Cеред таємниць і чудес

ДВА ЧУДОТВОРНИХ МОНАСТИРІ — ЛУРД І ЛХАССА

У Франції, недалеко від Піренейських гір, є маленьке місто, яке зветься Лурдом.

В цьому місті налічується близько семи тисяч мешканців. Але щороку до нього сходиться з різних католицьких країн щонайменше півмільйона чоловік. Ідуть тут люди з усіх кінців Франції, з Італії, Іспанії, з деяких німецьких земель. Ідуть багаті й бідні, голодні й ситі. Ідуть всі ті, хто вірує в католицьку церкву та її первосвяшеника, римського папу і в католицьких святих[26].

Що ж спонукає всіх цих людей іти до Лурда? Їх спонукає іти туди віра, і насамперед віра в чудеса. Дехто шукає порятунку, інші втіхи, а декотрі просто зцілення від різних недугів і хвороб. Недалеко від Лурда є печери у вапняковій горі. В одній з цих печер, як розповідають католики, у 1858 році сталося чудо: чотирнадцятирічна дівчина Бернадетта Субіру бачила видіння: до неї з’явилась сама богородиця. На спогад про це видіння в печері поставлено зображення святої діви. Тут же поблизу є чудодійне джерело. Недалеко від печери збудовано кілька красивих церков, каплиць і монастирів. Усе це католики поважають як великі святині. Заради оцих святинь і сходяться до Лурда богомольці.

Тут справді відбуваються немовби чудесні зцілення. Бували випадки: сюди приносили слабосилих, і вони починали ходити. Ті, що втратили зір, починали бачити. Хворим на тяжкі хвороби ставало легше, а дехто і зовсім одужував. І це робилось і робиться досі перед очима у всіх. Віруючі католики показують на свої святині і кажуть: «От бачите, бачите, бувають же чудеса на землі!»

А в той самий час подібне до цього діється і на іншому кінці землі — в Азії. Є там у Тібеті місто Лхасса. В цьому місті височить великий буддійський монастир Потала. До того монастиря теж сходяться сотні тисяч богомольців. Католики вважають їх язичниками й ідолопоклонниками, так само як і вони католиків.

У Поталі живе далай-лама, духовний глава всіх буддистів-ламаїтів, тобто тих, хто вважає далай-ламу втіленням Будди на землі. В Лхассі є зображення буддійських богів і святих. Є й мощі буддійських угодників, їхні ікони і статуї. їм поклоняються сотні тисяч богомольців. Від цих святинь і мощей дістають порятунок, очищення і зцілення віруючі в них люди.

У кожного народу є свої святині і свої угодники. І ці святині й угодники теж дають зцілення, причому зовсім не вигадані, а справжні.

Чому ж вони бувають? Щоб відповісти на це питання, треба добре розглянути і дослідити, за яких же обставин такі зцілення відбуваються. Хто, власне, зціляє? Від яких хвороб зціляє? Чи на довго зціляє? Чому саме зціляє? На всі ці питання дуже цікаво дістати відповіді, і відповіді точні, цілком певні, так щоб відносно зцілень не лишалось ніяких сумнівів. Коли будуть такі відповіді, стане зрозумілим і ясним, чому різні чудотворці зціляють у всіх народів і в усі часи.

ДИВОВИЖНІ ЗЦІЛЕННЯ НА МОГИЛІ КАТОЛИЦЬКОГО ДИЯКОНА

Дивовижні зцілення, без будь-яких ліків, справді бувають. Про це розповідають не тільки старовинні, а й нові книги. Наприклад, такі події відбувалися в Парижі з 1728 по 1739 рік на могилі католицького диякона Франсуа де Парі. Про цього диякона варто розповісти.

Народився він у 1690 році, в дворянській сім’ї. У сім років батьки віддали його в пансіон. Уже там дитина відзначилась великою набожністю, незвичайною для її років. Але порядки були в училищі погані, учні ненавиділи свій пансіон і вирішили спалити його. В цій справі брав участь і Франсуа. Пожежа не вдалася; але з цього часу молодого Парі почала мучити совість. Він сам наклав на себе єпітимію і, незважаючи на свій дитячий вік, твердо переносив її. Нерідко він гірко ридав від каяття і при цьому вигукував різні вислови з книги Іова.

Коли Франсуа минуло двадцять років, він усупереч волі батьків віддав себе служінню богу, вступив до духовної семінарії, де почав вивчати «святе письмо» і різні католицькі богословські науки. Крім того, він посилено вбивав свою плоть. Коли помер батько, Франсуа роздав бідним свою частку спадщини. Незабаром він став дияконом, а звання вище цього Франсуа і не хотів мати. Не захотів він бути і монахом, оселився в бідняцькому районі Парижа і почав допомагати бідноті. Все життя Франсуа де Парі присвятив добрим справам, а про себе не думав. їжа його складалася з кількох крутих яєць і супу, який давала йому сусідка. За це диякон носив їй щоранку воду. Він страшенно бідував. Незабаром нестатки призвели його до тяжкої хвороби. Тіло Франсуа покрилось ранами. Від виснаження він і помер у 37 років.

ЯК І ЧОМУ ВІРА ЗЦІЛЯЄ

З травня 1728 року диякона поховали на маленькому цвинтарі Сен-Медар.

В той самий день над його труною сталося чудо: якась мотальниця шовку, Мадлена Беньї, зцілилася. В неї вже давно відібрало ліву руку. Мадлена бачила, як принесли труну, в котру мали покласти диякона. Коли його туди поклали, Мадлена трохи нахилилась над труною, щоб потерти об нього хвору руку, перш ніж на мертвого покладуть покров. Згодом вона пішла додому. А коли Мадлена ввійшла в свою кімнату, раптом сталося чудо: хвора рука почала діяти. Мадлена відразу стала розмотувати шовк обома руками. Слабість минула зовсім і назавжди.

Що це була за слабість? Від якої причини її рука не діяла? Мадлена Беньї була жінкою дуже нервовою. Вона давно хворіла на істерію[27]. При цій хворобі і мозок, і нерви дуже чутливі і легко збуджуються від зовсім не значних причин. Від таких же причин вони іноді дуже слабнуть і навіть перестають діяти.

Щоб людина могла рухати рукою або ногою за своїм бажанням, треба щоб були здорові нерви (2), які йдуть від мозку (1) до руки (3) або ноги, а також і сам мозок (див. мал.). Коли людина рухає рукою, то від мозку іде до руки по нерву наче струм особливе подразнення, ніби наказ. Воно йде до м’яза, за допомогою якого рука ворушиться. М’яз — значить м’ясо. М’язи перекинуті від однієї кістки до іншої. Кінці їх прикріплені до кісток. Коли м’яз скорочується, тобто стає коротшим, але товщим, кістка підтягується до кістки, а від цього рука рухається. А стає м'яз коротшим тоді, коли до нього доходить по нерву наказ (тобто струм) від мозку. Нерви, по яких іде подразнення від мозку до м’яза, звуться руховими. Якщо цей нерв перерізати, м'яз назавжди залишиться нерухомий. Те саме буде, якщо нерв захворіє. Так само рука не рухатиметься, якщо захворіє те місце мозку, де починається руховий нерв. Оце саме нерідко і трапляється з тими, хто хворіє на істерію. Від цієї хвороби не діяла рука і в Мадлени Беньї. Ніяких пошкоджень мозку і нерва у неї не було. Вся її хвороба полягала тільки в тому, що достатньо не подразнювалася та ділянка мозку, від якої ідуть рухомі нерви до руки, оскільки в ній виник стійкий осередок гальмування. Нервові шляхи, які з’єднують цю ділянку з рештою ділянок мозку, наче забились; ця ділянка немов відділилась од решти мозку і більше не діставала від нього подразнень. Струми з неї до руки стали слабшими; м’язи, кінець кінцем, теж перестали скорочуватись, і тому рука нерухомо повисла. Але це було тільки до певного часу. Щоб рука знову почала діяти, потрібне було нове збудження мозку, здатне усунути гальмування. Тоді шляхи до того місця мозку, від якого йдуть нерви до руки, відновилися, і рука почала діяти, як і раніше, — в зв’язку з загальною діяльністю мозку.

Це збудження і дала мозку віра. Віра в те, що диякон Франсуа де Парі — угодник божий і за допомогою бога може зробити все що завгодно. Від цієї палкої віри сильніше забилось серце, більше потекло крові до мозку, він почав діяти правильніше, відновився його зв’язок з тим місцем головного мозку, від здоров’я якого залежав рух руки. І слабість пройшла, рука почала діяти правильно, відновився біг крові в руці. Завдяки цьому почали правильно живитися нерви, що йдуть від мозку до руки. Вийшло, що віра Мадлени Беньї дала їй зцілення[28].

Хто ж її зцілив? Зовсім не Франсуа де Парі і його труна, а саме віра, віра самої хворої. Якби Мадлена Беньї увірувала не в диякона Франсуа, а в щось інше, наприклад в далай-ламу, або в якийсь талісман, або в джерело Лурда, або в Казанську божу матір, або в що завгодно інше — вийшло б те саме.

ВІРА ТВОРИТЬ РІЗНІ ЧУДЕСА

Але всього цього зовсім не розуміли ні Мадлена Беньї, ні її знайомі. В ті,часи ще жодна людина не розуміла, чому, власне, віра зціляє. Тому таке зцілення було сприйнято як справжнє чудо. Про нього заговорили.

В Парижі і його околицях, звичайно, було немало таких хворих, як Мадлена Беньї.

Ця хвороба проявляється по-різному. В одних істеричних хворих не діють руки, в других — ноги. Інші не бачать, не чують, лежать нерухомі, зовсім слабосилі, у декого відбирає мову; з деким іноді трапляються жахливі припадки, судороги, корчі. Під час таких припадків бідолашні згинаються дугою, виють нелюдським голосом, вигукують, самі не знаючи що. Буває й так: раптом уся шкіра на тілі стає зовсім нечутливою — її можна колоти, палити, різати, і хворий не відчуває ніякого болю.

Від цієї хвороби терплять найбільше жінки, але іноді і чоловіки. Серед них теж трапляються і слабосилі, і біснуваті, і з відібраними руками та ногами. Певна річ, потяглися до труни диякона Франсуа і такі хворі. І всі вони вірували, і всі… зцілялись.

ЯК ВІРА В ДИЯКОНА ЗЦІЛИЛА СЛІПОГО

Але до могили диякона ішли не тільки такі хворі, в яких була істерія. Є багато й інших нервових хвороб, що теж зціляються вірою. А в багатьох хворобах віра, якщо й не зціляє, то дає полегшення хоч тимчасове.

На могилі диякона Франсуа був такий випадок. Прийшов до неї по зцілення молодий іспанець Альфонс де Палачіос, син іспанського посла. В нього було запалення рогової оболонки обох очей, запалення очного білка. Бідолашний так хворів на очі, що майже осліп. Іспанець нічого не міг бачити. Ніякі ліки йому не допомагали, хоча лікували його найславетніші лікарі. І от Палачіос вирушив до могили диякона. Він був людиною віруючою. Крім того, він зустрів біля могили багато інших хворих, які теж жадали зцілення і мали гарячу віру в серцях. Іспанця поклали на могильну плиту й залишили на ніч. Тут же лежали й інші хворі. О третій годині іспанець прокинувся. Біль в його очах пройшов. Око, запалене напередодні ввечері, тепер було живе, блискуче. Воно витримувало, не моргаючи, найяскравіше світло сонячного проміння і куряву, що збивав натовп навколо могили. Але друге око ще боліло.

З великою радістю іспанець вирушив додому. Незабаром він помітив, що й другим оком бачить незрівняно краще. Палачіос уже міг не тільки бачити, але навіть читати й писати. Побачив іспанця його лікар і здивовано вигукнув: «Що зробили ви з своїм оком? Воно, здається, стало здоровим».

І справді, очі стали здоровими, причому стали здоровими завдяки вірі. Віра вплинула на стан всього мозку, а стан мозку на серце, на біг крові по кровоносних жилах. Кров завжди інтенсивно приливає до запаленого місця. Це підсилює запалення. А завдяки змінам у мозку тепер кров відлила, і запалення зменшилось. Отже, вийшло так, що стан душі вплинув на очі, уражені хворобою.

Немовби і в цьому випадку сталося чудо, і зробив його той же диякон, католицький угодник і чудотворець. Але насправді і цього разу головна суть полягала не в дияконі Франсуа, а в самому хворому іспанцеві, у впливі духу, тобто стану мозку на його очі, на все тіло.

Випадок з іспанцем показує, що при деякому збігу обставин людський мозок цілюще впливає на інші частини тіла: якщо є такі самі обставини — неодмінно станеться і зцілення. І в цьому немає нічого надприродного, хоча з першого погляду багато дивного і незрозумілого.

Але одне діло — незрозуміле, і зовсім інше — чудесне. Незрозуміле може лишатися таким тільки до певного часу. Колись і воно стане зрозумілим, і його пояснять, розтлумачать. І розтлумачать, не кажучи ні слова про втручання «таємничих сил», які й самі незрозумілі, а значить, і не можуть зробити щось більш зрозумілим. А чудесами саме і зветься уявне втручання надприродних сил в людське життя і в життя всієї природи.

Зцілення, які мали місце на могилі диякона Франсуа де Парі, теж відбувалися завдяки природі, тобто завдяки особливій будові людського мозку, нервів і взагалі тіла. І внаслідок саме такого, а не іншого збігу всіх обставин.

ЯК ЗАВДЯКИ СВОЇЙ ВІРІ ДИВОВИЖНО ЗЦІЛЮЮТЬСЯ НЕРВОВОХВОРІ

У книгах того часу докладно розказано про всі ці обставини. Зцілення справді відбувались, причому в усіх перед очима. Найбільше зцілялись жінки, а іноді й чоловіки. Деякі зцілення були особливо разючі.

Так, наприклад, одна дівчина, на прізвище Тібо, зцілилась ка могилі диякона Франсуа від здуття живота, зведення руки, від ран, з яких витікав гній. Усі ці недуги були дуже застарілі. З’явились вони внаслідок істерії; від розладу серцевих нервів почало погано діяти серце, а від хвороби серця набрякло тіло і сталася водянка. До цього приєднались ще гази, які надмірно роздули живіт. Руки звело судорогою також від істерії; одну руку так сильно скорчило і пальці так притиснулися до долоні, що з явились рани і нагноєння. Хвору Тібо перенесли на могилу диякона. Через чверть години її рука розігнулась, серце почало діяти краще, гази вийшли, роздутий живіт спав, пухлини поступово зникли всюди, хвора почала ходити, рухати руками й ногами. Додому вона повернулася здоровою.

На тій же могилі був ще такий випадок наприкінці 1730 року. В однієї служниці, на прізвище Куроно, відняло всю ліву половину тіла. Хвора ледве ходила на милицях. При цьому вона згиналась і жахливо кривлялась. Хвороба мучила її вже шість місяців. Куроно не могла говорити, а лише белькотала. Кілька разів вона ходила на кладовище, сиділа на могилі диякона разом з іншими хворими, слухала їхні розповіді про зцілення і гаряче повірила їм. Кінець кінцем, віра вплинула на неї. Служниця зцілилась. Слабосила жінка, в якої відібрало мову, пішла без милиць і заговорила.

З іншою істеричною жінкою, Маргаритою Дюшон, сталося теж дивне явище. У неї страшенно боліла голова. Жінка лежала понад рік смертельно слабка, хворіла на ядуху, щомісяця обмирала і ставала схожа на небіжчицю. Крім того, вона зовсім не могла їсти, бо щодня блювала кров’ю.

До того ж у бідолашної була ще й пропасниця. Всі хвороби минули протягом п’яти днів.

Так само зцілився і один чоловік, в якого був нервовий параліч, тобто нервовий удар.

ЗЦІЛЕННЯ ВМИРАЮЧИХ І ГЛУХОНІМИХ

Бували випадки, що зцілялися майже зовсім умираючі. Одну жінку, на прізвище Гардуен, принесли до могили на носилках, бо вона протягом дев’ятнадцяти місяців не могла рухати ні руками, і ні ногами; шість років її мучили різні припадки. Все це пройшло.

Траплялося, що зцілялись і глухонімі.

Це сталася, наприклад, з якоюсь Біго. Про неї розповідали, ніби вона народилася глухонімою. Але насправді це було не так: вона оглухла й оніміла в молоді роки. Це сталося знов-таки внаслідок істерії. Хвороба вразила ті місця головного мозку, до яких ідуть нерви, що керують слухом і мовою. Біго була настільки глухою, що над самим її вухом можна було стріляти з пістолета, і вона нічого не чула. На могилі диякона Франсуа глухоніма почала чути, заговорила і видужала.

В іншої хворої, Фуркруа, зцілилась нога, яка була зведена судорогою протягом багатьох років, а тому всі лікарі відмовлялись її лікувати. Але віра в зцілення її зцілила.

ЯК ЗЦІЛЯЄ ЖМЕНЬКА ЗЕМЛІ

Але ще дивовижніше зцілилась якась Коарен. П’ятнадцять років жінка нерухомо лежала в ліжку — її мучила пухлина в лівій груді. Хвора вже не мала сил зробити довгу подорож до могили диякона. Тому вона попросила свою сусідку принести їй хоч землі з цієї могили, а крім того, потримати деякий час її сорочку на могильній плиті. Все це було з точністю виконано. Не встигла Коарен надіти на себе сорочку, як їй стало вже краще. Досі вона весь час лежала на спині, а тут уже могла і повернутися, причому навіть без сторонньої допомоги. Жінка почала прикладати землю до своєї пухлини, з якої дванадцять років виходив смердючий гній. Незабаром слабість почала проходити, пухлина зменшилася, хвора видужала.

Чому ж Коарен зцілилася? Причина всіх цих хвороб — розлад мозку і нервів. Головний мозок керує і зором, і слухом, і рухами. Його розлад може спричинити і сліпоту, і глухоту, і нерухомість, і слабість. Він може зробити людину і глухонімою, і слабосилою, і біснуватою, і кульгавою. Якщо головний мозок стане здоровим, то разом з тим пройдуть і всі такі слабості. Це саме щоразу відбувалося на могилі диякона Франсуа.

ЗЦІЛЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ВЕЛИКИХ ДУШЕВНИХ ХВИЛЮВАНЬ

Подібні явища траплялись і трапляються нерідко в різних інших місцевостях і за таких обставин, де і не може бути нічого чудесного.

Ось, наприклад, який випадок трапився з одним сімдесятилітнім стариком. У цього старика відняло всю праву половину тіла, і він зовсім не міг говорити. Рухався він теж надсилу. Так тривало цілий рік. Одного разу старик ішов вулицею. В цей час перед самими його очима викинулась з вікна якась жінка й упала на мостову біля самих ніг старика. Страшна картина так його вразила, що німий і паралічний старик раптом вигукнув: «Жінка викинулася з вікна!» До нього повернулась колишня здатність говорити. В той же час права половина тіла почала рухатись. Так подіяло на старика душевне хвилювання. Воно зробило ту ж справу, що й віра.

Дуже багато хвороб лікують без ліків і лікарі, самим лише нервовим збудженням.

Ось, наприклад, як зубний лікар вилікував одного чоловіка від страшного зубного болю. Той від нього дерся на стіну, але не дозволяв лікареві доторкнутися до хворого зуба. Тоді лікар, якому увірвався терпець, дав хворому доброго ляпаса. Цей лікувальний засіб так вразив хворого, що зубний біль у нього відразу минув.

ЗЦІЛЕННЯ ЗАВДЯКИ ДОВІРЮ ДО ЛІКАРЯ І ЙОГО ЗАСОБІВ

Бувають і такі випадки, коли хворі зціляються від того, що цілком довіряють своєму лікареві.

Ось, наприклад, що трапилося з одним славетним англійським ученим, лікарем Гемфрі Деві. Про вченість і вміння цього лікаря багато говорили, і тому хворі ставились до нього з великим довір’ям.

Якось Деві прийшов до хворого. Той бачив цього лікаря вперше, але чув, що в нього є якийсь новий лікувальний засіб, який дуже добре діє. Насправді ніякого такого засобу в лікаря Деві не було. А проте, сталося от що. Лікар приніс градусник нової будови. Він почав ставити градусник хворому, щоб дізнатися, чи немає в нього жару. Але поставив градусник не під пахву, а в рот. Хворий уявив, що оце і є новий засіб проти його хвороби, і одразу відчув, що йому стало нібито легше. Розумний лікар помітив це. Він прийшов до хворого вдруге і знову поставив градусник у рот. І при цьому ще промовив: «Це чудовий засіб від вашої хвороби! Ось побачите, як скоро одужаєте». Все це було сказано рішуче і впевнено. Хворому стало ще легше. Лікар приходив до нього декілька разів і лікував все тим же «засобом». Нарешті, хворий одужав.

Що ж, власне, вилікувало його? Віра в лікаря і в новий лікувальний засіб.

Виходить, зцілення відбувається не тільки од віри в святих, але й од віри у лікарів.

Багато з нас на власному досвіді знають, як діє така віра. Всі лікарі користуються нею як добрим лікувальним засобом. Вона допомагає в найрізноманітніших випадках і при багатьох хворобах. Головна суть тут полягає в тому, щоб лікар вселив у хворого повне довір’я до себе.

Оце довір’я і є такими цілющими ліками від хвороб.

ЯК ЗЦІЛЯЮТЬ ЗВИЧАЙНИЙ ХЛІБ І ЗВИЧАЙНА ВОДА

Лікар Ліль розповідає про такий випадок, свідком якого він був. Одного хворого мучив запор, і той набридав лікареві просьбами дати проносне. Але ніякі ліки на хворого більше не впливали. Тоді лікар придумав таке: він сказав хворому, що дає йому найсильніше проносне, яке тільки є на світі, а замість цього дав п’ять пілюль із звичайного хліба, в якому не було навіть ніякої домішки. Від цих п’яти пілюль у хворого почався дуже сильний понос. Чому ж звичайний хліб так подіяв? Лише завдяки навіюванню.

Бували випадки, що так само лікарі виводили бородавки. Вони мазали їх звичайнісінькою водою, забарвленою в якийсь колір. При цьому лікарі казали, що це зовсім не проста вода, а особливий, сильнодіючий засіб, І цей «засіб» справді зціляв. Так само католицькі монахи лікують різні хвороби святою водою. Вона теж діє на різні хвороби чудово, аби хворий вірив у цей засіб. Точнісінько так діяла на багатьох хворих невська водиця, яку продавав за добрі гроші різним хворим один барон, що розорився, на прізвище Вревський. В такий спосіб він не тільки зцілив багатьох хворих, але й поправив власні діла.

ЯК ЗЦІЛЯЮТЬ КАРТИНКИ

З такими зціленнями траплялись дивовижні випадки.

Славетний французький вчений Шарко розповідає, що деякі віруючі хворі зцілялись завдяки священним картинкам. Вони дивились і молились на ці картини, і картини справді допомагали їм. На картинах були намальовані різні чудеса або чудотворці. Дивлячись на такі картини, хворі, зрозуміло, згадували розповіді про чудеса і чудотворців. Подібно до цього зціляє хвороби зображення святої діви в Лурді, куди сходяться сотні тисяч віруючих. Так само діють і буддійські ікони в Лхассі. Так само діє «чудотворна» католицька ікона Ченстоховської божої матері або численні «чудотворні» ікони і мощі в православних.

І ось що варто уваги: люди також зціляються, наприклад, від ведмедячого ікла, або від вовчого хвоста, або від якоїсь черепашки, від талісмана і ладанки. Щоб усе це допомагало в хворобах, треба тільки вірити.

І люди (вірять, кожен по-своєму і кожен у своє, а ця віра справді допомагає. Проте звідки ж береться ця сама віра? Людина передає її іншій людині, один вселяє другому, другий вселяє третьому, всі вселяють усім. Батьки вселяють дітям, предки вселяють нащадкам. І так з року в рік і з віку в вік, і так багато тисяч років. Таке навіювання завжди дуже впливало і впливає. А бачачи такий вплив, люди починають вірити ще дужче.

Таким чином виходить: віра допомагає впливу, а вплив — вірі.

ЯК ВІРА ПЕРЕДАЄТЬСЯ ВІД ЛЮДИНИ ДО ЛЮДИНИ І ПРИЗВОДИТЬ ДО ХВОРОБ, А НЕ ДО ЗЦІЛЕНЬ

І ось що особливо цікаво: можна і штучним способом впливати на різних людей по-різному, тобто вкладати їм у мозок все що завгодно всупереч їхній волі.

Так і було в усіх тих випадках, про які вже розповідалось. Наприклад, чому подіяли пілюлі, які хворий прийняв замість проносного? Тому що була навіяна віра в них. Чому звичайний градусник вплинув як ліки? Він подіяв з тієї ж причини. Так само діє і святе джерело в Лурді, і буддійська чудотворна ікона.

Але особливо сильно впливає на кожну віруючу людину натовп віруючих людей. Дивлячись на такий натовп, віруюча людина мимоволі піддається її настрою. На неї впливають розмови, які вона чує в натовпі, діє сам вигляд віруючих. Діє вся обстановка. Так, наприклад, було над могилою диякона Франсуа де Парі. Іноді вплив натовпу і всієї обстановки на окрему людину виявляється дуже сильним.

Ось до чого дійшла справа на Сен-Медарському кладовищі, коли там відбувались чудеса над могилою диякона. Всю площу перед кладовищем і всі сусідні вулиці заповняли люди. У натовпі найбільше було дівчат і жінок. Але були також і чоловіки. Сюди збиралися люди різного віку, різного звання і стану. Весь цей натовп складався з хворих, які чекали зцілення. І всі говорили про зцілення, і всі їм вірили. І віра передавалась від людини до людини і дуже впливала. Але від такого скупчення людей виходило і велике зло: від людини до людини переходила не тільки віра, а й нервовий розлад. При цьому діяло теж навіювання: людина вселяла іншій людині те, що почуває сама. А біля могили диякона творилося немало дивовижного. Жінки кричали і голосили, інші бились об землю, деякі навіть ходили на головах і вигукували, що цього вимагає дух святий. Чоловіки, жінки, діти, старі і молоді корчилися, звивалися, рухались і завивали на тисячі ладів. Одні вигукували пророцтва, інші співали молитви, деякі просто ревіли, стогнали, свистіли і навіть нявчали. Завдяки такій обстановці деякі хворі не тільки не зцілялись, а навпаки, ще гірше захворювали. Бувало навіть так: до могили диякона приходили хворі, яких мучили, наприклад безсоння, головний біль та інші цілком безпечні хвороби. А бачачи жінок і чоловіків, які звивалися в корчах, хворі самі починали корчитися; не могли утриматись від крику, стрибків і шаленства, дивлячись, як це проробляли інші. Траплялось, що до могили люди приходили здоровими, а біля могили раптом у них відбирало половину тіла, або здувався живіт, або несподівано починало корчити руки і ноги. Бували випадки, що люди сліпли і глухли, ставали кульгавими через корчі ніг.

Чому ж усе це виникає? Від обстановки, яка так сильно впливає на нервових людей, а на істеричних особливо. Одні зціляються, інші захворюють. І це з однієї і тієї ж причини.

Але те, що відбувалось колись біля могили диякона, інколи відбувається і в інших місцях. Траплялися такі випадки і в Лурді, і в Лхассі, і в інших монастирях, біля чудотворних мощей та ікон. Буває це саме і біля могил магометанських та буддійських святих. Те саме відбувалось колись в Кронштадті навколо отця Іоанна Кронштадтського.

Віра в цього священика теж не раз зціляла нервових істеричних хворих точнісінько так, як це було з католицькими, магометанськими й іншими чудотворцями. Але іноді завдяки Іоанну захворювали і здорові. Біля цього священика постійно товпилися хворі й істеричні жінки, кликуші і біснуваті. Варто пожити навіть здоровій жінці серед різних кликуш — і вона сама може стати кликушею. Це і бувало неодноразово в Кронштадті.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВИМУШЕНОЇ ХВОРОБИ, ЩО СТАЛАСЯ ЗАВДЯКИ ВІРІ

А ось що було в 1895 році в селі Ащепково, Мокринської волості, Гжатського повіту, Смоленської губернії.

Влітку по цій місцевості блукав якийсь Захар-юродивий — недоумкуватий селянин, родом з тих же місць. Побачила його селянка, Василина Алексєєва, жінка нервова й істеричка. Чомусь вона дуже перелякалась, схопилася за голову і несамовито закричала: «Злодій, злодій!» Її крики вплинули на людей. Натовп кинувся на бідолашного Захара і вбив його. Через цей випадок почалась ворожнеча між жінками. Особливо ворогувала з Василиною якась Секлетина Никифорова, жінка міцна і здорова. Душу Василини, і так розладнану, ще сильніше вразили різні чвари. З надією заспокоїти її Василина почала ходити по богоміллях і вчащала, між іншим, до Колоцького монастиря, в Гжатському повіті, за двадцять верст від Ащепкова. До Колоцького монастиря здавна сходилося звідусіль багато «зіпсованих» і кликуш, тобто, просто кажучи, нервовохворих і істеричних жінок. Монахи в монастирі «відчитували» їх і давали їм поцілувати ікону. І деякі хворі жінки зцілялися, так само як це було і на могилі католицького диякона. Тому Колоцька ікона теж вважалася чудотворною.

Василина Алексєєва зовсім не була кликушею. Але ось 9 липня 1897 року вона вирушила до Колоцького монастиря на храм. У цей день сходилося туди особливо багато кликуш. Василина бачила їхні несамовиті припадки, і в неї в самої почався такий же припадок. Через чотири місяці припадок у неї повторився, причому саме тоді, коли чудотворну ікону принесли в село Ащепково і правили молебень, оасилина завила і закричала, що и «зіпсувала» Секлетина. Та казала Василині: «Гріх тобі, що ти на мене намовляєш». А Василина на це відповідала: «Насадовила ти мені чортів». Після цього вона багато разів почала вигукувати, що Секлетина «зіпсувала» і її, і ще сімом насадовила чортів. «І ті ще закричать! — твердила Василина. — Не вірите мені? Тоді побачите: разом гулятимемо!» Припадок і пророкування Василини дуже вплинули на все село. Багато повірило її віщуванню. Нервові жінки стали думати і непокоїтися, чи не трапляться і з ними такі припадки. Василину почали возити до старців і по монастирях, причащали, купали а відчитували. В Семенівському монастирі монахи сказали їй, що її хвороба і справді причина. Все це ще більше зміцнювало в ній віру в те, що її «зіпсувала» Секлетина.

Але ось що цікаво: рідні повезли Василину до однієї схимниці у Вознесенський монастир. Та благословила хвору проскурою, артосом і маслом і сказала, що Василині полегшає. Проскура, артос і масло вплинули як ліки, бо Василина вірила схимниці. І Василині на якийсь час стало справді легше. Але тільки на час. Потім Василина бачилася з якимсь монахом Марком, який відчитував кликуш. Той сказав їй, що її хвороба виходитиме ранами, і теж дав попити і поїсти чогось святого. Як сказав Марко, так і слалося: коли Василина повернулася з монастиря, по всій лівій половині тіла у неї були чиряки.

Відчитування не допомагали. Вони лише зміцнювали у Василини її віру в причину. Василина кричала: «Мучить мене! Багато, багато навесні буде такого народу, як я!» Ці слова знову-таки впливали на всіх нервових людей села.

І ось весною справді почали з’являтися кликуші одна за одною. Після великодня 1898 року в одному тільки селі Ащепково з’явилось дванадцять кликуш. Із них десять жінок і два чоловіки. Крім того, ця ж хвороба пішла по сусідніх селах. Захворювали і чоловіки. Бідолашну Секлетину всі докоряли, що це вона народ псує. А хвороба поширювалась, бо нервових людей у селах було немало: бідність, малоземелля, затурканість і взагалі нещасне, важке життя— добрий грунт для всяких хвороб, в тому числі і нервових. Захворювали чоловіки, на вигляд начебто дуже здорові. І ось що цікаво: дехто хворів на ті самі хвороби, від яких зцілялись, наприклад, на могилі диякона де Парі: з’явились припадки, ядуха, здуття живота, рани, відбирало руки й ноги. Деякі біснувалися, доходили до нестями, рвали на собі одежу і волосся, кидались із стільця на підлогу. У жінок під час припадків з’являлась така сила, що шість міцних селян не могли з ними впоратись. А після припадків хворі падали і лежали, наче мерці, майже без ознак життя. Дехто блював. Деякі кричали: «Секлетино, навіщо ти нас погубила!» І ось що цікаво: деякі хворі занедужали після того, як згадали, що колись вони взяли від Секлетини хто перепічку, хто бублик, хто шматок хліба. Навіть згадки про такі зовсім випадкові і давні подачки діяли на нервових людей, як отрута. З цими подачками виходить те саме, що з хлібними пілюлями, про які розповідалось, або з жменькою землі і святою водою. Пілюлі з хліба і вода впливали на хворого тому, що він вірив у таку їх дію і в того, хто давав. Так само і тут народ вірив, що Секлетина псує і що її подачки — не звичайні подачки.

Кликушеська зараза трималась у селі Ащепково кілька років.

Із розповіді про цю історію видно, що коли іноді нервові люди завдяки своїй вірі дуже швидко і зовсім зціляються від різних хвороб, то іншим разом з тих же причин вони захворюють на дуже тяжкі хвороби. І ні в тому, ні в іншому немає, звичайно, зовсім нічого чудесного. Все це робиться цілком природно, без будь-якого втручання таємничих і надприродних сил.

ЧУДОТВОРНА ВІРА ЗЦІЛЯЄ НЕ ВСЯКІ ХВОРОБИ

Але чи всякі хвороби можна вилікувати за допомогою віри, навіюваня і уяви? Чи можна, наприклад, вилікувати страшну хворобу рак? А сухоти? А сифіліс?

Є дуже багато різних хвороб, які зовсім не піддаються такому лікуванню. Про виліковування і зцілення таким чином цих тяжких хвороб звичайно ходять тільки темні чутки. Про це розповідають з чужих слів. Багато разів випадки зцілень ретельно перевірялись, і перевірка показувала, що чутки і розповіді не відповідають правді: або хворому ставало тимчасово легше, або зцілення і зовсім не було.

Наприклад, мав місце такий випадок. З одним французьким генералом стався удар. Удари бувають з різних причин. У людей похилого віку вони трапляються іноді тому, що лопаються дуже тонкі кровоносні судини в головному Мозку. Це буває від того, що в стінках надзвичайно тонких кровоносних судин у стариків нерідко відкладаються вапнисті солі. Через це кровоносні судини стають дуже ламкі і не можуть розтягуватись, коли до них з якоїсь причини приливає кров. Якщо людина дуже хвилюється, серце працює посилено і швидше жене кров по тілу. Тому може статися сильний прилив крові до голови. Від такого приливу ламкі стінки кровоносних судин іноді не витримують і лопаються. Тоді кров заливає мозок і заважає йому правильно працювати. Залежно від того, в якому місці мозку лопаються стінки кровоносних судин, бувають різні наслідки. Наприклад, коли це відбулося в тому місці мозку, яке керує рухами, тіло перестає рухатись. Інколи в людини відбирає мову, якщо те саме сталося в тому місці мозку, яке завідує здатністю говорити. Після удару можна видужати тільки тоді, коли розсмокчеться кров, що залила мозок. Для цього потрібні значний час і вміле лікування. А коли крові вилилось в мозок дуже багато, людина може і вмерти від удару. Такому хворому ніяка віра вже не допоможе. Так сталося і з французьким генералом. У нього вилилось у мозок досить багато крові.

Це було в Парижі. В той час там жив якийсь солдат зуавського полку, що лікував хворих, хоча зовсім нічого не розумів у лікарській справі. Але багато хворих гаряче вірили в його уміння. Тому зуав-солдат зцілив багатьох хворих на різні нервові хвороби, особливо на істерію. У нього теж кульгаві починали ходити, слабосилі вставати, залишаючи йому на пам’ять свої милиці, глухонімі починали говорити і чути, а сліпі — бачити. Розповіді про такі зцілення впливали на інших хворих. Ті їм вірили, а це допомагало новим зціленням. До зуава приносили людей, розбитих ударом. Солдат ставав перед хворим і натхненно вигукував: «Встань і йди!» І траплялось нерідко, що справді хворий вставав і йшов.

Принесли до зуава і генерала, розбитого паралічем. Як потопаючий хапається за соломинку, так і генерал вирішив спробувати, чи не допоможе йому звичайний солдат-чудотворець. Зуав теж зупинився перед генералом і скомандував йому: «Марш!» Але генерал лежав. Тоді солдат владним голосом вигукнув: «Встань і йди!» Але генерал не рухався.

Так він і пролежав кілька років, до самої смерті. Зцілити генерала ніхто не зумів, тому що його хвороба була не нервова, не така, яку можна вилікувати за допомогою віри.

Трапився ще такий випадок. Є хвороба, що зветься запаленням шкіри, або екземою. При цій хворобі шкіра покривається червоними плямами, прищами і всякими болячками. Є й інші нашкірні хвороби, дуже болючі. За старих часів їх не відрізняли од прокази. Проте відомо точно і цілком достовірно: деякі нашкірні хвороби — теж нервові і тому виліковуються за допомогою віри або навіювання. Так, наприклад, багатьох хворих на цю хворобу вилікував лікар Б. Сіпані в Петербурзі, колишній директор Колмовської лікарні для душевнохворих поблизу Новгорода. Хворі повністю вірили його умінню, і ця віра на них впливала. Були випадки зцілення нашкірних хвороб і в інших місцях і навіть у давнину. Віра в зцілення допомагала багатьом хворим на ці хвороби. Але не всякі хвороби піддаються такому лікуванню. Наприклад, проказа зовсім не виліковується. Незважаючи на це, іноді в народі ходять розповіді, що такий-то зцілитель або чудотворець зціляє прокажених.

Яких же саме хворих зціляють чудотворці? Зовсім не прокажених, а тільки тих, у кого нервова екзема (запалення шкіри) або інші нервові хвороби, що виліковуються за допомогою віри. Після таких зцілень народний поголос доповнив і перекрутив те, що справді сталось. Темні люди сплутали одні нашкірні хвороби з іншими, та їх і справді дуже легко сплутати, а в старі часи було ще легше: їх тоді менше знали.

КОЛИ І ЯК МЕРТВІ ВОСКРЕСАЮТЬ

Або ось іще приклад: про деяких чудотворців і зцілителів розповідають, ніби вони воскрешали мертвих.

Але що таке мертва людина? У мертвого тіло зовсім не може діяти: не працює серце, не тече кров по тілу, не піднімаються і не опускаються груди, не роздуваються легені, які містяться всередині грудей і якими людина дихає, не скорочуються м’язи, а значить, не можуть рухатися руки, ноги, голова і все тіло; без дихання кров стає холодною, отже холоне і все тіло. Мозок обмирає; тому очі, вуха й інші органи чуття теж не можуть діяти, а від цього завмирають і гинуть у людини всі відчуття, всі думки, почуття, бажання і воля. Тіло мертвої людини — ніби поламана машина, котра не може діяти внаслідок того, що зовсім зіпсувалася якась її складова і дуже важлива частина.

Та буває з машинами і таке: їх складові частини зовсім не поламані, а лише зупинились і не діють. Варто тільки пустити таку машину в хід — і вона знову почне працювати. Так само буває і з людським тілом. Іноді воно лише обмирає і тому стає холодним, лежить нерухомо. Життя в такому тілі можна знову відновити, тобто, просто кажучи, тіло можна оживити.

Ось, наприклад, який випадок трапився в Америці років п'ятдесят тому. Якийсь суд присудив до страти людину. Бідолаху повісили. Він висів на шибениці близько години. Коли людину вішають, смерть і настає іноді від нестачі повітря для дихання, але ніякого тілесного пошкодження немає. Лікарі вирішили спробувати оживити цю людину. Суддя дав їм на це дозвіл. Людина була зовсім мертвою, жодна частина тіла її не діяла. Але все-таки тіло було зовсім ціле і не пошкоджене, бо діяльність організму перервали силоміць. Священик відговорював лікарів і просив їх дати мерцю спокій. «Його душа вже в пеклі,— казав він, — і її звідти тепер не повернеш». Проте лікарі не послухали священика: вони міркували інакше. Вони твердили: «Машина людського тіла зупинилась. Життя — це те саме, що робота цієї машини. Спробуємо ж пустити її знову в хід!» Вони взялися насамперед розтирати тіло і нагрівати його. Розтирали і нагрівали довго, близько години, якщо не більше. Потім почали пропускати через нього електричний струм і робити штучне дихання. Возилися ще кілька годин. Тут же стояли суддя та поліцейські і спостерігали.

Раптом усі присутні побачили, що пальці в покійника заворушились. Очі стали нібито ясніші, зіниці розширились. Усім стало зрозуміло, що бідолашний повішений зовсім не мрець. Але побачили це і суддя, і поліцейські і втрутились. Вони відібрали в лікарів повішеного, і його тіло знову перестало виявляти ознаки життя, тобто знову перестало діяти.

Минуло ще години чотири. Проте лікарі не заспокоювались. Вони упросили суддю й поліцейських, щоб ті віддали їм мерця. Лікарі вирішили знову спробувати, чи не можна зробити так, щоб людське тіло все-таки і цього разу почало діяти; іншими словами, щоб знову повернулось до нього життя. Суддя дав на це згоду, а лікарі знову взялися за ту ж роботу. Вони почали ще дужче, ніж до цього, розтирати і гріти мерця, пропускали через нього електричний струм, докладали всіх зусиль для його оживлення. Так минуло кілька годин. І суддя, і священик анітрохи не сумнівались в тому, що із зусиль лікарів нічого не вийде, бо «душа — в руці божій».

Та вони помилились. Адже людське тіло все-таки було не ушкоджене і тому потроху знову почало діяти. Знову розширились зіниці, інакше кажучи, ожили ті нерви, які керують їх розширенням, а значить, ожив і мозок, що завідує цими нервами. З тієї ж причини заворушились також пальці рук і ніг, а потім тихо-тихо, ледве чутно, почало битися серце. Потроху його биття прискорювалось. І раптом мрець зітхнув. Зітхнув тому, що його організм, як машину, лікарі знову пустили в хід. Минула б ще година або дві,— і людина, вбита кілька годин тому, безперечно, ожила б. Але тут знову втрутились суддя, поліцейські і кати. Вони остаточно відібрали бідолашного з рук лікарів, терпляче почекали доти, поки знову не зупиниться життя в тільки що оживленому людському тілі, а коли життя зупинилось — як це буває і з машиною, погано пущеною в хід, — наказали закопати мерця в землю. Так і було зроблено[29].

Однак усім стало зрозуміло після цього жахливого випадку що людське життя може ніби зникати, а потім з’являтись знову. Все залежить від того, ушкоджене чи не ушкоджене тіло.

Іноді буває так, що діяльність тіла сама собою зовсім припиняється в людині, і людина обмирає. Тоді вона лежить нерухома холоне, нічого не відчуває і не усвідомлює. Постає це звичайно через те, що раптом перестає діяти людський мозок. Це може статися з різних причин, наприклад внаслідок деяких хвороб, особливо нервових. Інколи так обмирають істеричні жінки v чоловіки.

Таке глибоке обмирання, схоже на смерть, зветься летаргією Летаргія трапляється досить часто у жінок, які недавно розродилися. Бувають такі випадки обмирання і з дівчатами.

Якось в Сергіївській пустині, поблизу Петербурга, обмерла дівчина пролежала в труні кілька днів. Її не зуміли оживити, і вона, кінець кінцем, померла, бо нерухоме лежання викликало застій крові, тіло почало псуватися — адже воно часом загниває і в живих хворих. Але іноді летаргічний припадок минає — тіло знову починає діяти, інакше кажучи, життя повертається, і мрець оживає. Інколи його обмирання триває дуже довго.

Так, наприклад, у Парижі, в лікарні Сальгіетрієр, одна сорокап’ятилітня жінка пролежала як мертва перед очима у лікарів понад рік. Привезли її до лікарні, розбиту ударом Ноги в жінки не діяли. В такому стані вона лежала близько двадцяти років. У всьому іншому здоров’я її було добре, вдача спокійна. Жінка дуже поповніла. Та одного разу вона заснула, а потім уже не прокидалася цілий рік. Її годували штучно, вливаючи їжу прямо в шлунок через трубку. Завдяки цьому хвора не вмерла з голоду. Цю хвору лікарі врятували від смерті. Іншу жінку, теж хвору на летаргію, було врятовано: один лікар, якому вона дуже вірила, голосно сказав їй: «Встань і йди». — і хвора справді пішла. Такі хворі є в різних країнах. Однак у різних країнах іноді рятують їх від смерті і різні чудотворці. Віра в чудотворців впливає і на таких хворих, які ще можуть чути» що робиться навколо. Таке справді інколи і трапляється.

Проте іноді обмерлу людину не може оживити вже ніяка сила і ніяка віра. Це буває тоді, коли людське тіло дуже ушкоджене, ушкоджено якусь частину його, важливу для життя, наприклад легені, серце, мозок, нирки тощо. Такі мерці ніколи не воскресають, і ніщо і ніхто воскресити їх не може.

У різних народів існує безліч розповідей про воскреслих мерців. У деяких з них іде мова про справжні випадки, які колись мали місце, наприклад, про летаргічні сни. Але такі розповіді ходять у народі з великими перебільшеннями і прикрасами. Звичайно цих перебільшень і прикрас так багато, що немає ніякої змоги розглядіти за ними справжню подію, бо вона з усіх боків обростає прикрасами, як ними обріс переказ про всесвітній потоп або про каміння, що співає.