Саме о восьмій німецький військово-повітряний аташе в Бургосі генерал-полковник Кессельрінг улаштовував прийом.
Лерст, усміхнений, ошатний, веселий, підвів до Кессельрінга Яна.
— Генерале, я хочу представити вам нашого друга, військового кореспондента пана Пальму.
— Я читав ваші статті, вони серйозні й об'єктивні…
— Дякую вам.
— Ніхто так не цінить об'єктивність, як солдати…
— Я впевнений у цьому, генерале.
Лерст і Пальма підійшли до другої групи військових. Лерст познайомив Яна з генералом Ріхтгофеном.
— Радий бачити грізного вождя німецьких асів, — мовив Ян.
Ріхтгофен запитливо глянув на Лерста.
— Це наш друг, — журналіст Пальма.
Лерст повів Яна в глибину зали, до каміна. Він спинився на мить біля штурмбанфюрера СС Штірліца:
— Дорогий Пальма, познайомтесь — це мій помічник, він теж захоплюється індійською філологією.
— Хайль Гітлер, — вигукнув Штірліц.
Ян, засміявшись, відповів:
— Хайль король.
Лерст, Пальма й Штірліц підійшли до вільного диванчика й сіли поруч. Лакей приніс вино» й маленькі бутерброди на чорному лакованому підносі.
— «Хайль король» — смішно, — озвався Лерст. — Я розумію переваги вашої демократії, але в нас це не може прижитись. Ми знали веймарську демократію, і про неї я можу лише сказати — безпорадність. А націонал-соціалізм — це динамізм, це концентрація промислової могутності, це ясна мета. І — як наслідок — ми б'ємо червоних і на землі, і в повітрі. Я дедалі частіше й частіше запитую себе — як можна з вашою прогнилою системою боротися проти комунізму?
— Я в захваті від динамізму Гітлера, — відповів Пальма. — Концентрація могутності — це прекрасно. Але розвійте мої сумніви: часом ваша система нагадує потужний спортивний мотоцикл, а наша система — диліжанс. Чим швидше мотоцикл мчить, тим він стійкіший. Перемога — це швидкість. А якщо поразка? Мотоцикл упаде набік. Диліжанс просто зупиниться. Англія нагадує диліжанс. Вона пережила багато потрясінь, вона зупинялась, але не падала.
Лерст закурив.
— З мотоциклом — вдало. Якщо ми — мотоцикл, то зупинятися в найближчі роки аж ніяк не збираємось.
— І, крім того, ми мотоцикл з коляскою, — додав Штірліц.
Пальма зауважив:
— Ну, хіба що з коляскою — тоді інша справа.
До Лерста підійшов Хаген, хотів щось сказати йому, але той перебив:
— Дорогий Пальма, хочу представити вам мого другого помічника. Він фехтує куди краще, ніж я, звуть його Хаген, і він — чудовий спортсмен.
— Коли не п'є дуже багато пива, — кинув Штірліц.
— У вас стільки помічників, що мені хочеться вважати вас не секретарем посольства, а принаймні послом, — сказав Ян.
— На все своя пора.
— Ми не поспішаємо, — квапливо мовив Хаген. — Знаєте, є чудова приказка: «Поспішай повільно».
— Хороша приказка, — погодився Ян.
— Пане Лерст, — шепнув Хаген, — надійшла спішна кореспонденція з Берліна. Там є дещо для вас.
Лерст підвівся:
— Розважайте нашого гостя. Нема нічого гіршого за дипломатичні прийоми — тут лише шпигунам привільно, а нам, дипломатам, від них життя нема…
Захмелілі льотчики сиділи поруч у кріслах — один німець, другий італієць — і обговорювали переваги нового «месершміта» над «капроні».
— Хоч це й не патріотично щодо моєї країни, — говорив італійський капітан, — але ваш новий месер, звичайно, набагато кращий. Ваші льотчики, мабуть, трохи хвастаються його швидкістю, але швидкість усе-таки дивовижна. Шкода, що ви його приховуєте навіть від нас. То хоч не хвастайтесь…
— Ми, німці, — відповів підполковник люфтвафе, — хоч і маємо чимало недоліків, але ми — не хвастуни.
Ян, неуважно обернувшись, сказав:
— Це якраз про те, що людські недоліки є продовженням їхніх достоїнств?
— Марксистське формулювання, — відповів Хаген. — Чи мені здалося?
— Здалося, — хмикнув Штірліц. — У них про це інакше сказано.
— Ви великий знавець марксизму? — здивувався Пальма. — Ось моя картка, заходьте при нагоді, побалакаємо про Маркса.
— З радістю. А це мої телефони — дзвоніть.
— П'ятсот сімдесят кілометрів! — вів далі італієць. — Це швидкість, яка розіб'є вщент усю авіацію світу. Я не вірю, що в нового месера така швидкість!
— Єдине, що ми вміємо тепер робити, — засміявся німецький льотчик, — так це збільшувати швидкість.
— Навіть шестисоткілометрову? — не міг угамуватися італієць.
— При нашому податковому пресі можна витиснути й тисячу кілометрів.
Пальма знову засміявся:
— Ось так і розголошуються державні таємниці.
Штірліц утупився поглядом в обличчя німецького льотчика. Той ніби завмер, похлинувшись сміхом.
— Пане Хаген, ви не знаєте, тут полюють на кіз? — спитав Пальма.
— А я не мисливець. Це шкуродерство — вбивати кіз… Нещасні, добрі істоти — хіба вони винуваті, що бог створив їх такими красивими? Що ж до риболовлі — тут я дока. Ловити мовчазних, хитрющих риб — це чоловіче діло. Я ладен підтримати компанію. Правда, Штірліц у нас чемпіон по риболовлі, і з ним змагатися я боюсь…
Штірліц, пробачившись, ступив до німецького льотчика — підполковника люфтвафе. Саме до нього й до італійця підійшов лакей з сандвічами. Штірліц узяв з підноса сандвіч і ніби ненароком упустив його на коліна німцеві.
— Вибачте, підполковнику, — заметушився він, — ходімо, в нас у туалеті є мило, ми змиємо цю пляму…
Він повів льотчика в туалет і там тихо сказав йому:
— Ви що, з глузду з'їхали? Базікаєте, як тетерук на токовищі! Ваше прізвище?
— Манцер, — відповів льотчик. — Віллі Манцер, штурмбанфюрер! Я не думав, що нас так чути…
— А італієць? Ви. ж не мені патякали, а йому! Ви, німець — не забувайте про це ніде й ніколи! Ворог підслухує, а він різноликий, наш ворог, надто різноликий і всеїдний.
Манцер зблід. Штірліц помітив, що спочатку став бліднути лоб, як у покійника, потім крапельки поту зросили все його обличчя — дрібні, наче намистинки. «П'є, — машинально подумав Штірліц. — Але п'є, мабуть, нишком, сам-один — інакше нам би вже подали сигнал…»
— Завтра подзвоніть мені по цьому телефону, — сказав Штірліц, вирвавши аркушик з блокнота. — Треба поговорити.