Серед таємниць і чудес

ЧУДОТВОРЦІ СПРАВДІ ТВОРЯТЬ ЧУДЕСА

На землі було багато різних чудотворців і вчителів, напівбогів і богів. І між всіма ними є велика схожість.

Усі вони народжувались незвичайно.

Усі вони творили безліч чудес: зціляли хворих і покалічених, виганяли злих духів тощо.

Усі вони бачили різні привиди: до них з’являлись ангели, з ними розмовляли боги.

Є ще одна схожість між всіма чудотворцями і напівбогами: всі ці святі вірили, що вони справді не прості люди. І вірили цілком щиро. І ця віра передавалась від них народові.

З другого боку, і віра народу в чудотворців впливала на них самих — передавалась їм. Це ще більше зміцнювало їхню силу. І чудотворці ставали такими могутніми, що їм корилися мільйони людей. Вони володіли їхніми душами і справді творили чудеса.

Бачити ангелів і розмовляти з богами — хіба це не чудо?

Зціляти хворих і воскрешати мертвих — хіба це не чудо? А виганяти бісів і взагалі злих духів — хіба не чудо?

Але, може, всі розповіді про такі чудеса тільки дурисвітство, вигадка, прикраси або хибні думки?

Зрозуміло, іноді не обходиться і без цього. Було вже сказано, що віруючі завжди прикрашають те, що сприймають як чудо. Складають про це перекази, поширюють легенди.

Але в кожному переказі є і частка правди. Це теж було показано в цій книжці на прикладі каміння, що співає, всесвітнього потопу та інших прикладах.

Можливо, є частка правди і в розповідях про видіння та зцілення?

Оце і треба дослідити. Але так дослідити, щоб не лишалось ніякого сумніву в тому, чудеса це чи не чудеса.

Для цього насамперед треба вивчити, за яких саме обставин відбувалися і відбуваються різні видіння, що здаються чудесними.

Не знаючи цих обставин, не можна вирішити, як, чому і коли вони відбуваються.

ЯК ВИНИКАЮТЬ ВИДІННЯ

Ось, наприклад, видіння, що їх може бачити всяка людина, коли захоче.

Тут на малюнку зображено чорні кола, одне в одному. Намальовані кола, зрозуміло, не крутяться, а можна зробити так, що вони ніби закрутяться. Для цього треба тільки взяти книжку в руки і покрутити, потрясти нею перед собою кілька секунд, пильно дивлячись на малюнок. Коли око втомиться, тоді здається, що всі намальовані кола дуже швидко крутяться в один і той же бік. Звичайно, вони насправді не крутяться, але здається, що крутяться. Виходить, іноді нам ввижається те, чого зовсім не буває.

А ось намальовано аж шестеро кіл з зубчастим колесом усередині.

Коли покрутити малюнок, здається, що всі кола теж крутяться, і зубчасте колесо також, причому крутяться так, що всі кола в один бік, а зубчасте колесо — в другий. Отже, і тут ввижається те, чого зовсім немає.

Погляньте на малюнок, на якому зображено два цілком однакові чотирикутники, складені з великої кількості ліній. В одному чотирикутнику лінії ідуть уздовж, а в другому впоперек. Який же з них ширший і який вищий? Здається ширшим той, усередині якого лінії ідуть вертикально, а вищим — той, що його посмуговано впоперек. Але чи так це? Щоб дізнатися точно, досить чотирикутники виміряти; тоді вийде, що обидва вони цілком однакові. Отже, тут здається те, чого немає.

А ось малюнок, на якому накреслено декілька довгих ліній, які перетинаються короткими скісними лініями. На однаковій чи не на однаковій відстані одна від одної розташовані ці довгі лінії на всьому своєму протязі? Здається, зовсім не на однаковій. Вони нібито нахилені одна до одної, сходяться і розходяться. Але чи так це? Досить взяти папірець і виміряти. Тоді виявиться, що лінії зовсім не розходяться. Отже, і тут око бачить те, чого насправді нема.

А яка з двох ліній довша — АБ чи ВГ? Обидві вони цілком однакової довжини, а здається зовсім інше.

А лінії аб і вс? Обидві вони — і гладенька, і покреслена — здаються однаковими, а насправді покреслена коротша.

Отже, наші очі раз у раз помиляються.

Помиляються вони і щодо кольорів. Часто очі бачать один колір замість іншого. Коли довго дивитися на яскраво освітлений червоний папір, а потім перевести очі на білий, то білий папір здаватиметься деякий час зеленкуватим. Після зеленого він здасться червонуватим. Після жовтого біле здається синюватим і, навпаки, після синього біле сприймається як жовте. Людське око може бачити один колір замість іншого. І це буває часто. І буває з очима цілком здоровими. Такі досліди може зробити кожен. На великому червоному аркуші паперу маленький білий кружок здається також зеленкуватим. Білий кружок на зеленому фоні здається червонуватим, на жовтому блакитнуватим, на синьому — жовтуватим. Виходить, один колір поряд з іншим здається не таким, яким він є насправді. Отже, очі раз у раз обманюють не тільки щодо розмірів, а й щодо кольорів, і людина бачить те, чого немає. А бачити те, чого немає, хіба це не означає бачити видіння?

Все, про що було тут розказано, — теж видіння, тільки дуже прості. Іноді людям ввижаються речі і значно складніші[16].

Як обманює людину око, так обманює її і власне вухо. Нерідко буває, що людина чує шум, коли його зовсім немає. Наприклад, коли довго їхати залізницею, то потім кілька днів чути шум у вухах. Робітники, що працюють на заводах, прийшовши додому, чують дзвін і гуркіт машин. Отже, вухо теж може ніби чути те, чого насправді немає.

Те саме буває і з дотиком. Наприклад, солдатові на війні відірвало ядром ногу. Замість ноги йому приставили дерев'янку. Алє іноді солдат немов відчуває, як ця дерев’янка свербить і болить: безногій людині здається те, чого насправді немає. З другого боку, будь-яка людина своєю власною рукою може намацати у себе самого не один, а два носи. Для цього треба лише перегнути два пальці: середній палець закинути на вказівний і доторкатися ними обома до свого носа. І людині здається, що в неї не один ніс, а два. Якщо покачати, склавши так само два пальці, невеличку кульку з хліба, то здаватиметься, що під пальцями качаються дві кульки. Це зветься «помилкою дотику».

Таких прикладів можна навести безліч. З них видно, що людині раз у раз ввижається те, чого зовсім немає.

Особливо обманюють людину її власні очі. Можна найпростішим, штучним способом зробити так, що кожна людина в будь-який час, коли захоче, побачить маленьке і просте видіння.

Наприклад, за бажанням можна побачити чортика на стелі.

ЯК ПОБАЧИТИ ЧОРТА АБО ПОКІЙНИКА НА СТЕЛІ

Ось що для цього треба зробити: вирізати чортика з білого паперу і покласти на чорний, яскраво освітити, а потім пильно дивитись на нього одну або дві хвилини, доки не втомляться очі; потім подивитися на стелю або білу стіну. Через 10–15 секунд ви побачите на стелі або на стіні такого самого чортика.

Якщо вирізати червоного чортика, на стелі ви побачите зеленого, і навпаки.

Таким же чином можна побачити на стелі й ангела і все що завгодно. Намалюйте чиєсь обличчя — тільки світле треба намалювати темним, а темне світлим. З таким малюнком можна проробити те саме, що і з зображенням ангела або чортика: подивитись на нього, поки не втомляться очі, а потім глянути на стелю. Гам можна побачити обличчя людини.

В кого очі здорові, тому треба дивитися на малюнок довше, а у кого слабкі і стомлені, той зможе побачити видіння скоріше.

Був такий випадок з одним славетним художником. Якось він, нахиливши голову, довго і дуже уважно розглядав маленький малюнок, на якому було зображено богородицю і немовля Ісуса. Підвівши голову, художник раптом побачив у кінці кімнати якусь жінку з дитиною на руках. Придивившись до жінки, він здивовано помітив, що бачить перед собою ту саму богородицю з немовлям, яку розглядав на малюнку, тільки це зображення було більше і невиразне. Видіння тривало хвилин дві.

На цьому випадку варто спинитись трохи більше і докладно розглянути обставини, за яких перед художником виникло видіння.

Що, власне, він бачив? Насамперед — малюнок. Художник дуже довго тримав його перед очима. Цей малюнок, звичайно, відбився в його оці подібно до того, як у фотографічному приладі відбивається та людина, з якої знімають фотографію. Відображення відбилось і закріпилось. А коли художник подивився в куток кімнати, його очі не могли вже діяти так добре, як раніше. Вони від довгого розглядання малюнка втомились. Надто сильно втомилися ті місця очей, на які саме падало відображення богородиці та Ісуса. Саме ці місця обох очей і не могли вже розглядіти стіну. Тут її неначе застилало. Отже, де було в оці відображення, там саме вийшло неясне, темне місце. Із таких місць і вийшла немовби ціла постать на стіні. Насправді вона була зовсім не на стіні, а в оці. Тільки в оці. Подібно до цього буває тільки в оці і намальований чортик, і ангел, і фотографічні картки, на які довго дивляться. Але людині здається, що вони зовсім не в оці, а саме перед нею[17].

ЯК І ЧОМУ МИ БАЧИМО

Цікаво, чи правда, що саме наші очі бачать видіння? Людині здається, що видіння з’являються в неї перед очима і що їх бачить око. Проте чи так це?

Бували і бувають такі випадки. Одному офіцерові на війні шаблею полоснули по очах. Очі в нього витекли. Він осліп, а у всьому іншому лишився цілком здоровою людиною. Привезли його додому, пожив він дома з тиждень і раптом почав бачити видіння. Офіцер бачив друзів і знайомих, бачив ліси і гори. І бачив ясно і виразно. Як же він міг їх бачити, коли був сліпий, без очей?

Справа в тому, що людина бачить не тільки очима, а й мозком.

Мозок міститься в людини всередині голови — у черепі, який захищає цю ніжну і важливу частину тіла. Від мозку іде до кожного ока по нерву. Очний, або зоровий, нерв увіходить в око ззаду і тут розпадається на тонесенькі нервові розгалуження, що вистеляють зсередини задню стінку ока. Це розгалуження зорового нерва зветься сітчатою оболонкою, або сітчаткою. На сітчатці утворюється відображення всього того, що людина бачить. Будь-яке світло впливає на сітчатку, викликає в ній зміни, збуджує і подразнює її. Це подразнення зветься збудженням сітчатки. Збудження сітчатки по волокнах зорового нерва передається до мозку аж до того місця, де починаються волокна зорового нерва. Це місце розташоване в потиличній частині мозку, праворуч і ліворуч, і зветься центром зору. Коли збудження дійде до зорового центра, в ньому теж виникають якісь зміни, і тоді людина бачить. Які саме зміни — про це досі ніхто ще точно не знає[18]. Відомо тільки: від усього, що людина бачить, у її мозку залишаються нібито якісь відбитки, сліди.

А все, що відбилося, зберігається там, інакше кажучи, запам’ятовується: і кольори, і розміри, і світло, і тіні, і обриси.

Те, що запам’яталось, тримається міцно. І не тільки тримається, але може й пригадатися, тобто ніби ожити. А коли все це оживає, тоді людині здається, що вона бачить його знову.

Це саме і сталося з сліпим офіцером. Сліпий, безокий офіцер побачив видіння. Чим же він їх побачив? Не очима, а мозком.

Отже, тут суть справи не лише в очах, а і в мозку.

У сплячої людини теж очі не діють, а вона все-таки бачить спи.

Бувають ще такі хвороби, під час яких очі перестають бачити, хоча вони нітрохи не зіпсовані і не хворі. Чому ж це буває? Тому, що ушкоджено тут мозок, а не око, причому ушкоджено саме в тому місці, де кінчаються зорові нерви і де зберігаються сліди від усього, що людина колись бачила. Це місце розташоване в мозку, біля потилиці. Траплялися такі випадки: на війні людину поранено саме в це місце голови; як тільки це сталося, людина втрачає зір, — око вже не може бачити, хоча й лишається цілим. Пошкоджено мозок, а не бачить око.

Але людина сліпне від рани в мозку лише тоді, коли пошкоджено певне місце всередині голови, саме на потилиці. На малюнку зображено людський мозок, а на ньому показано місце, яке повинно залишатися цілим і недоторканим, щоб людина могла бачити. Це місце зветься центром зору.

Досить у центрі зору пошкодити хоч трохи поверхню мозку, як уже правильність людського зору порушується. А досить це місце чимось збудити, стурбувати, подразнити, як людині починає здаватися, що вона щось бачить. Це пояснюється особливо будовою мозку.

ОСОБЛИВА БУДОВА МОЗКУ

На поверхні людського мозку є речовина сірого кольору, яка оповиває весь головний мозок з усіх боків наче корою. Ця сіра речовина так і зветься — корою головного мозку. Сама ж товща мозку являє собою речовину білого кольору.

Розглянувши у мікроскоп тонку пластівку, вирізану з сірої кори мозку, можна побачити, що ця кора має складну будову. На малюнку видно круглі і трикутні грудочки особливої форми, одні більші, інші менші, В мозковій корі їх дуже багато. їм дано назву клітинок. Ці клітинки мають особливі відростки, схожі на вусики. Одні з таких відростків дуже довгі, а інші короткі, як це показано на малюнку. Довгий відросток схожий на дуже тонку ниточку або волокно.

З отаких нервових ниточок і утворено очний нерв. У цьому нерві безліч таких ниточок» складених уздовж одна поряд з іншою. Кожне волоконце нерва іде в око від якоїсь клітинки, що міститься в сірій речовині (корі) головного мозку, в центрі зору. По таких ниточках — волокнах і передається з ока в клітинки те, що людина бачить, а там уже ніби відбивається все бачене.

З таких клітинок складається сіра кора головного мозку, а біла товща його створена головним чином з самих ниточок — нервів. У корі людського мозку є щонайменше 14–15 мільярдів нервових клітин. Зрозуміло, вони дуже маленькі, і простим оком їх не побачиш.

ЯК І ЧОМУ МИ ЧУЄМО

Було вже сказано, в чому полягає суть людського зору, Подібно до цього побудовано і людський слух.

Кожен знає, що людина чує вухами. Від ушей ідуть нерви до головного мозку. В головному мозку є такі місця, до яких ідуть нерви від ушей. Ці місця в мозку звуться центрами слуху і містяться в сірій корі головного мозку, біля скронь. Слухові нерви, як і очні, теж закінчуються в сірій корі головного мозку. Волоконця нервів ведуть до клітин і передають туди нервове збудження. Від того в них відбуваються якісь внутрішні зміни; ці зміни залишають сліди. Так у клітинах зберігається те, що людина чує.

Щоб людина могла чути, має бути здоровий головний мозок у тому місці, до якого ідуть вушні нерви, тобто в центрах слуху. Без головного мозку вухо не може чути, подібно до того як око не може бачити.

Траплялись, наприклад, такі випадки: зовсім глухі бабусі, які давним-давно оглухли, раптом починали чути голоси. їм здавалося, що хтось розмовляє з ними, співає, свистить. Лікарі детально дослідили вуха таких бабусь. Виявилось, що вуха в них хворі, зовсім зіпсовані застарілою хворобою. А бабусі все-таки чули, причому чули таємничі голоси, яких насправді не було. Чому так? Та тому ж, чому і сліпий офіцер бачив видіння.

Ці голоси звучать не у вухах, а в мозку. Але чому вони можуть так звучати? Бо в клітинах мозкової кори збереглися до старості сліди і відбитки тих змін, що сталися в них завдяки збудженню мозку звуками, які чули бабусі, коли їхні вуха були ще цілком здоровими.

Отже усе почуте доходить через вухо до мозку і там відбивається. Іншим разом сама людина не знає і не відчуває, що саме в неї в мозку відбилось.

Ось, наприклад, які іноді бувають дивовижні випадки.

В Англії років сорок тому в одній родині була служниця — неписьменна двадцятилітня дівчина. Одного разу вона захворіла на пропасницю. У неї почалась сильна гарячка, тяжкий головний біль і марення. І раптом трапилось немовби чудо: під час марення неписьменна служниця заговорила грецькою, латинською і єврейською мовами. Вона виразно вимовляла іноземні слова, та ще й проказувала їх урочистим голосом. Тут були слова з «святого письма», єврейські пророкування, грецькі вислови. Почувши все це, багато хто визнав хвору дівчину за святу, а те, що вона говорила, за «одкровення боже». Але лікарі розміркували інакше. Вони вирішили дослідити, як і чому могло відбутися таке дивовижне явище. Навели про дівчину точні довідки. Узнали всі обставини її хвороби. І ось що з’ясувалося. Колись ця дівчина виховувалась у старого священика. Вона пробула в нього багато років, аж до його смерті. Священик любив після обіду прогулюватись по кімнаті, суміжній з кухнею, і голосно читати грецькі, латинські і єврейські книги. Лікарі записали ті слова, які вигукувала хвора служниця. Потім запитали у дружини священика, які саме книги любив читати її чоловік. Відшукали ті книги. І що ж виявилось? У книгах цих знайшлись ті самі слова і промови, які говорила під час марення хвора дівчина.

Отже, колись у дитинстві вона чула їх. Звуки попали до неї у вуха і викликали збудження вушного нерва. По вушному нерву це нервове збудження пішло далі, до мозку, і там збереглись його сліди на багато років. Під час хвороби прилинула кров до тих клітинок мозку, де зберігались спогади про колись почуте. Від приливу крові ці спогади ожили, і служниця заговорила мовами, яких сама не розуміла. Отже в мозку немовби відбивається само собою все, що людина чує[19].

ЯК І ЧОМУ ЗА ДОПОМОГОЮ МОЗКУ ЛЮДИ ПІЗНАЮТЬ УСЕ НАВКОЛИШНЄ[20]

Подібно до цього зберігається і ніби відбивається в мозку все, що людина бачить, чує, нюхає, обмацує, пробує язиком. Уже зазначалося, що в головному мозку в його сірій корі є особливі місця, або центри. На малюнку показано центри: зоровий (4), нюховий (2); так само є в мозку і центри дотиковий, слуховий (3), руховий (5), мови (1) тощо.

Коли людина щось відчуває — значить, у неї збуджений або подразнений якийсь центр у мозку. Коли людина бачить — у неї збуджений зоровий центр; коли людина чує—у неї збуджений слуховий центр; коли щось сприймає дотиком — дотиковий центр тощо. Але жоден з цих центрів не діє сам собою, тобто коли до нього не доходять ззовні якісь збудження або подразнення. Звідки ж приходять усередину мозку до різних центрів всілякі подразнення? Ззовні. Відбувається це так: до зорового нерва подразнення ідуть від очей, до слухового — від вуха, до дотикового — від шкіри, до нюхового — від носа. В оці, у вухах, в шкірі є нерви. Світло і кольори подразнюють нерви зорові; всілякі звуки подразнюють нерви вушні; від їжі і питва подразнюються нерви язика в роті; різних запахів — нерви шкіри всередині носа; від рухів тіла — нерви м’язів. Отже, завжди буває так, що спочатку подразнюються кінцівки нервів. Від таких зовнішніх подразнень нерви збуджуються. Ці збудження передаються далі, в мозок, і доходять до того чи іншого центра. Як тільки збудження дійшло до центра — людина починає відчувати. Отже, в нервових клітинах центра відбулися якісь зміни[21]. Людина відчуває світло, запах, звук, тепло, холод. Усі ці відчуття можуть зберігатися довгий час і при нагоді оживати. А коли вони оживають, людина починає бачити, чути і сприймати дотиком те, що бачила, чула і відчувала на дотик задовго перед цим.

Збудження, що дійшло до центрів, залишають там якісь сліди, а ці сліди зберігаються. Через це не пропадають остаточно і відчуття, вони теж запам’ятовуються. Пам’ять — це, виходить, слід того, що дійшло до певного центра. Кожен знає, що пам’ять може зберігати з року в рік цілий ряд найрізноманітніших відчуттів, колись пізнаних людиною. Вони постійно, кожного дня оживають у нашому мозку. Всяка людина добре знає це, коли каже: «Я згадав ось те й ось те», «Це мені нагадало оте».

Але чому всі ці відчуття і спогади можуть виникати разом? Чому людина може в один і той час і бачити, і чути, згадувати відразу цілі складні картини минулого, а не одне тільки якесь відчуття? Це відбувається тому, що всі наші центри — зору, слуху, нюху, дотику та інші — не лежать окремо один від одного, так само як не лежать окремо і ті клітинки, з котрих ці центри складаються.

Як уже було сказано і показано на малюнку, кожна клітинка має безліч відростків, схожих на щупальця або вусики. Такими відростками клітинки з’єднуються одна з одною. По цих відростках подразнення передаються від одних клітинок до інших.

Крім того, від однієї частини мозку до другої прокладено нервові ниточки — волокна. За їх допомогою один бік мозку з'єднується з протилежним, одне його місце — з іншими місцями. Так, наприклад, те місце, куди ідуть нерви від ока, з’єднується з місцями, куди ідуть нерви від ушей, язика, носа, шкіри. Отже, всі враження, які приходять у мозок ззовні, тобто через очі, вуха, шкіру, ніс, язик, не лишаються в мозку окремо одне від одного. Вони немовби зливаються, з’єднуються між собою. Завдяки такій будові людина може мати уявлення про будь-яку річ, що її вона бачить, чує, нюхає, сприймає дотиком, куштує і пізнає різними способами, різними органами чуття.

Ось, наприклад, апельсин. Він круглий, має оранжевий колір, кисло-солодкий смак, приємний запах. На дотик він трохи шорсткий і круглий. Усе це різні відчуття від апельсина, і виникають вони в нас завдяки різним враженням, які стікаються в людський мозок: одні через очі, другі через язик, треті через ніс, четверті через руки, що його обмацують. Усі ці враження завдяки будові мозку з’єднуються між собою і складають одне ціле, Так і утворюється з них у мозку сприйняття того, що людина називає апельсином. Апельсин чи якась інша річ — це не що інше як відчуття, котрі надійшли в мозок у різний час і об єдналися в одне[22].

Так само складаються в людському мозку й інші відчуття. І все, що людина знає, її знання про навколишній світ утворювались і утворюються саме так і ніяк інакше. Кожну секунду різні враження, а отже, і різні відчуття течуть у людський мозок справжніми потоками. Течуть через очі, вуха і через усі інші органи чуття. Вони можуть складатися мільйонами мільйонів різних способів. Складатись і зберігатись. Велика кількість їх є в кожній людській голові. Саме з них і складається все багатство людського розуму.

ЯК І ЧОМУ ЛЮДИ ВВАЖАЮТЬ ОДНЕ ЗА ІНШЕ

Але отут і трапляються і труднощі, і плутанина, і навіть великі помилки.

Справа от у чому: в кожній людській голові вже є великий запас різноманітних вражень, запас усього того, що людина бачила, чула і взагалі зазнала. Ці запаси зберігаються. Та ось людина бачить, чує або взагалі відчуває щось нове. Одразу ж це нове йде в її мозок. Але ж там уже міститься те, що прийшло раніше від цього. А раніше прийшло, зрозуміло, не те саме, що приходить знову. Тому люди раз у раз вважають нове за старе, невідоме — за відоме.

Ось, наприклад, про які випадки розповідають мандрівники.

На одному острові тубільці вперше побачили корабель під вітрилами. Вигляд корабля вперше дійшов до їхнього мозку. Там досі не було нічого подібного.

Тубільці здивувались: що ж це таке? Чи то човен, чи то птах з білими крилами? їм здавалося, що корабель більше схожий на птаха. Його вигляд нагадав їм не човен, а птаха; і їм здалося через те, що корабель справді подібний до птаха. Іншими словами, ознаки корабля злились у голові тубільців з ознаками птаха. Так вони і назвали його «плаваючим птахом». На іншому острові тубільці, побачивши вперше коня, назвали його «свинею, яка носить людину».

Отже, можна змішати безліч різних речей між собою. Так воно часто і буває насправді з кожною людиною. Люди весь час вважають одне за інше. Наприклад, вдалині видніється башта. Один гадає: «То в’язниця, замок». Другий гадає: «То палац». Третій гадає: «То церква». Чому ж вони так думають? Адже з самого тільки вигляду башти ще нічого не можна визначити. Так люди думають тому, що в голові в них уже є запас інших подібних образів; адже бувають башти і в палацах, і у в’язницях, і у церквах. От на підставі вже баченого люди вирішують і про те, що вони бачать уперше. А вирішуючи так, зрозуміло, легко і помилитися. Помилки бувають, причому навіть дуже часто.

Іноді за старим люди зовсім не бачать нового: вони бачать не те, що перед ними, а те, що в їхній голові.

Був, наприклад, такий випадок. Якось дивились на місяць у підзорну трубу священик, військовий і дама. Труба була не дуже хороша, і крізь неї можна було розглядіти тільки якісь плями на місяці. Що ж це за плями? Придивився до них священик. Йому здалося, що він бачить якусь старовинну церкву. Глянув на ті самі плями військовий. Йому здалося, що перед ним укріплений замок, стіни і бастіони. Подивилась на ті самі плями дама. їй здалося, що вона бачить красиву альтанку, а в альтанці — двох закоханих. З цього прикладу видно: хто про що гадав, той те і побачив; у кого що було на думці, тому те саме привиділось і на місяці. Але чому ж привиділось? А тому, що плями на місяці справді були неясними, невиразними, нерозбірливими. Щоб вирішити, що вони зображують, мимоволі довелося до баченого додати дещо своє. Отож кожен і додав, доповнив по-своєму. Але чим же саме довелося доповнювати? Тим, що було вже раніше в голові. Це цілком природно. А, кінець кінцем, виявилось, що кожен побачив те, чого немає.

Таке саме буває на кожному кроці з кожним із нас. Усі ми раз у раз доповнюємо все, що бачимо. Дехто доповнює більше, дехто менше, один так, другий інакше. Але без доповнення рідко коли обходиться. Іноді за доповненнями не можна розглядіти те, що було насправді. Саме це і сталося з тими, хто колись слухав статую Мемнона, що співала. З цієї статуї чути було якийсь звук. Який саме? Звук був не зовсім ясний, і в усякому разі важко було розібрати, на що він схожий. Тому кожен, хто чув цей звук, сприймав його не таким, яким він був насправді, а робив до нього свої різноманітні доповнення. Одному здавалося, що це стогін. Другому — дзвін. Третьому — ніби лускається струна. Словом, до того, що було чути, кожен робив свої власні доповнення. І робив їх зовсім не навмисно, а нерідко сам того не усвідомлюючи.

Бачачи перед собою щось не зовсім ясне, людина не може не робити своїх доповнень. Ці доповнення самі собою з’являються, оживають у голові. А коли вони ожили, людина мовби бачить їх на власні очі.

Ось, наприклад, такий випадок. На одному кораблі був кульгавий кок. Під час плавання кок помер. За морським звичаєм, його зашили в парусину, прив’язали до ніг гарматне ядро і кинули у воду. Минуло кілька днів. Серед матросів пішли чутки, що «душа» кока десь ходить поблизу. Як відомо, марновірні люди іноді говорять так про кожну померлу людину. Певна річ, для тих, хто вірить у ці чутки, вони страшні, а страх має великі очі. Одного разу пішла по кораблю чутка, що мертвий кок іде по хвилях позаду корабля. Матроси кинулись на щогли, щоб подивитися: невже це правда? Глянули вдалину і бачать: справді, за кораблем шкутильгає кок. Він іде прямо по воді і все шкандибає, все шкандибає. Матроси висипали на палубу. І всі бачать: іде мертвий кок по воді. І ходу його пізнали, тому що він кульгав якось особливо, бо одна його нога була коротшою за другу. Корабель іде швидко, а мертвий кок ще швидше. Ось він уже наздоганяє корабель. Матроси жахнулися, всі на нього дивляться і всі його бачать. Безперечно, це він. Його голова, його матроська одежа. Нарешті, кок підійшов досить близько до корабля.

І що ж виявилось?

Це був не кок і навіть зовсім не людина, а звичайнісінький плавучий уламок старого корабля, що зазнав катастрофи.

Але чому ж у такому разі матросам здалося, що то кок? І чому ж так обманулася не одна якась ляклива людина, а всі матроси й офіцери, що були на кораблі? Ось у цьому саме і полягає найцікавіше. Всі так обманулися, бо бачили не тільки те, що було в них перед очима. Перед їхніми очима був уламок щогли, який гойдався на воді. До цього вони додали те, що було в них у голові. А там був образ недавно померлого кока. Він стояв у пам’яті кожного немов живий. Саме його і нагадав плавучий уламок корабля. А коли образ кока пригадався, він і доповнив собою те, що було видно. І це вийшло само собою і до того ж так, що жодна людина не могла відокремити те, що в неї перед очима, від того, що в неї в голові,— іншими словами, відокремити те, що було, від того, що вдавалось. Усім матросам на кораблі здавалося, що вони справді бачать привид. Ніхто з них не мав у цьому сумніву: адже вони його бачили, причому бачили па власні очі. І всі матроси були здоровими людьми, зовсім не божевільними. Ну а коли б хвилі понесли уламок кудись від корабля? Ну, а коли б ніхто не роздивився, що це таке? Зрозуміло, тоді в матросів так би і лишилась тверда віра в те, що вони бачили привид. І тоді б вони сказали: «Ми бачили душу померлого. Виходить, і справді душа відокремлюється од тіла і може блукати по світу». Хто б їх тоді переконав, що це помилка?

Так і виникло серед усіх народів безліч розповідей про видіння і привиди. Траплялось, що люди вважали звірів за бісів, хмари за бісів, хмари за ангелів. Так само з’являлися до людей «святоугодники», «божа мати». Подібних розповідей багато ходить серед віруючих. І ось що дуже цікаво: кожен віруючий бачить неодмінно своїх власних богів і своїх власних святих, тобто тих, у яких вірить і які в нього в голові і в пам’яті.

Бували і бувають такі випадки: до одного буддійського святого з’явився сам Будда. Прийшов і сів у нього в кімнаті. Сів і сидить у темному кутку. Буддійський святий розповів про це видіння англійцям, які проживали недалеко від нього. Ті пішли в житло до святого, щоб дослідити всі обставини видіння. І ось про що вони дізнались: буддійський святий бачив Будду в тому самому вигляді, в якому його зображено в сусідньому храмі. Перед тим як побачити Будду, святий постійно і довго мучив свою плоть багатоденним постом. У житлі святого, в тому самому кутку, де з’явився Будда, висіла одежа. Вона так була розвішана, що трохи нагадувала одяг Будди. Завдяки цьому у пам’яті і виникло зображення Будди. От святий і побачив Будду в своєму житлі, причому побачив на власні очі, як матроси бачили мертвого кока. І ніхто не міг переконати святого, що ніякого видіння не було і бути не могло. Так само бачили видіння «святі» різних країн і віросповідань, причому за таких чи подібних обставин.

У чому ж полягає головна суть усіх таких видінь?

ЯК ЛЮДИ БАЧАТЬ ТЕ, ЧОГО НЕМАЄ

Такі видіння зовсім не обман з боку тих, з ким вони трапляються. Будова мозку, відповідний настрій людини, певні навколишні обставини не можуть не викликати таких видінь. Видіння — теж явища природи, а не чудеса. їх причина полягає в будові людського мозку і в тих запасах різноманітних вражень, які є в мозку.

Але бувають випадки і складніші, а тому ще дивовижніші. Ось що розповідає, наприклад, учений, академік Ніколаї:

«Сталося це зі мною 24 лютого 1891 року, після того, як я з кимось дуже посперечався і розпалився. Голова моя стала гарячою, тому що кров прилинула до неї. Раптом я побачив мерця. Він був за десять кроків од мене. Я зупинився мов укопаний, а мрець стояв передо мною. Я не рухався, мрець теж був нерухомий. Так ми стояли один перед одним хвилин вісім. Потім видіння зникло. Але о 4 годині пополудні воно повторилось. Другого дня мрець знову з’явився, зник, а замість нього я побачив безліч інших видінь. Усе це були люди, то знайомі, то незнайомі. Це були чоловіки і жінки, які заклопотано кудись поспішали. Потім з’явились люди верхи на конях. У їхніх поглядах, зрості й одягу не було нічого особливого, вони тільки здавались більш тьмяними, ніж звичайно. Тижнів через чотири видінь стало більше. Вони почали розмовляти між собою, звертались до мене і виголошували маленькі привітні промови». Лікар поставив академікові п’явки; кров відхлинула од голови, і йому стало краще. Рух привидів дедалі уповільнювався. Через якийсь час вони почали тьмяніти і стали ще більш туманними. Привиди неначе змішувалися з повітрям і незабаром зовсім зникли.

Чому ж Ніколаї бачив їх?

Привиди — це теж відбитки, які ніби ожили! В клітинки мозку вони давним-давно ввійшли через очі, як це буває завжди. Колись Ніколаї бачив усіх цих людей. А під час приливу крові до голови ожило давно бачене[23].

Але трапляється і таке. Бачене в різний час і в різних місцях змішується між собою.

Ось що розповідає один лікар: «Якось пополудні я дивився на гору Рігі-Кульм, у Швейцарії. Дивився на неї то неозброєним оком, то в підзорну трубу. Я напружував очі хвилин десять. День був ясний. Вершини гір були то фіолетові, то бурі, то темно-зелені. Мої очі втомились. Я відвернувся од гір і пішов додому. Раптом я побачив перед собою близького друга, якого в цей час зовсім не було в Швейцарії. Друг стояв передо мною, але був мертвий. Він стояв жовтий, з зеленкуватим полиском і не рухався.

Я подивився на нього і відразу збагнув, що це за видіння. Напередодні вночі я бачив уві сні цього самого друга. Бачив сон і забув. Тепер його образ ожив у моєму мозку. Зрозуміло, це сталося тому, що я дуже довго дивився в підзорну трубу, мої очі і мозок втомилися від цього, а спогад про друга ожив. Але чому ж я побачив його мертвим? І тут справа проста. Від того, що я довго дивився на гори, осяяні сонцем, мої очі довго застилало жовтувато-зеленувато-сірим кольором. А це і є колір мертвого тіла. Саме так і було забарвлене обличчя мого друга, що з’явився переді мною. Вигляд друга і колір наче склались між собою».

Нерідко буває, що так складається бачене в різний час і в різних місцях, а склавшись, ніби оживає. З двох зображень утворюється одне, складене з них. Бачила колись людина рибу, бачила жінку. З цього баченого в мозку може скластися напівриба-напівжінка, якої ніколи не було і не може бути. Таких складних зображень є дуже багато в кожній голові. Так, наприклад, зображення ангела склалось теж з кількох образів: волосся в нього — як у жінки, обличчя — як у дитини, крила — як у лебедя. В такому вигляді звичайно і зображають ангелів на іконах та картинах у всіх народів. Навіть у давнину їх так зображали ассірійці, і греки, і римляни. До таких зображень ангелів звикли всі люди. За багато тисяч років, певна річ, до них можна звикнути. Завдяки цій звичці люди бачать ангелів такими і у видіннях. Усі ці видіння — ті ж спогади. Пригадується зображення ангела, бачене на якійсь картині. Зрозуміло, його при цьому ще трохи переробляють, бо воно складається з іншими спогадами.

Подібно до цього буддистам і магометанам з’являються їхні боги і духи. Віруючі уявляють їх такими, якими їх звичайно малюють або ліплять у рідній країні. А малюють і ліплять богів такими, якими уявляють. Так бувало і буває завжди і в усіх народів.

Подібно до цього створили і зображення диявола, або злого духа. Він з’являється у видіннях звичайно таким, яким його малюють. Людина бачила цапа з рогами і бачила людей. З цього баченого складається напівцап-напівлюдина — небувала істота з ратицями і рогами. Трапляється, що цю істоту наділяють ще цупким хвостом, баченим у мавпи, кігтями, баченими в лева, блискучими очима, баченими у вовка. З такої суміші виходить щось потворне й огидне. Хто ж може бути таким бридким і відворотним? «Злий дух», «нечиста сила», «диявол».

А в злого духа вірять усі релігійні люди, не виключаючи і християн. Чому вірять? Тому що кожна людина з власного досвіду знає, що на світі є не тільки добро, а й зло. Добро — це щастя, втіха, а зло — нещастя і страждання. Тут одностайні всі релігії, навіть найбільш дикі і стародавні. Зло і є для них «злий дух».

Віра в нього дуже стародавня. В своїх видіннях люди різних релігій бачать іноді і злого духа. Зрозуміло, він існує насправді тільки в голові як складене зображення. Але іноді може здаватися, що таке зображення не лише в голові. Це залежить від стану здоров’я, зокрема головного мозку, від настрою людини і від зовнішніх обставин. Подібно до того як бачать мерців, люди можуть бачити і диявола.

Таким же чином люди бачать і своїх богів, і святих, і багато чого іншого, залежно від того, що у кого в голові[24].

ЯК І ЧОМУ ЛЮДИ ЧУЮТЬ І ВІДЧУВАЮТЬ ТЕ, ЧОГО НЕМАЄ

Буває ще так: люди не лише бачать, але й чують те, чого зовсім немає і бути не може.

У харківській лікарні був один хворий, який стверджував, що бачить і чує нечистих духів. В його вухах постійно лунали їхні голоси— погрози, крики, свист. І він справді чув і навіть бачив їх. Одного тільки він не розумів: що це не перед ним, а всередині нього.

А ось ще випадок, про який розповідає один німецький лікар. Якийсь хворий казав йому, що весь час чує голоси. «Я чую голоси. Я справді чую їх. Як це робиться — не знаю, але вони для мене такі ж очевидні, як і ваш голос».

Чув голоси, що линули з неба, і Магомет, і інші віровчителі.

Чому ж вони їх чули? Тому що їхній головний мозок був нездоровий і діяв неправильно. Ті місця його, де кінчаються нерви, що йдуть від ушей, були нездорові і чимсь дуже збуджені, подразнені; наприклад, надмірним приливом крові до цього місця. З тієї ж причини, з якої виникають видіння, буває чути і голоси, навіть серед мертвої тиші.

Якась хвора запитувала лікаря: «Я чую, в обидва мої вуха хтось шепоче. Якому голосу я повинна коритися? В праве вухо мене примушують вимовляти богохульні і непристойні слова, а в лівому вусі я чую ніжний голос, що благає не піддаватися спокусам сатани».

В 1867 році один монах розповідав, що до нього весь час з’являється святий Макарій і обдає його своїм запахом. Монах ясно відчував цей запах. Він був надзвичайно приємний, тонкий, хороший, трохи схожий на запах конвалій. Але інколи під запах святого Макарія підроблявся і диявол. Іноді монах відчував і справжній диявольський запах, схожий на гидкий чад. Іноді ж давав себе відчути сам спаситель. Від нього йшов дуже тонкий запах, схожий на запах трояндового масла.

Був у харківській лікарні хворий, якому здавалося, що при кожному подиху вітерця на його шкіру сиплеться пісок, каміння і дрючки. Іншому здавалося, ніби ноги його і руки стали такі важкі, що він не може їх підняти. Але іноді траплялось зовсім навпаки: ноги і все тіло ставали надмірно легкими, так що не заважали навіть літати. Одному матросові здавалося, що якісь жінки сиплють на нього тютюн, і від цього він шаленів.

З цих прикладів видно, що всі людські органи чуття мають свої галюцинації, і обмани різних почуттів трапляються то кожен окремо, то всі разом.

ВИДІННЯ ОРЛЕАНСЬКОЇ ДІВИ

Буває і бувало дуже часто: з’являється видіння, і воно розмовляє — відповідає, сперечається, лає. І все це відбувається так явно і виразно, ніби насправді. Пророк Магомет, наприклад, розмовляв з архангелом Гавриїлом. Бачив свого бога і Заратуштра, і Саббатай Цеві, і Аполлоній Тіанський.

А хто не чув розповіді про Орлеанську діву, Жанну д’Арк, яка жила понад 500 років тому і звільнила Францію від навали іноземних ворогів — англійців? Орлеанська діва, сидячи під крислатим дубом, багато разів бачила ангелів, що спускалися з неба, і чула їхні голоси. Вона бачила і богородицю з немовлям Ісусом на руках. Дівчина часто чула чийсь наказ: «Дочко господа, іди, іди, іди, — я тобі допомагатиму. Іди!»

Одного разу перед нею з’явилась хмара, а з її середини Жанна почула голос: «Жаніно, ти повинна змінити своє життя і зробити чудове діяння. Небесний цар обрав тебе для спасіння Франції. Англійці вигнали короля Карла з його володінь. Допоможи і підтримай його. Ти надінеш чоловічу одежу, візьмеш зброю, станеш на чолі війська і будеш керувати всім». Жанна упала на землю, а видіння зникло. Але незабаром воно знову повернулось, тільки в іншому вигляді. Цього разу Жанна побачила архангела Михаїла, а разом з ним — святу Катерину і святу Маргариту, які з тих пір почали часто відвідувати Жанну і розмовляти з нею. Вона їх бачила, вона чула їхні голоси, ніжні й приємні.

І ось що є ще надзвичайним: Жанна доторкалась до своїх власних видінь, обнімала і цілувала їх і відчувала тонкий запах, що йшов від них.

Як же це Орлеанська діва могла сприймати на дотик і чути носом те, чого немає? Так само, як вона бачила і чула те, чого теж не було. Все це містилося тільки в її голові. А голова її пашіла, душа була збентежена. Жанна багато думала про врятування Франції, багато молилась, весь час ходила до церкви і цілими годинами простоювала перед іконами богоматері, святих Катерини і Маргарити. Вона постійно бачила їх перед собою. Кінець кінцем, дійшло до справжніх видінь. Жанна почала бачити, чути, нюхати, сприймати на дотик те, чого не було. І ці видіння з’являлись до неї аж до самої смерті. Навіть перед смертю Жанна казала: «Я бачила архангела Михаїла і святих, бачила на власні очі, так же ясно, як бачу вас. І коли вони пішли від мене, я плакала, і мені дуже хотілося, щоб вони взяли мене з собою».

Що ж вийшло з хворобливих видінь Жанни? Немовби справжнє чудо: проста сільська дівчина звільнила цілу державу від чужоземних ворогів. Сталося це так.

Все те, що було наказано під час видінь, Жанна виконала. Завдяки видінням її дух дуже піднявся. Віра зробила його міцним і могутнім. А народ і воїни, дивлячись на Жанну, теж увірували всією душею, що вона каже цілком щиро — не бреше і не обманює. Віра Жанни передалась народові і війську. Жанна очолила його, запалила воїнів, перемогла англійців, укріпила короля Карла на його троні — словом, виконала все, що їй було наказано. Але після цього в одній невдалій битві вона попала в полон до ворогів короля, а ті продали її англійцям. Жанну посадили в тюрму, потім судили і присудили скарати на смерть — спалити її живцем на вогнищі.

Але і в тюрмі Жанні, як і раніше, з’являлись всілякі видіння. Одного разу з нею розмовляв там архангел Гавриїл. Чула вона знову і голоси святих Катерини та Маргарити. Вони навіть підтримували Жанну під час допитів і катувань. Інколи святі приходили до неї на її заклик, а іноді й без нього. Святі з’являлись до Жанни і тоді, коли вона спала. їхні голоси будили дівчину. Святі ж навчили її, що відповідати суддям і катам. А коли Жанна молилась і просила бога послати до неї святих, Катерина і Маргарита одразу ж з’являлись. Але іноді вони ішли від Жанни, щоб запитати в самого бога, що дівчина має казати на суді, а потім повертались до неї з відповіддю. «Сприймай усе з радістю, — радили святі Жанні.— Не втрачай надії в своїх стражданнях. Ти ввійдеш, нарешті, в царство небесне». Так про все це розповідала сама Жанна, і розповідала цілком щиро, тому що все це справді бачила і чула. Її слова записано в судових протоколах того часу.

Бачила Жанна і злих духів. Але це бувало значно рідше.

З цієї розповіді ясно, що видіння Орлеанської діви дуже схожі на видіння різних святих. У житіях усіх святих неодмінно розповідається про якісь видіння. Відомо, в святих вірять не лише християни, а й буддисти, і магометани, і люди інших віросповідань.

Але бачать видіння не тільки «святі». Це буває навіть з найбільшими «грішниками». Та й взагалі це може статися з кожним, тому що головна суть справи тут не в «святості» і не в «таємничих силах», а в певних обставинах. Є вони — значить, будуть і видіння. А головні обставини полягають у будові і в роботі людського мозку, як про це було вже сказано.

ЩО ТАКЕ ВИДІННЯ У СНІ

У старовинних книгах розповідається, що «сили небесні» і «сили пекла» часом з’являлись людям і під час сну. Так само вони нібито з’являються і тепер. Усілякі видіння виникають у сні, причому бувають вони з тих самих причин, що і наяву.

І справді, що значить бачити сон? Сон — це спогад сплячої людини про щось колись бачене, почуте і пережите. Який же саме спогад? Неправильний, спотворений. Те, що людина бачить у сні, вона бачила колись і наяву, тільки не відразу, а частинами: дещо тут, дещо там. Можливо, дещо почула від інших людей, дещо вичитала з книг. Уже зазначалося, що в кожному людському мозку є наче сліди, або відбитки, всього баченого і почутого і взагалі пережитого. Ці сліди ніби зберігаються в клітинках мозку, і завдяки їм і складаються всі єни. Але як саме вони складаються? Це відбувається незалежно від людини, тобто від її волі і розуму. Наприклад, людина бачила золотий колір в одному місці, дерево в другому, жабу в третьому. І от у сні людина бачить золоте дерево, на якому ростуть замість яблук жаби. Чому приснилась така нісенітниця? Тому що так склався сон із того, що було бачено раніше частинами.

У сні людина часто бачить також здійснення своїх бажань, які наяву іноді ясно і не усвідомлює. Хлопчик захотів суниць, але йому не дали, і от у сні він бачить, наче й справді їсть суниці. Часто людині сниться і те, чого вона боїться, хоча наяву вона всіляко намагається побороти цей страх або те, що повинно, за її передбаченням, трапитись, але чого ще немає. Із усього цього складаються наші сни. В них немає нічого такого, чого частинами не було б раніше в нашій свідомості наяву.

Людські сни тим і відзначаються, що в більшості випадків вони складаються (безглуздо і неправильно. Тому у сні може приснитися що завгодно, залежно від запасів, які є в мозку.

ЩО ТАКЕ ВІЩІ СНИ

Проте кажуть, що деякі сни мають особливий смисл, бо вони — віщі і пророчі. Ці сни, кажуть, можуть пояснювати минуле і провіщати майбутнє, тобто те, що приховано від людини наяву.

Про такі віщі і пророчі сни розповідається в багатьох старовинних і священних книгах. Там сказано, що ці сни — теж одкровення богів і інших таємничих сил. Так, наприклад, колись за часів Йосифа Прекрасного єгипетський фараон бачив кілька пророчих снів.

Трапляється, що і ми бачимо сни, які ніби збуваються.

Так, наприклад, розповідають про одного мудреця, наче замолоду він бачив у сні, що їсть хліб, вмочуючи його в мед. Після цього він зайнявся філософією, став мудрим і цим здобув велике багатство, а коли постарів, то казав про себе, що той сон був не простим, а віщим. Мед, який він бачив, означав «насолоду пізнання», а хліб — «багатство і достаток». При такому тлумаченні виходить, що сон немовби і справді збувся.

Про другу людину розповідають, що вона бачила у сні, ніби її палицю поламано. Незабаром після цього вона захворіла и окривіла. Тоді тільки вона зрозуміла, що означав її сон. Палиця — означало достаток і здоров’я; зламалась палиця — означало, що людина збідніла і захворіла. Тобто виходить так, що ця людина неначе бачила те саме, що потім відбулося. Вона дуже журилася і сумувала, її гнітило те, що вона стала калікою. І людина ця багато думала про свій сон. Але ось одного разу вона знову побачила у сні свою поламану палицю. Незабаром після цього людина одужала і вже не шкутильгала. Тоді вона пішла до відгадувача снів і запитала, що означає цей сон. «Це сон віщий, — відповів снотлумач. — Боги у сні повідомили тебе, що палиця тобі більше не знадобиться».

ВІЩІ СНИ — ЗНАЧИТЬ ПЕРЕТЛУМАЧЕНІ СНИ

Із цих прикладів видно, що всякий сон можна перетлумачити так і сяк. Кожен сон можна зрозуміти алегорично, отже, вважати його за пророцтво. А він зовсім не пророцтво, а звичайнісінький сон, тільки розтлумачений як пророчий.

А ось який випадок трапився з Александром, царем македонським, коли він обложив фінікійське місто Tip. Сталося це понад дві тисячі двісті років тому. Годі цар Александр, як усі греки, вірив у різних богів і напівбогів. Серед напівбогів були такі, яких звали сатирами. Це були напівлюди-напівцапи. На головах у них були ріжки, а ноги — як у цапів. Такого сатира і побачив цар Александр у сні. Сатир цей танцював на царському щиті. Випадково біля царя був якийсь відгадувач снів, на ім’я Арістандр. Цар Александр покликав його і зажадав, щоб він пояснив сон. Арістандр перелякався. Він знав, що за невдале тлумачення сну його чекає царський гнів. Відгадувач снів подумав-подумав і ось що сказав цареві: «О царе, твій сон воістину пророчий, тому що сатир — означа са-тир». Слово «са» грецькою мовою «твій». «Сатир» значить «твій Тір». «Боги тобі відкривають цим сном, що ти оволодієш містом Тіроім», — сказав тлумач.

Цар Александр щиро вірив у своїх богів. Як же йому було не повірити в те, що боги можуть посилати знамення? Він повірив і в сон, а це додало цареві сили. Розповіли про чудесний сон царському війську. Воїни теж вірили в тих самих богів, у яких вірив і цар Александр. Військо зраділо, що боги на його боці. Дух воїнів піднявся. Вони навально пішли на ворогів і перемогли їх. А після того і військо, і жерці (священики), і сам цар македонський, і весь народ, і навіть його вороги фінікійці почали твердити, що боги й справді відкрили свою волю цареві Александру. Як же було після такого незвичайного випадку не вірити віщим снам, а отже, і богам?

І таких випадків було немало. Недивно, що віра в пророчі сни вкоренилася в різних народів.

ЧОМУ ДЕЯКІ СНИ СТАЮТЬ ПРОРОЧИМИ

Вірити пророчим снам — те саме, що вірити в пророцтво.

У цій книжці вже розповідалось, як і чому тримається віра в пророцтва. Їй дуже допомагає те, що пророки пророкують завжди дуже неясно, висловлюються непевними словами. Сни теж не завжди бувають ясними. Нерідко людина забуває багато чого з того, що бачила у сні: сон немовби і пам’ятається, але різні подробиці його скоро і легко зникають з пам’яті. Коли такий сон розповідають, то з непевного роблять певне. А для цього дещо додають.

І додають часто зовсім не навмисно, а самі того не помічаючи. Це ще більш полегшує тлумачення снів на пророчий лад.

Ось, наприклад, трапився такий випадок з однією жінкою. Якось вона побачила у сні, що в будинку пожежа. Ніякої шкоди вогонь не заподіяв. Але у сні жінка почула чийсь голос, який попереджав, що треба побоюватися такого-то дня і через стільки-то місяців. Жінка розповіла сон своїм рідним. Серед них була дівчина, молода і дуже забобонна. Вона з жахом почала чекати призначеного дня. Потроху всі про цей сон забули, крім марновірної дівчини. Через багато років після сну сталася така подія. Куховарка рано закрила трубу. Всі, хто був дома, дуже учаділи. Могли б учадіти і на смерть. Коли чад пройшов, дівчина сказала: «От бачите, бачите — адже сон збувся. Це сам бог попереджав тоді вас у сні; про сьогоднішній день тоді і було вам сказано». Жінка теж пригадала сон. Десь вона навіть записала, в який саме день повинно скоїтися лихо. Відшукала цей запис. І що ж вийшло: голос передвіщав зовсім не цей день, а інший, який давним-давно минув.

Буває і так. Людина бачить у сні, неначе хтось умирає чи захворює. Через деякий час і справді у когось з рідних або знайомих трапляється нещастя. Зрозуміло, це могло б статися і без будь-якого сну. З другого боку, і в такому сні немає нічого незвичайного. Але все-таки віруюча людина каже: от саме це і передвіщав мій сон. Але як довести точно і цілком певно, що сон віщував саме це? Як довести, що це справді був сон «віщий», а не звичайнісінький? Довести це не можна. І ось забобонні люди вірять.

Так само траплялось і з пророцтвами. Наприклад, якийсь пророк передвіщає війну, або голод, або мор. Але в якому саме році і в якій країні вони можуть статися, — про це пророк звичайно мовчить або каже неясно. Минають після цього сотні і тисячі років. За такий довгий час як не бути десь війнам, неврожаям або хворобам? І ось коли вибухає якась війна або скоїться інше народне лихо, віруючі люди кажуть: «Оце і передвіщав такий-то пророк». Трапляється через деякий час друге таке саме лихо в тій чи іншій країні, — і віруючі люди знову кажуть: «Саме його і передвіщав той самий пророк». Так вони кажуть про третє і четверте нещастя і в тій, і в цій країні, самі того не помічаючи, що пророцтво нічогісінько не варте. Приблизно так тлумачать і пророчі сни.

Але бувають і такі сни, які насправді збуваються.

Так, наприклад, якийсь студент, готуючись до екзамену, побачив у сні, що він буде професором у тому самому університеті, де він навчався. Це насправді і здійснилось через десять років. Чому так сталося? Тому, що студент бажав стати професором і прагнув до цього; людиною він був наполегливою і, кінець кінцем, добився того, чого бажав. Отже, у сні студент бачив своє власне бажання, а бачив він його тому, що дуже багато про це думав. Усе це цілком природно і може статися без будь-якого втручання «таємничих сил».

Був ще такий випадок. Людина побачила у сні заручини між двома своїми знайомими. Вони незабаром і відбулися насправді. Чому ж приснився такий сон? Тому що ця людина спостережлива. Вона давно підмітила, що йшлося до заручин. Її спостереження засіли десь у мозку, а у сні випливли. Приснився немовби віщий сон. Але і в ньому немає нічого таємничого.

Нерідко сновидіння нібито передрікають смерть близьких людей, причому віщують навіть дуже точно. Але коли саме це буває? Тоді, коли йдеться про людей не зовсім здорових.

Трапився, наприклад, такий випадок: один офіцер бачив у сні, що з його генералом стався удар. Генерал цей був людиною гладкою і повнокровною; шия у нього була товста і коротка, обличчя червоне. Він весь час сердився і безглуздо кричав на винного і невинного. Якось він нагримав і на офіцера. Той, дивлячись на нього, мимоволі подумав, що ось-ось з ним станеться удар. Ця думка міцно засіла в голові офіцера, хоча він зовсім не був пророком. Минуло кілька місяців — і ця думка ожила у сні. Минуло ще кілька місяців — з генералом і справді стався удар. Таким чином сон виявився пророчим, хоча в ньому нічого не було незвичайного.

Такі пророчі сни — зовсім не пророчі, хоч вони і збуваються, їх помічають і про них говорять. А скільки таких самих снів зовсім не збувається? їх ніхто не лічив і не лічить подібно до того, як забувають і про невдалі пророцтва. А от якби лічити усі вдалі і всі невдалі, так тоді б і виявилось: на одне вдале припадає принаймні сто невдалих; на один сон, який збувся, припадає сто таких, що не збулися. Виходить, пророчі сни виявляються пророчими зовсім випадково. Такі самі пророчі сни записано і в старовинних «священних» книгах усіх народів і всіх віросповідань — у греків, римлян, персів, індусів, магометан, християн, буддистів, китайців. І всі говорять про них як про чудеса, хоча тут і немає нічого чудесного.

ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ЧУДЕСНІ СНИ

Але бувають сни, які на перший погляд і справді можуть здатися чудесними.

Ось, наприклад, який випадок мав місце в Індії років сто тому. Як відомо, Індією тоді володіли англійці, що дуже пригнічували індійців. Унаслідок гноблення раз у раз вибухали повстання. Повставали проти гноблення то одне, то інше індійське плем’я. Якось повстало плем’я дзегіїв. Приборкати його пішов якийсь генерал Сліман. Разом з ним в похід вирушила і його дружина. Під час походу солдати зупинилися на ніч, розставили палатки. Ранком генеральша каже своєму чоловікові, що їй весь час снились мерці. Сон був такий страшний, що вона і згадати про нього не може. Палатку було поставлено біля красивого узлісся. Хтось сказав генералові Сліману, що мерці снились його дружині недаремно: там, де стояла її палатка, закопано людські трупи. Це були бідолашні індуси-дзегії, яких англійці розстріляли кілька місяців тому. Генерал Сліман наказав розкопати землю на тому місці, де стояв табір. Під палаткою генеральші солдати знайшли чотирнадцять напівзогнилих трупів.

Випадок цей підтверджується багатьма свідками. Виходить наче і справді чудо: мерці немов навмисно дали знати про себе генеральші. Нібито справді вони з’явились до неї у сні.

Але все було набагато простіше: мерців закопали в землю не дуже глибоко. Від гниття людських тіл з-під землі ішов сморід. На свіжому повітрі він був майже зовсім невідчутний, та і в палатці його теж не відразу можна було відчути. Але коли генеральша спала, запах, хоча й дуже слабкий, все-таки доходив до неї. Відчуття такого запаху подразнювало носові нерви і по них передавалося в мозок. Зрозуміло, воно справді неприємне. Завдяки йому в мозку ожили спогади про гниюче людське тіло. Генеральші під час її походів з чоловіком не раз доводилось бачити мертві тіла. Пам’ять про бачене ожила в мозку під час сну. Тому генеральша і побачила у сні мерців. Сталося це вночі тому, що під час сну генеральша нічого іншого так виразно не бачила, не чула і не відчувала. Вдень у її голові враження від запаху заглушались різними іншими відчуттями, а вночі не заглушалися. Ось чому її сон виявився наче віщим, хоча насправді в ньому не було нічого чудесного.

Був ще такий випадок. Людина побачила у сні, що її вкусив за ногу собака. Через кілька днів на цьому самому місці ноги в неї з’явилась хвороба — рак. Виходить, ніби і цей сон віщий. Але й тут сталося те саме, що з генеральшою Сліман: сплячий відчув у сні те, чого ще не міг відчути наяву. Зачатки хвороби були в нього вже тоді, коли він про неї і не гадав. Хвороба спричинила неприємне відчуття в шкірі; від шкіри біль ішов по нервах до головного мозку. Цей біль на початку хвороби був дуже малий і зовсім невідчутний. В мозку він наче глушився різними іншими відчуттями, які в цей самий час виникали в людини. А під час сну всі відчуття людини слабшають; вони наче глухнуть. А коли вони стали слабшими, тоді можна було помітити і біль від рака. Так насправді і сталося. Цим і пояснюється віщий і чудесний сон.

Виходить, ось у чому полягає таємниця віщих і пророчих снів. Сни — це ті ж видіння, тільки в сплячої людини. Виникають вони з тих же причин, що і всі інші. Щоб вони відбулися, потрібна така, а не інша будова мозку, потрібен, крім того, великий запас різних спогадів у мозку про бачене, почуте, читане і взагалі пізнане. Крім того, потрібні певні обставини, які примусили б ожити ці спогади. Все це справді трапляється, і спогади оживають — то в певній послідовності, то безладно. Інколи це трапляється так яскраво, що людина, яка бачила сон, сама не розуміє, у сні це було чи наяву.

ВИДІННЯ, ВИКЛИКАНІ НАВМИСНО

Та ось що цікаво: і видіння, і сни можна викликати штучно.

Про славетного німецького поета Гете розповідають, що він за бажанням міг викликати в своєму мозку різні видіння. «Коли я закриваю очі і трохи нахиляю голову, — так писав поет про себе, — перед моїми очима раптом з’являється якась квітка. Так, я примушую її з’явитись. Квітка починає змінювати свій вигляд. Я бачу, як вона розкривається і зсередини виходять нові квіти, що складаються то з різноколірних, то із зелених листків. Так і з’являються квіти за квітами, і всі різні. Вони з’являються доти, доки я сам бажаю цього. Іноді я бажаю, щоб переді мною з’явилося різноколірне кружальце, і воно справді з’являлось».

Відомі й інші випадки, коли люди бачили такі ж видіння, які вони бажали. Німецький лікар, на прізвище Брозіус, міг викликати за бажанням таке видіння: він бачив самого себе. Перед ним неначе з’являвся його власний двійник. Таке видіння тривало кілька секунд, а потім зникало. Власний двійник з’являється іноді й у сні. Французький учений бачив у сні самого себе, і це страшенно лякало його. Є й такі люди, які можуть бачити у сні ту людину, яку забажають. Перед тим, як лягти спати, вони посилено думають про неї, а від цього бачать її у сні. Мали місце й такі випадки. Якийсь пустельник молиться довго й старанно своєму святому, і цей святий з’являється до нього в ту ж ніч або через деякий час у сні.

Можна викликати видіння й інакше. Так, наприклад, впливає на людину вино та інша отрута. Хто п’є багато вийна, той отруюється ним. Вино входить у кров, яка розносить його по всьому тілу.

Отрута доходить до головного мозку, добирається до клітинок і дуже непокоїть, подразнює їх. Від цього оживають у людини колишні враження. Оживає спогад про бачене, почуте і пережите. Оживають картини і думки. І ось п’яна людина починає бачити видіння, або, просто сказати, марити. Спочатку п’яниця бачить, наприклад, комарів і мух, які літають у нього перед очима. Потім з’являються миші, пацюки і, нарешті, чорти. Відомо, що деякі п’яниці допиваються до білої гарячки і під час марення бачать самого сатану. П’яна людина, зрозуміло, не може відрізнити те, що є, від того, що їй здається.

Подібно до вина і спирту, діє на мозок інша отрута, наприклад опіум і гашиш. Опіум виготовляється з маку, а гашиш — з індійських конопель. Особливо сильно впливає гашиш. При отруєнні цією отрутою видіння виникають одне за одним. Наприклад, здається, що короткі відстані стають величезними, сходи, по яких іде людина, і немов підіймаються до самих хмар. Людині привиджується пекло і рай, ангели і демони. Вона відчуває, що сама стає ангелом, таким легким і ефірним, неначе за спиною відросли крила. Уявлення про час у неї зовсім сплутується: секунди здаються роками, хвилини — віками. Видіння минають одне за одним.

Дуже впливає на мозок і опіум. Щоб бачити видіння, опіум курять, як тютюн. Тисячі людей отруюються опіумом. їм здається, що вони підносяться на небо і розмовляють з богами. Куріння опіуму дає їм величезну насолоду, хоча зовсім розладнує здоров’я. Один англійський лікар спробував якось прийняти трохи опіуму, розчиненого в спирті. Одразу ж він побачив видіння. Було це так: лікар їхав морем до своєї родички і лежав на койці в каюті. Опіум він прийняв, щоб запобігти морській хворобі. Враз лікар побачив перед собою родичку, до якої їхав, і так виразно, що навіть злякався. Вона мов жива стояла перед ним. Лікар зовсім не спав. Він цілком усвідомлював, що видіння бачить завдяки опіуму. І все ж не міг одігнати його від себе.

ВИДІННЯ ВІД ХВОРОБ

Бувають видіння і від різних хвороб. Наприклад, від тифозної гарячки, від пропасниць, але найбільше від нервових хвороб і захворювання мозку. Найчастіше бачать видіння люди нервові і душевнохворі. Такими були мусульманський пророк Магомет[25], лжемесія Саббатай Цеві та багато інших. Чимало таких хворих було серед пустельників, які жили, постячи і молячись, умертвляли плоть і, кінець кінцем, доводили себе різними засобами до божевілля. Через це в житіях святих часто розповідається про різні видіння, які до них з’являлись.

Бачать їх нерідко і люди зовсім не святі. Ось, наприклад, розповідь про одного французького жандарма, в якого дуже розладнались нерви, і він почав бачити через це видіння, чути таємничі голоси і, нарешті, став зовсім душевнохворим.

Це було в березні 1862 року. Імператор французький Наполеон III підписав тоді смертний вирок якомусь безталанному біднякові. Підписав, тримаючи перо в білій випещеній руці, і заспокоївся, неначе він був зовсім не причетний до смерті бідняка. Те, що підписав імператор, пішло, як звичайно, на виконання до ката і жандармів. Одного жандарма призначили бути присутнім при виконанні смертного вироку. Частину ночі він вартував біля засудженого, бачив, як кат одягав того, а в момент страти стояв за кілька кроків від ешафота. В цей час жандарм відчував глибоке хвилювання в душі. Він бачив беззахисну людину, яку збираються знищити озброєні люди, одягнуті в мундири. Жандарма охопив нервовий дрож, якого він не міг пересилити. Вирок було виконано. Образ людини, убитої за всіма правилами закону, довго переслідував жандарма. Він наче бачив її перед своїми очима. Нерви жандарма розладнувались дедалі більше і більше. Незабаром у нього з’явилась думка, що начальник може і на нього донести. Ця думка ще більше стурбувала жандарма. Через кілька днів йому приснився сон, ніби його самого, без будь-якого суду, мають стратити за наказом міністра. Жандарм бачив у сні, як йому зв’язали руки і ноги і поволокли до ешафота. Такий сон, зрозуміло, приснився тому, що душа жандарма була дуже схвильована баченою смертною карою. Цей сон ще дужче занепокоїв його. Жандарм замислився над своїм сном: чи не віщий сон він бачив? Йому здавалось, що інші жандарми перешіптуються про нього. Почулося, ніби вони говорять про його страту.

Одного вечора він ліг спати і раптом почув голос, що виходив з настінного годинника. Голос казав: «Ти загинеш, ти загинеш. Через два дні тебе стратять». Жандарм схопився, заглянув у годинник, але там нічого не було. Ліг знову спати, і знову почувся йому той самий голос. Жандарм знову схопився. Так минула вся ніч. Те саме було і другого дня. Жандарм був упевнений, що його скоро стратять. Він вийшов із казарми, сів на коня і поскакав, сам не знаючи куди. Жандарм хотів було вистрілити в самого себе. Раптом він побачив людину з довгою бородою. Жандарм прицілився в цю людину, але вона відразу зникла. Жандарм опустив рушницю: людина знову з’явилась. Потім з’явились якісь дівчата в кринолінах і почали танцювати над головою жандарма. Приїхали інші жандарми і почали його хапати. Але той не тямив себе: він був певен, що його поведуть зараз на страту, і почав несамовито кричати. Йому здалося, що по дорозі жандарми хочуть його зарізати. Він почав кричати ще голосніше. Його зв’язали і замкнули в якійсь кімнаті. Тоді йому знову почулися чиїсь голоси, на цей раз жіночі. Вони казали: «Бідолашний, безталанний чоловіче, через дві години тебе буде страчено». Жандарм лежав і слухав.

Так минуло кілька днів. А голоси все повторювали йому про страту. Жандарм зовсім не міг засмути. Нарешті, заснув на кілька хвилин, а коли прокинувся, то відчув велике полегшення. Голова жандарма була цілком здоровою. Він ясно почав пригадувати все, що сталося. Пригадав, що одержує платню за те, що присутній при страті і підводить для цього людей. Жандарм став знову жандармом. Розлад нервів минув. Видіння зникли. Розум був цілим і здоровим. Усе-таки його відправили на лікування в лікарню для душевнохворих. Звідти він виписався зовсім здоровим і взявся за колишню справу. Всі ці видіння і голоси жандарм бачив через розлад нервів.

ЧАСИ, ЗРУЧНІ ДЛЯ ВИДІНЬ ТА ІНШИХ ЧУДЕС

Людей з розладнаними, хворими нервами дуже багато в усіх країнах.

Особливо багато їх там, де важко живеться трудовому народові. Під час великого народного лиха таких хворих стає все більше і більше. Коли нещастя минає, кількість нервовохворих трохи зменшується.

Так, наприклад, помічено, що під час війни особливо поширені нервові захворювання. Вони розповсюджуються також тоді, коли народ усією душею жадає виходу з нестерпного становища. Люди чогось шукають, до чогось прагнуть, сподіваються втручання «таємничих сил» в їхню долю. Починають посилено молитися, в усьому вбачають чудеса і чекають якогось знамення, посланого їм богом. З’являються люди, що всіляко вбивають свою плоть, різні «духовидці», які розповідають народові про видіння і чудеса. Дехто з них, можливо, і справді бачив видіння через розладнання свого мозку; а дехто, як завжди, прибріхує і розповідає те, чого зовсім не було. Але їхні слова, мов насіння, падають на підготовлений ґрунт. їм вірять.

Недивно, що за таких обставин з’являється серед народу безліч розповідей про видіння і чудеса.

Так було у євреїв за часів пророків. Так було і в індусів за часів Будди. Так було в арабів за часів Магомета. Так було в усіх країнах.

І багато мільйонів людей щиро вірили в різні видіння і чудеса, хоч і не розуміли, що це таке.