Том 1

сон

Тепло та ясно... Чи се Єгипет?

Так, се Єгипет... синій намет неба високого міниться сяевом...

Ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно, Так, се Єгипет...

Тихо та любо... чи се Вкраїна?

Так, се Вкраїна... Он і садок, батьківська хата і луки зеленії, темнії вільхи, ставочок із ряскою.

Так, се Вкраїна...

Можна спинитись... годі блукання...

Все буде добре... Рідний мій край вкупі зі мною одужав від злигоднів, небо не хворе, не плаче, не хмуриться, люди веселі і я... не будіть...

Все буде добре...

7/1V 1910

Князь Володимир за Дніпром на вловах запізнився.

І сам незчувся, як в бору самотній опинився.

Дарма, таж не боїться князь ні ворога, ні звіра, водяників, лісовиків розпудить нова віра.

Князь може полювати й сам, аби була охота, от тільки зморою лягла полуденна духота.

І

PONTOS AXEINOS'

При березі гори в жалобі, снігами лямовані хмари всі чорні, мов покрив на гробі, під ними узгір’я, як мари...

Така тут земля. А на морі... Чайки якось хижо кигичуть, злу радість я чую в тім хорі, мов згубу на нас вони кличуть.

Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає, угору здіймається важко, ще важче уділ поринає.

Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова, лише по каютах порожніх іде якась жаска розмова.

То вітер часами закине з віконечка снігом-крупою і в двері покинуті лине, злий холод несучи з собою.

День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне, ні темне, ні видне: за хмарами сонце зомліло, від місяця мла тільки блідне.

Мандруємо вогким туманом назустріч сліпій сніговиці...

Так линуть малим караваном у вирій запізнені птиці.

[16/1. Чорне море,

попід Анатолійським берегом]

II

У ТУМАНІ

Боже! куди се я плину сим біловійним туманом? Може, я лину на безвість в вогкі летючі сніги?

Може, то тільки легенда край той, осяяний сонцем, край той, куди я збиралась болі свої віднести?

Може, то казка знадлива тії смарагдові яуки, плеск тепловодої річки, злотоіскристі піски?

Може, то відьма-гарячка спогади й мрії зібрала, з них на вогні мого палу дивний зварила напій

і пройняла мені душу непереможним безумством тим, що людину заводить на бездоріжжя страшні?

Може, і в сніжних пустелях fata morgana ³⁰ панує, марева срібно-блакитні сіючи в білих снігах?

Може, прокинуся хутко з сеї примар и-омани десь на безлюднім просторі і без надій на життя?..

[17/1. Море]

Ill

НА СТОЯНЦІ

На помості корабельнім розгорілося багаття, то матроси розпалили, щоб закляклі руки гріти.

І крізь мокру сніговицю бачу я вогонь червоний, наче сонце, що конав у молочній білій млі;

а навколо нього мріють наче тіні чорних птахів — то матроси італьянські • посідали у плащах.

Ті плащі в Палермі ріднім гріли так ретельно, щиро,— що ж се трапилося з ними в стороні сій бусурманській?

Пропускають зимний вітер, наче плетива венецькі, кожна жилочка тріпоче...

о, зрадливії плащі!

В густій, білій сітці снігу служка бігає маленький, наче рибка, що попала необачно в клятий невод.

Се так гріється хлоп’ятко — вірить в кров палермітанську, що кружляє в нього в жилах більш, ніж в той чужий вогопь.

А від злості та натуги ніжна мова італьянська так спотворилась, мов хижих прибережних чайок крик.

Та дарма, він звик до того, звик до лайок і до чайок, він не думає про теє, він зовсім про інше марить:

...Ось він вернеться додому і на сонці серед площі буде грати лепсько в паці, а виграна все за ним!

Потім вкупі з товариством у гарячий порох ляже серед вулиці, так просто, і почне плести, плести...

Аж роти пороззявляють Кекко, Джанні й Паоліно, бо вони всьому повірять, тії «раки сухопутні».

Вже ж він їм накаже дива!

І про зміїв попідводних, і про турків-людожерців, про Великого Могола.

А вони йому за теє найсолодших помаранчів залюбки дадуть, накравши у єпископа в садку...

Тут його матрос по плечах стусонув, заклявши люто:

«А не підеш ти з дороги?!

От душа без покаяння!»

Поруч з іншими покірно сів малий коло багаття і простяг, мов на молитві, до вогню ручки тоненькі.

Постать згорбилась легенька, смагле личко посмутніло, лиш в очах перебігають ясні блиски від багаття.

Ох, коли б скоріше, хлопче, мрії ті твої справдились, бо й на їх позаздрить може який-небудь злий божок...

[17.1. Стоянка в морі проти Самсуна]

IV

МРІЇ В БУРЮ

Лежу самотна в накритті важкому, від холоду, чим можу, боронюся, щоб не впивався в тіло пазурами, і бурю слухаю...

Як тонко свище Шнурок від лота, мов співає пісню. Стерно рипить, мов голосом старечим на бурю скаржиться, на трудну путь. Машина бухає і стогне важко, мов велетенські груди в агонії...

Вже другий день блукаємо по морю, втеряли шлях, од берега відбились.

Ніхто не відає, куди нас кинуть свавільні хвилі. І здається часом, що так судилось плавати довіку, як мореходцям проклятим в легенді.

Закрию очі, сплю — не сплю і марю. Здається, мовби мчу я у санках по сніговім шляху, так швидко-швидко, з замету на замет, з гори в долину. Рипить сніжок, співає полозок, санки летять під білії намети ялин лапатих, поміж колонади струнких, поважних сосен, через ріки, у сталь заковані. Шугає вітер, а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче. Без ваги лечу в шалену сніговицю на погибель...

В діл з кручі рантом кинулись санки... Ох!.. Прокидаюсь. То міцніє буря.

Гудок ридає, гасла подає.

Стук, брязкіт, падає, що може впасти, ніхто вже й не вважає,— хай там гине! — Всяк сам, неначе краб, держиться чіпко...

Блиснуло сонце, але хвилі чорні, мов крила птаства хижого... А далі покрила все сліпа та біла хуга.

І знов я трачу тямок в тяжкій мрії.

...Се я лечу на дикому коні.

Упала охляп і держусь за гриву.

Кінь скаче вчвал щосили є, щодуху.

Я чую, як у ньому серце б’ється,

От-от розірветься... Ой коню, швидше!..

За нами мчить зле-лютая погоня, якась орда велика, незчисленна, вона гукає, гоготить, регоче злорадим сміхом, людоїдським. Чорна, страшна орда... Ой коню, коню, шзидше!.. Чи то не кулі тонко заспівали?

[Цо гримає? Чи грім, чи гаківниці?

Що так сичить? бичі з живих гадюк? Боюся озирнутися. Боюся зомліти, як угледжу їх обличчя бридкі та дикі, щоб з коня не впасти і не дістатися їм на поталу...

Гей, коню, вчвал!.. Перелетіти прірву. Орда за нами. Ой, вона ще ближче!

От зараз кинеться, і нас розірве, і вип’є миттю нашу кров гарячу, і чорним роєм наші трупи вкриє... Спіткнувся кінь! Упав...

О мрії-мари! Страшніші ви, ніж сяя справжня буря. Вже краще буду так, без сну лежати, дивитимусь, як тут по білій стелі від бурних хвиль перебігають тіні,

чигатиму, чи не заблисне промінь, і буду слухати без марних жахів потужний моря спів, та й — будь що буде!

[20/1. В морі на бездоріжжі]

V

ЗЕМЛЯ! ЗЕМЛЯ!

Земле чужая, яка ж бо ти рідна для мене! Мати-землице, рятуй свою бідну дитину!

Зрадило море мене, за любов заплатило знущанням. Чуєш? і досі радіють з жарту лихого чайки.

Що ж се? я бачу — і ти постраждала від зради?

Пишна земля візантійська, наче вдова в простих шатах, в тяжкім покрові снігів тихо сумує, бо сонце, сонце кохане її — полюбило сперечницю-хмару... Мати-землице, потішся! Нехай там зрадливого друга ввабила інша на час,— діти з тобою зостались, лихо, і зрада, і горе — все їх зближає до тебе, а як доповниться чаша — вернуться в надра твої. Щастя такого не має мати-людина ніколи.

Ти щасливіша над всіх. Земле, радій і цвіти!

[21/1. Перед Босфором]

VI ЕПІЛОГ

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.

Хто не жив посеред бурі, не збагне журби безсилля, той не знає всеї муки примусового безділля.

Як я заздрила тим людям, що не мали відпочинку,

поки їх нелюдська втома з ніг валила на часинку!

День і ніч — вони не варті,— довгий труд, коротка зміна. День і ніч — вони в роботі, аж німіли руки й спина.

Певне, їм тоді здавалось, що немае гірше муки...

Ох, борці, якби ви знали, що то є безсилі руки!

Що то е — лежати тихо, мов сумний розбиток долі, і на ласку здатись бурі та чужій сназі і волі.

Що ж зосталося такому? Тільки думати-гадати...

Ви, борці, прийміть сі думи. Більш не маю що вам дати.

15-21/1 1911,

Чорне море коло Анатолії

Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела жалі та голосіння,— то ж була буря весняна, а не сльота осіння.

А восени... Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима покрив барви й квіти — на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.

Не він один її любив, віддавна Україну поети славили в піснях, пемов «красу-дівчину».

Від неї переймали сміх, і жарти, і таночки, її байки, немов квітки, сплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав, той мрію молоденьку.

Він пертий полюбив її, як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара, сумна, змарніла, бідна, для сина вірного вона єдина, люба, рідна;

хоч би була вона сліпа, каліка-недоріка,— мов рана ятриться в ньому, любов його велика.

Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці надвечір забували все, про що співали вранці,

і, взявши дар від неї, йшли до іншої в гостину; вони пе знали, що то є любити до загину.

Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани, але до скону їй служив без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла його любові сила.

Того великого вогню і смерть не погасила.

ІНШІ

РЕДАКЦІЇ

FA

(Сонет)

Фантазіє! Ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна,

Мету вказала буйній хвилі в морі,—

До тебе обертаюсь я сумна:

Скажи мені, фантазіє дивнб,

Як помогти в безмірнім людськім горі?

Як світ новий з старого збудувати?

Як научить байдужих почувати?

Як розбудити розум, що заснув?

Як час вернуть, що марне проминув?

Як певную мету вказати розпачливим? Фантазіє! Порадь, як жити нещасливим?

1890.

Я знаю, так, се хворії примари,

Не час мені вмирати, не пора,

Та налягли на серце чорні хмари Лихого пречуття, душа моя вмира.

Вдяглися мрії у смуткові шати І понесли мене в дивний мовчазний край,

І там прийняв мене в зеленії палати Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії Мені покрили очі, змеркнув світ,

І залунали скарги жалібнії Моїх покинутих пісень-сиріт.

Так, я умру, і в світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

І прийде той, чий образ я носила З піснями вкупі в серденьку свому.

«Вона для тебе сей вогонь лишила»,—

Його пізнавши, скажуть всі йому.

Він гордо скаже: «Ні!» — і гордо здійме чоло, І гордо піде геть, не глянувши назад.

Як перше не приймав, так і тепер не прийме Ласкаво-прикрих жалів і порад.

Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті,

За ним услід, мов іскорки, летіть,

Побудьте з ним в його самотній хаті, Верніться і мені про нього розкажіть.

Коли коханий мій і там у самотині Так само гордо відречеться нас,

Тоді, мої пісні, нехай у домовині Край мого серця поховають вас.

Коли ж він з тугою та з гіркими сльозами Згадає втрачену, зневажену любов,

Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами, Лишіть мене в труні, летіть до нього знов.

28.ХІІ 1896

He всі мої квітки пішли з тобою В сирую землю, дощ її змочив,

Ту землю, дощ, мій друже, а не сльози.

Я сліз моїх в могилу не лила,

Я кинула в могилу тільки квіти,

Усі ті квіти, що мені дала Скупа весна твого скупого краю,

Але не всі мої квітки сховались В сирую землю, бо не все пішло В могилу, ні, не все, що я любила.

Уста говорять: так, ніколи, більш ніколи!

А серце їм не вірить: чи даремне ж В мені бринить струна вічно тремтяча? Бринить, як любий голос той, що став без гуку Ще за життя,— він став без гуку В житті, але не в пам’яті моїй,

Не в серці, ні, бринить, бринить той голос,

У кождий час, у кождую хвилину.

Чи я сміюсь, чи плачу, він говорить:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи я проваджу з ким розмову любу,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить, немов луна далека:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в глибінь прозору мрії,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незпані й знані, і наводять чари,

І душу опановують,— все голос промовляє:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить палкії очі,

Розмарені, утомлені від мрії,

То крізь важкі ворожії сновиддя Бринить струна тужливим, дивним співом:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз на голос того співу Із мого серця квіти виростають,

Оті, що ти пе вмів зірвати за життя,

Що ти пе взяв з собою у могилу,

Нехай живуть, нехай жалобу красять Кривавими рубінами, нехай Тремтять, як голос той, що промовляє: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Кіш polung,

7/VI 1901

Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і гак воно буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем лиш тоді плетениця тернова, коли вільна душею людина по волі квітчається терном, гордо й одважно скидаючи з себе квітчасті покраси, тямлячи вищу красу, ніж ту, що кричить на майданах: «Гей, люди добрі, ходіть, я кождому в руки даюся!»

Путь на Голгофу велична тоді, коли знає людина, на що й куди вона йде, не прагнучи інших тріумфів, знаючи вищу величність, ніж ту, що з престолу гукає: «Я з ласки божої цар, бо, гляньте, сиджу на престолі!»

Хто ж без одваги й без волі дає себе тернові ранить,— сили не маючи досить, аби від тернів боронитись,— боже, пожальсь тії крові, що марну колючку напоїть, ліпше б вона на обличчі краскою втіхи заграла, очі комусь звеселяючи серед безжурного свята.

Крик Прометея лунає безліч віків скрізь по світі, він заглушає собою потужні громи олімпійські. Тисячі тронів упало і людських, і божих, але Титанова круча стоїть, наче вічна твердиня духа того, що, немов ураган, без упину іскорку, вхоплену з неба, в могутній вогонь роздимає. Краще бринять від того ураган> пошарпані струни, ніж у майстерних руках срібнострунні злотистії арфи, зграйно й добірно настроєні до дифірамбів облесних. Так було завжди і так воно буде довіку, поки житимуть люди

і поки бринітимуть струни.

Тільки ж той крик Прометея на струнах удати здолають руки того, хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з Прометея і предківський спадок шанує, тямлячи іншу красу, ніж ту, що на ярмарку завжди руки до бубна призводить, а ноги до скоків безладних.

Той Прометея нащадок, дотепний до струн найдорожчих, руки до крові скалічить об струни незграйні волові, серця риданням домовить тих струн недомовлені жалі,— знаючи добре ціну і музиці, й музикам, і струнам, щирого злота пісень не продасть за злотистую арфу.

ПРИМІТКИ

У першому томі творів Лесі Українки зібрані всі поезії, надруковані в трьох прижиттєвих збірках — «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), а також поезії, друковані поза збірками та опубліковані після смерті поетеси.

У всіх попередніх виданнях поезій Лесі Українки в основі композиції лежав хронологічний принцип. У даному виданні том поезій укладено інакше: спочатку представлені три прижиттєві збірки, підготовлені до друку самою Лесею Українкою, а далі в хронологічному порядку подаються твори, надруковані за життя поетеси поза збірками та опубліковані посмертно з автографів. До тому не включаються поеми, надруковані в прижиттєвих збірках. Разом з поемами, написаними пізніше, вони зосереджені у другому томі цього видапня.

Надаючи великого значення композиції своїх збірок, прагнучи, щоб кожна збірка становила собою одне художнє ціле і сприймалася як завершений художній витвір, Леся Українка не дотримувалася хронологічного принципу розташування поезій всередині збірки. її прижиттєві збірки мають чітко окреслені хронологічні межі, жоден твір в них не передруковувався двічі, до збірок включалися не всі опубліковані на той час твори, а лише ті, які поетеса вважала кращими.

Після 1902 р. Лесі Українці не довелося видати більше жодної оригінальної збірки поезій. Єдине видання її поетичних творів, здійснене па Наддніпрянській Україні (попередні збірки друкувалися за кордоном — у Львові та Чернівцях) і задумане як підсумковий «вибір цоезій», мало донести до читачів найкращі твори, переглянуті і доопрацьовані для нового видання.

Під назвою «На крилах пісень» збірка вибраних творів Лесі Українки після довгих цензурних поневірянь вийшла з друку в Києві 1904 р. Найкращі, найгостріші громадянські поезії були вилучені і видання або скалічені цензорським олівцем.

У бібліотеці Лесі Українки збереглися авторські робочі примірники збірок «На крилах пісень», Львів, 1893 (ф. 2, № 1262), та «Думи і мрії» (ф. 2, № 1261) з власноручними помітками і виправленнями в тексті, зробленими поетесою в час підготовки до друку київського виданая збірки вибраних творів «На крилах пісень».

Вивчення історії укладання і друку прижиттєвих збірок Лесі Українки дає можливість зробити висновки, що виявленням останньої авторської волі щодо більшості текстів творів першої збірки «На крилах пісень» (1893) є текст першого розділу київського видання збірки «На крилах пісень» (1904), що не зазнав цензурного втручання. За основний текст ліричних творів, що входять до збірок «Думи і мрії» (1899) та «Відгуки» (1902), повинні служити тексти цих видань з урахуванням авторських уточнень, зроблених для видання 1904 р. Більшість творів з цих зрібок надрукована у київському виданні «На крилах пісень» з цензурними купюрами.

Твори, надруковані Лесею Українкою поза збірками, подаються в останніх авторських редакціях, за текстом останніх прижиттєвих публікацій. Неопубліковані твори подаються за автографами, які в більшості своїй зосереджені у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. 2) >.

НА КРИЛАХ ПІСЕНЬ

Перша збірка поетичних творів Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла друком у Львові на початку 1893 р. У виданні збірки брав безпосередню участь І. Франко. Йому надсилала Леся Українка частинами рукопис збірки, він наглядав за складанням книжки у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. У бібліотеці НТШ збереглася частина набірного примірника рукопису збірки (ф. 2, № 747).

Збірка складається з поетичних творів, написаних у 80-х роках, та ранніх поем «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891—92), «Русалка» (1885).

Наукове товариство ім. Шевченка — наукове товариство буржуазно-ліберального напряму, засноване 1873 р. В окремі періоди діяльності, коли в ньому брали участь передові діячі української культури І. Франко, В. Гнатюк, О. Маковей, М. Пав-лик, товариство видало ряд цінних праць. Проте на більшості видань НТШ позначились буржуазно-націоналістичні концепції.

СІМ СТРУН

Вперше надруковано як цикл у збірці «На крилах пісень», Львів, 1893, стор. 3—8.

У чистовому автографі циклу — в альбомі «Poesie» (ф. 2, № 11, стор. 15—24) в два твори під назвою «Fa. Сонет». Перший з них переписаний після поезії «Мі», другий — з авторською позначкою «Ѵаг. 2» — після поезії «Sol». За життя Лесі Українки у складі циклу «Сім струн» друкувався тільки другий варіант поезії _ «Fa» (вперше надрукований у журн. «Зоря», 1891, № 4, стор. 64, під заголовком «Сонет»). Перший варіант, опублікований у журн. «Життя і революція», 1928, № 2, стор. 154, подається у розділі «Поза збірками» даного тому.

¹ Далі у примітках зазначатимемо лише номери фонду та автографа.

В автографі поезії «Мі» після першої строфи йшла строфа, опущена у першодруку: ■

Спи без завадоньки!

Жодної зрадоньки Ти ще не знав,

Ані розрадоньки В серці не мав.

У київському виданні збірки «На крилах пісень» опущено ще одну строфу — третю в першодруку:

Туга даремная!..

Доля таємная Тебе чека;

Ясна чи темная?

Хто зна яка!

Поезія «La» в автографі мала сім строф. Остання, сьома строфа у першодруку опущена.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу,

Бо серцем я їх почуваю,

Провісницю чар тих, фантазію милу,

Від щирого серця вітаю.

Датується 1890 р. за автографом в альбомі «Poesie», в якому дата [18] 90 р. проставлена майже під кожною поезією циклу.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 44—51.

«З о р я» — український літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму. Видавався у Львові в 1880—1897 pp.

...д ядькові Михайлов і.— Цикл присвячений М. П. Дра-гоманову. Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895)—український публіцист, учений і громадський діяч буржуазно-демократичного, потім ліберально-буржуазного напряму, рідний брат матері Лесі Українки.

ЗОРЯНЕ НЕБО

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 8—10, як цикл з чотирьох віршів. Остання, п’ята поезія («В небі місяць зіходить смутний...») друкувалася тут після циклу під заголовком «Зоря». У київському виданні збірки «На крилах пісень» ця поезія приєднана до циклу, заголовок знято. Поезія «Зоря» вперше надрукована в журн. «Зоря», 1891, № 12, стор. 227.

Автографи перших чотирьох поезій не збереглися. Автограф п’ятої поезії — ф. 7, № 124, арк. 61.

У київському виданні збірки «На крилах пісень» опущено другу строфу першої поезії («Зорі, очі весняної ночі...»)

Різно дивляться яснії зорі,

Кожна зірка інакше сіяє,—

В кого серце у тузі та в горі,

Той виразно по зорях читає.

Датується орієнтовно 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 23—2Ѳ.

КОНВАЛІЯ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 22, стор. 186. Передруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 11—12, з деякими різночитаннями.

Автограф не зберігся.

Датується за першодруком.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 6—7. НАПРОВЕСНІ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 9, стор. 150. Автограф не зберігся.

Датується орієнтовно 1889 р. на підставі першодруку. Подається за першодруком.

CONTRA SPEM SPERO!

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 13—14.

Автограф поезії (ф. 2, № 11, стор. 11—12) має дві строфи, відсутні у першодруку. Після п’ятої тут іде така строфа:

Я співатиму пісню дзвінкую,

Розганятиму розпач тяжкий,—

Може, сам на ту гору крутую Підійметься мій камінь важкий.

Після сьомої йде така строфа:

Буде погляд мій вельми палати,

Може, згинуть всі хмари сумні,

Може, зірка, як буде сіяти,

Ясний промінь пошле і мені.

Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір ще на дві строфи — опущено сьому і восьму строфи першодруку:

Я не дам свому серденьку спати,

Хоч кругом буде тьма та пудьга,

Хоч я буду сама почувати,

Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже па груди важенько,

Світ застеле суворая мла,

Але дужче заб’ється серденько,

Може, лютую смерть подола.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 42—43.

«коли втомлюся Я ЖИТТЯМ ЩОДЕННИМ...»

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 14—15.

Автограф —ф. 2, № 11, стор. 26—29. Між автографом і першодруком — ряд суттєвих різночитань. Так, у першодруку опущено

епіграф «— A quoi penses tu? — A l’avenir. V. Hugo. 93», а також текст після 33-го рядка:

Повинністю громадською — уклінність, Патріотизмом — лютість до чужинців,

Набожністю — запеклість фанатичну.

Після 35-го рядка:

Любов’ю до людей — забаву панську Після 54-го рядка:

Палала в очах туга ідеалу,

І дід побачив і спитав у хлопця:

«Куди ти дивишся, моя дитино?

Що бачиш ти в далекому просторі?»

Після останнього рядка:

Але в просторі бачу я країну,

Осяйну, наче світло ідеалу,

Неначе світло правди... О, дідусю!

В нас на землі нема такого раю.

Питаєш ти, що бачу я в просторі?

Прийдешність бачу я, віки потомнії

Датується за автографом.

До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. Леся Українка твір не включила.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 14—15,

Мій ШЛЯХ

Вперше надруковано у вбірці «На крилах пісень», 1893, стор. 16. Автограф — ф. 2, № 11, стор. 3—4. Між автографом і першодруком є суттєві різночитання. Першодрук коротший за автограф на дві строфи. Опущено п’ятий і шостий рядки першої строфи автографа:

Непевна путь, мій друже, в нас обох,—

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох.

Замість них стоять п’ятий і шостий рядкн другої строфи:

Самій не довго збитися в путі,

Та трудно з неї вбитись у гурті.

А перші чотири рядки другої строфи опущено зовсім:

Ох, довгий шлях сей, тяжко йти по йому, Найтяжчий для того, хто одинокий!

Та не сама я на шляху тяжкому,

Я не сама мандрую в світ широкий.

Опущено шосту строфу:

Коли кому замріють тії зорі,

І він їх привітає гімном вільним,

Хоч не побачу я нічого у просторі,

Не пазову співця я божевільним.

Бо часом ясний промінь світовий Не видно через порох шляховий...

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 35, В’ЯЗЕНЬ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 23, стор. 335. Автограф — ф. 2, № 747, стор. 1—4.

Датується 1889 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 20—22.

СПІВЕЦЬ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 21, стор. 350—351, Автограф — ф. 2, № 747, стор. 19—20.

Датується 1889 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 27—29,

РОЗБИТА ЧАРКА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 21, Автографи —ф. 2, № 11, стор. 31; ф. 2, № 746, стор. 13; ф. 2, № 747, стор. 10.

Датується 1891 р. за автографом — ф. 2, № 11.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. ЗО.

СОСНА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 21—22.

Передруковано в журн. «Зоря», 1893, № 19, стор. 368. Автографи —ф. 2, № 702 (чорновий), ф. 2, № 11, стор. 6, та ф. 2, № 747, стор. 11 (чистові).

Датується 1892 р. за автографом — ф. 2, № 11.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 31.

«ЯКЩО ПРИЙДЕ ЖУРБА, ТО НЕ ДУМАЙ її...»

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1891, № 15, стор. 286— 287, під заголовком «Розвага».

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 14—15.

Датується орієнтовно 1891 р. на підставі першодруку. Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 32.

САФО

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 23, стор. 195. Автограф — ф. 2, № 1407, з посвятою «Любій Шурі Судовщи-ковій на спомин».

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 8.

Судовщикова Олександра Євгенівна (1867—1924) — товаришка Лесі Українки, згодом українська письменниця, відома під псевдонімом Грицько Григоренко, дружина брата поетеси Михайла Косача.

ДО МОГО ФОРТЕПІАНО

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1892, № 8, стор. 149—150.

Автографи —ф. 2, № 11, стор. 8—10 (ранній), та ф. 2, № 747, стор. 17—19. Між ними суттєві різночитання. Текст раннього автографа і першодруку довший на три строфи від тексту збірки «На крилах пісень» 1893 р. Після останнього рядка п’ятої строфи («Що на мене, мов хмара грізна, йшло») тут йшла строфа шоста:

Тепер ота осіння хмара сива Мене дедалі більше покрива...

Знов смуток? Що ж почну я нещаслива?

Хто ж восени весняночки співа?

Після останнього рядка восьмої строфи автографа («Далеко линув думок легкий рій») йшло ще дві строфи:

Мій друже! Ті хвилиноньки яснії,

Я при тобі найбільше мала їх,

Твої кохані струни голоснії Будили зграї красних мрій моїх.

Хоч я не завжди щиро говорила '

З людьми, хоч тяжкий розпач свій Від рідних, милих, найлюбіших крила,

Та не від тебе, любий друже мій!

Під час підготовки київського видання збірки «На крилах пісень» Леся Українка опустила ще дві строфи, що в першодруку йшли як строфи шоста і восьма:

Серед недолі, тяжкого туману Були й для мене промені ясні.

Годину мала не одну кохану,

Як забувала всі жалі свої.

Від мене, друже, не таїв нічогої Свої всі гуки ти мені віддав,

На тяжкеє страждання серця мого Мені лагідную потіху славі

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 40—41.

ДОСВІТНІ огні

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 25.

Автографи — ф. 2, № 11, стор. 69—71; ф. 2, № 747, стор. 22.

Готуючи київське видання збірки «На крилах пісень», Леся Українка опустила дві строфи. Після слів «Навколо все спить, як в могилі» йшла строфа третя:

Розкинула темная ніч свої чари,

Налинули сни, мов ті хмари,

Мов чорнії хмари страшні,

І сняться мені все дивні Привиддя, непевнії чвари.

Опущена і сьома строфа, якою у першодруку закінчувався вірш:

З віконечок ллється стяга та просвітла,

Одрадість у серці розквітла,

Огні золотії мигтять,

Одвашним промінням зорять,

Мов кличуть: до праці! до світла!

Датується 1892 р. за автографом — ф. 2, № 11.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 53—54.

В МАГАЗИНІ КВІТОК

Вперше надруковано в газ. «Буковина» 28 березня 1891 р. під заголовком «Квіти».

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 23—25.

До київського видання «На крилах пісень» 1904 р. поезія не ввійшла.

Датується орієнтовно 1890 р.

Подається^- за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 26—27.

«Буковина»— українська газета ліберально-буржуазного напряму. Видавалася у Чернівцях в 1885—1910 pp., пізніше — у Відні.

НАДІЯ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1887, № 24, стор. 413, з підзаголовком «Пісня заволоки».

Автограф не зберігся.

В рукописі збірки «На крилах пісень» (ф. 2, № 747, стор. 27) —і авторизована копія з датою: Луцьк, 1880.

Датується за цією копією.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 5.

У поезії йдеться про долю тітки Лесі Українки Олени Антонівни Косач (в одруженні Теслеііко-Приходько), засланої за участь у революційному русі.

СЛЬОЗИ-ПЕРЛИ

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1891, № 7, стор. 115— 116, як цикл з трьох віршів під заголовком «Ридання».

Автограф першого вірша циклу «Сторононько рідна! Коханий мій краю!» у альбомі «Poesie» (ф. 2, № 11, стор. 38—39) мав заголовок «Ридання». Чистовий автограф циклу під назвою «Сльози-пер-ли» з посвятою Іванові Франку — ф. 2, № 747, стор. 29—32.

У чистовому автографі другого вірша циклу («Україно! плачу слізьми над тобою...») Леся Українка викреслила дві строфи — другу і п’яту:

Чи я ж би такої бажала роботи?

Чи я ж би терпіла бридкі твої пута?

Багато у серці моїм і одваги, й охоти...

Та й я ж у кайдани закута!

От знову ридання оті навіснії У грудях мені закипають.

Ой доле! Невже сі ридання тяжкі голоснії Отак надаремне лунають?

У київському виданні збірки «На крилах пісень» 1904 р. цикл пе надруковано.

Датується орієнтовно 1891 р. за першодруком.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 29—31. «Народ» — український громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Видавався у Львові і Коломиї в 1890— 1895 pp.

СОН

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 32—34.

Автограф —ф. 2, № 747, стор. 17—19.

Готуючи поезію до друку у київському виданні збірки «На крилах пісень» 1904 p., Леся Українка скоротила твір на три строфи. Опущено строфи 14, 15 і 16:

Тут наступила чорна тьма без сонця,

Я в розпачі ламаю руки, плачу,

Богиню кличу... Коли се з віконця Я бачу світло, ясний промінь бачу!

Той промінь думки просвітив нездольні,

Ще хвиля — й світ весь затремтить від гуку,— Зрадіють всі невільники бездольні...

Та що се нагле затримало руку?

Ох, я ж загинуть маю!.. І від страху Від жалю розум паче хмари вкрили,

Як тяжко! Моє серце повне жаху:

Умру без слави, навіть без могили!..

Датується орієнтовно 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 17—19. Поезія присвячена О. Судовщиковій.

СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 35—36.

Автографи — ф. 2, № 11, стор.. 72—74, та ф. 2, № 747, стор. 20— 21. У автографі № 747 закреслено шосту строфу:

Багато ночей з того часу минуло

Осінніх, зимових, зпов літні пройшли,

Та щастя того, що колись промайнуло,

Ті ночі побачить мені не дали.

Датується 1892 р. за раннім автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 33—34.

СОНЕТ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 36. Автограф — ф. 2, № 747, стор. 42.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 52.

НА РОКОВИНИ ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 37—38.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 15—16.

Датується орієнтовно 1889 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 55—56. «СКРІЗЬ ПЛАЧ, І СТОГІН І РИДАННЯ...»

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38. Автографи —ф. 2, № 11, стор. 25, та ф. 2, № 747, стор. 45.

До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. Леся Українка поезію не включила.

Датується 1890 р. за раннім автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 38.

ДО НАТУРИ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 8, стор. 133, під заголовком «До природи».

Автографи — ф. 2, № 746, та ф. 2, № 747, стор. 18.

Датується орієнтовно 1889 р. на підставі першодруку.

Подається ва збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 12.

ВЕЧІРНЯ ГОДИНА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38. Автограф не зберігся. В рукописі збірки «На крилах пісень» (ф. 2, № 747, стор. 19) авторизована копія.

Датується орієнтовно 1889 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 13. ЗАВІТ АННЯ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 2, стор. 25. Автограф — ф. 2, № 746. У рукописі збірки «На крилах пісень» 1893 р. (ф. 2, № 747, стор. 51—52) — список поезії рукою Олени Пчілки. Між текстами автографа і списку чимало різночитань. Опущено окремі рядки. Після 33-го рядка автографа йшов текст:

Яснії очі були, але в очах тих сльози блищали;

Погляд лагідний він мав, але в погляді смуток глибокий: Жаль і благання, надія і туга-журба одбивались.

Руки до мене простяг і мов кликав кудись за собою.

Любо всміхався, а сльози котились. Ті сльози Падали в серце мені; і од сліз тих надія ясная,

Радісна тиха надія, мов квітка лелії, розквітла.

Датується 1888 р. на підставі листа Лесі Українки до брата Михайла (вересень, 1888 p.).

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 10—11.

_ Олена Пчілка — літературний псевдонім Косач Ольги Петрівни (1849—1930), української письменниці ліберально-буржуазного напряму, матері Лесі Українки.

на давній мотив

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 41—43.

Автографи —ф. 2, № 11, стор. 5—7, та ф. 2, № 747, стор. 53—55.

Датувться за раннім автографом.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 37—39.

пісня

Вперше надруковано в журн. «Зрря», 1888, № 16, стор. 261.

Автографи — ф. 2, № 746, стор. 5, та ф. 2, № 747, стор. 26.

В обох автографах закреслена друга строфа:

Цвітуть квіти веснянії,

Швидко й посихають.

Мої літа найкращії Марно пропадають!

До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. поезія не ввійшла.

Датується орієнтовно 1888 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 43.

у ПУТЬ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 44—45.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 60—61.

Датується орієнтовно 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 14—15.

ОСТАННЯ ПІСНЯ МАРІЇ СТЮАРТ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 24, стор. 405, під заголовком «Прощальна пісня Марії Стюарт» з такою авторською приміткою: «Сонет сей написала славутпа безталанниця Марія Стюарт, сидячи у темниці, 1586 р. 22 листоп[ада], після того, як дізналась, що смертний вирок її вже підписаний жорстокою спе-речницею Єлизаветою. Чулая лебединая пісня Марії, зложена в таку хвилину, дивує ще більше штучною літературною формою сонета».

Автографи — ф. 2, № 746, стор. 7, та ф. 2, № 747, стор. 61.

Датується орієнтовно 1888 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 9.

Вперше цпкл надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 49—56.

Автограф — ф. 2, № 747, стор. 31—43.

Готуючи видання 1904 p., Леся Українка відредагувала цикл, зробила кілька скорочень. У п’ятому вірші циклу («Великеє місто. Будинки високі...») опущено три останні строфи:

В широкім просторі губилося око,

А думка питала,

Де щастя шукать вона мала,

Любові й надії — у небі високо?

Чи в морі спокою б шукала?

Ні, думко! даремне в світовім просторі Притулку шукати,

В безодню дарма поринати;

Любов і надія не в зорях, не в морі,—*

Між людьми поради питати!

Шукай, може, душу там знайдеш де щиру І розум величний;

Де правди не згас промінь пишний,

Там треба шукати любові та миру.

Спокій же знайдеш колись вічний.

У шостому вірші циклу («Далі, далі від душного міста!») опущено другу строфу:

Тож сповнилось мені те бажання,—

Подались ми на море хутенько,

І по хвилях морських погуляння Почали ми в неділю раненько.

У сьомому вірші циклу («Ой високо сонце в яснім небі стало...») опущено третю сгрофу:

Ходім же турецький замок оглядати,

Щоб нашу і славу, і лихо згадати,—

Згадать давню славу, козацькую волю,

І тяжку недолю, турецьку неволю;

Тут колись гуляла доля і воля кривава,

Тяжко-важко доставалась та чужая слава!

Далі опущено сьому строфу:

Чи на те ж козацтво гинуло в неволі,

Побивалось тяжко, шукаючи долі,

Чи на те лилися кривавії ріки,

Щоб усе пропало й забулось навіки?

Та коли судилось марно лицарям загинуть,

То невже про них і гадку нащадки закинуть?

Датується 1888 р. за автографом.

Подасться за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 57—66. Комаров Михайло Федорович (1844—1913)—український бібліограф, критик і фольклорист ліберально-буржуазного напряму. Приятель сім’ї Косачів.

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 66—78, як цикл із «Заспіву» і дванадцяти поезій.

Збереглися автографи лише окремих поезій циклу в рукописному альбомі «Poesie» (ф. 2, № 11). На стор. 29—31 тут записано тексти двох віршів без заголовків з датами замість них: «Євпаторія. 16 серпня» («В час гарячий полудневий...») та «Серед моря 17 серпня» («Досить невільная думка мовчала...»). Обидва вірші датовані 1890 р. На стор. 59—68 записані поезії «Безсонна ніч» («Євпаторія, 91 р.»), «Братові на спомин 8 липня 1891 р. Євпаторія» («Нічко дивна! Тобі я корюся...»), «Південний краю! Як тепер далеко...» (1891 р.) та «В темний вечір сиджу я в хатині...» (1891 p.). Автографи решти віршів не збереглися.

Готуючи видання збірки «На крилах пісень» 1904 p., Леся Українка уточнила форму посвяти, опустила «Заспів», у вірші «Негода» вилучила п’ягу і шосту строфи:

Сильне море! Нащо стільки сили?

Тільки стогін відповідь на неї.

Краще б хвилі вже разом покрили Тую здобич потуги твоєї.

Коли ж треба тобі, сильне море,

Десь подіть свою силу напрасну,—

Обернись на се поле просторе,

Затопи сю країну нещасну!

Датується за автографом і першодруком.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 67— 85, з відновленням «Заспіву» за першодруком.

В ДИТЯЧОМУ КРУЗІ

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 103—106, під спільним заголовком «Дитячі» чотири поезії: «На зеленому горбочку...», «Літо краснеє минуло...», «Мамо, іде вже зима...», «Тішся, дитино, поки ще маленька...». За ними — поезія «Веснянка». У виданні 1904 р. всі ці вірші об’єднані в цикл під назвою «В дитячому крузі».

«На зеленому горбочк у...» Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887, стор. 176—177.

Автограф не зберігся.

Датується за першодруком 1885 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 86.

«Перший вінок» — український літературно-художній альманах, у якому було вміщено твори українських письменниці.. Виданий 1887 р. у Львові.

«Літо краснеє минуло...» Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887, стор. 230—231, під заголовком «Поле».

Автограф не зберігся.

Датується на підставі першодруку 1884 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 87.

«Мамо, іде вже зим а...» Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, N° 22, стор. 169.

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 32.

Дата за автографом 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісепь», К., 1904, стор. 88—89.

«Дзвінок» — україпський журнал для дітей і юнацтва ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові у 1890—1914 pp.

«Тішся, дитино, поки ще маленьк а...» Вперше надруковано в «Ілюстрованій бібліотеці для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, 1891, № 3, стор. 33, під заголовком «До руской дитини».

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 34.

Датується за автографом 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 89—90.

ВЕСНЯНКА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 107—108.

Автограф — ф. 2, № 5. В автографі немає посвяти. Тут в ще одна строфа, відсутня у першодруку:

Ховаю я сльози,

Співаю пісні голосні,

Хоч люті морози Прибили мене навесні.

Ти ж, сестро, гуляєш,

Ти лиха не знаєш,—

Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку!

Дата в автографі: «Весняного ранку 6 квітня 1890 р.».

Подається ва збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 90—92.

Друга збірка поетичних творів Лесі Українки «Думи і мрії» вийшла друком у Львові 1899 р. У її виданні брав участь

В. Гнатюк.

Збірка складається з поем «Давня казка» (1893), «Роберт Брюс, король шотландський» (1893) і поезій, написаних у 90-х роках.

МЕЛОДІЇ

Вперше надруковано як цикл з дванадцяти поезій у збірці «Думи і мрії», Львів, 1899, стор. 47—53. Дата спільна для всього циклу — 1893—1894. Збереглася частина чистового автографа циклу— ф. 2, № 677 (перші шість поезій).

Лише одна поезія циклу — «Хотіла б я піснею стати» — була надрукована в журн. «Зоря», 1894, № 2, стор. 35—36. Крім чистового автографа (№ 677), збереглися ранні автографи таких поезій: «Нічка тиха і темна була...» (ф. 2, № 11, стор. 77, під назвою «Нічна мелодія», і ф. 2, № 701, під назвою «Nocturno»); «Не співайте мені сеї пісні...» (ф. 2, № 11, стор. 79); «Горить мов серце, його запали-да...» (ф. 2, № 11, стор. 80); «Знов весна і знов надії...» (ф. 2, № 11, стор. 80); «Дивлюсь я на яснії зорі...» (ф. 2, № 11, стор. 83); «Стояла я і слухала весну...» (ф. 2, № 11, стор. 84); «Давня весна» (ф. 2, №11, стор. 81—83); «У чорную хмару зібралася туга моя...» (ф. 2, № 678).

Готуючи цикл до передруку у виданні ,1904 p., Леся Українка зняла цифрову нумерацію віршів та відредагувала кінцівку поезії «У чорную хмару зібралася туга моя...» — перекреслила 14-й і 15-й рядки:

Нехай там збирається гірша, страшніша негода,

Нехай там узброїться в гостру огненную зброю,—

а в 16-му рядку виправила «Я вийду сама проти неї» на «Я вийду сама проти бурі».

Подається за збіркою «Думи і мрії» з урахуванням авторських виправлень, внесених в текст циклу під час підготовки його для передруку у київському виданні збірки «На крилах пісень» 1904 р.

НЕВІЛЬНИЧІ ПІСНІ

Вперше як цикл з 14 поезій надруковано у збірці «Думи і мрії», стор. 57—82, зі спільною датою для всього циклу — 1895— 1896.

Цикл формувався поступово. Спочатку до нього входило сім поезій, опублікованих у журн. «Народ», 1895, № 15-16, стор. 254— 256, під заголовком «Невільничі пісні»: «Божа іскра», «Мати-невіль-ниця», «І все-таки до тебе думка лине...», «Slavus — sclavus», «Ворогам», «Північні думи», «До товаришів».

Укладаючи збірку «Думи і мрії», Леся Українка додала до перелічених поезій ще дев’ять, написаних пізніше і друкованих протягом 1897 р. в журн. «Житє і слово», т. VI, стор. 13—16, 354—356 («Грішниця», «О, знаю я, багато ще промчить...», «Хвилина розпачу», «На вічну пам’ять листочкові...», «Слово, чому ти не твердая криця...», «Fiat пох!»),'та 1898 р. у збірнику «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники» («Товаришці на спомин», «Поет під час облоги»), а також поезію «Ангел помсти», вперше надруковану у збірці «Думи і мрії». Водночас з першої частини циклу Леся Українка вилучила дві поезії — «Божа іскра» та «Slavas — sclavus».

Збереглися автографи деяких поезій циклу: «Мати-невільни-ця» — ф. 2, № 11, стор. 91; «І все-таки до тебе думка лине...» — ф. 2. № 11, стор. 94; «Північні думи»—ф. 2, № 11, стор. 35—86; «Товаришам» — ф. 2, № 11, стор. 87—88; «Поет під час облоги» — ф. 2, № 697; «Товаришці на спомин» — ф. 2, № 710; «О, знаю я, багато ще промчить...» — ф. 2, № 689; «Ангел помсти» — ф. 2, № 631.

В автографі поезії «Мати-невільниця» рукою Олени Пчілки поряд із заголовком написано «Галя». Це вказівка на прообраз співбесідниці поетеси — Галі Ковалевської-Деген, дочки революціоне-рів-народовольців М. П. Воронцової-Ковалевської та М. Ковалев-ського. М. П. Воронцова-Ковалевська була заслана на довічну сибірську каторгу в м. Кару. 1889 р. разом з товаришами отруїлася

на знак протесту проти знущання з в'язнів («Марійська трагедія»), .

У київському виданні збірки «На крилах пісень» 1904 р. більшість віршів циклу зазнала цензурного втручання.

Готуючи поезію «Товаришці на спомин» до передруку у збірці «Думи і мрії», Леся Українка опустила три строфи першодруку — і 1-у, 12-у і 16-у.

Наука наша — скарб, закопаний в могилу,

Наш хист — актор-кріпак в театрі у панів,

Непевні жарти тне, сміється через силу,

Поклонами спіїняє папський гпів.

Релігія у нас — то морок темний,

Єгипетських жерців деспотія важка,

Закони й право — то устав тюремний,

Родинні зв’язки — ниточка тонка.

О, сором мовчки гинути й страждати,

Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Ні, краще ворогу на одсіч дати,

Та так, щоб голова злетіла з плеч!

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 57—82.

«Ж и те і слово»—український науковий, суспільно-політичний та літературний журнал прогресивного напряму. Видавався у Львові в 1894—1897 pp.

ВІДГУКИ

До розділу є спільна дата — 1896—1899.

відгуки ,

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, № 633.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 85.

ЄВРЕЙСЬКА МЕЛОДІЯ

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник» (далі — ЛІІВ), 1898, кн. 5, стор. 146—147.

Автографи — ф. 2, № 644 (чорновий), та два ідентичних чисто-вих — ф. 2, № 642 та № 643.

Дата чорноного автографа — 21.VI 1896. Колодяжне.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 86—87.

«Літературно -науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) буржуазно-ліберальний (1907—1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ — Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів; 8 1933 р. виходив під назвою «Вісник»),

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автографи — ф. 2, № 630 (чорновий), та № 629 (чистовий). Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 87—88.

ТО BE OR NOT ТО BE?

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, № 711. '

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 89—90.

То be or not to be? — початок монолога Гамлета з трагедії В. Шекспіра «Гамлет».

з ПРОПАЩИХ РОКІВ

Вперше як цикл з двох віршів надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автографи —ф. 2, № 655 (чорновий), та № 654 (чистовий). Датується за чистовим автографом: «Я знаю, так, се хворі! примари...» — 28.ХІІ 1896 p., «Обгорта мене туга, болить голова...» —

19.1 1897 р.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 90—92.

ДО ТОВАРИША

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, N° 655. В автографі закреслено три строфи. Друга:

Темна доля забрала життя мого рай.

Вам його темна сила забрала.

Через весь поневолений рідний наш край Наче зла хуртовина заграла.

П’ята:

Та не знають вони, що приваблює нас Навіть сніжная буря зимою.

Що нас так порива у безрадісний час Навіть гомін дощу за тюрмою

Сьома:

Якби знать, що останні на світі терни Нам уквітчають чола криваві,

Хай би ранили гостро і люто вони,

Ми б стояли, як владарі, в славі.

Датується за першодруком.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 92—93.

«ЯК ДИТИНОЮ БУВАЛО...»

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії». Автограф — ф. 2, № 728.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 93.

РОМАНС

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, № 728.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 94.

КРИМСЬКІ ВІДГУКИ

Вперше як цикл надруковано у эбірці «Думи і мрії».

Окремі вірші вперше друкувалися: «Східна мелодія» — JIHB, 1892, № 2, стор. 140—141; «Мрії» — JIHB, 1892, № 2, стор. 141—142; «Зимова ніч на чужині»—JIHB, 1898, № 5, стор. 143—147; «Весна зимова» — ЛНВ, 1899, № 2, стор. 167. _

Автографи: «Імпровізація» — ф. 2, № 663; «Уривки з листа» —

t. 2, № 663 (чистовий), № 664 (чорновий); «Східна мелодія» — . 2, № 665 (чистовий), № 666 (чорновий); «Мрії» — ф. 2, № 667 (чистовий), № 668 (чорновий); «Зимова ніч на чужині» —ф. 2, № 669 (чистовий), № 609 (чорновий); «Іфігенія в Тавріді» — ф. 2, № 671; «Весна зимова» — ф. 2, № 673.

У чорновому автографі поезії «Уривки з листа» після 24-го рядка викреслено 27 рядків:

Поки я дивлюся на море, гадаю, що й я така вільна,

Як хвиля білява,

Оглянусь на гори, що з півночі світ заступили,

І тінь мені думку покриє,

І раптом прокинеться спогад,

Що я не на волі, а тільки ланцюг мені довший На час, на годину дала моя доля лукава,

Дозволила вийти за темную гір огорожу,

Немов за ворота тюрми, і глянути втомленим оком На вічнеє вільнеє море.

Коли б мені сили, щоб раптом ланцюг розірвати,

Схопити човен-душогубку і легке подвійне весельце І швидко, мов чайка морська білокрила, полинуть по хвилях Геть за далекий обрій, звідки сонечко сходить,

В новії незнані світа,

На іншую долю й недолю!

Марнії мрії! За кожним моїм необачним, незміреним рухом Бряжчить невидимий ланцюг і болем до кості мене протинає, Гай-гай, не розірвеш його,

Не такий його майстер кував,

Щоб моїм недотепним рукам розірвати,

Тільки час — він усякі замки розбива! —

Сю кормигу розіб’є й мене вкупі з нею...

Ось які тіні, товаришу, кидають гори на мене,

Дай вам боже ніколи не знати сих тінів І не ходити у хмару повитим по світі веселім.

Ні, ви не з тих, що живуть у тумані.

У чорновому автографі поезії «Східна мелодія» викреслено дві строфи — третю і четвергу:

Різні тепер нас моря заколихують,

Помежи нами країни просторії...

Що ж розлучило нас? Хвиля противная.

А чи тумани морські непрозорії?

Весла, стерно і вітрила могутнії Можуть боротися з хвилею кожною.

Яснее світло, на щоглі запалене,

Світить зорею у тьмі переможною.

У чорновому авюграфі драматизованої поезії «Зимова ніч на чужині» в строфи, які до чистового автографа не ввійшли. Після 11-ої строфи йдуть дві строфи:

І жаль мені зброї, що ржі на поталу Віддана у піхвах, марніє вона,

Мої молодощі минають помалу,

Мов старість безсила... Се пісня сумна!

Тоді мені будеш цю пісню співати,

Коли оживе моя сила буйна,

Як зброя до пісні почне пригравати,

Тоді веселіше вона залуна.

Після 17-ої строфи закреслена строфа:

Невже сеє море, широке без краю,

Для думки твоєї занадто тісне?

І сонце південне, що промінням грає,

Очам твоїм смутним не досить ясне?

Дописана трохи пізніше остання строфа автографа:

О Музо, ти знаєш потужнії чари,

Тремтить мов серце, як в лірі струна,

Ще гори повиті в зимовії хмари,

А в серці моєму співав весна...

Поезії циклу датуються за першодруком.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 94—115. іфігенія — героїня грецького міфу, дочка царя Агамемнона. Перед походом на Трою батько приніс Іфігенію в жертву богині Артеміді, яка врятувала її від смерті, перенесла в Тавріду (Крим) і зробила жрицею в своєму храмі.

«ПОРВАЛАСЯ НЕСКІНЧЕНА РОЗМОВА...»

Вперше надруковано в JIHB, 1898, № 10, стор. 50—51.

Передруковано у збірці «Думи і мрії» з авторськими скороченнями — опущено строфи шосту і восьму першодруку:

І там, де на всьому лежить печать мовчання,

Де стримані і скарги і пісні,

Де здавлені прокльони і ридання,

Вість людям подають кайдани голосні.

Коли б могли вони тим людям нагадати Про поневолених, замучених братів,

Посаджених поза залізні грати,

Відданих в руки навісних катів.

Посвяти ні в автографі, ні в першодруку поезії нема. Вперше надрукована вона в першому томі п’ятитомного зібрання творів Лесі Українки (К., 1951) на підставі бажання поетеси, висловленого в листі до матері — Олени Пчілки 5.1 1904 p.: «Над віршем «Порвалася нескінчена розмова...» я прошу написати: «Пам'яті С. М.».

Датується за першодруком.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 115—116.

С. М.—Сергій Костянтинович Мержинський (1870—1901) — близький друг Лесі Українки, активний член соціал-демократичних гуртків Києва та Мінська. С. Мержинському присвячено ряд ліричних поезій та поема «Одержима» (1901).

у ПУСТИНІ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1899, т. 5, № 2, стор. 166.

Автографи — ф. 2, № 715, 716 (чорнові), № 714 (чистовий).

Датується за чорновим автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 116—117.

НА СТОЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1899, т. 5, № 2, стор. 164—165, під заголовком «На спомин І. Котляревського», з редакційною приміткою: «Сю поезію Лесі Українки декламував М. Старпцький на святі Котляревського в Києві 26-го грудня 1898 р.»

Автограф — ф. 2, № 14.

Датується 1898 р. за збіркою «Думи і мрії».

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 117—119.

ЗОРЯ ПОЕЗІЇ

Вперше надруковано в збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, № 651.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 119—120.

ПОВОРІТ

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автограф — ф. 2, № 696.

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 120—121.

ЗАБУТА ТІНЬ

Вперше надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автографи —ф. 2, № 647 (чорновий), ф. 2, № 648, ф. 2, № 7 (чистові).

Датується за автографом.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 121—123.

Збірка «Відгуки» вийшла друком 1902 р. у Чернівцях. Складається вона з ліричних циклів «Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», написаних протягом 1900—1902 pp., розділу «Легенди» та драматичної поеми «Одержима» (1901), що друкується у т. З нашого видання.

ІЗ ЦИКЛУ «НЕВОЛЬНИЦЬКІ ПІСНІ»

Вперше цикл надруковано у збірці «Відгуки». Окремі поезії вперше друкувалися: «Єврейські мелодії» — в ЛНВ, 1900, т. 2, ки. 8, стор. 122—123; «Епілог» — в журн. «Молода Україна», 1901, №• 5

6, стор. 244—248; «Віче» — «Молода Україна», 1901, № 8-9, стор. 291—295.

Збереглися чистові автографи лише двох поезій: «Єврейські мелодії» — ф. З, № 1858, та «Завжди терновий вінець...» — ф. 2, № 649. Текст автографа поезії «Завжди терновий вінець...» значно відрізняється від тексту в збірці «Відгуки». За автографом поезія подається у розділі «Інші редакції».

Датуються поезії циклу за першодруком.

Подаються за збіркою «Відгуки», стор. 3—16.

«Молода Україна» — український студентський журнал буржуазно-ліберального напряму. Видавався у Львові у 1900— 1902 pp.

ритми

Вперше повністю цикл «Ритми» надруковано у збірці «Відгуки». Перші шість поезій циклу вперше надруковано в ЛНВ, 1901, т. 15, кн. 9, стор. 133—137.

Автограф цих шести поезій — ф. 2, № 700.

Автографи двох останніх поезій («О, як то тяжко тим шляхом ходити...», «Чом я не можу злинути угору...»), вперше надрукованих у збірці «Відгуки», не збереглися.

Перші шість поезій датуються за автографами. Дати поезій

«О, як то тяжко тим шляхом ходити...» та «Чом я не можу злинути угору...» в першодруку неточні. їх слід датувати часом перебування Лесі Українки в Карпатах: першу — 16.VIII 1901 p., другу —

4.VIII 1901 р.

Подається за збіркою «Відгуки», стор. 17—30.

хвилини

Вперше повністю цикл надруковано у збірці «Відгуки». Перші чотири вірші вперше надруковано в ЛНВ, 1902, т. 17, кн. 1, стор. 37—38. Чистовий автограф цих віршів —ф. 2, № 717.

Збереглися автографи віршів «Свята ніч» — ф. 2, № 718, «Ви щасливі, пречистії зорі» — ф. 2, № 718, «Хочеш знати, чим справді було» — ф. 2, № 720. Решта автографів не збереглася.

При підготовці тексту поезії «Свята ніч» до київського видання збірки «На крилах пісень» (1904 р.) Леся Українка викреслила п’яту строфу:

Нам не раз крізь волосся світила зоря, мов горицвіт у темному листі, наче ми, перепливши небесні моря, заквітчалися в краплі сріблисті.

Датуються поезії циклу за збіркою «Відгуки».

Подаються за збіркою «Відгуки», стор. 31—42.

ЛЕГЕНДИ

Вперше під таким загальним заголовком шість легенд надруковано у збірці «Відгуки». «Сфінкс» і «Ра-Менеїс» під спільною назвою «Єгипетські фантазії» передруковані в альманасі «Дубове листя», К., 1903, стор. 67—72.

Автографи: «Сфінкс» і «Ра-Менеїс» — ф. 2, № 734 (чорновий), та № 735 (чистовий); «Жертва» — ф. 2, № 735; «Легенди» — ф. 2, № 730; «Саул» — ф. 2, № 735; «Трагедія» — ф. 2, № 731 (чорновий), та № 730 (чистовий).

Датується за першодруком.

Подається за збіркою «Відгуки», стор. 43—65.

У цьому розділі представлені в хронологічному порядку поезії Лесі Українки, надруковані після 1902 р. у різних виданнях (в основному періодичних) та опубліковані після смерті поетеси за автографами. Переважна більшість неопублікованих за життя Лесі Українки творів друкувалася за автографами протягом 1945— 1947 pp. і була зібрана, зрештою, у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори. Львів, вид-во «Вільна Україна», 1947.

Вперше надруковано в альманасі «Перший вінок», Львів, 1887, стор. 176.

Автограф не зберігся.

Датується 1885 р. на підставі першодруку.

Подається за першодруком.

«Я БЛУКАВ КОЛИСЬ ПО РІДНІМ КРАЮ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 71.

Автограф — ф. 2, № 724.

Датується початком 80-х років на підставі дописки на автографі рукою Олени Пчілки: «Лесин вірш, написаний більше жартома, дуже давно (здається, в 80-ті роки)».

Подається за автографом.

ЖАЛІБНИЙ МАРШ

Вперше надруковано як текст до музики М. Лисенка «Жалібний марш на хор мішаний в 27 роковини смерті Т. Г. Шевченка, видання музичної бібліотеки львівського «Бояна».

Автограф не зберігся.

Датується 1888 р. на підставі заголовка першодруку.

Подається за першодруком.

«ЧОГО ТО ЧАСАМИ, ЯК СЯДУ ЗА ДІЛО...»

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 4, стор. 63.

Автограф не зберігся.

Датується 1888 р. на підставі першодруку.

Подається за першодруком.

«ШЛЮ ДО ТЕБЕ МАЛИЙ СЕЙ ЛИСТОЧОК...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 74.

Автограф — ф. 2, № 722.

Датується орієнтовно 1890 р.

Подається за автографом.

«Моше, ним я тобі пригадаю, сею тріскою з нашого г а ю...» — за свідченням сестри Лесі Українки Ольги Ко-сач-Кривинюк, поезія була адресована Олександрі Судовщиковій і написана на березовій корі.

«ЗА ПРАВДУ, БРАТТЯ, ЄДНАЙМОСЬ ЩИРО...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, К., Держлітвидав, 1951, стор. 55.

Автограф — ф. 2, № 842.

Датується орієнтовно 1890 р. на підставі автографа.

Подається за автографом.

«ДИВЛЮСЯ Я НА СМЕРТЬ НАТУРИ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. З, під заголовком «Сонет».

Поезія записана на звороті вірша «Натура гине — вся в оздобах, в злоті...» і закреслена. Початковий заголовок для обох віршів — «Сонети».

Автограф — ф. 2, № 747.

Датується за автографом 1890 р.

Подається за автографом.

ВИШЕНЬКИ

Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1891, № 14, стор. 115. Автограф не зберігся.

Датується 1891 р. на підставі першодруку.

Подається за першодруком.

ПИТАННЯ

Вперше надруковано у журн. «Життя й революція», 1928, № 2, стор. 154.

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 74—75.

Датується орієнтовно 1893—1894 р. на підставі автографа. Подається за автографом.

відповідь

Вперше надруковано в журн. «Жпття й революція», 1928, № 2, стор. 154.

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 76—77.

Датується орієнтовно 1893—1894 р. на підставі автографа. Подається за автографом.

НА МОТИВ З МІЦКЕВИЧА

Вперше надруковано у збірці «Арго», К., 1914, стор. 40. Автограф — ф. 2, № 11, стор. 77—78.

Датується орієнтовно 1893—1894 р. на підставі автографа. Подається за автоірафом.

«КОЛИ ВЖЕ ЗАЧЕПИЛИ СІ ПИТАННЯ...»

Вперше надруковано в журн. «Нові шляхи», 1930, № З, стор. 82—83.

Автограф — ф. 101, № 322.

Датується 1894 р. на підставі листа Лесі Українки до М. Пав-лика 27.ІХ 1894 p., в якому був надісланий вірш.

Подається за автографом.

ПРОРОЧИЙ СОН ПАТРІОТА

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1895, № 9, стор. 135— 136, під криптонімом «Н. С. Ж.».

Автограф не зберігся.

Датується 1895 р. за першодруком.

Подається за першодруком.

Поезія е відгуком на проватіканські статті «Наші національно-політичні відносини», «Про своїх людей» та ін., надруковані в газ. «Буковина», № 27—32 за 1895 р. Вислови з цих статей використовуються у творі.

Присвята редакторові «Буковин и».— Редактором газ. «Буковина» протягом 1895—1899 pp. був Осип Маковей.

Святоюрські вежі — собор святого Юра у Львові, кафедральна греко-уніатська церква, осередок католицької реакції в Галичині.

...р уськев обличчя, римською тіарою вінча-н е.— Йдеться про львівського митрополита С. Сембратовича, що 1895 р. став кардиналом у Римі.

«Руський С і о н» — церковна реакційна газета, що видавалася у Львові (1871—1883).

НА ПАМ’ЯТЬ 31 ПОЛЯ 1895 року

Вперше надруковано в журн. «Нові шляхи», 1930, № 5, стор. 48—50.

Автографи — ф. 101, № 338, із заголовком «Раді на незабудь», та ф. 2, № 682, із заголовком «На пам’ять 31 іюля 1895 року».

Датується за автографом.

Подається за авюграфом — ф. 2, № 682.

Сестрице люб а...— поезія присвячена Аріадні Михайлівні Драгомановій, дочці М. П. Драгоманова, двоюрідній сестрі Лесі Українки.

...сеє перше і безмірне горе...— смерть М. П. Драгоманова 20.VI 1895 р.

«Нові шляхи»— український лігературно-науковий, мистецький і громадський журнал прогресивного напряму. Виходив у Львові у 1929—1932 pp.

БОЖА ІСКРА

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1895 p., № 15-16, стор. 254, в циклі «Невільничі пісні».

Автограф — ф. 2, № 11, стор. 89.

Датується 1895 р. на підставі першодруку.

Подається за першодруком.

SLAVUS — SCLAVUS

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1895, № 15-16, стор. 255. в циклі «Невільничі пісні».

Автограф не зберігся.

Датується 1895 р. за першодруком.

Подається за першодруком.

БРАТОВІ Й СЕСТРІ НА СПОМИН

Вперше надруковано в наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1948, стор. 120—121.

Автограф — ф. 2, № 4.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«НЕ ДОРІКАТИ СЛОВО Я ДАЛА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковагіі твори, стор. 8.

Автограф — ф. 2, № 728.

Датується за автографом.

Подається за автографом,

«КРОВ ТВОЯ —РУБІН КОШТОВНИЙ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 9.

Автограф — ф. 2, № 728. В автографі викреслена третя строфа:

Мудрим людям достаються Поцілунки, лаври, квіти,

А поету на потіху Все криваві самоцвіти.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ТАК ПРОЖИЛА Я ЦІЛУ ДОВГУ ЗИМУ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 10.

Автограф — ф. 2, № 705.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ТИ, ДІВЧИНО, ЖИТТЯМ РОЗБИТА, ГРАЙ!»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 11.

Автограф — ф. 2, № 707.

Датується орієнтовно 1897 р.

Подається за автографом.

ПРОКЛЯТТЯ РАХІЛІ

Вперше опубліковано в ЛНВ, 1918, т. 69, кн. 1, стор. 3—5. Автографи — ф. 2, № 733 (чорновий), та № 732 (чистовий), в якому закреслено 8 останніх рядків:

І зникла тінь в підземному Шеолі,

А крик лунав ще довго в чистім полі

І невиразною луною долетів

?о тихої вигнанниці — Марії.

син її крізь сон зненацька затремтів.

А мати здійняла свій погляд, повний мрії,

До зірки, та зоря вже ледве променіла —

На сході заграва, мов кров’ю, червоніла.

В чорновому автографі твір мав підзаголовок «Легенда», виправлений пізніше на «Апокриф».

Датується орієнтовно 1898 р.

Подається за чистовим автографом.

«ЯКБИ Я ЗНАВ, ЩО ЇМ НЕМА РЯТУНКУ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1. К., 1951, стор. 168.

Автограф — ф. 2, № 727.

Датується орієнтовно 1898 р.

Подається за автографом.

IMPROMPT и

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 12.

Автограф — ф. 2, № 656.

Датується орієнтовно 1899 р.

Подається за автографом.

«ЯК Я ЛЮБЛЮ ОЦІ ГОДИНИ ПРАЦІ...»

Вперше надруковано в журн. «Червоний шлях», 1923, № З, стор. 5—6, під заголовком «Години праці».

Автограф — ф. 2, № 729. В ньому після рядка «А тим розмовам був лихий кінець» закреслено:

Як свічка танула дівчина необачна,

І ряст недовго їй топтати довелось,

І ще якби вона завчасу схаменулась,

То, може, ще її пости та молитви Від перелесника лихого захистили.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«Червоний шлях» — український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923— 1936 pp.

«ДИВИЛАСЬ Я НА ТЕБЕ І В ТУ МИТЬ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 182.

Автограф — ф. 2, № 636.

Датується орієнтовно 1898—1899 р.

Подається за автографом.

«ЧАСТО КАЖУТЬ: «ЯСНІ ЗОРІ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 15.

Автограф — ф. 2, № 718. Остання його строфа мала таку початкову редакцію:

Люди ті не знають світу,

Але й світ їх теж не знає,

І говорить, що життя їх —

То писання божевільних.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ТВОЇ ЛИСТИ ЗАВЖДИ ПАХНУТЬ ЗОВ’ЯЛИМИ ТРОЯНДАМИ.!.»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 13—14.

Автограф — ф. 2, № 706.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ВСЕ, ВСЕ ПОКИНУТЬ, ДО ТЕБЕ ПОЛИНУТЬ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 17.

Автограф — ф. 2, № 634. Поезія записана на тому самому аркуші паперу, що й наступні поезії «Хотіла б я тебе, мов нлющ, обняти...» і «Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?». Під останньою дата— 16.ХІ 1900 p., що стосується і двох попередніх поезій.

Подається за автографом.

«ХОТІЛА Б Я ТЕБЕ, МОВ ПЛЮЩ, ОБНЯТИ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковапі твори, стор. 7.

Автограф — ф. 2, № 634. В автографі викреслено третю і четверту строфи:

Плющ укриває листом всі щілини,

1 в кожну рану запуска коріння,

Вінцем стає для смутної руїни,

В його росі блищить на їй проміння.

Коли одхилить хто єдиний нарост,

Одірве корінь або зробить шпару,

Плющ на руїні не згубливий нарост,

Вони з’єднались у добрану пару.

Датується, як і попередній вірш, 16.ХІ 1900 р.

Подається за автографом.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 18.

Автограф — ф. 2, № 634.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«Я БАЧИЛА, ЯК ТИ ХИЛИВСЬ ДОДОЛУ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 19.

Автограф — ф. 2, № 634.

Датується за автографом. *

Подається за автографом.

«ТО, МОЖЕ, СТАНЕТЬСЯ І ДРУГЕ ДИВО...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 211.

Автограф — ф. 2, № 634.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЧИ ПАМ’ЯТАЄТЕ, КОЛИ Я ГОВОРИЛА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 21.

Автографи--ф. 2, № 649 (чорновий), та № 721 (чистовий). В чорновому автографі викреслено початок поезії:

Замовкли молитви, озвались гучні дзвони,

І рушила серед юрби труна;

Мені в душі озвались інші тони,

І думка раптом стала голосна.

Незчулася, коли заговорила...

Датується ЗО.ХІ 1900 p., оскільки текст поезії в чорновому автографі записаний на тому самому аркуші, що й поезія «Завжди терновий вінець...», датована в першодруку ЗО.ХІ 1900 р.

Подається за автографом.

«УСТА ГОВОРЯТЬ: «ВІН НАВІКИ ЗГИНУВ!..»

Вперше надруковано в журналах «Україна», 1946, № 2, стор. 18; «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 20; «Радянський Львів», 1946, № 2—З, стор. 60.

Автограф — ф. 2, № 687. Первісна редакція поезії друкується у розділі «Інші редакції» даного тому.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

КОРОЛІВНА

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1912, № 5, стор. 5—8.

Автограф — ф, 2, № 731 (чорновий), та № 730 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається аа першодруком.

«Рідний край» — український щотижневий громадський і літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Полтаві в 1905—1907 pp., у Києві в 1908—1914 pp., у Гадячі в 1915—1916 pp.

«ТИ НЕ XTIB МЕНЕ ВЗЯТЬ...»

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1946, № 2, стор. 18; «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 20—21.

Автограф — ф. 2, № 687.

Дата в автографі — 6.VII 1901 не точна, описка. Має бути 7.VI 1901 року, оскільки в Кімполунгу Леся Українка була в червні 1901 р.

Подається за автографом.

«КВІТОК, КВІТОК. ЯК МОЖНА БІЛЬШЕ КВІТІВ...»

Вперше надруковано в журн. «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 21.

Автограф — ф. 2, № 687. В автографі закреслено первісний варіант початку вірша:

Скупа весна твого скупого краю Мені квіток багато не дала,

Тим спогадом собі я серце краю,

Як я тобі в дарунок їх несла.

То був останній дар.

В автографі після рядка «Всю ту весну убогу поховала» закреслено:

Як мало нам квіток дало життя,

А ми ж їх так любили! Чом, мій друже,

Ми не зростили більше їх для себе В якому зільнику?.. Даремні жалі!

Датується, як і попередній вірш, 7.VI 1901 р. за автографом.

Подається за автографом.

КАЛИНА

Вперше надруковано в журн. «Червоний шлях», 1923, № З, стор. 51.

Автограф — ф. 2, № 660.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Вперше надруковано в «Літературній газеті» 16 серпня 1940 р. Автограф — ф. 2, № 6 — запис в альбомі Анни Москви, знайомої Лесі Українки з Вижниці на Буковині.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«МРІЯ ДАЛЕКАЯ, МРІЯ МИНУЛАЯ...»

Вперше надруковано в журн. «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 21—22.

Автограф — ф. 2, № 681.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОЙ Я ПОСТРЕЛЯНА. ПОРУБАНА СЛОВАМИ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 26.

Автограф — ф. 2, № 691.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ТИ ХОТІВ БИ КВІТОК НА ДОРОЗІ МОЇЙ?»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 27.

Автограф — ф. 2, № 708.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ДЕ ТІЇ СТРУНИ, ДЕ ГОЛОС ПОТУЖНИЙ...»

Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1902, № 4, стор. 118—119.

Автограф не зберігся.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

ОСІННІ СПІВИ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1903, т. 21, кн. 1, стор. 1—3, як цикл з чотирьох поезій.

Автографи —ф. 2, № 692 (чистовий), та № 748 (чорновий). Датується за чистовим автографом.

Подається за першодруком.

«НІ, ТИ НЕ ВМРЕШ, ТИ ЩАСТЯ ПОХОВАЄШ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 28.

Автограф — ф. 2, № 748. Тут викреслена шоста строфа:

Холодні іскри — то роса для нього, біленький сніг — то пелюстки лілей, палкий мороз — пал сонця весняного, неясний винокол — принада для очей.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОСІННІЙ ПЛАЧ, ОСІННІЙ СПІВ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 29.

Автограф — ф. 2, № 748.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

НІОБЕЯ

Вперше надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, стор. 369—370. .

Автографи — ф. 2, № 748 (чорновий), та № 10 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Н і о б е я — героїня грецьких міфів. Пишалася своїми численними дітьми перед богинею Латоеою, котра мала лише двох дітей — Аполлона й Артеміду. Діти Латони помстплися за материну образу і вбили стрілами дітей Ніобеї. Невтішна Ніобея з горя обернулася на скелю, з якої плинув струмок сліз.

«Нова рада» — український літературний альманах. Виданий у Києві 1908 р.

«ХТО ДАСТЬ МОЇМ ОЧАМ ПОТОКИ СЛІЗ?..»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. ЗО—31.

Автограф — ф. 2, № 748.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЩЕ НЕ ВДАРИВ МОРОЗ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 229.

Автограф — ф. 2, № 723.

Датується орієнтовно 1902 р.

Подається за автографом.

«ГОСТРИМ ПОЛИСКОМ ХВИЛІ СПАЛАХУЮТЬ...»

Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1902, № 5, стор. 161—162.

Автограф — ф. 2, № 736.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

НА ЗЕММЕРІНГУ

Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121.

Автографи — ф. 2, № 704 (чорновий), під заголовком «Спогад з Земмерінгу», та № 2 (чистовий).

Дата в автографі — San-Remo, 16.ХІ 1902.

Подається за першодруком.

Земмерінг — мальовничий гірський перевал у східних Альпах.

дим

Вперше надруковано у виданні: Леся У к р а ї н ка. Твори, т. 1, К,—X., «Книгоспілка», 1923—1924, стор. 298—301.

Автограф — ф. 2, № 637—638. В автографі закреслено первісний початок вірша:

«Для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий...» Так колись Казав старий Гомер: сліпії очі,

Либонь, не гриз тоді легенький дим з багаттів хатніх; жертви й гекатомби палилися не часто, більше в співах...

Після 42-го рядка («Бо він був з дерева, а може й те, що рідний...») в автографі викреслено:

А тут же кашель груди розбивав від сього диму! Поки чужина рятунок дасть повітрям, сонцем, морем, коли б ще дим на той світ не загнав...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Sampierdarena (Сампірдарена) — остання станція перед Генуєю.

«УГОРІ ТАК ЯРО сяють ЗОРІ...»

Вперше надруковано в журн. «Література і мистецтво», 1941, № 2, стор. 35.

Автограф — ф. 2, № 712.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

БРАНЕЦЬ

Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121—123.

Автографи — ф. 2, № 736 (чорновий), та № 1 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

«Я ЗНАЛА ТЕ, ЩО БУДУТЬ СЛЬОЗИ, МУКА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 37.

Автограф — ф. 2, № 725. В автографі викреслено останні рядки вірша:

Мені себе не жаль,

Коли б же ти мені не помарніла,

Моя небесна квітко, зоре ясна, ти, що світила в найтемніші ночі моїх сумних та хмарних молодощів, що з бур, туманів, через море люте мене вела своїм шляхом злотистим.

Переживи мене! В холодне, тихе море І страшного небуття не побоюся на хвилях, золотих від твого світла, поплинути. Красо моя! З тобою ніщо не страшно, а без тебе — все,

;::пття, і праця, і кохання навіть мені страшне,—я не стерплю їх, эоре, як ти погаснеш...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

ДОЧКА ІЄФАЯ

Вперше надруковано у збірнику «За красою», Чернівці, 1905, стор. 5—6.

Автографи — ф. 2, № 641 (чорновий), та № 640 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

СПОГАД З ЄВПАТОРІЇ - *

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 38—39.

Автограф — ф. 2, № 703.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«МОЇ ЛЮБІ, ДО МЕНЕ ХОДІТЬ! Я САМА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 40—41.

Автограф — ф. 2, № 679.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЛЮДИ БОЯТЬСЯ ВНОЧІ КЛАДОВИЩА...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 42.

Автограф —ф. 2, № 679. В автографі після рядка «в час, коЛи я з кладовища іду» викреслено:

Я не боюсь їх, я з тугою руки вдень і вночі простягаю до них.

Ох, якби можна з країни розлуки викликать постаті любих, рідних!

Спогади-душі зо мною лишились, будуть зо мною, поки я жива, погляду, дотику, слова бракує...

Ох, якби мала портрети-слова!

Рухи, і голос, і погляд коханих,

Я б не боялась, любила б я їх...

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«СКРІЗЬ, ДЕ НЕ ГЛЯНУ, СУХІ ТУМАНИ РОЗЛЯГЛИСЯ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 43.

Автограф — ф. 2, № 679.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

НАПИС в РУЇНІ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1905, т. ЗО, № 4, стор. 1—2. Автограф —ф. 2, № 683, та авторизована копія рукою К. Квітки— № 684. В автографі викреслено одинадцять останніх рядків, що йшли після слів: «Мене створив єгипетський народ і тим навік своє імення вславив».

Мандрівнику, спинись, коли в пустині побачиш де таку царську гробницю, хто б він не був, той цар, що там спочив, ти не йому поклонишся, спинившись.

Умер давно той цар з лицем тирана,

Умер давно народ, йому підданий, умерло ймення, і загибла пам’ять.

Зосталася по їх дивна будова,

Царю могила, пам’ятник народу,

А що здобув той цар з лицем тирана?

Собі могилу, пам’ятник...

Дата автографа — 28.VI 11 1904. Зелений Гай.

Заново відредагована поезія передрукована у журн. «Вільна Україна», 1906, № 3, стор. 36—38.

Подається за журн. «Вільна Україна», 1906, № 3, стор. 36—38. «Вільна У к р а ї н а» — український громадсько-політичний і літературний журнал прогресивного напряму. Виходив у Петербурзі в 1906 р.

«КОЛИ ДИВЛЮСЬ ГЛИБОКО В ЛЮБІ ОЧІ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 46.

Автограф — ф. 2, № 662.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«О, НЕ КОРИ МЕНЕ, ЛЮБИЙ, ЗА МРІЇ ПРО СЛАВУ...»'

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб. ліковані твори, стор. 47.

Автограф —ф. 2, № 662.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОЙ НЕ ЗНИКЛИ ЗОЛОТІЇ ТЕРНИ...»

Вперше надруковано в журн. «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 22. Автограф — ф. 2, № 662.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«БУЛО СЕ ЗА ЧАСІВ СВЯТОЇ ГЕРМАНДАДИ...»

Вперше надруковано в альманасі «З потоку життя», Херсон, 1905, стор. 165.

Автограф - ЦНБ АН УРСР, № 1-4370.

Датується орієнтовно 1903 р.

Подається за першодруком.

EPPUR ТІ TRADIRO

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 65.

Автограф — ф. 2, № 645.

Датується орієнтовно 1904 р.

Подається за автографом.

ПІСНІ З КЛАДОВИЩА

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 49.

Автограф — ф. 2, № 694.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

ПІСНІ ПРО ВОЛЮ

Вперше надруковано як цикл у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 54—57.

Автограф — ф. 2, № 695. В автографі поезії «Ось вони йдуть. Корогва у них має...» закреслено п’яту і шосту строфи:

Ох, коли іншої пісні не знаєш, краще мовчи: се ж ти духа вгашаєш.

Чи панахиди вже править пора в час, коли воля під прапор збира!

Знаю сей спів! він неначе отрута, спів сей створила в кайдани закута бідна душа. Ще-бо змалку труїв всіх нас, уроджених в північ, сей спів.

У поезії «Нагаєчка, нагаєчка!» — співають накінець...» викреслено остапню строфу.

Чи ми, немов невільники, під ляскіт канчука,

На втіху злим плантаторам ударим тропака?

Чи се ми хочем, здавшися на божу благодать,

Такою «Карманьйолою» тиранів налякать?

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«МРІЄ, НЕ ЗРАДЬ! Я ТАК ДОВГО ДО ГЕБЕ ТУЖИЛА...»

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1946, № 2, стор. 18 Автограф —ф. 2, № 680.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«УПОЄНІ НА БЕНКЕТАХ КРИВАВИХ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 52—53.

Автограф — ф. 2, № 680.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОСЬ УНОЧІ ПРОБУДИЛИСЬ ДУМКИ...»

Вперше надруковано в журн. «Червоний шлях», 1923, № З, стор. 50.

Автограф — ф. 2, № 693. В автографі є другий, незакреслений варіант 22-го рядка:

в вічність матерії, в світу буття.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

ГРАФ ФОН ЕЙНЗІДЕЛЬ

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1913, № 1, стор. 69. .

В автографі — ф. 2, № 680, поезія має заголовок «Диявольське навождення»; після слів «у замку сьому, як в пустині» викреслено рядки:

Удень він даремне розривки шука, а потім по ночах марою блука, зітхав і скрикув з болю, аж слуги зриваються раптом зо сна:

«Се що з нашим паном? Ото новинаї Вгадай же ту панськую волю!..»

Датується орієнтовно за автографом 1905 р.

Подається за першодруком.

КАЗКА ПРО ОХА-ЧАРОДІЯ

Вперше надруковано в журн. «Молода Україна», 1912, № 4, стор. 16—19.

Автограф — ф. 2, № 658 (чорновий), має заголовок «Казка про Оха-чудотвора». Чистовий автограф — ЦНБ АН УРСР, ф. X, № 11. В чорновому автографі закреслено вісімнадцяту строфу:

В нас і те і друге вільно,— .

скаже ввічливо пан Ох.

Стережись тоді вже пильно, щоб не вийшло з тебе двох.

Дата в чорновому автографі — 7.ІІІ 1906 р.

Подається за першодруком.

«Молода Україна» — український журнал для дітей ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Києві в 1906 та в 1908—1914 pp. як щомісячний додаток до журн. «Рідний край».

ВЕСЕЛИЙ ПАН

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 16-17, стор. 7, під псевдонімом «Лука».

Автограф — ф. 2, № 658.

Датується за автографом — 7.ІІІ 1906 р. Ця дата стосується й інших сатиричних поезій, записаних після вірша «Веселий пан»,— «Практичний пан», «Пан політик», «Пан народовець».

Подається за першодруком.

«Ш е р ш е н ь» — український сатиричний журнал революційного напряму. Виходив у Києві в 1906 р.

ПРАКТИЧНИЙ ПАН

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 18, стор. З, під псевдонімом «Лука».

Автограф — ф. 2, № 658.

Подається за першодруком.

ПАН ПОЛІТИК

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 15, стор. 6, під псевдонімом «Лука».

Автограф — ф. 2, № 658.

Подається за першодруком.

ПАН НАРОДОВЕЦЬ

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 16, стор. 8, під псевдонімом «Лука».

Автограф — ф. 2, № 658. В автографі закреслена друга строфа:

Не мужичу, ні, «людову», вибачте на слові, там я буду боронити справи народові.

Подається 8а першодруком.

КАЗОЧКА ПРО КРАЙ ЦАРЯ ГОРОХА

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 18, стор. З, під криптонімом «JI. У».

Автограф —ф. 2, № 658.

Йатувться за автографом, одаеться за першодруком.

ЛЕГЕНДА («БУЛО КОЛИСЬ В ОДНІЙ КРАЇНІ...»)

Вперше надруковано в журн. «Шершень», 1906, № 8, стор. 3. Автографи — ф. 2, № 658 (чорновий), та № 674 (чистовий).

В автографі викреслена шоста строфа:

Траплялось — пасткою заглушать, в руках незнарошне задушать, поки розплутають 8 сильця, зате ж котру живцем піймають, в окрему кліточку саджають, припнуть з іменням папірця.

Редакція журналу вилучила строфи четверту і дев’яту.

Дата чорнового автографа — «1906. На роковини Шевченка». Подається за чистовим автографом ф. 2, № 674.

«ТИХУ ЗАДУМУ ВЕЧІРНЮЮ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 59.

Автограф — ф. 2, № 709.

Датується 8а автографом.

Подається 8а автографом.

ПРОРОК

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1906, № 15—52, стор. 12.

Автограф — ф. 2, № 699.

Йатувться за першодруком, одаеться за першодруком.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 32.

Автограф — ф. 2, № 646. В автографі викреслено четверту строфу, що йшла після рядка «хоч і тобі була спокуса близька»: *

а ти не впала. Чом же ти чола не можеш гордо зняти перед тими, що продають себе задля срібла, ганяючись за примхами пустими?

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«НЕ ХУТКО ТЕ БУДЕ... ЧИ Й БУДЕ, ЧИ НІ?»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 63.

Автограф — ф. 2, № 688.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ОЙ В РАЮ, В РАЮ, БЛИЗЬКО ДУНАЮ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 67—68.

Автограф — ф. 2, № 690.

Датується орієнтовно 1905—1906 р.

Подається за автографом.

«В ХОЛОДНУ НІЧ САМОТНІЙ МАНДРІВЕЦЬ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 58.

Автограф — ф. 2, № 635.

Датується орієнтовно 1906 р.

Подається за автографом.

LEGENDE DES SlfiCLES

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 60—61.

Автограф — ф. 2, № 676. В автографі пропущено кілька рядків, замість яких проставлено ряд крапок.

Датується орієнтовно 1906 р.

Подається за автографом.

«ЗА ГОРОЮ БЛИСКАВИЦІ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 64.

Автограф — ф. 2, № 650.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1908, № 2, стор. 6. Автограф — ф. 2, № 685. В автографі закреслено строфи 9—11:

Ти запрягся в залізне ярмо самохіть, то й ходи в нім терпляче, ми ж не знаємо, хто нас запріг, і гризе нас те путо боляче.

Ти кленеш наші душі тверді і серця наші черстві та вперті, як їм бути м’якими, поглянь: ми ж голодні, і босі, й обдерті.

Бігли ми за пророками вслід до Ваала, потім до Нініба, всім служили богам — ні один не подав ні рятунку, ні хліба.

Далі викреслено тринадцяту і чотирнадцяту строфи автографа:

То ж найбільший пророк наш блукав сорок літ вкупі з нами в пустині, хоч із ним розмовляв сам господь віч-на-віч з огняної купини.

А до нас не подав ще наш бог з власних уст ні єдиного слова, як же можемо тямити ми, що в справжня небесная мова?

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

ПОЛЯРНА НІЧ

Вперше надруковано в журн. «Червоний шлях», 1923, № 2, стор. 3—5.

Автограф — ф. 2, № 698.

Датується орієнтовно 1908 р.

Подається за автографом.

хвиля

Вперше надруковано в JIHB, 1912, т. 57, № 1, стор. 4. Автограф —ф. 2, № 719.

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

«МУЗИНІ ХИМЕРИ»

Вперше надруковано в журн. «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 23—25.

Автограф — ф. 2, № 795.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Вперше як цикл з шести поезій надруковано в журн. «Рідний край» за 1909 рік: вірші «Хамсін», «Дихання пустині», «Афра» — № 43, стор. 6—7; «Вітряна ніч», «Вість з півночі», «Таємний дар» — № 44, стор. 5—6.

Автограф — ф. 2, № 632. В автографі після поезії «Афра» йде поезія «Сон», що за життя Лесі Українки не друкувалася. Поезія «Таємний дар» в цьому автографі уривається на реченні «сім їх було, і несли вони всі для дитини дари». Закінчення поезії — в автографі № 895, де зібрані переклади «Ліричних пісень Давнього Єгипту».

В автографі поезії мають дати: «Хамсін» — 5.IV 1910, Гелуан; «Дихання пустині» — 5.IV 1910; «Афра» — 6.IV; «Вітряна ніч» —« 9.IV; «Вість із півночі» — 10.IV; «Таємний дар» — без дати.

Датується за першодруком.

Подається за першодруком.

Хамсін — єгипетська назва південного вітру (самуму).

СОН («ТЕПЛО ТА ЯСНО..; ЧИ СЕ ЄГИПЕТ?»)

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 66.

Автограф —ф. 2, № 632.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ННЯЗЬ ВОЛОДИМИР ЗА ДНІПРОМ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 496.

Автограф —ф. 2, № 661.

Датується орієнтовно 1910 р.

Подається за автографом.

З ПОДОРОЖНЬОЇ книжки

Вперше цикл надруковано в ЛНВ, 1911. т. 54, № 5, стор. 405-412.

Автографи — ф. 2, № 653 (чорновий), та № 652 (чистовий), В автографі поезії «Епілог» викреслено п’яту і шосту строфи:

В розлютованому морі На легенькій шкаралущі За життя своє боролись Тії люди завзятущі.

І таки не похилились Перед силою стихії,

І грудьми й чолом стрічали Бурі натиски лихії.

Окремі вірші датуються за автографом. Дата першодруку до всього циклу —15—21.1 1911. Чорне море коло Анатолії. Подається за першодруком.

«ХТО ВАМ СКАЗАВ, ЩО Я СЛАБКА...»

Вперше надруковано у «Літературній газеті» 27 вересня 1945 р.

Автограф — ф. 2, № 653.

В автографі закреслено останню, незавершену строфу:

Та поки що я буду жить,

Як в тишу морська хвиля,

На погляд море наче спать

Датується орієнтовно 1911 р. за автографом, в якому поезія ваписана після циклу «З подорожньої книжки», датованого 15—

21.1 1911 р.

Подається за автографом.

НА РОКОВИНИ

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1911, № 9-10, стор. 3.

Автограф — ф. 2, № 686.

Датується орієнтовно 8.ІІІ 1911 р. на підставі листа до матері від 9.ІІІ 1911 p., в якому Леся Українка писала, що напередодні закінчила вірш на роковини Т. Г, Шевченка.

Подається за першодруком.

FA. СОНЕТ.

Вперше надруковано в журн. «Життя і революція», 1928, №2, стор. 154.

Автограф —ф. 2, № 11, стор. 19 (чистовий), в циклі «Сім струн» як перший варіант поезії «Fa».

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«Я ЗНАЮ, ТАК, СЕ ХВОРІЇ ПРИМАРИ...»

Друкується вперше за автографом — ф. 2, № 655, з- якого за життя Лесі Українки друкувалося лише три початкових строфи як перший вірш циклу «З пропащих років». Решту шість строф вперше надруковано як окрему поезію у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 7 («Як я умру, на світі запалає...»)

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«НЕ ВСІ МОЇ КВІТКИ ПІШЛИ З ТОБОЮ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 1, стор. 466—467.

Автограф — ф. 2, № 687.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

«ЗАВЖДИ ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ...»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопуб-ліковані твори, стор. 20.

Автограф — ф. 2, № 649.

У збірці «Відгуки» надруковано лише першу частину поезії 8 датою 30.ХІ 1900 р.

Датується за першодруком.

Подається за автографом.

Ангел помсти 140

Афра 364

Ave regina! 147

Байдари 105

Бахчисарай 107

Бахчисарайська гробниця 108

Бахчисарайський дворець 107

Безсонна ніч 101

Божа іскра 237

Бранець 298

Братові й сестрі на спомин 240 «Було се за часів святої Герман-дадп...» 316 В дитячому крузі (цикл) 110 «Великеє місто. Будинки високі...» 94 Веселий пан 334 Весна в Єгипті (цикл) 363 Весна зимова 170 Веснянка 114 Вечірня година 83 «Вже сонечко в море сіда...» 97 Вишеньки 227

«Ви щасливі, пречистії зорі...» 199 Відгуки 145 Відповідь 229

«В інші гори я полину...» 273 Вість з півночі 365 Вітряна ніч 365 Віче 187

В магазині квіток 70 «В небі місяць зіходить смутний...» 51 Ворогам (Уривок) 125 «Все, все покинуть, до тебе полинуть...» 259 «Всі наші сльози тугою палкою...» 74 «В холодну ніч самотній мандрівець...» 347

В’язень 60

«Гей, піду я в ті зелені гори...»

201

« «Горить моє серце...» 117

«Гострим иолиском хвилі спалахують...» 290 Грай, моя пісне! 100 Граф фон Бйнзідель 327 Грішниця 131 Давня весна 121

«Далі, все далі! он латані ниви...» 92

«Далі, далі від душного міста...» 94

«Де поділися ви, голоснії слова...»

191

«Де тії струни, де голос потужний...» 278 «Дивилась я на тебе і в ту мить...» 255 «Дивлюся я на смерть натури...» 226

«Дивлюсь я на яснії зорі...» 118 Дим 292

Дихання пустині 363

До (Гімн. Grave) 45

До Lady L. W. 279

До мого фортепіано (Елегія) 68

До музи 120

До натури 82 '

Досвітні огні 69 До товариша 153 До товаришів 126 Дочка Ієфая 303

Епілог («Хто не жив посеред бурі...») 376 Епілог («Чи сумно вас, чи радісно читать...») 184 Eppur ti tradiro 317 Єврейська мелодія 146

Єврейські мелодії 183 «Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі!» 183 «Єсть у мене одна...» 51 Жалібний марш 221 Жертва 210 Жіночий портрет 344 Забута тінь 179 Забуті слова 186 «Завжди терновий вінець...» 189 «Завжди терновий вінець...» (інша редакція) 388 Завітання 84

«За горою блискавиці...» 350 «За правду, браття, єднаймось щиро...» 225 Заспів 99 Земля! Земля! 376 Зимова ніч на чужині 162 «Знов весна і знов надії...» 118 Зорі, очі весняної ночі! 50 Зоряне небо (цикл) 50 Зоря поезії (Імпровізація) 176 З подорожньої книжки (цикл) 370

З пропащих років (цикл) 151 «І все-таки до тебе думка лине...» 124

Із циклу «Невольницькі пісні» (цикл) 183 Імпровізація 156 Impromptu 252

Іфігенія в Тавріді (Драматична сцена) 165 Казка про Оха-чародія 330 Казочка про край царя Гороха 339 Калина 272

«Квіток, квітвк, як можна більше квітів...» 271 «Кінець подорожі...» 98 «Князь Володимир 8а Дніпром...»

369

«Коли вже зачепили сі питання...» 231 «Коли втомлюся я життям щоденним...» 57 «Коли дивлюсь глибоко в любі очі...» 313 Конвалія 53 Contra spem spero! 56 Королівна 266

«Красо України, Подолля!» 92 Кримські відгуки (цикл) 156

Кримські спогади (цикл) 99 «Кров твоя — рубін коштовний...» 243

La (Nocturno) 48 Легенда 340 Легенди 211 Легенди (цикл) 204 L6gende des siecles 348 Lied ohne Klang 198 «Літо краснее минуло...» 110 Любка 219

«Люди бояться вночі кладовища...» 309 «Мамо, іде вже зима...» 111 Мати-невільниця 123 Мелодії (цикл) 117 Мердвен 105

«Минаю я, було, долини, й гори...» 200 Мі (Колискова. Arpeggio) 46 Мій шлях 59

«Мої любі, до мене ходіть! я сама...» 307 «Моя люба зоря ронить в серце мені...» 51 «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила...» 323 Мрії 159 Мрії в бурю 374

«Мрія далекая, мрія минулая...» 274

Музині химери (Гумореска) 358 На вічну пам’ять листочкові, спаленому приятельською рукою в непевні часи 143 «Нагаєчка, нагаєчка!» — співають накінець...» 321 На давній мотив 86 Надія 72

Надсонова домівка в Ялті 108 «На зеленому горбочку...» 110 На Земмерінгу 291 «На кладовищі ми про щастя говорили...» 318 На мотив з Міцкевича 230 На пам’ять 31 іюля 1895 року 235 Напис в руїні 311 ©Напровесні 55 Народ пророкові 351 На роковини 379 На роковини Шевченка 80 На столітній ювілей української літератури 174 На стоянці 372

На човні 102 _

Невільничі пісні (цикл) 123 «Нѳ всі мої квітки пішли з тобою...» 386 Негода 104

«Не дорікати слово я дала...» 242 «Не співайте мені сеї пісні...» 117 «Не хутко те буде... Чи й буде, чи ні?» 345 Ніобея 285

«Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш...» 282 «Нічка тиха і темна була...» 117 «...Ні І я покорити її не здолаю...» 193

«Обгорта мене туга, болить голова...» 151 «О, знаю я, багато ще промчить...» 139 «О, не кори мене, любий, за мрії про славу...» 314 «Ой в раю, в раю, близько Дунаю...» 346 «Ой високо сонце в яснім небі стало...» 96 «Ой, здається — не журюся, таки ж я не рада...» 203 «Ой не зникли золотії терни...» 315

«Ой піду я в бір темненький, там суха смерека...» 203 «Ой я постреляна, порубана словами...» 276 Осінні співи (цикл) 279 «Осінній плач, осінній спів...» 284 Осінь 279 Останні квітки 280 Остання пісня Марії Стюарт 91 «Ось вони йдуть. Корогва у них має...» 319 «Ось уночі пробудились думки...» 326

«О, як то тяжко тим шляхом ходити...» 195 Пан народовець 337 Пан політик 336 Перемога 119 Питання 228 Північні думи 125 Пісні з кладовища (цикл) 318 Пісні про волю (цикл) 319 Пісня («Чи є кращі між квітками...») 88 Плач Єремії 281

Поворіт 177

Подорож до моря (цикл) 92 Поет під час облоги 127 Полярна ніч (Фантазія) 353 Pontos Axeinos 370 «...Порвалася нескінчена розмова...» 172 Практичний пан 335 Прокляття Рахілі (Апокриф) 246 Пророк (3 біблійних мотивів) 343

Пророчий сон патріота 233 Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!» 92 Ра-Менеїс 206

Рветься осінь руками кривавими...

Re (Пісня. Brioso) 46 Ритми (цикл) 191 Розбита чарка 64 Романс 155 Саул (Монолог) 212 Сафо 67 Свята піч 198 Si (Settina) 49 Сім струн (цикл) 45 «Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» 261 «Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися...» 310 «Скрізь плач, і стогін, і ридання...» 81 Slavus — sclavus 239 ** «Слово, чому ти не твердая криця...» 143 Сльози-перли (цикл) 73 Sol (Rondeau) 48

Сон («Був сон мені колись: богиню ясну...») 75 Сон («Тепло та ясно... Чи се Єгипет?») 368 Сонет 79

«Сонечко встало, прокинулось ясне...» 93 Сон літньої ночі 78 Сосна 65 Співець 62

Спогад з Євпаторії 305 «Сторононько рідна! коханий мій краю...» 73 «Стояла я і слухала весну...» 118 Сфінкс 204 Східна мелодія 158 Таємний дар 366

«...Так прожила я цілу довгу зиму...» 244 «Талого снігу платочки сивенькії...» 200 Татарочка 106

«Твої листи завжди пахнуть зо-в’ялими трояндами...» 257 «Темна хмара, а веселка ясна...»

202

«Ти, дівчино, життям розбита, грай...» 245 «Ти не хтів мене взять...» 270 «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?» 277 «Тиху задуму вечірнюю...» 342 Тиша морська 99 «Тішся, дитино, поки ще маленька...» 112 То be or not to be?.. 149 «То була тиха ніч чарівниця...» 120

Товаришці на спомин 130 «То, може, станеться і друге диво...» 263 Трагедія 216

«Угорі так яро сяють эорі...» 295 «Україно! плачу слізьми над тобою...» 73 «Упоєні на бенкетах кривавих...» 324

У пустині 173 У путь 89 Уривка з листа 157 «Уста говорять: «він навіки згинув!..» 265 У тумані 371

«У чорную хмару зібралася туга моя...» 121 Fa (Сонет) 47

Fa (Сонет) Інша редакція 383 Fiat пох! 141 Хамсін 363 Хвилина розпачу 138 Хвилини (цикл) 198 Хвиля 356

«Хотіла б я піснею стати...» 119 «Хотілгґ'б я тебе, мов плющ, обняти...» 260

«Хотіла б я уплисти за водою...» 192

«Хочеш знати, чим справді було...» 201 «Хто вам сказав, що я слабка...» 378

«Хто дасть моїм очам потокп сліз?» 287 «Часто кажуть: «ясні горі...»

256

«Чи пам’ятаєте, коли я говорила...» 264 «Чи тільки ж блискавицями літати...» 191 «Чого марсельську пісню чути?»

320 •

«Чого то часами, як сяду за діло...» 223 «Чом я не можу злинути угору...» 196

«Шлю до тебе малий сей листочок...» 224 «Ще не вдарив мороз...» 289 «Я бачила, як ти хиливсь додолу...» 262 «Я блукав колись по ріднім краю...» 220 «Я знала те, що будуть сльози, мука...» 301 «Я знаю, так, се хворії примари...» 151 «Я знаю, так, се, хворії примари...» (Інша редакція) 384 «Якби вся кров моя уплинула отак...» 195 «Якби оті проміння золоті...»

192

«Якби я знав, що їм нема рятун-ку...» 249 «Як дитиною, бувало...» 154 «Як Ізраїль діставсь ворогам у полон...» 183 «Якщо прийде журба...» 66 «Як я люблю оці години праці...» 253

«Я на старім кладовищі лежала...» 318 «Я сьогодні в тузі, в горі...» 51

Леся Українка. Фото. 1896....................8—9

Лариса Косач. Фото. 1878—1879................96—97

Лариса Косач з братом Михайлом. Фото 1880—1881 128—129

Обкладинка збірки «На крилах пісень» (1893) . . 256—257

Обкладинка збірки «Думи і мрії (1899)..........288—289

Обкладинка збірки «Відгуки» (1902)..........288—289

> Перша цифра — сторінка тексту; друга — сторінка приміток.

Хвилини

Академия наук Украинской ССР

ЛЕСЯ УКРАИНКА

СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ДВЕНАДЦАТИ ТОМАХ

ТОМ 1 ПОЭЗИИ

(На украинском языкѳ)

Редактор О. Я. Безпальчук Художній редактор P. K. Пахолюк Оформлення художника В. М. Дозорця Технічний редактор Б. М. Кричевська Коректори P. С. Борисова, О. С. Улезко

Здано до складання 29.ХІ 1974 р. Підписано до друку 29. IV 1975 р. Зам. 4—2899. Вид. М 370. Тираж 100 000, Папір Мі 1, 84Х108'/.і₂.

Друк.-фіз. арк. 14+5 вкл, Умовно-друк. арк. 24,04, Облік.-вид. арк. 19,25,

Ціна 1 крб. 40 коп.

Видавництво «Наукова думка»

Київ, Репіна, 3.

Головне підприємство республіканського виробничого об’єднання «ІІоліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, Київ, вул. Довженка, 3.