Симфонія хаосу

СИМФОНІЯ ХАОСУ (І ОДНА КРАПЛИНА ДЖАЗУ)

Дисципліновано вставши, ти ховаєш задубілі пальці до кишені, хукаючи й озираючись. Психологічно неврівноважений, як ніби щось маєш сховане у своїй душі. Щось таке, що важко сприймати іншим, які тебе оточують. Вслухаєшся у звуки...

Десь далеко септакордами озивається бас-гітара. Ти пристрасно вдихаєш той аромат і просто-таки не знаєш: септакорди на басу — то міф, чи реальність?

Ідеш на той запах. У галереї мистецтв, на другому поверсі хтось невміло грає джаз... М-м, який він тобі приємний на дотик і гіркий усередині, ну зовсім як ти сам. Стоїш під вікном кав’ярні, де лунає музика і замуровуєш свій відчай у ті звуки. Сніг барвить твоє тіло, твою холодну куртку і холодні пальці. А ти слухаєш.

«Тук-тук», — додаєш, прицмокуючи язиком, нявкаєш, лаєшся, клацаєш пальцями. Потім у такт відчиняєш і зачиняєш двері. Плигаєш на рипучий сніг і розводиш на сленги слова, розспівуєш на «тірі-та-рурі дем... дібі..дау...оує..» — у манері джазових виконавців.

Дарма, що люди лишень посміхаються, незважаючи на твої пристрасті — у цьому місті досить багато таких диваків, як ти. Тебе п’янить не гаряче вино, запах якого струменить із вікна, і навіть не гаряча кава, що сьорбає якась досить банальна парочка закоханих.

Тебе п’янить глінтвейн музики. І ти піддаєшся, розриваючи себе на сотні частин, щоб кожна могла співати свою партію у цьому хаосі. Твоя симфонія — у психоделічному баченні. Ти — то і є твоя мікрофлора музичного сприйняття. Ти — хаос. Ти — музикант. Ти — творець. Ти — людина. Ти — арфа. Ти — орган. Ти. Це просто ти... і КРАПКА!

(Виконується разом із грою на фортепіано)