У мене буде острів

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ Вхідний квиток на таємничий острів

За три дні човен Жолі пересунувся вперед на шість бакенів.

Жолі стояв перед «Дошкою шаленої поведінки», зашарівіпись од радості. Човен пройшов уже більший відтинок шляху. Шторми залишились позаду; ближче й ближче було до скелястого берега острова, до його струнких зелених пальм, до слона, левів і тигрів…

Вчора ввечері тато запитав:

— Жолі, ти вже вивчив уроки? Чи не хотів би ти спуститися зі мною в підвал?

Вони взяли кишеньковий ліхтарик, і зійшли в підвал до дровітні. Там поприбирали, поскладали гарненько дрова.

— Навіщо нам потрібна ця дровітня? — з надією в голосі запитав Жолі.

— Добре знаєш, хитруне, а питаєш! — засміявся тато. — Я сюди зноситиму мотлох з комірчини.

— З мого острова?

— З твого острова. Бо, як видно, ти незабаром допливеш до нього…

Отже, Жолі стояв перед «Дошкою» і рахував. Сьогодні четвер. П’ятниця, субота… До неділі — тільки три дні! Але перед човном — ще чотири бакени. Якщо, звичайно, він, Жолі, дуже й дуже гарно поводитиметься. Якби одержати п’ятірку з відзнакою!.. Якби навести лад у шухляді письмового столу… Якби… І тоді в неділю він припливе до острова, і розкине там намет, і розкладе вогнище, і запросить туди своїх друзів…

Ютка та Каті тим часом робили якусь таємничу справу. Вони зшивали докупи якісь клаптики, щось на них вишивали. Коли Жолі підходив до них — хутко ховали свою роботу. Та Жолі все ж таки вгледів. Угледів… То був чудовий прапорець з вишивкою: «Острів Жолі»!

Було пів на восьму ранку. Жолі хутенько помив свою чашку з-під кави, поправив ковдру на гарно застеленому ліжку, прилаштував на спині ранець і подався до школи. На переході почекав, поки світлофор покаже зелене світло. Жолі не підбивав ногами камінці, обходив калюжі — одне слово, поводився гарно й чемно: будь-що хотів допливти до острова.

Та на жаль, життя — річ непроста. Біля шкільних воріт Жолі зустрівся з Берці Хартаї, з яким торік сидів на одній парті. Але потім Берці став носити окуляри, і вчителька посадила його на першу парту, а з Жолі сів Шаньї Еніш.

Двоє давніх приятелів радо привіталися, і Берці показав Шаньї… компас, подарунок од старшого брата. Справжній компас! «Куди б ти його не повертав, як би ним не крутив — стрілка показуватиме на північ. Глянь — ось переді мною північ, за спиною — південь, ліворуч сонце заходить, праворуч сходить… Правда, чудово?» — захоплено вигукував Берці.

Жолі був зачарований. Компас! Пливе корабель морем, хмари заслали сонце, або нічний туман оповив море — а ти ніколи не згубиш напрямок!.. У кожного справжнього моряка є компас… І на кожному острові потрібен компас. Бодай позичений на один день…

Але Берці, очевидно, і в гадці не мав випустити компас з рук — ані на хвильку.

— Навіщо тобі цей компас? — спитав Жолі.

— Як то навіщо? Бавитися.

— Я попрошу тата — він і мені купить.

— А тобі навіщо?

— Я візьму його на острів.

— На який острів?

— А в мене є острів. Посеред моря. Я пливу туди на човні. І коли схочу — допливу до неділі. Пальми будуть на моєму острові, і слони, і леви, і їжак.

— Брехун із тебе!

— Я не брехун.

— Тому й пересів на іншу парту, що справжній брехун.

— Неправда, це ти пересів! Тому, що ти очкарик!

— Я скажу тьоті Гізі, що ти з мене смієшся.

— Ну, начувайся! — обурено вигукнув Жолі і, нахиливши, мов бичок, голову, посунув на Берні. Але якийсь шестикласник схопив Жолі за руку.

— Ви що, хлоп’ята? Битися? Як тебе звати? Ї як звати твою вчительку? Я їй все розповім…

— Ябеда! — крикнув Берці. — Нас ніяк не звати! Жолі, біжімо!

Обидва помчали до школи.

На сходах вони наздогнали Шаньї Еніша.

— Шаньї! — гукнув Жолі. — Шаньї, Берці не вірить, що в мене є острів із слоном та їжаком. Будь ласка, скажи йому, що я не брешу…

— Є острів! — кивнув Шаньї. — Таємничий…

— Ти бачив? — спитав Берці.

— Ще не бачив, але мене вже запрошено туди. І половина острова — моя! — виголосив Шаньї.

Жолі, почувши це, дуже здивувався. Він не пам’ятав, щоб запрошував Шаньї на острів, і тим більше не пам’ятав, щоб дарував йому половину острова.

Але Жолі змовчав.

Берці аж пополотнів од заздрощів.

— Ви обидва брехуни!

— Знову починаєш? Таки хочеш заробити? — вигукнув Жолі.

— Я віддам тобі компас, а ти мені — половину острова, — несподівано запропонував Берці.

— Але ж острів має тільки дві половини! — вихопився Шаньї.

На щастя, задзеленчав дзвоник, і хлоп’ята щодуху помчали до класу.

Увійшла тьотя Гізі, і почався урок мови. Читали слова по складах. Діти це дуже любили. Хтось скаже одне слово, а хтось інший знаходить слово, що починається з останнього складу попереднього.

— Зер-но! — почав Томі Фараго.

— Но-ви-на! — підхопив Агі Ач.

— На-ри! — вигукнув Берці Хартаї.

— Ри-ба! — крикнув Гейза Коош.

— Ба-ра-бан! — переможно засяяв Янчі Фекете.

— Бан-ка! — протягом мовила Вероніка Тот.

— Ка-ль-мар!

— Мар-ци-пан!

— Добре, добре! — хвалила тьотя Гізі.

У Жолі аж вуха горіли від хвилювання. Зараз настане його черга!

— Пан-чо-ха!

— Хал-ва!

— Вал-ка!

— Кафе!

— Фе-йє-норд! — не задумуючись, вигукнув Фері Фот.

— Норд-ост! — розплився в усмішці Шаньї Еніш.

Жолі проковтнув слину.

— Ост-рів! — вигукнув він переможно.

Томі Рожа, що сидів за ним, замислився.

— Рів… рів… Я не знаю слова, яке починалося б на «рів», — сумно мовив він нарешті.

— Тоді п’ятірку заслужив Жолі, — сказала тьотя Гізі. — Хто ще хоче одержати п’ятірку, той скаже, де не зовсім точно відповідали. Ну, подумайте гарненько! Зер-но, но-ви-на, на-ри, ри-ба..

Жолі підвів руку.

— Ну?

— Після «пан-чо-ха» мало б іти щось на «ха», а не «хал», а після «хал-ва» мало б іти щось на «ва», а не на «вал»…

— Молодець, Жолі! Дивуюся й не надивуюся! Дай мені, будь ласка, свій щоденник — я запишу тобі відзнаку.

— Авжеж! — пробурчав Томі Рожа. — Легко було йому вигадати «острів», коли він у нього справді є…

— Ти щось сказав, Томі? — спитала тьотя Гізі.

— Нічого я ие сказав, — знову буркнув Томі.

Жолі повернувся на місце й прочитав те, що написала вчителька в щоденнику.

Жолі поклав щоденник у ранець. Але тут йому на парту впала паперова кулька. Він розгорнув — Записка. «Якщо дозволиш мені пливти з тобою на острів, подарую компас. Берці».

Шаньї простяг руку.

— Покажи!

Він прочитав і сердито відкинув папірець.

— Про мене — запрошуй на острів усіх! Хоч квитки вхідні роздавай! Ось він — таємничий острів Жолі Ковача! Вхідна платня — три яблука і один компас! Гарний мені острів! А ще обіцяв!

— Я не обіцяв, — шепнув Жолі, але тьотя Гізі глянула на нього, і він замовк. Не вистачало тільки, щоб його позбавили відзнаки!

— А зараз ми пограємось у довгі слова, — сказала тьотя Гізі. — Спробуйте вимовляти якнайдовші слова. Починаймо!

— Виноград!

— Добре.

— Найрозумніший!

— Вареники!

— Добре, добре.

— Шпинат, — сказав Імруш Кенез.

— Ні, Імруше, — похитала головою тьотя Гізі. — Хіба «шпинат» — це довге слово? Подумай гарненько.

— Бо я шпинат не люблю, і мені завжди виказують за те, що я його довго їм, — відповів Імруш, і всі засміялися.

— Бачу, ви дуже розвеселилися! — сказала тьотя Гізі, але й сама засміялася.

Та вона не знала, що діялось у класі. А в класі від парти до парти бігла чутка, що Жолі має десь таємничий острів з пальмами, і що добре було б якось дістатися туди. Може, й вхідний квиток доведеться купити, як до цирку. А на останній парті Фері Вільчек та Еммі Тот уже почули, що на острові є і леви, і величезний маяк, і на маяку живе зачарована королівна…