь бачив.

— Іди в дупу, — прогарчала я, відсмикуючи голову від його руки. Якщо він уважав, що я сидітиму склавши руки й спостерігатиму, як він розважатиметься з іншими жінками, не дозволяючи жодному чоловікові торкатися мене, то він дуже помилявся.

Ми або вірні одне одному, або ні. Проте, хай які умови він висуватиме, вони працюватимуть для нас обох, навіть якщо це означатиме, що мені доведеться перебороти свою нудоту й піти шукати Дженсена, аби погодитися на його пропозицію стати моїм першим клієнтом із руху опору.

Посміхнувшись, Калем схопив мене двома пальцями за підборіддя й підняв мою голову, щоб пильно подивитися на мене згори вниз.

— Ніхто, окрім тебе, не торкався мене від миті нашої першої зустрічі.

— Тоді як ти дізнався про це місце? Я можу тільки уявити, для чого воно використовується, — сказала, намагаючись не дивитися на його оголену золотаву шкіру. Я не дозволю ошукати мене своїм гарним личком та рельєфними м’язами.

Я ж не просто тіло без мізків.

— Були пропозиції, — сказав Калем, змусивши мене знову придушити гнів, що наростав усередині.

Думка про те, щоб якось помітити його як свою територію, ставала дедалі привабливішою з кожним його словом.

— Пропозиції... не одна. То що ж ти тоді робиш зі мною? Міг би зараз займатися з кимось сексом утрьох.

Калем посміхнувся:

— Міг би, то й займався б, якби захотів. Але мене не цікавить ніхто, окрім тебе, моя зіронько. Я вже не знаю, як ще чіткіше тобі це висловити. Ти для мене єдина. Жінки можуть робити пропозиції, але моя відповідь завжди буде «ні». І я очікую того самого від тебе.

Я нервово ковтнула, коли він поклав свою руку мені на плечі, просовуючи кінчики пальців під тканину, а тоді потягнув її вниз. З розв’язаною спереду шнурівкою сукня впаде до моїх ніг, щойно тканина зісковзне з рук.

— Калеме, — сказала я, прикушуючи губу, що змусило його зупинитись. Я не сумнівалася, що станеться між нами, коли моя сукня опиниться на землі. Цього разу він не відвернеться й не дивитиметься на шрами на моїй спині.

— Тільки-но я занурюся в тебе, шляху назад уже не буде, крихітко. Будь ласка, зрозумій, як щиро я це кажу. Щойно ми перетнемо цю межу, ти станеш моєю, — промуркотів він і подивився на мене згори вниз, легенько відтягуючи тканину. Калем не зводив із мене очей, чекаючи моєї відповіді з терплячим та розслабленим виразом обличчя, попри наполегливість у погляді.

— Я гадала, що вже твоя, — нерозумно випалила я, не знаючи, що відповісти, зіткнувшись із такою рішучістю.

Нахилившись уперед, він торкнувся своїми вустами моїх і стягнув рукави з плечей. Сукня зісковзнула вниз до моїх ніг, залишивши мене оголеною, за винятком шкарпеток і чобіт. Калем почав укривати поцілунками моє підборіддя, спускаючись нижче шиєю та опускаючись переді мною навколішки.

Він був доволі високий, тому його голова опинилася на рівні моїх грудей. Його губи ніжно пестили мою шкіру, спричиняючи тремтіння в усьому тілі. Він пальцями розв’язував шнурки на моєму чоботі, поки цілував мій сосок, засмоктавши його своїми губами й огорнувши вологим теплом.

Я зітхнула, коли він нарешті розв’язав моє взуття й однією рукою обхопив чутливу шкіру під коліном, щоб стягнути чобіт разом зі шкарпеткою, поки його язик повільно ковзав по моєму набряклому соску.

Вкриваючи поцілунками мої перси, він узявся до другого чобота, втягуючи до рота інший сосок із більшою наполегливістю. Калем усмоктував його так сильно, що в мене вигиналася спина. Тільки-но він стягнув другий чобіт, то звівся на ноги й притиснувся до мене своїм оголеним торсом.

Він поцілував мене, переплітаючи свій язик із моїм так, ніби ладен був поглинути мене цілком. Цієї миті я усвідомила, що зроблю все, аби втримати його.

Його ніздрі роздулися, коли він відхилився й обхопив мої сідниці обома руками, а тоді стиснув їх.

— Лізь у воду, моя зіронько, — стишивши голос, наказав Калем, а тоді відступив на крок і доторкнувся до шнурівки на своїх штанах.

Я поквапилася зробити, як він сказав, залишаючи прохолоду позаду, щоб насолодитися теплом гарячого джерела. Я повільно опустилася в басейн, дозволяючи теплій воді огорнути мене. Занурившись із головою під воду, я трохи поплавала, перш ніж виринути назовні.

Калем теж пірнув, і його біляве волосся потемніло від води. Він схопив мило з краю купелі, повільно підійшов до мене й намилив свої руки.

— Здається, у повстанців немає спеціальних засобів для волосся, — буркнув він, торкаючись намиленими руками до моєї маківки й методично проводячи ними по моєму волоссю.

— Я звикла до цього, — відказала я з легким смішком. Мило було універсальним засобом, коли ти бідар. Лише найзаможніші з нас могли дозволити собі щось інше.

— Ти варта найкращого. Спеціальні запашні суміші для миття волосся та масла для його м’якості, — промуркотів Калем, втираючи піну в моє волосся. Його пальці масажували мою голову, і я почервоніла, коли подумала, якою, мабуть, замазурою була проти тих краль, до яких він звик.

Коли жінки, з якими він був раніше, зазвичай мали під рукою такі засоби, то я ніяк не могла з ними зрівнятися.

Відхиливши мою голову назад, Калем допоміг ретельно змити мило з мого волосся, а тоді провів ним по шиї та плечах. Його рука ковзала повільно й ліниво, досліджуючи кожну лінію на моїй шкірі. Змиваючи бруд і піт із мого тіла, він зосереджував увагу лише на тих місцях, яких торкався.

Дивлячись, як бруд змивається та відкриває мою шкіру, я помічала, як дівчина, якою я колись була, за кожним рухом мила ставала дедалі видимішою. Коли Калем закінчив із моїми руками й перейшов до грудей, я подумала, що можу вибухнути.

Він ретельно вимив їх, а тоді провів милом по моєму животу й зрештою ковзнув між стегон.

— Я можу це зробити сама, — сказала я, почервонівши, тільки-но уявила, що він вимиватиме найінтимнішу частину мене.

— Ще вчора мої пальці були всередині тебе, моя зіронько. Невже ти гадаєш, що я не зможу помити твою кицьку, перш ніж зануритися в неї своїм язиком? — запитав Калем, гладячи мене своїми намиленими пальцями. Він розсунув ширше мої ноги й провів по моїй чутливій шкірі, очищаючи мене.

Я застогнала, відчуваючи, як усередині мене наростає жар, коли він гладив мене між ніг. Переконавшись, що помив мене там як треба, він перейшов до моїх ніг, підіймаючи їх по одній і методично намилюючи. Коли він розвернув мене й почав мити спину, невпевнено обводячи кожен шрам своїми пальцями, я вже тремтіла від бажання.

Калем нахилився й притиснув свої вуста до найгіршого рубця, виціловуючи чутливу шкіру, яка, здавалося, поколювала щоразу, коли хтось торкався її. Поцілунок був схожий на обіцянку помсти — повторення тієї обітниці, коли він заприсягнувся розправитись із чоловіком, який завдав мені болю.

Він опустив руку на мій зад, а тоді міцно стиснув його своїми пальцями й ковзнув милом поміж сідниць. Я відсахнулася від його дотику й перевела погляд на нього, на що він лише самовдоволено посміхнувся.

— Гадаю, що ні.

Знизавши плечима, він почав розтирати милом свої груди, ніби для нього не було жодних меж.

— Колись я відтрахаю тебе й там, моя зіронько.

Я зблідла.

Чи було це взагалі можливо?

Серйозного виразу його обличчя було досить, аби я зрозуміла його відповідь, тому я лише похитала головою та забрала в нього мило, щоб помити там самій. Мабуть, зі звичайним чоловіком це було б фізично можливо, хоч я й сумнівалася, що це принесе задоволення. Проте із чоловіком, у якого член, здавалося, звисає аж до колін?

Це вже точно не для мене.

Я відмахнулася від своєї зніяковілості й наблизилася до нього, а тоді піднесла мило до його тіла. Я не хотіла втрачати цю мить, бо усвідомлювала, що зазвичай наші купання супроводжуватимуться сторонніми поглядами, які стежитимуть за кожним нашим рухом. Можливо, це була єдина нагода на найближчий час вивчити контури його тіла своїми руками, поки ми ніжилися в теплій воді.

Я обтирала м’язисті груди Калема, витріщаючись на ті місця, де мої пальці пурхали по його золотавій шкірі. Поки він спостерігав за виразом на моєму обличчі, його погляд здавався важким, і щось усередині мене не дозволяло підвести очі й зустрітися з ним поглядом. Я розуміла, що, тільки-но погляну на нього, тримаючи свої руки на його шкірі, мій час для дослідження завершиться.

Я провела милом по його плечах і шрамах, які майже повністю покривали його тіло, і це здавалося нетиповим для чоловіка, який розуміється на предметах розкоші для жіночого догляду.

Я ще стільки всього не знала про Калема та про його життя, але не наважувалася запитати, поки навколо нас клубочилася пара й моя долоня вимальовувала візерунки на його шкірі.

Його м’язи здригнулися під моєю рукою, коли я провела нею вниз до його живота, і це змусило мене нарешті поглянути на нього, поки я обмивала борозни між кубиками його пресу. Покінчивши із цим, я опустила руку нижче й провела пальцями по лініях між його торсом і рельєфними м’язами стегон.

Раптом він зашипів, коли я відвела руку вбік і почала намилювати головку його члена. Кінчики моїх пальців ковзали по його довжині, і я спостерігала, як Калем скреготав зубами. Я нерішуче водила по ньому милом, а тоді поклала іншу руку й обхопила його член. Щойно мої пальці оповили його, Калем застогнав.

— Бляха.

Я мила його, ковзаючи намиленою рукою вгору й униз по його члену. Коли я обхопила його рукою, він уже був твердим, проте від моїх дотиків він став твердим, немов скеля, та здавався невблаганним. Тому я знала, що він розірве мене, тільки-но вперше проштовхнеться всередину.

— Годі, — буркнув він, накриваючи мою руку своєю. Він ще двічі провів по своїй довжині моєю рукою, а тоді прибрав її і схопив мило, щоб закінчити митися самостійно.

Завагавшись, я почала роздумувати, чи не зробила я щось не те, чи, може, перетнула якусь межу. Я не розуміла, як могла неправильно оцінити ситуацію.

— Сядь на край, Естрелло, — наказав Калем, змусивши мене втамувати своє хвилювання. Я виконала його вказівку й підійшла до краю купелі.

— Я зробила щось не те? — запитала, втупившись у нього поглядом, коли він знову звернув свою увагу на мене.

У його очах блиснула загроза, і щось тваринне пробивалося на поверхню, поки він підкрадався до мене. Він поклав мило на край купелі, схопив мене за талію і посадив на холодний кам’яний виступ.

Я затремтіла, коли Калем розсунув мої ноги, вмостивши між ними свої плечі, а тоді вп’явся своїм поглядом поміж моїх ніг так, ніби хотів мене зжерти.

— Чи зробила ти щось не те? — запитав він, схиливши голову набік, і обережно підтягнув мій зад так близько до краю, що мені здалося, ніби я ось-ось впаду у воду. Він поклав одну зі своїх величезних долонь поміж моїх грудей і штовхнув мене назад. Я відхилилася та сперлась на лікті, роздивляючись суворі риси його прекрасного обличчя. — Якби ти не спинилась, я б занурився в тебе до самих яєць. Коли твоя рука стискає мій член, мені складно контролювати себе, моя зіронько.

— О, — тихо пробурмотіла я, спостерігаючи, як він обхопив і стиснув своїми руками мої стегна. Калем широко розсунув їх, нахиляючи мене ще сильніше,

допоки моя спина не торкнулася холодного каменю піді мною.

— О, — передражнив він, ніби я була ідіоткою, яка геть не усвідомлювала, який ефект справляю на нього. Калем потягнувся вперед і повільно ковзнув своїм язиком від моєї щілини до клітора.

— О боги, — простогнала я, вигинаючи спину від вологого тепла його рота.

— Я готовий бути твоїм богом у будь-який час, моя зіронько, — муркотів він, зарившись у мене обличчям. Він вилизував і пестив кожен сантиметр моєї шкіри, занурюючи язик у мене й трахаючи ним. Він провів рукою та ввів палець усередину, продовжуючи описувати кола своїм язиком на моєму кліторі.

Я гадала, що ось-ось вибухну.

Ніхто ніколи не торкався мене так. Ніхто ніколи не змушував мене відчувати щось схоже.

— Калеме, — проскиглила я.

— І що ж у нас сталося з богом? — дражнився він, прикушуючи мій клітор і засовуючи в мене другий палець.

— Я хочу відчути тебе всередині, — простогнала, просовуючи руку між ніг, щоб схопити його за волосся. Я притягнула його ближче, а тоді відштовхнула, спрямувавши його рот туди, де хотіла відчути, навіть якщо хотіла більшого.

— Тоді кінчай, щоб я міг трахнути тебе, — прогарчав Калем, засмоктуючи мій клітор губами й тягнучись іншою рукою, щоб ущипнути мій сосок.

І я кінчила, обхопивши його пальці всередині себе й забувши власне ім’я.

Я продовжувала перебувати в полоні насолоди, коли він стягнув мене з виступу й тепло води огорнуло мою шкіру, яка здавалася змерзлою та розпаленою водночас. Калем потягнув мене до мілководдя й притиснув до краю купелі, змусивши обхопити ногами його за талію так, що мою кицьку обдало прохолодним повітрям.

Його член, притиснутий до моєї промежини, витягнув мене з туману насолоди, повертаючи до реальності, щойно почав повільно проштовхуватися всередину мене. Моя піхва стиснулася довкола нього, протестуючи проти вторгнення такого величезного розміру, що, здавалося, просто ніяк не міг там поміститися.

Калем відвів стегна назад, на що я пригорнулася до нього, уткнувшись обличчям у його шию, і відчула, ніби він ось-ось розірве мене навпіл. Він рухався повільними неглибокими поштовхами, поступово розкриваючи моє тіло для себе.

Я відчувала кожен сантиметр його члена всередині себе. Відчувала, як він проштовхувався чимраз далі в моєму набряклому лоні, допоки нарешті не ввійшов у мене до кінця. Його яйця вдавилися між моїх сідниць, а здавлений стогін прогримів у моєму вусі, коли він завмер, залишаючись у мені.

— Дідько, ти немов створена для мене. Тепер ти моя, крихітко. Розумієш? — прогарчав Калем, зариваючись рукою в моє волосся й відтягуючи мою голову назад. Він пильно вдивлявся мені в обличчя, чекаючи єдиної відповіді, яку я могла дати. Повільно відвівши стегна назад, він знову різко увійшов у мене, вириваючи з мого горла стогін.

— Розумію, — кивнула я.

— Ні, поки що не розумієш, але зрозумієш пізніше, — сказав він, заволодіваючи моїм ротом. Калем втрахував мене в стіну повільними глибокими поштовхами, які поглинали мене цілком. Моя спина дряпалась об шорстку поверхню, але єдине, що мало значення зараз, — це те, що він притискався до моїх грудей, а його член різко й глибоко проникав усередину, наповнюючи мене аж по самі вінця вперше в житті.

Тіло Калема було тим порятунком, за який я чіплялася, поки він позбавляв мене тієї дівчини, якою я була до того, як він заволодів мною. Він закарбовувався в моїй душі й тілі, наповнюючи мене собою, поки я бурхливо не кінчила. Я скрикнула, коли моя піхва стиснулась, утримуючи його член усередині.

— Хто тебе трахає, крихітко? — запитав Калем, узявшись рукою за моє горло й відхиляючи мене назад до краю. Він продовжував входити в мене, поки я здригалася від оргазму, рухався дедалі швидше, бажаючи власного вивільнення всередині мого тіла.

— Ти, — застогнала я.

— І хто ж я? — запитав він, занурюючись так глибоко, що мої очі заплющились і я побачила порожнечу життя.

— Калем!

— Хто я для тебе, Естрелло? — запитав він, і сенс його слів став мені зрозумілий, коли я поглянула на нього й побачила його пильні очі, немов два темні колодязі.

— Ти — мій, — прошепотіла я, відчуваючи, як Калем наповнив мене теплом, щойно ці слова злетіли з моїх вуст.

Він здригнувся, глибоко увійшовши в мене, і його тіло завмерло. Калем тримав мене нерухомо й нахилився, щоб провести своїми вустами по моїй шиї та вдихнути мене так, наче я могла стати частиною його.

Коли він вийшов із мене й посміхнувся, його темні очі засяяли в місячному світлі.

І саме тоді я усвідомила, що вже ніколи не стану колишньою.

РОЗДІЛ 29

Я переклала сторінку, написавши кілька рядків, перш ніж покрутити рукою та дати їй перепочити. Мої пальці нили щоразу, коли я згинала й розгинала їх, і це лише після кількох днів цих тортур.

Розтираючи пальці, я підвелася зі стільця, щоб розім’яти ноги. Мені потрібно було навчити когось писати, щоб мати можливість чергуватися з ним. Підійшовши до полиць із книжками, я ще раз переглянула корінці, щоб вирішити, яку книгу обрати наступною, якщо колись закінчу цю про створення Альфгейму.

Стукіт у двері змусив мене обернутися. Тільки Меліан і Калем відвідували мене в бібліотеці, інші ж, схоже, не мали потреби у фоліантах, які вони не здатні були прочитати.

У дверях стояв Дженсен, притулившись плечем до витесаної кам’яної арки. На його обличчі красувалася гадюча посмішка, наче все це було частиною його хитрощів, створених, щоб отримати бажане від людей з руху опору.

— Бачу, Меліан усе-таки знайшла тобі застосування, — сказав він, заходячи в кімнату. Він провів рукою по згорнутих сувоях, які були складені в коробки на підлозі, й попрямував до столу, за яким я працювала.

— Схоже на те, — сказала я, ледь стримуючись, щоб не скривитись. Я не сумнівалася, що він хотів, аби я пристала на його пропозицію щодо моєї роботи тут. Сумна правда полягала в тому, що Дженсен був доволі-таки привабливим. Він став би тим, у чиїх обіймах я знаходила б розраду, якби не Калем. Принаймні якби я ніколи не бачила менш привабливого боку його особистості. Я сумнівалася, що йому бракувало жіночої уваги, попри його злостиві та слизькі висловлювання, які з нього вилітали щоразу, коли він відкривав свій писок.

— Знаєш, яке тут зараз співвідношення чоловіків і жінок? — запитав Дженсен, обходячи стіл й опиняючись у моєму особистому просторі. Я залишилася стояти біля книжкової полиці, бо через те, що він спирався своїм задом на край мого столу, я не могла обійти його чи повернутися до своїх справ.

— Ні, — сказала я, хитаючи головою.

— Жінки становлять менше, ніж чверть нашої кількості. Саме тому є вагома причина, чому я хотів би, щоб ти ділила своє ліжко з іншими чоловіками. Це шкідливо для здоров’я, коли такій кількості чоловіків доводиться ділити стільки жінок між собою, — промовив Дженсен, схопившись за край столу, на який спирався своєю сракою. — Багато з нас уважає несправедливим те, що лише Калем удосталь володіє тобою. Адже дітей ви поки що не плануєте, чи не так? — він кинув погляд на мій живіт, змусивши мене примружитися, поки я намагалася зберігати спокій.

— Схоже, це твоя особиста проблема, Дженсене. Моє тіло не для публічного використання незалежно від моїх стосунків із Калемом. Я б ніколи не дозволила чоловікам, які вважають, що мають право на моє тіло, користуватися мною. Та вже краще бути з фейрі, — сказала я, роблячи паузу, щоб схрестити руки на грудях. — Принаймні вони не діляться, — додала я та злісно поглянула на нього й на його безсоромність, з якою він приперся сюди, щоб верзти дурниці. Він поводився так, ніби це був мій обов’язок — розсувати ноги на благо руху опору.

Я фиркнула від його нахабства.

— Моногамія тут більше не працює, бо в нас недостатньо людей, щоб підтримувати її. Подумай про те, що станеться, коли деякі з мічених дівчат побачать ваші стосунки з Калемом і вирішать, що вони теж можуть собі це дозволити. Для нас стане менше піхв, у які можна засадити. А коли чоловіки замкнені разом і немає кому вжарити, то ми починаємо сваритися. Ми ж повбиваємо один одного, Естрелло. Ти просто егоїстка, яка не бажає робити свій внесок для збереження миру.

— Іди в сраку! — прогарчала я. — Ти так чіпляєшся до всіх жінок тут? Чи мені просто пощастило?

Дженсен проігнорував моє запитання, зосередившись на напрямку, куди я його послала, і нахилився ближче.

— Я б залюбки, солоденька. Саме ти тут удаєш із себе недоторку. Тобі лише треба підійти й сісти на мій член. Я зроблю так, щоб тобі теж було приємно, — промуркотів він, опускаючись на мій стілець і поплескуючи себе по колінах. Дженсен опустив руку на шнурівку на своїх штанах і почав повільно розв’язувати її, ніби й справді гадав, що я поводитимусь як собака й обслужу його. — Мені навіть байдуже, що твоя кицька й досі, мабуть, наповнена його сім’ям, після того як він змусив тебе кричати зранку. Так навіть краще.

Я стримувала бажання шпурнути в нього все, що під рукою, але залишалася геть нерухомою, обмірковуючи свої варіанти. Я недостатньо добре знала Дженсена, аби зрозуміти, чи зайде він досить далеко, щоб примусити мене, коли я відмовлюсь або спробую прослизнути повз нього та втекти.

Я розуміла лише те, що головні тунелі й загальна зала були задалеко, аби хтось інший зміг мені допомогти, якщо він щось утне.

— Та я радше голою вийду в хуртовину й залюбки дістану обмороження, аніж дозволю твоєму мерзенному дрючку доторкнутися до мене, — прогарчала я, спостерігаючи, як уся вдавана ввічливість зникла з його обличчя.

Дженсен повільно підвівся зі стільця, витягнувшись на повний зріст, і підійшов до мене. Я вдарилася спиною об полиці, а його рука вперлася в ту, що була поруч із моєю головою, і він нахилився до мене.

— Та годі бути такою святенницею, Естрелло. Буде весело.

— Я сказала — ні, — повторила я, обхоплюючи рукою корінець книжки. Якщо він наполягатиме, мені буде по цимбалах, що я, ймовірно, знищу стародавнє писання. Єдине, що матиме значення, — це його зламаний ніс.

— Твій ротик каже «ні», але, може, перевіримо, що скаже твоє тіло? — запитав Дженсен, поклавши руку мені на талію.

— Впевнений, що її відповідь остаточна, — промовив Калем грубим голосом, який пролунав від дверей, де він стояв. Він переступив поріг, і здалося, що повітря в кімнаті стало холоднішим, щойно він опинився всередині з нами.

Дженсен не зрушив із місця, продовжуючи нависати наді мною та майже притуляючись своїм тілом, і лише повернув голову до Калема.

— Звісно, ти розумієш, що жінки тут повинні виконувати певне завдання. Навряд чи справедливо розважати тільки тебе, коли в багатьох із нас теж є свої потреби.

— Чому б тоді тобі не чкурнути до Меліан і не сказати, що вона не виконує свого завдання, бо не трахається з тобою? Певен, що вона сприйме це добре, — промовив Калем, викликавши в мене різкий смішок. Ця немолода жінка, найімовірніше, відфайдолить Дженсена, якщо той колись заявить їй, що вона винна йому секс.

— Вона принаймні трахається з кількома чоловіками. Одночасно, як я чув. Я залюбки дозволю Калему доєднатися до нас, коли ти цього хочеш, — по-ідіотськи відповів Дженсен. Як він міг не помітити жагу насильства, що вирувала в тілі Калема, і ледь стриману лють, яка робила його схожим більше на зброю, аніж на людину?

— Прибери свої лапи від моєї жінки. Зараз же, — наказав Калем, не залишаючи можливості для суперечки. Він підійшов ближче до Дженсена, очікуючи, що той підкориться. Послухавшись, він прибрав від мене руки й відійшов.

— Хай йому грець! Навіть не варто гаяти на тебе свій час. Меліан змусила мене тиждень мити підлогу, бо ти відразу прискакала до неї, — сказав Дженсен, плюнувши біля моїх ніг.

Цей жест став останньою краплею для Калема, який вилаявся й накинувся на нього. Вони повалилися долу, а тоді Калем сів на Дженсена згори та вдарив його кулаком в обличчя.

Кров хлинула з носа чоловіка, забруднивши тканину його туніки, і я ступила вперед, намагаючись відтягнути Калема від нього.

— Вона варта більшого, аніж ти коли-небудь зможеш зрозуміти, мерзенний шматок лайна.

— Калеме! — попереджувально вигукнула я, намагаючись привернути його увагу, коли він знову вдарив Дженсена. — Припини!

Я не знала, як ставляться повстанці до бійок між її членами, але я не могла дозволити такій зміюці, як Дженсен, стати причиною, через яку ми з Калемом могли знову опинитися самі в лісі. Нам потрібно було безпечне місце для проживання. Нам потрібні були захисні чари.

Нарешті він перестав лупцювати Дженсена, а тоді підвівся й підійшов до мене, аби переконатися, що зі мною все гаразд. Узявши мене за руку, Калем покрокував із бібліотеки до тунелів. Проте замість того, щоб повернутися до загальної зали, він звернув до заднього боку печер У горі.

— Ти не можеш просто бити людей тут, — обурено сказала я, коли він підганяв мене йти далі. Я не знала, куди він мене веде, але підозрювала, що туди, де він зможе охолонути, перш ніж нам доведеться зіткнутись із наслідками його жорстокості.

— Він торкнувся того, що належить мені, — сказав Калем, ніби відповідаючи на всі питання. Та частина мене, яка підозрювала, що я могла б учинити так само, знаходила в цьому задоволення, але щось заважало мені цілковито насолодитися цим.

— Хочеш сказати, що жодна з присутніх тут жінок узагалі тебе не торкалася? — запитала я, вириваючи свою руку з його хватки.

— Вони поважають слово «ні» на відміну від нього, — промовив Калем.

— Але ж я не била їх, ось про що я кажу. За твоєю логікою, я мала б зламати ніс кожній жінці тут, проте я вірю, що ти сам із цим розберешся. Ти теж маєш вірити, що я впораюся самостійно. Я не просто власність, Калеме. Я твоя партнерка. Я хочу відчувати, що ти сприймаєш мене саме так, — сказала я, роздратовано хитаючи головою.

Мені подобалися ревнощі Калема. Вони розжарювали кров у моїх жилах і тішили тим, що він хоче залишити мене тільки собі. Але я також відчувала й інший бік вістря цього меча. Відчувала, що можу задихнутися під вагою його почуття власництва.

У світі, який був налаштований перетворити мене на чиюсь власність, я просто хотіла почуватися вільною поруч із чоловіком, якого кохала.

— Він не прийняв твого слова «ні» як відповідь, і ти зараз стверджуєш, що я анітрохи не кращий за нього? — люто похитав головою Калем. — Невже я коли-небудь змушував тебе відчувати, що в тебе немає вибору, окрім як бути зі мною? Насправді я був доволі люб’язним, дозволивши тобі самостійно вирішити, чи хочеш ти мене, чи ні, — роздратовано промовив він, нагадуючи мені про те, що ніколи не торкався мене, допоки я не дозволила йому, і ми не домовилися бути вірними одне одному. — Але тепер ти зробила цей вибір. Якби моя воля, я б трахнув тебе ще в тому амбарі до того, як повернувся твій брат і спробував забрати тебе від мене.

Частина мене була в захваті від цих слів, розуміючи, що його потягнуло до мене так само швидко, як і мене до нього. Втім, інша частина жадала свободи й не хотіла знову потрапляти під владу ще одного чоловіка, щойно здихавшись попереднього.

— Я зробила свій вибір, але гадала, що знайду партнера, а не заведу власника. Тобі треба знайти спосіб заявляти на мене свої права, не перетворюючись на звіра й не ризикуючи нашим місцем тут, — сказала я, продовжуючи йти тунелем. Крокуючи поруч зі мною, він легенько торкався пальцями моїх, як того дня в амбарі, коли ми лежали пліч-о-пліч на соломі.

— Ти — моя партнерка, зіронько. Я належу тобі так само, як і ти мені.

— Нам треба залишитися тут. Ми більше ніде не будемо в безпеці. Має бути спосіб показати всім, що ми разом, не ризикуючи вигнанням за насильство, — задумливо розмірковувала я.

Ми поринули в тишу, продовжуючи шлях, яким вів мене Калем.

Я не знала, куди ми йдемо. Лише те, що піду за ним куди завгодно.

РОЗДІЛ 30

Калем швидко провів мене крізь тунелі, і ми опинилися в печерах над нижніми рівнями.

— Не думаю, що нам варто повертатися сюди так скоро, — промовила я, думаючи про чари, які не захистять нас поза катакомбами.

— Лише ненадовго, — сказав Калем, прямуючи до світла, що проникало крізь вхід до печери, вирубаний у схилі гори,

Ми вийшли на сонце й опинилися перед океаном, що омивав королівство. Вода розбивалась об берег далеко внизу, підкидуючи каміння й пісок силою своїх бурхливих вод.

Океану в Містфеллі не було видно, бо його приховував Серпанок. Насправді я ніколи не бачила, як об берег б’ються хвилі, сила яких звалюється на королівство.

Вода, що оточувала територію, зникала в тумані — імлиста стіна приховувала все довкола. Проте одного лише погляду на неї виявилося досить, щоб мене охопила туга, і втрата брата знову здалася відчутнішою.

Востаннє я бачила пісок, коли, спотикаючись, намагалася відшукати Бранна й блукала пляжем.

Часом було легко забути життя, яке я залишила позаду. Легко вдати, що це зовсім не було моїм минулим. Нове життя дуже відрізнялося від того простого світу, де моєю найбільшою турботою був чоловік, який бажав дістати від мене те, на що не мав права.

Я відвернулася від океану, і слова Бранна знову спливли в моїй голові: мені ліпше померти, аніж дозволити фейрі схопити мене. Вказівки брата були чіткими. Та в його застереженні таїлося щось загрозливіше, що навіть лячно припустити.

Калем переконав мене, що ми маємо заради чого жити. Проте він мусив зрозуміти, що я радше помру, аніж опинюся в Альфгеймі, якщо такий вибір колись настане.

Притулившись обличчям до його грудей, я більше не могла дивитися на воду. Не могла витріщатися на неї та роздумувати, чи віднесло тіло Бранна течією в море, чи воно залишилося десь неподалік.

Та частинка мене, яка завжди шукатиме його, хотіла прочесати підніжжя скель у пошуках будь-яких ознак його тіла, але я добре розуміла, що не знайду нічого.

Я більше ніколи не побачу брата.

— Я сумую за своєю сім’єю, — пробурмотіла, відчуваючи, як сльози застеляють очі.

Я сумувала за своєю матір’ю та переймалася, чи все з нею гаразд, чи добре до неї ставляться. Сумувала за братом, який загинув, намагаючись уберегти мене від нещасного життя.

Сумувала за батьком, якого вбили, коли я була ще маленькою.

Калем ніжно обхопив мене ззаду за шию, трохи стискаючи пальці, а тоді відтягнув моє обличчя від своїх грудей і подивився на мої заплакані щоки, ніби хотів знищити все те, що завдало мені болю.

Великим пальцем він змахнув сльозу й притулив свої вуста до мого чола.

— Тепер я твоя сім’я, — лагідно сказав він, і ці слова заспокоїли ту маленьку частинку мене, яка почувалася немов самотній корабель, що загубився в тумані та дрейфував без кінцевої мети.

Я хотіла сказати йому, що це не те саме, що ми ніколи не станемо справжньою сім’єю одне для одного, адже нас могли розлучити будь-якої миті. Ще й думка про майбутню дитину здавалася немислимою. Однак я не могла змусити себе вимовити ці слова, бо хотіла зануритися в нього й повірити у віддалену, хоч і оманливу, картину щастя.

Нехай навіть і ненадовго.

— Я кохаю тебе, моя зіронько. Здається, я покохав тебе ще тоді, коли ти притиснула ніж до мого горла. Ніщо й ніколи цього не змінить, — промуркотів Калем, і ці слова розпалили щось усередині мене холодним полум’ям. Це було неможливо, проте я не могла заперечувати й свої почуття.

— Меліан каже, що ми не можемо кохати нікого, окрім своїх пар, бо мітка змінила нас, — сказала я, дивлячись на нього й даючи йому можливість відмовитися від своїх слів, навіть коли сподівалася, що він промовив їх щиро.

Після кількох коротких тижнів, проведених разом, я вже не могла уявити своє життя без нього. Наш зв’язок так зміцнішав усередині мене, що я більше не знала, ким була б без нього.

Калем потягнув мене за собою, а тоді сів і притулився спиною до стіни печери. Споглядаючи на воду й притягуючи мою голову до свого плеча, він, здавалось, насолоджувався відчуттям сонця на своїй шкірі та свободою, яку дарувало перебування поза межами катакомб.