Серед таємниць і чудес

ВЕЛИКИЙ СТАРОПЕРСИДСЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ ЗАРАТУШТРА[10]

У старовинних книгах розповідається про безліч різних чудес, що їх робили і роблять різні чудотворці.

Кожен народ має своїх чудотворців, а ті — свої чудеса.

Кожен народ вірить своїм чудотворцям і зовсім не вірить чужим.

Що ж це за чудотворці і чудеса? Про це варто розповісти докладніше. Чи не можна якось перевірити різні розповіді і про них подібно до того, як це було зроблено з розповідями про камені, що співають, та про всесвітній потоп?

Ось, наприклад, староперсидські розповіді про великого персидського мудреця Заратуштру. Цей мудрець жив близько двох з половиною тисяч років тому, тобто більше як п’ятсот років до початку нашого літочислення. До нашого часу збереглися про нього різні чудесні перекази. Слава пророка була дуже великою за життя і ще більшою стала після його смерті.

Заратуштра був найславетнішим мудрецем Середньої Азії. Він був великим віровчителем, людиною великого розуму, сильного і глибокого почуття і твердої волі. Він поклав початок новій, ще небувалій вірі. І ця його віра поширилась серед багатьох мільйонів людей і існувала близько двох тисяч років. А подекуди вона живе й досі.

Про Заратуштру старовинні іранські книги розповідають силу-силенну найчудесніших легенд. Вони твердять, що Заратуштра не випадково з’явився на землі, а неодмінно мусив був десь з’явитися. Пришестя пророка нібито було передвіщено ще за три тисячі років до його народження. Це пророкував навіть якийсь таємничий бик, що розмовляв людською мовою подібно до ослиці біблейського пророка Валаама. Якийсь цар Іємшед теж пророкував народження Заратуштри задовго до появи його на світ. Той цар навіть попереджав дияволів, щоб вони готувалися до своєї поразки і загибелі, бо «ось прийде на землю славний муж і знищить їх усіх». І справді, такий муж, кінець кінцем, з’явився. Це і був Заратуштра.

Як звичайно, він і народився на світ чудесним способом. Про всіх великих чудотворців завжди розповідається, що вони з’являються на світ не так, як інші люди. Про кожного з них ходять чудесні розповіді.

В старовинних персидських книгах розповідається і про чудесне зачаття Заратуштри: «Саме небо звеліло, щоб Слава побралася з Духом-хранителем і з Тілом і щоб з їх поєднання і виникло чудесне дитя». Що ж це за Слава і Дух-хранитель? Це істоти «таємничі і надприродні». Стародавні перси вірили, що Слава, немов «Дух святий», походить від світлого бога Агумаразди (або Ормузда). Звичайно вона і перебуває в цьому богові і у вічному сяйві. Але заради народження Заратуштри ця Слава зійшла з неба на землю і проникла саме в той будинок, де мав народитися Заратуштра. Слава таємниче з’єдналася з його матір’ю.

В цей самий час, твердить іранський переказ, зійшов ще на землю архангел Вохуман-Ашавахіст і приніс з собою Духа-хранителя, втіленого в стеблі таємничої рослини «хом». Два верхових серафими з’явилися до чоловіка Зарагуштрової матері і вручили йому «священну лозу», а він передав п на зберігання дружині. «1 ось, — твердить переказ, — тіло побралося з Духом-хранителем і Славою, і архангели допомогли цьому, а злі духи всіляко намагалися перешкодити».

Так народився Заратуштра. Це була не звичайна людина, а втілення надприродних сил — «Слави і Духа». В знаменитій «священній» іранській книзі відмічається, що народженню Заратуштри раділа вся природа: дерева і ріки співали йому хвалебні пісні. З’явились на небі і нові зорі й інші світила небесні, а бог темряви і зла Аріман (Ангроманью) та його злі духи, приголомшені жахом, повтікали в підземні глибини.

З народженням Заратуштри здійснилося багато пророцтв і молитв. Даремно різні вороги намагалися перешкодити народженню пророка і жадали його смерті. Божественне світло оточило той будинок, де народився Заратуштра. І радів увесь світ, коли життя перемогло: чудове немовля з’явилося на світ з гучним сміхом замість плачу.

В іранській легенді розповідається, що біля колиски Заратуштри вже ходили вбивці, що, як і цар Ірод, намагалися погубити новонародженого. Але втручання «божественного провидіння» спинило над ним руку, що тримала кинджал, і рука відразу одсохла.

Іншим разом немовля Заратуштра також було на волосок від смерті. Але з’явився з неба ангел і наказав батькам відвезти дитину в іншу землю.

Коли Заратуштрі минуло 15 років, він уже провадив довгі суперечки про віру. І його супротивники йшли від нього засоромлені і боялись сперечатися з ним.

У цей час Заратуштра вже виявляв на кожному кроці свою добру вдачу, і світлий розум, і благородне милосердя до всіх людей і навіть тварин. А коли йому минуло двадцять років, він «залишив мирські бажання, і ступив на путь справедливості, і попрямував у пустелю, щоб там роздумувати в тиші і на волі, перед лицем світлого бога Агумаразди». Так жив Заратуштра багато років на горі і в пустелі. А коли йому сповнилося тридцять років, він «пізнав істину», дістав одкровення і пішов по світу, щоб служити людям.

Архангел Вогу-Манах (що означає «архангел доброго розуму») з’явився до Заратуштри у видінні. І душу майбутнього віровчителя сповнило священне захоплення, і архангел поніс її до Агумаразди, а потім приніс назад і знову вклав у тіло.

Після цього почалася проповідь нової віри.

Проповідуючи її, Заратуштра весь час бачив видіння і розмовляв з ангелами і споглядав на власні очі свого бога. Злі сили знову об’єдналися для нападу на Заратуштру і почали спокушати його в пустелі. Бог темряви і зла Аріман послав злого духа Буїті, щоб звести з доброї путі і погубити Заратуштру. Але той був дуже добре озброєний щитом праведності і духовним мечем закону. Пророк переміг спокусника і примусив його тікати. І мовив тоді Заратуштра: «О підступний Ангроманью, я знищу творіння злих духів. Я знищу Насу (духа смерті, тобто смерть), якого створили демони».

Незабаром з’явилися в Заратуштри послідовники і однодумці. Насамперед сприйняв нову віру двоюрідний брат його, Майдхьой-Маонха. Потім нова віра почала дуже швидко поширюватися серед людей. Заратуштра ходив з країни в країну і проповідував її.

І всюди він творив чудеса і наставляв людей на путь істини. Він зціляв хворих, рятував слабосилих, виганяв злих духів. Сліпі завдяки йому ставали зрячими, кульгаві зцілялись, глухі починали чути, німі — говорили, горбаті випрямлялися. Ось що розповідає старовинна персидська книга: «Проходячи мимо одного сліпого в Дінавері, Заратуштра звелів відшукати якусь рослину і капнути каплю соку в очі сліпого. Так і зробили. І до сліпця знову повернувся зір».

Отакі староперсидські перекази про Заратуштру. Як уже зазначалося, він жив більше п’ятисот років до того часу, коли, за легендами євангелія, народився Христос. А книги, в яких іде мова про нього і про його чудеса, написано теж за кілька сот років до появи євангелія. Із цих книг видно, яким надзвичайним чудотворцем і віровчителем вважали Заратуштру його прихильники. Для них він був не звичайною людиною, а втіленням Слави і Духа-хранителя в людському тілі.

ВЕЛИКИЙ СТАРОІНДУСЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ БУДДА[11]

Але ще дивовижнішим є переказ про індуського чудотворця Будду. Про нього розповідається в дуже старовинних індуських книгах, написаних древньою санскритською мовою.

Будда теж був віровчителем, що заснував нову віру. Цю віру тепер сповідують кілька сотень мільйонів чоловік. Буддійська віра — найпоширеніша віра на землі. Сотні мільйонів людей цієї віри впевнені, що Будда — великий чудотворець, і теж втілення божества на землі, і теж народився незвичайно.

«Він був на небі, — розповідають про нього старовинні індуські книги. — Він накопичив безмірні заслуги своїм милосердям, вірністю і покаянням. І ось, щоб звільнити всі живі істоти від страждань і смерті, він вирішив втілитися знову, і зробити це за допомогою земної жінки. Окинувши весь всесвіт одним поглядом, він вибрав для втілення непорочну діву Майю. Він спустився на землю в її тіло у вигляді ясного променя з п’яти кольорів. Так здійснилося його непорочне зачаття в людському образі».

Будда не мав земного батька, а мати його була «найкращою і чеснішою серед дочок, народжених від людей».

Під час зачаття і народження Будди сталися великі чудеса. Один святий старик-пустельник, побачивши чудесні знамення, відразу зрозумів, що вони означають. І ось, не гаючи часу, він вирушив на поклоніння немовляті в Капілавасту — місто, де народився Будда. Побачивши чудесну дитину, старик висловив пророцтво, що саме це немовля і стане Буддою, тобто «просвітленим». І старик плакав, журячись, що йому самому не доведеться побачити Будду в повній славі його.

Коли минуло чотири дні після народження Будди, на п’ятий день було влаштовано, за стародавнім звичаєм, свято обрання імені народженому.

Славетні браміни (жерці) і віщуни (волхви) вклонилися дитині і провістили те, що її чекає. І один з віщунів точно передрік, що немовля неодмінно стане Буддою «і зніме з світу покривало темряви і гріха».

Старовинна індуська книга «Лаліта-Вістара» розповідає, як Будду потім було принесено до храму і навіть древні боги схилилися перед ним. А коли Будда виріс і вже готувався до своєї проповіді, з’явився і до нього диявол Мара, бог кохання, гріха і смерті, і спокушав його, подібно до того, як він спокушав і Заратуштру. Трапилося це, як завжди, в пустелі, коли Будда міркував там про життя і про спасіння. Мара спокушав Будду всіма принадами: і страхіттями бур, і нападами, і війною. Але Будда не піддавався спокусі і залишився спокійним. І Мару було засоромлено і переможено, а для Будди почалося внутрішнє просвітління.

Одного разу на якійсь горі з ним сталося «перетворення». Про це перетворення теж розповідають старовинні буддійські книги.

Просвітлений Будда залишив, кінець кінцем, пустелю і пішов по світу проповідувати своє вчення. І, проповідуючи, він творив чудеса: зціляв хворих, рятував слабосилих, виганяв злих духів; і сліпі завдяки йому ставали зрячими, кульгаві зцілялись, глухі починали чути, німі — говорити, горбаті випрямлялись.

Будда жив за півтисячі років до того часу, коли, за словами євангелій, народився Христос, а книги, які розповідають про нього і його чудеса, написано за кілька сот років до Христа. З цих книг видно, яким надзвичайним чудотворцем і віровчителем вважали та й тепер вважають Будду його прихильники. Для них він не звичайна людина, а втілення божества в людині.

ВЕЛИКИЙ СТАРОКИТАЙСЬКИЙ МУДРЕЦЬ КОНФУЦІЙ[12]

Те саме розповідають і про великого китайського мудреця Кун-цзи, або Конфуція.

Конфуцій теж славетний і «великий» віровчитель і мудрець. Його віровчення поширене в Китаї. У нього, як і в Будди, і досі дуже багато послідовників. І його, як і Будду і Заратуштру, віруючі китайці вважають не звичайною людиною, а втіленням «таємничих сил» і великим чудотворцем.

Ось що розповідає про його народження старовинна китайська легенда.

Одного разу мати Конфуція побачила страшну потвору. Це була Xi-Лін, тварина, схожа на єдинорога. Страхіття це підійшло до матері Конфуція і раптом упустило з рота коштовний камінь. Оцей камінь і дав життя Конфуцію. Китайські народні легенди розповідають, що Конфуцій теж творив всілякі чудеса так само, як Заратуштра і Будда. Конфуція теж випробовували злі духи. Без цього не обходиться жоден великий «чудотворець», жоден віровчитель. Хіба міг би він бути проповідником нової віри, якби боявся спокуси злих духів? Так міркують усі послідовники всіх великих віровчителів, і тому про мудреців розповідають, що їх, безсумнівно, спокушали з усієї сили злі духи.

Конфуцію, як і іншим віровчителям, з’являлися у видіннях різні таємничі сили. Конфуцій, як і інші віроачителі, побував на небі і бачив на власні очі богів.

Такі розповіді про нього досі ходять в народі, що вірить у нього.

ВЕЛИКИЙ МУСУЛЬМАНСЬКИЙ ВІРОВЧИТЕЛЬ І ЧУДОТВОРЕЦЬ МАГОМЕТ[13]

А ось що розповідають мусульмани про свого «великого пророка Магомета», котрий, як відомо, був засновником мусульманської віри і жив на 600 років пізніше, ніж, за євангельськими переказами, жив Христос.

Народження Магомета теж супроводжувалося чудесами і знаменнями, які провіщали появу незвичайного немовляти. Переказ твердить, ніби мати Магомета не відчула болю під час пологів. Як тільки дитина з’явилася на світ, небесний вогонь осяяв місцевість, а новонароджене немовля підвело очі до неба і вигукнуло: «Бог — великий. Нема бога, крім бога, а я пророк його!» Небо і земля захиталися під час його народження. Ріки вийшли з берегів, і всі ідоли в світі упали. А один старик показав народові немовля й оповістив, що воно — «слава його племені».

Багато чудес сталося і в дитинстві Магомета. Вівці кланялися йому, коли він проходив, а під час однієї подорожі мул, який віз Магомета, раптом заговорив людською мовою і сповістив, що він несе на своїй спині найвидатнішого з пророків. Так розповідається в арабській легенді.

Розповідають також, що дев’ятимісячний Магомет уже виявив таку мудрість, якій дивувалися всі, хто слухав його. До Магомета з’являлись видіння, і він творив чудеса. На четвертому році життя до Магомета спустилися два ангели, що сяяли світлом. І один з них розкрив йому груди, вийняв звідти серце, очистив його від усякої скверни та бруду, вичавив з нього чорні отруйні краплі первородного гріха, успадковані від прабатька Адама, потім наповнив його вірою, знанням і пророчеським світлом і вклав його знову в груди дитини. І все це було зроблено так, що Магомет навіть не відчув ніякого болю. З цього часу, сказано в священній книзі, його обличчя засяяло таємничим світлом, а між плечима з'явилася печать пророцтва — зовнішній знак божественного посланництва. Так говорили люди, які вірили в Магомета; а невіруючі вважали цю печать простісінькою великою родимкою завбільшки з голубине яйце.

Магомету, як і іншим пророкам, з’являлися видіння багато разів. Якось уночі він лежав, обгорнувшись плащем, і раптом почув голос, що кликав його. Він підвів голову і побачив таке сліпуче сяйво, що навіть знепритомнів. А коли опам’ятався, перед ним стояв ангел в образі людини, а в руках у нього був шовковий згорток, увесь покритий письменами.

«Читай!» — сказав ангел.

«Я не вмію читати», — заперечив Магомет, бо він був неписьменний.

«Читай, — удруге сказав ангел, — в ім’я господа, який створив усе! Читай в ім’я всевишнього, який навчив людину користуватися пером!»

Після цього Магомет відчув, наче його розум осяяло небесне світло. І він прочитав те, що було написано на згортку — веління божі, які потім і були переписані в «священну» мусульманську книгу — коран. Тому всі магометани вважають коран не звичайною, а «богонатхненною» книгою.

Так і буддисти вважають «богоодкровенними» свої «священні» книги, китайці — свої, індуси — свої, євреї — свої і християни — свої.

Інша легенда розповідає, що Магомет часто чув якісь таємничі голоси, які зверталися до нього: «Магомете! Магомете!» Коли Магомет прогулювався поблизу міста Мекки, кожне дерево, кожен камінь вітали його такими словами: «Благо тобі, посланцю божий!»

«Сили небесні» з’являлися до Магомета безліч разів. Одного разу він був на горі Хіва і почув голос, що лунав з неба. Оглянувшись, Магомет раптом побачив архангела Гавриїла, що сидів між небом і землею на троні із схрещеними ногами. І архангел сказав йому: «Магомете, ти воістину посланець божий. А я архангел Гавриїл».

В інших видіннях з’являлися до Магомета і джини, тобто злі духи. Така подія сталася одного разу у відлюдному місці в долині Наклах, поблизу Мекки. Злі духи з являлися до нього і під час сну. І ці видіння і віщі сни здавалися самому Магомету і всім віруючим в нього справжніми чудесами.

Та Магомет і сам творив чудеса. Цього вимагав від нього натовп, що оточував його. Люди казали йому:

«Мойсей, Христос та інші пророки творили чудеса, щоб довести, що вони посланці самого бога. Якщо й ти справжній пророк, то твори чудеса і ти. У Ноя була райдуга, в Соломона — таємниче кільце, у Мойсея — чудотворний жезл, а Ісус приборкував буйних і воскрешав мертвих».

Якийсь Хабаб, прозваний Мудрим, зажадав від Магомета, щоб той дізнався, що є в Хабаба в шатрі і навіщо це шатро принесли в Мекку.

Після цього, розповідає переказ, Магомет нахилився до землі і почав щось креслити на піску, а потім підвів голову і відповів:

«О Хабаб, ти приніс сюди з собою дочку свою Сатіху, глуху і німу, сліпу і покалічену, сподіваючись дістати допомогу їй від неба.

Іди ж до свого шатра, і заговори з дочкою, і почуй її відповідь. І знай, що бог всемогутній».

І старий Хабаб пішов до свого шатра, а назустріч йому легкою ходою, з розкритими обіймами вийшла дочка його, не глуха і не німа, не сліпа і не каліка.

Пророк Магомет, твердить переказ, зцілив її.

Потім люди зажадали від Магомета, щоб він зробив таке чудо: вкрив небо ополудні надприродною темрявою і примусив місяць спуститися на землю і зупинитися на шпилі священного храму Кааби (в Мецці). Магомет зробив і це чудо так само легко, як і перше. За його словом затьмарився ясний день, а місяць відокремився од неба і зупинився на шпилі Кааби. Потім він сім разів обійшов навколо храму і низько вклонився Магомету, а той звелів йому ввійти в правий рукав свого плаща і вийти в лівий. Місяць так і зробив, а тоді знову піднявся на небо. Так розповідається в магометанському переказі. І багато людей після цього увірували в пророка.

Але ще більше було людей, які зовсім не вірили в такі чудеса. І магометани казали християнам і євреям, що не вважали Магомета пророком: «Адже зупинилося сонце за наказом пророка Ісуса Навіна. Чому ж не пересуватися місяцю за наказом пророка Магомета і не ввійти в його рукав? Для бога і те і друге однаково можливе!»

Магомет зробив і багато інших чудес. Він примушував німих говорити, глухих чути, сліпих бачити. Слабосилі в нього ходили, мертві воскресали. Отже, і Магомет проробляв ті самі чудеса, що й персидський віровчитель Заратуштра, і індуський Будда, і китайський Конфуцій.

ВЕЛИКИЙ СТАРОГРЕЦЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ АПОЛЛОНІЙ ТІАНСЬКИЙ[14]

Були такі самі чудотворці і в усіх інших країнах. І завжди і всюди бувало й буває так: де є люди, які вірять в чудеса, там саме чудеса і трапляються. А де є віра в чудеса, там є і чудотворці.

І от що особливо варто уваги: боги і чудотворці в різних країнах різні, а чудеса скрізь однакові. Траплялось багато разів, що ті самі чудеса творилися на очах у всіх людей, які поклонялися, на наш погляд, найбезглуздішим богам: Аполлону, Венері, Зевсу та всяким іншим.

Ось, наприклад, про яку дивовижну пригоду розповідає одна старовинна книга, написана латинською мовою через 200 років після початку нашого літочислення. В цій книзі мова йде про славнозвісного віровчителя, пророка і чудотворця Аполлоиія, що народився в місті Тіані (в Малій Азії).

Аполлоній Тіанський жив у ті самі часи, коли, за твердженням євангелій, жив Ісус Христос, і трохи пізніше. Про нього говорили, що він не звичайна людина, а втілення бога на землі. Казали, що бог Прометей з’явився до його матері й оповістив про свій намір народитися на світ, олюднитися не інакше, як через неї.

Одного разу, перед самим народженням Аполлонія, мати його випадково заснула. Тоді лебеді проспівали їй чудову пісню, а тільки народилася дитина, спалахнула блискавка. Цим боги хотіли провістити славу новонародженого, його високу божественну природу і все, що він мав здійснити.

Коли Аполлоній підріс, усі і справді побачили, що це — людина незвичайна. Усіх дивували і його врода, і розум, і серце. Він швидко вивчив усі науки того часу, а коли закінчив своє навчання, то оселився в храмі бога Ескулапа, відростив довге волосся, облачився в скромний одяг, скинув взуття, перестав їсти м’ясо й у всьому почав додержувати цілковиту чистоту.

Незабаром про нього розлетілася чутка по всіх-усюдах, і народ юрбами посунув до нього. Аполлоній відмовився од багатої спадщини і одразу почав готуватися до служіння суспільству. А коли він став на цей шлях, то присвятив себе справі проповіді добра й істини. Він багато розмовляв з мудрецями і народом. І десятки людей почали вбачати в ньому свого вчителя. Щоб ще глибше проникнути в таємниці премудрості, Аполлоній вирушив до Індії — повчитися в тамтешніх мудреців. Він відвідав багато країн. Аполлоній побував і в жерців, і в царів. Але розкішні палаци й храми зовсім не приваблювали його, і він казав про них: «Для кого це — багатство, а для мене — та ж солома».

Кілька місяців він прожив у Індії і навчився там не тільки мудрості, але й чудесам. Він зціляв хворих, виганяв злих духів, повертав зір сліпим і навіть воскрешав мертвих. Якось у Римі Аполлоній зустрів похоронну процесію. Ховали молоду дівчину, а її жених плачучи ішов за її труною. Аполлоній звелів зупинити процесію, запитав ім’я померлої, потім доторкнувся до неї рукою, сказав кілька слів, і дівчина воскресла, неначе прокинулася від сну. Іншим разом Аполлоній знищив чуму. Він же зупинив землетрус. У старовинних книгах розповідається, ніби Аполлоній постійно пророкував, причому завжди правильно. Він умів передбачати майбутнє. Пророк розумів усе, що творилося навколо нього. Був, наприклад, за словами переказу, такий випадок. У Римі вбили імператора Домініціана.

В цей самий день Аполлоній перебував далеко від Рима. І, незважаючи на це, повідав своїм друзям, що відбувається в цю мить у Римі.

Про Аполлонія розповідали, що він робив такі чудеса, які міг творити тільки бог. А сам пророк про себе казав, що діє з веління богів. Боги з’являлися до нього уві сні й у видіннях. Аполлоній жив, весь час підтримуючи з ними зв’язок, він навіть знав їхні думки. Але сам чудотворець не був богом, а учні й віруючі з народу називали його «богочоловіком». Це була людина великої душі і надзвичайної душевної щирості. Аполлоній найбільше дбав про те, щоб навчити людей хорошому і правильному життю. Аполлоній учив любити ближнього і робити добро. Він умовляв людей допомагати один одному. Весь час його оточували учні, і він ходив із міста в місто, проповідуючи своє вчення. Заради цього пророк навіть зазнавав утисків.

Звичайно, в Аполлонія були вороги, і вони донесли на нього римському імператорові. Імператор покликав його до себе на суд. Друзі радили Аполлонію не приходити, щоб уникнути неминучої смерті. Але Аполлоній усе-таки пішов, і імператор судив його несправедливим і немилостивим судом. Але він не наважився засудити пророка до страти. І Аполлоній прямо із залу суду якимсь чудом перенісся невідомо куди за кілька десятків кілометрів від Рима і прийшов до своїх друзів. Ті були вражені цим чудом, і навіть не хотіли вірити, що це їхній учитель. Тоді Аполлоній дозволив їм доторкнутися до себе і цим переконав, що він не привид.

Багато років проповідував Аполлоній і вчив справедливості і душевній чистоті, викривав беззаконня, захищав правду і зціляв моральні слабості, вчив людей вірити богам, будувати храми і молитися. Аполлоній так молився богам: «О боги, зробіть, щоб скрізь панувала правда і поважали закон». Він учив, що праведним і щирим богам потрібні і віруючі, праведні та щирі. А коли прийшов час Аполлонію вмирати, він вирушив на острів Родос. Там схопили пророка жерці, яким не подобалися його проповіді, і закували в кайдани. Але Аполлоній раптом зник і піднісся на небо. Тоді почулися таємничі голоси: «Залиш землю і йди на небо». А в цей час двері храму відчинилися самі собою. Так розповідає старовинна книга.

Але і після смерті Аполлоній з’являвся ще до людей. Так, одного разу він з’явився до невіруючого юнака і переконав його, що людська душа безсмертна.

Навіть християни того часу поважали Аполлонія. Римський імператор Каракалла спорудив йому окремий храм, а імператор Александр Север помістив його зображення у своїй молитовні поруч з зображенням Христа. Навіть через кілька сот років після його смерті в римлян збереглися спогади про Аполлонія Тіанського. Вони вказували на нього християнам як на взірець людини і твердили, що Аполлоній визначніший за Христа. Казали, що Аполлоній творив такі самі чудеса, як і Христос. Казали, що він така ж щира і незвичайна людина, як і Христос. Є книги, написані латинською мовою, де розповідається про життя Аполлонія з таким же благоговінням, як у євангелістів описано життя Христа.

Словом, Аполлоній Тіанський був таким же чудотворцем і бого-чоловіком, як і інші великі віровчителі.

Так говорять про нього старовинні книги, подібно до того як розповідають і про інших віровчителів.

І словам цих книг вірили теж мільйони людей, як вірять і іншим старовинним книгам. І їхнім розповідям про чудеса, про зцн лення, про вигнання бісів, про пророцтва. Словом, і тут було те саме, що скрізь і завжди.

І всюди і завжди великі чудотворці і віровчителі вважали себе рятівниками всього людства. І віруючі теж вважали їх такими ж рятівниками, які нібито самими богами помазані на цю справу. По-староєврейському помазаник «машіах», тобто месія. Такими месіями віруючі вважали Заратуштру, і Будду, і Магомета, і Христа, і навіть Аполлонія Тіанського. Але, крім них, у всіх країнах було ще безліч різних маленьких месій. Протягом двох тисяч років їх з’являлося стільки, що всіх і не перелічиш.

ВЕЛИКІ І ЧУДЕСНІ ПРОРОКУВАННЯ

Але от що особливо цікаво: про всіх таких незвичайних людей завжди і скрізь казали й кажуть, що їх появу заздалегідь було передвіщено.

І справді, в різних старовинних книгах, у стародавніх пророків можна знайти якісь слова, підхожі для такого випадку. Правильно і те, що ці слова справді наче завбачають появу віровчителів. Передрікають і Будду, і Магомета, і Заратуштру, і всіх інших. Що ж за чудо — ці пророцтва? І чому вони є у всіх народів і в усіх священних книгах?

Над цим уже давно й немало думали мудреці та мислителі різних народів і прийшли ось до яких висновків.

Дуже багато слів кожної старовинної книги можна розуміти і перетлумачувати так, що вони немов і справді здадуться пророцтвом, говорять про цього самого віровчителя, незвичайну людину. Наприклад, старовинні книги твердять: «Настане час, коли божество зійде на землю і втілиться в людині, що народиться незвичайно». Як тільки з’явився віровчитель, наприклад Аполлоній Тіанський, зараз же такі слова старовинної книги, що більш-менш підходять для цього випадку, його учні і послідовники пристосували саме до нього. Сотні віруючих і навіть чудотворець починають твердити, що саме про нього тут і йде мова.

Але ось з’являється в тій же країні й інша людина, другий віровчитель, — і ці самі слова потім пристосовують і до нього, бо і до нього вони теж підходять. А після цього віровчителя те саме робиться й щодо третього і четвертого. Такі слова справді можуть підійти не тільки до одного, а до багатьох проповідників. Усякий проповідник може сказати про себе, що саме в ньому втілився бог; дехто щиро вірить цьому і теж повторює вигадану про втілення в проповідникові якогось божества. Потім звідкись з’являються чутки й розповіді і про чудесне народження цього втіленого божества.

Так трапилось і з Заратуштрою, і з Буддою, і з Магометом, і з Христом, і з Аполлонієм Тіанським, і з іншими.

Але ось що цікаво: завжди буває так — спочатку з’являється той, про кого пророкують старовинні книги, а потім у цих книгах підшукують пророцтва до нього. Спочатку людина народиться, а потім уже про неї починають розповідати, нібито вона народилася незвичайно.

Проте як перевірити ці пророцтва і розповіді? Всі пророцтва звичайно бувають дуже неясні, і їх можна тлумачити по-різному. Однак деякі пророцтва бувають і дуже точні і справді ніби підходять для даного випадку. Так, наприклад, старовинні індійські книги твердять, що Будда повинен був народитися від діви Майї. Але коли ж було написано цю книгу про народження Будди? Відомо, що її написано через багато років після смерті Будди. Хто ж її написав? Люди, які палко вірили в Будду. Може, навмисно, може, ненавмисно, а з-за любові до Будди вони написали про його народження точнісінько те, що говорять про нього пророцтва. І виходить, таким чином, що пророцтва про Будду нібито й справді здійснилися цілком точно. У всякому разі дуже важко їх перевірити тим, хто живе після Будди через сотні і тисячі років. А коли не можна перевірити, то, отже, лишається тільки — або вірити, або не вірити.

І люди буддійської віри в цей переказ вірять, а люди інших вірувань вважають його вигадкою і навіть осуджують за нього буддистів.

Але в них і самих є такі вигадки, тільки про інших віровчителів їх власних. І про їхні вигадки слід сказати те саме, що і про буддійські, китайські, індуські та всякі інші.

Так у різні старовинні життєписи великих віровчителів увійшло багато пророцтв, які нібито справдилися. А на ділі вони зовсім не справдилися.

Проте буває і так, що деякі пророцтва здійснюються, і навіть з великою точністю. Мільйони людей це бачать і дивуються, вважають великим чудом і знаменням своїх богів.

Але постає питання: а чи всі пророцтва тих же пророків справджуються? А скільки таких, які зовсім не справдились? Записано їх дуже багато в старовинних священних книгах усіх народів і вірувань, а справдилося дуже небагато. Про пророцтва, які здійснилися, віруючі люди звичайно голосно скрізь кричали і досі кричать. А про пророцтва, які не справдилися, вони мовчать. Віруючі про них або не знають, або не помічають їх, або ж просто забувають, а то і навмисно не бажають помічати і навіть приховують.

Виходить те саме, що з поганим стрільцем: як відомо, навіть поганий стрілець може іноді влучити в ціль, зробивши безліч пострілів: стріляє, стріляє—якась куля випадково і влучить. Із дуже багатьох пророцтв якесь одне може теж випадково попасти в ціль. Але чудо це чи ні? Зрозуміло, в цьому ніякого чуда немає. Інакше довелося б вірити, наприклад, і християнам у те, що всі діла Будди і Магомета в свій час було провіщено…

ПРОРОЦТВО ПРО НОВОГО МЕСІЮ, САББАТАЯ ЦЕВІ, І ІСТОРІЯ ЙОГО ЖИТТЯ[15]

Ось, наприклад, який випадок трапився в Туреччині 250 років тому.

Серед євреїв з’явився там чоловік, на ім’я Саббатай, на прізвище Цеві. Це була людина, яка щиро вірила в те, що саме вона і є месією і що повинна врятувати весь ізраїльський народ і всіх людей.

Саббатай був людиною дуже здібною, розумною і палкою. Народився він у місті Смірні в 1626 році. Батько його був багатим купцем. Але Саббатай не захотів наслідувати батька і займатися торгівлею. Він понад усе любив читати єврейські священні книги.

І Саббатай багато читав їх. Читаючи ці книги, він зробив висновок, що месія ще не прийшов, а тільки має прийти і прийде, звичайно, прийде неодмінно. Дізнався Саббатай і про те, що і до нього приходили вже кілька чоловік, які вважали і видавали себе за месій; але всі вони виявились несправжніми. Вони так і не врятували людей, і нікому не дали щастя, і не звільнили душі. Саббатай вирішив, що це повинен зробити не хто інший, як він сам.

І от Саббатай кинув багатство, залишив людей, почав жити самітно, подовгу і часто постив і щоденно обмивався в морі. Недоїданням і всякими злигоднями він довів себе до такого стану, що почав бачити різні видіння. З’являлися ангели, пророки, з’являвся навіть сам бог. Саббатай бачив їх і розмовляв з ними. І на власні вуха почув від них, що саме він і є справжній месія. І про ці видіння Саббатай розповів своїм товаришам, розповів щиросердо і палко, бо і сам вірив у своє покликання. Саббатаю минуло тільки 20 років, а в нього вже були учні й апостоли, і всі вони палко вірили в близьке царство месії.

В ті часи євреї дуже надіялися на скоре пришестя рятівника. Християни теж сподівалися, що в 1666 році вдруге прийде Христос. Число 666 вважається у християн числом антихристовим, бо так про нього сказано в Апокаліпсисі. А 1666 рік наближався. Вже настав 1648 рік. У цьому році Саббатай оголосив усім своїм послідовникам, що в його особі вже з явився месія, тобто рятівник.

Почувши про це, євреї негайно вигнали його із Смірни. Саббатай вирушив тоді в Константинополь. А там у цей час уже був пророк, якийсь Авраам Яхіні. Він давно проповідував, що от-от має з’явитися на землю справжній месія, — такий, якого ще ніколи не було. Цей Яхіні добре знав «святе письмо». Він так і сипав словами з «святого письма» на доказ того, що саме тепер і настав час пришестя месії. І справді, в «святому письмі» знайшлося безліч таких місць, де неначе говорилось про Саббатая Цеві. А тут саме і прибув Саббатай. Кількість віруючих у нього швидко збільшувалась. А в цей час у місті Газі з’явився ще пророк, на ім’я Натан. Про себе пророк казав, що він зовсім не Натан, а воскреслий пророк Ілля, який має відкрити шлях месії. Слова «святого письма» підходили немовбито і до нього. Натан пророкував, що в 1666 році неодмінно повинен з’явитись месія, який і звільнить євреїв від турецького гніву і візьме самого султана в полон. Слова Натана теж були на користь Саббатаю. Кількість його послідовників зросла ще більше. їх стало вже багато тисяч. Саббатай їздив з країни в країну і проповідував, а кількість віруючих у нього дедалі зростала.

Настав, нарешті, уже 1665 рік. Усі євреї в цей час хвилювались. Стурбовані були і християни. Саббатай поїхав до Єрусалима і оголосив себе там месією. Більшість єрусалимських євреїв увірували в нього. Тоді Саббатай з великим торжеством вирушив до свого рідного міста Смірни. Гам у день єврейського нового року він проголосив себе під звуки труб сподіваним месією. Народ з радістю вітав його. Велике піднесення охопило смірнських євреїв. Вони молилися на Саббатая. В кожній його дії вони вбачали чудо. Ділові люди кидали свої багатства і заняття і готувалися до на- стання царства месії. Багато хто піддавав себе тілесним катуванням, постив і не спав ночами; інші раділи і влаштовували свята на честь месії. У всіх країнах Європи з’явилися люди, що виступали з проповідями, в яких вихваляли месію. Правда, були в Саббатая і вороги, які всілякими засобами намагалися знищити його. Але ще більше ставало прихильників. Багато міст посилали своїх послів до Смірни, щоб там вітати Саббатая. Його називали царем Ізраїля і осипали подарунками. Серед загального поклоніння Саббатай оголосив себе намісником бога на землі і навіть самим богом. Так він і підписувався: «Я, господь ваш бог, Саббатай Цеві». І робив він це дуже щиро. І сотні тисяч людей теж цілком щиро вірили в нього. Але багато чого було в Саббатая і нещирого. Наприклад, він не тільки вірив у брехню, але, траплялося, і сам брехав, вдавався до хитрощів і викрутасів, щоб вплинути на народ чудесами, пророцтвами й різними іншими засобами.

Та ось настав 1666 рік. Хвилювання серед народу посилилось. Саббатай вирушив у цьому році знову до Константинополя, щоб полонити султана. Тоді турецькі власті опам’яталися. На шляху до Константинополя поліція арештувала Саббатая. Даремно пророк доводив їй, що він месія. Поліцаї-християни відповідали на це: «Якби Христос тепер прийшов, ми б і його ув’язнили й повісили». Саббатая привезли в кандалах у Константинополь, а звідти перевели в тому ж році до замка Абідос. Там Саббатай і засів надовго.

Але це полонення месії анітрохи не послабило віри в нього. Адже і за «святим письмом» виходило, що месія повинен неодмінно постраждати. Те, що трапилося з Саббатаєм, провістило «письмо». І юрби віруючих посунули до Абідоса на поклоніння стражденному месії. Вони підкуповували варту, щоб побачитися з месією. А той у цей час міркував про те, як переробити єврейську віру і перебудувати державний і суспільний лад. Дійшли чутки про це і до султана. Йому дуже не сподобалось, що серед євреїв точаться розмови не тільки про месію, але і про державні порядки. Султан вважав, що ці порядки занадто вже гарні і не потребують ніяких особливих переробок. І він вирішив стратити заколотника Саббатая.

Коли б це сталося, то віра в Саббатая ще більше зросла б і поширилася.

Але в султана знайшлися розумні радники. Вони розтлумачили султанові, що страта Саббатая може викликати заколот серед євреїв; набагато вигідніше схилити месію змінити віру — це відразу підірве довір’я до нього. «А якщо ти його стратиш, то це тільки збільшить його славу подібно до того, як це було із стратою Христа». До Саббатая вирушив за наказом султана придворний лікар Гідон і почав його лякати тортурами та ганебною стратою. Гідон малював перед ним всякі муки, які на нього чекають. І Саббатай не витримав. Він вирішив, що для користі своєї справи треба прийняти іслам. «Це випробування послане мені богом», — казав він. Пошукали в «святому письмі» такі місця, які б виправдовували зміну віри. Виявилося, що в «святому письмі» знайшлися слова пророків, підхожі для виправдання і цього випадку. Виходить, за словами пророків, сталося саме те, що і мало статися за «письмом». Саббатая провели в палац до султана, і там він зрікся єврейства, на знак чого надів собі на голову білу турецьку чалму. Султан так був цим задоволений, що призначив Саббатая воротарем свого палацу в Андріанополі.

Так і скінчилась слава Саббатая-месії. Народ перестав йому вірити. Багато тисяч його прихильників відійшли од нього. Даремно Саббатай переконував їх, що він і тепер служить колишній справі. Даремно він запевняв євреїв, що надів чалму «тільки про людське око», бажаючи навернути і мусульман в іудейську віру, і що так і належить діяти «за письмом». Пророк Натан теж проповідував про Саббатая, що «всі діла його — глибокі таємниці, які людський розум не може збагнути, і письмо всі їх провістило». Але авторитет Саббатая підупав серед віруючих назавжди.

А втім, у нього лишились і прихильники. І навіть їх було немало. Багато хто з євреїв зовсім не хотів вірити у зраду Саббатая, тому що в «письмі» справді знайшлось виправдання і цьому його вчинку. А якщо вірити «письму», то як же не вірити і в Саббатая? Ще більше точилися розмови про месію, коли Саббатай умер. Про нього почали говорити, що він теж піднісся на небо і що месія знову з’явився через деякий час і звільнить багатостраждальний народ.

Інші твердили, що Саббатай безперечно обранець божий і зійшов на землю для спокутування гріхів народу і що всі обставини ного життя мають глибокий і таємничий смисл. До Саббатая пристосували пророцтва Ісайї: «Нема в ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили його, і не було в ньому вигляду, який би приваблював нас до нього… До нього ставилися з презирством, і ми мали його за ніщо. Але він вкритий був виразками за гріхи наші і прийняв муки за беззаконня наші», (Ісайя, глава III, стихи 2–4)

Кінець кінцем, якщо вірити пророцтвам, то виходить, що і все життя, і всі гріхи, і вчинки Саббатая було провіщено вже за багато тисяч років до нього.

І в це вірили.