Щоденник Фокса Міккі

Розділ 10. У цирку

Біля нашого вокзалу з’явилися довгі будинки на колесах. Чи то фургони, чи то вагони. Червоні, з зеленими віконницями, над дахом комин, з комина дим. На відкидній приступці одного будинку сидів карлик з величезною головою і червоними очима і понуро курив люльку. А в глибині двору так само вагони-будинки, але з решітками, і пахло від них густо-прегусто зоологічним садом.

На афішах чудеса… Троє левів стрибають через приборкувачку, а потім граються із нею в пі­жмурки. Морж жонглює запаленою лампою і більярдними кулями. Морж — такий вайлуватий дурень… хто б лише подумав! Знаменитий пудель Флакс розв’язує задачі на додавання і віднімання… Велика справа… Я і ділити, і множити вмію... Проте не лізу в знаменитості. Міс Кара­ве­ла станцює на неосідланому жеребці джиґу — матроський танець. Мурин Буль-Пуль… Стоп! Не треба забігати наперед, Міккі, а то зовсім за­плутаєшся — що це за собача звичка така!

Зінин тато взяв нам ложу: мені і Зіні. Ложа — це така будка, на подобі собачої, але без даху. Об­бита червоним смердючим коленкором. Стіль­­ці складані і жорсткі, тому що цирк похідний.

Оркестр жахливий! Я взагалі музики не пе­реношу, особливо грамофона. Та коли один скелет плює у флейту, а другий, товстун, сторч поставив величезну скрипку і йорзає по ній якоюсь лінійкою, а третій лупить палицями по барабану, ліктями по мідних лінійках і ногами — у великий пузатий бубон, а четверта, бузкова курка, роз’їжджає назад і вперед по піаніно і підстрибує… О! «Слу­га покірний» — як каже Зінин дядько-холостяк, коли йому пропонують женитися.

Клоуни — просто розмальовані дурні. Я гадаю, дарма вони нарочито прикидаються, ніби в них не всі вдома, мабуть, воно так і є. Чи стане розумна людина підставляти морду під ляпаса, качатися по брудній тирсі і заважати обслузі прибирати килим? Зовсім не смішно.

Одне мені сподобалося: у того клоуна, в кот­рого ззаду було намальовано на широких штанах сонце, чуб на голові вставав і опускався… Ну ще вухо, я розумію, але чуб! Дуже цікавий номер!

Жеребець — товстун, а що він не осідланий, то це взагалі не важливо. У нього така широка спина, навіть з вигином, що танцюй на ній, як на хазяйській постелі, скільки душа забажає. Стрибав він ліниво. Як корова у вальсі… А міс Каравела все косилася боязко на бар’єр і робила вигляд, що вона перша з-поміж вершниць у світі. Костюм славненький — зверху нічого, а посередині зелений і жовтий бісер. І навіщо вона так довго їздила? Жеребець урешті так спітнів, що я став чхати. Нецікаво.

Виходило ще голландське сімейство еквіліб­ристів. Тато возився на передньому колесі ве­­ло­сипеда (окремо!), мама на другому колесі (та­­кож окремо!), син скакав верхи на великому м’я­­чі, а донька каталася на широкому обручі задом наперед… Оце здорово!

Потім літали тарілки, ножі, лампи, парасольки, хлопчики і дівчатка. Ух! Я навіть загавкав на радощах. А під кінець усе сімейство влаштувало піраміду: внизу тато і мама, на плечах дві доньки, в них на плечах хлопчик, у нього на плечах собачка, у собачки на плечах… кошеня, а в кошеняти на плечах… горобець! Трах — і все розсипалося, покотилося по килимі і вибігло за завісу… Браво! Біс! Гав-гав-гав!

В антракті було ще веселіше. Антракт — це ко­ли одне скінчилося, а інше ще не почалося. І от дорослі зі старшими дітьми пішли за запинало дивитися на коней та інших звірів, а найкрихітніші діти вилізли зі своїх лож і закутків на сцену і влаштували свій власний цирк.

Дівчинка з зеленим бантом зображала дресированого коня і навкарачки гарцювала по бар’є­ру: голова набік, а сама все правою ніжкою бри­кала. Хлопчаки, звичайно, були левами і, може, й лютіше за справжніх гарчали, плювалися, куса­лися і кидали один в одного стружку. Двоє навіть побилися: один пацнув іншого — бо луп­лять же клоунів — а той йому здачі… І обоє заревіли, цілком уже не по-клоунськи… А я ганяв по всій арені і хапав їх усіх (жартівливо, звичайно) за колінця.

Вийшов карлик в бузковому сюртучку з мідними ґудзиками і задзвонив у дзвоника. Дзинь-дзинь! Геть з арени — вистава іде! Один з «левів», зовсім ще маленький хлопчик нізащо не хотів іти. Аж прийшла його мама з ложі, взяла лева на руки, пацнула і понесла на місце. Ось тобі і лев!

Морж — молодець. Повернусь на нашу віллу і неодмінно спробую жонглювати запаленою лампою. Щоправда, в мене не такий широкий ніс… Ну що ж, візьму маленьку лампочку…

Я побіг за запинало: виявляється, у моржа ­в за­городці є цинова ванна, а після вистави йому да­ють живу рибу, бутерброд із риб’ячим жиром і чарку горілки. Славно!

Ага, що я ще помітив! Попід краї циркового шатра підлізають безкоштовні хлопчаки і дивляться виставу… А карлик бігає довкола і хвицає їх прутом по п’ятах.

Мурин Буль-Пуль немовби навіжений. Грав на мітлі «Марш п’яних крокодилів», акомпанував собі на власному животі, а ногами вироб­ляв такі штуки, наче в нього було чотири пари лап… І пахло від нього корицею і смаленим корком. Фі!

Потім вийшов «факір». Факір — це людина, котра сама себе ріже, але їй це навіть приємно, і кров не йде. Він себе, треба думати, заморожує перед виставою. Проштрикнув собі губи в’язальною шпицею, під пахву забив цвяха… Я навіть відвернувся. Нерви не витримали… А найжахливіше: він узяв у товстого солдата із публіки нікелевий годинник, проковтнув його, тільки ланцюжок з рота баламкався, — і попросив публіку послухати, як у нього в грудях годинник цокає. Жах! Шкіра по морозу дереться!

Здається, все. На закуску вилетіла на арену крихітна волохата конячка з червоною мітелкою над головою і з дзвіночками. Я і не знав, що є така порода кінських болонок! Вона так чудес­но стрибала крізь обруч, ставала на задні лапки і брикалася, що Зіна була в захваті. Я теж.

Дивуюся, чому Зінин тато не купить таку ко­нячку… Запрягли б ми її в шарабанчик* і ката­лись би по пляжу. Це тобі не на віслюкові че­ре­пашачим кроком топтатися!.. І всі би дуже ди­­ву­валися, і мені б перепадало багато цукру…

«Хто їде?» — «Міккі з Зіною!»

«Чия конячка?» — «Міккі та Зіни!» Чудесно!

Втомився. Більше не можу… От зараз лишень підпишуся і побіжу на пляж бавитися в цирк. Бум-бум!

Знаменитий приборкувач догів і бульдогів,

еквілібрист і вершник —

фокс Міккі