У мене буде острів

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ Мандри на скаженому ліфті

Два дні Жолі поводився так гарно, аж сам не вірив, що може таким бути. Сам уранці вставав, сам, без нагадувань, лягав увечері спати. Мив руки, чистив зуби. За обідом з’їдав усе, що було в тарілці — навіть моркву в юшці, якої дуже не любив. Мама, дивлячись на Жолі, врешті-решт занепокоїлась.

— Жоліко, синку, чи не захворів ти часом?

Ні, Жолі був здоровий. Просто він хотів учасно допливти до острова… Він рахував дні. П’ятниця, субота… ще один тиждень — і тоді він причалить до острова!

Третього дня Жолі повернувся зі школи. Він саме збирався піднятися сходами, коли тітка Варга, літня жінка з хворими ногами, гукнула його:

— Іди-но сюди, Жоліко, я підніму тебе ліфтом!

— Дуже дякую, — чемно мовив Жолі і увійшов до кабіни. Тітка Варга мешкала на третьому поверсі.

— Тут я вийду. Ти доїдеш сам?

— Звичайно! Звичайно, доїду!

— Я натисла на кнопку четвертого поверху. Коли вийдеш, будь ласка, спусти кабіну на перший поверх.

— Гаразд, тітонько!

Двері за тіткою зачинилися. Жолі залишився в кабіні сам.

Ліфт! Адже ліфт — майже те саме, що й космічна ракета!.. В кабіні є і кнопки, і електрика, і аварійний сигнал…

А людина так рідко залишається в ліфті сама! Як же не скористатися з нагоди! Скажімо, четвертий поверх — це Земля, п’ятий — Місяць, перший — Сонце, горище — Венера… Натискаєш на кнопку — і ракета летить туди, куди бажаєш… Та й світло можна вмикати і вимикати — залежно від того, де Сонце освітлює ракету, а де — ні…

Вперед, капітани! Що нам стан невагомості! Що нам космічна швидкість! Вперед, відважні герої! Шугаймо в космос — вниз-угору, вгору-вниз!.. Ніколи не набридне!

П’ять, десять, двадцять разів піднімався ліфт, потім спускався в підвал, потім знову піднімався, потім знову спускався… Зупинка на третьому поверсі, на четвертому… Жолі аж упрів. Десь далеко лунали якісь вигуки, дзвонили якісь дзвінки, але Жолі було до них байдуже.

А тим часом на першому поверсі з’юрмилися люди.

— Я, перепрошую, не знаю, хто там у кабіні! — заламувала руки двірничка. — А може, ліфт зіпсувався… Ой, лишенько!

На крик вийшла із своєї квартири на третьому поверсі тітка Варга. Побачивши, що робиться, вона гукнула вниз:

— Я підняла нагору малого Жолі Ковача, але він сказав, що вміє їздити ліфтом!

— Ой, ой, наш Жоліка в ліфті! — вигукнули Ютка та Каті. — Ой, що буде? Що скажуть тато й мама, коли повернуться додому?

— Не галасуйте! — сердито крикнула двірничка. — Треба щось робити, а не гаяти час!

І всі почали щось робити.

Дядько Полоньї з п’ятого поверху побіг у поліцію. Від Катонів, що мешкають на першому поверсі, подзвонили по телефону в швидку допомогу. А худий, вусатий дядько, який недавно оселився в цьому будинку, сказав:

— Треба покликати монтера, вимкнути електричний струм і, руками покрутивши трос, спустити кабіну…

Нарешті прийшли і поліцейський, і монтер. Пронизливо виючи сиреною, примчала карета швидкої допомоги. Електричний струм вимкнули. Крутили ручку барабана доти, аж поки кабіна опинилася на першому поверсі.

Двірничка ключем одімкнула кабіну, і Жолі як обпечений вискочив з неї.

— Я хотів… хотів погратися… в космічну ракету… Я лише… я хотів погратися в космонавта! — белькотів він. Сльози дзюрком лилися по обличчю.

А сусіди, які ще мить тому побивалися і кричали: «Рятуйте сердешного Жолі!», «Не бійся, Жоліко, зараз визволимо тебе!» — враз насипались на хлопця.

— Ах ти, шибенику! Ну, начувайся тепер! Доведеться твоєму батькові заплатити і за виклик монтера, і за виклик швидкої допомоги! А нас мало до інфаркту не довів! Знайшов собі забаву!..

— Не чіпайте нашого Жолі! — просили Ютка та Каті, схопивши братуся під руки. — Ходімо додому, Жоліко!

А Жолі зовсім не хотілося йти додому. Похнюпившись, поплентався він нагору. Думав про «Дошку поведінки», про те, що через цей ліфт човен знову повернеться до першого бакена. І даремно він так старався два дні… Два дні бездоганної поведінки — це вам не жарт! І все — ні до чого… Все треба починати спочатку! Чи втрапить він колись на отой свій острів?..