Берлін, 1936


Пальма тоді повернувся в «Адлон» і зустрів у холі Петеріса й Ванга. Вони їхали відпочивати в Ригу через Берлін. Ян, зрадівши, кинувся до них, але в очах друзів він побачив холодний подив і, зразу все збагнувши, зупинився біля них, ледь посміхаючись:

— Привіт дипломатам!

— Привіт борзописцям, — відповів Гес. — Чи тепер, зустрівшися з тобою, треба казати не «привіт», а «хайль»?

— Ні, можете просто називати мене «фюрер», — мовив Ян. — Кого чекаєте? Ходімо до мене — є віскі.

— Спасибі, — озвався Ванг, — ми чекаємо приятеля.

— Ну, добре, ну, гаразд, — поморщився Ян, — ми розійшлися в поглядах. То, може, хоч вислухаємо один одного.

— Тут скрізь записують розмови, — сказав Петеріс, — я не хотів би, щоб гестапо занесло в свою картотеку мій голос, — мені гидко.

— Мене не записують. Я пропагандист ідей Німеччини. А вислухати один одного нам треба було б.

— Мабуть, не треба, — кинув Петеріс. — Тим паче, що ми збираємося поїхати до Москви, в цю цитадель варварства… Ми боїмося кинути на тебе тінь.

— Негарно так, — сказав Ян. — Недемократично, по-моєму. Кожному вільно вірити в свої ідеали.

— Фашизм став твоїм ідеалом? — здивувався Ванг. — У мене й гадки не було, що свинство піддається ідеалізації.

— Можна подумати, що, повернувшись до Лондона, ви умовите Чемберлена підписати з Кремлем договір, щоб спільно дати відсіч Гітлеру, — суворо сказав Пальма. — Ви поохаєте та поахаєте і розповісте, як вам сподобалося в столиці соціалізму, але, як і досі, будете виконувати всі вказівки ваших шефів. Не вдавайте з себе принципіалів, хлопці. Ви такі ж миші, як і я, тільки трошки благопристойніші.

— Мовчати — це все-таки краще, ніж прославляти. Ми мовчимо, ти прославляєш, — сказав Ванг.

Петеріс поморщився:

— Пасивна мовчазність — теж паскудна штука.

— Голос не хлопчика, а мужа, — сказав Ян. — То що — зайдемо до мене?

— Ти йди, — звернувся Ванг до Петеріса, — а я побуду тут. Іди, якщо тобі так хочеться хильнути з ним віскі. Я можу купити собі віскі сам. Поки ще можу…

Але Петеріс не пішов.

Ян пішов до себе, налив склянку віскі, націдив холодної води з крана, хотів уже випити, але, поглянувши на годинник, сердито кинув папку на ліжко й тихо, смачно вилаявся.

А коли він вийшов з «Адлона» і, скоріш машинально, ніж з необхідності, «перевірився», то зразу ж помітив за собою хвіст. Двоє в сірому невідступно йшли слідом. Пальма змінив маршрут — на дев'яту в нього була призначена зустріч. Він повернув на Унтер ден Лінден, коло Пасажу, звернув на Фрідріхштрасе і зупинився біля кас кінотеатру.

— Який фільм? — спитав він касира й глянув на відображення у склі: двоє все ще плелися за ним.

— Цікавий фільм — шпигуни, гонитва, стрілянина…

— Багато стріляють?

— Разів дванадцять… Я, правда, не дивився, я тільки чув ці постріли по динаміку.

— Дванадцять — це мало.

— Пан хоче купити квиток?

— Ні, дякую: дуже мало стріляють…

«Яка ж сволота все-таки мої дружки, — думав Ян, спускаючись у метро, — я відриваюсь від шпиків, я підставив голову під ніж, а вони відвертають носа від мене, як од прокаженого. А втім, я зробив би так само, якби був на їхньому місці. І зовсім вони не сволота. Але ж довго грати в фашиста я не зможу — зламаюсь».

Він одірвався від переслідування коло зупинки «Мітте»: на стоянці таксі була тільки одна машина, і він узяв її, навіть встиг помітити, як шпики заметушилися на площі. Він довго блукав по місту, поки не переконався, що «хвіст» відстав.

Прохідними дворами він вийшов до Каналу. Його наздогнав високий есесівець і сказав:

— Ви впустили носову хусточку.

— Ви помиляєтесь, — відповів Пальма, — моя носова хусточка у мене в кишені, як мені здається.

— Пробачте, значить, я помилився.

— Спасибі.

— Ще раз пробачте, але я був певен, що цей синій носовичок саме ваш.

— Ну, здрастуйте, — сказав Ян, — я злякався, коли побачив вас у формі.

— До неї треба звикнути… Ви — Доріан?

— Я. А ви — Юстас?

— Такий же, як ви — Доріан, — похмуро відповів офіцер, — ходімо, тут у мене квартира.


«Центр. З відомостей, одержаних через Ріббентропа, видно, ї що найближчим часом слід чекати серйозних акцій Гітлера в Іспанії. Доріан»


«Центр. Шеф абверу Кандріс двічі вилітав з Берліна на шість днів. Удалося з'ясувати, що він був у Португалії і на островах, які належать Іспанії.


Доріан передав цінні плівки про роботу активістів «Англо-німецького товариства». Висилаю через зв'язок. За Доріаном пущено хвіст. Хто ініціатор переслідування і чи є це профілактичним заходом щодо іноземця, встановити поки що не пощастило. Юстас»


На аеродромі Яна проводжав Лерст і референт міністра.

— Пане Пальма, — сказав Лерст, піднімаючи бокал з ігристим білим мозелем, — нам було вельми радісно приймати вас тут, у країні ваших друзів. Я п'ю за ваш щасливий політ і за якнайшвидше повернення до нас.

— Друзі друзями, — засміявся Ян, — а вчора за мною йшли назирці двоє ваших поліцейських.

— За іноземцями в нас стежить гестапо, — відповів Лерст, — але за вами не могли стежити, це якась помилка.

— За мною почали стежити в Лондоні, — мовив Ян, — так що помилки бути не могло: поліцейські скрізь однаково тупі й невдатні на вигадку — живуть собі за інструкцією, та й годі…

— Я перевірю, — пообіцяв Лерст, — може, вас переплутали з кимось… Мене, наприклад, часто з кимось плутали в Лондоні, але стежили так, що я себе не відчував самотнім — навіть у ліжку…


Загрузка...