У мене буде острів

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ Бене в ящику для сміття

У п’ятницю на світанку Жолі прокинувся від почуття, що йому треба глянути на щось дуже важливе. Але на що саме? Раптом його осяйнула думка, і він виплигнув з ліжка. Йому ніби пам’яталося, що ввечері тато пересунув човен на два бакени вперед…

Жолі підбіг до «Дошки шаленої поведінки». Справді — човен уже підпливає до острова! Якщо все буде гаразд, в неділю допливе… Але чому «якщо?» Адже він одержав стільки п’ятірок, був чемним та слухняним… Лишилося всього два дні — невже він не витримає?!

Перший урок — фізкультура. Жолі дуже поспішав, бо перед цим уроком треба зайти до роздягальні, роздягнутися, скинути ці кляті черевики з високими халявами, на яких, мов навмисне, перед уроком фізкультури завжди вузлами зав’язуються шнурки…

Жолі так біг, що не помітив Шаньї Еніша. А той гукав на все горло:

— Жолі! Жолі, стій! Жолі, зупинись!

Жолі зупинився лише перед вітриною гастроному, де завжди милувався баштами, викладеними з бляшанок зеленого горошку та риби в томаті. Шаньї підбіг захеканий. Він був навантажений, як віслюк. На спині — шкільний ранець, в одній руці — мішечок із спортивним одягом і торбинка з сніданком, а в другій — здоровезний портфель — старий і пошарпаний.

— Що це ти тягнеш?

— Тобі… це тобі.

— Що?!

— У цьому портфелі Бене — мій їжак.

— Мені?!

— Тобі.

— Справді?!

— Справді.

— Навіки?!

— Навіки. Якщо ти пустиш мене на свій острів.

— Я тебе і так пустив би! — великодушно мовив Жолі. — Навіть якби ти мені й не подарував їжака.

— Але я дарую!.. Ходімо швиденько в клас і сховаємо його в парті.

— Перед фізкультурою не можна заходити в клас.

— Рано ще — ніхто не побачить.

Хлоп’ята хутко майнули коридором до свого другого «А». Клас був замкнений, але, на щастя, в дверях стирчав ключ.

Вони підбігли до парти й спробували впхати туди портфель.

— Не лізе!

— А треба. Мусимо!

Вже продзвенів дзвінок, а наші приятелі й досі вовтузилися, запихаючи в парту портфель.

— Це не портфель, а справжній тобі крейсер!

— І ти це говориш замість того, щоб дякувати…

— Я дякую… але… але побачить тьотя Гізі.

— Тоді покладімо під парту.

— І там побачить.

Жолі та Шаньї безпорадно озирнулися. В класі все мало своє місце: дошка, парти, квіти, крейда, губка. Куди сховаєш їжака? Та ще й у здоровезному портфелі? А якщо вийняти Бене з портфеля? Покласти долі? Ні — адже він кудись почимчикує, або вилізе на парту і хтось сяде на нього. Уявляєте собі, що тоді буде?

Аж раптом Жолі вгледів ящик для сміття.

— Дивись! Заховаймо Бене в ящик разом з портфелем!

— Чудово!

Зелений ящик для сміття — хіба це не найкраща схованка для їжака?!

Вони поклали в ящик портфель — трохи його розкрили, щоб Бене, бува, не задихнувся. Поклали ще й яблуко — щоб їжак мав чим поласувати. Кришку ящика трохи відхилили — хай іде свіже повітря… Задоволені, побігли до роздягальні. Вскочили в останню хвилину.

На уроці фізкультури грали в м’яча, лазили по канату. Жолі дуже любив фізкультуру. А потім — урок мови. На самому його початку тьотя Гізі висварила Імруша Кенеза за те, що він грався з автомобільчиком. Імрушеві подарували його на день народження. Автомобільчик працював на батарейках і, на жаль, ще й сигналив; сигнали почула тьотя Гізі.

— Коли хтось із вас ще раз принесе якусь іграшку до школи, я її відберу, — сказала тьотя Гізі. — Віддам аж наприкінці року. І в щоденник запишу. Ви повинні привчатися до порядку! Ви вже не першокласники, а дорослі хлопці та дівчата. В школі треба вчитися, а не бавитись. У кого ще є іграшки?

Підвелася Есті Фараго і з великим жалем показала ляльку. Лялька плакала, проказуючи: «Мамо! Мамо!» При ній була і пляшечка з соскою. «Вона ще така маленька, що я не наважилась покинути її дома!» — сказала Есті.

Підвівся і Банді Такаро. Він признався, що в нього є дзига. А Берці Хартаї показав компас.

Жолі та Шаньї мовчали, сподіваючись, що їжак Бене також мовчатиме.

Сьогодні проходили голосні і йотовані звуки. Треба було придумати речення, де в словах були б такі звуки.

Жолі підніс руку.

— Їжак живе в лісі.

— Дуже добре, — сказала тьотя Гізі.

Шаньї злякано глипнув на Жолі. Навіщо згадувати їжака?..

Залишилося ще два уроки — природознавство й арифметика. А потім можна нести Бене додому. «До завтра я сховаю його в дровітні, — думав Жолі, — А завтра ввечері; або найпізніше післязавтра віднесу на свій острів…»

І Жолі знову замріявся. Острів уже так близько, вже рукою можна до нього дістати. Ще один день гарної поведінки, один-однісінький день! — і тато вручить йому ключ од комірчини…

Вузька комірчина уявлялася Жолі велетенською. Немає стін — навкруги безмежне море. Немає електричної лампочки — є пекуче сонце, що осяває променями і море, і острів. А вночі — це місяць і зірки… А які пригоди трапляться там із Жолі! Він вилізе на пальму і стежитиме з висоти за морем. Увага — на обрії піратський корабель!.. А з деревини витре вогню й спече на вогнищі м’ясо впольованого лева, і пригостить Шаньї Еніша. Ще й Берці Хартаї можна запросити. Він недобачає, сердега, і в нього є гарний компас… Та що там — весь клас можна запросити! Але найперш — Шаньї, щоб віддячити йому за такий чудовий подарунок. Дресирований їжак — у кого ще є такий?

Але що це?

Жолі стрепенувся. У класі стояв гамір. Діти скочили з парт і дивилися на ящик для сміття.

Отож, поки Жолі мріяв, сталося ось що. Тьотя Різі викликала Панні Форбат. Панні пішла до дошки, але по дорозі підняла з підлоги папірець і хотіла викинути його в ящик для сміття. Вона підняла кришку, і в ящику заворушився голчастий клубок. Панпі заверещала з переляку.

— Там… у ящику… щось ворушиться! Ой-ой-ой, я боюся!

— Певно, миша! — крикнув Імруш Кенез. — Тьотя Гізі, дівчата бояться мишей!

— Не миша… щось більше… їжак! — сказала Панні.

— Живий їжак? — перепитала тьотя Гізі. — Це й справді цікаво. — Вона підійшла до ящика. — А знаєте, діти, що ми вивчатимемо на ближчому уроці природознавства? Гляньте лишень у книжку!

— Я знаю, — підніс руку Берці Хартаї. — Ми будемо вивчати лісових звірят: косулю, білочку, їжака.

— Мабуть, про це довідався і їжак, от і прийшов познайомитися, — зауважив Томі Рожа.

Жолі та Шаньї затамували подих.

— У класі буде живий їжак. Влаштуємо живий куток! — гомоніли діти. — Змайструємо для їжака ящик і годуватимем його.

— Коли їжак без хазяїна, то він належить усьому класу! — сказала тьотя Гізі. — Але як він заліз у ящик для сміття? Може, хтось скаже, діти?

Жолі та Шаньї мовчали. Звичайно, їжак — це не іграшка, не автомобільчик, не лялька, але й не читанка і не кольоровий олівець, що його приносять з собою до школи…

— Цікаво — їжак лежить у старому портфелі. Чий це портфель, діти?

Підвівся зашарілий Шаньї.

— Тьотя Гізі, цей їжак жив у мене в підвалі, і звати його Бене, і він їсть яблука. А коли покличу — виходить із схову…

— І ти хотів показати їжака в класі, на уроці природознавства? Або подарувати його нам?

Жолі похолов. Шаньї віддасть Бене! І в Жолі не буде справжнього їжака на острові. Або хай і не віддасть — але скаже, навіщо він приніс їжака до школи. Шаньї, напевне, признається, що це його їжак, і що вони із Жолі сховали їжака в ящик для сміття перед уроком фізкультури, А тьотя Гізі висварить їх за це. І вдома треба буде про це розповісти. А якщо розповісти, тато пересуне човен на один бакен назад… А неділя ж близько! І тоді не буде острова… Який жах! Цілий тиждень так старатися! І, виходить — усе надаремне!

Задзеленчав дзвінок. Тьотя Гізі так само стояла біля ящика, дивилась на їжака і хитала головою. Потім вона повернулась до Шаньї:

— Ну, навіщо ти приніс його до школи?

— Я дарую його класові, — з сумом відповів Шаньї Еніш.

— Чудово! — усміхнулась тьотя Гізі. — А тепер гайда в коридор — уже перерва. Чергові хай відчинять вікна. А Бене роздивимось на уроці природознавства. Потім прочитаємо, чим він харчується, як живе, як викопує собі схованку під землею, чому боїться лисиці й пугача. Може, й намалюємо. Але після уроку щоб ти відніс їжака додому, в підвал — їжак почуває себе добре в тихих, темних місцях. А наш клас — аж ніяк не темне і не тихе місце. Правду я кажу, діти?

Шаньї всміхнувся до Жолі, той відповів йому широкою усмішкою. Важкі хмари розійшлися, і човен доброї поведінки стрілою помчав до острова…