Симфонія хаосу

РЕФЛЕКСІЇ

Рефлексії ілюзорного пилу на повіках. Наче іній. На вустах — сила. Поцілунку, що даруєш глибинним сонцестоянням серця. Карпатський вирій, що втопає у вічності, алюзії нерозтрачених тривог, епістолярна туга від непрочитаного листа гонить за тобою, наче й не знає: ніхто й ніколи не напише справжнього листа. Електронна адреса надривається від непрочитаного та врешті відкинутого стану душі. Нестримна проточність повітря бойківських глибин, що кличе і не дає зосередитись на життєвих кредо, долає питання: навіщо в горах пошта?

Мені достатньо і мальовничої краєвидності. А хтось у листі хотів достукатись до середини мого серця. Я знаю: колись — це вдасться. Та я... Втону в смарагдовості очей. І навмисно не прочитаю повідомлення. Щоб у струмі серця десь випадково не згадати минуле життя. Бо... Вже немає вороття. А тим більше — каяття. Історії почуттів стираються, як повідомлення, що їх непрочитаними можна одразу кинути в «кошик» електронної терпкості й сумнівності потреби вісточки. Шматка душі, що летів за сотні кілометрів. Хтось — повертається. А як далі жити? Жи... ти ще не знаєш. Рефлексії замовкають, зараз у голові лише шум карпатських річок та твої повіки. Трепетні й чуттєві, які закликають зупинитись і переосмислити життя. Бавлячись чиєюсь свободою...

Листи під рапсодії Ліста... У митях... Що завершили вічність ... Поглиблюючи побіжність... У смарагдових очах, що покажуть правильний шлях... А можливо, сісти... У творчу карусель із музикою Ліста. У його «Мріях кохання» колисатися до смеркання... Пити солодкий кагор, що так прекрасно пасує до сонати Сі — мінор... Ллється чарівними звуками, навіть здивованими муками... для мене, щоб почути голос «Орфея».

А це — лістівська музика митей. Я прошу хоч на хвилинку ЗУПИНИТИСЬ. Зачекати і знову... зустрітись... отим поглядом, наче навмисним... Зачерпнути мрійливу побіжність. І писати. ПИСАТИ! ТВОРИТИ!

Наче рух, арпеджовану вічність... Парафрази, поем симфонічність...

І листи під рапсодії Ліста...