Симфонія хаосу

МІНІАТЮРА НА СЕРВЕТКАХ ПІД ПОРЦІЮ СМАЧНОГО ДЖАЗУ

Я матиму свій рояль. Буду грати тобі вечорами під мерехтіння вечірніх терпких свічок, що воском скапуватимуть під мою гостро-чуттєву музику, наповнену суперечностями з усіх боків. У нього будуть чорно-білі думки, дієзна млосність у словах і педалізоване серце, що стукає молоточковими ходами, почергово натискаючи клавішами почуття у твоєму серці. Лиш відчуття легкості неймовірно простого джазу замріяно милуватиметься разом із тобою, не в змозі зрозуміти якихось альтерованих складних гармоній.

Свічка тане по затемненню глибинної туги твоїх очей. Бо просто чи ні — зупинити мій потік музики, тобі не відомо. Септакорди міріадами розсіюють повітря, хроматизми скачуть, наче у русі нашіптуючи щось надзвичайне. А хвилі глибин, що десь так чітко пульсують у твоєму єстві — показують хитку й безсилу душу, поступливий і водночас сильний характер.

Я матиму свій рояль. Не важливо, чорний, а чи може, красень білий. З чорними очима. І ненав’язливо ніжною душею. Ти приходитимеш увечері і слухатимеш його чорно-біле сплетіння звуків. І згодом... розтанеш у вирії емоцій...