Україна у революційну добу. Рік 1920

13

ПРОКОПОВИЧ В'ячеслав Костянтинович (10 квітня 1881 р. м. Київ — 7 червня 1942 р., м. Бесанкур, Франція) — політичний і громадський діяч, педагог, учений-історик, публіцист. Народився в сім'ї священика. Походив зі старовинного козацького роду Чигиринського повіту на Київщині. Після закінчення історично- філологічного факультету Київського університету викладав історію в київських гімназіях, але за «українофільські» погляди та участь 1913 р. у роботі Всеросійського педагогічного з'їзду був звільнений з посад.

Деякий час працював ученим бібліотекарем Київського міського музею. З 1905 р. належав до Української радикально-демократичної партії, з 1908 р. — член Товариства українських поступовців (ТУП). У 1911–1914 рр. редагував педагогічний часопис «Світло», співпрацював в українській періодичній пресі, зокрема в газетах «Рада» і «Боротьба» під псевдонімом С. Волох.

Один із засновників Центральної Ради, був обраний до її Комітету (Малої Ради), член УПСФ.

У січні-квітні 1918 р. — міністр народної освіти в уряді В. Голубовича. Після гетьманського перевороту повернувся до педагогічної роботи. У травні-жовтні 1918 р. входив до складу політичної комісії української мирної делегації на переговорах із більшовицькою Росією. В політичному житті України 1919 — початку 1920 р. займав праву, радикал-демократичну позицію, послідовно виступав проти лівих орієнтацій Директорії, урядів В. Чеховського, Б. Мартоса, І. Мазепи. 26 травня 1920 р. В. Прокопович був призначений оловою Ради міністрів УНР і пробув на цьому посту до 16 жовтня 1920 р. — часу, коли тотальна катастрофа УНР ставала невідворотною. Деякий час залишався міністром освіти в кабінеті А. Лівицького. З 1921 р перебував у таборах для інтернованих у Польщі, займався просвітною справою, головним завданням якої була ліквідація неграмотності серед військовополонених.

У 1924 р. переїхав до Парижу, де тісно співробітничав з Головою Директорії і Головним отаманом військ УНР С. Петлюрою. Після його смерті згідно з законом «Про тимчасове Верховне Управління від 12 листопада 1920 р. А. Лівицький як голова Ради народних міністрів перебрав на себе права і обов'язки Голови Директорії УНР. В. Прокопович протягом 1926–1939 рр. обіймав посаду голови Ради міністрів УНР. 3 жовтня 1939 р. до травня 1940 р. він — заступник голови Директорії та Головного отамана УНР. Протягом 1925–1939 рр. редагував тижневик «Тризуб» у Парижі. 1927 р. заснував Бібліотеку ім. С. Петлюри в Парижі.