Шляхи свободи. Відстрочення

НІЧ З 29 НА 30 ВЕРЕСНЯ

Перша година тридцять хвилин.

Пани Юбер Масарик і Мастний, члени чехословацької делегації, чекали в кімнаті сера Горація Вілсона в товаристві пана Ештона-Ґвоткіна. Масткін був блідий і спливав потом, під очима в нього чорніли кола. Юбер Масарик крокував туди сюди; пан Ештон-Ґвоткін сидів на ліжку; Івіш забилася в куток ліжка, його вона не відчувала, зате відчувала його тепло і чула його подих; вона не могла спати і знала, що він теж не спить. Електричні розряди пробігали її ногами і стегнами, вона вмирала від бажання перевернутися на спину, та якщо вона поворухнеться, то доторкнеться до нього; поки він гадає, ніби вона спить, то не чіпатиме її. Мастний обернувся до Ештона-Ґвоткіна і сказав:

— Щось задовго.

Пан Ештон-Ґвоткін винувато і байдуже розвів руками. Кров кинулася Масарикові в обличчя.

— Звинувачені чекають на вирок, — глухо сказав він.

Пан Ештон-Ґвоткін вдав, ніби не почув. Івіш подумала: «Невже ця ніч ніколи не скінчиться?» Раптом вона відчула на своєму стегні м'яке ніжне тіло, він скористався її сном, щоб доторкнутися до неї, не треба ворушитися, а то він побачить, що я прокинулася. Тіло ковзнуло по стегнах, воно було гаряче і м'яке, то була нога. Вона до болю прикусила нижню губу, й Масарик сказав:

— Щоб схожість була цілковитою, нас зустрічала поліція.

— Та як це? — зробивши здивоване обличчя, запитав Ештон-Ґвоткін.

— Нас привезли до готелю «Реґіна» в поліційному авті, — пояснив Масткін.

— Ох-ох-ох, — обурено сказав Ештон-Ґвоткін.

Тепер це була рука; вона спускалася стегнами, легка й немовби байдужа; пальці доторкнулися до її живота. «Нічого, — подумала вона, — це комаха. Я сплю. Сплю. Це сниться мені; я не поворухнуся». Масарик узяв мапу, яку йому передав сер Горас Вілсон. Терени, які підлягали негайній окупації німецькими військами, позначалися голубим. Якусь мить він дивився на неї, а потім люто кинув на стіл.

— Я… я ніяк не втямлю, — сказав він, дивлячись в очі панові Ештону-Ґвоткіну. — Ми ще суверенна держава?

Пан Ештон-Ґвоткін стенув плечима; здавалося, він хотів дати до зрозуміння, що ні при чому; та Масарик подумав, що він схвильований дужче, ніж хотів показати.

— Переговори з Гітлером дуже важкі, — зауважив він. — Враховуйте це.

— Все залежало від твердости великих держав, — шорстко відказав Масарик.

Англієць легенько зашарівся. Він випростався і врочистим тоном сказав:

— Якщо ви не приймете цієї угоди, то вам доведеться самотужки залагоджувати свої справи з Німеччиною. — Він відкашлявся і вже м'якше додав: — Може, французи скажуть вам про це в більш прийнятній формі. Але, повірте мені, вони дотримуються тієї ж думки; якщо ви відмовитеся, то вони більше не цікавитимуться вами.

Масарик понуро засміявся, і всі замовкли. Почувся шепіт:

— Ти спиш?

Вона не відповіла, та відразу ж відчула губи на своєму вусі, а далі на неї налягло все тіло.

— Івіш! — пробурмотів він. — Івіш!

Не треба було ні відбиватися, ні волати; мене ж ніхто не гвалтує. Вона перевернулася на спину й чітко відказала:

— Ні, не сплю. Та й що?

— Я кохаю тебе, — сказав він.

Бомба! Бомба впаде з висоти п'ять тисяч метрів і заб'є їх як стій! Відчинилися двері, й увійшов сер Горацій Вілсон; він дивився вниз; одколи вони приїхали, очі його були опущені, й він балакав з ними, дивлячись у підлогу. Вряди-годи він усвідомлював це: хутко піднімав голову і дивився їм ув очі порожнім поглядом.

— Вас чекають, панове.

Троє чоловіків пішли за ним. Вони пройшли довгим порожнім коридором. На стільці дрімав коридорний служка; готель здавався мертвим; його тіло було гаряче, він притиснувся грудьми до грудей Івіш, й вона почула вогке ляскання присоски, вона геть спливала їхнім потом.

— Якщо ви кохаєте мене, — сказала вона, — то відсуньтеся, бо мені страшенно гаряче.

— Це тут, — відступаючи набік, мовив сер Горацій Вілсон. Він не відсунувся, одною рукою він здер укривало, а другою міцно тримав її за плече, тепер він лежав на ній і м'яшкорив її плечі й стегна своїми дужими руками, своїми загребущими руками, а його благальний дитячий голос знай повторював:

— Я кохаю тебе, Івіш, кохання моє, я тебе кохаю.

То була невеличка, низька й залляла світлом зала. Панове Чемберлен, Даладьє і Леже стояли за столом із паперами. В попільничках було повно цигаркових недопалків, та ніхто більше не курив. Чемберлен поклав долоні на стіл. У нього був зморений вигляд.

— Панове, — привітно всміхнувшись, мовив він.

Масарик і Мастний мовчки вклонилися. Ештон-Ґвоткін хутко відступив од них, немовби йому вже несила було зносити їхнє товариство, і став позаду Чемберлена поруч із сером Горасом Вілсоном. Тепер перед двома чехами було п'ятеро чоловіків потойбіч столу. За ними були двері й порожні коридори готелю. На мить зависло важке мовчання. Масарик глянув по черзі на кожного з них, потім пошукав погляд Леже. Та Леже складав папери у портфель.

— Сідайте, панове, — сказав Чемберлен.

Французи й чехи посідали, та Чемберлен і далі стояв.

— Що ж… — промовив Чемберлен. В нього були червоні від сну очі. Він невпевнено розглядав свої руки, потім випростався і сказав:

— Франція й Великобританія щойно підписали угоду, яка стосується німецьких претензій щодо Судетів. Завдяки добрій волі всіх ця угода може розглядатись як певний поступ порівняно з Ґодесберзьким меморандумом.

Він закашлявся й замовк. Масарик напружено сидів у фотелі, він чекав. Чемберлен, здавалося, хотів провадити далі, проте затнувся і простягнув листок Мастному.

— Ознайомтеся, коли ваша ласка, з цим документом. Гадаю, краще буде, якщо ви прочитаєте його вголос.

Мастний узяв листок; хтось м'якою ступою пройшов у коридорі. Потім кроки затихли, і десь у місті годинник вибив два рази. Мастний почав читати. В нього була монотонна гугнява вимова; читав він помалу, немовби думав після кожної фрази, і листок тремтів у його руках:

— Чотири держави: Німеччина, Сполучене Королівство, Франція й Італія, взявши до уваги вже в принципі втілену домовленість про передачу Німеччині теренів судетських німців, домовилися про наступні розпорядження й умови, які регламентують згадану передачу й заходи, які вона передбачає. Цією угодою кожна з них зобов'язується виконувати необхідні вимоги, які запевняють її дотримання.

1. Евакуація розпочнеться 1 жовтня.

2. Сполучене Королівство, Франція й Італія дійшли згоди в тому, що евакуація зі спірних теренів закінчиться 10 жовтня без руйнування жодного з існуючих підприємств. Чехословацький уряд відповідатиме за здійснення цієї евакуації і наглядатиме за тим, щоб згаданим підприємствам не чинилося жодної шкоди.

3. Умови цієї евакуації детально визначить міжнародна комісія, котра складатиметься з Німеччини, Сполученого Королівства, Франції, Італії й Чехословаччини.

4. Поступова окупація військами Райху теренів німецького підпорядкування розпочнеться 1 жовтня. Чотири зони, які зазначаються на карті, що додається, будуть окуповані німецькими військами наступним порядком:

Зона 1–1 і 2 жовтня.

Зона 2–2 і 3 жовтня.

Зона 3–3, 4 і 5 жовтня.

Зона 4–6 і 7 жовтня.

Інші території німецького підпорядкування будуть визначені міжнародною комісією і окуповані німецькими військами до 10 жовтня.

Монотонний голос метався в тиші сонного містечка. Він затинався, він безжалісно зупинявся, трохи тремтів, а довкруг нього, скільки око засягне, спали мільйони німців, поки він ретельно викладав умови історичного вбивства. Благальний шепітливий голос, кохання моє, бажання моє, я кохаю твої груди, я кохаю твої стегна, я кохаю твій запах, ти кохаєш мене, метався в нічній пітьмі, й руки над її гарячим тілом убивали.

— Я хотів би поставити запитання, — сказав Масарик. — Що потрібно розуміти під «теренами німецького підпорядкування»?

Він звертався до Чемберлена. Та Чемберлен глянув на нього, не відповідаючи, з трохи приголомшеним виглядом. Видно було, що він не слухав. Позаду Масарика озвався Леже. Масарик обернувся у фотелі й дивися на Леже у профіль.

— Йдеться, — сказав Леже, — про розраховану більшість згідно з прийнятими вами пропозиціями.

Мастний дістав свого носовичка і втер чоло, а потім знову почав читати:

— 5. Згадана інтернаціональна комісія в третьому параграфі визначить терени, де має відбутися плебісцит.

Ці терени будуть окуповані міжнародним контингентом аж до закінчення плебісциту…

Він перестав читати і запитав:

— Цей контингент справді буде міжнародним чи там будуть лише англійські війська?

Чемберлен позіхнув, затуляючись долонею, й по щоці покотилася сльоза. Він опустив долоню.

— Остаточно це питання ще не уточнили. Розглядається також участь бельгійських та італійських військ.

— Ця комісія, — провадив Мастний, — визначить також умови, за яких має здійснюватися плебісцит, взявши за основу плебісцит в Саарській області. Крім того, вона визначить дату для початку плебісциту не пізніше кінця листопада.

Він знову зупинився і з м'якою іронією запитав у Чемберлена:

— Чехословацький член цієї комісії матиме таке саме право голосу, як і решта?

— Звичайно ж, — добротливо відказав Чемберлен.

Липке, наче кров, збурення каляло стегна й живіт Івіш, прослизнуло в її кров, мене ж не гвалтують, вона відкрилася й дозволила прохромити себе, але в той час, як огненні і крижані дриготи піднімалися аж до її грудей, голова її залишалася холодною, голову вона врятувала, й там, у голові, вона кричала йому: я тебе ненавиджу!

— 6. Остаточне визначення кордонів буде зроблене міжнародною комісією. Ця комісія буде також мати компетенцію рекомендувати чотирьом державам, Німеччині, Сполученому Королівству, Франції й Італії, у деяких виняткових випадках зміни в обмеженому обсязі визначення суворо етнологічних зон, які передаються без плебісциту.

— Чи повинні ми, — запитав Масарик, — розглядати цю статтю як застереження, котре запевняє захист наших життєвих інтересів?

Він обернувся до Даладьє і наполегливо глянув на нього. Та Даладьє не відповів; він був пригнічений і немовби аж постарів ураз. Масарик помітив, що в кутику вуст у нього стримить згаслий недопалок.

— Таке застереження нам обіцяли, — твердо сказав Масарик.

— В певному розумінні, — озвався Леже, — ця стаття може розглядатись як застереження, про яке ви кажете. Але потрібно бути скромним, бодай напочатку. Питання гарантії ваших кордонів належатимуть до компетенції міжнародної комісії.

Масарик коротко зареготався і склав руки на грудях.

— Сьомий пункт, — прочитав Мастний. — Буде право вибору яке дозволятиме бути долученим до теренів, які передаються, або ж вилученим із них.

Цей вибір має бути зроблений упродовж шести місяців від дня цієї угоди.

8. Чехословацький уряд звільнить упродовж чотирьох тижнів від дня підписання цієї угоди всіх судетських німців, які того забажають, від служби у військових формуваннях або ж у поліційних підрозділах.

Упродовж того ж терміну чехословацький уряд звільнить німецьких в'язнів у Судетах, які відбувають покарання за політичну діяльність.

Мюнхен, 29 вересня 1938 року.

— Ну от, — сказав він, — отак.

Він глянув на листок, немовби ще не скінчив читати. Чемберлен широко позіхнув, а потім почав стукати по столу.

— Отак, — знову сказав Мастний.

То був кінець, Чехословаччина 1918 року перестала існувати. Масарик провів поглядом білий листок, що його Мастний поклав на стіл; потім він обернувся до Даладьє й Леже і пильно глянув на них. Даладьє осів у фотелі, опустивши підборіддя на груди. Він дістав з кишені цигарку, якусь мить розглядав її, а потім поклав назад у пачку. Леже трохи зашарівся, вигляд у нього був нетерплячий.

— Чи чекаєте ви, — поспитався Масарик в Даладьє, — на декларацію або ж відповідь від мого уряду?

Даладьє не відповів. Леже понурив голову і хутко відказав:

— Пан Муссоліні мусить повернутися до Італії сьогодні вранці; в нас дуже обмаль часу.

Масарик знай дивився на Даладьє. Він сказав:

— Навіть без відповіді? Чи мушу я розуміти це так, що ми зобов'язані погодитися?

Даладьє кволо махнув рукою, а Леже відповів із-за його спини:

— А що вам іще залишається?

Вона плакала, одвернувшись обличчям до стіни; плакала вона мовчки, і її плечі тряслися від ридань.

— Чому ти смієшся? — невпевнено поспитався він.

— Тому що ненавиджу вас, — відказала вона.

Масарик підвівся, Мастний теж. Чемберлен позіхав, аж йому щелепи судомило.