Україна у революційну добу. Рік 1920

16

ВРАНГЕЛЬ Петро Миколайович (28 червня 1878 р., м. Ново-Олександрівськ Ковенської губернії, Литва — 25 квітня 1928 р. Брюссель, Бельгія) — російський військовий та політичний діяч, генерал-лейтенант (1918), один з лідерів білого руху, барон. Походив з багатого дворянського роду. Закінчив Ростовське реальне училище, Петербурзький гірничий інститут (1901 р.), Миколаївське кінне училище (1902 р.), Миколаївську академію Генерального штабу (1910 р.). Перебував на службі в лейб-гвардії Кінному полку. Учасник російсько-японської, Першої світової війн, командувач зведеного кінного корпусу. У листопаді 1917 р. залишив армію. Відхилив пропозицію П. Скоропадського очолити Збройні сили Української держави. З серпня 1918 р. — в білогвардійській Добровольчій армії. Командир бригади, 1-ї кінної дивізії, 1-го кінного корпусу. З січня 1919 р. — командувач Кавказької Добровольчої армії. У грудні 1919 р. — січні 1920 р. — командувач Донської армії. З квітня 1920 р. — головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії, які під ударами більшовицьких військ відступили до Криму. У боротьбі проти більшовиків намагався об'єднати всі антибільшовицькі сили, йдучи на поступки в царині соціальної та національної політики. Здійснив реорганізацію решток Збройних сил Півдня Росії у Руську армію, разом з рештками якої 11 листопада 1920 р. під натиском Червоної армії був змушений евакуюватися до Туреччини. На еміграції жив у Сербії, Бельгії. Голова Російського Загально-Військового союзу з 1924 р. Похований у Белграді. Автор спогадів.