Україна у революційну добу. Рік 1920

12

ШЕЛУХИН Сергій Павлович (1864 р. — 1938 р., Прага) — відомий громадський, політичний і педагогічний діяч. Науковець, правник, публіцист, поет (псевдонім С. Павленко). Народився на Полтавщині. Брав участь в українському русі з 1905 р. Член УПСФ. Співробітничав в українських періодичних виданнях — «Українська хата», «Украинская жизнь», «Літературно-науковий вісник» та ін. В 1917 р. — член ЦР, голова Революційного комітету в Одесі. Після утворення УНР — генеральтний суддя. У лютому- квітні 1918 р. — міністр судових справ УНР. За гетьманату — член Державного Сенату і голова української делегації на переговорах з РСФРР (травень-листопад 1918 р.).

З грудня 1918 р. — в. о. міністра юстиції УНР, член української делегації на Паризькій мирній конференції (1919 р.). З 1921 р. жив у Чехо- Словаччині, був професором Українського вільного університету й Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Член Українського історико-філологічного товариства, голова Українського комітету в Чехо-Словаччині та українського правничого товариства в Чехії.

Найвідоміші праці — в галузі історії держави і права: «L'Ukraine, la Pologne et la Russie et le droit de la libre disposition des peuples» (1919); «Варшавський договір між поляками і Петлюрою» (1926), «Звідкіля походить Русь — теорія кельтського походження Київської Руси» (1929), «Історикоправні підстави української державнсоті» (1929), «Україна — назва нашої землі з найдавніших часів» (1936), «Німецька колонізація на Україні» (1938) тощо.