Українська міфологія

Племета

На гуцульській частині Богородчанщини (села Гута й Пороги) з уявленнями про русалок, майок, мавок тощо співзвучні оповіді про ще одного демонічного персонажа — так звану племéту: «Племети такі. Чи снилосі шось, чи показувало, людей пуджєло, а зараз того нема. Племета — такая лиха якась душє. Є таке, шо тебе хтось кличе. А як тебе шось у сні кличе, аби сі не обзивав. То кажут, шо то мавка якась, шо то може вікликати. Ось туйво на тим потоці, отуй дівку виділи в вінци, у білій сукенци. Казали, шо то русалки. А я таку стіну білу виділа… То називали не русалки: старі люди казали, шо то мáвки. («А то не те, шо майкó?» — В. Г.) Майки, майки… Ото як в дитини, та й великих, такі червоні, чорні тверді груди пороблятьсє, то кажут, шо то майка сце. То то рвали майє (ну, то, шо на свята Зелені маят, той лист), і мама казали мачєти в молоци і прикладати до грудей, бо то майка».[1603]

Про племету відомо, що це страшна істота в білому вбранні (у білому уявляють і русалок та ін.). Вона лякає людей уночі і вводить їх у блуд, гукаючи на ім’я:

— «Таке в білому, високе, от як перебираюці. Такі були вечорниці колись. То, ка’, вбираєці на племету. Візьме, накине на себе простинь, віреже зуби з бульби, в’зьме миску, поставе в миску свічку та йде отаке. То там гвалтує всьо на вечорницях, шо страшне».[1604]

— «Як племета кличе — то не ’бзиватисі — хіба за третим разом можна. Одного цілу ніч водило».[1605]

У більшості випадків племета асоціюється з поняттям «страх», або ж, точніше, «нічний страх». Назва «племета» співзвучна з назвою «планета», добре відомою дослідникам демонології.

Зокрема, про «племету» говорили так: «Племети тоти — просто страх людини. Людина як має страх, то йому всьо привидиця. То нема племети ния´кої. Кум мій приходóв до мене, шо боявся дома спати (в нього дівчинов сестра померла). Я його веду, а він каже: «Диви — на дверях Анна стоїт». А я не виджу. Так, страх мав».[1606]

Схожі характеристики й у «планети»:

— «Як місіць настає або сходит, то тогди ходит небіщик, а як когут запіє, то щезає, то планета».[1607]

— «Планета — то така сила невидима, вона все водить, аж не трафляться люди та його не вирятують».[1608]

— «Сотона», або «планета», — то є «блуд», який сплячу людину може витягнути й водити полями і лісами».[1609]

Згідно з матеріалами А. Онищука, племетами називають таких персонажів, як чорти, нявки, мерці, топельники, повісельники, опирі чи відьми, які в зміненому вигляді ночами «сьмішкують» і страшать людей.[1610]

Загалом же варто зазначити, що «племета» найбільш віддалена від загального образу мавок / майок / русалок та деяких інших персонажів. Усіх їх об’єднує насамперед походження від «безпірно» померлих (дітей), зовнішність (маленькі діти, гарні дівчата в білому вбранні), місце появи (озера, річки, ліс), поява у визначений час (на Зелені свята, перед днем Івана Купала), танці з ладканням і специфічними співами, мотив стосунку до малих дітей (який виявляється в заподіюванні їм шкоди чи в підміні дитини на свою), мотив любощів чи одруження з живою людиною, мотив зв’язку з рослинним (а подекуди й із тваринним) світом тощо. При цьому уявлення про цих істот нерідко відрізняються лише окремими нюансами. Наприклад, русалкам не притаманні такі ознаки, як відсутність спини чи властивість ссати груди.

Отже, не дивно, що люди нерідко об’єднують цих персонажів у своїх висловлюваннях чи не можуть визначити різницю між ними:

— «Як дитина помирає нехрещена, то з неї русалки або мавки виходили».[1611]

— «Або мавки по озерах колись залоскочували хлопців — говорили тоже в легендах, шо в озерах були мавки. І русалки тоже залоскочували, тоже, казали, так само. То в нас тут в Малих Бережцях так розказували. Ті русалки і мавки — то були якісь такі существа, навіть не знаю, як ото пояснити…»[1612]

Стосується це й дослідників народних уявлень. У працях В. Гнатюка, наприклад, бачимо певне ототожнення богинь із лісницями й мамунами, а мавок — з нявками й бісицями,[1613] так само богинь і бісиць із русалками.[1614] Ю. Шнайдер паралельно використовував назви майки й богінкі, зазначивши при цьому, що в народі відповідних персонажів усе ж називають майками.[1615] Дослідник, спираючись на матеріали, зібрані на Гуцульщині,[1616] указав на те, що майки в розумінні бойків є тим самим, що й лісні чи мавпи в гуцулів.[1617] Я. Фальковський відзначав збіг в образах бісиці й лісиці (лісної): обидві виглядають спереду як жінки, а ззаду видно утробу; можуть «чіпити» й згубити парубка чи мужчину. Лісна, окрім того, має ще й ознаки духа лісу — «власть над лісами». Походження цих персонажів із душ «безпірних» дітей дослідник, однак, не зафіксував.[1618]