Cеред таємниць і чудес

ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО НЬОГО РІЗНІ ПЛЕМЕНА І НАРОДИ

У багатьох, дуже багатьох народів і досі зберігся переказ про те, що колись на землі був всесвітній потоп.

Кажуть, ніби вся земна куля була тоді вкрита водою, навіть найвищі гори сховалися під її хвилями, а всі рослини, всі тварини, всі люди загинули.

Такі перекази є майже у всіх народів.

Так, наприклад, на островах Товариства, в Тихому океані, до цього часу розповідають про те, що морський бог Руагату колись наслав на людей потоп, який і поширився на всю землю вище за вершини найвищих гір. Трапилося це тому, що якийсь рибалка випадково зачепив своїми вудочками за волосся морського бога, коли той спав під водою. Руагату страшенно розгнівався і за провину рибалки вирішив покарати всіх людей. Врятувався, зрозуміло за згодою морського бога, лише той самий рибалка, який розгнівав його, та дружина і діти рибалки. Бог дозволив їм сховатися на одному маленькому і низькому кораловому острові. Так вони й зробили і тому врятувалися. Через них земля знову заселилась людьми.

Але як міг зберегтися під час всесвітнього потопу маленький острівець і чому морський бог за провину однієї людини погубив усіх, навіть безвинних людей, а винуватого рибалку врятував? Цього переказ не пояснює.

А втім, і пояснювати нічого: адже бог є бог і робить все, що йому заманеться і як йому захочеться.

|Гренландці теж чули від своїх дідів і прадідів про всесвітній потоп. «Колись увесь світ був вкритий водою, — твердять вони, — і всіх людей було потоплено, дехто з них став вогненним духом. Залишився живим тільки один мужчина. Він ударив своїм жезлом об землю — і з неї вийшла жінка, і від цього подружжя земля скоро знову заселилась».

А ось що розповідається в одній китайській, дуже старовинній «книзі про Східну Монголію: «У монголів, які проживають тут, існує з незапам’ятних часів переказ, що води потопу заливали колись їхній край; коли ж вода спала, то ті місця, де вона була, вкрилися піском».

Надзвичайно цікава розповідь про потоп є в дуже старовинній священній індуській книзі, що має назву «Закони Ману». Там розказується:

«Істота, сили якої невідомі, створила всесвіт», а потім знову перейшла «у всевишній дух, змінивши час дії на час спокою. Ця невідома сила, поперемінно пробуджуючись і відпочиваючи, оживляє й руйнує у вічній послідовності все живе, що рухається і не рухається».

Кожен такий проміжок то спокою, то роботи триває, за словами Ману, кілька тисяч століть, і в цей час відбувається то створення, то руйнування незліченних світів. Найвища істота вже багато разів робила таку справу, і до того ж без будь-яких зусиль, наче граючись, і все заради втіхи.

«Перша єдина причина, — сказано далі в індуській старовинній книзі,— навмисне утворила води і плавала на їх поверхні в образі творця — Брами, який створив сушу і заселив землю рослинами, тваринами, небесними істотами і людьми. Зробивши це, Брама кожного разу засинав, а під час його сну, після довгого існування, все видиме гинуло від вогню. І коли Брама знову пробуджувався, він бачив, що весь світ перетворено в одноманітний океан, вода вкривала всю землю і навіть найвищі гори. І так бувало кілька разів».

За іншим індуським переказом, під час одного такого всесвітнього потопу сам Ману, святий син Вівасваті, врятувався од потопу на кораблі, який він побудував за наказом Брами, що з’явився до нього у вигляді риби. Коли ж потоп уже мав припинитися. Брама надав святому Ману велику владу — самому створити всі живі істоти, які загинули під час потопу.

В іранських народів теж є легенда про потоп і про єдину людину, яка врятовується, тільки ім’я цієї людини інше: тут вона зветься Німа і рятується в огородженому саду на вершині гори. Там же разом з нею рятуються і тварини, а від них знову заселяється земля.

Легенда про велику повідь поширена і серед китайців. А в стародавній Греції було навіть не одне, а кілька оповідань про всесвітній потоп. У різних місцевостях Греції вони були різні. Так, наприклад, жителі Аттіки і Беотії розповідали, що жив на землі якийсь цар Огігес і під час його царювання всю землю було затоплено водою. Врятувалися від загибелі на кораблі лише цей цар і кілька його супутників, чоловіків і жінок.

Зовсім інша легенда про потоп ходила у Фессалії (на північ від Аттіки).

«В далеку давнину, коли люди ще не вміли добувати залізо і робили собі зброю та інші речі з міді,— розповідається у фессалійській легенді,— жив якийсь Девкаліон, син Прометея, володар фессалійського міста Фтії і чоловік Пірри. Володар усіх богів і людей, Зевс, вирішив потопом знищити злочинний людський рід і затопив усю землю. Лише Девкаліон та його дружина Пірра врятувалися на кораблі, який вони збудували за порадою Прометея. Дев’ять днів і ночей носився їх корабель на хвилях, поки не причалив до гори Парнас. Там Девкаліон приніс жертву Зевсу в подяку за своє врятування. А Зевс устами одного віщуна звелів Девкаліону: «Облачіть голову, розв’яжіть пояс одягу і кидайте за спину кістки великої матері». Девкаліон зрозумів, що хоче сказати Зевс такими загадковими словами. «Велика мати», — це означало землю, а «кістки великої матері» — це означало камені. Він так і зробив, як повелів цар богів. Тоді з каменів, які кинув Девкаліон, утворилися чоловіки, а з каменів, які кинула Пірра — жінки. Так знову з’явився на землі рід людський, і знову заселилася земля».

Біля храму Зевса в Афінах греки довгий час показували гробницю Девкаліона; а могила Пірри була в Кіносі (в Локріді). Як же не вірити легендам про потоп, коли навіть гробниці Девкаліона і Пірри довгий час можна було бачити?

А ось який кривавий переказ про потоп записано в старовинній німецькій священній книзі Едді: «У бога Борра було три сини: Одін, Вілі і Be. Ці його сини та ще його ж онук Буррі вбили якогось І міра, батька льодових велетнів Грімтурсів. З тіла цього І міра вони спорудили всесвіт, а кров, що потекла з його трупа, стала водою. Крові вилилося з ран Іміра так багато, що в ній потонули всі льодові велетні. Врятувався на кораблі лише велетень Бергельмір та його дружина, від яких і походить людський рід».

ПЕРЕКАЗИ ПРО ПОТОП ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ І В АМЕРИЦІ

Цікаво, що оповідання про потоп, до того ж дуже стародавні, зустрічаються і в Америці — на протилежному кінці землі, у народів, які довгий час зовсім нічого не знали про Європу.

Ось що розповідають про потоп індіанці-чібчі, які живуть у Південній Америці. Жив колись «божий чоловік», на ім я Бачіка. В нього була дружина Гуїтака, або Чія, жінка вродлива, але дуже зла, до того ж вона ще займалася і чаклунством. У ті часи чібчі були справжніми дикунами і жили в долині ріки Фунси, яку тоді з півдня оточували скелі. Бачіка робив їм багато добра. Він навчив їх вирощувати кукурудзу і картоплю, виготовляти одяг з волокон бавовнищі жити благоустроєним суспільством. Але Чія, зла Чія, скрізь заважала його прагненням. Їй було дуже неприємно, що праця Бачіки дає все кращі й кращі наслідки. Чія вирішила, нарешті, погубити чібчів. Для цього вона перегородила ріку Фунсу загатою, і вода ріки затопила всю долину; лише небагатьом жителям країни пощастило врятуватись од поводі на найвищих вершинах гір. Тоді розгнівався Бачіка. Він прогнав Чію з землі і зробив її місяцем, а загату, що перегороджувала ріку, розбив блискавкою. Вода стекла, і країна чібчів знову з’явилася з-під води.

Така легенда чібчів. У іншого індіанського племені живуть перекази, в яких про всесвітній потоп розповідається прямо. В них сказано, що колись справді був всесвітній потоп і цей потоп погубив «усе живе на землі».

Мексіканські індіанці теж розповідають про потоп, від якого врятувалося на кораблі чи па плоту тільки одна сім’я — Кокскокс зі своєю дружиною Хочікветцаль.

ЯКІ РОЗПОВІДІ ЗАПИСАЛИ МІСІОНЕРИ

А в індіанців-мечеоканавів легенда про всесвітній потоп дуже схожа на біблійну. В ній докладно розповідається, що чоловік, на ім’я Тецпі, сів на великий корабель разом з дружиною та дітьми; вони взяли з собою всіх тварин, які тільки водились на суші, запас їжі для них і хлібних зерен для людей; потім Великий Дух Тецкатліпок затопив землю і наказав, кінець кінцем, водам очистити її. І коли все сталося з волі божої, Тецпі випустив із свого корабля шуліку, щоб він подивився, чи багато ще води на землі. Але птах, що живиться мерцями, не повернувся назад, бо знайшов для себе багато їжі: вся земля була вкрита мерцями. Тоді Тецпі почав посилати з тією ж метою інших птахів. Із них повернулася назад лише маленька пташка колібрі. Вона в своєму носику принесла маленьку зелену гілочку. Годі Тецпі зрозумів, що земля знову вкривається рослинами, і причалив свій корабель до гори Колгуакану.

Таку розповідь про всесвітній потоп записали священики-місіонери, які довгий час перебували серед індіанців, намагаючись навернути їх у християнську віру.

Багато подібних розповідей записали священики і в інших країнах, що були заселені первісними племенами. І багато з цих розповідей дуже схожі на легенду про всесвітній потоп, записану в біблії (Буття, глави VI–IX).

В ЧОМУ ТАЄМНИЦЯ ВСЕСВІТНЬОГО ПОТОПУ

Зважаючи на всі ці розповіді, та ще на таку велику їх кількість, і справді може здатися, що всі народи і племена землі пам’ятають про якийсь всесвітній потоп. Легенди про потоп немов і справді є в усіх частинах світу, в усіх країнах.

І це, на перший погляд, справді здається дуже дивним. Але ще дивовижнішою може здатися віра людей у всесвітній потоп, якщо глибоко вдуматися в різні розповіді про нього.

В чому ж полягає сама суть усіх розповідей про цей потоп? Якщо зібрати всі розповіді та розглянути, в чім, власне, вони між собою схожі, та відкинути всілякі казкові нашарування, прикраси і явні вигадки, то виявиться от що: майже у всіх легендах про саму суть справи розповідається більш-менш однаково: потоп був, від нього загинув рід людський, врятувалося на кораблі всього кілька чоловік і з ними сухопутні тварини, а від них знову заселилася вся земля, і все це сталося з волі якихось богів.

У переказах різних народів — різні імена людей, що врятувалися, та імена богів-винищувачів, назви країн і місць; різні і подробиці події. Але все це неістотно. Треба вдуматися насамперед у саму суть розповіді і розібратися в ній. Саме це зараз і буде зроблено.

СКІЛЬКИ ПОТРІБНО ВОДИ, ЩОБ СТАВСЯ ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП

Передусім, що ж означає вся ця історія про всесвітній потоп? Це розповідь про велике, навіть надзвичайно велике чудо.

Деякі вчені довгий час гадали, що всесвітній потоп — явище цілком природне: він був і ще може повторитися при певному збігу обставин; твердили, що це сталося і може статися без будь-якої допомоги богів і різних інших надприродних сил.

Але чи так це? Ні, для того, щоб стався всесвітній потоп, неодмінно мусять втрутитися боги в долю людського роду.

Тільки боги або біси можуть учинити таку нечувано злу і жорстоку справу, та ще й без всякої користі для роду людського, який і після потопу не став кращим.

Для потопу, зрозуміло, насамперд потрібна вода. Але скільки ж саме потрібно було води для того, щоб вона затопила геть увесь суходіл і піднялася вище вершин найвищих гір?

Це можна вирахувати цілком точно: адже розміри землі тепер добре відомі.

Земля величезна куля» що в поперечнику має дванадцять тисяч сімсот кілометрів, а в обхваті — більше сорока тисяч кілометрів. Поверхня всієї землі 510 мільйонів квадратних кілометрів. На землі є гори заввишки понад вісім кілометрів. Така, наприклад, гора Еверест в Азії, в Гімалайських горах[6]. Щоб затопити таку гору, вода мала піднятися вище восьми кілометрів і залити на таку височінь усі 510 мільйонів квадратних кілометрів земної поверхні.

А для цього потрібно було 6 щонайменше чотири мільярди кубічних кілометрів води. Це не враховуючи тієї води, яка вже була на земній кулі в океанах і морях, озерах і річках.

Але якби взяти всю воду земних водоймищ та до неї ще додати і ту, яка носиться над землею у вигляді хмар, то й тоді не вистачило б і цієї всієї води навіть для всесвітньої поводі, а не те що для всесвітнього потопу. Всієї води на землі тепер значно менше чотирьох мільярдів кубічних кілометрів[7]. Звідки ж вона взялася під час всесвітнього потопу і куди поділася після нього? Якщо потоп і справді був, то мало б статися чудо, щоб з’явилося стільки води. А якщо цієї води не було і вона не могла з’явитися, то, виходить, не могло бути і всесвітнього потопу.

Крім того, виникає запитання: як же могла вода так швидко з’явитися, причому в такій кількості, і так швидко зникнути невідомо куди? Якби вона лилась на землю у вигляді величезного водопаду, то й тоді стільки води могло б натекти на землю щонайменше за кілька років. Але такий водопад зруйнував би навіть гори, не те що дерев’яний корабель!

Зрозуміти все це розум людський ніяк не може.

ЯКОГО РОЗМІРУ БУВ КОРАБЕЛЬ, НА ЯКОМУ ВРЯТУВАЛИСЯ ЛЮДИ І ТВАРИНИ?

У розповіді про потоп є багато й іншого незбагненного і неможливого.

Так, наприклад, якого ж розміру мав бути корабель, щоб на ньому могли вміститися не тільки люди, але і всі тварини, а крім того, і їжа для них?

Усіх порід сухопутних тварин тепер налічується дуже багато[8]. І всі вони мали врятуватися від всесвітнього потопу неодмінно на якомусь кораблі. Інакше де б вони рятувалися? Плавати ж по бурхливому морю вони не вміють. А весь суходіл було затоплено.

Отже, всі породи тварин, які розповсюджені тепер, врятувалися на одному-однісінькому кораблі.

Скільки ж різних сухопутних порід тепер налічується? Це відомо з цілковитою певністю: їх не менше мільйона. В тому числі понад 6000 різних порід звірів, та більше 10 000 порід птахів, та 2000 з лишком порід плазунів, не враховуючи земноводних, та один мільйон порід жуків, мух, метеликів, павуків, та понад 19 000 порід земних черв’яків, та безмірно велике число порід різних дрібних істот, яких іноді й не видно неозброєним оком. Такі, наприклад, холерні й інші мікроби, бацили тощо. Якщо потоп був, то довелося б і їх врятувати, тому що багато з цих порід теж гине від води. Але, як відомо, вони живуть і досі. Виходить, на кораблі мала поміститися величезна кількість різних живих істот, починаючи від велетнів — слонів і носорогів і кінчаючи мікробами, що не переносять води.

Але яких же розмірів потрібен корабель, щоб на ньому розмістилася така велика кількість тварин з запасами їжі для них?

У деяких легендах сказано, що цей корабель був завдовжки триста, завширшки п’ятдесят, заввишки тридцять ліктів. Лікоть — це старовинна міра довжини, не більше п’ятдесяти трьох сантиметрів. При такому розрахунку виходить, що рятувальний корабель мав довжину сто шістдесят метрів, а ширину близько двадцяти семи метрів. Отже, цей корабель був дуже великим. А якщо так, то він мав бути ще й дуже міцним. Інакше він одразу розвалився б від ваги тварин і натиску хвиль. Перший порив бурі вмить потопив би його.

Проте спорудити такий великий і міцний корабель — справа неймовірно важка. І це не тільки для тих, але й для теперішніх часів. їх не легко збудувати навіть із заліза, не те що з дерева. Навіть за допомогою машин і обчислень вчених-інженерів. Щоб спорудити такий корабель, потрібно дуже багато часу і тисячі працівників. А до всесвітнього потопу не було ні машин, ні вмілих інженерів, ні досвідчених робітників.

ЯК МОГЛИ ЛЮДИ ЗІБРАТИ І РОЗМІСТИТИ ВСІХ ТВАРИН НА ОДНОМУ-ОДНІСІНЬКОМУ КОРАБЛІ?

Проте збудувати такий корабель — це ще півділа! Значно важче навіть на такому великому кораблі розмістити всіх сухопутних тварин і їжу для них. Для цього треба було б збудувати корабель значно більший.

Та і це ще не все! Припустімо навіть, що всі тварини якось розмістилися на кораблі. Але як же вони там не зжерли одне одного? У всякому разі спокуса була надзвичайно велика, і найкровожерливіші тварини мусили стати під час потопу дуже покірливими. Зрозуміло, і це чудо. Це навіть цілий ряд чудес.

Однак ще дивовижніше ось що: як же всі сухопутні тварини зібралися до корабля з усіх країн світу? І до того ж зібралися у визначений місяць, день і годину? Як же вони з холодних країн прибули в жаркі, де вони й жити не можуть? І як це всі вони визначили час, у який треба прибути до корабля? І чому вони прибули до нього саме парами?

Як це все трапилось? Жоден переказ про потоп цього не пояснює. З усіх переказів не можна довідатися, чи самі тварини прийшли, чи їх збирали господарі корабля. Але для цього їм довелося б роз’їжджати по всіх країнах світу—і холодних, і жарких, і по островах, розташованих серед океану, причому подорожувати так не рік і не два, а багато десятків років. І плавати на старовинних човнах по бурхливих морях, і мандрувати на конях і верблюдах по безкраїх пустелях, і так від одного кінця землі до іншого.

Не пояснюють стародавні легенди про потоп ще й от чого: як же перебиралися через океани і моря різкі сухопутні звірі і птахи, котрі не вміють ні плавати, ні літати?

Але ще більше дивує ось що: чому, наприклад, боги погубили всіх тварин сухопутних, але не захотіли знищити тварин морських і інших істот, що жили у воді? В різних легендах розповідається, що боги погубили тварин за людські гріхи, хоча ці тварини ні в чому не могли бути винними. Але припустімо, що це навіть і так. І все-таки незрозуміло, чому ж сухопутні тварини відповідали за людські гріхи, а кити, риби й інші морські істоти — анітрохи. Невже ж сухопутні заслужили гнів богів тільки тому, що не вміли плавати? Чи боги перестали розбиратися, хто правий і хто винний? Виходить, в такому разі, що й боги чинять великі несправедливості.

ЩО РОЗПОВІДАЄТЬСЯ ПРО ПОТОП У КОРАНІ

Ось у цьому саме й полягає головна незрозумілість усіх переказів про всесвітній потоп. Справді, якщо такий потоп мав місце, значить, це було не що інше, як чудо: він сам собою виникнути не міг. Для цього, безперечно, потрібно було втручання в людські справи якихось «таємничих сил». Ті самі сили, виходить, і винні в цьому великому лихові.

Що ж це були за сили? За одними переказами про потоп, це були сили злі, за іншими, — добрі. Але ці добрі сили все-таки наслали на людей страшну кару за їхні гріхи. Так, наприклад, американські індіанці вірять у Великого Духа, вважаючи його богом добрим і світлим. Таким же вважають магометани і свого аллаха.

В «священній» магометанській книзі — корані теж розповідається про всесвітній потоп, що його колись наслав аллах за гріхи людського роду: аллах «відчинив небесні двері для води, що лилася зливою, і вода небесна з’єдналася з водою джерел». А Ноя аллах носив «на кораблі, зробленому з дощок і цвяхів».

І та ж «священна» книга коран твердить, що аллах — і всеблагий, і всезнаючий, і всемогутній. Але як же могло трапитися, що всеблагий аллах наслав на людей таке лихо? Коли він і справді всеблагий і милосердний, то як же він міг тоді вчинити таке зло? Хіба добрий той, хто робить лихо? А всеблагий і милосердний аллах зробив не тільки зле, а й несправедливе діло: адже під час потопу загинули не лише дорослі грішники, але й безгрішні немовлята і всі сухопутні тварини. А їх же за що погубив аллах? Невже ж це справедливо — карати одних за провину інших? Усі віруючі люди повинні, звичайно, розуміти, що хто чинить несправедливість, той грішить. Виходить, і сам аллах, заподіявши велике і несправедливе зло, вчинив цим самим дуже великий гріх. А той, хто вважає всесвітній потоп справою аллаха, вже не може ставитися до нього ні як до всеблагого, ні як до святого. Із цього видно, що знову виходить плутанина в думках тих людей, які вважають всесвітній потоп чудом чи справою «рук божих».

Однак плутанина тут лише починається. В «священній» книзі магометан сказано, що аллах не тільки всеблагий, але й всезнаючий. А коли він всезнаючий, то, виходить, заздалегідь мав знати, якими будуть люди, коли він їх створить. Заздалегідь мусив знати він і те, за що, як і коли доведеться йому їх карати, — і все-таки створив їх. У всякому разі, аллах аж ніяк не перешкоджав тому, що люди почали грішити. Отже, він або не зміг перешкодити, або не захотів. А коли він цього не захотів, то, значить, він не всеблагий. Якщо він не зміг цього зробити — то, виходить, не всемогутній. І як би не ставилися магометани до цих слів своєї «священної» книги, завжди має місце і тут велика плутанина.

Але чому ж вона виникає? Тому що віруючі магометани обвинувачують за всесвітній потоп не кого іншого, як свого аллаха.

Та, можливо, аллах до цього зовсім не причетний, а потоп викликали якісь інші «таємничі сили»? Чому в такому разі аллах не перешкодив їм губити людство? Це значить, що він не схотів або не зміг їм перешкодити, або ж зовсім не знав, що чекає рід людський. А якщо так, то, виходить, і в цьому разі він або не всеблагий, або не всемогутній, або не всезнаючий. А це означає: коли хтось вважає, що аллах має такі властивості, той уже не повинен вірити, ніби потоп зробив саме він.

Проте як же бути в такому разі з всесвітнім потопом? І як пояснити його? Чи, можливо, ніякого потопу ніколи і не було? Найкраще — дослідити, хто, де і як про нього розповідає.

ЩО РОЗПОВІДАЄ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП БІБЛІЯ

Про нього розповідається, наприклад, у «святому письмі».

В біблії, в книзі Буття, в VI, VII і VIII главах, розповідається про всесвітній потоп досить докладно. Кажуть, мовби цю книгу написав колись сам Мойсей, славнозвісний староєврейський «святий» пророк. Ще кажуть, що він написав книгу Буття зі слів «самого бога». І ось що розповідається в книзі Буття про велике криваве чудо всесвітнього потопу.

Коли люди почали розмножуватись на землі, побачив господь, що велика розпуста людей і що думки й помисли серця їхнього злі в усякий час.

І, бачачи це, розкаявся господь, що створив людину на землі, і засмутився в серці своїм.

«І сказав господь: винищу на землі людей, яких я створив, — від людини до худоби, і гадів, і птахів небесних знищу, бо я розкаявся, що створив їх».

На одну тільки людину на всій землі, з усього людського роду «зійшла благодать перед очима господа».

То був Ной, «людина праведна й непорочна в роді своєму».

Таку людину бог не захотів губити. Тому він попередив Ноя про те, що має намір незабаром винищити все людство і навіть всіх живих істот — за гріхи людей.

Так пояснюються в книзі Мойсея причини всесвітнього потопу. Це страшне лихо було послано на землю навмисне. І послано проти роду людського. І саме для його цілковитого винищення, аж до невинних немовлят. І не тільки їх, але і всіх істот земних. Могли не боятися загибелі лише ті тварини, які населяли воду, — вони були наче убезпечені проти потопу, він не загрожував їм. Гнів божий на них не поширювався.

Чому ж господь наслав потоп на земну кулю? Біблія твердить, що це було зроблено «за гріхи людей». Тих самих людей, яких бог же, за біблією» і створив і про яких заздалегідь знав, що вони грішитимуть і що йому ж доведеться винищувати їх усіх відразу.

Ще в «святому письмі» прямо сказано, що за гріхи одних, тобто декого з тих, які провинилися, бог винищить усіх. Далі в книзі Буття розповідається, що бог звелів Ною збудувати ковчег завдовжки триста, завширшки п'ятдесят і заввишки тридцять ліктів, обсмолити його зсередини та зовні і завести в цей ковчег з усякої худоби, з усіх гадів, і з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, чоловічої статі і жіночої, щоб вони залишилися живими разом з Ноєм. І з усіх птахів за родом їх. І з усіх тварин за родом їх, і з усіх тих, що плазують по землі, — за родом їх.

Іще бог звелів Ною взяти собі «всякої їжі, якою живляться»: «і збери (її) собі, і буде вона для тебе і для них їжею».

І Ной збудував дуже великий і дуже міцний ковчег і помістив туди всіх сухопутних тварин.

Скільки саме тварин помістив Ной у свій ковчег і як збирав їх до ковчега — про це і в «святому письмі» не сказано жодного слова.

У всякому разі ковчег Ноя був готовий до плавання по дуже бурхливих хвилях безкрайого моря. Ной зайшов у ковчег, і сам бог замкнув за ним двері. Після цього «розверзлися всі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися, і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей», «водою покрилися всі високі гори, які є під усім небом». «На п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися (всі високі) гори. І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі… все, що мало подих духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло. Загинула усяка істота, що була на поверхні (всієї) землі… Залишився тільки Ной і що було з ним у ковчезі. Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів».

З цих слів «святого письма» видно: якимось чудом води з’явилося так багато, що її повністю вистачило, щоб затопити всю землю вище найвищих гір.

Тільки після того, як минуло півтораста днів, твердить «святе письмо», «бог згадав про Ноя, і про всіх звірів, і про всіх скотів, і про всіх птахів, і про всіх гадів-плазунів, що були з ним у ковчезі; і навів бог вітер на землю, і води спинилися», а потім почали спадати і спадали теж півтораста днів.

Але як міг вітер спинити повідь, що затопила всю земну кулю, всі країни? І в який бік мав дути вітер, щоб прогнати воду? І куди саме її прогнати? Про це в «святому письмі» нічого не сказано. Все це так і лишається незрозумілим. У всякому разі, вода всюди спала і кудись витекла. Після трьохсот сорока днів плавання, розповідається далі в «святому письмі», Ной відчинив, нарешті, вікно ковчега і випустив з нього ворона, щоб той подивився, чи спала, вода на землі. Ворон, «вилетівши, відлітав і прилітав, поки осушилася земля».

Потім Ной випустив від себе голуба. «Але голуб не знайшов спокійного місця для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег…»

Через сім днів Ной знову випустив голуба, і голуб повернувся до нього у вечірній час, і був «свіжий маслиновий листок у роті, в нього: і Ной узнав, що вода зійшла із землі».

Так зі слів «святого письма» закінчився потоп. Ковчег Ноя: зупинився, як відомо, на горах Араратських. А Ной і вся сім я його і всі живі істоти вийшли з ковчега. І бог сказав їм: «Плодіться і розмножуйтесь і наповнюйте землю». «Не буду більше проклинати землю за людину і не буду більше вражати все живе, як я зробив». «Не буде більше винищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу для спустошення землі».

І бог послав райдугу в хмарі, щоб вона була знаменням (вічного) завіту між богом і землею.

Про райдугу в «святому письмі» розповідається теж як про чудо. «Святе письмо» пояснює, що вона з’явилася не сама собою, як це буває звичайно, а її навмисне утворила «надприродна сила».

Такий відомий стародавній єврейський переказ про всесвітній потоп в тому вигляді, як його подано в книзі Буття.

Багато що в цьому переказі для теперішніх людей зовсім незрозуміле і здається неймовірним і чудесним. А з другого боку, в «святому письмі» говориться як про чудо про те, що зовсім не вважається чудом. Так, наприклад, хто ж тепер вважає райдугу за чудо?

ТАЄМНИЦЮ ВСЕСВІТНЬОГО ПОТОПУ РОЗ’ЯСНЕНО

Та чи не можна зрозуміти і чудесне? Чи не можна пояснити і неймовірне? Адже не всі таємниці вічно лишаються таємницями і чудеса — чудесами. Багато їх давним-давно розплутано і пояснено, як про те вже розповідалося в цій книзі. Для того щоб пояснити якесь чудо чи таємницю, насамперед треба знати, з якого саме кінця підійти до них. Головний інтерес науки в тому і полягає, щоб пояснювати незрозуміле і розплутувати всякі таємниці.

В цьому саме і виявляється велика сила людського розуму. Він навмисне шукає різні таємниці і чудеса, а розплутавши їх, каже всім: «От подивіться, що ви вважали за чудо! От полюбуйтеся, як ви плуталися в темноті!» Це дуже ясно видно на розкритті дивовижної таємниці всесвітнього потопу.

Тепер її розплутано і пояснено. І ці пояснення перевірено точно і цілком певно.

Іноді здається, що ніяка перевірка зовсім неможлива. Як, наприклад. перевірити дуже старовинний переказ? Адже те, що було, вже минуло і ніколи більше не повернеться, бо перестало існувати. І очевидців немає — вони всі давно померли.

Але в тому ж і справа, що можна перевірити навіть те, що перестало існувати. Зробити це можна по різних залишках і слідах, котрі збереглися до нашого часу з тієї давнини, про яку йде мова.

В ЯКІЙ САМЕ КНИЗІ РОЗПОВІДАЄТЬСЯ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП, ЩО ЦЕ ЗА КНИГА І ХТО ЇЇ ПИСАВ

Ось, наприклад, розповідь про всесвітній потоп, записана в книзі Буття. Але що ж являє собою ця книга? Сама вона достовірна чи ні?

Все це треба узнати і дослідити.

Коли, як і хто написав книгу Буття? Якою мовою? Чи писав її сам пророк Мойсей? Чи точними дійшли його писання до наших часів? Чи не переробив їх хто на свій лад? Усе це треба теж дослідити і розплутати, перш ніж повірити будь-якому слову старовинної книги.

Коли з’ясується, що не можна вірити книзі,— то не можна довіряти і її розповідям про всесвітній потоп.

Про це тепер і піде мова.

Про всесвітній потоп, як уже зазначалося, розповідає книга Буття. Хто ж написав цю книгу? Кажуть, її написав сам Мойсей. Ще кажуть, що він написав також чотири біблійні книги: Ісход, Левіт, Числ і Другозаконня.

Ці п’ять книг звуться П’ятикнижжям Мойсея. якого вважають пророком. Про нього кажуть, що він розмовляв з «самим богом» і написав ці книги з його слів.

Але звідки знають, що саме Мойсей написав ці книги? В самих книгах про це не сказано жодного слова. Про Мойсея згадується лише в заголовках книг. А заголовки ці написав не сам

Мойсей, їх написано через дві тисячі років після нього. Хто ж їх написав? Невідомо. Правильно чи неправильно написав? Теж невідомо. У всякому разі, вірити їм не доводиться.

Коли ж жив Мойсей? Він народився «приблизно» за 1350 років до нашої ери. В книзі Другозаконня (глава XXXIV, стихи 5 і 6) описано смерть і похорон Мойсея. А про книгу Другозаконня кажуть, що писав її сам Мойсей. Але хіба міг він особисто описати свій власний похорон? Зрозуміло, це місце написав уже після смерті Мойсея хтось інший.

У тому ж Пятикнижжі, а саме в книзі Числ, сказано, що «Мойсей був людиною найлагіднішою з усіх на землі (глава XIX, стих 3). В книзі Другозаконня теж сказано: «І не було в Ізраїлі пророка такого, як Мойсей» (глава XXXIV, стих 10). Але чи міг пророк написати про себе такі слова? Зрозуміла річ, такі люди, як Мойсей, так про себе не пишуть і себе не хвалять. Отже, і ці слова в біблії написав хтось інший, тільки не Мойсей. Виходить, ГГятиккижжя писав принаймні не він один: цю книгу складали різні люди і з різних джерел. А люди, як відомо, можуть помилятися.

Це видно і з іншого. Наприклад, може чи не може бог суперечити самому собі? Якщо ГТятикнижжя написано зі слів «самого бога», то, зрозуміло, в ньому не повинно бути ніяких суперечностей. Але насправді такі суперечності в ГГятикнижжі є. Ось, наприклад, у VI главі книги Буття сказано прямо і ясно, що бог звелів Ною ввести в ковчег «з усіх тварин і всякої плоті по одній парі». А трохи далі, в VII главі тієї ж книги Буття (стихи 2, 3). написано вже зовсім не те. Там сказано, що бог звелів Ною взяти з собою «всякого скоту чистого по сім чоловічої статі і жіночої, а з скоту нечистого по дві чоловічої статі і жіночої; так само і з птахів небесних чистих — по сім, а нечистих по дві». Якому ж слову «святого письма» треба вірити?

Є в Пятикнижжі й інші розбіжності. Мимоволі виникає думка, що і в розповіді про погоп всесвітній дуже наплутано. Отже, і цій розповіді вірити слово в слово не доводиться.

ЧИ ЛЕГКО ЧИТАТИ І РОЗУМІТИ БІБЛІЮ

Тепер ми читаємо біблію російською мовою. На цю мову її перекладено з страроєврейської. Є і єврейські друковані біблії. Але книгодрукування придумано лише п’ятсот з лишком років тому. А до того часу всі книги були рукописні. Чи є серед рукописних біблій та, яку колись написав сам Мойсей? Скільки її не шукали, ніде не знайшли. Очевидно, вона до нашого часу не збереглась — загинула. Найстаровинніший рукопис біблії, що дійшов до нас, написано лише 900 років тому, в 1009 році нашої ери, або на 2359 років пізніше за час, коли жив Мойсей. Цей рукопис тепер зберігається в Ленінграді, в бібліотеці імені М. Є. Салтикова-Щедріна, і кожен може його там бачити. Більш старовинної єврейської біблії до нас не дійшло зовсім[9].

Дві тисячі триста п’ятдесят з лишком років — це ж дуже великий час. За цей час єврейський рукопис, що його написав сам Мойсей, переписували, певно, безліч разів, і при кожному переписуванні, зрозуміло, переписувачі робили немало помилок. Були в них помилки і випадкові, і навмисні: дещо вони вставляли, дещо пропускали, дещо переробляли. Як же тепер розібратися, що в біблії «від бога», а що від людей?

Але переписувати старовинну єврейську книгу слово в слова ще не так важко, хоча й тут люди раз у раз помилялися. Значно важче розуміти ту мову, якою цю книгу написано. А написано її староєврейською мовою, дуже важкою для розуміння, отже, і для перекладу. І ось які обставини утруднюють читання староєврейських рукописів, написаних навіть сімсот-вісімсот років тому: стародавні євреї писали свої книги самими приголосними буквами, пропускаючи всі голосні, тобто — а, о, у, е, і та інші.

Що ж значить— писати самими приголосними буквами? Це те саме, якби замість слова «кров» написати лише три літери — крв, а голосну букву «о» пропустити: читач, мовляв, сам повинен догадуватися, що означає крв. Можливо, ці три букви означають «кров»? А може, «криво»? А може, «корова»? А може, «коровай»? У всіх цих словах голосні букви різні, а приголосні — к-р-в — однакові.

Або ось, наприклад, ми написали рк. Що воно означає? «Руку»? Чи «рака»? Чи «рік»? Чи «ріку». Отже, розуміти книгу, написану таким способом, без голосних букв, дуже важко. А стародавні євреї з часів Мойсея писали всі свої книги саме так, тобто без голосних букв.

Наприклад, стародавній єврей написав букви дбр. Що вони означають? Вони можуть мати дуже багато значень, зовсім не схожих між собою: по-перше, ці букви можуть означати «слово», по-друге, — «він сказав», по-третє, — «говорить», по-четверте, — «говор», по-п’яте, — «сказати», по-шосте, — «чума». Або ось ще приклад: по-староєврейськи «хаммітах» означає «постіль», а «хам-матех» — «жезл». Обидва ні слова стародавні євреї писали так: хммтх. Як же дізнатися, що означають ні букви? Постіль чи жезл?

Іноді дуже важко, а то й зовсім неможливо догадатися, про що, власне, йде мова. Чи ж легко в такому випадку розуміти, а, отже, і перекладати староєврейську книгу? Цілком можливо при такому способі писання і чигання зовсім переплутати смисл книги і неправильно перекласти те, що в ній написано. Так воно і було насправді. Скільки ж різних помилок попало через це до біблії, а також і до всіх перекладів на інші мови? Навіть уявити собі важко. Тому тепер і православні, і католицькі, і інші знавці «святого письма» давно вже перестали беззастережно вірити кожному слову біблії.

Американський учений Говард Озгуд підрахував, що в біблії є щонайменше десять тисяч місць, які можна розуміти і так і інакше.

ПЕРЕКАЗ ПРО ПОТОП — ЗОВСІМ НЕ ЄВРЕЙСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ

Але ось що особливо цікаво: переказ про потоп зовсім не єврейський переказ, а значить, не «одкровення боже». Він прийшов до євреїв з іншої країни, від іншого народу.

Його записано в ассірійських книгах. І записано ще за кілька сот сот років до Мойсея. Отже, зрозуміло, переказ про потоп суто земного походження. Тепер це вже доведено цілком точно. І ось як.

Років 60–70 тому в Месопотамії, на лівому березі ріки Тігру, було зроблено надзвичайне відкриття. Англійський учений Річ відшукав там під піском і під землею руїни стародавньої столиці ассірійського царства — Ніневії.

З того часу і до наших днів у Ніневії провадять наукові розкопки, поступово очищаючи величезне місто від піску та землі. Розчищено вже великі палаци ассірійських царів, сади, вулиці, канали, будинки, храми, вкриті старовинними написами під зображеннями героїв і богів. Гак знову вийшло з-під землі колись могутнє ассірійське царство, його життя і історія. Але найвизначніше відкриття було зроблено в палацах ассірійських парів: там знайшли величезні царські бібліотеки.

Ці бібліотеки особливі, не схожі на теперішні, збереглися вони до наших часів лише тому, що книги в цих бібліотеках — кам яні. Це навіть не книги, а Цегляні дощечки, або таблички, з витиснутими чи надряпаними на них письменами.

Таких книг-дощечок знайдено в ніневійських руїнах кілька тисяч. І всі їх перевезено тепер у Лондон. Там вони і зберігаються для нащадків.

Учені зуміли розібрати, прочитати і перекласти на англійську мову вже багато ассірійських книг. Серед них знайшлись і книги «священні», і літописи ассірійських царів, і підручники різних старовинних мов, і книги з різних наук; знайшлися навіть приватні листи того часу. Так давнє ассірійське життя відкрилося пере; світом з усіма подробицями і розкривається з кожним днем усе ясніше і ясніше.

В бібліотеці ассірійських царів були і старовинні легенди про створення світу, про гріхопадіння і всесвітній потоп.

І ось що особливо цікаво: всі ці легенди надзвичайно схожі як ті, які до нас дійшли через біблію. Але ще цікавіше те, що їх записали ассірійці задовго до Мойсея.

Про це свідчать цегляні таблиці, на яких викарбувано такі перекази.

В бібліотеці ассірійського царя Ашшурбаніпала знайдено дуже старовинні таблиці; написи на них зроблено за тисячу дев’ятсот, а то і дві тисячі років до початку нашого літочислення, тобто майже за чотири тисячі років до нас і майже за 650 років до Мойсея..

Зрозуміло, не ассірійці запозичили ці оповідання з богоодкровенної книги євреїв, а саме євреї взяли їх у ассірійців. А це могло відбутися дуже просто. Як відомо, ассірійське царство межувало з землею Ханаанською, яку загарбали євреї. А коли євреї прийшли на цю землю, царство ассірійське існувало вже давним-давно.

Ось звідки з’явився старовинний переказ про всесвітній потоп..

Так він потрапив від язичницького народу спочатку прямо в «святе письмо», в біблію, а звідти — до нас.

Цікаво тепер ознайомитися з ассірійською легендою про потоп.

ЩО РОЗПОВІДАЛИ ПРО ПОТОП У ТІЙ КРАЇНІ, ДЕ ЖИВ НОЙ, ЗА 650 РОКІВ ДО МОЙСЕЯ

Жив у давнину, розповідається в цій легенді, якийсь чоловік, на ім’я Сітнапістім, на прізвисько Касісадра, цар міста Шуруппака. Жити йому довелося в лихий час. Люди вже тоді були розбещеній і розгніваний бог Бєл вирішив знищити їх.

І ось другий ассірійський бог — бог мудрості і моря Еа — одного разу з’явився до Сітнагіістіма і сказав йому: «Остерігайся, чоловіче із Шуруппака: споруди великий корабель для себе і своїх домочадців, тому що бог Бєл збирається знищити сім’я життя і винищити потопом увесь людський рід. Введи потім у цей твій корабель сім’я життя всіх істот, щоб зберегти їх».

І ось Сітнапістім взявся за роботу. Він побудував велике і міцне «судно з будівельного дерева та очерету і обмазав його смолою з зовнішнього і внутрішнього боку. Потім склав у це судно «все, що тільки мав: срібло, золото, сім’я життя»; «зібрав усіх своїх служителів, чоловіків і жінок, усіх домашніх і диких сухопутних тварин». J коли приготування було закінчено, пролунав голос бога: «Увечері небо пошле спустошливу зливу. Зійди на ковчег і зачини за собою двері». І ось злива почалася. Тоді Сітнапістім зійшов на ковчег разом зі своєю сім’єю і друзями, замкнув двері за словом бога і вручив керманичу стерно.

Цілу ніч лив страшенний дощ, а коли розвиднілось, зчинилася люта буря і охопила небосхил. Піднялася від початку небес темна хмара, бог бурі Раману гримів усередині неї, а боги Небо і Меродах ішли попереду. Буря руйнувала все в горах і на рівнинах. Бог Нергал дав волю вітрам. Бог Нініб широко розлив ріки. Духи спустошували землю, змітали все з її лиця. Води, що розлилися, піднялися до небес. Бог Анунах підніс високо свій факел — від його променистого світла вся країна засяяла. Буйство Раману досягло небес. Все, що було світлом, стало темрявою.

На землі, розповідає далі ассірійський переказ, всі люди загинули. Брат не бачив брата. Люди не знали одні про одних. На небі навіть боги були злякані потопом і присіли навпочіпки, притиснувшись до кругової стіни (небозводу). Богиня Іштар плакала, сповнена гнівом. Плакала господиня богів солодкоголоса: «Колишнє покоління перетворилося в прах. Те, що я породила (тобто рід людський), де все це? Як рибна ікра, наповнює воно море».

Шість днів і сім ночей вітер і буря носилися над землею і йшов дощ. Він перестав лише на світанку сьомого дня, і буря вщухла. Рівень моря знизився. І Сітнапістім розповідає: «Я дивився на море і голосно кричав і кликав. Але все людство розтануло, мов глина. Я відкрив очі, і світло впало на моє обличчя. Я низько схилився, сів і заплакав, носячись на хвилях, тому що всі люди загинули, і трупи плавали навколо мене, наче колоди. І рясні сльози текли по моєму обличчю».

Усі сім днів корабель Сітнапістіма гойдався на хвилях і зупинився біля гори Нізір. А коли на сьомий день вода почала спадати, Сітнапістім випустив голубку, щоб узнати, чи зійшла з землі вода. Але птах політав трохи, не знайшов місця, де б відпочити, і повернувся назад. Потім Сітнапістім випустив ластівку. Проте повернулася і вона. Згодом полетів ворон. Він побачив тіла, що плавали навколо, і став пожирати їх, і не повернувся. Тоді Сітнапістім вийшов з усіма своїми із корабля, випустив тварин під чотири вітри, збудував жертовник на вершині гори і приніс жертву.

«І боги вдихали пахощі, — так мовиться далі в переказі. — Боги вдихали солодкі пахощі. Боги, наче мухи, зібралися над тим, хто приносив жертву. І володарка богів опустила дугу (тобто райдугу), яку бог Ану зробив за її бажанням».

Після цього почали боги сперечатися між собою. І бог мудрості Еа переконав бога Бєла, який був першим призвідником потопу, що надалі він мусить карати рід людський не таким нещадним способом, а, наприклад, за допомогою диких звірів, чуми, голоду.

Такий ассірійський переказ про потоп. Як видно, він дуже схожий на біблейський. Тут іде мова і про веління бога будувати ковчег і просмолити його зовні і зсередини, і про всіх сухопутних тварин, зібраних у ковчезі, і про зливу, і про голубку, і про райдугу.

І все це написано ще за кілька сот років до Мойсея. І з цього ясно видно, що євреї запозичили свій переказ про потоп в ассірійців. Цілком очевидно, що в книгу Буття цей переказ справді прийшов з Ассірії. Навіть багато слів є в біблейському переказі тих, що і в ассірійському.

Ассірійську легенду хоч і створено за багато сот років раніше від книги Буття, але вона мальовничіша, красивіша і сильніша, ніж біблейська.

В АССІРІЙСЬКОМУ ПЕРЕКАЗІ НЕ СКАЗАНО, ЩО ПОТОП БУВ ВСЕСВІТНІЙ

Але ось що заслуговує на особливу увагу: в ассірійському переказі зовсім не сказано, що потоп був всесвітній.

Навіть навпаки. В ньому йде мова не про потоп, а про повідь, і не всесвітню, а місцеву. І сталася ця повідь тільки в одній країні, а зовсім не в усіх. І цей потоп, за словами ассірійського переказу, тривав не цілий рік, а лише сім днів; а убувала вода не місяць, а тільки одну добу. Крім того, в ассірійському переказі прямо сказано, що вода не покривала всіх вершин гір: корабель Сітнапістіма зупинився біля гори Нізір саме тоді, коли потоп був у розпалі.

Гори Нізір є і досі, і заввишки вони всього триста тридцять метрів.

Виходить, потоп був зовсім і не потопом, а месопотамською повіддю, і до того ж досить звичайною.

Євреї дуже перебільшили ассірійський переказ про повідь. Вони зробили з нього легенду про всесвітній потоп. Вийшла, таким чином, розповідь про чудо, хоч ніякого чуда і не було насправді.

ВЕЛИКИХ ПОВОДЕЙ БУЛО НЕМАЛО І В ІНШИХ МІСЦЯХ

Тепер ніхто не вважає повідь чудом. За пам’яті людей не раз траплялися такі поводі, і навіть бували далеко більші.

Ось, наприклад, повідь, яка була ще страшнішою за месопотамський потоп. Вона сталася в ніч з 11 на 12 жовтня 1737 року в Індії і погубила близько трьохсот тисяч чоловік. Це страшне лихо спіткало низів’я двох великих рік — Гангу і Брамапутри, недалеко від берегів океану.

А ось розповідь і про друге таке ж руйнівне явище: в 1876 році, тобто на 140 років пізніше, недалеко від того ж місця сталася друга повідь, значно більша. При цьому було залито водою величезні простори землі — понад чотири з половиною тисячі квадратних кілометрів. Вода піднялася тоді над землею вище чотирнадцяти метрів. Понад 250 тисяч чоловік загинуло у хвилях.

З ЯКИХ ЖЕ ПРИЧИН ВИНИКАЮТЬ ІНОДІ ДУЖЕ СТРАШНІ ПОВОДІ?

Це з’ясовано дуже точно.

Поводі виникають при такому збігу обставин, при якому вони неминучі, і було б справжнім чудом, коли б за цих обставин не сталося нещастя.

Найголовніша причина поводей — циклон зі зливою і підводний землетрус.

Циклон — це вихроподібна буря, надзвичайної сили ураган. Такі бурі нерідко трапляються в Індійському й інших океанах і спустошують їхні береги. Під час таких циклонів повітря крутиться з страшенною силою величезним вихором. Поперечник вихору буває іноді кілька сот верст, і при цьому вітер мчить з неймовірною швидкістю по океану, налітає інколи на береги і спустошує їх. Сила таких ураганів величезна. Вони все руйнують і спустошують на своєму шляху. Руйнують навіть великі кам’яні будівлі. Вітер ламає будинки, перевертає кам’яні стіни, навіть поїзди. Крім того, він може викликати страшенні поводі. Під натиском вітру течія рік сповільнюється, і вода в них підіймається, виходить з берегів і заливає землю. А хвилі моря навалюються на береги рік, що раптово розлилися. Був, наприклад, такий випадок 5 жовтня 1864 року в Калькутті. Під час циклону тоді загинуло од вітру і, головним чином, від поводі більше 187 тисяч чоловік. З цієї ж причини вийшла з берегів у 1876 році ріка Брамапутра, що потопила, як уже зазначалося, 250 тисяч чоловік.

Але ще страшніші ці бурі, коли одночасно з ними починаються землетруси. Бували неодноразово і такі випадки. При цьому двигтіли і земля, і морське дно.

Під час землетрусів, навіть у безвітряний день і в спокійному морі, здіймається висока й могутня хвиля. Спочатку море ніби відступає од берега, а дно моря на великому просторі швидко осушується від води; а потім, через кілька хвилин, ця велетенська хвиля відразу насувається на суходіл і затоплює іноді широку смугу берега.

Траплялися випадки, коли одна-однісінька хвиля такого розміру чинила страшенні спустошення. Так, наприклад, 1 листопада 1755 року стався сильний землетрус у Португалії. Задвигтіли і суходіл, і морське дно. Море спочатку відступило од берегів, а потім налетіло на них величезною хвилею. Ця хвиля мала понад 27 метрів заввишки, а в деяких місцях була ще вищою. Вода залила суходіл на 16 кілометрів від берега. Виникла страшенна повідь, справжній потоп. У цей час загинуло понад 60 тисяч чоловік.

Ще вищою була хвиля, коли почався землетрус у Калао (Південна Америка) в 1586 році.

Іноді під час одного і того ж землетрусу такі хвилі налітали на суходіл одна за одною і лише поволі втрачали свою силу і меншали.

ЧИМ І ЯК ПОЯСНЮЄТЬСЯ ТАЄМНИЦЯ МЕСОПОТАМСЬКОЇ ПОВОДІ

Таке лихо трапилося і в тій країні, де колись носився на хвилях у кораблі Сітнапістім із своєю сім’єю.

Це сталося в Месопотамії, там, де течуть дві великі ріки, Тігр і Євфрат. Лихо трапилось давно, дуже давно, коли ще не було побудовано ні Вавілона, ні Ніневії. А втім, Месопотамія була тоді вже досить заселеною людьми. Народ там займався землеробством, торгував і навіть умів будувати кораблі. Ці кораблі плавали по морю, а не тільки по ріках. Для того потрібні були досвідчені керманичі. Тому про керманича і згадується в переказі про Сітнапістіма.

Землетруси бувають у Месопотамії і в наш час. Також і циклони. Це саме лихо спіткало Месопотамську низовину і в часи Ноя. Саме воно і погубило все її населення, за винятком однієї чи кількох сімей. Лише ті і врятувалися на човнах.

Звичайно, це лихо дуже прикрасили всілякими вигадками. Причина його була незрозумілою, а лихо всім здалося надзвичайно грізним і дивним. Через те люди і побачили в ньому не явище природи, а чудо: вони гадали, що це не звичайна повідь, а «діяння богів», втручання надприродних і таємничих сил у людські справи.

Зрозуміло, таке пояснення — дуже звичайне і легке. Варто лише сказати, що ось у такому лиху винні боги — і ніби вже все зроблено, далі і пояснювати нема чого, бо кожен і так вірить, що без богів ніде не обходиться. А боги відомо як діють: за добрі справи винагороджують, а за злі — карають. «Праведних» вони винагороджують, а «грішних» нищать. Тому і переказ твердить, що Сітнапістім врятувався тому, що був «праведником», а рід людський загинув через свої «гріхи».

Але чому ж боги так діяли? А тому, що так хотіли. От і всі пояснення. Проте ось що заслуговує на увагу: таке пояснення зовсім нічого не пояснює.

І справді, чи можна пояснити якесь лихо втручанням «божества»? Що таке його «хотіння»? А «божество» саме — що таке?

І його «хотіння», і само воно — все це незрозуміло. Отже, пояснювати народне лихо впливом «божества» — значить, пояснювати незрозумілі події таким же незрозумілим і таємничим втручанням незрозумілих істот. Хіба ж це пояснення?

Так пояснювати — значить, просто до незрозумілого додавати ще більш незрозуміле.

Це не пояснення, а ще більше затемнення. Про це вже неодноразово говорилося в цій книзі. Але це ще не все. Діяли боги: то бог

Бєл, то аллах, то Руагату, то Брама, то Зевс, то біблейський бог. Але який же саме з них спричинив повідь? На це питання кожен народ відповідає по-своєму: «В моїй країні і взагалі на світі зробив потоп мій бог», тобто той самий бог, у якого цей народ вірив.

Отже, скільки вірувань, стільки і різних пояснень. І це — пояснення одного й того самого потопу чи поводі. Як же це так? А де ж істина? Де ж її шукати так, щоб не було плутанини?

Істину треба шукати не у віруваннях людей, а в обставинах справи. Адже велика повідь могла статися лише тому, що були якісь обставини, наприклад, така ось буря, такий от землетрус, низький месопотамський берег, велика ріка, вітер, що дув саме проти п течії, і різні інші обставини.

Були б такі ж обставини в якійсь іншій країні — була б там і така ж повідь.

Вона справді і сталася з різних, цілком природних причин і в Азії, і в Америці, і в інших частинах світу. Отже, щоб зрозуміти причини потопу, треба насамперед добре розібрати всі обставини, за яких він відбувся: розглянути їх, дослідити, зрозуміти, оцінити.

Оце і є справжнє пояснення. І тільки його можна так назвати. Це видко на прикладі месопотамського потопу.

За яких обставин він стався? Від циклону, і від землетрусу, і деяких інших причин. А від чого ж вони виникли? В кожного з них, звичайно, був свій і навіть нескінченний ряд причин. Наприклад: чому Месопотамія країна низинна? Тому що ґрунт її нанесено рікою і морськими хвилями. А чому виник циклон? На це теж є свої причини. А чому бувають землетруси? Тому що пересуваються шари землі. А це явище має знову ж таки свої причини, які полягають у будові товщі земної кори. Але чому ж товща земна збудована так, а не інакше? Це сталося знову ж таки не випадково, а за таких-то і таких-то обставин. І так було і є від самого утворення землі. Але сама земля як і чому з’явилася? Це теж відбулося не випадково, а за певних обставин, які поступово люди і пізнають з цілковитою достовірністю. Ось в такому пізнанні і полягає суть справи. Багато чого досі лишається невідомим для людського розуму. Але одна справа — невідоме, і зовсім інша — чудесне або надприродне. Невідоме колись може стати відомим, аби тільки розум людський навчився пізнавати це невідоме.

Таким і мусить бути приспів до розповіді про всяке чудо і до його роз’яснення.

У цій книзі було показано різні способи, як воно робиться.

ЧИ ПРАВДА, ЩО ЛЕГЕНДИ ПРО ПОТОП Є У ВСІХ НАРОДІВ?

Але чому ж перекази про всесвітній потоп є «у всіх народів, які тільки жили і живуть на землі»?

У всіх народів! Проте чи так це? Перш ніж це стверджувати, та ще з чужих слів, чи не краще перевірити чужі слова. А перевірка показує зовсім інше: є і були народи, в яких зовсім немає і не було жодного переказу про всесвітній потоп. Так, наприклад, у стародавніх єгиптян ніколи не з’являлося переказу про потоп.

Багато вчених і віруючих людей шукали переказ про потоп у старовинних єгипетських рукописах, але так і не знайшли. А їм дуже хотілося б відшукати такий переказ, щоб сказати всьому світові: ось і старовинні єгипетські розповіді відповідають єврейському «святому письму».

А насправді виявилося, що таких переказів у Єгипті взагалі нема.

У багатьох інших народів подібні перекази справді є.

Але це зовсім не перекази про всесвітній потоп. Це лише розповіді про величезні і спустошливі поводі. І більш нічого. Перечитайте, наприклад, переказ південноамериканських індійців про Бачіка і його злу дружину Чію. Про що саме там ідеться? Про повідь від річної загати, тільки і всього.

Такі самі розповіді досі ходять серед багатьох інших народів. Усе це теж перекази про поводі. Та хіба ж мало на світі таких країн, де були великі поводі? У всякому разі, на такі розповіді не можна посилатись як на доказ того, що «про всесвітній потоп пам’ятають усі народи землі».

Вони пам’ятають про поводі, а не про всесвітній потоп.

ЧОМУ ПЕРЕКАЗИ РІЗНИХ НАРОДІВ СХОЖІ МІЖ СОБОЮ

Але чому ж в такому разі перекази деяких народів так схожі між собою?

Через дуже просту і звичайну причину: адже багато переказів кочують з країни в країну; люди одного народу раз у раз переказують їх людям іншого народу під час торгових відносин. Мандрують по всьому світу не тільки перекази, а навіть казки, байки і пісні. Так і ассірійська легенда про месопотамський потоп перейшла до євреїв, а єврейська перейшла до християн і магометан. І це переселення легенд відбувається поволі, поступово, розповіді передаються із уст їв уста. І при цьому їх звичайно трохи переробляють.

Наприклад, змінюють імена героїв, богів, назви місць і деякі подробиці: в одному і тому ж переказі один народ розповідає, наприклад, про Сітнашстіма, другий — про Ноя, третій — про когось іншого; в одного народу мова йде про бога Бєла, а в іншого — про Єгову і так далі.

Є люди, які навмисне поширюють переказ про всесвітній потоп серед різних народів. Цим займаються християнські проповідники.

Так з’явилися розповіді про потоп у багатьох племен американських індійців.

Потім ті ж самі християнські проповідники записують ці розповіді, що їх самі пустили в оборот, але вже переінакшені, змінені первісними племенами; записують — і дивуються, звідки взялася така схожість цих розповідей з біблейськими?

Християнські проповідники роблять ще одну справу: вони записують усякі перекази первісних племен, в тому числі і розповіді про різні великі поводі. А записуючи, змінюють їх на біблейський лад, щоб підтвердити свою віру. І виходить, кінець кінцем, таке: первісні племена переробляють на свій лад розповіді проповідників, а проповідники переробляють на свій лад розповіді первісних племен. Усе це робиться іноді не навмисне і навіть несвідомо. Але все-таки робиться вже багато сотень років. Від цього й виникла схожість багатьох легенд первісних племен з біблейськими. Ось чому в багатьох народів нібито і справді існують з давніх-давен спогади про всесвітній потоп.

ЩО ПРИМУШУЄ ДУМАТИ ПРО ТЕ, ЩО І СПРАВДІ БУВ КОЛИСЬ ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП

Але є й інші причини, через які багато племен і народів вірять у всесвітній потоп. І ось головна з цих причин.

Люди не можуть не вірити своїм власним очам.

От що розповідають, наприклад, жителі Самоанських островів у Тихому океані.

В давні часи там, де тепер суходіл, плавала риба. Колись море вкривало всю землю. А коли вода спала, багато морських риб і інших тварин залишились на суші. Потім ці риби і інші тварини були перетворені на камені.

Така розповідь самоанців на перший погляд здається справжнім безглуздям. Але це не так. У ній є велика частка правди. Вони могли бачити і на власні очі дещо на підтвердження своєї розповіді.

І ось що саме.

Навіть на найвищих горах, на височині сім чи вісім кілометрів, в камені і кам’яні породи, всередині яких часто можна знайти безліч різних морських залишків.

Серед них і скам’янілі морські раки, і корали, і морські лілеї, безліч різних черепашок, великих і малих, відбитки морської трави, відбитки морських риб. І всіляких таких залишків дуже багато. І, зрозуміло, вони потрапили всередину каменя не випадково.

Чому ж і як вони туди потрапили? Дивлячись на них, кожен скаже: де є такі залишки, там колись справді було море. Залишки ці нерідко можна бачити на великій височині — отже, колись і море було на такій височині. Значить, воно вкривало всі долини, і рівнини, і горби, до самих гірських вершин.

Але що ж це означає? Хоч-не-хоч, а це наводить на думку, що колись і справді був всесвітній потоп.

Ось звідки взявся у багатьох племен і народів переказ про всесвітній потоп, — із спостережень над природою.

І до того ж із спостережень власних і цілком правильних.

ПРАВИЛЬНІ І ТОЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ І НЕПРАВИЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ

Але одна справа — спостереження і зовсім інша — пояснення. Можна правильно спостерігати і зовсім неправильно пояснювати. Так буває і бувало в багатьох випадках. Те саме сталося і з розповідями про всесвітній потоп.

І справді, на перший погляд здається дуже ясним і зрозумілим, що вода стояла колись на великій височині і вкривала всю землю. Як же інакше потрапили морські залишки на висоту?

Але чи так це? Якщо поміркувати добре, то виявиться, що справа не така вже проста і зрозуміла.

Адже ці морські залишки могли потрапити так високо не одним, а кількома різними способами. Один спосіб справді такий: колись море досягло найвищих гір і занесло туди різноманітні морські залишки. Але може бути і те, що ці самі камені з залишками були колись зовсім не горами, а морським дном і лежали нижче рівня моря. В такому разі морські залишки могли осісти на морське дно з води. Але як дізнатися, що саме сталося насправді?

Для цього треба насамперед довідатися точно і напевно, чи може підійматися з води морське дно — все вище і вище, і так до висоти гір?

Морське дно справді підіймається з-під води в багатьох місцях землі. Наприклад, це спостерігається на берегах Балтійського моря, в Швеції, Фінляндії, Данії, СРСР (поблизу Ленінграда); також на берегах моря Каспійського, в Малій Азії і інших країнах.

А про підіймання морського дна можна узнати по-різному. Для цього роблять, наприклад, позначки на прибережних скелях. Було зроблено, наприклад, такі мітки багато часу тому, за Петра І, на берегах Балтійського моря, — біля самого рівня води. З того часу минуло більше двохсот років. А тепер ці самі позначки виявилися вже над водою, так що хвилі не можуть і діставати до них.

Так дізналися, що море біля цих берегів міліє. Але від чого ж воно міліє? Чи від того, що вода відходить од берегів, чи від того, що з-під води виступає морське дно?

Якби висихало море, то рівень його опустився б скрізь однаково: і в Швеції, і1 біля Ленінграда, і у Фінляндії. Море не може усохнути, наприклад, у Швеції на один метр, а біля Ленінграда на один сантиметр, і це за один і той же час. Коли б так було, то воді довелося б стояти гіркою. А стояти гіркою вода не може. Отже, вся суть цього явища не у висиханні моря, а у випиранні морського дна.

Так дізналися, що з часом у багатьох місцях землі морське дно немов піднімається знизу вгору. Спочатку воно стає суходолом, потім піднімається ще вище, поступово на велику височінь. Отак і попадають на вершини гір різноманітні морські залишки, які колись осіли на дно з морської води. Виходить, ось чому їх можна бачити на великій височині і в різних країнах. Це зовсім не тому, що був колись всесвітній потоп, а завдяки тому, що морське дно підіймається знизу вгору.

Таке випирання здебільшого відбувається дуже повільно. Іноді на якісь два сантиметри за сто років.

Ось правильне пояснення цілком правильного спостереження.

Але бувають пояснення і неправильні.

Так, наприклад, вчений араб Абу Зенд кілька сот років тому теж пояснював, чому на вершинах гір попадаються скам’янілі морські раки і черепашки. Він казав так: «Колись ці раки і черепашки самі виповзли з моря і скам’яніли». А чому виповзли? А як вилізли на висоту? І чому не згнили, а скам’яніли? Всього цього Абу Зенд так і не пояснив.

А ось як пояснили те саме явище природи камчадали. «На високих горах, — казали вони, — живуть духи. Ночами ці духи спускаються до моря і ловлять китів. Один дух приносить додому п’ятьдесять китів, вішаючи їх на кожен палець. Духи ловлять і інших морських тварин. Ось чому і трапляються їхні залишки на вершинах гір».

Один мандрівник запитав камчадалів, а звідки вони знають про цих духів і про такі їх діла.

«Так нам наші діди говорили, — відповідали вони. — Та ми і самі бачили багато китових кісток і черепашок на вершинах наших гір».

Таке зовсім неправильне пояснення цілком правильного спостереження.