Українська міфологія

Майки

Дуже схожі на мавок-нявок за народними уявленнями майки. На них також здебільшого перетворюються померлі неохрещеними діти:

— «Майки — то нехрещені діти».[1558]

— «То тоже, як діти не хрещені, родєть та прикопають де, та й з того майка зроби сі, але я де знаю, шо то таке, та майка».[1559]

— «А в нас зараз то кажуть, шо з тих дітей [нехрещених] виростають майки».[1560]

— «Колись були майки, а зара[з] вже нема. Майками ставали нехрещені діти, закопані діти».[1561]

— «А майки — се осі душі, шо нехрещені».[1562]

Про таку генезу майок свідчить також спів, який нібито подекуди можна почути під час їхніх танців. Він тотожний співу мавок і потерчат:

— «То такі файні дівочки, шо їх мама не хотіла та й лишила десь чи закопала, то вони співають: «Аби моя мама царства не дістала, бо якби була мене породила, то я б сі на світі жила».[1563]

— «Бодай мати не прощена, шо я хожу нехрещена», — то вони таке співали. І то кидали (кидали щось за крижмо — В. Г.), говорили — і воно вже було хрещене».[1564]

— «Тих нехрещених дітей називають стратуни, а ті, шо їм воду свячену зіллють, хоть і вони нехрещені, а воду їм зілляли, то то вже майочка, то вже не стратун. Вони збирались, і танцювали, і дівчатка казали: «Моя мама не прощена, шо я вмерла нехрещена». А хлопчики казали: «Мій тато не прощений, шо я вмер нехрещений».[1565]

— «Ну, кажуть, шо шось такє є, майки, але я не знаю, чи то правда. От якби вам такє трапилось, то це ж діти нехрещені, і от воно летить і просить: «Хреста, хреста». І воно каже: «Моя мама не прощена, шо я вмерла нехрещена». І шось, якщо маєш на собі похоже на крижму, хустку, саме краще то кинути, і воно вже буде напівхрещене. Воно тако як йде, то так як вітер дує».[1566]

Місця танців майок можна пізнати за витоптаною травою: «Майки — померлі нехрещені дівчата і хлопці. Вони танцюють на полі, і в лісі, на полонині,— де витоптана трава. Коли в камені є дірка, то тут танцювали майки. З тої дірки п’ють воду дятли».[1567]

Подекуди відзначали зв’язок майок із водною стихією:

— «Майка, то я тобі можу це казати від мого тата, — то на Івана не можна ся купати, бо може майка затєгнути в воду, і на Зелені свєта».[1568]

— «То кажут, шо є такі майкó, шо в воді купалисі».[1569]

— «Майки, то колись говорили, шо вони в озерах».[1570]

На зріст майки дуже малі, що природно з погляду на їхнє походження з «безпірних» дітей. Дві майки могли нібито поміститися в один чобіт: «Були майки, які були дуже малі, вони танцювали на полі, це малі діти. Дві майки могли влізтися в чобіт».[1571]

Іноді майки, як і мавки, постають в описах гарними зеленоволосими (або ж просто довгокосими) лісовими дівчатами:

— «Майки — то такі дівочки, вони по лісах живуть, вони такі гарні, мають зелені коси, хороводи водять».[1572]

— «Майки — як звичайні дівчатка, мали сукєночки, довге волосся, бо їх ж не стригли. На Івана Купала вони показуються, виходять на Івана. Звідти вони виходять, де вони прикопані, і потім туди і вертаються».[1573]

Майки подібно до мавок можуть мати таку ознаку, як відсутність спини: «На вигляд майки — як дівчата, крижі тільки мають відкриті, так що видно нутрощі».[1574]

Демонічна природа майок яскраво виявляється в тому, що вони, як і вся «нечиста сила», бояться блискавки. Від неї майки нібито ховаються під ліщиною, яку, як відомо, блискавка оминає:

— «Колись росказували, шо як дівчина чи жінка дитину стратит, то тоти діти якимись майкáми ходіт, і вони ховаюця під майинов, під лісков, під ліщинов».[1575]

— «Тато казали, шо та майка виглядає так, як дівчата. То хлопці молоді колись, казали, шо виділи тих майок, шо вони під ліщинов, шо вони переважно під деревом, під ліщинов чогось вони сі збирали вкупочку».[1576]

Вважають, що ці демонічні істоти ссуть дітям та підліткам груди, які внаслідок цього підпухають і болять:

— «Казали люди, шо були якісь майкó, шо груди сцуть, шо цицьки дитині ге напухають. Ну а тепер нема».[1577]

— «Бýло таке, шо цицьки напухали, і тото, каже, майки ссут. А шо воно таке, то я вам не гóден сказати».[1578]

— «А майки, кажут, шо то в мене груди болєт, як я ше нежонатий. Та й так ше розбéруся, хожу без сорочки, — вони кажут, шо то мене майки сцут, шо то в мене груди так, як у жінки».[1579]

Подекуди стверджують, що ці істоти ссуть груди лише нехрещеним дітям: «Казали, шо майкó, як дитина нехрещéна, ссали дитину. Такі в дитини груденє´та великі, підпухнут»,[1580] — у цьому нюансі також виявляється демонічна природа майок. Іноді те саме розповідають про дівчат: «То казали, шо є такі майкó, шо навіт можут сі присосувати дівчині до грудей, шо ссут молоко…»[1581] А дехто стверджував, що вони ссуть першу чи останню дитину в сім’ї: «Майкó якісь ссут, як вродиця перша чи послідна дитина. Мáйка груди ссе».[1582]

Нерідко ж вірять, що мйки можуть ссати й дорослих:

— «В моєї баби було дев’ятеро дітей, то в них вмирали діти великі. В неї було дев’ятеро, і лише двоє вижило. Та вже колись вмерла дитина, а вона вже така була, шо з песиком гралась, постійно з ним гралась, і вже її поховали, — та й баба лягла спати і чує, шо двері рипнули і за кимсь песик пустився бігти. Баба скочила на лавку, а та дитина вже прибігла до грудей, молоко пити, і баба вже пригорнула її до грудей та й кажуть: «Петре, ану засвіти лямпу». Та й дідо засвітив лямпу, то баба мусіла їхати в Саджаву (с. Саджава Богородчанського району — В. Г.) до Паливоди (місцевий ворожбит, знахар — В. Г.), аби бабі рукі розв’язало. То дідо відвіз бабу туда в Саджаву, і Паливода розв’язав бабі рукі, а якби не розв’язав, то б осталася калікою, бо рукі задерев’яніли і не можна було розщепити. І більше не приходила та дитина».[1583]

— «Казали, що майки ссут соски чи в хлопів, чи в жінок, і ту людину болит. Але стараються ту дитину покропити хоча би свяченов водов».[1584]

Безумовно, привертає увагу співзвучність назви персонажа й назви троєцького маю (клечання) — майка, майина, маївка. Про зв’язок між ними свідчить не лише приурочення явлення майок до Зелених свят, але й заборона чіпати троєцький май на «землі»: «Ка’, то, от в маю місяци, як дівчинка мала, в неї ше груди не віростают, починаются, такі колючки, і в неї болєт груди, то кажут — майки сцут. Майка сце. То казали, шо майку таку, шо маїтси в городи, то не можна її кóвати, бо то майки сцут. Чи й хлопчика болєт груденята, цвóрки, — то майка сце. То істота така. Не можна людині тручáти ту маюху — єк ми вже замаєли в городі».[1585]

Май водночас використовують і як ліки для вражених майками грудей:

— «Якщо дитина маленька, як їй груди пухнут, то тоте листє треба сховати, лиш би на них дощ не капав, і тоте листє треба прививати дитині до грудий».[1586]

— «Маївку прикладали, на Зелені свє´та маївка, шо то хати…»[1587]

Окрім троєцького маю, як лікувальний, а радше апотропеїчний, охоронний засіб прикладали до грудей монети або навіть монети з калом:

— «Майкó — мáйка дитину сце, то треба копійку прикласти».[1588]

— «На копійки брати калу і прикладати, як майкó груди сцуть».[1589]

Найцікавішим із виявлених способів протидії майкам було, однак, прибивання над дверима з внутрішнього боку хатньої стіни спеціально зроблених для цього ляльок-мотанок: «Є майкó, шо діти ссут маленькі. Груди такі тверді, дитина не спит. Клалисмо копійки, а потому казали пелéнки дерти, і ладити три ля´льочки, тако докупки з’єзувати і над дверами прибивати. Вона вже не пíде до хати. Такі маленькі ляльочки біленькі. Цвєком прибивали серед двері. Звити так, шоб головка бýла».[1590]

Про цей та інші засоби йде1ться, зокрема, у такій бувальщині: «В нашого Васильи майки сцали: ссали з грудий кров і так були відосцали ціцьки, що аж молоко йшло з грудий дітини. Я мусила дві неділі стояти над колисков, бо лиш відóйду, як дітина дальше плаче, бо майки сцали… Ми ходили до Анни М., і в’на ладила кукли та клала коло дітини, та не помагали кукли; потому повивалисмо у шлюбне (в запаску і хустку шлюбну: під голову — хустку, в запаску — повивалисмо); потім клали образи з церкви — фани. Як поклали фани, то вже тоді не мучило дітвака, але вчепилосьи до мене, той дух, і мені здавалосьи, ніби довкола мене літали птахи і лоскотали крильми, так що я не могла цілу ніч заснути. Та післьи тої ночи майки лишили нашу хату».[1591]

Майки нерідко є персонажами народних казок та легенд. Зокрема, в одній із казок ідеться про те, як парубок узяв майку за дружину:

— «Колись як нищили дітей, дівка як стидалась чи що, то ту дитину видерла і десь її просто прикопала, а та дитина потом росте та й майка робиця. Та й котра людина щаслива, то в теї людини просить хреста. А як є якась людина щаслива, шо чує голос тої дитини, бере з лівого пальця кров, і бере хустинку, і хрестит: «Як дівка, най буде Марійка, а як хлопець, най буде Іван». І ту хустинку кидає, і та хустинка в повітрі летит до тої дитини, котра дитина просить хреста, і та дитина потому маєчку робить, і вона вже робиця така файна дівчина. І на Івана така є площадка, і ті дівочки там бавляться, співають, танцюют.

А єден хлопець, ну, говорили, шо є майки, а той хлопець пішов і хотів видіти, яка то майка, та й пішов туди. А пішов до ксьондза спитав, як би він, шоб ввидів ті майки? Та й ксьондз каже, шоб він сховавсь в такому капелюсі невидимка. Каже: «Візьмеш той капелюх, і вони не будуть тебе видіти, і ти зможеш вийти до тих дівок». Той взяв той капелюх, та й пішов, та й дивиться, а дівочки так танцюють та й все співають: «Шоби моя мама Царства не дістала. Якби була мене породила, я була б на світі жила, я би собі заробила та й була б на світі жила». Танцюють і так співають. А той хлопець дуже сподобав єдну дівчину, таку дуже файну. Та й пішов до ксьондза та й каже: «Мені єдна так сподобала майочка. Як би я міг її узяти?» А він каже: «Підеш на другого Івана та той знов той капелюх візьми, вони тебе не будуть видіти, але ти візьми єден чобіт та й кинеш той чобіт межи них, котра тобі сподобалась. Та той чобіт ухопить і буде натягати, а не буде знати, як то надягати, та й буде надягати на дві ноги. Та й ти її так злапаєш, бо вона не зможе тікати».

Він пішов, зробив собі єден чобіт, та й пішов, та й знов надів той капелюх, та й знов сидить дивиця. А ті танцуют, а він кинув той чобіт, а вона вхопила той чобіт та й пхає ногу, та й пхає другу ногу. Вже кинув той чобіт, вже й злапав, та й каже: «Ти тепер будеш моя жінка». А вона каже: «Буду». Вже він привів її додому, вбрав її в шмаття своє та й йде до ксьондза, бо хоче вже з нею шлюб узяти. Вона каже: «Я з тобою шлюб візьму, лише шо я буду робити, аби ти в мене не питав. Як тілько мене запитаєш, то тілько мене будеш видіти».

Ну, то він вже роки жив: шо вона робила — він нічо’ її не питався. Вона з ним не сідала їсти, він не видів, коли вона їст. Все питався: «Шо ти їш?» А вона каже: «Я тобі даю, а ти їш». А вона все в дванадцятій годині пропадала десь. Вже роки пройшли, вже дитина була, а він каже: «Ти знаєш, кілько я тебе не питався, ми вже роки жиємо, а я тебе не питався, шо ти робиш. А тепер я тебе запитаю, де ти вночі діваєшся, шо ти не їш? Я тебе не вижу, аби ти їла» (Вона все мовчить — піде на цвинтар та тих материних кісток полиже.) Та вже вона йому каже: «Я йду на цвинтар, за мамин гріх я їй кістки облизую. Я тобі скажу, шо я їм, — ото я їм». Як вона сказала, то вона й пропала.

Як вона пропала, то йому вже гірко було, він її любив, та й дитина була. Та й йде знов до ксьондза та й каже: «Отче, вона мені казала, шоб я не питався, а я поінтересувався та й поспитав». А ксьондз каже: «Знов на якесь свято іди собі, і будеш молитись. Будеш іти, буде така дорога, а там буде така гора, шо ти до неї не годен вилізти, але, може, ти й вилізеш».

Він вже так іде, іде та й молиця, та й приходить до тої гори, а там така схильна гора, шо він не годен на неї вилізти, але почав молитись і якось виліз. Та вже виліз на ту гору, а там, на горі, нема хатів, лише єдна хатчина, і там світиця. Він пішов під вікно, дивиця у вікно — а то його жінка та й дитина. А дитина ввиділа та й каже: «Мамо, тато, тато!» А мати каже: «Дитино люба, той тато не годен до нас зайти». А та дитина далі: «Тато, тато!» А жінка вийшла надвір та й каже: «Шо то за Божа душа? Як хтось є, то покажися». Та він показавсь та й каже: «Кілько до тебе добивався…» І вже як вона його ввиділа, то він вмер тоді».[1592]

— «То такі файні дівочки, шо їх мама не хотіла та й лишила десь чи закопала, то вони співають: «Аби моя мама царства не дістала, бо якби була мене породила, то я б сі на світі жила». Та й так танцювали. А був один хлопець, їх бачив, а вони не виділи його, бо він ся сховав. Так йому хтось казав, шоб він сі сховав. Та й одна дівчина йому дуже сі сподобала.

Він пішов до ксьондза та й каже: «Ви знаєте, мені так та майочка сі сподобала, як я маю її зловити?» А ксьондз йому каже: «Зроби собі, каже, чобіт один, та й на другого Йвана йди на те саме місце. А вона не знає, як його надягати, то ти кинь його між них, а як вона його вхопить, то ти її лови».

То така площа в лісі є, та й вони там танцюють, а він межи їх кинув той чобіт, а та дівочка, шо йому сі сподобала, його вхопила та й суне дві ноги. Та й він її зловив. Та й каже їй: «Ти будеш моя жінка». А вона йому: «Добре, але шо б я не робила, ти мене нічо’ не питай. Як сі мене запитаєш, то тілько мене й будеш видіти».

Та той погодився, взяв її до себе, вбрав її по-сво[є]му, та вже пішли до церкви взяли шлюб, та й вона шо не робить, він її не питає. Все вона не хотіла з ним їсти: зварить, а сама їла в куті. В дванадцятій ночі вона все пропадає, а потім приходить — і вона вже біля нього. Його то так заїло. Та й каже: «Знаєш шо? Буду тебе шось питати. Де ти сі діваєш, як настає дванадцята година ночі?» — «Я то тобі скажу, але більше з тобою жити не буду. Я йду на цвинтар, до свеї мами, яка гріх зо мною вчинила, мушу покушати». То сказала — і пропала.

І вона пропала, і дитина пропала. Та й він знов до ксьондза пішов та й все йому розказав. Та й знов питає, шо робити. Та й ксьондз йому каже: «Ти сам не годен до неї дійти, але є такий невидимий капелюх, шо з ним ти, може, й здолаєш ту межу, бо то на високій кам’яній горі».

Та й він пішов, аби хоч її увидіти, хоч би й умер потім. Та й він того капелюха найшов та й ледь сі видряпав на ту гору, а там хатчинка є. Він дивиться, а в тій хатчинці та маєчка з дитиною жиє. А дитина його увиділа та й кричит. Тоді вона вийшла та й каже: «Хто тут є, жива душа, покажися, то ти прийшов до мене?» Та й кажуть, як вона його увиділа, то він умер. От така-от історія».[1593]

Слід зауважити, що обидва наведені варіанти записано в той самий день від тієї самої жінки, що підкреслює вагу талановитого оповідача в сюжетотворенні фольклорних текстів.

Дещо інакше звучить ця казка в записі Я. Фальковського з Гуцульщини. У цьому варіанті, щоправда, житло дружини-богінки (а не майки) розташовувалося не на горі, а глибоко під землею. Як це властиво казкам, дістатися туди героєві допомагає чарівний помічник. Також, за законами жанру, розповідь має щасливе завершення.[1594]

Варіанти наведеного сюжету подекуди відрізняються доволі суттєво. Зокрема, на Богородчанщині розвиток теми одруження парубка з майкою більш популярний у таких різновидах:

— «Майки, а, майка була. [Я] в Ясені (с. Ясень Рожнятівського району — В. Г.) з чоловіком жила. То ті майки були в Чорногорі. То майки там сі купали, а хлопець зайшов та й дуже одну сподобав, ясінський хлопець, та й взєв, та й каже, шо хоче її за жінку. Та й ходив, та й ходив, і не міг її ймити: от вони купаються, ті майки, — і вихопілися з води, і пропали, вже їх нема. Вона має плечи голі, шо видко печінок і всього… а туда — файна жінка.

Та й пішов він до ворожбита, той хлопець, та й каже ворожбитові: «Я сподобав майку, як її ймити?» А ворожбит: «Ніяк ти не ймеш, лиш як вона прийде, розбере сі, покладе своє шматтє, бо вони складають кожда окремо, та як покладе шматтє, а ти тото візьми та й сховай під плече. Але дивись, шоб її шматтє, абись не брав другого».

Та й він взєв та й так сховав шматтє під плече. Вийшли з води всі, а її нема, а він сам схований там за корчами за якимись. Та й вона ходить та й шукає, а він каже їй: «В мене твоє шматтє»… Вона прийшла, він її зловив за руку… Та й зловив, і вже вона сі вбрала, а він каже: «Я тебе не пущу, ти будеш моя жінка». А вона: «Та не буду твоя жінка, бо ти мене якби що запитав. Треба мене ніщо не питати, що я буду робити, шоб мене нічо’ не питати», — то та ка’е майка. А той: «Ну, та не буду тебе нічо’ питати».

Ну і так вони сі жили, і всьо в порядку, а так шо в него була мама (а в них вже була маленька дитина, в них двоїх вже була дитина), та й мама померла його. Як мама померла, а вона наймила плакати за мамов, жінок, аби платиш гроші: «Плачте, плачте, жіночки, за бабков, плачте». Ну та й баби, хто хотів, та й плакав. А відтак в неї вмерла та дитина її, а вона наймила музику. Дитина на столі померша — а вона наймила музику.

Та й вже як дитину поховали, а він каже: «Жінко, нічо’ тє не питав, а за то сі буду питати». А вона: «Ну, як ти мене запитаєш, так я тобі скажу, але я від тебе піду гет, вже тебе лишу». Та й так вона каже: «Твоя мати як вмерла, то дуже гаркали вільни, а як плакали — то вони сі відступали. Як хтось плакав, розумієш, коло баби. А моя дитина як вмерла, я наймила музик, то ангели танцювали і дитину на руках носили, і дитина з ними танцювала». Та й вона з хати та й пішла».[1595] (У варіанті А. Онищука, поки нявка купалася, парубок-вівчар забрав у неї хустку.[1596])

— «Майки є, кажуть, шо вони є. То такі, подібні до дівчат. Як молоді дівчата, з косами розплетеними, в білому вдіті.

Колись казала єдна жінка, шо оповідала їй її бабця, шо були колись такі майкі і вони не виходили заміж. А один хлопець таку маєчку полюбив. А вона йому каже: «Я за тебе вийду заміж, але шоб ти в мене нічого не питав».

Та й вони жили, і померла її мама, а вона дуже плакала, і все йшла в комин, і все шось наганяла в комині, і плакала дуже. І в них була одна дівочка, і померла вже велика, і вона за нею не плакала, а рада така була, весела.

А чоловік каже: «Цього я не стерплю. В нас дитина померла, а ти така весела, а як твоя мама померла, то ти плакала». А вона каже: «Я виділа, як дитину ангелки вели, а маму — там у комині розтерзали душу чорти». І за то вона так за маму плакала, а за дитину раділа, бо її ангелики на небо забрали».[1597]

У с. Глибівка цей текст репрезентовано як етіологічну легенду про ластівку: «Розкажу ще притчу про ластівку. Були два хлопці і погнали коні в ліс пасти. Коні паслися, а вони собі полягали спати під ліску (під ліщину — В. Г.). Вони сплять, і виходить з річки дві дівки, стали і танцюють. Один хлопець пробудився і сподобав собі дівку.

Прийшов додому і пішов до ксьондза радитися, як має ту дівку знайти, бо дуже собі сподобав. Ксьондз йому сказав, щоб купив два чоботи і ліг на тому місці спати, аби були дуже файні: «Постав один чобіт, де вони танцювали, а другий сховай і лягай спати». Він так зробив.

Вона вийшла танцювати і дивиться — такий файний чобіток, та й взяла. Пхає одну ногу, пхає дві в один чобіт. І він мав лапати, як вона дві ноги запхає в один чобіт. Він так зробив. Він її злапав і сказав, що хоче мати за жінку. «Я буду за жінку, але що буду робити, аби ти ніколи не питав»…

Прийшов він додому з нею, оженився, появилася дитинка, і та дитинка вмирає. Вона наймала музику. Через рік вмирає мама, і вона так плаче, що руки ломить. Чоловік ніколи не питався, але запитався, чого вона так плакала. Вона сказала, що скаже, але більше з ним не буде: «Дитинка вмерла — то ангел. Твоя мама — велика грішниця. Якби була ще така людина, аби так плакала, як я, то ми б всі гріхи вимолили б». І [вікно] розтворилося, [вона] у вікно пирхнула, зробилася ластівкою. Він її вхопив— і хвіст обірвав».[1598]

Ю. Шнайдер на Рожнятівщині записав оповідку про те, як чоловік у зазначений вище спосіб (за допомогою червоного чобота) зловив майку, щоб дізнатися від неї про ліки для худоби. З тексту можна зрозуміти, що за майками визнають уміння доглядати тварин, як це властиво лісовим німфам.[1599]

У записах дослідників демонології майки нерідко є персонажами етіологічних легенд, пов’язаних із певною місцевістю. Зокрема, в одній із таких легенд із Рожнятівщини майки початково постають як семеро сестер, демонізація яких відбулася вже згодом, по смерті їхньої матері. Сестри загинули, утопившись у своїх сльозах, із яких постало озеро.[160] В іншому, пов’язаному з цією легендою за змістом тексті, майки дбають про чистоту озера, у якому живуть.[1601]