Україна і Крим: спільність історичної долі

Документальні додатки

Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря у Києві. Він узяв з собою велику кількість варягів, і слов’ян, і чудь, і кривичів, і мерю, і древлян, і радимичів, і полян, і сіверян, і в’ятичів, і хорватів, і дулебів, і тиверців, які є перекладачами. З усіма ними пішов Олег на конях і на кораблях. Число кораблів було 2000, і прийшов він до Царгорода.

Греки закрили Судську гавань, а місто заперли. Вийшов Олег на берег і почав воювати, багато убив біля міста греків, зруйнував багато палаців і попалив церкви. А яких брав у полон, одних убивав, інших піддавав катуванням, інших розстрілював, а інших кидав у море, і іншого багато зла учинила Русь грекам, — все що воїни (на війні) роблять.

І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на колеса кораблі. Коли вітер став попутним, надулися паруси, і (кораблі) з поля пішли до міста. Побачили греки, перелякалися і сказали, пославши до Олега: «Не губи міста, погодимося на данину, яку хочеш».

І уставив Олег воїнів. І греки винесли йому їжу і вино, але він не прийняв їх, бо вони були з отрутою. Злякалися греки і сказали: «Це не Олег, а святий Дмитрій, посланий на нас Богом». І встановив Олег давати данину на 2000 кораблів, по 12 гривень на чоловіка, а в кораблі було по 40 мужів. Греки погодилися на це. і почали греки просити миру, щоб не розоряв він грецької землі. Олег же, трохи відступивши від міста, почав установлювати мир з царями грецькими — Львом і Олександром, послав до них у місто Карла, Фарлафа, Вельмуда, Рулава і Стемида сказати: «Погоджуйтеся на данину мені». І встановив Олег дати воїнам на 2000 кораблів по 12 гривень на ключ, а потім давати данину на руські міста: насамперед на Київ, а також на Чернігів, Переяславль, Полоцьк, Ростов, Любеч і на інші міста; по тих містах сиділи великі князі, що під владою Олега.

«Нехай Русь, приходячи, бере «слюбне», скільки хоче; а якщо прийдуть гості, то беруть і місячину на шість місяців, хліб і вино, і м’ясо, і рибу, і овочі, і пускають їх у лазні, скільки хочуть; коли ж вони підуть додому в Русь, то хай беруть у царя нашого на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і все, що їм треба». І погодилися Греки, і сказали царі і все боярство: «Якщо прийде Русь без купівлі, хай не бере місячини; хай заборонить князь (руський) словом своїм, щоб Русь, яка приходить сюди, не творила зла в селах і країні нашій; коли ж приходить Русь, то зупиняється біля святого Мами і хай пошле царство наше, і хай перепишуть імена і тоді візьмуть місячне своє» перше (для людей, що прийшли) з міста Києва і ще з Чернігова і з Переяславля і всіх інших міст, і нехай входять у місто (Царгород) через одні ворота з царевим мужем, без зброї, 50 мужів, і хай купують, як їм потрібно, не платячи ні за що мита».

Царі ж Лев і Олександр уклали мир з Олегом, зобов’язавшись давати данину, і, давши клятву, самі (царі) цілували хрест, а Олега водили до клятви, і мужі його (Олега) клялися по руському закону своєю зброєю і своїм богом Перуном і тваринячим богом Волосом, і підтвердили мир. І сказав Олег: «Пошийте шовкові паруси для Русі, а для слов’ян полотняні». І було так зроблено. І повісив Олег свій щит на воротах на знак перемоги, і пішов геть від Царгорода. І підняла Русь шовкові паруси, а слов’яни полотняні, і роздер їх вітер, і сказали слов’яни: «Візьмемо за свої полотнини, не дамо слов’янам шовкові паруси». І прийшов Олег у Київ, принісши з собою золото, шовкові тканини, солодощі і вина, і всяке узороччя. І прозвали Олега віщим.

Повість минулих літ (Іпатіївський літопис), К. 1989 с. 16–19

1.

Цісар, Його Милість Турецький дає свободу Козацькому війську і його землі плавати по Чорному морю до всіх портів, міст і островів: також по морі Білім (Середземнім) до всіх своїх держав і їх портів, а також до чужих панів і держав християнських, також по всіх ріках і містах, з якими вони захотіли б торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватися у порті або від’їжджати, коли захочуть, без ніякого задержання, спротиву і затруднень.

2.

З метою допомоги для нових торгів Війська Запорозького і його землі, Цісар Його Милість Турецький звільняє їх купців від усяких мит і податків, а також їх товари, які б вони або до його держав привозили, або з його держав вивозили, і то до ста років (якщо не можна було б до ста, то хоч до п’ятдесят, але принаймні до тридцяти); цього усі уряди будуть дотримуватися: а по закінченні — дай Боже — ста років не будуть обтяжені більшими податками, чим самі турки.

3.

Цісар Його Милість дозволяє війську Козацькому будувати складові доми по містах і портах Цісаря Його Милості Турецького як на Чорнім, так і Білім (Середземнім) морю, там вести торгівлю, і жити із всією свободою без жодних податків до згаданих ста років.

4.

Резидент Війська Запорозького і його землі має жити у Стамбулі у слушній пошані, зі всією безпекою. Названий резидент має вимагати усю справедливість покривдженим козацьким купцям; також Військо Запорозьке повинно прийняти у своїм портовім місті резидента Цісаря Його Милості: він даватиме паспорти галерам або козацьким кораблям, хоч би куди вони захотіли плавати, і від паспорту не має більше брати, чим один червоний золотий (гульден), комендант галери або корабля повинен перед ним присягнути, що він не вчинить ніякої зради проти держав Цісаря Його Милості. Той же резидент Цісаря Його Милості оцей закон, що тепер пишеться турецькою мовою, повинен дати кожному потребуючому на письмі, з власноручним підписом та печаткою.

5.

Щоб гальмувати свавільних людей, щоб не випадали в море, Військо Запорозьке зі згодою Цісаря Його Милості має побудувати кілька портових міст понижче порогів аж до гирла ріки Богу у Дніпро. Звідти має йти торгівля, і безпека на морі від свавільників має бути гарантована.

6.

Якщо хтось свавільний із Війська Запорозького випав на море. Військо Запорозьке повинне над ним вчинити страшний суд у приявності резидента Цісаря Його Милості. Але з того приводу ніхто в державі цісаря Його Милості не повинен утрудняти або здержувати торгівлі Козацькі й купецтво їх.

7.

Якщо б вибухнула з Дону якась сваволя, і звідти вони б вийшли на море для грабунку, спільно з турецькими галерами козацькі повинні ловити і карати свавольників і взаємно собі помагати так, щоб море було чисте і вільне.

8.

Якщо б козацька галера у чомусь порушила закон Цісаря Його Милості (Боже охорони!), старший тої галери повинен бути покараний, але вона з товарами та робітниками має бути вільною, так як мають бути вільними інші галери і кораблі, що були з нею разом, щоб невинні не терпіли і щоб мир нічим не був порушений.

9.

Якщо б галера або корабель козацький розбився при березі Цісаря Його Милості, всі речі, які можна заховати, мають бути заховані і віддані спадкоємцям.

10.

Відносно купецьких довгів, закон козацьким купцям має бути таким же, як і туркам у всій турецькій державі, а теж негайна справедливість.

11.

Цісар Його Милость не дозволить забирати до жодних потреб ні до жодної услуги ані галер або кораблів козацьких, ані людей, ані товарів, ані зброї. Він їм обіцяє і гарантує, коли захочуть вільний вихід і вихід зі всім.

12.

Якщо б якийсь купець помер в державі Цісаря Його Милості чи то на морі, чи на суші, його добра будуть належати його наслідникам, і не можуть бути ніким задержані, навіть коли б він щось комусь усно або письмово записав при смерті. Це все не матиме ніякої ваги.

13.

Козацькі купці можуть явно викуповувати християнських невольників у турків, а також турецьких у християн. Якщо б християнський невольник держави Цісаря Його Милості втік з галери, або корабля козацького, старший над галерою не повинен його таїти або переховувати, але повинен його видати, зате не потерпить ніякої шкоди або кривди, ані він, ані його галери, люди, ані його товар. Якщо теж вільний челядник або невольник утік з козацької галери, його повинні турки видати козакам.

Текст подано за: Пріцак О. Український Чорноморський флот

в часи Богдана Хмельницького.

(Літературна Україна) — 1992 – 25 червня.

Золотоординська імперія, створена Батиєм [...], близько 1240 р. об’єднала під своєю зверхністю всю Східну Європу. До нової політичної структури, якою була Золота Орда, увійшли всі рештки тюркомовних кочових народів, які перед тим жили у степовій зоні і були тоді відомі під спільним іменем татари [...]. У другій половині XIV ст. конкуруючі відгалуження Джучидського дому, підтримувані групами опозиційних кланів, почали боротьбу за Улуґ Юрт, серцевину імперії [...]. Хан Токтамиш на короткий час відновив єдність імперії. Після поразки від Тамерлана його сини та союзні з ним клани у західних степах відновили боротьбу за титул Улуґ Хана. Протягом усього цього часу Кримський півострів, відокремлений від континентального степу вузеньким перешийком, давав притулок невдахам, які зазнавали поразки в степу. Близько 1440 р. один з онуків Токтамиша Гаджі Герей, або Гірей, який окопався на цьому багатому півострові, спромігся утворити самостійний ханат. [...] Великі князі Московські, що були колись довіреними управителями великих ханів над північно-східними руськими князівствами, стали також діяти незалежно, як інші усамостійнені ханати, кинувши виклик зверхності Золотої Орди. В цей же час на заході Яґеллони створили у Литві могутню державу, яка стала претендувати на золотоординські володіння в тих краях, сперечаючись з династією Гіреїв [...]. Хани, що належали до іншої гілки Джучидів, розпочали тривалу боротьбу проти Гіреїв за володіння Сараєм і задля цього пішли на союз з Яґеллонами. Тим часом Ґіреї [...] уклали союз з Великим князем Московським, щоб протистояти могутній коаліції супротивників. І в цей момент з’явилася Османська держава, щоб підтримати кримсько-московську вісь проти могутньої литовсько-золотоординської коаліції.

У 1454 р., одразу після здобуття Царгорода, султан Мегмет Завойовник посилає свій флот у Чорне море й ставить у васальне підданство, на становищі данників, тамтешніх правителів, таких як воєвода Молдавії, а разом з ним і Генуезькі колонії [...]. Своєю дипломатією Завойовникові вдалося [...] поставити на кримському троні проосманського хана, У 1475 р., заручившись підтримкою у Криму, Завойовник негайно споряджає потужній флот для підкорення Генуезьких колоній у Криму. Далі [...] він постановляє на кримському троні Менглі Ґірея, якого було захоплено у Кафі під час її зайняття Османами. Менші Гірей визнавав Завойовника своїм сюзереном і погодився бути в нього на становищі "тікме" — призначеного. Так разом з утворенням османської провінції на південному узбережжі півострова з центром у Кафі, де перебував османський санджак-беґ, Кримський ханат перетворився на васальну державу у складі Османської імперії. Ця нова ситуація створювала нові умови для боротьби за панування над Східною Європою. Встановлення османської присутності мало такі вирішальні наслідки для балансу сил в краї:

— по-перше, кримсько-московська вісь здобула перевагу у боротьбі проти литовсько-золотоординської коаліції, що кінець кінцем сприяло остаточному занепаду Золотої Орди та посиленню Московської держави;

— по-друге, це гарантувало існування Кримському ханатові, спочатку перед лицем нападів великих ханів Золотої Орди у 1476–1502, а потім і Росії аж до 1774 р.;

по-третє, Крим став невіддільною економічною, політичною та культурною частиною Османської імперії;

— по четверте османсько-польське суперництво за Молдавію та Україну призвело до повстання козацтва, а згодом і утворення Української Козацької держави [...].

Іналджик Г. Боротьба за Східно-європейську імперію. 1400–1700 рр.

Кримський ханат, Османи та піднесення Російської імперії //

Україна в Центрально-Східній Європі:

(з найдавніших часів до XVIII cm.) /

HAH України. Інститутт історії. — К.:

Інститут історії. — 2002. — вип. 2. — с. 119–121.

[...] Захоплення степів татарами не дуже змінило етнодемографічну ситуацію в Причорномор’ї. Змінився лише панівний кочовий етнос — місце половців зайняли татари. Немає підстав вважати, що українське населення цілком зникає. Воно, мабуть, далі зберігається над річками, хоча поступово тюркізується та ісламізується. Візантійські джерела згадують, що в кінці XIII ст. руси входили до складу військових дружин татарських феодалів [...]; про загони русів на золотоординській службі в першій половині XIV ст. згадує арабський історик ал-Умарі; хан Тохтамиш, збираючи війська проти Тімура, набирав також русів [...]. У часах золотої Орди зберігалося також українське населення південно-східного Поділля та Причорномор’я (згідно з «Хронікою венеціанців» Мартіна де Канале). Саме з золотоординських часів, з 1352–1354 рр., походить перша згадка про Брацлав (у італійській хроніці Маттео Віллані) — місто зберігало свою слов’янську назву.

Після битви над Синьою Водою (близько 1362 р.) було ліквідовано золотоординське панування на Поділлі, а пізніше в нижній частині межиріччя Дніпра — Дністра. Ця територія увійшла до складу Київського князівства [...], васального по відношенню до Литовського великого князівства. Причорноморськими київськими форпостами над Чорним морем були Семенів Ріг над Дніпрово-Бузьким лиманом (назва від Семена Олельковича, київського князя 1455–1470 рр.) та Чорногород над Дністровим лиманом. Там були не лише військові гарнізони, але й звичайні поселення, бо "Семенові люди" не раз згадуються в татарських документах кінця XV — початку XVI ст.

Чергового удару українським поселенням завдала турецька інвазія 1475–1483 рр., коли територія долішнього межиріччя Дніпро — Дунай опинилася під турецьким та, посередньо, кримськотатарським пануванням. Але і в цей час (кінець XV–XVI ст.) зберігалися окремі українські квартали в причорноморських містах, наприклад, в Кілії, Білгороді (Аккермані). Були й окремі поселення в степу — Боплан [...] знає місцевість Андріїв Острів на нижньому Бозі. Українська мова як мова міжнаціонального спілкування (татари, молдавани, поляки, литовці) зберігали свої позиції у цьому регіоні до XVII ст. Включно [...].

Про українців Північного Причорномор’я //

Дашкевич Я. Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе /

АН України. Ін-т. укр. археографії.

К.: Ін-т. укр. археографії, 1993. — с. 91–93.

Монголо-татарське завоювання півострова застало українське ("руське" — за тогочасною етнічною термінологією) населення в багатьох містах. Це населення згадується в тогочасних джерелах арабських, зокрема; для дещо пізніших часів — часів генуезької колонізації — також у джерелах латинською та італійською мовами. [...] У статуті Кафи 1316 р. згадується руська церква за мурами міста, при цьому підкреслюється, що вона була з стародавніх часів. Іспанський автор Петро Тафур пише в XIV ст. про те, що в Кафі мешкають такі християнські нації, як руси (їх він ставить на перше місце), мінгрели, абазги, черкеси, болгари та вірмени [...]. У 1475 р., коли турки здобули Кафу, серед пограбованих і частково проданих у рабство мешканців джерело — так званий тосканський анонім — згадує волохів, поляків, русів, грузинів і черкесів. Подібних згадок у письмових джерелах XIII, XIV і XV ст. є більше двадцяти [...]. Вони свідчать, що майже в кожному більшому міському центрі Криму мешкали українці, мали свої церкви.

Татарські напади на міста Криму до генуезької та генуезької епох (отже ,з другої половини XIII ст. до 1475 р.) завдавали великих втрат також українським міським колоніям. Однак навіть турецьке панування, що [...] почалося погромами міського населення, в принципі протягом майже двох сторіч не порушило прав українських кварталів міст. У Кафі, наприклад, невеликі дільниці (магаля) з своєю церквою (бо таким був під час турецького панування принцип поділу міст на національні квартали) зберігалися у XVI — першій половині XVII ст. У 1545 р. тут було — в українській дільниці — 27 дворів, у 1638 р. — 12 [...]. Десь у 40-х рр. XVII ст., як здається, вільних українців Кафи (треба думати, що це були купці й ремісники) спіткала катастрофа мабуть, їх силою ісламізували і тюркізували [...]. Крім цих кількісно невеликих українських колоній у торговельних центрах, що складалися з людей цілком вільних, до Криму, починаючи з другої половини XIV ст., а особливо з кінця XV ст., коли Кримське ханство стає васалом турецького султана, напливає чимраз більше і більше українських бранців-невільників [...]. Треба думати, що не менше половини цих людей [...] осідало на півострові [...]. Рабство тривало різний час — бувало, що й досмертно, але є відомості, що в певний період тривало лише б років, пізніше невільників відпускали на волю, але без права покидати країну.

Велика кількість невільників-українців спричинила значні зміни в Криму в антропологічному, демографічному, а навіть культурно-релігійному відношеннях. Перевага українських жінок в гаремах та їх існування у ролі наложниць довели до виникнення великого прошарку мішаного населення, так званих тумів [...]. Такий процес довів до антропологічних змін, помітних ще донедавна [...].

Українці в Криму (XV — початок XX ст.) //

Дашкевич Я. Україна вчора і нині. — с. 101–110

Б’ють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всеї Великої і Малої Росії самодержавцеві і многих держав государеві й володареві піддані його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Запорозького війська і весь мир християнський російський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланники їх, а вони його царському величеству служитимуть во-віки в усім що їм государ повелить.

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (Українцям) прикро; а як будуть старшими місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Що до сеї статті царське величество пожалував — велів бути по їх прошенню. Мають по містах бути, урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество, і, віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підлисків (канцеляристів), на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчужного гетьманського 50 зол.

Царське величество пожалував, велів бути по їх проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.

3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.

Царське величество пожалував, велів буть по їх проханню.

4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристановище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.

Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству /в сих посольствах/, мусять вони /козаки/ сповіщати царське величество.

До сеї статті царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били чолом, щоб царське величество велів дати свою государську жаловану грамоту на його маєтности.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтности, которими вони тепер володіють.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими /військами/, бо тепер війська /польські/ потомлені — нехай не вірять ніякому лукавству /Поляків/, коли б почали що вимишляти.

Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Аби наємного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величества — хоч і більше.

Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Завсіди був такий звичай, що війську Запорозькому плачено. Б’ють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських [...].

10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на неї наступити віл Астрахани і Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона /орда/ ще в брацтві /з козаками/, треба дати час і її не зачіпати.

Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.

11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, — бо його не можна самого без людей лишати.

До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб війська Запорозького було 60.000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. То ж як ви, посли будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписсю вислав негайно царському величеству.

Грушевський М. Історія України-Руси. —

Т. ІХ — 1 (1650–1654). — К., 1996. — с. 814–819.

З ласки божої ми великий государ /і т. д./ пожалували сьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького війська, і писаря Івана Виговського, судей військових, полковників, осаулів, сотників і все військо Запорозьке.

В нинішнім 162 році гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке за ласкою божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство, і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке своїх посланників Самійла Богданова суддю військового та Павла Тетерю полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке, веліли потвердити їх права і вільности військові, які були за великих князів руських і королях польських що судилися /розумій: своїм судом/ і вільности свої мали в маєтках і судах, — аби в ті їх військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських ми не нарушали, і на ті їх права дали нашу жалувальну грамоту за нашою государською печаттю. Щоб військо Запорозьке реєстрове ми означили в шістьдесят тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили війську Запорозькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об’являть нам. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіми приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель які мають для прожитку, аби відбирати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорозького війська з чужих земель, котрі будуть з чимсь добрим, тих гетьманові і Запорозькому війську аби ми лишили приймати, а коли б щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.

То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького і все наше військо Запорозьке пожалували — веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привилеями, даними їм від королів польських і вел. кн. литовських, і тих прав і вільностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давнішим правам їх, а наші царського величества бояре і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького війська, за їх власному проханнєм, веліли ми означити в 60.000 реєстрових, і щоб завсіди се число було повне. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас. великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім, кого ми вкажемо. А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству, по попередньому, з усіми приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів, які зістаються по козаках, ми не веліли відбирати, а бути при них по давньому. А коли почнуть приходити в військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимсь добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою противною нам, великому государеві, — таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і з польським королем без нашого указу зносин не мати.

І з ласки нашої підданим нашим: Богданові Хмельницькому і всьому війську Запорозькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привилеям і по всім вище писаним статтям. Служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексієвичеві і наслідннкам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі во віки.

А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького гетьмана і всього війська Запорозького били чолом про инші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу Трубецкому, Василеві Василевичу Бутурлину, Петрові Петровичу Головину і думному дяку Алмазові Іванову, — ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями, і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.

І хочемо ми Його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорозьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванню — нехай вони будуть певні нашої государської милости.

Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаттю в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7163 г., місяця марта 27 дня. З божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всеї Великої і Малої Росії самодержець.

Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися піл нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряді судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то було давніше за королів польських, і суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині — Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привілеях, як були їм надані права, привилеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і гродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини, Малої Росії, — шляхта — жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так і у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними.

Текст подано за: Грушевський М. С. Історія України-Руси. —

К., 1931. — Т. ІХ — ч. 2 — с. 814–825.

Грудень 1654 р.

1654, грудня 1, Бахчисарай.

Пане Хмельницький, гетьмане з Військом Запорозьким!

Вислухавши ваших посланців і, не затримавши їх, якнайшвидше відправляємо. Якщо ви хочете бути з нами, вчините; якщо ви відлучитеся від Москви, то будете нам приятелями, як славної пам’яті Іслам-Гірей хан, брат мій старший, був у приязні добрій з вами, так теж і мене будете мати за приятеля. Якщо ж ви боїтеся поляків, що вам будуть чинити кривди, [то] я на тому [стою], що вам не вчинять жодної кривди. Щоб то за приязнь була між нами, коли б вам яка кривда була від ляхів. І взагалі ми обіцяємо, що жодної кривди не будете мати від них. Якщо ви теж відлучитеся від Москви, то будемо в ліпшій приязні, ніж перед тим [була]. Решту доповість усно наш посланець.

А за цим віддаю вас господу богу всемогутньому.

В Бахчисараї. 1 дня грудня 1654.

Вам всього добра зичить Мехмет Гірей, хан і цар кримський!

Архіви України. — 1989. — № 5. — с. 74.

22 березня 1656 р.

Світліший князю Семигороду, пан і приятелю прешановний! Постановили ми провідати добре здоров’я світлості вашої через послів наших і незмінне бажання наше до всякої послуги в. світлості оголосити. Просимо через них з звичайної своєї прихильності нас сповістити, а коли трапитися якийсь неприятель — допомогу подати. Ми також готові протистояти неприятеля вашої світлості, коли б погреба зайшла, і що в. світлість накаже вірно і щиро виконати. Що користь чи некористь нам може бути — просимо нас повідомити.

Спеціально ці пункти світл. князю оголосити: Хоч з світл. господарем молдавським дійшло до війни, але непорозуміння ці усунено через замирення, і приязнь обопільно укріплено, так що в. світлість всі свої справи до нас через його землю можеш полагоджувати, і не дай Боже якогось випадку, і він і ми також обіцяємо бути цілком приязними і на всякі посилки в. світлості готовими. Коли ж на нас схоче напасти якийсь неприятель, особливо Поляки, — зволиш св. в. нас не лишати, а простягти руку для оборони! Вашій же світлості обіцяють свою приязнь господарі Валахії й Молдавії, як і всі татари — звичайнім своїм братерстві з нами і переконанню про необхідність для них нашої приязні і братства, за нашим впливом і посередництвом.

Грушевський М. Історія Украіни-Руси. — Т. IX-1 (1650–1654). — с. 98.

«В ім’я боже, амінь. На вічну пам’ять теперішнім і наступним!

«Комісія між станами Корони Польської і в.кн. Литовського з одної сторони і вельм. гетьманом і військом Зап. з другої — докінчена дня 6 (16) вересня 1658 р. вельм. Стан. Казим. Бєньовським і Казим. Людв. Євлашевським — визначеними з сойму від найясн. короля Яна Казимира комісарами, з вельм. гетьманом Ів. Виговським і всім військом Зап., в обозі під Гадячом. Дай боже щоб щасливо і вічно тривало!

«Вельм. гетьман Зап. з усім військом Зап. на вищезгаданім місці, прийнявши нас комісарів як годиться пристойно і вдячно і зваживши нашу повновласть комісарську, надану нам повагою сеймовою, декларував з усім військом:

«Як не з доброї волі, а тільки з мусу, притиснене різними опресіями військо Зап. приступило до своєї оборони — так тепер, коли й. корол. м., пробачивши своїм батьківським серцем все що сталося в тім замішанню, закликає нас до одності, — вони не погорджують ласкою й. кор. м. і покірно приймають цю поблажливість (клеменцію) доброго пана, приступають до цієї комісії, а далі до спільної наради щодо згоди, щирості і обопільної любові. Бога сил небесних беруть за свідка в тім, що все що постановляється, буде дотримуватися щиро і правдиво вічними часами.

«Згоду вічну й нерозривну поставили ми таким чином:

«1). Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Пол. і в. кн. Лит., — так далеко як сягає язик народу Руського. На сеймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім — так як свобідно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський.

«Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправляння старих.

«Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними. Після того як зложено буде присягу вірності, протягом півроку всі такі церкви мають бути подані (в реєстрах) від полковників та іншої старшини війська Зап. тим комісарам, що будуть визначені з обох сторін.

А унія, що викликала досі замішання в РЧП., касується і в Короні і в в. кн. Лит. — і хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче — до грецького не уніатського богослуження.

«Світські пани римської віри дідичі й урядники й.кор.м. не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями — тільки їх законний пастир.

«А що в спільній вітчині мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому о. митрополит київський теперішній і його наступники з 4 владиками: луцьким, львівським, перемиським і холмським засідатимуть в сенаті в своїм порядку з тими ж правами і правом голоса як духовні римського обряду, тільки митрополитові призначається місце після арцибіскупа львівського, а владикам після біскупів своїх повітів.

В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сенаторські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грецького обряду — до того здатним, що походять і мають маєтність у тих воєводствах.

Теперішні держателі урядів зістаються при них. Але тим часом, з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників. Це буде належати (до гетьмана) і застерігається на цей раз тільки доки він не прийде до посідання воєводства київського.

«Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобод, і грецька релігія не має бути нікому перешкодою до магістрату.

«В Києві король й.м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед тим, й.кор.м. накаже перенести де інде.

«Другу таку ж академію й.к.м. і стани коронні і в.кн.Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської і лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи.

«Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії — але не ображаючи маєстату кор. і без пасквілів на короля й.м.

«2) А що вельм. гетьман з військом Зап., від Рчп. відірваним, з любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й.кор.м. і всі стани кор. і в.кн.Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг — полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку — як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробують при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні корол. маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного зосібна, від найвищих до найменших. Навпаки пробачивши собі обопільно християнським серцем, щиро, свідчачися старшим богом, всякі непремності і все що діялося під час війн, вони ні явно ні потай не замишлятимуть ніяких пімст, ні практик. Не дадуть себе звести ніякими звільненнями з присяги для яких небудь потайних замислів.

«Всякі кадуки (конфіскації) віпрошені ким небудь під тими, що пробувають в війську Зап. і під шляхтою що приставала до гетьмана і війська Зап. і до шведів і роздані від початку війни, — тепер всі без виїмку касуються і будуть скасовані законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй небудь. Де б вони (постанови про конфіскацію) не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг (судових) еліміновані, і їх власникам надається право заволодіння — против котрого не можна посилатися на ніякі кадуки під карою інфамії.

«А що і зміст і саме ім’я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, то застерігається, що хто б важився рвати те святе об’єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, — такий має підпадати карам за нарушення договору і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має переводитися пильно слідство.

«Вся Річпосполита народу Польського, в.кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто — ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами — в радах, судах і вільній елекції панів своїх королів польських, литовських і руських. Коли під тягарем війни з заграничними державами щось постановлено було на зменшення границь і вільностей тих народів, це має вважатися за недійсне і пусте, і вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію — римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності. Хіба якісь засуди або декрети були винесені перед війною і за час війни цілком законно — при наявності сторін чи в відсутності.

«3) Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під. владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх.

Скільки наємного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою того ж гетьмана.

«Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках, де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавніх вільностях і звичаях своїх, що не тільки в нічім не обмежуються але навпаки потверджуються всякою повагою. Ніякий державець корол. маєтностей, ні староста, ні пан дідичний ні доживотний, ані їх підстарости, урядники і всякі інші слуги не будуть стягати ніяких податків з козацьких хуторів, сіл, містечок, домів, ні під яким претекстом. Вони мають бути вільні від якихнебудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й.в.кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їх намісників — тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями.

«Зокрема кого гетьман війська Руського подасть й.кор.мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшої заохоти до служби й.кор.мил., тим усім без яких небудь труднощів, буде уділена нобілітація, з наданням шляхетської вільності. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто.

«Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігівське, Тільки наємне військо, що пробуватиме під владою гетьмана військ Руських, вибиратиме хліб з королівських і духовних маєтностей вищезгаданих воєводств, за ординансом того ж гетьмана руського. А коли б була війна при границях Русі і треба було послати туди коронне військо в поміч, в такім разі це помічне військо має бути під регіментом гетьмана військ руських.

«4) Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство).

«Двір minnica для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим — однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом).

«Податки, які Річпосполита ухвалятиме на сеймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських.

«Спільні ради і спільні сили всіх тих народів против кожного неприzтеля. Мають всі три старатися спільно всякими способами, аби Річпосполита мала вільну навігацію на Чорне море.

«Коли б станом Коронним і в.кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене.

«Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в.кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана, і воювати.

«Маєтності нерухомі рухомі, королівщини і записи сум. конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини, — мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в.кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.

«5) Гетьмани з військом Зап. — теперішні і наступні — відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. Навпаки — мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн.

маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.

Але так щоб це не нарушало братерства зав’язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої — то і з царем московським.

«Посольств від заграничних (гетьман) не має приймати, і якби такі трапились — має їх відсилати до короля й.м.

«Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державними мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість.

«6) Всяким приватним особам з обох сторін — в тім і духовним римського обряду відкривається безпечний поворот до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і до належних до них маєтностей в воєводствах Київськім, Браславськім, Чернігівськім, Подільськім, також у в.кн. Лит., на Білій Русі і в Сі вершині. Також всім монахам до костелів, кляшторів, маєтностей і фундацій. Теж і світським особам обох сторін до їх маєтків дідичних, староств, держав, володінь власних, доживотних, заставних і за всякими іншими контрактами до них належних, в тих же вищеназваних воєводствах і в в.кн. Лит., на Білій Русі і на Сівершині.

«Але час повороту визначить король й.м., порозумівшись з гетьманом зап., і спосіб реіндукції (повороту у володіння) має заховуватися такий, що ніхто не має повертатися до свого володіння інакше як за універсалом й.корол.м. і вельм. гетьмана запорізького. В цім має бути порозуміння обох сторін.

«Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал — з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі.

«7) А для кращої певності — тому що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно — як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають, — тому, для певнішого дотримання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського.

«Вони (канцлери) мають виконати присягу за ротою урядників коронних, з додатком такого пункту, що до нічого противного нинішньому актові вони своєї печаті не приб’ють, навпаки — пильнуватимуть, щоб нічого не робилося против цього акту в конституціях і декретах соймових, рескріптах задворних, привілеях і універсалах.

«До уряду і канцелярій цих канцлерів будуть належати всі духовні надання митрополії, епіскопії, ігуменства і бенефіції, що належать до надавання королівського в воєводстві Руськім, Київськім, Волинськім, Подільскім, Браславськім і Чернігівськім, а в воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім — всі надання духовні і світські. Також суд в королівських містах і всякі декрети — задворні й судові — тільки в названих трьох воєводствах.

«А що против цього акту вийшло б з канцелярії коронної або в.кн. Лит., то буде неважне, і той що добув такий привілей не тільки його тратить, але підпадає ще карі в 10 тис. кіп литовських, а судити його за це в королівськім суді за спеціальним реєстром.

«Аби з суперечок за підданих обвинувачених в своєвольстві не виходило нових замішань, — касуються всякі процеси про видачу підданих, про наїзди, забране майно, шкоди починені під час внутрішньої війни, — земські, гродські, трибунальські, також і декрети трибунальські винесені в тих справах особливо щодо воєводства Київського, Волинського, Браславського й Чернігівського.

«При складанню договору з царем московським, коли б до того прийшло, роль й.м. і стани коронні і в.кн. Лит. мають вимагати ненарушеної репутації (реабілітації) вельм. гетьмана і нинішнього договору.

«Пп. комісари і в.гетьман князівства Руського фактично ствердили нинішню комісію своєю присягою — як тс свідчать їх підписи на ротах присяги. Понад то буде ця комісія конфірмована — від сенату присягою превел.кс. арцибіскупа гнезненського, біскупа виленського, всіх чотирьох гетьманів і канцлерів обох народів, а від кола рицарського — присягою маршалка посольської палати, на соймі що має бути зкликаний якнайскоріше, — в присутності послів, які будуть прислані від в. гетьмана і війська Зап.

«А що до присяги короля й.м., то з своєї доброти панської він її на покірне прохання війська Зап. зводить учинити — це пп. комісари асекурують.

«Полковники ж, сотники і вся старшина війська Зап. виконають свої присяги після сойму, на котрім будуть виконані нинішні постанови, — в присутності комісарів, які на те будуть депутовані від сойму.

«А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу вона в усім своїм змісті від початку до кінця була включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана».

«Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного».

«До булави великої руської належатиме Чигринське староство, як то значиться в привілею наданім пок. Б. Хмельницькому від короля й.м.

«Гетьман війська Руського буде вільний від резідування при королі й.м.

Конвокація воєводства Київського, Браславського і Чернігівського буде скликана універсалом королівським після сойму, що має бути зложений якнайскорше».

Іван Виговський гетьман війська кн. Руських рукою власною і печатка.

Текст подано за: Грушевський М. С. Історія України-Руси. —

К., 1937 — Т. Х. — ч. І. — с. 354–364

Мій ласкавий приятелю, Пане полковнику прилуцький!

Лист вельмишановного пана дійшов до рук наших, в котрому розказуєш про судна водяні, які що знаходяться цілі є, а які порушені і потребують поправи; також і про тих, котрі невідомо де поділися. Передаємо цим листом наші бажання і наказуємо, аби ваше добродійництво, ті судна, котрі з минулого літа потребують поправи, постаралися найскорше полагодити, і найскорше почати робити нові. А що просиш нашого сповіщення, яким чином для полагодження суден будуть передані належні речі, як-от: смола, залізо та інші потреби мають провадитися до Січі і власне в який час: зараз докладаємо зусиль аби встигнути зробити це; можеш перед тим послати своїх людей з тим, що поділити судна і з тим, щоб потребуючі поправи були у згаданому місці, тобто в наміченому. Зичимо йому доброго здоров’я.

З Батурина

Березня [18] року [1691].

Вашої ласки зичливий приятель Іван Мазепа, гетьман війська Його царської величності Запорозького.

Центральний державний історичний архів України,

(ф.220, оп. 1, спр.228, арк. 1)

Понеже по воли і милости [Господа Бога всемогущего], в [Троице Святой] хвалимаго, съ [ясино] велможнымъ ханомъ его милостію і ер [всем] Государствомъ Крымскимъ [Выделенное] Княжство Кіевское и Черъниговское і [все] Войско Запорожское Городовое пришло до такого миру и [вечного братства, котораго от [давних лет] жители малоросійскіе желали, того ради тоть [вечной святом] покой на таких утверженныхъ есть статьяхъ, которые ниже ізображены суть.

Княжство Киевское и Черниговское со [всем] Войскомъ Запорожскимъ і народом Малоросійскимь [имеет] быть [выделено] при всяких своихъ волностяхъ.

II

Ясне велможный ханъ его [милость и Государство] Крымское со [всеми] ордами Крымскими и [Белогородскими] и со [всем] Великимъ і Малым Нагаемъ [имеет Княжство] Киевское и Черниговское і [все] Войско Запорожское Городовое и весь Малоросійски народъ от поляковъ и от Москвы ч от [всех неприятелей] оборонять [всегда]; такжъ Войско Запорожское Городовое и [всего] Малоросійскаго Княжества силами Государство Крымское, [Белгород со всеми приналежностями] от поляковъ и от Москвы и от [всех неприятелей всегда имеет] и повинны будуть оборонять один другихъ имянно орды с Войскомъ Запорожскимъ от [всех неприятелей] боронитися и [воплечь] стоять вечными времяны повинны будуть; а за то ни Государство Крымское Войску Запорожскому, ни Войско Запорожское ордамъ никакой платы чинить [не имеют], но естли в данные [места], а зимняго времяни прилучитца войскамъ крымскимъ итить на оборону от какова непріятеля Княжству Малоросійскому или малоросійское войско поидутъ на оборону [Государства] Крымскаго, и [тем] войскамъ и лошедямъ повиненъ быть харчь и опочивъ пристойной і [надлежащий].

III

[Ныне] на первой часъ для отобранія от московской власти Малоросійской Украины [ясно] вєлможный ханъ его милость и [все Государство Крымское имеет] дать Запорожскому Войску снадобье Орды.

IV

Когда дасть [Господь Бег всемогущий] Войску Запорожскому испод ига московскаго выбитца, тогда [имеют] быти два полка Ахтырской и Сумской со [всеми принадлежностями] своими под владешемъ Государства Малоросійскаго оставать, а Ханковской и Рыбинской два полка со [всеми принадлежностями] переведены на Чигиринъскую Днепра сторону, а [места оные и сёла имеют] быть пусты; такъ же в слободахъ и на иных [местах не имеют] татары брать в неволю малороссийской породы, а естьли взято, то чтоб возвратить.

V

Чигиринская сторона со [всеми] городами [имет] быть под [владением] Княжства Малоросійскаго і Войска Запорожскаго, пока Хмелницкой завоевалъ с ордами от поляковъ.

VI

Войску Запорожскому и Городовому и [всему] народу

Малороійскому Княжства [Выделеного] Кіевсъскаго и Черниговскаго чтобъ было волно добыватца на рыбной і на звериной [ловле] и на соли [безо] всякой дачи в [Днепре] реке вверху и внизу и во [всех реках] и речкахъ по обоимъ сторонамъ Днепра [лежащим], а на [тех] дабычахъ за ведомом Войска Запорожскаго и Государъства Крымскаго і за листами [обращатся] будутъ люди на какихъ ні есть [местах].

VIII

Княжству [Выделенному] Киевъскому и Черниговскому и всему Войску Запорожскому и Городовому и [всему] народу Малоросійскому, по обоимъ сторонамъ Днепра живущимъ і жить [имеющим], чтобъ орды Крымшё и [Белогородские] и вся мусулманская [вера], конная і пешая, ни воинскимъ, ни татаръекимъ образомъ, ни злымъ замысломъ, ни на [поле], ни убытка, также і от Княжства Малоросійскаго и ото [всего] Войска Запорожскаго и Городового Государству Крымскому, [Белому] городу, Ачакову и Казы Керменскимъ городкамъ і всей [вере] мусулманской, со всеми [принадлежностями], также на [поле и на воде, пешим] и конна войскимъ образомъ и никакимъ злымъ умысломъ никакова нималова убытку не [будет], а естьли бы с стороны Княжства Малоросійскаго Государству Крымскому і [всей] мусулманской, или от Государства Крымскаго [стороне] Малоросійской [имело] быть, хотя на [поле], хотя на [воде], хотя тайно, хотя явнымъ образомъ какая препона і обида, и ізобижинымъ [людьми за свидетелством] пристоинымъ, по [святому праву імеет] быть с обоихъ сторонъ с нагородою убытковъ чинена [святая] управа.

Купцомъ Княжества Малоросійскаго, которые похотять за торговыми промыслы ходить в Крымъ или в [Белогородчину], и в которые ни есть государства Крымского городы, чтобъ не было никакой обиды, а какая повинность по уставу той стороны от купцовъ [берётся] в той земли, то [имеет] братца і от малоросійскихъ купцов; также естьли и Крымскаго Государства торговые люди придуть а Малоросійское Княжство в торговыхъ [промыслах] своихъ, то по праву і уставу что [імеет] братца от своихъ купцовъ. то возметца и от чужеземскихъ; а шлях с обомхъ сторонъ купцомъ рускимъ [имеет] быть в [Переволочень] на Казыкермень, а крымскимъ на Перевыолочню, а [инде где].

X

В какихъ ни есть надобьяхъ прошенія Войска Запорожскаго къ [ясно] велможному хану его милости і [всему] Государству Крымскому [будет донесено], чтобъ было принято і удоволствовано.

XI

Княжеству Малоросійскому і [всему] Войску Запорожскому какъ дасть [Господь Бог] волное [государство], чтобъ права [себе] природное и порядокъ., которой полюбитца, учинить волно.

XII

На [Самаре реке] городовъ никакихъ и деревень, ни строенія никакова, [кроме] манастыря самого законниковъ рускихъ, которые и прежъ сего в томъ лесу жили, оставатца [имеет в целости], а [кроме] того монастыря, никакова города и строенія не будетъ.

XIII

На воли Княжства Малоросійскаго Киевскаго і Черниговскаго і [всего] Войска Запорожскаго, естьли [ясно] велможный ханъ его милость и все Государство Крымское похочетъ [иметь] своего резидента, а Княжства Малоросійскаго будетъ резыдентъ в Крыму, и темъ резыдентомъ равна будеть честь, нашемъ в Крыму, а крымскому на Русіи.

XIV

Естли [ясно] велможный ханъ его милость и [все] Государство Крымское похочетъ в какихъ надобьяхъ посылать своего знатнаго [человека] в Княжство жъ Малоросійское, іли Малоросійское Княжство в какихъ надобьяхъ своего посла в Крымъ, то на подводах ли ездить [будет] іли [нет], на воли обоихъ сторон, а честь [тем] посламъ чинится [имеет] равна.

XV

В малыхъ надобьяхъ листы переношены будутъ чрезъ гонца или чрезъ почтаря, которые повинны быть с стороны Государства Крымскаго в Казыкермене, а с стороны [Государства] Малоросійскаго в Переволочне.

XVI

Естли дасть [Господь Бог] после войны с Москвою или с Польшею чинить покой, и то чтобъ [делалось] вопче Государства Крымъского і Малоросійскаго Княжсътва по совету с пожиткомъ общаго добра обоихъ сторонъ Государства Крымскаго и [Государства] Малоросійскаго народа.

I на техъ статьяхъ, которые выше должны, я Кеменъ мурза, ей Казыкерменской на [роте], от меня данной, і на [святом] євангеліи чиню мою [Господу Богу] Единому и [всем святым] присягу, что ни одна статья ни в малой [вещи] вечными времяны не [имеет] быти нарушена, ей ей такъ [мне Господи Боже] помози, а естли бы [тех статей] не держали и в [алешей] вещи нарушили, то [Господь Бог] на дшех и на [теле] і на [замыслах] накажеть.

Внизу печать татарская, и в той печати написано имя ево Кеманово.

Подано за: Студії з Криму. I–IX.

Редактор А. Е. Кримський. К., 1930, с. 60–63.

Складывана в Перекопе полоняником у Ибраимъ Дыздаръ Аги Перекопского Никифоромъ Винбутовичемъ Паплонским; в [лето] мира 7200 в Перекопе, а в [лето Христово] 1691.

Подав проф. Олександер Оглоблін.

Подано за: Студії з Криму. I–IX.

Редактор А. Е. Кримський. К, 1930, с. 37–38.

В Малой России счисляется казаков, карабинерные полки содержащих, и бывших за монастырями поселян, наполняющих Малоросийский гренадерский полк, около пяти сот тысяч душ. Если, по плану г. Капниста, навербовать из них до 5.000 человек, то, по его же расчету, убудет из податей 25.000 душ. деньгами же 30.500 рублей; рекрут примерно по мирному времени полагая до 200 человек в год. Чтоб сей ущерб заменить представляются следующие средства:

1. Относительно рекрутов. В ведомстве директоров домоводства трех губерний малороссийских имеются поселяне, так называемые, бывшие свободные в раздаче: урядовые, бобровники, птичники, стрелки и волкогоны, да сверх того купленные у графа Разумовского в Гадяцком замке. Их будет более 20.000 душ, а потому причисляя их, по примеру бывших монастырских, для комплектования войск тамошних, ущерб уже всякий в людях отврашен будет.

2. Что до денег касается, в настоящее время, при недороде хлеба, ущерб 30.500 рублей наполнен быть не может; но, как в Малой России поселяне казенные и за монастырями бывшие платят в год по 2 руб. по 70 копеек, а казаки только 1 руб. по 20 копеек, имея еще и разные пред первыми выгоды, то, по благополучному войны окончании и по кратком отдохновении, уравнение сих почти с одного состояния людей податей учинится необходимо, а сим казна более, нежели втрое ущерб свой наградит непременно, ибо, уравняя казаков с прочими казенными поселянами в платеже, более 100.000 рублей доход умножится.

Хотя подобные полки вольные, набираемые и с душ казачих, ко надобно смотреть, чтобы отнюдь то не имело вида прежнего гетьманства, и для того неуместным почитается требование о нераздроблении войска, яко несходное с порядком; тоже о выборе старшим сотенным обществом, и об отрешении их по общей просьбе. Сие уже издавна и в Малой России не существовало. Государь император Петр Великий ввел порядок, в 1715 году, для произвождения в чины Малороссийские, так что в сотники и полковую старшину выбирали полковники с их штабом и сотниками и представляли гетьману, а сей утверждал выбор патентом своим; сотенную же старшину определял полковник. Генеральная старшина и полковники жалованы были от императорского величества. Сверх сего, нужно, чтобы чины хотя и казачьего именования были назначены штатом в известном числе, дабы после их не намножилося, как в последнее время в Малороссии то сделалося, и особливо нет нужды в именованиях никакой должности неимеющих, как-то: бунчуковых, войсковых и значковых товарищей.

Сколько возможно нужен в сем войске порядок, дабы не вышло из него столь же непрочное, как и прежнее, которое, наконец, кроме почт и магазейнов, нигде не употреблялося.

Князь Григорий Александрович, формируя, как регулярные казачьи полки из разных нерегулярных войск, так и из разных поселян на подобие Донских казаков, а потому и дабы сохранить всевозможное единообразие не повелено-ли будет: план г. Капниста с сими примечаниями и с ведомостями о числе людей послать к нему на разсмотрение, уведомя о соизволении вашего императорского величества знать его мнение, и положить штат для сего войска.

С собственноручного подлинника,

хранящегося в Государственном Архиве

Министерства Иностранных Дел, отд. X, 56;

Григорович И. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко

в связи с событиями его времени.

Т II. 1788–1789 гг. — Спб., 1881. — с. 516–517.

...Тут разумеется точное утверждение прежних трактатов и конвенций, начиная с Кайнарджийского, також беспрекословное владение Крыма, Тамана и Кубанской стороны по реку сего имени. Вторая часть мирного договора долженствует заключать в себе статьи, касающиеся до удовлетворения за нанесенное оскорбление и награждение убытков, с войною сопряженных. ...В последней войне нашей, славной и победоносной, с Турками, положение внутреннее и внешнее было причиною, что мы умеренными удовольствовалися приобретениями. Желательно было бы, чтоб Очаков прежде открытия негоциации (переговоров — В. Ч.) достался в наши руки; ибо мы тогда могли бы настоять всемерно, дабы уступка сея крепости с ея уездом и положение границ по реку Днестр выговорены были в замену убытков наших и в цену возвращения части Молдавии, армиею Украинской занятой.

...Император (австрийский — В. Ч.), ведя свои дела подлинно неудачно и большим его силам не соразмерно, приносил нам однако ж пользу, что держал всю визирскую армию против себя. В будущем году все силы Турецкие уже противу нас одних обратятся. Во-вторых, для сего нужно написать обоим фельдмаршалам, изъясняя настоящее положение наше и требуя от них подробного объяснения, что каждый из них под начальством своим имеет, достаточно ли, по их мнению, того на отпор и поражение неприятеля, всем ли снабдены или же нужно им пособие и какое именно? В-третьих, потребовать от них плана, по которому полагают они употреблять силы, им вверенные, противу неприятеля. В-четвертых, Принять во уважение настоящее расположение армии Украинской, дабы она в случае особенного мира императорского, при общении со стороны визиря всей его армии, не была притеснена: а притом и с Венским двором изъяснится, что если Хотин не может одержан быть императором, то не удобнее ли его остановить на нашу стражу, дабы Турки, по возвращению им сея крепости, не воспользовались тем к притеснению армии нашей...

Подлинная записка, переписанная рукою писаря и исправленная графом Безбородкою, приложена к протоколам Совета, хранящимся в Архиве Государственного Совета. В издании: «Архив Государственного Совета» (С.-Петербург, 1869, Т. 1, ч. 1 столб. 641–649) она напечатана с «Проектом договора вечного мира и дружбы между империею Всероссийскою и Портою Оттоманскою», столб. 650–653; Григорович Н. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени. Т. П. 1788–1789 гг. — Спб, 1881. — С. 520–525.

Запорожские казаки в 1792 г. по особой грамоте как бы в вознаграждение за отнятые у них земли, по инструкции данной им были установлены следующие границы на поселение: от Азовского моря по р. Кагалину на урочище Холутское и на устье балки Терновой, впадающей в реку Маниг, а оною до устья р. Ягорлыка и по Ягорлыку редутами Летницкою, Вестославскою, Калалы, Медвежекургальскою, Преградною, Безопасною, Донскою, Московскою, по за Русским лесом на Ставрополь, а от оного до реки Кубани на редуть Недреманной и Овечий-брод, а Кубанью вниз до Черного моря также и с правой стороны Азовского моря.

Кандараки В. Х. В память столетия Крыма. — М., 1883. — с. 66;

Записки Одесского Императорского общества истории и древностей.

Т. 8. — Одесса, 1879. — с. 265–266.

Ідея національного визволення промостила собі шлях і до завзятих моряцьких сердець. У вогнях революції росте національна свідомість серед моряків-українців.

Севастопільський гурток «Кобзар», який нелегально існував ще від 1900 р., пожвавлює свою культурно-освідомлюючу працю серед моряків і прибережного населення. Засновуються українські гуртки на кораблях, у гарматній та летунській школах. Кадри свідомих українців ростуть із дня на день. З’являється потреба широкої організації, яка й повстає в м. березні, на зборах шістьтисячної української маси. В м. квітні український маніфестаційний похід у Севастополі начислював кільканадцять тисяч учасників. І на I Всеукраїнськім військовім з’їзді в Києві (м. травень 1917 р.) являються делегати українських моряків із Чорноморської фльоти.

В м. жовтні того першого року революції вже має перший український прапор на кораблі-транспорті ч. 119. В листопаді чорноморська фльота ділиться на дві частини: українську і московську, що їх взаємини зовсім не можна вважати приязними. Над українськими кораблями лопотять жовтоблакитні прапори в пристанях Одеси й Севастополя. І коли на Україну грянули вперше московські большевицькі банди, то на Чорнім морі збольшевизовані моряки зробили наступ на українців. Із рук московських катів упали перші вартові Українського моря. Кров’ю припечатали відродження княжого і козацького панування на Чорнім морі...

Коли большевиків прогнали, а група українських військ під командою полковника Болбочана йшла на Крим, у чорноморській пристані в Севастополі розійшлися чутки, що українське військо марширує на злуку з чорноморською фльотою.

Колегіальне представництво чорноморської фльоти «Центрофльот» рішило підняти український прапор. Адміралові Саблінові запропонували перебрати командування над фльотою. 22 квітня 1918 року адм. Саблін видав наказ, що «Всі судна, портове майно й укріплення, які находяться в пристанях Криму та на його побережжі, є власністю Української народної республіки. А тому наказую скрізь де треба, вивісити українські прапори!»

А ось прийшов день 28 квітня 1918 року, чудовий, погідний день. У севастопільській пристані зібралася вся Чорноморська фльота. На вістку, що до пристані підходить українське сухопутне військо, з адміральського лінійного корабля подали наказ:

«Фльоті підняти Український прапор!»

На кораблях впала команда:

— Стати до борту!

Залога лавою звернулася до середини корабля.

Наказ: «На прапор і гюйс — струнко! Український прапор підняти!».

Піл сурми й свистки підстаршин злетів угору український прапор. На Чорноморській фльоті у складі 7 лінійних кораблів, двох кружkяків, кільканадцятьох нових і старих міноносців, 8 нових підводних човнів та кількох кораблів осібного призначення залопотіли українські жовтоблакитні прапори. Чорне море й його фльота ставали знову українськими. Перед відродженою Українською Державою відкривалися морські шляхи у світ. Ланцюг, що сковував Україну понад двісті років, тріснув і в тім найважливішім місті.

День 29 квітня 1918 року стався днем Свята Українського Моря. В пам’ять Великої Традиції її науку молодому поколінню, щоб свої життєрадісні шляхи прослало морями, щоб українську славу понесло морськими хвилями в далекі країни...»

Цит. за: Голос України. — 1992. — 31 січня.

Начало 1979 г.

В Президиум Верховного Совета СССР

Председателю Президиума Верховного Совета СССР Л. И. Брежневу

Открытое обращение

Глубокоуважаемый Леонид Ильич!

В Криму, со ссылкой на секретное постановление Совета Министров № 700 от 15 августа 1978 г., осуществляются сейчас массовые жестокие акции виселення крымских татар, разрушение или конфискация купленных ими домов, конфискации имущества, судебное преследование крымских татар, проживающих без прописки из-за антиправной дискриминационной политики местных органов власти. Дети и старики без теплой одежды вывозятся в открытую степь в суровую зимнюю погоду. Много крымских татар осуждено к различным срокам заключения. Вывешиваются официальные обьявления, согласно которым продажа домов крымским татарам повлечет за собой выселение из Крыма.

Эти акции являются нарушением человеческих прав многих людей, они не имеют оправдання. Я призываю Вас, я призываю высшие органы власти страны вмешаться и кардинально исправить историческую несправедливость, совершенную сталинской администрацией 35 лет назад по отношению к целому народу. Если на пути этих единственно возможных решений стоят мелкие кастовые интересы местной власти и ложные опасения некоторых из ваших советников игнорируйте их. Только гак еще можно смыть пятно позора с СССР, ликвидировать очаг непрерывного беспокойства в нашей стране.

С уважением Андрей Сахаров, академик.

Машинописная копия письма в архиве ОКНД в г. Бахчисарае.

«Про хід виконання рішень ЦК Компартії України в галузі національних відносин та заходи щодо посилення цієї роботи в зв’язку з Резолюцією XXVIII з’їзду КПРС «Демократична національна політика — шлях до добровільного союзу, миру і згоди між народами».

...Погодитися з планом заходів по організації виконання постанови ЦК КПРС від 28 серпня 1990 р. «Про заходи по реалізації Резолюції XXVIII з’їзду КПРС «Демократична національна політика шлях до добровільного союзу, миру і згоди між народами» (додається)...

ПЛАН

організації виконання постанови ЦК КПРС від 28 серпня 1990 р.

«Про заходи по реалізації Резолюції XXVIII з’їзду КПРС «Демократична національна політика — шлях до добровільного союзу, миру і згоди між народами»

III

Питання регулювання національних відносин

1. Вивчити питання щодо можливості утворення в регіонах компактного проживання національних груп національно-територіальних утворень і в разі необхідності внести відповідні пропозиції до Верховної Ради УРСР.

IV квартал 1990 р. — 1991 р.

Відділи ЦК: організаційно-партійної і кадрової роботи, ідеологічний, зв’язків з Радами, політичними та громадськими організаціями

2. Внести пропозицію до Верховної Ради УРСР про утворення представництв УРСР в союзних республіках, де масово проживають громадяни української національності.

1991 р.

Секретаріат ЦК Компартії України

3. Провести Конгрес представників народів, які проживають в республіці, з питань гармонізації національних відносин та зміцнення дружби і співробітництва у вирішенні завдань перебудови.

1991 р.

Відділи ЦК: ідеологічний, зв’язків з Радами, політичними та громадськими організаціями

4. Запропонувати комуністам-керівникам Верховної Ради УРСР внести на розгляд сесії Верховної Ради республіки питання про державний статус Криму; Кримському обкому партії виступити з ініціативою про прийняття Декларації про статус Криму.

Активно формувати громадську думку щодо зміни адміністративно-політичного статусу Криму, справедливого вирішення проблем кримськотатарського народу. Ввести в практику роботи «круглого столу» за участю авторитетних представників різних національностей, у т. ч. кримських татар, їх працевлаштуванням і побутом.

Жовтень 1990 р. — 1991 р.

Секретаріат ЦК Компартії України, Кримський обком партії

5. Спільно з державними установами та громадськими організаціями проаналізувати хід реалізації Закону про мови в Українській PCP. Підсумки в порядку контролю розглянути в Секретаріаті ЦК Компартії України.

I квартал 1991 р.

Відділи: ідеологічний, організаційно-партійної і кадрової роботи, зв’язків з Радами, політичними та громадськими організаціями

6. Спільно з Інститутом політичних досліджень, Київським інститутом політології та соціального управління розробити до 1 січня 1991 р. програму підготовки партійних кадрів з питань теорії і практики національних відносин, інтернаціонального виховання.

Відділи ЦК: організаційно-партійної і кадрової роботи, ідеологічний, зв’язків з Радами, політичними та громадськими організаціями

Центральний державний архів громадських об’єднань України. — ф. 1. — оп. II. — Спр. 2240.

«Ветераны протестуют»

Февраль 1991 г.

Мы, ветераны Великой Отечественной войны города Карасубазара (Белогорска) Крымской области, до глубины души возмущены чудовищно несправедливым решением Сессии Верховного Совета УССР об образовании Крымской Автономной Республики для русскоязычного населения в составе УССР, где даже не упоминается имя законных хозяев Крыма — татар.

Это решение в своей перспективе может иметь страшные последствия для незащищенного Законом, веками угнетенного и доведенного до отчаяния татарского народа. Полностью проигнорировав права и обязанности представителей крымских татар и не пустив их на заседание сессии, где обсуждалась судьба нашей нации, имеющей богатейшую историю и исключительное право на свою землю и государственность, вы совершили гнусное дело.

Мы, бывшие фронтовики-татары, как и весь наш народ, никогда не примиримся с вашим решением за спиной ограбленного народа, которое открывает путь ПРОИЗВОЛУ власти по отношению к крымским татарам. Мы будем добиваться, несмотря ни на что, справедливого решения нашего национального вопроса.

От имени 25 ветеранов К. Ильясов

Опубліковано в газеті «Авдет» — 1991. — 1 березня

(Оценки независимых экспертов Российского научного фонда)

Записка составлена по итогам поездки экспертов Российского научного фонда (РНФ) в Крым 22–29 января 1992 г., организованной в связи с началом работы по комплексной концепции экономического развития Крыма. Выводы опираются на материалы и впечатления, полученные в ходе изучения ситуации на месте и многочисленных бесед с депутатами ВС КрАССР, руководителями и ведущими специалистами Совмина, представителями массовых движений, журналистами, работниками радио и телевидения.

I. СИТУАЦИЯ В КРЫМУ, по мнению экспертов, будет определяться в ближайшей перспективе сочетанием трех основных тенденций.

Во-первых, в течение этого года неизбежно значительное ухудшение социально-экономической ситуации, которая до сих пор отличалась известной стабильностью по сравнению с другими регионами. Фактически оно уже началось в связи с введением купонов.

Наметились признаки падения сельскохозяйственного и промышленного производства, ухудшается продовольственное снабжение и состояние потребительского рынка, сокращаются поставки топливно-сырьевых ресурсов, комплектующих и техники как с Украины, так и из России. Ряд крупных предприятий может оказаться в ближайшие месяцы на грани остановки, в том числе в связи с резким сокращением военных заказов.

Особенно резкое ухудшение социально-экономической ситуации в Крыму может произойти в случае обострения конфликта между Россией и Украиной и попыток последней использовать рычаги экономического давления (прекращение подачи воды и электроэнергии, транспортная блокада, сокращение поставок продовольствия, газа и нефтепродуктов, сельскохозяйственной техники). Не менее тяжелые последствия будет иметь введение гривны без соответсвующего платежного соглашения между Украиной и Россией, что приведет к выключению Крыма из общей рублевой зоны и экономического пространства СНГ.

Анализ показывает исключительно высокую зависимость хозяйства Крыма от поставок как с Украины, так и из России. Если Крым окажется в этой ситуации без действенной поддержки и зашиты России, его ожидает экономическая и социальная катастрофа.

Во-вторых, наблюдается широкое недовольство населения Крыма политикой нынешнего руководства Украины, рост антиукраинских настроений. В первую очередь это связано с попытками принудительной украинизации общественно-государственной жизни полуострова.

В целом стремление Украины к полной «самостийности», линия на выход из СНГ и разрыв с Россией не находят поддержки в Крыму, активно не принимаются русскоязычным населением и рождают законные опасения за его будущее положение в независимой Украине.

В-третьих, в ближайшие месяцы можно ожидать обострения внутриполитической ситуации в Крыму в связи с ростом недоверия к нынешнему руководству республики и усиливающейся критикой в его адрес за пассивность, двойственность позиции и неспособность защитить интересы населения республики.

На данный момент наибольшим влиянием пользуется РДК Республиканское движение Крыма, которое практически не имеет серьезных политических оппонентов в лице других массовых организаций или движений в Крыму и пользуется широкой финансовой поддержкой предпринимательских и коммерческих структур. Особенно сильные позиции имеет в Симферополе, Севастополе, Керчи и на Южном берегу Крыма.

РДК решительно выступает за суверенитет Крыма, выход из состава Украины и присоединение к СНГ или России. При этом оно исходит из необходимости полной передачи в ведение СНГ или РФ вопросов обороны, внешней политики, финансов, пограничного и таможенного режима при сохранении за Крымом функций административно-хозяйственного самоуправления и статуса свободной экономической зоны.

В случае затягивания вопросов о проведении референдума РДК планирует организовать массовые акции протеста (забастовки, голодовки, митинги и манифестации). Для противодействия возможным попыткам силового давления со стороны Украины готово организовать отряды гражданской самообороны на базе республиканской организации воинов-афганцев.

После проведения референдума РДК намерено добиваться досрочных выборов в ВС республики, формирования нового правительства, принятия новой Конституции. Стоит в оппозиции к нынешнему составу и руководству ВС, рассматривает вопрос о выдвижении командующего ЧФ адмирала Касатонова, быстро набирающего популярность в Крыму, своим кандидатом на пост президента или председателя ВС.

Вместе с тем движение имеет ряд слабых мест (слабость организационной базы, отсутствие авторитетных и популярных фигур в руководстве, недостаток опыта политической и организационной работы и т. п.), которые могут затруднить достижение намеченных целей.

II. ИНТЕРЕСЫ РОССИИ В КРЫМУ

Помимо известных исторических, культурно-этнических и экономических причин значение Крыма для России определяется в настоящее время тремя важными обстоятельствами.

Во-первых, в связи с дезынтеграцией единого оборонного пространства СССР, событиями в Закавказье и активизацией Турции, Ирана и Пакистана в этом регионе Крым и Черноморский флот приобретают жизненно важное значение для обороны южных рубежей России и СНГ.

Линия ведущих политических сип и нынешнего руководства Украины на выход из СНГ при явной неспособности и нежелании сохранить его как действующую стратегическую и оперативно-тактическую группировку могут привести к фактическому уничтожению и распродаже Черноморского флота, поставить под угрозу интересы других государств в этом регионе. Особенно опасная ситуация может сложиться в случае прихода к власти в Украине крайних националистических сил.

Поскольку иного места базирования ЧФ, кроме Крыма, реально не существует, эти вопросы оказываются реально связанными между собой.

Во-вторых, в условиях распада СССР и отделения Украины и Прибалтики незамерзающие порты Крыма приобретают особое значение для внешней торговли России и других государств СНГ, для гарантированного круглогодичного доступа к мировым торговым и морским путям. При дополнительных вложениях в инфраструктуру (восстановление железнодорожного парома или строительство моста через Керченский пролив, развитие портово-складского хозяйства и современных систем связи и т. п.) Крым имеет перспективу стать важным торгово-финансовым центром Евразии в Средиземноморье.

Выключение Крыма из рублевой зоны и общего рыночного пространства СНГ может создать труднопреодолимые препятствия для реализации интересов России в этом направлении.

В-третьих, в связи с положением в Закавказье резко возрастает роль Крыма как уникальной курортной зоны и поставщика многих важных видов южных культур в Россию (ранние фрукты и овощи, ценные масличные культуры, виноделие и т. д.). Обеспечить широкий доступ населения России к здравницам Крыма в условиях выхода Украины из единого валютного, экономического пространства вряд ли окажется возможным, что, безусловно, будет иметь не только экономический, но и широкий психологический и социально-политический эффект.

III. ПЕРСПЕКТИВЫ РЕШЕНИЯ КРЫМСКОГО ВОПРОСА

Оптимальным представляется решение, которое предусматривает самоопределение Крыма через свободное волеизъявление его народа (референдум), уважение этого акта соседними государствами и вхождение Крыма в состав СНГ в качестве равноправного субъекта административно-хозяйственной территории с особым статусом. Это позволит Крыму строить свои отношения со всеми республиками на равноправной и недискриминационной основе, с учетом исторически сложившихся культурных и хозяйственных связей, а также создает основу для установления прочного и объективного баланса интересов в Причерноморье. Можно надеяться и на то, что такое решение в наименьшей степени заденет национальные чувства двух братских народов, демократические ценности и международные нормы.

В этой связи представляется целесообразным предпринять практические шаги в следующих направлениях:

Во-первых, довести до конца работу по правовому аннулированию решения 1954 года по Крыму, обеспечив маскимально полное и объективное документальное и юридическое обоснование. Важность этой работы определяется не только тем, что она лишает государственно-правовой базы притязания Украины на Крым, но и устраняет всякую законную основу для возможного применения административного, экономического и военного насилия в этом вопросе.

Во-вторых, в политическом и пропагандистском плане важно трансформировать проблему Крыма из территориального спора между Россией и Украиной в вопрос государственно-политического самоопределения населения Кр АССР. В этой связи необходимо подготовить общее заявление ВС и Президента России по Крыму, в котором будет отражена принципиальная позиция РФ и выдвинуто предложение к Украине начать переговоры по этому вопросу (с участием представителей Крыма), определены общие принципы его урегулирования (отказ от применения силы и давления, уважение принципа самоопределения и гражданских свобод, взаимный учет интересов и т. п.). Важно также добиться согласия Украины на мораторий, запрещающий любые односторонние меры по изменению статус-кво на период переговоров (введение национальной валюты, переориентация хозяйственных связей, ограничение въезда-выезда, блокирование пассажирского и грузового движения, системы водо- и электроснабжения, передислоцирование воинских контингентов и т. д.).

В-третьих, целесообразно уже в ближайшее время активизировать прямые хозяйственные, общественные и культурные связи с Крымом, в первую очередь, по неправительственным каналам, продумать и подготовить меры по обеспечению экономической безопасности Крыма, создать механизм регулярных консультаций с ВС и СМ КрАССР, представителями ведущих политических сил и предоставить им трибуну в российских средствах массовой информации для разъяснения своей позиции.

Важно также заранее начать подготовку «рамочного» соглашения между Россией и Крымской республикой по основам и принципам отношений, условиям вступления Крыма в СНГ. путям развития экономического сотрудничества и т. д., а также обеспечить международную поддержку борьбы Крыма за свой суверенитет.

Голос України. — 1992. — 17 червня

Розглянувши ситуацію, яка виникла внаслідок прийняття Верховною Радою Російської Федерації постанови «Про статус міста Севастополя», кваліфікуючи прийняття цієї постанови як агресивний політичний акт російських парламентарів проти України, Верховна Рада України постановляє:

1. Кваліфікувати постанову Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» як таку, що суперечить нормам міжнародного права, зобов’язанням, які Росія взяла на себе як член ООН, НБСЄ та інших міжнародних організацій, двостороннім договорам між Російською Федерацією та Україною і є спрямованою на порушення територіальної цілісності і суверенітету України.

2. Постанова Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» не має юридичної сили і не породжує будь-яких правових наслідків щодо України.

3. Доручити центральним органам державної виконавчої влади вжити необхідних заходів щодо виконання Конституції і законів України на території міста Севастополя та забезпечити фінансування Севастополя тільки відповідно до бюджетного законодавства України.

4. Вважати за необхідне продовжити роботу по дипломатичних каналах для роз’яснення позиції України щодо неправомірної постанови Верховної Ради Російської Федерації, яка спрямована на перегляд існуючих кордонів і ставить під загрозу мир і спокій на нашій землі. Порушити питання перед Радою безпеки ООН про кваліфікацію рішення Верховної Ради Російської федерації з точки зору Статуту ООН і сучасних норм міжнародного права. Звернутися до парламентів держав світу із роз’ясненням позиції України щодо ситуації, яка виникла у зв’язку з неправомірною постановою Верховної Ради Російської Федерації.

Усвідомлюючи, що спроби реалізації постанови Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» призведуть до конфлікту, не ототожнюючи позиції російських парламентарів з волею російського народу, Верховна Рада України пропонує Верховній Раді Російської Федерації скасувати постанову, здатну похитнути підтверджені багатовіковою історією братерські взаємини між українським та російським народами.

Голова Верховної Ради України І. Плющ

14 липня 1993 року

м. Київ

Політика і час. — 1993. — № 7. — с. 80.

Шановний пане Голово!

Відповідно до пункту 1 статті 35 Статуту Організації Об’єднаних Націй і згідно з правилом 3 Тимчасових правил процедури Ради Безпеки дня розгляду ситуації, яка виникла внаслідок прийняття 9 липня 1993 року рішення Верховної Ради Російської Федерації щодо українського міста Севастополя.

У постанові російського парламенту твердиться про так званий «російський федеральний статус міста Севастополя в адміністративно-територіальних межах міського округу за станом на грудень 1991 року», дається доручення Раді Міністрів урядові Російської Федерації «розробити державну програму забезпечення статусу міста Севастополя, давши відповідні доручення міністерствам і відомствам Росії». Центральному банку Росії запропоновано «передбачити фінансування відповідних статей бюджету міста Севастополя через свої відділення», Комітетові Верховної Ради Російської Федерації по конституційному законодавству доручено «підготувати проект закону Російської Федерації про закріплення у Конституції Російської Федерації федерального статусу міста Севастополя».

Таке рішення Верховної Ради Російської Федерації не може кваліфікуватися інакше, як грубе нехтування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема пункту 4 статті 2 Статуту ООН, шо є явним посяганням на територіальну недоторканість України, втручанням у її внутрішні та зовнішні справи і є несумісним з цілями та принципами Організації Об’єднаних Націй. Це рішення є також грубим порушенням зобов’язань, що випливають з членства Росії в ООН, участі в Нараді з питань безпеки і співробітництва в Європі, з двосторонніх українсько-російських угод, зокрема Договору між Україною і Російською Федерацією від 19 листопада 1990 року, зареєстрованого в Секретаріаті ООН відповідно до Статуту Оріанізації, згідно зі статтею 6 якого «Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність України і Росії».

Реалізація зазначеного рішення Верховної Ради Російської Федерації російськими органами призвела б до адекватних дій з боку України з метою захисту свого суверенітету і територіальної цілісності. Розвиток ситуації, що склалася у зв’язку з цим, може стати загрозою для міжнародного миру та безпеки.

Україна розглядає зазначене рішення Верховної Ради Російської Федерації як таке, що не має жодних юридичних підстав і не породжує будь-яких правових наслідків для України. Питання статусу міста Севастополя є виключною компетенцією України. З 1954 року, після передачі Кримської області із складу Росії до складу України уповноваженими на той час органами і згідно з Конституцією РРФСР 1978 року і Конституцією СРСР 1977 року, Севастополь є складовою частиною України як місто республіканського підпорядкування, тобто однією з адміністративно-територіальних одиниць України. Україна, яка проголосила своє бажання жити в мирі, злагоді, взаємоповазі з усіма державами світу, насамперед із своїми сусідами, рішуче відкидає будь-які територіальні претензії до себе і закликає Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй використати увесь свій авторитет з метою скасування протиправного рішення парламенту Російської Федерації, застереження його від подальших рішень, які можуть поставити під загрозу міжнародний мир та безпеку в усьому світі, і дати кваліфікацію рішенню Верховної Ради Російської Федерації з точки зору відповідності цілям і принципам Статуту ООН, принципам Хельсінкського Заключного Акта, Паризької Хартії для нової Європи та іншим основоположним принципам міжнародного права.

Анатолій Зленко,

міністр закордонних справ України

Політика і час — 1993. — № 7. — с.80–81

Рада Безпеки розглянула листи Постійного представника України від 13 і 16 липня 1993 року на ім’я Голови Ради (s/26075 I s/26100), що супроводжують заяву Президента України стосовно постанови Верховної Ради Російської Федерації від 9 липня 1993 року з приводу Севастополя, і лист Міністра закордонних справ України з цього питання.

Рада Безпеки розглянула також листа Постійного представника Російської Федерації від 19 липня 1993 року (s/26109), що супроводжує заяву Міністерства закордонних справ Російської Федерації стосовно вищезгаданої постанови.

Рада Безпеки поділяє глибоку стурбованість і вітає позицію, висловлену Президентом і Міністром закордонних справ України стосовно постанови Верховної Ради Російської Федерації. В цьому зв’язку вона вітає також позицію, яку зайняло Міністерство закордонних справ Російської Федерації від імені уряду Російської Федерації.

Рада Безпеки підтверджує в цьому зв’язку територіальну цілісність України відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй. Рада Безпеки нагадує, що в Договорі між Російською Федерацією і Україною, підписаному в Києві 19 листопада 1990 року, Високі Договірні Сторони взяли на себе зобов’язання поважати територіальну цілісність одна одної в рамках існуючих між ними на цей час кордонів. Постанова Верховної Ради Російської Федерації є несумісною з цим зобов’язанням, так само як і з цілями і принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй, і не має сили.

Рада Безпеки вітає зусилля, що докладаються Президентами і урядами Російської Федерації і України з метою улагоджувати будь-які розбіжності між ними мирними засобами, і звертається до них з нагальним закликом вжити всіх заходів для того, щоб не допустити виникнення напруженості.

Рада Безпеки продовжуватиме розгляд цього питання.

Політика і час — 1993. — № 7. — с. 84–85

Пан Воронцов, постійний представник Російської Федерації при ООН: Розглядуване сьогодні питання має для Росії особливе значення, враховуючи виняткову значимість для нас нормального розвитку добросусідських, дружніх відносин з Україною — незалежною державою, членом Організації Об’єднаних Націй, з народом якої тисячами ниток історично зв’язана доля російського народу.

В цьому контексті я хочу підкреслити, що прийнята 9 липня 1993 року постанова Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» розходиться з лінією Президента і уряду Російської Федерації на реалізацію інтересів Росії.

Президент Російської Федерації Б. М. Єльцин з обуренням прокоментував це рішення, заявивши 10 липня: «Мені соромно за це рішення. Адже треба поступово і спокійно розв’язувати проблеми Чорноморського флоту і його міста-бази».

Як відзначається в заяві Міністерства закордонних справі Росії від 11 липня, будучи по суті емоційно-декларативною, ця акція Верховної Ради Російської Федерації аж ніяк не вказує перспективу реальних рішень, а лише утруднює і без того складний пошук.

Залишаючись прихильницею принципу недоторканості кордонів, що існують в рамках Співдружності Незалежних Держав, у тому числі і між Російською Федерацією і Україною, Росія має намір суворо дотримуватися основоположних норм цивілізованої поведінки держав на міжнарожній арені, основаних на міцному грунті міжнародного права, Статуту Організації Об’єднаних Націй і принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Президент і уряд Російської Федерації керувалися і керуватимуться договорами і угодами з Україною, в тому числі і щодо поваги суверенітету і територіальної цілісності один одного. Стосовно цього вже складається відповідна договірно-правова база. Так, стаття 6 Договору від 19 листопада 1990 року прямо фіксує, що сторони «визнають і поважають територіальну цілісність» Росії і України в існуючих у рамках СРСР кордонах. У Дагомиській угоді від 23 червня 1992 року вони зобов’язалися неухильно дотримуватися цього та інших положень згаданого документу до укладення нового повномасштабного політичного договору, який відбивав би нову якість відносин між ними. Росія за те, щоб активізувати підготовку цього нового договору, тим більше, що таку мету було прямо поставлено в комюніке за підсумками російсько-української зустрічі на найвищому рівні в Москві 17 червня 1993 року.

Не применшуючи негативних наслідків адміністративних рішень керівництва колишнього СРСР з територіальних питань, хочу знову підкреслити, що російська сторона виходить з того, що будь-які проблеми, якими б складними вони не були, можна розв’язувати лише в рамках політичного діалогу, з урахуванням думок та інтересів різних груп населення при суворому дотриманні договорів і угод з українською стороною, а також принципів НБСЄ і принципів ООН.

Росія продовжуватиме активну роботу по реалізації курсу на дальший розвиток і поглиблення співробітництва в усіх галузях.

Пан Маркер, постійний представник Ісламської Республіки Пакистан при ООН: Пакистан з занепокоєнням стежив за недавніми подіями, пов’язаними з Севастополем. Тому викликає глибоке задоволення державний підхід урядів Російської Федерації і України, відображений у заяві Голови, котра буде опублікована Радою. Пане Голово, я також хотів би від імені моєї делегації подякувати Вам за особистий вклад у переговори, у ході яких Ваше добре відоме дипломатичне мистецтво сприяло виробленню цього важливого документу.

Ми переконані, що сьогоднішнє рішення Ради матиме велике значення, оскільки воно буде відповідним сигналом усім заінтересованим сторонам, показавши їм, що Рада Безпеки повністю підтримала уряди Російської Федерації і України в процесі переговорів про досягнення мирного і прийнятного врегулювання нинішньої кризи. Моя делегація вітає, зокрема, заяву президента України, в якій він висловлює впевненість у тому, що «українсько-російські стосунки будуть і надалі розвиватися в інтересах обох народів».

Політика і час. — 1993. — № 7. — c. 84

Вийшов у світ перший номер нового часопису "Кримські студії". Він знайомить читачів в Україні і за її межами з життям, проблемами, сподіваннями кримськотатарського народу, народу складної, трагічної долі, народу, який в незалежній Україні здобуває своє відродження на землі своїх предків. Повною мірою зрозуміти почуття, душевний стан кримських татар може тільки той, хто відчув на собі, що таке насильство, наруга, приниження людської гідності.

В історичній долі українців і кримських татар є багато спільного. Обидва народи впродовж століть зазнавали поневірянь і страждань під російською короною. За радянської влади у 30-ті — 40-ві роки у обидвох народів було знищено інтелігенцію та національні святині, кращих їхніх представників звинувачено у так званому «націоналізмі» тощо.

І українці, і кримські татари пам’ятають історію, пам’ятають всі грані стосунків двох народів. Протягом багатьох віків кримські татари були тісно пов’язані з Україною. Але в радянській історії ці зв’язки замовчувалися, фальсифікувалися. Всі світлі сторінки цих зв’язків старанно закреслювалися, а залишилося все найгірше, найчорніше: набіги, розорення, грабунки, невільники й невільниці...

Але з історії не викреслити тих фактів, що під час визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького у багатьох битвах з військами панської Польщі пліч-о-пліч з козаками Богдана билися кримські татари. Сам Богдан Хмельницький молодість провів у Криму, чудово володів кримськотатарською мовою, був побратимом сина хана. В Лондонській бібліотеці зберігається фоліант листування Богдана Хмельницького з кримським ханом, яке велося кримськотатарською мовою. Можливо, колись ці визначні історичні документи повернуться в Україну, стануть набутком наших народів.

В трагічній долі кримських татар немає провини незалежної України, українського народу. Наругу над ними чинив комуністичний режим колишнього СРСР. Облудність так званої ленінської національної політики повною мірою проявилася у травні 1944 року, коли протягом трьох днів відбулося тотальне виселення кримських татар із своєї історичної батьківщини, виселення, як записано в тодішніх партійних документах, «навіки, без права повернення до колишніх місць проживання».

Для виправдання цього злочину на весь кримськотатарський народ було начеплено ярлик зрадників, посібників фашистських загарбників. Образили, принизили народ, сини й дочки якого хоробро билися з гітлерівцями. Немало з них за ратні подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Може було б добре, якби нинішні комуністи, послідовники КПРС, набралися мужності і хоч вибачилися перед кримськими татарами за завдану їм компартією образу й наругу.

За роки депортації кримських татар в Криму було знищено все, що пов’язувалося з цим народом — сплюндровано цвинтарі, зруйновано мечеті та медресе, перейменовано міста й села.

Лише зі здобуттям Україною незалежності почалася нова сторінка в історії кримських татар. Українська держава прагнула і прагне зробити все, щоб якось компенсувати моральний біль, завданий кримським татарам комуністичним режимом. Кримські татари повертаються на землю своїх предків назавжди. Їм жити і творити в Українській державі як її повноправним громадянам. Можна впевнено сказати, що кримські татари конституціювали себе в рамках України.

На початку нашої незалежності ми вірили, що зможемо швидко подолати труднощі. Тоді ми були ентузіастами і навіть трішечки мрійниками. Нам хотілося все зробити для того, щоб кримські татари якнайшвидше повернулися на свою батьківщину, облаштувалися в ній. Але реальність виявилася значно складнішою. Існують і навіть ускладнюються проблеми у вирішенні найбільш актуальних для людей питань соціально-економічного і культурно-освітнього розвитку. Треба зробити багато — забезпечити людей житлом, дати роботу, зарплату, пенсії. Україна нині в дуже складному економічному становищі і вирішення багатьох проблем кримськотатарського народу об’єктивно залежить від реальних можливостей держави.

Є низка інших важливих для кримських татар питань, розв’язання яких не потребує фінансових витрат, а лише доброї волі, порозуміння. Важливий крок, зокрема, зроблено у відновленні українського громадянства кримських татар. Після переговорів Президентів України та Узбекистану підписано протокольну угоду про спрощення виходу кримських татар із громадянства Узбекистану.

Думаю, що буде вирішена і проблема забезпечення представництва кримських татар на квотній основі — у парламенті автономії. При цьому потрібно глибоко вивчити питання, врахувати світовий досвід. Все повинно робитися на законній, конституційній основі, без будь-якого навіть натяку на ущемлення прав тієї чи іншої нації, національної меншини.

В Криму досить складна етнічна ситуація. Тут мешкають представники багатьох національностей. Кримські татари на сьогодні становлять близько 12 відсотків населення Криму. Визнаючи необхідність історичної справедливості, мусимо реалізувати її так, щоб не викликати спротиву інших сил. При радикальному підході до цієї справи навіть важко прогнозувати, як може скластися ситуація на півострові і як зачепить вона кримських татар.

Ми всі — українці, росіяни, кримські татари, представники інших націй, які мешкають у Криму, повинні робити висновки з подій на Кавказі, Балканах і в інших регіонах світу, проявляти мудрість, усвідомлювати, що міжнаціональні, етнічні проблеми вимагають терпеливого вирішення.

Не можна не сказати і про значення української мови для кримських татар. Не знаючи її, кримські татари у майбутньому не зможуть почувати себе в Україні її повноцінними громадянами. Ситуація в Криму зі станом української мови, її викладанням, вивченням відома. Тут повинна бути відповідно рішуча і чіткіша політика з боку Уряду України. Треба виконувати Конституцію України, а там записано — державною мовою є українська, вона повинна вводитися динамічно.

Переконаний, що кримські татари вбачають в Україні, її народі єдину надію у вирішенні своїх проблем. На одному з мітингів було заявлено: «Ми віримо Україні, яка впродовж століть боролася за свою свободу і незалежність і нарешті досягла цього. Ми впевнені, що така волелюбна держава, яка поклала мільйони кращих своїх синів і дочок на вівтар свободи, не стане на заваді національного самовизначення іншого народу».

Кримські татари сьогодні — корінний народ в Україні. І він посяде гідне місце і в Криму, і в усій українській державі.

Я, як перший президент України, як людина, яка причетна до прийняття доленосних рішень про повернення на історичну батьківщину кримських татар, утворення Кримської Автономії, налагодження нових стосунків незалежної Української держави з Росією, країнами-учасницями СНД, можу сказати, що ми у той непростий час діяли виважено, розсудливо, успішно долали перешкоди на обраному шляху, не допустили збочення від наміченого курсу.

Відстоюючи принципи свободи, незалежності, демократії, європейського вибору, хочу звернутися до кримських татар, до Меджлісу, що необхідно враховувати ситуацію, яка склалася на півострові, шукати шляхи і методи її поліпшення. Так, справді, Конституція України і Конституція Кримської Автономії не досконалі, але не можна намагатися жити за іншими законами, якщо діючі не досконалі. Треба вдосконалювати їх, а не відкидати. Допущені помилки треба виправляти разом, усім миром.

Бажане не може бути здійснено без відповідних передумов. Головне не допустити протистояння, збурення суспільства. Ми починали розбудову української державності виважено, толерантно і маємо гідно продовжити дорогу в майбутнє.

Леонід Кравчук. Перший Президент України.

Кримські студії /

Інформаційний бюлетень. — 2000. — с. 3–5.

Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 21, ст. 222)

Верховна Рада України постановляє:

Ратифікувати Угоду між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, яка вчинена 21 квітня 2010 року в м. Харкові і набирає чинності з дати останнього письмового повідомлення про виконання кожною з її Сторін внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності (додається).

Президент України В. ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 27 квітня 2010 року

№ 2153-VI

між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

(укр/рос)

[Угоду ратифіковано Законом № 2153-VI (2153–17) від 27.04.2010]

Дата підписання: 21.04.2010

Дата ратифікації Україною: 27.04.2010

Дата набрання чинності для України: 14.05.2010

Україна і Російська Федерація, розвиваючи відносини на основі принципу стратегічного партнерства, зафіксованого в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (643 006) від 31 травня 1997 року,

відповідно до статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю (643 009) від 24 червня 1993 року,

висловлюючи готовність до взаємного врахування інтересів обох Сторін у вирішенні питань двосторонніх відносин у різних сферах,

ґрунтуючись на чинних базових угодах по Чорноморському флоту, домовилися про таке:

Стаття 1

Сторони подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (643 076) від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (643 075) від 28 травня 1997 року і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (643 077) від 28 травня 1997 року на двадцять п’ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

Стаття 2

Орендна плата за перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України починаючи з 28 травня 2017 року складається з платежів Російської Федерації Україні в розмірі сто мільйонів доларів США на рік, а також з додаткових коштів, які отримуються за рахунок зниження з дати набрання чинності цією Угодою ціни в розмірі до ста доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК "Нафтогаз" України і ВАТ "Газпром", на кожну тисячу кубометрів газу, що поставляється в Україну, виходячи з пільгового погодженого обсягу поставок, передбаченого згаданим контрактом, за такою формулою: при ціні триста тридцять три долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе сто доларів США, при ціні нижче триста тридцять три долари США зниження складе тридцять відсотків від такої ціни. Ці додаткові кошти підлягають обліку за підсумками кожного календарного року, протягом якого застосовується вказане зниження, зростаючим підсумком і визнаються як зобов’язання України, що погашаються шляхом виконання положень статті і цієї Угоди.

Стаття 3

Ця Угода підлягає ратифікації та набирає чинності з дати останнього письмового повідомлення про виконання кожною зі Сторін внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності.

Вчинено в м. Харкові 21 квітня 2010 року у двох примірниках, кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.

За Російську Федерацію (підпис)

За Україну (підпис)