Сини Великої Ведмедиці

_{ІСТОРИЧНІ ПРИМІТКИ}

_{Дослідники і в Америці шукають у стародавніх кам'яних пластах кістки людей і тварин, а також рештки знарядь і зброї. За останні десятиліття в різних місцях знайдено кістки та кам'яну зброю. На підставі цих знахідок можна зробити висновок, що протягом мільйонів років в Америці не було людей і заселяли її лише тварини. Предки сьогоднішніх індійців відкрили Америку десь п'ятнадцять-двадцять тисяч років тому. В той час на півночі Сибір і Аляску ще з'єднувала смужка землі, що пізніше була розірвана на безліч островів. По цій смужці переходили величезні стада диких тварин: бізони, дикі коні, мамонти і схожі на слонів мастодонти. Під час останнього льодовикового періоду мисливці пішли з Сибіру слідом за дичиною і через вільну від криги Юконгську долину досягли внутрішньої Америки. Вони проникли у Південну Америку і осіли в цій великій частині світу. На півночі вони були найдовше зв'язані із своєю азіатською батьківщиною. Все нові й нові переселенці переходили з Сибіру в Америку. Вони розсіювались по всій величезній країні, оселялися в ній, і внаслідок цього тут з'явились різні типи людей. Але усі вони мали коричневу шкіру, чорне волосся і багато інших спільних ознак. Ми називаємо цих перших жителів Америки індійцями.}

_{Переселяючись в Америку, вони вже володіли камінним знаряддям і зброєю. На новому місці проживання вони поступово розвивали і вдосконалювали свою техніку так само, як і жителі Азії, Африки і Європи. Деякі в індійських народів вже обробляли золото, срібло й мідь. Вони стали землеробами й скотарями, виготовляли красиві гончарські і ткацькі вироби. Найвищого розквіту досягла культура в Південній і Середній Америці, а також у Мексіці — в інків, майя та ацтеків. Ці індійські народи споруджували храми, засновували міста й зналися на зрошувальній системі. Із скель вони висікали величні храми й статуї; це мистецтво було їм так само відоме, як і стародавнім китайцям, індусам та єгиптянам. Археологічні знахідки дозволяють зробити припущення, що індійці вели у той час морську торгівлю з Китаєм та Індією.}

_{На землях, що належать тепер Сполученим Штатам і Канаді, індійці також вели осіле життя, займаючись землеробством і скотарством. На північному сході, біля океану, жили ірокези. Учені Морган і Енгельс вивчали життя цього племені, що було найкращим зразком життя людей за родового ладу. В ірокезів родові збори могли обирати і скидати вождів. У цих зборах чоловіки і жінки брали участь на рівних правах. Ірокези будували собі довгі дерев'яні будинки, в яких жило разом» багато сімей. Маїсові поля були спільною власністю.}

_{У родючих областях біля Міссісіпі та її приток стояло безліч селищ сіу і мускогів. Мова цих племен була подібна. До сіу належали дакоти, до мускогів — семіноли. Вони будували з глини храми й укріплення, вирощували маїс і тютюн, розводили індиків, мали собак. Вони займалися полюванням і ловили рибу, а також вміли плести корзини, були майстрами різьблення і ткацтва. Племена вели між собою жваву торгівлю. Лісовими стежками вони зв'язувались одно з одним і плавали по річках на своїх кану. Сіу одного разу навіть спробували переплисти Атлантичний океан.}

_{Мускоги спорудили найбільші за стародавніх часів глиняні піраміди. Ці піраміди були прямокутні, побудовані у формі сходів і мали в основі 71 400 квадратних метрів.}

_{Із тварин стародавнього світу мастодонти, мамонти і дикі коні тепер вимерли. Причини цього вимирання ще не досліджені. Залишились тільки бізони. Вони паслися величезними стадами, що сягали мільйона голів, на соковитих лугах у басейні річки Міссісіпі й у західних преріях. Земля була така родюча, що людям майже не доводилось турбуватись про їжу.}

_{В індійців вистачало часу для різноманітних спільних свят та ігор. Мирний вождь племені мав значно більшу владу, ніж воєнний вождь. Індійський народ, що населяв Північну Америку, був веселим, чесним, сміливим, волелюбним народом.}

_{Індійці вже понад 15 000 років заселяли і обробляли свої землі, коли з'явилися нові відкривачі Америки. Цього разу вони прийшли не з Східної Азії, а із західного узбережжя великого європейського континенту. Першими з них були вікінги. Але їх поселення скоро занепали. Лише коли турки у 1453 році захопили Константинополь, Передумови для нового захоплення Америки набули всесвітнього значення. Турки перерізали європейським купцям шлях до Індії і Китаю і стали на заваді надзвичайно вигідній торгівлі європейців із Східною Азією. Тому європейські торговці й можновладці почали наполегливо шукати іншого шляху в Індію, який би не знаходився під контролем турків. Намагаючись знайти цей шлях, Колумб в 1492 році пристав до середньоамериканських островів. Він думав, що відкрив Індію, і тому назвав людей, яких побачив, індійцями. Але незабаром виявилось, що відкрита ним країна — не Індія. Різні ділки й авантюристи і далі намагалися якось дістатися до Індії. У своїх подорожах вони увесь час відкривали нові землі американського материка. Можновладцям і купцям Західної Європи все більше припадала до смаку родюча і багата на золото земля.}

_{Іспанія, яка в шістнадцятому столітті була світовою державою, підкорила Південну й Середню Америку та Мексіку й зазіхала на всю західну частину Північної Америки. Іспанці знищили високу культуру інків, майя і ацтеків, зруйнували їхні храми і міста. Всі золоті і срібні скарби, які їм тільки пощастило здобути, були вивезені до Іспанії.}

_{Англійці заснували свої колонії на східному узбережжі Північної Америки; французи проникли до Міссісіпі. Індійці, що їх вони зустрічали, мали звичай розмальовувати свою шкіру червоною фарбою — під колір крові, яку вважали символом життя. Тому за ними укоренилася назва — червоношкірі.}

_{Як тільки найдоступніша частина Америки була захоплена, колонізатори почали сперечатись між собою. Разом з тим колонії повстали проти метрополій. Англія приєднала до себе французьку Канаду. Сполучені Штати здобули собі незалежність від Англії. Наполеон переміг Іспанію і оволодів західною частиною Північної Америки. Але сам він не міг ні використовувати, ні захищати ці землі й тому подарував їх молодим Сполученим Штатам. Цим він хотів завдати шкоди своєму головному ворогові — Англії.}

_{Ведучи між собою боротьбу, англійці та французи шукали союзників серед індійців, і їм завжди вдавалося знаходити племена, ладні проливати свою кров за англійців чи французів. Але індійців завжди обдурювали. Коли кінчалась війна, білі союзники проганяли їх.}

_{Разом з розвитком промисловості в дев'ятнадцятому столітті швидкими темпами відбувалась колонізація Північної Америки. Фермерів-піонерів, які ще обробляли землю десь у глушині, виганяли так само, як і індійців. Вони мусили відступати перед «акулами» — перед великими земельними компаніями. Їхній опір був потоплений у крові, їхні прокляття відлунали, ніким не почуті.}

_{Північну Америку від східного до західного узбережжя перерізали довгі залізниці. Виникли величезні міста. Промисловці північних штатів підкорили собі плантаторів південних штатів. В двадцятому столітті Сполучені Штати стали світовою державою. Південна Америка опинилась у політичній і економічній залежності від них. Аляска, що спершу належала Росії, у 1867 році була продана царем Сполученим Штатам.}

_{Індійці спочатку зустріли переселенців дружелюбно. Їхньою гостинністю не зловживали. Французькі торговці — вояжери — принаймні дивились на індійців, як на людей. Вони часто гостювали в їхніх племенах. Індійці не знали ніякої расової зарозумілості. Їх лише цікавило, щоб людина була чесна й смілива.}

_{Квакер Вільям Пен уклав у 1647 році мирний договір з індійцями, і обидві сторони точно дотримувались його. Під час численних індійських воєн квакер ніколи не вбивав індійця, а індієць не вбивав квакера.}

_{Але, як правило, проти індійців велась кривава і підступна боротьба. Білі боролись з індійцями не лише за допомогою зброї. Вони заносили заразні хвороби, споювали індійців горілкою. На договори з індійцями уже через кілька років після їх укладення дивились, як на клапоть паперу, що не має ніякої законної сили. І якщо боротьба між білими й червоношкірими у Північній Америці набрала такої страшної і жорстокої форми, то до цього перш за все призвели вчинки так званих отців-пілігримів. Вони прибули в Америку у 1620 році на судні «Мейфлауер», тому що в Англії їх переслідували за їхні пуританські переконання. Ці отці-пілігрими діяли з фанатичним запалом. Вони пригноблювали всіх, хто підлягав їм, вимагали, щоб усі жили простим, суворим життям. Їх надихала віра в те, що благополуччя на цьому світі забезпечить їм після смерті вічне блаженство. Тому вони всіма засобами поліпшували своє господарство. На індійців білі дивились, як на язичників, яких треба винищити. Прибувши в Америку, отці-пілігрими поклялися поважати права й свободу. Але ця демократія стосувалась лише самих пілігримів. Індійці ж не мали ніяких людських прав. Пілігрими скальпували індійських чоловіків, жінок і дітей, оцінювали скальпи і навіть публікували список на них. Цим вони дуже відрізнялися від мирних християн-квакерів.}

_{В оборонній війні проти загарбників індійці спочатку мали успіхи. Завдяки гострому розуму, розвинутому ще змалку, вони вміли краще використовувати всі переваги місцевості.}

_{Загальновідома поразка англійського генерала Бредока. В супроводі величезного обозу і музик повів він своїх 1400 солдатів у прадавні ліси. Він не зважав на застереження офіцера міліції Джорджа Вашінгтона, майбутнього президента США, ані на поради такого досвідченого слідопита, як Данієль Бун.}

_{Вождь оттавів Понтіак з шістьмастами індійців зненацька напав на військовий загін Бредока. Білі зазнали цілковитої поразки. Гармати і вантаж залишилися в руках індійців, більшість солдатів загинуло, сам генерал Бредок наклав головою. Рештки його загону врятувалися нестримною втечею.}

_{Якщо зважити на співвідношення сил у цій битві, то стане зрозумілим, чому дакоти не вважали заслугою убити білого. «Білі дуже легко дозволяють себе вбивати», — казали воїни-дакоти. Але все зростаюча кількість білих і їхня зброя, що була кращою за індійську, набули вирішального значення. Білі перемогли і вигнали індійців.}

_{Після того як землі навколо Великих озер і на східному узбережжі Північної Америки були захоплені, білі проникли у райони річки Огайо, теперішньої Кентуккі. Ця місцевість за свою красу і родючість була названа першими поселенцями «божим садом». Наступні поселенці перетворили її в «темну і криваву долину». Потім кордон між білими та індійцями був пересунутий за Міссісіпі. Зрештою почалася боротьба за останнє пристановище індійців, за Далекий Захід — суворі, безлісні прерії.}

_{Там білі загарбники наштовхнулися на могутнє і волелюбне плем'я тетон-дакота. За минулих століть воно жило разом з великим родом сіу-дакотів у родючому й багатому дичиною басейні Міссісіпі. Коли ж інші племена під тиском білих змушені були відійти зі сходу, вони, в свою чергу, відтиснули з їх рідних місць тетон-дакотів. Останні змушені були податися в незаселені досі західні прерії, щоб там вести кочове життя за звичаями своїх предків і жити з мисливства. Це стало можливим, тому що білі знову завезли сюди коней, які в Америці повимирали. Коні розбіглися по преріях і невдовзі становили вже величезні табуни. Тетон-дакоти та інші племена прерій ловили здичавілих тварин, приручали і об'їжджали їх для полювання на бізонів. Бізони було основною їжею для племен, що жили в преріях. Коли б їх не стало, почався б страшний голод, бо між племенами знялись суперечки за райони полювання. Тетон-дакоти принесли з собою у прерії багато культурних навиків з свого землеробського життя. Як і раніше, вони підтримували зв'язки з осілими червоношкірими народами. Цим і пояснюється те, що білі зустріли в преріях мисливське плем'я з на диво високим культурним рівнем. Але, у протилежність ірокезам, тетон-дакоти не надавали жінці рівних прав з чоловіком. Причина цього полягала в зміні способу життя. В родючих районах жінка обробляла маїсове поле і цим добувала їжу. Тепер їжу для сім'ї повинен був добувати лише чоловік, що полював. Колишнє ставлення до жінки виявлялось лише в повазі до так званих «таємничих жінок». Вони володіли медичними знаннями, а індійці вбачали в цьому магічні здібності.}

_{Східні племена дакотів, які ще займалися землеробством, у 1862 році після жорстокої боротьби було відкинуто в штат Міннесоту. Найсміливіші втекли в Канаду. Коли перша Тихоокеанська залізниця перетнула Америку і коли в Чорних горах знайшли золото, почався великий наступ на західних дакотів.}

_{Спалахнула остання індійська війна. Тетон-дакоти розбили двох генералів з їхнім військом. Слава непереможних дакотських вождів Відпочиваючого Бізона і Буйного Коня докотилася аж до Європи. В 1876 році дакоти оточили кінноту генерала Кастера, а сам Кастер загинув у бою.}

_{Але й поміж дакотів знайшлися зрадники, що за хабар відмовилися од своєї країни. В 1877 році дакоти змушені були просити миру, бо в них не вистачало зброї. Кам'яно-бронзова культура індійців була остаточно переможена залізним віком — віком машин. Після майже двадцятирічної боротьби тетон-дакоти склали зброю. Військові загони влаштували серед беззбройних чоловіків, жінок і дітей криваву різню. Тетон-дакотам не лишалось нічого іншого, як піти у резервацію, де індійців тримали, як полонених. Невелика кількість дакотів утекла в Канаду. Навіть ціле селище зняло вночі свої намети і перейшло кордон резервації, що погано охоронявся. В Канаді ці нечисленні втікачі могли вільно жити і вільно працювати. Але великі канадські племена чорноногих і ассінібойнів були також обмежені резервацією. Дакоти спробували знову повстати в резерваціях. Це повстання відоме під назвою «танцю духів». Воно було придушене. П'яні індійські поліцаї, які були на службі в управлінні резерваціями, вбили героя індійського народу Відпочиваючого Бізона.}

_{Семіноли, що чинили впертий опір на Півдні, вже в 1842 році були підкорені після чотирирічної боротьби. Переможці зрадою захопили їхнього вождя Оцеолу і до смерті тримали його ув'язненим у форті.}

_{Індійські війни закінчились. У 1878 році, коли відбувались події, змальовані в цій книзі, п'ятдесят воїнів-шайєнів разом з своїми жінками і дітьми втекли з оклахомської резервації, де їх чекала вірна смерть, на Північ. Проти цих п'ятдесяти воїнів було кинуто не менше 12 000 — дванадцяти тисяч! — солдатів. Це свідчить про те, чого досягли індійці своєю. особистою хоробрістю і стратегічним мистецтвом у війнах, що тривали протягом сторіч.}

_{У боротьбі білих загарбників проти індійців сформувався особливий тип людей — прикордонний житель. Він кочував разом з кордоном, що пересувався з сходу на захід, — як мисливець, слідопит (скаут), ловець звірів, шукач золота, лісоруб, торговець, ковбой, фермер. Найчастіше він був запеклим ворогом індійців, що ладен заколоти кожного «червоношкірого» з першого-ліпшого приводу. Серед прикордонних жителів східної частини Міссісіпі вирізнялась постать Данієля Буна, що став прототипом для «оповідань про Шкіряну панчоху». Своєю вірністю слову, чесністю і волелюбністю він не поступався перед індійцями. Бун відкрив Кентуккі, але знищення в ньому лісів і дичини вважав злочином. «Акули» двічі виганяли його з ферми. На старість Бун оселився на Далекому Заході. Лише слава і загін сильних друзів врятували його від того, щоб його земля не була втрете захоплена ділками.}

_{Серед загарбників прерій набув слави Буффало Білл. Це був сміливий авантюрист. За півтора року він сам забив своєю вогнестрільною зброєю чотири тисячі бізонів. Після закінчення індійських воєн і винищення бізонів Буффало Білл повіз кількох своїх червоношкірих друзів на показ у Європу. На цьому він заробив багато грошей. Різниця між цими двома «прикордонними жителями», Данієлем Буном і Буффало Біллом, є показовою для історії Америки. Спекулянт і ділок переміг у боротьбі за існування. Але серед американського народу є також люди, схожі на скромного, справедливого Данієля Буна, на миролюбного квакера Вільяма Пеиа і на Брюле — француза, що відзначався своєю рицарською поведінкою.}

_{Стародавні жителі Америки, за винятком небагатьох індійців, що живуть у незайманих лісах Південної Америки, були підкорені.}

_{Білі переможці спробували примусити їх працювати, як рабів. Індійці, яким приготували таку долю, не мали змоги чинити активний опір і цілими масами вимирали. Вони не могли забезпечити білих рабською працею. За порадою ченця Лас Каза на їх місце почали ввозити рабів-негрів.}

_{Індійське населення Америки в 1940 році налічувало тридцять-сорок мільйонів, а разом з метисами — сімдесят-вісімдесят мільйонів. Індійці Південної Америки і Мексіки ведуть пролетарське існування. Формально вони вільні, але перебувають в економічній залежності від експлуататорів, внаслідок чого приречені жити у злиднях і темряві. Багато індійців гинуть від алкоголю. Проте вони ще не забули своїх національних традицій і починають приєднуватися до національного і пролетарського руху. Індійці Мексіки ще й сьогодні розмовляють своєю індійською мовою, переважно мовою ацтеків.}

_{Ще тяжче становище індійців у Сполучених Штатах і в Канаді. Всі разом вони не налічують навіть мільйона чоловік і знаходяться перед безпосередньою загрозою вимирання. Вони розсіяні по країні і відрізані від великої маси індійського народу в Південній та Центральній Америці і в Мексіці. Білі переможці замкнули їх у так звані резервації. Лише небагатьом з них пощастило уникнути цієї долі і після поразки самостійно побудувати нове життя. В південних штатах США проти кольорових, в тому числі і проти індійців, застосовуються спеціальні закони. Вони не мають права відвідувати школи білих, одружуватися з білими, їх виборче право також обмежене. В Канаді все ж більше простору, а в уявленнях канадців — більше терпимості. Три покоління канадських індійців користувалися цією перевагою і це далося взнаки. Втеча окремих груп різних племен — шагаптінів, дакотів і шайєнів — в Канаду із Сполучених Штатів, що коштувала їм неймовірних зусиль і величезних жертв, виявилась недаремною. Сьогоднішній національний рух серед північноамериканських індійців через нечисленність цих племен не набув такої масовості, як у Південній Америці і Мексіці. Проте і серед колишніх індійців прерій з новою силою розгортається рух опору. Вони вперто намагаються дотримуватись свого первісного комунізму, який для них означає також і національну єдність. Але більшість з них перетворились на дрібних бідних землевласників або на пролетарів.}

_{Важливим є те, що індійці всієї Америки налагодили зв'язок між собою. В 1940 році в Пацкуаро у Мексіці відбулася всеіндійська конференція.}

_{Газети і журнали весь час намагаються змалювати північноамериканських індійців як всім задоволений, розжирілий експонат виставки у резерваціях. Такі елементи серед них е, але правда про життя всього індійського народу в США і Канаді є дещо іншою. Резервації скидаються на тюрму, що стає все тіснішою. Неродючі райони, де містяться резервації, з десятиліття в десятиліття аж до сьогоднішнього дня, весь час зменшуються і переміщуються. Ніхто не має туди доступу, і до 1924 року жодна червоношкіра людина не мала права залишити резервацію. З 1924 року тільки одному індійцеві вдалося втекти з резервації. Але завдяки цьому він втратив безпосередній зв'язок із своїм плем'ям, тому що всьому племені, звичайно, не дозволили переселитися в інше місце.}

_{Начальниками резервації, так званими агентами резервацій, спочатку були здебільшого офіцери у відставці. Багато з них не жили самі в резервації, а лишали там свого заступника. Через нечесність заступників пайок, що мав видаватися індійцям, значно зменшувався. Худоба, яку привозили у резервацію на м'ясо, була в жалюгідному стані. Неполадки скоро набули такого розміру, що агентів зобов'язали законом жити в резерваціях. Навіть добре господарюючи, індійці на відведених для них територіях не могли забезпечити себе їжею. Їх підтримували додатковими асигнуваннями, рентою. Ця залежність і відокремленість резервацій призвела до того, що багато індійців жили марними спогадами про втрачену волю і не прилучалися до загального розвитку племені, так само як не розвивали своїх власних думок і здібностей. Індійці жили ще первісними об'єднаннями, в них не було ні приватної власності на землю, ні поділу на класи. В резерваціях їх примусили поділити землю і віддати її у власність окремим сім ям. Спершу це зустріло загальний опір. В 1887 році виданий «Акт генерала Елотмена». За цим законом індійці повинні були взяти наділи. Але там, де зв'язок між племенами залишився міцним, індійці ще й дотепер спільно обробляють свою землю. Опіка над індійцями сягала так далеко, що їх дітям заборонено було ходити в школу із заплетеним, за індійським звичаєм, в коси волоссям — вони мусили його підстригати. А ті, хто бажав висловити свій протест, ходили з непричесаним волоссям. Тисячі індійців були споєні, обдурені і померли жебраками. Інші за огорожею резервації перетворилися на ледарів, байдужих навіть до власного майбутнього. Проте воля до опору обдарованого народу цим не була зломлена. Ще був живий дух героїв, яких оспівували поети і чиї подвиги викликали захоплення у жителів американських і європейських країн. Ще живий був той талант, що створив на волі села, міста, поля, сади і чудові твори мистецтва. Ті червоношкірі жінки і чоловіки, що їхнім предкам пощастило втекти з резерваційного ув'язнення, в економічному та ідейному відношенні пішли далеко вперед. Почалися деякі зрушення також і в резерваціях. Серед канадських племен, що за загальним рішенням без боротьби пішли в ув'язнення, було багато обдарованих людей. Наполегливо, вперто працюють вони для майбутнього. Індійці брали участь в європейських війнах так само, як американські і канадські солдати. Вони добре знали всі негативні риси американсько-європейської культури. Багато визначних індійців а племен дакотів і чорноногих опубліковували свої спогади про часи волі і про рабство, що прийшло їм на зміну, і таким чином найкраще розповіли нам про свій власний народ. З цих творів ми знаємо про індійців, про їх щоденне життя, їх долю, їх сподівання і муки. Вони не можуть вільно писати про все, тому що змушені видавати свої книги у білих переможців. Однак, незважаючи на це, їм удалось розповісти тим, хто хотів їх зрозуміти, про свої прагнення до кращого майбутнього.}

_{Взаємини між червоношкірими ще дуже схожі на взаємини в первісній общині. Багато з них перебувають ще в полоні старих магічних, забобонних вірувань. Часто це саме ті, хто намагається ствердити культурну самобутність індійців і не має іншого світогляду, що допомагав би їм чинити опір гнобителям. Всі вони мусять ще багато чого надолужувати, щоб розвинути свої здібності відповідно до сьогоднішнього рівня науки і техніки. Але в одному індійці, що знають життя первісної общини з досвіду своїх предків, випередили нас: це їхня колективна свідомість. В первісній общині стосунки між людьми базувалися на загальній рівноправності, взаємодопомозі і чесності. Індійцям, які ще недавно жили таким життям, ці почуття доступніші, ніж нам: тут вони можуть бути нашими вчителями. Вони могли і можуть ще й тепер, незважаючи на несприятливі умови життя, самостійно виробляти погляди, тісно зв'язані з нашими вимогами. Сьогодні ми можемо собі уявити на основі власного досвіду, що означало для племені степових мисливців те, що найобдарованіші з-поміж них організували з допомогою винайдених ними самими знарядь розробку вугільного родовища. В індійців з племені чорноногих це був перехід кількісних результатів тисячолітнього розвитку в нову якість. Ці люди, які так ясно усвідомлюють мету майбутнього, мають до того ж політичну мужність. Недавно вождь племені гопі прийшов до одного з урядовців і сказав: «Ви робите за свої гроші атомні бомби. Ми не хочемо мати справу з такими грошима і не будемо більше брати від вас ренту».}

_{На одному з засідань Організації Об'єднаних Націй в Лейк-Саксес шість вождів ірокезів подали скаргу на Канаду і Сполучені Штати за порушення прав національних меншостей. Вони принесли з собою згорток з текстом договору від 1705 року. В такому ж дусі говорив тетон-дакота з Канади, який у 1926 році прилюдно відмовився виголосити за долари «промову примирення». Він закінчив словами: «Це каже дакота, який заробляє собі на прожиття працею своїх рук!»}

_{Думка про те, що індійці зараз існують тільки як експонати для виставки у своєрідних заповідниках і поволі вимирають, не підтверджується. Індійці не бажають бути музейними експонатами, вони — живі люди, що розвиваються. Щоправда, смертність у резерваціях ще й тепер надзвичайно велика, особливо серед дітей. Багато дорослих гине від туберкульозу. Медичний догляд у резерваціях дуже незадовільний і аж ніяк не поліпшується. Тисячу сімсот індійців племені сіу обслуговує лише одна медсестра, і це в окружності в тисячу п'ятсот кілометрів! Лікарня для індійців племені навахи міститься в одному наметі. Район, відведений для цього племені, малий і неродючий. Як тільки наглядач у резервації визначає, що навахи розвели «надто багато» овець і коней, він без будь-якого відшкодування забирає їх або вбиває. І все ж, незважаючи на таку політику і на смертність від голоду і хвороб, на сьогодні навахи мають приріст населення.}

_{Тим часом про безмежні зелені прерії, останню батьківщину вільних індійців, піклуються не більше, ніж про самих індійців. Цю землю довгий час використовували лише для скотарства. Але коли три десятиліття тому ціни на пшеницю зросли, дерен повикорчовували і землі переорали. На цьому надзвичайно родючому грунті захвилювалися лани пшениці. Зернові компанії одержували нечувані; Прибутки з нового «золота» Заходу. Коли через десять років почалася велика економічна криза, зернові компанії перестали обробляти поля. Це був час, коли пшеницю використовували замість палива.}

_{Саме тоді над занедбаними полями пронеслась страшна природна катастрофа; ліси на схилах гір були вирубані, і рівень підґрунтової води через це знизився. Коли почалася засуха, чорна, родюча, багата на гумус земля на величезних просторах від Техасу до Дакоти обернулась на порох. Як і раніш, шаленіли бурі над рівниною, але тепер вони здіймали хмари пилу, на які перетворювався незахищений гумусний грунт, і мчали ці хмари аж до Бостона і Вашінгтона. Десята частина земель у преріях була остаточно зіпсована, а решта не давала ніякого прибутку. Після кількох років спокою сили природи знову почали свою винищувальну роботу над земельними масивами, що лишилися без природного захисту. Там, де раніше простягалися спочатку зелені луки, а потім жовті лани пшениці, виник страшний «басейн пилу». Індійці могли б жити в цих преріях на волі ще тисячі років, годуючись тим, що давала їм природа.}

_{На цій історичній основі побудовано наш роман. Давніше відомі твори про індійців змальовували їх лише як розбійників і вбивць або як вимираючих «червоношкірих джентльменів». Найчастіше противників білих загарбників зображували як розбійників і вбивць, а їх друзів як джентльменів. Колишній індієць прерій, що усвідомлював майбутнє, не був, проте, ні розбійником, ні вимираючою людиною. Про цього індійця ми досі майже нічого не знали, і багато хто через це незнання взагалі не вірив у його існування. Завдання цього роману — відкрити його для нас, зрозуміти його сувору внутрішню і зовнішню боротьбу, простежити за нею. В основу сюжету роману покладено історичні події 1876–1878 рр. Не всі епізоди відбувалися саме так і саме тоді, але всі вони мали місце в історії індійців, майже всі — безліч разів, а деякі сотні і тисячі разів: страшний вплив горілки на індійців, нещадна боротьба за золото, обман і зруйнування форту, доля «бідних» білих, прийняття індійським плем'ям негра, що втік із рабства, дії контрабандистів зброєю, одчайдушно відважні і разом з тим смішні пригоди під час полювання на бізонів, підступне взяття в полон вождя, втеча окремих індійців і цілих родів з резервації, виснажливий похід взимку і переслідування солдатів, пісня сміливості, що її співала день і ніч індійська мати своєму синові, оточеному кільцем ворогів, укладення миру між усіма червоношкірими і, нарешті, рішення небагатьох сміливців після поразки піти власним шляхом і таким чином подолати поразку. Навколо цього рішення серед розбитих, вигнаних з батьківщини дакотів точилися гострі внутрішні суперечки. Як завжди в історії, тут також знайшлися елементи, що не зупинилися навіть перед зрадою та вбивством. Втома і фанатизм змагалися між собою. Навіть свідомі своєї відповідальності люди вагалися у виборі вірного шляху. Але ті, хто дивився в майбутнє, не втратили спокою і впевненості. Терплячи нечувані страждання і труднощі, вони кинули клич: «Індієць вмирає лише тоді, коли він хоче цього!» А вони не хотіли вмирати.}

_{Тяжкі бої і страждання, які випали на долю індійців, не є обов'язковими супутниками сутички між цивілізованими і ще не цивілізованими людьми. Практично цілком можливо, що який-небудь високоорганізований народ може допомогти менш розвинутому народові, не зазіхаючи на його волю і незалежність.}

_{Багато індійців уже знають це і беруть участь у загальній боротьбі за мир і справедливість.}

_{Ми сумуємо разом з ними з приводу того, що знищено ліси і прерії, пролито кров. Ми сумуємо з приводу того, що культуру індійців зруйновано. Але наш сум не є якимсь сентиментальним скиглінням, його перемагає впевненість, що кращі представники цього переслідуваного і пригноблюваного народу з'єднають свої зусилля з нашими. Борючись за мир, хліб і свободу, ми боремось також за дітей і внуків тих чоловіків, жінок, про яких ідеться в книзі. Серед американського народу у нас є теж численні союзники у цій справедливій боротьбі: люди з білою і люди з чорною шкірою.}

_{Не відвоюванням Америки назад, про що мріють деякі доведені до розпачу індійці, цей народ позбудеться своїх страждань. Поліпшення життєвих умов дозволить покінчити в майбутньому з вбивствами і гнобленням одного народу іншим, і для індійців всієї Америки будуть створені необхідні умови для мирного розвитку.}