Українська міфологія

Русалки

Уявлення про русалок (росалка, русавка, цимбавка та ін., також той русалка, русалім, русал) поширені на більшості території України. Найрозвиненіші вони на Поліссі, у Карпатах трапляються лише спорадично.

Русалкам присвячена низка ґрунтовних наукових досліджень. Серед найзмістовніших можна відзначити праці Дмитра Зеленіна,[992] Казимира Мошинського,[993] Людмили Виноградової,[994] Корнелія Кутельмаха.[995]

Деякі дослідники пов’язують назви русалка і Русальний тиждень (це здебільшого тиждень після Зелених свят, іноді на Західному Поліссі — тиждень перед ними: Русалний, Русавний, Русáлочний, Русалка, Русавка, Русалниця, рідше — Навський / Нявський тиждень) з античним святом померлих Rosalia й обстоюють версію про запозичення відповідного пласту уявлень. Інші науковці вважають їх автохтонними й похідними від слів роса, русий чи русло. Русалок сприймають або як духів річок чи полів, або як душі певних категорій померлих чи обстоюють маністично-вегетативну концепцію.

На формування стереотипного образу русалки суттєво вплинули художні твори доби романтизму, які звели її постать до подоби вродливої дівчини-утоплениці з довгими зеленими косами або ж доньки водяника, яка сидить на березі водойми й розчісується золотим гребінцем, а живе на дні в кришталевому палаці. Водночас народне бачення русалок зовсім інакше.

Насамперед ознайомимо читача з кількома інваріантами, до яких в основному зводяться сюжети про русалок:

1. Допомога померлого-русалки живому родичеві:

— «А колісь, каже, й русалкі ходилі. Ходилі, росказував батько, й такими голкáмі кололі. Просто голкамі, ніби циганськимі. Один, батько так росказував, шо вон був свой (родич — В. Г.), да вмер. Ну, то вон умер, а вон собє ішов чоловєк, да пошов, да брав мед. А вони йшли русалкó. А вон йде вже да баче, шо то свой вібірає мед, да каже: «Свой, свой, пудбери хвой[996]». Той глянув да пудобрав. А так вони закололі б. То батько казав, шо, каже, бєг вон — свой, і бєгли русалкí чужіє. Он свой, шо вмер. То, каже, шо вони його кололі. Направду кололі тогó вже, свого [за допомогу живому]. Але то мертвії все».[997]

— «Стоїт чоловєк. Аж уперед ідут тоже спєви. Тіє ж, росалкі, спєвают, спєвают, спєвают. А вон — шібіць! Йому ножа [кинув]. Брату. Брат помер, да йде з цімі росалкамі. Да шібіцьнув ножа йому. Тако наодлив (навідліг — В. Г.) кинув. «Обчерис, — каже, — тім ножем і стой смєло». От вон взяв і обчерівся цім ножем. От вон обчерівс, і того ножа приньос додому, і поклав за тей сволок. І сколько вон жив, он там лежав, тей нож. Це росказував. Як Тройца — так вон хату обчирює».[998]

— «Каже мачуха: «Де ти була, дочка?» — «Дівочки забрали мене да повели, і купали мене: да тольки хочуть повалить, а з їми — така тьотка (а в їх тьотка вмерла на Тройцю), дак та тьотка не давала, да й не втопили мене, да й привела до двора, да й не пустила».[999]

2. На Русальницю померла дівчина-русалка приходить до живої сестри, щоб та позичила їй улюблену спідницю:

— «Шо в сєлє в одном було: померла дєвка. А ’дна дєвка восталаса. Во… Ну, й їє там нарадилі, вбралі, да не надєли йой юбку, ту, шо вона хотєла. От уже пришла ця русалка. Она приходить до цєє сестри: «Оксана, винеси мою сподницю». Та: «Нашо вона тобє?» — «Я гулять пойду». І так вона ходила: сколько це дньов була Русалка, і вона так і приходила. Ввечері приходить, вона ввечері виносить цю юбку і вєшає на воротах. О. А вона приходить уже, забирає цю юбку — йде гулять. Ця русалка. От і мати замєтила… Вона росказала, шо матер ничо’— ни слова про це — сестра. Вона каже: «Нє». […] От мати побачила: вийшла — сподница висіт мокра. «Оксано, чого сподніца мокра?» — «Так і так. Пріходила сестра да ходила гулят. Вона міне заставіла, шоб я їє віносила». І вона (ця русалка — В. Г.) больш не прійшла».[1000]

— «Дочка була дуже хороша, і померла. І хотіла, шоб її вділи в шовкову спудницю, а мати ту білу спудницю не положила в труну. Дочка вмерла перед Русалним тижнем. Сон приснився сусідам, шо дочка казала: «Чо’ мати не положила спудниці?» Тоді мати повісила спудницю в Русавний тиждень на вуглі хати. На другий день глянула, а спудниця мокра. Казали, шо та дівчина-русавка приходила».[1001]

3. Батьки упродовж року, від однієї Русальниці до іншої, утримують дочку-русалку в хаті:

— «Умерла дочка на Русальном тижні. І год вуйшов, а вони ’бєдалі, і окно було вчиняне. І на Русальном тижні трейтього дня шото тамка в хаці — ілі хустка знімаласа, ілі що? І бацько тако їє обняв і хапнув. А то дочка була. То вун — за єї, да поставів на покуці. І вона так стояла. Целий год. Як етиє дзєди, то тако стане, над парою постоїць і знов — в куточок. Як бацько поставів, так вона і стоїць там. А прийшов той дзєнь, тей самій, которий ето Русалний. А було окно ’дчинянеє. А вона, каже, отако стала да в окно глянула да: «Ох! Наші йдуць!» — заплескáла в лáдкі да, каге (каже — В. Г.), в окно, да й пошла. То то воно, я знаю, колі воно було таке?»[1002]

— «А одну дєвочку батьки (вже булá годов п’ятнадцить чи шеснадцить) зловіли єє. Зловіли, забрали у хату. Забрали єє в хату, і вона на печє´ в куточок сєла, і лицем — в угольчик, і не поврачиваєца. А шо вони замєтіли — шо от прімерно вони вáрат єсти, поставлят на пріпєчку, да як нема никого в хаті, дак вона, каже, вібегає з тоє печі і цю пáру хватає. Дак вони вже як зам’єтили, дак вони все врем’я стáвляют це і віходят усе з хати, шоб вона вже пітáлась цією пáрою. І ’дбула вона цєлий год в їх у хаті. А прішла Тройца, мінуло три днє, а вона, каже, — всі ж у хаті були, — встає з тоє печє´, з тої пéчі скочіла, да: «Ух! ух! Моє прішли! Моє прішли!» — і всьо, і більш їє ніхто не бачів. Це в Наровлянском районі таке було, моя мати звідти».[1003]

Найбагатший на подробиці варіант цього тексту, який оригінально деталізує, як саме донька-русалка потрапила до хати, зафіксовано на Березнівщині: «Мати моя, вона жіла дівіносто шесть рóков. І коли-то у їє дєтстві… може, ше й в девочому… ну, сіє тепер — то клуби, тепер — то тіє мýзики разниї, а раніше — то сьо но тіко лєтом віходили на луг у сьватá. Бо будниє дні не було коли робить. І вони йшли компанією, ну, та’ як говорать — на забаву — колись — забава. І вони ішли сім лугóм, і настрєчу їм двє шли… тоже — з музикою… — іде друга толпа настрєчу. По лузє´ ішли. Як зустрєлиса докучі — то, значить, вони познали, шо там тіє, шо… шо русалкі, бо… пóняли живіє, шо… йдуть мертвіє. Ну й вони, сіє музиканти, стрєлиса, і ’дин другому сьой сказав, мертвій: «Так. Шо будем?.. Будем іграть: хто кого переграє, то той томý дєвку дасть…» І вони началó грать. Ну вони грали, старалиса, як є, — і таки жівий перемог його. Переграв. Коли переграв, то, значить, він, сьой музикант, сказав… Показав пальцем і сказав: «Ти пóйдеш за їми». Одна у матери дочкá. І вона втопилас на Троїцу. І вона пошла за їми, і пошла додому. І прішла до матерє в хату, то як стала в вуглó гочима, о та’ як… і стояла цєлий тиждень, покуда не йшли вже… До в’бєда стояла. І не балакала, ничо’, — стояла і дівіласа в куток. Больш ничого не… А як стали вони вже збірацца в обєд, і вони й не побачіли, коли вона зникла. Всьо».[1004]

4. Русалок бачили у вигляді так званого «навського весілля»:

— «А одна пошла по ягоди. Далеко. На Тройцю. То колись мало хто йшов. А зара ходить. Зара всє — русалкі. І каже: йдут бýхало, грає гармоня, бухало, і віухкують, танцюють. Вона каже: дивлюся — і нема никого, і танцюють. Вона каже: «Господі! І ягод не набрала, як сунýла додом, — по мнє і зараз мороз котить. Як сунýла додом, уже й тиє ягоди кінула». Тепер николи не пуйде».[1005]

— «Яцків Іван віз дрова з лісу, коли баче — весілля йде: і жонки, і дівчата такіє…».[1006]

Під час зустрічі зі справжнім весіллям русалки можуть зашкодити живим (за народними прикметами, недобре, коли два весілля зустрічаються): «А чо’ на Тройцу на первий день не роблять свадьби никаґда? Вони… були колись робили свадьбу, знаєте, — свадьба ішла, і потім сіє росалкó йшли. Ішли навпротів — і стрєлиса. І сіх людей подавили, знаєте. І вже Господь їх потім одменяв, і вже їх заре вже не чутнó і не виднó».[1007]

Доволі часто в описах «навського весілля» ні русалки, ні будь-які інші демонологічні персонажі не фігурують: ідеться лише про музику, яка лунає невідомо звідки. Відповідно респонденти не завжди пов’язують його з русалками, іноді вважаючи таке «весілля» проявом нечистої сили, «лякайла»:

— «Моя сестра покойна ходіла в лєс посадку полоти. Тут заграла музика, а там же й сєла нема, ничого. Там колісь хутори булі. Заграла гармошка. То вона кінула і ту посадку полот да побєгла додому. Каже: «Ну, вже так єдут да спєвают васєльє, шо й ну. І гармошка грає. Це вже, думаю, мінє прієдут до кошари, то й мінє охотнєй будє». То вони як прієхалі — ту кошару худоба обвернула, порозбігаласа та худоба. То вже назавтра пастухи попріходілі, то там один був хитрий пастух, позбірав… І грає музика, і співає, і воз тарабаніть, а нічого нєма».[1008]

— «А є — музика грає. Ми (я ше мала була) з падружкою Галькою раз йдем, я і кажу: «Слухай, Галя, чуєш, яка музика грає?» Пошлі туди. А там фігура стояла, може, в колишнєє врем’я, то і церква там була — стояв хрест. Толькі доходим до її хати, а такою бурою, таким вєтром як дало нам, ми вскочили і бульш не ходили. Галя каже: «Тату, там так музика грала». Вон вишов — тольки окна затрєщали. Двері закрив і каже: «Я вам дам — больш ходити». То, казали, недобре було. На соше, на роздорожжі».[1009]

— «Ходив-ходив на вигон, ну та й вже пізно було. «Вже, — каже, — в хату не піду…» А льон рвали. Бити його треба. Насіння. І він каже: «Полежу на тому льонові. Ех, — каже, — чути — «бом-бом-бом!» — і грають, і співають, — вулиця людий повна… Як схвативса, — каже, — я на ту вулицю — никого нема». А йому чи снилося, чи шо».[1010]

Загалом же ймовірно, що оповіді про «весілля русалок» зумовлені демонологічними уявленнями про них як про незаміжніх дівчат.

5. Частотні розповіді про те, як людина зустрічає процесію русалок. Вони можуть іти «клином»: «Вмерлі, чи шо. У женському пóлові. Взрослі. Казали, шо ключем ходять тиє росáвки».[1011] Здебільшого ж ідуть «ланцюжком»: спершу — старі, потім — молодші й зовсім маленькі:

— «Русальний є тиждень. Ну, якісь, кажуть, русалки. Колись їх люди бачили. В нас тут такий дід старий був, його вже давно немає. Каже, їхав в Русальний тиждень, як вже він кінчається, той тиждень (то, кажуть, Розрізне). Ото вже ті русалки йдуть по місцям. «Да й, каже, їду собі, дримлю…» Каже: «Щось мені кінь так прихнув. Я так голову звів — то йдуть люди. Так, — каже, — через дорогу переходять. То я став, і кінь став. І дивлюся — попереду так вбрані хороше, а ззаду вже такі маленькі йдуть. Такі малі йдуть, а далі більші, і більші, да й, — каже, — такі маленькі… І так, — каже, — у одного жита через дорогу мені прийшли і так, як оно хвиля покотилася житом. Вже мені з жита більш не видно. І кінь побачив — почав прихати, махає. І, — каже, — думає, по дорозі подивлюся, які є слєди. Я зліз з возу, пішов на ту дорогу — ніякого слєда нема, як пісочок був, як їхали люди, і все. Нема там ніякого слєду, а таке велике стадо і такі вбрані люди йшли». Ото-то таке дід розказував. Кажуть, якби він не розказував, то таке б щороку бачив. А розказав — вже все. Ну, все кажуть, шо ніби то є тоже люди помершіє. От умирають малії, старії, но там вони всі так, як в один возраст би то, молоді вони. Всі молоді. Але уже такі маленькі дітки ззаду йшли. Так от дід бачив. Каже, от таку кумедію бачив. Він, каже, розказував, а хто його знає?»[1012]

— «Колись… я то не знаю, але ще в нас одна є жінка, шо росказувала, вже нам росказувала, шо колись, посля Тройци, у ту недєлю, на Росал… називали — Росáлний тиждень, посля Тройци, то ше росалкó колись ходили. Хто на Росалницу помер — сьо обов’язково колись ходили. Гарно одєтиє… ну, так одєтиє, як їх, мабуть, хавáли, в такой гарной одежи… Оно Катя Ващикова росказувала: тамово за селом їхній був хутор, а вони просо пололи з матерою. І йшли росалкó зтýля. Ідуть, — целий, каже, такий шнурок, — спевають, танцують, а мати, каже, на менé: «Катю, Катю, скорéнько лягай… Бо не можна, бо ж це, — каже, — цьóго…» І, каже, понад нами вони перейшли і пошли на мóгилки. То сьо ше є така жінка, і сьо росказувала».[1013]

Нерідко у варіантах цієї розповіді одна з русалок (зазвичай найменша) з тієї чи тієї причини відстає від інших:

— «Це ше токо мати моя росказувала, шо як була мала, то бачилі русалок. Послє Труйци цéлу недєлю не можна шити, аж до Розигр. І колись русáлок бачили люді. То, каже, на городі люди там шось роблят, а вони ідут. Ідут сперва старіє, потім вже молодшіє, молодшіє, а ззаду вже така дєвочка маленька бєжит і кульгáє. «А чого ти, — каже, — кульгаєш?» (на ножку). А вона: «Це мені, — каже, — мама поколола ножку». Віходить, вона шила на тих Розиргах і поколола їй ножку, і вона кульгала».[1014]

— «Пошов один чоловєк у лєс. От іде у лєсі, аж ідут такіє спєви, такіє спєви, музика грає, і бежат. Бежат усє — і старіє, й малиє, маленькі, і всякі. А дєвочка одна іде, і спадає в єє трапочкі тіє, шо ножки пообматували. А вона йде і каже: «Дядєчку, поможи мінє, — на того чоловіка. — Поможи мінє об’язат, бо я остаюса, бо пошли нашіє». Ун єй об’язав ножку, і она й побєгла, й побєгла. Росалкі. Це на Тройцу було».[1015]

— «А то раз бачив, йшли десь там раз — одноє скакало в пути, а другоє оповите, так як то оповивають дитину в коляску, і воно оповитейкоє лежєло, в труні, і так як воно йшло з тими русалками, то воно стібáло так. То, каже, не міг нічого йому зробити. Тоє шо скакало в пути, то він розрізав шнурочка ножем, а тоє, шо стибало через головку, то озєв, каже, на руки і оддав взрослой жіноцци. Чи там дівчина, чи хто там ішла, ну, русалниці оддав на руки ту дитину. І, каже, взяла вона і понесла тую дитину (то, шо стібáло — то перекочувалось так через головку, воно не могло йти, а оповите було). Ото тако росказовав батько наш».[1016]

— «В нас тута нема, сину, а тута дід жив в войну, то казав, шо вискакáли дівчата з збожжа і просились, шо розв’яжи ноги чи руки, бо як хоронили, то забули розв’язати, — то він ше розв’язував».[1017]

На відміну від щойно наведених, більшість відомостей про русалок (здебільшого це бувальщини) індивідуальніші й не мають стабільного сюжетного стрижня.

Щодо походження русалок, то залежно від місцевості домінує погляд на них як на померлих на Троєцькому тижні, померлих «без пори» дітей, померлих до весілля засватаних («запитих») дівчат, утоплеників тощо. При цьому привертає увагу той факт, що і домінантні, і менш популярні характеристики персонажа украй рідко унеможливлюють існування одна одної: в одному й тому ж мікроареалі вони можуть функціонувати паралельно, лише в різній пропорції. Зазвичай у межах одного адміністративного району трапляється кілька варіантів, з яких один чи два найбільш популярні. Розглянемо їх докладніше:

1. Русалки — це всі померлі душі (окрім самогубців):

— «Ето вмерли души. Всі».[1018]

— «Русáлки — ето ж вроді вмéрлиї ходіть. То всі вмéрлиї, нема разниці, коли вмер, а найбільш тогó молóденькії дівчатка».[1019]

— «Ну, хто вмер, то вже казали, шо тоді на Русальний тиждень посля Трійци тиї вмерли ходять по житах».[1020]

— «Як вмре, то так Господь дає, що виходили з землі і ходили».[1021]

— «То як людина вмирає, і коли-то вона виходить, і ходить так, як русавка, по житу. Всі, хто вмирає… Куда вітер, туда й воно — вітер його несе».[1022]

— «Кажуть — умéрли души встають і ходять. Будь-яке вмéрле. Казали люди, шо бачили. А я знаю? Я не бачила. Ну, в жити, ходили по жити, да вони бачили їх».[1023]

— «Русалки — ну, люди казали, шо вони біруцця із… з діда-прáдіда, як умірає, і воно ж піріходить так, як у русалку. То ж і ідуть… ідуть на мóгилки — хто вмре — кажуть — русалкó встрічають, як хто вмре. І вони віходять встрічають. То ж не кажний вмре… іначче… то ж в нас уже такі є, шо вішаюцця, — то ж він уже — куди він? Куди він вийде? До когó він вийде? Нє-нє, він не йде. Він уже ни пудходить. То тільки ті, шо од Бога вже…»[1024]

— «Ну, на подобіє, що то дух із землі, от, з мертвих».[1025]

— «Русалки — кажуть, людина ходить. А як воно — Господь його знає. З померлих. Аякже. З усіх. А, знов стари люди кажуть — хто заслужив, той ходить, а хто уже не заслужив — то тиї не ходять».[1026]

— «Чули, колись казали — русалки ходили. Казали, що вмре людина, да вже вона виходить на Русальним тижни, то тоді вже виходять русалки. Як умре чоловік, то в русалки не йде цілий рік, а вже як рік кончиться, тоді вже в русалки йде. А тиї, [що на себе руки наклали], то я не знаю, тиї, муситя, те не йде вже».[1027]

Як душі всіх померлих, на Поліссі русалки нерідко належали до так званих «дідів» (душ предків), для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю: «Ото вже як поминальная тая субота, то вже ідеш і вичеру строїш, і не прібіраєш стола, шоби лóжки лежєли і їжа — то прóйдуть уже їсти. Вже та’ як би в кого є покойніки, да вже вроді до своїх, така традиція була, шо йдуть. Клали та’ як би ложки. Як прóйдуть їсти. Але ж ніхто їх не бачів… Ну, і то вже ж тії росалочки, то тоді на ту поминальну вже ’дслужать… То воно таке, то і батюшка наший каже, шо то вже най… така — найсильніша та служба. («То русалки так само до дідів ідуть?» — В. Г.) Ну то ж так, так. Воно ж іде тоді — субота поминальна, да воно все разом іде там, так. То вже так — шо от, допустім, батьки померли, то вже строїш вичеру, шоб уже було. Ну а в кого нема, може… Ну, давляник, то той ни тоговó… То ж і в церкві ни служицця за йогó. Він уже в пеклі, як кажуть. То вéчора — дідó, шось таке з юшкою варили, а вдень чи рано — бабó, то вже млинці пікли. Заходить з п’ятниці на суботу — діди, а тоді вже рано— кажуть, баби. То вже понóсили таке. І то вже снідаєм — кажуть, млинці пічеш, отаке. То воно ж і кожна поміналница ото є. Вона — пірід Паскою, є у піст Великий, то там аж три помінальних служицця… Ну саме сильніше — гето пірід Трійцею».[1028]

Оскільки русалки — це душі всіх померлих, на Русальний тиждень не йшли на кладовище («бо їх там нема»):

— «То вони з кладбіща виходили. І тиждень до Зелених свят на кладбіща не ходили, бо нема їх там».[1029]

— «Послі Трійци тиждень — Русалки. То в нас на моглици, як Русалка, не йдуть. Кажуть, русалки ходять, і не можна йти. А вже послі того русалки вже, кажуть, збираються, вже вони знов у свої… ну, в своє місце. І вже потім люди тоже йдуть… Ну, вже в понеділок. Як Русалка кончицця».[1030]

— «Русальний [тиждень], да. Ну, нібито русалки ходять, і кажуть так… Ну, в нас то ходять на кладьбіще, а от у Любішови, то там не ходять на Трійцю і послє Трийци, мусить-то, ше дві неділи, бо там русалки. Бо всі померші, вони у русалках. Їх там нема. Ну, ми ж не знаєм так… То так у Лібішови (Любешові — В. Г.) кажут. Ну, в нас кажут тоже, шо вони є, але в нас на моглици ходять».[1031]

Ховаючи людину, подекуди застеляли домовину скатертиною, «щоб русалки мали де сісти»: «На кладбіще не йдуть, бо вони ж то… з того ідуть… Як хто вмре, то накладають ще… на домовину ще накладають, шоб було чим підстеляти, наверх як накидáють, бо русалки як ходять — шоб сидіти, шоб підстеляти було чим. Колись так казали. Скатертину. Опоти скатертину [до грудей], а тут уже хрест. Бо русалки як віходять, і вони сідають. Ходять, а тоді ж утомлююцця, як кажна людина, і вони сідають».[1032]

Дехто вірить, що русалки можуть спілкуватися зі своїми живими родичами, давати їм якісь поради: «Колися казали… я в Камень їздила в церкву, гето на Пречисту туди їздила, да тая дочка… мати вмерла, а дівчина пушла у церкву… чи теє… по траву, жєти, у суботу перед Трійцею. Аж каже: «Тілко мніго людей іде… Да, — каже, — моя мати йде. Да каже: «Так, дитино, шоб ти більш в гету суботу не йшла трави жєти». То так сиділи люди говорили».[1033]

2. Часто стверджують, що русалкою стає той, хто помре «перед Трійцьою», «на Тройцу», «на Русалном тижні», від «Тройци» до «Розиргув» чи на самі «Розиргі» («Розирги», або «Розигри», — це понеділок після Русального тижня; словом Розирги називали й період між змінами декад):

— «Колісь всє вельмі боялісь, шоб на Тройцу не вмірать. Колісь баба моя каже: «Ой Боже мой, онучка моя, внучка, колі б я хоча б на Тройцу не вмерла. Так не хочу на Тройцу вмерти…» І ніхто не хотєв на Тройцу».[1034]

— «То з людиіниі вони беруца. Бог посилає так — людиіна вмре, а душа ходіт. В русалку перетворица і ходіт русалкою».[1035]

— «Шо на Русалном тижні помірают, то вже йдут в русалкі».[1036]

— «А бачили і женщин. Познали — вона на Тройцю вмерла».[1037]

— «Це таке казалі, шо познавалі, хто помре. Чи цьому правда?».[1038]

— «Чоловєк, який умиірає на Русалочний тиіждень, обізатєльно буде русалка. Даже мужик».[1039]

— «Русалки — з людей, із тих, шо на Тройцу вмірали, прімерно од Тройци до Розиргув. Мужики, жінки, дєти».[1040]

— «На Русальний тиждень як людина вмирає, то вона русалка».[1041]

— «Як оце Тройца, да вмірає людина на Тройцу… ну… його тиждень. Ото, каже, це вже буде русалка. І вона буде вже русалка або русалíм. Ну, мужчіна, до те… русалíм уже ж».[1042]

На Олевщині виявлено відомості, що русалкою нібито стає той, «хто на Росальницю вмірає і зимою на Всередной (третя від кінця неділя м’ясниць перед Великим постом — В. Г.). Перед постом. Як Усередна. То хто вмірає на той Всередной, то буде росалка».[1043]

3. Умовами для перетворення на русалку можуть бути народження і (або) смерть на Трійцю (у Русальний тиждень, на Розирги):

— «Як на Розиргі вродиця дитя чи хто помре, то буде русалкою на том свєті».[1044]

— «Хто родиця на Русальний тиждень і вмірає, той буде русалка».[1045]

— «Це нечиста сила, це тії, шо мертвії, шо на Тройцю родилось воно і на Тройцю вмерло. То хрещенії, а буває й нехрещенії — нема разниці».[1046]

— «Як молодії дівочки чи дівки родяця і вмирають на Трійцю, то буде русалка».[1047]

— «Ну, кажуть, на Тройцю вродиця і на Тройцю вмре. («А хрещені?» — В. Г.) Хрóщені».[1048]

— «Як вмре на Тройцю і родиця на Тройцю — і русалка. («А хрещені?» — В. Г.) І хрещені — все ’дно русалка».[1049]

— «На Трийцю вродиця, на Трийцю вмре. Ото русалка».[1050]

— «Которе у Русалницю родиця і в Русалницю вмирає — то русалка».[1051]

Відсутність однієї з цих ланок відобразилася у віруванні в існування напіврусалок:

— «Русалкі — то то, як умре на Русалниці, то то половина русалкі. А як вродица на Русалниці і умре на Русалниці — то то ціла русалка. [А то] ну так, таке — ще не зовсєм русалка».[1052]

— «Кажуть, як на Росалний тиждень вродіцца і на Росалний тиждень вмре, то сьо вона вже буде росалка. Настояща. Ну, то є й ненастоящі: хто вмре на Росалний — тоже воно… йому треба тиждень той наблюдать. Ходять вони… А то настояща русалка. Таке казали. Шо як родицца на Росалний тиждень і знов попаде так, шо і вмре на Росалний. То то настояща».[1053]

4. Іноді — і цей варіант найповніший — умовами перетворення на русалку є народження, одруження й смерть на Трійцю. Тобто з цим перетворенням нібито пов’язані всі найважливіші віхи в житті людини:

— «Вродилося, померло і весілля було на Трійцю — буде русалкою».[1054]

— «Хто родиця, жениця і вмре на Тройцу — то русалка».[1055]

5. Різновидом попередніх версій є народження й смерть на Трійцю без охрещення: «Русалка — то, которе родиця на Трійцю, на Трійцю вмре, да ще й не хрищене, — ото русалка. А которе хрищене, то вже за русалку не попаде».[1056]

6. Доволі поширена думка, що русалками стають дівчата-потопельниці:

— «Русалкó — дєвки, которая втопіласа. («А в який час втопилася?» — В. Г.) Коли Бог судив».[1057]

— «Ну, русалки, казали, шо оції дівчата, шо тóплені. Шо потопéльники ці, то вони, значить, виходять. Ну є Русалний тиждень, шо тоді русалки… то вже як жито, після Трійці».[1058]

— «Русальний тиждень. Ну, воно то так і казали колись, шо та’ як би росалкó ходять ето. А хто його знає, шо воно. Шось з природи воно таке. Є такі люди, шо бачили. Колись мати моя покойна, то казала— бачила. Що, каже, ішли… Ну, тако шо — дівчуком. Каже, шо йшли таке… так мніго, молоденьких такіхво. В віночках, в одежі такійво, знаїте. О. Бачила. І йшли, і пошли. А хто ж його знає, шо вони там робили. Чогось-то вони ходили, а чого — Бог знає».[1059]

— «Русалка робиця із дівчини, як вона топиця. То тільки як топиця вона: ходить хлопець до дівчини, да не візьме, а вона візьме піде в воду да й…»[1060]

— «Дівчина, як хлопець її не візьме, вона йде сибі робить смерть, топиця…»[1061]

7. На русалок перетворюються дівчата, які померли на Русальному тижні:

— «Як умре дівчина на Росалний тиждень, посля Трийці, да її поховають, да вона перекидаєця на росалку, да виходить з ями».[1062]

— «Будто дівки вмирали саме перед Трійцьою — вони русалками стають».[1063]

8. Русалками стають дівчата, котрі втопилися на Русальному тижні: «То, казали, як в той тиждень Русальний дівчина втопиця, то русалкою стає, то іменно в той Русальний тиждень».[1064]

9. На русалок перетворюються всі, хто втопився на Русальному тижні:

— «Русалкі — то душі топлєніков, хто на Тройцу топица».[1065]

— «То вони з утопляних на том тижні. І дівки, і паробки — всяке, шо топилосьо на Русальном тижні».[1066]

— «Топляники. Хлопчик, напрімєр, втопіца, чи дєвчина, чи там жонка, чи чоловєк… топляники — русалка. Це Русальний ж тиждень був, то втопілосо дитятко, штирі годіка хлопчік. [Ці русалки] стараюца кого-небудь узять послє Тройци».[1067]

— «Ну, росáлки, говорили старі люде, шо від Трійци сьой тиждень, топлéнники, шо потопилися, їх души віходили наверх, і вони росалкó ходили».[1068]

— «Ну, казалі — на том Русалном тижнє хто топіцца, дак станє русалкаю. А Бог його знає…»[1069]

10. Русалками стають усі утопленики без винятку:

— «Як утопица, то буде русалка».[1070]

— «Вже потопилися, ото вже вони русалка будуть».[1071]

— «Русалки — то душі покійних якихся, от, шо потопилися, шо ото десь не свею смертю померли. Так баби кажуть. Не тиї, що похоронили, а тиї, що десь потопилися чи десь так…»[1072]

11. На русалок перетворюються «безгрішні» (або померлі незаміжніми) дівчата:

— «Тільки дівчинка шоб чесна була».[1073]

— «Стариї не йдуть, тільки такиї дівчєта молодиї та дівчє´тка, такі пíдростки, вмирают. То тиї, шо ше замуж не повиходили. Хлопців не бачили. То вони свеї пори вмирали (своєю смертю — В. Г.). Рáзниці не бýло, коли».[1074]

— «Котрі вмирали молодейкі, ше такі незамýжні. Всякі— і малейкі, і більшії. Хлопців не бачили. Так Бог посилає їх. То їм так Бог добре дає».[1075]

— «Жінка ніколи в світі не буде русавкою, — якшо дєвчата вмирали, то всі русавками ставали».[1076]

— «Даже стариї, дєвкі такиї во, шо не ходили замуж і вже вони прожили свою жизнь в чесності, — і вони всьо ровно русалки. І малейки дітки, і більшейкі, й більшейкі».[1077]

— «В нас одна… і то Русалний тиждень, од Трийці, мати вже готовить її, шось ставляє: миску, ложку, кружку, хліб накрає на стіл, бо дочка прийде у гості. То од Трийці до слідующої неділі. То без гріха має дівчина вмерти. А така русалкою не стане. Вона коли ни вмре, то вона остаєця русалкою, коли смерть її візьме, нема різниці».[1078]

Як варіант — це може бути «чесна» дівчина, котра втопилася: «Ну, кажуть, це молода дівчинка, як вона чесна, незамужня, чесна, бо можуть бути незамужні, а вже нечесні, особливо дівчатка, хлопчики, якщо при купанні вони тонуть і їх не можуть спасти, от кажуть: «Оце вже русалка».[1079]

12. Русалками стають невінчані дівчата й хлопці:

— «Як умре дівчина незамужня´, невінчана, це буде росáлка, а як умре хлопець, шоб незамужній був, то це буде рýсал— так колись казали. А як вмре мала дитина, років до десяти, це вже буде анголя´, а як вже таке чимáле — то буде росалка».[1080]

— «Як молода дівчина вмре чи хлопец, да й кажуть, шо вже вони ходять. То і дівчина, і хлопец тоже цеєго оттаке».[1081]

— «То ті, шо до свадьби десь чи под машину попаде, чи втопиця десь».[1082]

— «Русавкó — то якісь дівчєтка молодеї вмірают, то то вже вони віходят русавкó. То як та вмерлá, шо замужем не була. Малолíтка».[1083]

13. Русалками стають засватані, «запиті» дівчата, котрі померли, не встигнувши вийти заміж:

— «Русалки — то ті, які засватані, запити були дівчата, але шось у них розкидалось, і вони повмирали і в русалки пішли».[1084]

— «Як вже зап’єца, заручини роблять дівчина з хлопцем, ну, да не попаде поженитиса їм, да вона вмирає, вона вже, кажуть, не йде вона до Бога, душа її, але вона в русáлки попадає».[1085]

— «Кажуть, як дівка засватана, і щось не полючилося, і она вмре засватана, от вона буде русалькею»[1086]

— «Як зроблять запоїни молодій, і вдруг вона заболіла і умерлá, то вона буде всю жизнь русавкою».[1087]

— «Як умре, засватана, ще не вінчались, ничого, то то вже буде русалка».[1088]

— «Це, казали: як молодýха, і вмирає, от, засватана дівка, і вона йде в русáлки».[1089]

Як варіант — дівчина має бути засватана саме в Русальний тиждень: «То як засватали дівчину, і в Русальний тиждень посватали, і як дівчина посватана помре, чи втопиця, — коли вже там не помре, — обов’язково це буде русалка вона».[1090]

Відомості про русалок як «безпірно» померлих засватаних дівчат майже століття тому на порубіжних із Поліссям теренах Волині фіксував В. Кравченко:

— «Як засватаєця дівка тай умрé засватана, то з єї бувáє Росáлка. У маю, як жито квітýє, то вони весіллє своє´ гуля´ють, а кугó вже напáдають, то золускóчуть. Була чутка, що дівчина пішлá у жито, то на третій день найшли її неживую, ну, то, кажуть — «десь то Росалка залоскотала».[1091]

— «Як парубок женитьця з дівкою, сьогодні весіллє, а вона вмре — отто вже — «русалка». Вона як де чолоувіка зловить, то залоскоче на смерть».[1092]

14. Іншим домінантним типом є уявлення, що русалками стають «без пори» померлі (неохрещені) діти (чи так звані зронки, потерчата — ще не народжені діти):

— «Гета тиї вмерлиї будьта, казали, шо гета тиї безпíрниї, діти безпíрниї, то, шо не родятса впору».[1093]

— «Як нехрещена дитина вмре, то буде русалкою. То колись таке баяли».[1094]

— «Ну, ето русалочки, то ето, кажуть уже ж отиї, шо молодиї там вмірали дітки, да ото росалочки називаюцця».[1095]

— «Росалки — то гето так якби маленькі діти помірають, і вони в росалочки піритворуюцця. Росалки — ни погане, ни погане. То ж то áнголики. То та’кби, може, де вздрівалося. Казали, шо в білому росалочку бачили, мов».[1096]

— «Кажуть, шо ці дітки, які вмирають, такі: вродиш — ні… воно вмре маленьке, то вже русалка».[1097]

— «Русавки — то молодиє дівчата безспірниє семимісячні».[1098]

— «Чула, як казали, що от-то як діти нехрещені вмерають, дівчата, то вони стають русалками».[1099]

— «Русалки, кажуть, то діти недоношені. Отож вони недоношені і нехрещені».[1100]

— «Тиї дітки, шо повмирали без пори, і вони перетворуюця на русалки. То тільки дітки».[1101]

— «Такіє дітки безпірниє, нехрищаниї. Малейкії, великії, є ж всякі вони».[1102]

— «Нехрещені діточки, вони йдуть до злого. Будь-які, будь-які, коли вони не вмирають: чи зимою, чи літом, діти всі стають русалками в Русальний тиждень».[1103]

— «Дітки маленькі, которі нехрещониє, — то русавки».[1104]

— «Казали, що недоношені, нехрещониє діточки оберталися, шо вони ангелята-русалочки».[1105]

— «Казали, шо безпірні діти (нехрещені) оберталися в русалки».[1106]

— «Ото тиї діткó, шо вмирають без цьогó (без хрещення — В. Г.), і то вони русáвками робляця».[1107]

— «Русалки — то малі діти, які вмирали, і дівчатка, і хлопчики».[1108]

— «Ето така гáньба була на дитину: ой, ходиш, би (так ніби — В. Г.) русалка, — то на такі недобрії діти».[1109]

— «В нас кажуть, шо в кого малесенькі дітки вмирали, то вони перетворувалися на русалочок».[1110]

— «То тії-во дітки малейкії, шо нехрищенії вмирають».[1111]

— «Ото тиї дітки, малєньке, шо то породяца, і вони ще нехрищениї».[1112]

— «Ну, вмерши души. То вмерши дітки. То вони тіки якії достойниї».[1113]

— «То маленькі дітки вмерші, ото рік, два, три».[1114]

— «А русалки тії, кажуть, шо це помре мала дитина, ну ше така, шо ше не грішна, то з неї получається русалка».[1115]

— «Кажут, шо це нехрищані діти мруть, і їх закопують, і то вони як то перетворуюца в ті росалкі».[1116]

Показовим є зафіксований на Ратнівщині опис сновидіння, у котрому йдеться про русалочку як іще не народжену дитину, котрої мати хотіла позбутися: «Каже, те… беременна була, ну, й вона хотіла покинути її. Каже: сницца вночі, шо така дівчинка, каже, хорошенька. І та мати в житові коло їх, і така дівчинка. А вона, як ото колись в нас була українська форма — з тими лєнтами, з вишивками. І, каже, а йе (я — В. Г.) в тий сороцци і в тому фартухові, а вони, ка’, тиї русалочки, танцуют по житові, і, каже, моє та дівчинка, шо ото йе хотіла її скинути. І, каже, учепилась мене за того фартуха і, каже, тєгне. «Ти, — каже, — хоч мене покинути, але ти, — каже, — мене не покинеш». Ті, каже, танцуют усє, а я, каже, кала їх. І, каже: «Ти хоч мене покинути, але ти, — каже, — не покинеш. Ти мати моє. Ти мати моє!..» І, каже, скіки я не намагалась, а вона очепилася… Я, каже, крунуся отаково: може, вона одлетить. І в ту сторону, і в ту, а вона таки причепиця, і всьо. Каже: «Не покинеш, ти мати моє». А ті танцюють. Такії віночки. Такії віночки, та’ як то колись танцювали».[1117]

Як бачимо, за походженням русалки бувають різні, але об’єднує всі версії те, що такі істоти постають із душ померлих. Це або померлі «без пори» (чи то діти, чи то дівчата, чи то будь-хто незалежно від віку чи статі), або померлі у визначений період часу. Тож сприймати русалок як доньок водяника немає жодних підстав, так само як ніде їм узяти ні золотих гребінців, ні кришталевих палаців.

Бачити русалок можуть нібито не всі, а лише «достойні» — праведні, «щасливі»:

— «Колись казали, шо бачили, а чи правда, чи неправда? То не каждий побаче. Бачили достойні люди, а так нє».[1118]

— «То колись, кажуть, і бачили, шо вроді йшли такії, ну, так як би скіки там душ чи скіки там ішло, каже, росалочки хтось бачив, такий був щасливий. […] Я не бачіла. Але таке казали люди, що було таке, що бачили люди, старше таке, шо може хто такий в Бога заслужаний вже вельми…»[1119]

— «А люди такі є, прожилó, шо й бачили даже. Ну, бачили. Як він в Бога вже такий заслужаний, то біля мóглиць ходить — шось біліє… Пудихóдить — вже нема. Да. Є таке».[1120]

— «Русалки колись бачили. Но їх мало хто побачить. Той, хто достойний в Бога, кому Бог дав їх бачити».[1121]

— «Бачили русалок лише праведні і щасливі».[1122]

— «Є щаслива душє — то вона побачит русалку, а грішна душє не пубачит».[1123]

— «Ну, свекруха, то вже вона була з дев’ятсот першого року, то вона розказувала, що люди колись бачили русалок у житі, які були достойні».[1124]

Побутує також прикмета: «Якщо хто побачить русавку, той буде щасливий».[1125]

Нині русалок майже не бачать, бо серед людей нібито багато «гріху»:

— «Колись бачили, а тепера ніхто не побачить, бо всі грішні. Колись то були люди праведніші, в Бога ліпше вірили, в церкву ходили. Могли бачити тільки щасливі. Праведна людина могла бачити».[1126]

— «Будто колись бачили люди, бо люди були набожнíщиї. Це анголи, ми не бачимо їх».[1127]

— «Колись були такі, шо й бачили русáлки, а теперко то ніхто не бачить».[1128]

Зустрічати русалок могли й ті, хто сам народився потенційною русалкою:

— «Я на Тройцу родзілас, дак я сама — русалка. От. І бачіла я на Тройцу русалок. В дєтстві. Не знаю, в якій я хлас ходзіла, да вже дівуля була. Док унóчі проть… На Тройцу внóчі, тоди, як уже клéчання порозвєшувала, зелене, і я з мамкою… батько на фронті погіб, і я з мамкою спала на кроваті. І чую, шо хтось за клямку за двері — клац-клац-клац… Я голову піднімаю… а це ж тепер тюлі, все, а раньче окна були откритиє… Мамка так лежить на кроваті скраю, а я за нею. Я пробужую маму. «Мамо, мамо, он якіє дівчата пошлі». — «Де?» — «За двері ляпаліса». — «То тобе привиділоса». Дíвіцця — вони назад ідуть, ідуть — больша дєвка (в бєлом платті, в веночках), меньча й меньча — упецьох. Ішлі гуськóм од хати. Мати побачіла і каже: «Да, дійствітєльно… Лажіс. Спі…» А тоді назавтре каже: «Це ж ти на Тройцу роділас, ти русалка, то через те ти побачіла їх». Не кожному дáно побачіть. Хто Троєшного тижня (од Тройці тиждень іде, Троєшний тиждень) — хто це в це врем’є народжуєця, до щитають уже… І хто вмірає на Тройцю, тоже щітаєцця, що це русалка. Без разніці: хлопець, дівчина…»[1129]

Окрім того, бачити русалок нібито можуть діти:

— «То діти малиї їх бачили».[1130]

— «Шо на Русалном тижні помірают, то вже йдут в русалкі. Брала хлопчіка в полє. Аж чую, а вон гомоніть: «Ляля, ляля, ході зо мною, ляля…» Я думаю: до когó ж воно говорить, нема ж никого. А потому розобрала — це ж русалкі, говорать. Я за те дитя — і зтуля. Це вони не всім показуюця. А хіба ж душа в кладбищі? Кажуть, шо дєвкі в бєлих одєждах, коси порозпýсканиє».[1131]

Зрідка стверджують, що уздрівати русалок можуть лише «непрості»: «Русалок бачили: казали, шо з жита може вийде, вдасця людині. Я знаю, якшо та людина шось знає, то вона її й побачить, ше й не кожна людина її побачить».[1132]

Непоодинокі випадки, коли з-поміж групи людей русалки показувалися лише комусь одному: «Їхали ми на весіллє на самую Трійцу, в Стариє Кони. І коло мóгилок міліція встановила (зупинила — В. Г.). І була дівчина. І вона стала просто так на машини і так зазирає. А я: «Шо ти там бачиш?» — «Учителька водит дитей по житиі. І не мнецца жито. Всі в платтячкáх і в виночках». Тоди ми всі обратили вніманіє, і вже й вона перестала їх бачити, тих русалок».[1133]

Той, хто бачив русалок, не повинен був нікому признаватися (як варіант — протягом п’яти років), інакше втрачав дар бачення:

— «То дід був такий, він бачив русалки на Русалному тижни, в Трійци. І приходять рибу ловити, і він кидає лодку і йде, той мужик. Ну його як занудили тії всі мужики: «Чого ж ти в беса йдеш? Чого ти там не бачив?» А він, каже, аби сонце не сходило, до сходу соньца, і, каже, випливе, не хоче ничого робити, іде туди. Вони його як зачали нудити, і він росказав їм. І вже біш не бачив од теї пори. А до тих пір щороку бачив він ції росалночки».[1134]

— «Казали, якщо побачиш та комусь розкажеш, то більш не появляться. Якщо побачиш і не розкажеш, то вони появляться. То вони на Русалницю, після Трійці… Цілий тиждень Русалниця».[1135]

— «Ми все кажем — померлі виходять да ходять. В нас колись були такі люди, шо бачили їх: оце ета посадка, то то ж було все жито, колись кругом полє було да жито росло, то були в нас такі жінки в селі, які, ми все кажем — достойни, шо бачили їх, як вони з кладбіщ виходять і ходять по житі, — мертвих. Але то мала частинка, де, може, на село одна душа, кожний інший не побачить, а як скажеш комусь, шо бачив, то вже й більш ніколи не будеш бачити. Усякі різні: і молодий, старий, маленький— всякі виходять з кладбіщ — в жито, в жито, в жито…»[1136]

Зазвичай русалки рідко ходять поодинці: вони тримають одна одну за руки; групкою танцюють чи рвуть у житах волошки, бавляться на «стожку», пересуваються «рійчиком» чи «ключем».

Русалок часто бачили як тіні людей, які видно лише здалеку:

— «А кажуть, і русалочки бачили. Ну, як тінь, вона пробіжить, і немає. Наче людина йде, а так — тінь прошла, і немає».[1137]

— «Тєнь така. Прóста людина, ну побачиш только ’ддаля єє, а якшо ближче пудходить — вони скриваюця».[1138]

— «Воно мигне так, шо не побачиш. Йшла з поля додому — йде, іде за мною. Ще так як повернулася — зникла».[1139]

Типовими є описи русалок як групи людей різного віку, зазвичай одягнених у те, у чому їх поховали:

— «За русáлки колись росказували, будьто ето прівідєніє чоловіка чи женьщини, так як ото їх ложать [у домовину], у чистій одежі».[1140]

— «В чому зобраний, в чому положений [у домовину], в тому ходить».[1141]

— «Русáлки — то мертвії танцуют, гуляют. І деткó маленькії, і всякиї, бачили будьто. Бýла така байка, шо пулола льон да заснула калá мóгилок. Аж їй видалоса, шо там всі, — і малиї, і молодиї, і стариї, — геть усі, цілóй рад (ряд — В. Г.), будьто вона бачила. А тепер того немає».[1142]

— «Мужики, жінки, дєти. У тому, в чом хоронили. Так, як настояща людина».[1143]

— «І малейки дітки, і більшейкі, й більшейкі. То, каже, сами манюсейкі йдуть перші, а вже взрослиї такі, пожилиї йдуть позаді».[1144]

Здебільшого говорять, наче «русалок-чоловіков не бачили», проте в бувальщинах часто йдеться про русалку-мужчину:

— «То люде бачили. Одна жінка тут, то діда бачила. Шо йшов, каже, по воздусі, по житові поверха. На Росаль… Ну, лякало так. Вона бачила свогó діда, то жінка колись розказувала. Топляні душі виходят наверха на Росальнім тижні».[1145]

— «А Марії було — Лєусова. Як умер же Панас. Он же на Русальниці вмер. Да пошла із дєтьми… пошлі ж рвать ціє гускі свиням. І, каже, розогнуласа, а Панас стоїть. Познала ж цього Панаса. Да каже: «А чого ж це ві тута?» А вона: «Та от, пришла свиням зєллє рвати». — «А шо вас тут так, — каже, — багато?» Вона, каже, злякаласа і так, каже, нагнуласа да вірвала ще там одну зелину, да розогнуласа — і де вон дєвса?»[1146]

Нібито бачили русалок і як маленьких хлопчиків:

— «Чоловік робив грубу і росказував: робив лісником, а жінка не пускала його на Трійцю їхать у ліс. А він: «Поїду, поїду — конем же». Ага. «Приїхав, — каже, — у ліс. Ну, дивлюс: на олíщині (і олíщина тóненька) — і хлопчик. Такий років вісім, гарненький, кучеравий, вдітий такий. Ну я як побачив, і погнав ту коняку, і всей затрусився, і всю дорогу вже бегом біг. Приєхав додом, кажу жінці: «Ой-йой-йой…» А вона говорить: «Я ж тобі говорила, шо не їдь». А він же мужчина такий нелякливий: «Ну чого ж?» — здоровий дядько. Оце такий і був случай. У костюмчику таком синеньком був одітий, в часов восєм утра це було».[1147]

— «Сіли ми біля колодезя в лісі, я кажу: «Пойду, бабо, може, гриба де знайду…» Біжить хлопчина голенький да так в ладочки плеще. Я кричу: «Ой бабочко, бабочко, хлопчик голенький!» Вона каже: «Тікай сюда», — і перехрестилась, і пошли. І на Тройцю, поки буду жить, по ягоди не пойду. Баба сказала: «Оце русалка».[1148]

— «Казала одна жінка, шо її помирали діти. І вона пасвила статок і бачила, шо на берези хитався її хлопчик. Але я в гето не віру».[1149]

— «Ну, колись баби старі розказували, шо бачили русалок. В білому. Хлопчики, чорні штанці, білі рубашечкі і сині шапочкі. То такі були русалки».[1150]

У більшості розповідей ідеться про русалку як про дівчину або жінку. При цьому респонденти акцентують на деяких на їхній погляд найсуттєвіших деталях. Це:

1. Гарно вбрані дівчата або жінки: «Кажуть: да хорошиє, да повбираниє! Ето, мол (мовляв— В. Г.), русалкó».[1151]

2. Дівчата чи жінки у білому вбранні:

— «У білому всейка, і волосся біле — ото така русáвка».[1152]

— «В білому ходили, як дівчата, — то душі по житиі ходили».[1153]

— «То жінки у білому в той тиждень ходили».[1154]

— «У такому бєлому»,[1155] «Були у б’єлом»,[1156] «І в білому, і в якому хош»,[1157] «В бєлом платтю»,[1158] «Одєтиє в белом»,[1159] «В білому».[1160]

— «В бєлом були. Mати бачила русалку на Тройцу: така ободрана, в лохмоттях»,[1161] «То, вроді, дівчина в віночку і в білому нараді».[1162]

— «Казали, в білому»,[1163] «Виходять вони з води в якусь таку ніч чи в день такий, що вони спувають да танцують у вінках да в білих плаття´х».[1164]

3. Дівчата чи жінки в тому одязі, у якому їх ховали:

— «Як хоронять єї (у якому одязі — Я. Г.), то так вона і виглядає».[1165]

— «Одягнуті так, як помре людина, так і вбирають».[1166]

Згідно з відомостями з Камінь-Каширщини, «в русавки хустка — на штрумак, на кибалку».[1167] Це давній варіант комбінації зачіски й головного убору заміжньої жінки, який сьогодні вже не практикують;

4. Дівчата у вінках (часто волошкових), у стрічках:

— «Колись, як сєльсовєт сторожили, то бачили, шо ідуть по селі вмéрлії. І такії вбраниї, у вінках. Дівчата вмéрлиї».[1168]

— «В біленьких платтячках і в вєночках. Дві в середині больших».[1169]

— «У вінках, у лєнтах».[1170]

— «Найбільш тогó — молóденькії дівчатка: там бачили в віночках, там бачили».[1171]

— «Росáлки віночки плетуть. То дівчата».[1172]

— «Йдуть двє дєвчини у вєнках через лєс. То це русалки».[1173]

— «Таке, як людина. Таке петлехате або в венку. В венках з волошки».[1174]

— «Казали деди, шо колися росалки у житиі да так танцовали у вінках».[1175]

— «П’ять чи шість дíвок у венках, і, каже, отако б’єгають по том житі».[1176]

— «З розпýщенимі косáмі, в венках дєвчата бєгали. І дівчата, і старі з розпущенимі косáмі».[1177]

— «Розпатланиє такиє ходілі. Вони нє одєвалі сподніц, нє носілі поясов і хýсток нє надєвалі на сєбє, такіє розпатланиє ходілі».[1178]

— «Кажуть, шо дє´вкі в бєлих одєждах, коси порозпýсканиє».[1179]

— «В такє пишне вбрання вбіраються, з вінками на голові, да квіткі, вінкі плетуть».[1180]

— «Вона в биндáх, на молодýху вбíрана».[1181]

— «Дівчата були без хустóк. Колись борони, Боже, хустку скинути. І літом, і зимою в хустках ходили. Це хустку но хто скине — це вже всьо. То казали, шо колись бачили — по житах бігали без хусток, коси розпущані — росалкі».[1182]

— «Вона вбірана, з лєнтами, з тимиго, бо вона втопилась дівчиною. Вбрана, як дівчина, вишита сорочка в неї».[1183]

5. Дівчата з розпущеним волоссям і в тому одязі, у якому їх ховали:

— «В нас одна молодица, ну вже єє немає, вона вмерла, то її мати слаба вже така була, лежала. А вона вийшла льон полоти. Да то, каже, все йде да гукає (ну, вельмо плакала вона вже там), ото, каже, йде, бачу: така красіва дівка в вінку в такім — як вже єє нарадили, да вінки накладають вже дівчатам. Вона, каже, йде да те жито так розгортає, розгортає, да так, каже, йде да так коси (колись же ж годували такє довгє), да й косу розгортає».[1184]

— «Ну, так як була нарєджана вмéрлая, так вона і ходить. І на її віночок налóжаний, і лєнти…»[1185]

— «Коси розпущаниє, і в чому умре, в тому і бігають».[1186]

— «Коси в їх розпущаниї. Дєвчата молоді. Старші — нє. Вбраниє так, як ми».[1187]

— «Або як дівчата розпатлані, або малі діти. У білому, очи такі водянії».[1188]

6. Дівчата у весільному вбранні:

— «Русалки — так як то дівчата, у вельон убраниї, у плаття´х, та’ як то під вінец».[1189]

— «Сорочка біла, хустка біла, пацьóрки: всьо на їй таке весільне біле вбранеє».[1190]

— «Казали, шо в лєнтах і в вінку, вопшем, вона — як молодая».[1191]

— Русалку бачили як високу примарну молоду в білому платті й фаті: «Іде нівєста: висока, у хваті. Хвата і бєле плаття на йой».[1192]

Саме такий вигляд русалок є зрозумілим. Якщо це померлі, то й з’являються в білому поховальному одязі. Розпущене волосся й вінок на голові є ознакою дівчини на противагу жінці в хустці. Незаміжніх дівчат за традицією ховали вбраними, як до вінця, звідси й весільне вбрання в повір’ях.

Русалки-діти теж зазвичай одягнені в те, у чому їх поховали: «[Діти], геть так і повбраниї, ну як ото нарадюють, як хоронять».[1193]

Водночас русалок-дітей нерідко змальовують як ангелів чи «повітряних» духів:

— «То вдітиї як люди вони. У веночках малиє детки. То воздушні люди».[1194]

— «Виглядають, як на образках є. Такії з крилами, в білому».[1195]

— «Вдіті в білейкому, як анголетка. В білейкому, вдежа хороша на їх була».[1196]

— «Русалки — то ж то ангели, русалочки — ангели».[1197]

— «Це анголи, ми не бачимо їх».[1198]

— «В білейкому. То ж казали, шо вони не від нечистого, то ж то анголки».[1199]

— «Вони так, як то анголó, вони не вельми об’являлись».[1200]

Така іпостась може бути притаманна й русалкам-дівчатам:

— «Вона такий польот має — птиця в чоловєчому віді. Як молода дівчина, тіки шо літає».[1201]

— «Наподобі людини, з крильцями, в світлій одежі, большинство молодиє, з косами розпущеними».[1202]

Часто поліщуки стверджують, що русалки «ободрані, в лохмоттях»,[1203] «патлатиї»,[1204] «петлехаті».[1205] У таких варіантах нерідко йдеться не про дівчат, а про жінок: «То будя женщіна. Женщіна будя. Вона коси розпáтлає, ходіть гола да лякає».[1206] Показовими є висловлювання на кшталт «Патлата, як русалка»,[1207] «Вже така баба, як русалка»[1208] (тобто вже така стара, страшна тощо).

На Камінь-Каширщині неодмінним атрибутом русалки нерідко є залізний товкач («верцьох», довбенька): «То люди ніби ходят з товкачє´ма. То вроді мужчини, жінки — русавкó».[1209] Цей образ близький до так званої «залізної баби» — нею теж лякали дітей, щоб не йшли в жито.

Судячи з коротенької інформації із с. Грудки, русалок подекуди уявляли сліпими: «Діти позав’єзуют очі хустками і казали — цимбавки (так жартували)».[1210] Нагадаємо, що ритуальна сліпота притаманна представникам світу мертвих, тож поширення такого уявлення на русалок цілком логічне.

Трапляються описи русалки як жінки в чорному вбранні:

— «[У лісі] така жонка ходила: вся в чорном, у чорном, а коса до самоє землє чорна. І чорна хустка на їй напиняна, а коса довга. Але вона мінє не показиваєца ліцом — все до мене спóною да спóною».[1211]

— «А знов одна баба — пошла на Безодне озеро, — там церква ж утопиласа, втонула, — то вона пошла туди по щавель і двє дєвочки взяла. То вона собє рве да рве щавель. А ті: «Бабо, бабо, а чо’ та тьотка он в таком чорному, да такий лом накиданий — по том ломý ходить?» Та баба пудняла голову — ох! — вона за ціх детей — хода!»[1212]

— «Ну, колись розказували, шо такиє русалки були. Шо, кажуть, горав чоловєк поле. Як он приходить, то сидить у його на возу чорна русалка. То вон їє батогом вітяв, да й до року вмер. Ну, вдарив. Ударив. Де й каже: «Чо’ ти сюда прийшла?» Де й до року вмер. Ну, як ото… мі кажем — на Росальницу. Це отодє. Вона в чорном була. Тиє русалки — хіба хто знає? Зродилось таке, да й і всьо».[1213]

Примарну жінку в чорному (рідше у червоному) вбранні з русалками ототожнюють не завжди, іноді вважаючи різновидом «лякайла»:

— «Вже жито було покошане, ми пошли в лєс, назбирали, мо’, горіхов по п’ять, аж бачимо: з-під копи виходить жінка, вся в чорному. Нас трьох було. Ми побачили і почали бігти. До села було кілометрів, може, з шість. А вона йшла на нас. Як ми бігли — вона бігла, ми останавлювались — вона останавлювалась. І ми так пробігли, може з два кілометри. І стояв колодязь. І я напилась води, а та мені каже: «Он, подивись, вона стоїть», — а я вже її не бачила. І так ми втрьох напились і перестали її бачить».[1214]

— «Ля´кало. Мати моя йшла, вгля´нуласа, каже: «Йде за мною така жінка в червоному платті. Я така рада, шо вже мені буде веселій. І йшла-йшла, бачу, вона все йде-йде, і мене такий взяв страх, я як перехрестиласа — я її не побачила». Колись людей часто лякало. Чи то коло могилок, чи де десь людина вмерлá».[1215]

Загалом русалок із нечистою силою, зі «злими», тобто з чортами, ототожнюють доволі часто: «Послє Тройці Святий тиждень називаєца. Русалкі ходят. Колись в менé дєд пошов по ягоди. Да бере ягоди, бере, а схопилась бура, каже, така бура сходилася… Вон розхиляєца, а то якраз на Росáлці було. Аж єдут — така збруя на конях, такий воз, брічка така хороша. І в капелюшáх сидят. Ну то злиє седєли. То один підходит до дєда да каже: «Тякай зцюль». То дєд — хода кущамі, але, каже, як схопіца бура знов, і не стало тої бричкі, ничо. Це тиї русáлкі. Вони як люди показуюца. Як на Розиргі вродиця дитя, чи хто помре, то буде русалкою на том свєті. То на той свєт іде і там буде русалкою. В той день. Цей же Святий тиждень считаєця Русалчин. Усе робиця, токо на Розирги, цей один день не робиця».[1216]

Русалок, зокрема й «навське весілля», часто супроводжує вітровій, що є характерним для описів «нечистої сили» чи «лякахи», «лякайла»:

— «Каже: йду. Каже: йдуть двє дєвчини у вєнках через лєс. То це русалки. А забула, шо це Русальний тиждень. Да спєвают, да спєвают. Я, каже, позіхнула, коли, каже, як зашумить лєс — і всьо пропало».[1217]

— «Погнала товар. Да сама, по лєсу — не знає. Коли, каже, гра: такі музики грають, і співають, і віщат, якась молóдєж. Вона думала, шо якесь весєллє йде. Коли вийшла на лінію, аж вони, — багато їх, — і они там коло єє танцюют. А вона тодє, та жінка, думає: «Я буду йти за єю і дивіця, — куди ж вони прийдуть, це весєллє. Коли слєдом іду, а товар… не дивиця — товар пошов десь сам». Уже ж вечор. Вона каже: війшли на шлях, оцей шо йде од Унина і до Іванкова. На цей шлях війшла вся та капелія, а тодє, каже, вєтер шугнув, і де вони дєлися».[1218]

Подекуди русалок наділяють здатністю перетворюватися на тварин, що теж зближує їх із «нечистою силою», з «лякахою»: «Ідуть дєвчата — шесть дєвок. А зайчики… Як стали: «Ой, зайчики!..» — да тиє зайчики вони догóнають. А одна — за каменя — да на тиє зайчики. То вони, тиє зайчики, як ухопили їє, то тиє дєвки втекли, а їє залоскоталі. Шоб ві зналі — на Росальницу николі не треба ничого чепать, ловить: ни зайчика, ни горобейка— вони скідаюца в шо хоч, ціє росалки».[1219]

«Бачили» їх й у вигляді рухливої копиці сіна: «Копіцу бачила на Тройцу — сама їхала. То тоже, казали, русалки».[1220]

На Середньому Поліссі таку копицю зазвичай ототожнюють із «лякайлом», іноді — з відьмою. З відьмами русалок спорадично зближують жителі як Середнього, так і Західного Полісся, приписуючи їм відбирання молока від корів, нав’язування в житі чи інших культурах так званих «залóмів» («зáв’язок», «зáкруток», «зáвиток» тощо):

— «Як корова спортиться, то, б[ув]ало, кажеть, шо ето русáвка одобрала молоко».[1221]

— «Зáвивка, залом — як сусєд на сусєда недобрий, то зробить, а кажуть, шо то русавка зробила».[1222]

— «Такіх девчачков назбіралоса багато нас, по-сусєдскі. І мі чуєм, шо там кажуть, як уже ворогують там сусєд з сусєдом, то там на полі берут да завівают зáвіткі ціє: отам сердита я на його — я йому шось задумала, закрутила жито, і вон як ту зáвітку вірве, йому пагано буде, шо больний вон буде, пока й не вмре. Ну то шо ж? Позбіраємса, і пашлі по том житу. Троє нас, четверо, больш штири, девочок таких: да ціх завіток накрутим-накрутим, да ше красних ниточок откудась навітягаєм да позаматуваєм те жито, позав’язуєм — і хода по том житу. Іхкаєм, пискаєм. Хазяїн прийде назавтра — ну шо ж тут? Русáлки походили. Поломалосо жито — знаєте, як дєти пробєгли? Оце такії русáлки були».[1223]

Лише на Покутті вдалося виявити ототожнення русалки з веселкою: «Кажут за це — русáлка — цево, шо брóзкає. То я вже сама виділа, шо пóла воду з Дністра. Русалка пóла воду з Дністра. Отако — повіганєли ми пасти до схід сонці, а то так як вчера, наприклад, шо в тім селі був дощ, а в нас не було. Ми вігнали, на долині Дністер, а ми нагорі пасем над лісом. Як вже кричит жінка: «Дивіт сі, як русалка п’є воду». Ціво, шо бризкає така, на небі тако. («Може, веселка?» — В. Г.) Веселка. В нас казали «русалка» на тото. І вона з Дністра… сама виділа м, се нé шо я брéшу, сама виділа, як з Дністра пóла воду. Чисто тако відти згори, брєжчє´ло си, сино-жовта, аж до води до Дністра. Вона довго не бýла. Попóла трошки і так блóснула, як на небі, відійшла».[1224]

Як і багатьом іншим демонологічним істотам, русалкам властиві акустичні прояви: вони сміються, часто навіть регочуть, плещуть у долоні, «йіграюца і танцуют», а також охкають, ухкають та іхкають:

— «В нас є село — Луговіки (с. Луговики Поліського району — В. Г.). І товаришка каже до мене: «Йдем в Луговіки (до родички)». Я кажу: «Не пойду». Вона пошла сама. А через жито тако навкосяк була стежечка. А сонце вже й на заході було. І саме Троїця. Вона каже: «Бєжу, бєжу, — коли віскакують із жита вчотирьох: за руки побрались, у вінках, і двоє — больших, двоє — меньших. Я злякалась да й доп’ятилась. А вони навпроти мене наче бєгли, а потом як зарегочут — і назад у жито. І не знаю, де вони дєлись. Чотири дєвочки. Так злякалась, шо й не знала, чи по землі біжу. В біленьких платтячках і в вєночках. Дві в середині больших».[1225]

— «Один раз на Русальном тижні пошли в ліс. Ше по жмені ягід не набрали, чуєм: «У-ух! У-ух! У-ух!» Я кажу: «Ти чуєш, Христя?» Вона каже: «Чую». Коли знов: «У-ух! У-ух!» — «Як ти думаєш, шо воно таке?» — «Я думаю — русалки. Ну, а шо? Пташка так не може». Больше ми на Русалном тижні в ліс не ходили».[1226]

— «Колись, вроді, казали, що русалки вже бігають в жити да танцюють, возьмуться в коло, а чи то правда, чи то… возьмуцця за руки да вже танцюють. А чи то правда…».[1227]

За спогадами респондентів, на Олевщині малі дівчата бігали полями та «іхкали», імітуючи русалок.[1228] На Іванківщині хлопці, лякаючи дівчат, «охкали»: «Ох-ох-ох!».[1229]

У зв’язку з цим цікавим є обряд, зафіксований на Олевщині. Там першого зжатого снопа ставили сторчма і, пританцьовуючи та ухкаючи, — «Ух-ух-ух!», — оббігали його три рази, а відтак промовляли: «Шоб Бог дав здоров’я віжать», — і починали жати.[1230] Очевидно, у цьому звичаї можна вбачати прояви віри у вплив русалок на врожайність поля.

Поширеними є уявлення про «співи» русалок: «Вони, кажуть, ходять разом, в Русальний тиждень, ходять купаюця да й співають всякіх пісень».[1231] Зокрема, хрестоматійним став текст, добре відомий на теренах етнографічної Волині, у якому звучить виразна вказівка на походження русалок:

— «Чула шось, шо «Ух, ух, солом’яний дух», — циї, коториї вмершиї, шось говорили».[1232]

— «Ух! / Солом’яний дух! / Мене мати породила, / Нехрищану положила». То так до них не можна було казати, бо залоскочуть».[1233]

— «Моя тьотка казала, шо пшеницю полола в полі, то бігли вони межею. Кричали: «Гух, гух, гух! / Соломняний дух! / Мене мати породила, / В вінці на лавці положила».[1234]

Цей же мотив актуалізується і в інших піснях русалок:

— «Бог їх знає, із чогó вони. Ну, русалок багато було. Я знаю, як я ше в школу ходила, з нашого села да сєм кілóметров в Дорогинку я ходила. Дак іти лісом. Дак оце на Тройцу боялиса йти. Бо русáвки по дубах. Да колишуцця і кажуть: «Яка мати породила, така й одходила…» Таке. Дак ми тікали лісом як нас є. І це ми бачили цих русалок. Це не то шо там хтось казав, а ми бачили. Отака, як птіца. Коси розпущені. Длінне понадівают. Ото наче-то звірі ходят. Ну, як дівчина вона. Гарна така, як ця… На дубах. На ліпі, на дубах. Це на Черніговщині».[1235]

— «Казали, співав один, шо: Ти нас, мамо, повикидала і думала, / Шо ми не діти. / А ми на тім світи — / Як усі гинші діти».[1236]

Оригінальну пісню русалки виявлено на Чорнобильщині: «Колісь моя покойна баба розказувала, шо, каже… На Русалний тиждєнь в’обше нічого нє роблять. А йна пошла проса полоть. У рóві, там в нас ровí булі. І, каже, так уже пріморíло, шо хочу полєжáть. І, каже, лє´гла, ну, мо’, задремала. Колі, каже, чую: «Була в мéнє бочка круп, / Та й сєдзіць цєща да всє — хруп. / Да колі б жóва да здорова, / Да тиє крупи помолола». «Дак я, — каже, — як ісхопілась — так токо, ка’, вє´тьор шугнýв».[1237]

Інший текст актуалізує сприйняття русалок як утоплениць: «Так люде казали, до й я так вам кажу, шо це русалки. А шо воно за русалки? Ну, це, казали… а-а… колись казали — прієхав дєд ловити рибу. В той день. А вони ловіли внóчи. Там собє і ловіли, і варіли, і все, і вже назавтре. Прієхав — нема. Нема никого і нема никого. От вон седєв-седєв, а потом здумав — а, це ж сьогодні Русáлкі. Так не попрієжжали рибалкі. От вон зобравс да… — це моє хрещеної батько… — да хотєв єхат уже додому. Коли чує — по рєцці — отак спєвают, плещут, да ше й співают: «Гуляй, доню, / Пока гуляєцци, / А як горе йм’єцци, / До гульня мінецци». Ото я ше вспомніла, шо дєд таке казав. Оце русалки тиє. Ну, дє´вки. Вон бачив, шо дєвки».[1238]

Зазвичай русалки висловлюють певні застороги, яких потрібно дотримуватися людям:

— «До колісь же ходілі, кажуть, русáлкі. Колісь, казалі, бачилі. Вони вже зберуцца, і сповалі ж пєсні тіє русалкі. Як це ж… «Не мий ноги ногою, / Не сєй муки над дежою / І не три солі на престолі, / Бо велікій грєх» (Ну, николі не сєялі над дежою. Сєєш же в ночóвкі… Мо’, воно й грєх який, Бог його знає.)».[1239]

— «Бачили люде… шось там балакає собі, шо не сій муки на діжку і не три ноги об ніжку… В нас муку у ночвах сіють».[1240]

— «Не мий ноги об ніжку і не сій муки над діжку», — таке шось казали».[1241]

— «То я так раз корови пасла, років вісімнадцять вже… Коси розпустила, і плаття біле, і ше собі приспєвувала якось: «Не три ножка об ножку — / Бо грішка; / Не сій муки над миску — / Бо грішка». Лякала така, то така русалка була. То ше баба наша таку пісню співала. А муку тільки на ночовочки чогось можна було сіяти».[1242]

— «В нас одна жиінка стара росказувала, шо над риічкою, да ішло цíла талая´, да співали: «Не миій ниіжка об ниіжку / І не сиій мукиі на диіжку». Да ходили, ка’е, ходили понад річкою, да пошли в воду».[1243]

— «В межáх вони бігали і співали: «Не мий ніжка в ніжку, / Не сій муки над діжку — / Бо буде грішка».[1244]

— «Ми сповали біля жита, як вона ходить, бо ж колись між була. О. «Ходит русалка по межи, нижка в нижку б’є. Не сій, мати, на діжку муки, бо буде гріх: і хліб не вдаєцця, і русалци не поведецця». О, то так сповали. «Не сій, мати, на діжку муки, бо не буде хліб удаватись, не буде русалци подаватися». Ну, може, вам хто молидший засповає… Як то ми сповали:

— «А, гето ото кажуть! Ну, я от гето… то така приказка, шо то так не годиться, а може, воно й до русалок… «Не мий нога об ногу / І не рубай дров об порогу». Бо єсть так, шо дітки родяться — то біз пальців, то шо…»[1246]

— «Ну, якось є така приказка, якось: «Не мий нога ногою, / Не сій муки на дежу, / Бо я Богові скажу…» Шось таке є. О, я таке тоже чула. Ну, я вже підзабула».[1247]

У чотирьох «піснях русалок» із Західного Полісся, які опублікував Віктор Давидюк, звучать такі заборони, як «не сядай на дижі», «не ходи по межі», «не ступай нижка в нижку», «не став діжка на діжку», «не миси хліба без запаски», «не кидай печі без запалки», «не мий ніжка об ніжку» та «не сій муки на діжку». В одній із цих пісень звучить мотивація заборон — «бо Бог невеличкий».[1253] У цьому «божку» дослідник не вповні вмотивовано бачить ледь не Велеса, а вже напевно — «хатнього божка хованця, годованця, дідька», котрий «може сидіти на діжі, спати на межі, тертися біля ніг, грітися коло печі, а найголовніше — дбати про врожай».[1254]

Безпосередній зв’язок із русалками вбачається лише у двох заборонах: проклинати дочку-одиначку (за уявленнями білорусів, русалками стають прокляті батьками дівчата, котрі не заслужили за життя прощення[1255]) і мити ногу об ногу (подекуди вірять, ніби «не мо[ж]на нога ’б ногу мити, бо то колись нам казали, шо то ’бмиваєш свую пару»,[1256] а це перегукується з віруванням про те, що русалками стають незаміжні дівчата). Такий зв’язок можна припустити ще в кількох заборонах: не ходити межами (по заміжках між житами ходять русалки й можуть забрати до себе); не лишати піч без «запалки» (залишене в печі полінце вважають кладочкою для душі на той світ, тож душа того, хто не дотримується заборони, не зможе перейти в потойбіччя й ходитиме на цім світі русалкою); не ходити нога в ногу (вервечкою ходять русалки). У разі недотримання регламентованих норм порушники ризикували стати русалками. «Бо станеш русалкою», — застерігають і в одній із «русалчиних» пісень з Овруччини, яку зафіксував Ярослав Гарасим.[1257]

Деякі заборони є традиційними для духовної культури українців загалом, безвідносно до русалок. Лишити піч без «запалки» («голою») не годиться, бо це може призвести до неврожаю. Межами, як вважають на Поліссі, ходять не лише русалки, а й «нечистий», тож ходити, а тим паче сідати чи лягати на заміжку для людини небезпечно. Ступати за кимось нога в ногу не годиться, «бо то сміх», як сказано в пісні, а водночас: «Як ступиш на чужий слід, то будуть боліти ноги».[1258]

Багато перелічених у піснях заборон має практичне обґрунтування. Борошна не сіяли над діжкою, «бо буде хліб не вдаватись»: складно було визначити пропорції борошна й води. Води з дійниці не п’ють: дійниця призначена тільки під молоко. Добре помити ноги можна лише руками. Місячи тісто без запаски, вимастиш одяг. Не можна краяти на два боки хліб — черствітиме. Це нагадування живим, що є гріх, а що ні; як годиться робити, а як не годиться, — спонукання виконувати так званий «кодекс умовностей», чинити «по-людськи», — наближує русалок як душ померлих до таких демонологічних персонажів, як домовик чи «дєди».

Щодо місць, де найчастіше бачили русалок, то в більшості випадків таким локусом є жито:

— «Якісь дивчєта по житиі ходят, то то русалки».[1259]

— «Колись русалки, як жето квітує, ходять по жети, поберуца за руки і танцують».[1260]

— «Говорили, смієлис, шо якісь русáлки з жита виходили».[1261]

— «А русáлки, казали, шо колися по житу бігали і детей лякали».[1262]

— «Русавкó — гето як діти бігають да жито помнуть, до кажуть, шо як русавкó».[1263]

— «Колись в старовину, мати росказувала, люди бачили русалок. То в житиі вони».[1264]

— «Моя свекруха казала, шо йшла. Така спека була, то вона йшла кудись і, каже: «Йду — і так жито волнами. Я дивлюся: три дівчинки несли на коромислі воду». Каже: «Я постояла, постояла, а вони по житі, — каже, — не побачила, де поділись».[1265]

Нерідко конкретизують, що русалки ходили не в самому житі, а по межах у житах:

— «Бачили люде, це ше не такі, як я, хоця й я вже в літах: ходе поміж межи, — шо оце ваше поле, а це моє, — а вона йде межею і шось там балакає собі, шо не сій муки на діжку і не три ноги об ніжку».[1266]

— «То вони по межах між житáми. Колись же межі були широкі».[1267]

— «Кажуть, вона по межі ходить».[1268]

Там, де ходила русалка, «не значить», «сліда нема ніде» — жита русалки не толочать, адже це духи. Подекуди стверджують, що русалки «бєгают, і поплюют таке по житі, слину таку покидают. Біла слина — чорний колос. [Шкоди від неї] не було, але вона недобра, та слина».[1269] Окрім жита, русалок нібито зустрічали в гречці, льоні, просі, луговій траві, на стіжках.

Дещо рідше локусами русалок населення Середнього Полісся вважає ліс, річку та кладовище.

У лісі русалки, іноді сміючись, гойдаються на гіллі (частотний варіант), ходять по бурелому чи просто по хащах. Часом же бачили, як «ціла талая´» русалок блукала понад річкою, а потім зайшла у воду. Зрідка стверджують, що русалки виходять із води й танцюють біля жита: «Русáлкі колісь люди бачилі. То вони в воді. Бачилі, шо вийдут з води да й танцуют коло жита».[1270] Іноді ж, навпаки, говорять, що вони з жита йдуть до річки: «З жита колись виходили, по берогах».[1271]

Найлогічнішим з огляду на походження русалок є варіант із кладовищем. Нерідко бачили, як «русалки бєгают на мóгилках».[1272] Також спостерігали, як вони гойдалися, переважуючись через хрест: «Ідем з церкви, заходим на клáдбіща. Як уже виходити із мóгілок, а воно тако: одна — на хрест, да тако переважуєця, в таком білом, да друга тако — переважуєця».[1273] Так само русалки гойдаються в пустках, переважуючись через бáлки: «А там сарай такий стояв. Там нихто ничо’ не робив. І мені увиділось — я, може, метров підісят була, — одна така женщина чи дівчина в бєлом на балках гойдаєця».[1274]

Можна почути свідчення, що русалки заходили в село й навіть у хату, а також що вони «ускрозь живуть»,[1275] «у воді вони бувают, в лєси, в житі, кругом».[1276]

Вважають, що русалки не можуть переходити через дорогу: «А вже вона на дорогу не пíде, вже вона через дорогу не перéйде, та росáлка. Їй не положено переходити через дорогу».[1277] Схожі уявлення про те, що вони не можуть перейти межу, побутують у Білорусі: «Черезъ межу ёны ни пиряскочуць, бо высоко, а ўдоль межи догоняць».[1278]

Нездоланною перепоною для русалок є річка: «А сусідки баба бачила, шо батько косив, а вона да неслá їсти. Якраз було кала річки, а вони там збиралиса і гуляли вельмо (дуже — В. Г.). Але то всі не бачитимуть гетаго, такеє. І як вони її побачили, так вони за єю стали бігти, а вона — там кладка була — і вона на ту кладку, і вони там пристановилиса. І каже [русалка до неї]: «О, щастє твоє, шо ти туда забігла».[1279]

Звідки русалки з’являються й куди зникають наприкінці Русального тижня, респонденти часто не можуть пояснити: «А хто ж його знає: чи вони виходять з землі, чи вони де з тієї сторони. А хто ж їх знає, де вони діваються: чи вона пушла, чи полетіла».[1280] Дехто вірить, що вони виходять із жита: «Із жита виходять, а потом назад ідуть у жито».[1281]

У випадках, якщо русалками вважають утоплеників, побутує версія про те, що «русалки з води виходили». Це уявлення навіть може бути мотивоване: «Помилася, чистенька, заходить вона в гості. Тільки з води [приходили]. Вони должні прийти чистії, передітиї».[1282]

Нерідко респонденти вказують на божествене втручання:

— «Ідуть, куди їм Бог указує дорогу».[1283]

— «То, може, з неба де їх Господь присилає. А потім звідки вони прийшли, туди йдуть».[1284]

— «Вони у раю, їх Господь посилає».[1285]

— «Так Бог посилає їх. То їм так Бог добре дає».[1286]

Водночас трапляється й найбільш логічно сподівана версія, що русалки виходять із кладовища й туди ж потім ідуть:

— «Так пояснювали нам нашиї старики, шо то віходили русалки з могілок. Просто віходили, як то кажуть, із тогó світу. А по якій статті, ми геть вам не поя´снимо сьогó».[1287]

— «Кажуть, росалочки в суботу ж, на поміналну, вже одслужили і, каже, росалочки розбігаюцця вже та’к би в той день. По жітах… таке вже та’к би по жітах. Ну, тиждень же ж вже віходить, шо вже вони тиждень, тиї росалочки. А тоді назад вже йдуть… Чи на нібіса, чи куди… Бог їх знає, де вони… Ну, чи на моглиці. То ж говорать таке. То ж ніхто не бачив, ну але ж в опісанії все ж воно є».[1288]

Одну з найбільш колоритних бувальщин про те, як русалки наприкінці Русального тижня поверталися на кладовище, зафіксовано на Камінь-Каширщині: «Вот те було… Дядько їде, дивиться: ох, Боже!.. — кладбище сє´є… — таких. А вони такими… і убрáниє, в венках, і в вéлянах, тілько багато, аж сє´є. А я, каже, застав. Вже вони всі собралися, Русалний той тиждень кончається… Ото мій рідний дядько розказував, як він бачив. І, каже, гет мóгилки засє´ялися, вони всі пришли до кладбища. Ох, я, ка’, стою, а в менé дибом волосся стає, шо ж то такоє того?.. Я, ка’, трохи туди та’ як то пудийшов-пудийшов, назад здався, а вони, каже, всі за ’дним, та’, як то мурахó — тонь… тонь… — і гет пуд землю, пуд землю, і пушли, і пушли… Но, каже, таке всі красіве вирéдяне (виряджене — В. Г.), а мóгилки ’дразу засє´яли всі. Да, всі красіве… хто — вéлян, о, дівчата замуж не вийшли, і хлопци з квітками. Ето хто нежонатий вмирає… бо ж причіпляют квітку, дівчина— веляна, і каже — геть такі в велянови, і з квітами, і того… а вже старейкіх — як наредіш, так усі… О, каже, тако, та’, як тунель, ’дна за ’дним — ж-жик, ж-жик, і пашлі, і пашлі, і пашлі… Він бачив… скільки то років, ну, нам розказував, буде двадцять років, як він розказував. Ну, на кладбіщі, каля кладбіща [бачив] русалки, як уже [вони] прийшли [на кладовище], вже вони походили [той тиждень по землі]. Він їх бачив. Як уходили у кладбіще, о. Тих русалок. [То вони] з покойнікув. О, — молодий, і старий, — і всі виходять, бо на Трійцю робиш службу, то ж поминаєш їх, то ж нихто на кладбище не йде, бо їх там никого нимає, вони всі пошли по житах. В нас було — йшов чоловік, та й шось запознився, ішов… А жита по сій стороні сіяни… Геть — дівчина в лєнтах, і вона так по житові… То як він бачив, він ’дразу посивíв, так злякався. А вона так іде, так лєнти розкладаються, а жито їй так і сіяє. Вони, русалки, добри всі тиї люди, шо йдут. Ведьмарó, вéшалники, знахорí туди не йдут. Тиї ні, тих не приймає Бог. Вони ні».[1289]

Часом з’яви русалок, як переважно вважають, є весь Русальний тиждень — від Трійці до «Розирг»:

— «Це тільки тиждень вони ходили, а куда дівались — невідомо».[1290]

— «То толькі Тройца — столькі їм жіть, а далі вони тіряють силу. То їм Бог так дав. Розигри — це вроді як розходяца русáлкі».[1291]

— «Потім зникають: от біліє — і вже не побачиш».[1292]

— «Русалний тиждень пирід Трійцою. Ни можня той тиждень виходити до поля, до жита, бо русалка може налякати, так казали».[1293]

— «Русалний тиждень послє Тройци — не мо[ж]на в жито йти, бо русáлки пу житиі ходять».[1294]

— «Росáлки в Росáлний тиждень ходят, після Трійці».[1295]

— «Перед Трийцьою в нас є Русальний тиждень, посля Трийці ні — перед Трийцьою; то старі люди казали: «Не піду на поле, бо побачу русалку».[1296]

У понеділок після Русального тижня справляли Проводó, «проводілі русалок», Розирги. Ця традиція характерна для східної частини Середнього й для Східного Полісся. У цей день носили на кладовища вінки й співали русальних пісень. Проводи русалок за село чи на кладовище зазвичай супроводжувалися паленням вогнищ: «В понедєлок уже в’ють венки, о, і шо… в нас село, ну невелічке — начинає од краю, і йдуть отак, шаров, може, по три-чотири. Село — нема нікого: ні дзетей, ні старих, — хто токі може — всі йдуть. І в нас за селом (називалос — Боровіца) — том ложилі ловжа велікого, запалювалі, і туда все село йшло за село. Спєвалі пє´сні всякіє — русальниє, і такі. Русальниє в основном — туда, а назад уже — якіє вже, всякіє пє´сні. Проводзілі так оце вже русалок. Це вже на… через тиждзень проводілі русалок. В нас дуже красіво проводілі. Ловж — це галлє´ такого, сухе. Ну, велікого-велікого ложілі. Така була мода, шо вже лавжа — мі спакойна йдом. Дзєті наносять, і всьо, й ажидаюць… А мі вже… вже ждуць, пакамісць мі підходзім, тоді вже в’ни розпалююць, і йон гарить, і там уже і куряцца, й спєвають, і…»[1297]

Вінками на кладовищі клечали могили:

— «Проводілі, це на Тройцу в понедєлок. Як Тройца мінає вже, дак у понедєлок проводілі русалок в нас. Ішлі на кладьбіща… тоди ж… не було ще таких украшенійов, отак як тепер штучних, а так ішлі на поле, рвалі цвєткі да робілі вєночкі да ішлі на кладбіща да на хрестікі чеплялі. Провода. І Розиргі — казалі. Всє, хто желав, оце йшлі на кладбіща да казалі: «Русалок проводімо».[1298]

— «А проводили, оце як Троєчний… оце Тройца заходить, це щитають Троєчний тиждень. А тоді вже в понеділок — плетемó вінки з волошок, і це несемó на мóгилки русалкі. Русалкам. Як проводили на могилки, дак казали «Розигри», да. На мóгилки носили да по родні на хрести чепляли. Оце туди».[1299]

Подекуди вінки чіпляли лише молодим, а надмогильні хрести старших за віком людей уквітчували букетами:

— «Це як молодий — вєнка треба йому надєт, а старий — пучечка, або й квєточок покидаєш. На Розирги».[1300]

— «Розирги щиталоса у понедєлок. Тоди вже ми на мóгилкі несем. Вже те… волошкі — знаєш шо таке. От ми йшли, малиє ж були, старіє ж на роботі, а це дєтвора вже ж, зранку собіраємос, ідем по житах і рвемо волошку. І приносим додому, венки робім, пучки такіє в’яжемо, а тоди вже вечором так у ту пору йдемо на могилкі. Проводит русалкі, це щиталос. В понедєлок. Проводили русалкі. На мóгилкі брали багато. Це од роднє завісіло. Вберемок несеш. Це ж на хрест треба на кажний пов’єсити. Ну, так на хрест — два пучкі вєшаєм. А як молоде яке помре— дак вєнка вже плетем, напрімєр, як молода людина. А бабі й дєду вєшали пучкі».[1301]

Лише в с. Мусійки зафіксовано варіант, коли вінки для русалок пускали на воду: «Ну, от при Проводах, як уже провожають русалки, дівчата віночки такі в’ють, ідуть десь до броду, пускають тії віночки — то наче для русалок».[1302]

Вінки зазвичай плели з осики. Під час Проводів вінки могли кидати у вогнище, однак один обов’язково приносили додому й кидали на капусту:

— «Одногó венка кóдаєш, а одногó береш несеш додому (і боїшси, шоб русалка тебе там ззаді не поймала), і приносіш на капусту ложіш. Два. Обезатєльно два. [Одного] кíдаєш на огонь, а тогó вже несеш додому. А венкі— в нас була осина така, так із осіни з гóллячок рабілі венкі. Дуже красівіє. І квєткі там, якіє вже є в каждого, стрóкалі у веночок тей. От капусту посадити, дак тако вєночка на ту капусту вже надєє´ш. І тей вєночок лєжиць, покамість і капусту копать».[1303]

— «А русалкі уже — спєвають пєсні всякіє, як русалкі праводзім. Хаділі на сáміє кладбіща. Там агонь здоровенний уже наложать перед кладбіщем, а потом переплигуйом через агонь. Цвєти, венкі… Це венкі кíдалі вгóру, на агонь кíдалі. А потом уже і додому йдем. Ну, того венка… То ж на головє ж йон… А патом його пудкідайош, пудкідайош — і пашов додому. І на агонь кíдалі венкі. Шоб пагарєлі. А нє — дак додому нєсуть, а потом на капусту ложать, шоб гусєнь нє єла капусти».[1304]

— «Русалкі калісь булі… Казалі, русалкі… Як уже праводілі, дак вєнкі плєлі. Толькі с асіни. С асіни. Ну, дєраво таке, асіна. Плєлі. І то вже як праведуть увечарі там… і ’гонь кладуць, і гуляюць, панадє´юць тиє вєнкі, ідом із поля, вєнкі паробім, і то з тимі вєнкамі пате… Кала мóгілок хаділі, там плигáлі чераз агонь із цим ми всє. Спєвалі якісь пєснє, я вже забулас. І тади увєчері, як догуляєш, ідом — і на капусту клалі. Шоб наче капуста… шоб нішо нє нападало, чі шо».[1305]

— «Раньчей проводілі русалак. Із асіни ламалі гóлькі, плєлі вєнкі. І цє на Русальний тіжджєнь, в понєдєлак надєвалі на голави тіє веєнкі, хлопци палілі на кладьбіщах куля´, переплигáлі через тей агонь, а потом насілі тіє вєнкі на капусту, дє в кого горóди. Оцє такє рабілі у нас. А русалкі в нас дуже гарно праводілі раньчей, дак уже скулькі год пройшло…»[1306]

В одному з варіантів молодь приносила додому гілля дуба й кидала на огірки: «Це молодіє брали веночки із волошок, положімо на могіли. Уже ідут із кладьбіщ, до це вже берут дуба рвуть, застиркують… дуба голлє — застиркують за спинý і в городі стиркают, де огурочкі. Шоб були тверді огурочкі (сміється — В. Г.)».[1307]

Подекуди брали на кладовище сухий май, яким була прикрашена хата на Трійцю: «Ну, в нас оце Клéньчата субота, Трійця, так, а потом, оце вже проводили русалок — через тиждень, на слєдуючий понедєлок, ми проводили русалки. Ото брали клення вже знімали, вже все з хати викідали… Ну так — за сарай ложили… Я вже вам не скажу, вже це ж таке… А татарку тоже скручували, десь там застиркували, но для чого — я вам не скажу. Потом вона десь діваєцця сама. І то вже ми пучок там — клення, татарку, і нєскоко гіллячок клення, букет із цвєтов — і йшли ми на кладбіща, проводили русалок. І то обізатєльно туди ми цвєти носили, ставили, так. Ну, то ж уже на Паску там обєдали, все приготовляли, а на Трійцу — ні. На Проводи. Це тільки носили цвєти. І цвєти ломали, і цьо ж клення з хати брали там… ну, скіки… то дєти там — скіки понесут, скіки захватит. І то по дорозі кидали там аж до саміх кладбіщ. Це русалок проводіли. Ну так — те, шо я знаю. І цвєти, й клення. З хати віносили його. Да, сухе все ми з хати віносили. І на кладьбіща носили […] Оце ми русалок проводимо. Розигри сьо називають».[1308]

Трапляється традиція роздавати на кладовищі «запростибіг» за померлі душі: «В понедєлок уже проводім русалок. На кладзьбіща ходілі, венкі плелі колісь дома, я знаю. Ну, цвєти несем. І несем таке… Печення, канхвети, — то роздаєм ще на кладьбіщах. Як проводить уже русалок у понедєлок. Як уже тиждень одбув сьой — уже в понедєлок — Проводá в нас щитаюцця. І роздавалі — то ж дєткі бєгалі. Дєткам. Ну, і взрослим. То Проводи — то проводзім мертвих душ уже. То вони на землє ходзілі, а то вже — тих, хто заслужив… Я ше знаю, колісь іще, мо’, я мала була, то ця, Олю… Бýлоччина Леся, на мóгилках у нас, на кладьбіщах — воділа хоровод между могіламі і сповалі вони. То шо вони там сповалі — то ти мене сьо’дні питай… Да, на Проводи».[1309]

Згадують також і про поминальну трапезу безпосередньо на Проводи русалок чи вже після них удома:

— «Це в нас колись Тройцу то проводилі. На кладьбіще ішлі. Старіє йдут до ’бєда. Там, несут зелень, траву ту, наче називаєцця шовкова, м’яту, — ну, разне. Вони до ’бєда тамечка гуляють. Потом розстілають на всьо кладьбіще тиє… скатєрки, і всє, ’обшем, обєдают. Повбєдали, розойшлиса, а, напримєр, я тоди ще молода була, — а мі, молодь, до вечора на роботі, а увечері вже, перед корóвамі, як ідут з паші, мі йдéмо із цвєтамі, з усєма тоже. Мі вже там не ємо — квє´ткі положімо: й м’яту, й траву — усяке зєллє. Положімо і йдéмо з пєснямі аж додому. Туда ми ішли, не спєвали. А студава вже йшли, спєвали. Ну, тіє ж спєвали… усякіє».[1310]

— «Після Трійці, у понеділок, через тиждень, Розирги справляли. Пили гарелку, танці справляли»[1311]

— «А тоди вже дома — старіє з роботи приходят да вже устроюют проводó такіє вже гарніє. І гарєлку п’ют, і…»[1312]

Під час повернення з кладовища хлопці, вочевидь, щоб викликати дощі, намагалися пообливати дівчат водою:

— «А патом уже, як назад бєжиш, дак па’блівають і вадою — усього бувало. Ну, хлопці ж уже. Хто з кладьбіщ ідє».[1313]

— «Патом уже, як назад бєжиш, дак па’блівають і вадою усього бувало. Ну, хлопці ж уже. Хто з кладьбіщ ідє. І спєвають же ж. Це ж туди праводять, дак спєвають, і назад уже втєкають уже, хто кудою».[1314]

— «Хлопци обливалі, а ми маліє булі — до нас поймуть (спіймають — В. Г.), шо водою? Мо’, на кого й лінýть де хто води».[1315]

Є свідчення, що й самі Проводи русалок були спрямовані на викликання дощу:

— «Русáлки праводять через нєдєлю, послє аж Тройци, тади вже Троєшний тиждень кончаєцца вже ж, і тади вже вікідалі… В панедєлок, да. Я знаю, шо тади вже, паслєдній тиждєнь, дак проводілі, да збіраліся, да русалкі, хаділі да над рєчкаю, як дащу нє було, дак спєвалі пєсні, дак дощ пуйдє тади вже ж… В нас же рєчка була, в нас же це ж… йшла од Прип’яці в нас, з Чорнобиля, рєчка така… Дак там спєвалі. Як дащу нєма, дак хаділі, збіралісь усє чіста маладіци, і всі, — там спєвалі на том… Ну, песні спєвалі: «Провєду русалачку аж на бор, / а сама вернус в татков двор». Вже ж русалачку…»[1316]

— «Після Трійці проводять русалок у понеділок. В понеділок повинен пройти дощ. О. Носили на кладовище… плели вінки, о, і носили на кладовище. І вішали на хрести. Вінки із польових квітів плели дівчата. І просили, шоб… якшо не було дощу, просили, шоб пішов дощ. Зверталися до Бога. Ну, як який рік. Коли був дощ, а коли не було».[1317]

Подекуди, заквітчавши могили, люди чимдуж утікали додому, «щоб русалки не пойняли» (не зловили): «Русáлкі колісь, я мала була, до бєгалі, проводілі на мóгилки. Як ідуть уже на мóгилки — Господі! — гармошка грає, хлопци, дє´вкі йдуть, венков несут, сповають… Да до мóгилок, вєнкі вєшають на те… покóдалі тиє венкі, а студова — до хто як летіть. Тиє старшиє, до ше такіх, як ми, настрáшать, да хто знає кудою бежиш. Бежать бегóм, хто кого віпередить, шоб русалка не пойнялá. Бо, я знаю, мі маліє були, дак побежимо туди, на мóгилки, да вони вже бежуть, а ми стараємос попéред, шоб русалкі не пойнялó. Повєсім хутченько на могилку, на чию вже там, да й утекалі. Я вже знала, де дєд із бабою, дак я туди все носила. Вєночкі з волошок. З волошок або тіє… подуванчики… і такіє веночки носілі. На Тройцу Проводó. Ото тиждень Тройци прóйде, а тоди на Проводó вже в понеделок».[1318]

Органічною складовою Проводів русалок були русальні пісні. Зазвичай співали пісню «Проведу русалочки» у різних варіаціях: «Проведу я русалочку» — це як кругóм три рáзи обходили кладьбіща. Кругóм. А уже це ми проспевали три рáзи, а потому ідемо додому споваєм, з песнямі. І по компаніям гуляєм. Вже вечером.

І так одноєю [піснею] кругóм три рáзи обходили кладьбіща. А йдем додому вже, з кладьбіщ війдєм, споваємо вже усє».[1319]

Під «проводами до бору», очевидно, треба розуміти проводи на кладовище. На це ж указує згадка про могилу («ямку»).

Трапляються й дещо відмінні варіанти пісень:

У цій пісні йдеться про відхід русалки зі світу живих. Вона зникає не одразу, а поступово, як марево, і нарешті розсипається по траві росою.

Низку русальних пісень, здебільшого з «Рукописного збірника» Пантелеймона Куліша, опубліковано в матеріалах Павла Чубинського. Серед них одна з найвідоміших — з мотивом загадок, які нібито русалка загадує під час зустрічі:

Схожі пісні можна записати й у наш час, хоча про їхню належність до русальних говорить лише згадка про «дівку-семилітку», що відображає уявлення про походження русалок:

Ще одна відома русальна пісня зі збірника П. Куліша — про те, як русалка просить собі одягу:

У цій пісні бачимо відображення уявлень про те, що місцем перебування русалок є дерева, що русалками стають дівчата або жінки й що на Русальний тиждень русалкам потрібно було вивішувати одяг.

Є й інші, порівняно менш відомі русальні пісні (у деяких із них про русалок навіть не згадано). Зокрема, низку таких записів опубліковано у виданні «Календарно-обрядові пісні».[1334]

Про популярність русалок як одного з найколоритніших демонологічних персонажів найкраще свідчать нібито «русальні» пісні, очевидно, авторського походження, які спорадично побутують в окремих районах Полісся й Волині. Для прикладу подамо одну з них, яку склала талановита виконавиця фольклору із с. Старих Коней Зарічненського району:

За словами Наталії Никифорівни, учасниці відомого далеко поза межами Рівненщини фольклорного гурту, «все приїжджають та й питають за ті русальні пісні, то я їм і склала».

Окрім Русального тижня, появу русалок пов’язують із росою, житом, цвітінням волошок у житах, жнивами:

— «Коло жнив, як роса ходить».[1336]

— «Як жито квітує (ну, вони ж тоді і ходять), то не можна на поле йти, бо налякати може,[1337] «Коли жито начинає квітувати».[1338]

— «Колись казали, як я була малая, казали, шо в жито не йди, бо квітує жито, і Русальний тиждень— то там русалкі».[1339]

— «То колись було мені мама розказувала моя, шо є такий тиждень Русальний, да квітує жито…»,[1340] «Єк жито вже велике».[1341]

— «То літом вони, поки жито».[1342]

— «У житиі бачили, в серпні десь».[1343]

— «То поки жито, то вони ходять».[1344]

— «Коли волошка в житі цвіте».[1345]

— «Просля Трійци вони, у жнива».[1346]

— «У жніва».[1347]

— «Кажуть, шо, мол, в жнива в житі русалки ходять».[1348]

— «Це в жнива так, тоді ж і Русальний тиждень, в Петрівку».[1349]

Трапляються варіанти, що пов’язують русалок зі святом Івана Купала:

— «А це все на Івана Купала. Може, й на Тройцу, і на Тройцу так кажуть».[1350]

— «Це як вже Іван Купайло, да вони будто вмирають. Ото вже вінки на воду — вони виходять».[1351]

— «Ну це на Івана Купала русалкó. Я знаю… я сево… вілó венок, неслó на рєчку, співали. І тодє той вєнок кóдають у рєчку, вєн пливе, а всє сопровождающі бєжать, шоб нихто задній не був. Ну це, значить, росалка його утопить».[1352]

— «Од Трійці до Івана».[1353]

— «Ну, ето вони перед Купайлом, перед Іваном Купалним, бігали по житові».[1354]

— «В нас говорать, шо вони на ріці не сидять, та в житах ходять найбільш, покіль жито, ходять. То найбільш на Івана Купала. На Івана Купала і на Трійцу першого дня, в неділю — ето вреднії дуже дні, купатися не можна».[1355]

— «Русалки — це з шостого на сьоме [липня] ходять.[1356]

— «Перед Купайлом ни ходити в жито ни мо[ж]на було, бо русалки залоскочут».[1357]

— «І вона з волошки веночки плете і ходить — послє Трійци Розирги, неділя послє Трійци, і вона ходить до Купалного Івана. То на ті Розирги розігрвалоса літо з весною: весна одиходить, а літо приходить».[1358]

Іноді появу русалок співвідносять зі ще пізнішими датами — днями Петра, Іллі, а то й Успіння:

— «Од Трійці до Петра, де ліс».[1359]

— «Як прошов вже Іван Купальний да прошла Іллє — то не купайтеса, бо то вже послє Ллі русалки купаюца, то купатись не можна було, йти у воду не можна було, бо каже, як зáйдеш у воду, то можуть забрати, — русáлки очі позаливають, і не вийдете з води. Ето вже вони купаюца аж до Сплéння, Успенія Божої Матері, 28 серпня, три неділі».[1360]

Згідно з поширеним серед поліщуків звичаєм, зажинати годилося до Петра, навіть якщо жито нестигле. На Камінь-Каширщині зафіксовано відомості, які пов’язують цей звичай із русалками: «Жита вжнéмо хоч снопочок до Петрá. Кажут: будут русавкó ховатися тамка, змотувати будут».[1361]

Щодо часу доби, то зрідка стверджують, що русалки з’являються близько опівночі:

— «В Русальний тиждень ходили. Вони виходили тільки в дванацить годин ночі, кажуть таке, я не знаю».[1362]

— «Найбільше вони, кажуть, на Івана Купайлого в дванадцать годин ночи».[1363]

— «Буде приходити в час ночі, може, в два».[1364]

— «Ночию, вони толькі до трох часов ночі».[1365]

Окрім того, начебто можна було зустріти русалок у полуденну пору:

— «Вони на Трійцу виходят. На перший день Трійци. В дванадцать часов дня».[1366]

— «Літом в повдень страшно було ходити, бо з жита вони виходили: у вінках, у лєнтах».[1367]

— «То в двананцить годин дня або в час [на Русальному тижні] вони можуть перенять».[1368]

— «В Русальний тиждень [ходять], від одного часу до трьох».[1369]

У цьому вбачається вже окреслена паралель між русалками й «нечистою силою».

В окремих районах особливо шанують четвер після Трійці — так званий Сухий четвер (інші назви — Русалка, Русáлки, Вмерлих Трійца, Умерлих Трійца, Троїца померлих, Намска Трійца, Навська Трийца, Трійца покойніков), вважаючи його великим святом:

— «То ми празнуємо той день, не робимо нічого».[1370]

— «То в нас з обідами не ходили, то в Рокитнівському районі ходили. Але на мóгилки в той четвер то ходили».[1371]

— «Не робили: йшли на мóглици, і батюшка править».[1372]

— «То в кого, як от ще но рік умер, то йдут на кладбіща, помоляца».[1373]

— «Йшли на мóгилки, несли продукти, випивали, молилися».[1374]

— «Русáлки — гето посля Градової середи четвер — Русáлки, кажуть. Той день на мóгилки йдуть. Заносять шо-небудь, якусь кленину, в той четвер посля Трійци, затикають в могилу кльон».[1375]

У Сухий четвер, як подекуди вважають, русалки сушаться:

— «Сухий четвер, це… просто, Сухий четвер, шо кажут: русалки сушацца. Бо на цьом тижні, на Русалном, — як не сухо, а дóвжен дощ пройці. Покупаць їх. А тоді в четвер посушиць. Оце таке».[1376]

— «Сє Сухій чецьвєр на Русалном тижні. От — сушилі адєжу надварє старіє колісь люді. Казалі — Сухій чецьвєр — русалкі сушацца над беріг».[1377]

— «Сухий чацьвєр був. Русалкі сушетце, казалі, шо сушетце русалкі в чацвєр. Да, да-да».[1378]

Протягом усього Русального тижня чи лише в Сухий четвер «своїм» русалкам на Поліссі подекуди чіпляли одяг (на ранок він нібито виявлявся мокрим):

— «Для русалок там такево повешаєш, та й хай буде. Стареньке, вешали на штахети чи на мотузки. Нихто не бачив, не приходили, чи вдівався чи не вдівався, а вешаєш і кажеш: «Ой, хай буде і для русалки, бо їй тре’ вдітись, їй нема коли одежі там пошити чи зберегти, хай приходе та й бере вдіває». А тепер одежі хватає, та й на їх накидáєм».[1379]

— «В менé й чоловєк умер на Росáлку. Ну, на другий день. І се тут одна баба пришла до менé (Морозиха) і каже: «Ти шоб Росалного тижня, шоб ти в клуню виносила йому штани і сорочку». Ну то я тиє штани й ту сорочку як почепили… то вже сорочка порваласа, то я другу почепила. Ну все забуваюса полапать: кажуть, шо треба полапать — вона буде мокра вранци. Я все забуваюса, і сього року пройшло оньо. Бо кажуть, шо вон буде… бо вон ходить, і вон буде… зарóсюєтца, і шоб ти єму винесла. То я кажу: як почепили тиє його штани і сорочку, то сьо вже сорочка та порваласа… вже ж прошло — двадцать п’ятий рок… Ну там — у клуні тамеки [почепила]. Там сєно лежить. То тамеки та сорочка і тиє штани вóсять».[1380]

— «Це на Русалкі вєшают одежу у хаті. Шоб русалкі вже передевались. Отака — кровать, ускрозь кладут по стульях… Светнý ж ту таку (святкову — В. Г.), і смертéнну (приготовану на смерть — В. Г.) розложували».[1381]

— «Ну, Сухій четвер щитавса в той тиждень, до одежу пересушували всігда. Ну, вікідали одежу, шоб тогó… Ну, шоб русáлки носили. Хýсткі ж вівєшували да все ж на те. Отак у хаті кíдали. Беремо да шось… і хотя би і заре я беру там хусточок штук чотири розгóртаю на лице да ложу в хаті. Хотя і заре одо. Шоб русалки носили. А чи вони його носет чи не носет…»[1382]

Пересушування, перевітрювання одягу має й практичне спрямування: «В Сухий четвер вєшали одежу, шоб просихала, шоб моль не єла».[1383]

На Славутщині (етнографічна Волинь) одяг для русалок вивішували не в Сухий четвер, а на Розигри: «На Розигри дуже добре викидати сушити з скрині. То, кажуть, мерці в це вбираюцця, і дуже добре сушити (вони ж не вбираюцця, а дуже добре — бо мулі не буде). То Мартоха все викидала: «А, хай Марія вбираєцця», — каже (а в неї дочкá померла)».[1384]

З русалками упродовж Русального тижня пов’язують низку заборон. Насамперед, зрозуміло, остерігалися йти в ті місця, де можна було зустріти русалок, тобто до води, у поле, до лісу й на кладовище:

— «У нас колишніє люди, стариє такиє стариє, от, була така Тройца, вона ж не кажен раз в одне врем’є, от, вже ягоди, черница, в нас же там і лєс був… до по ягоди, нас страшілі, шо не йдєт, бо росáвки пріходет, от, дівчата йдут у лєс… росáвки… їх побачіте там… ну, прімерно, мі не бачіли їх, а вони так розказували».[1385]

— «До річки не можна йти, полоть не можна йти десь там на гря´дки, бо русалка залоскоче. Це так казали».[1386]

Також у цей тиждень не можна було спати вдень надворі чи в полі. Подекуди жартували, що хто спатиме вдень, на тому «русалки дрова будуть возити» — почуватиметься змученим:

— «Кажуть, шо не нада було спать на том тижні — возят дрова русалки. А я кажу: «А як я втомлюсь, — я кажу (сміється — В. Г.) — нехай возять, їм тоже зімовать треба». Да й засну в обєд. Ну. Оце ж спіш в обєд, а вони дрóва тобою возять. Собє на зіму. Так старіє казалі».[1387]

— «(Сміється. — В. Г.) Каже — нє нада спать лажіцця, бо русалкі будуть дрóва вазіть на вас, бо русалкі дров поповозять… А [все одно] спалі».[1388]

— «О´то вже як зáснеш, да прийде сусєдка: «Вже-е… русáлкі дров поповозілі…»

Вона в менé була стара така, сусєдка. А я з дє´тьми товчусь-товчусь да засну, до вона вже в хату ввійшла: «Вже вставай. Бо вже навозілі русалкі дров».[1389]

Частотним є варіант уявлень про те, що в такому разі русалка нібито «мешка натягне» (цілий рік людина ходитиме сонна):

— «Я помню, як пáсвіла коровó, то казали, не мона лягати спати. А де ж там — граємось, сидимо-сидимо, да й знов заснем, ну, на вепасе (на випасі — В. Г.). Не мона — ну, мов, шо росáлки… Ну, росалки, так як вже нас лякали, шо наложать мішка. А чи то правда?»[1390]

— «Надворі нє [не спали]. Каже: росалка мішка натєгне. (Сміється. — В. Г.). Каже, буде спати вельми хотітись. Рік».[1391]

— «На Зелені святá в’обще ни лягають, бо прóйде русалка да запічатає очи. І то в нас зрозпрє´жді віков не лягають. Ну, можеш не проснутися повєчно, амінь. Стараюцця не спати».[1392]

— «Не мона спати, казали. Русáвки очи позашивають, та й не бачитимеш».[1393]

— «В Русалний тиждень не можна спати лягати надворі, бо можé заснути і не встати, бо вони присиплєют, ду себé берут».[1394]

— «Мона було спати, тілько на поли не спати. Як вже шось робиш, шоб не лежєла, не спала. Не положено, — видно, русалки ходили».[1395]

Якщо хтось порушив заборону, треба було лягти спати й в обід на Розигри: «На Тройцу спав, — тобе росалка натягла мешка, і ти будеш цього року хотеть спать. Якшо спав, то в понеделок десь у дванадцать годин лягай спать, шоб тобє росалка назад стягла, шоб ти целий рок вже не спав, не хотев спать».[1396]

На Русальний тиждень не залишали дітей спати самих, щоб русалки не залоскотали: «Ну, то казали — детей треба не покідать саміх у хаті, як сплят. Шоб детей не кíдали самих. Малих. Шо треба, шоб всєґда, як спіт дитя, дак бут коло йогó. Бо можут залоскотат».[1397]

Побутувала також пов’язана з русалками (або й з душами померлих загалом) заборона на певні різновиди праці. Зокрема, на Русальний тиждень, або на три дні Трійці, або «поки жито квітує»:

1. Не підмащували печі:

— «Ото як на Русалном тижні печ подмазує, то, кажуть, обдеруть геть за ноч оце все. Не положено»,[1398] «замажеш росалці очи, то не буде бачить».[1399]

— «Позамазуваєш очи русалкáм»,[1400] «ніби тиє росавки позамазуєш».[1401]

— «Шпарá залєплювать не мо[ж]на. Ото ж в нас дерев’яниє хати — шпари, або в п’єцу — залєплювать не мо[ж]на. Бо худóбіна вродить калєку, або ти уродиш калєку, як є молода жонка в хаті. То одна жонка — це правда — каже, шо залеп’ю´ шпарá: і вечка вкотила двоє веченят — і задніци так як нема — так як залеп’яні…»[1402]

З глиною навіть не виходили надвір, вважаючи, що «той стоколос, чорне [в житі] буде».[1403] Перед «Троуйцою», як жито квітує, не обмащували хату знадвору в с. Лопатичах на Олевщині, «бо будуть порожні колоски».[1404]

2. Не мели й не мили в хаті, щоб русалки не залоскотали дитину: «Колись ходили русáлки. І вони, як цей Русáлочний тиждень, мерво робили в хаті. Три тих дні не можна було не местó хати, не мазат, не миіт, — ничого не можна було робит. Потому шо вони приходили, і єслі застанут дитя в колисці в хаті, так вони його залоскочували. Воно роготало, і дитя помирало».[1405]

3. Не купали дітей: «Купать не можна дитяти на Русалном тижні, бо русалки однесуть десь у корчі».[1406]

4. Не ходили в поле полоти:

— «Бо все всихати буде».[1407]

— «Капусту підгортали до Русального тижня. Бо [як на Русальний, то] головки не зав’яжуться. Головок не буде і поб’ють. Русалки поб’ють капусту. Тепер вже ’дходять, тиї ворожнества. Тепер нема вже того. Молодиї кажуть: то забобони все».[1408]

— «Після Трійці, кажуть, в город не можна йти нічого тамка садити, бо Росальний тиждень, — кажуть, не виросте».[1409]

В окремих районах особливо дотримувалися цієї заборони в середу (її називали Суха, або Градова середа). Водночас у Суху середу бажано було виривати бур’ян: «Гето посля Трійци — то Суха середа. Тоді будяки рвуть, на Суху середу, то будяки посохнуть».[1410] Дехто волів у Суху середу садити біб: «На Суху середу — шоб того… колись гряди копали, приготовляли, а на Суху середу садили біб, шоб всі стручечки сухі були. І на Суху середу не можна городити, бо дощ загородиш».[1411] Заборона на роботу в полі подекуди стосується лише «Розигр»: одна жінка нібито винесла тоді дитину в поле й почала працювати. Раптово знявся вітер, підхопив ту дитину, перекинув, пеленки зніс, що й не знайшли. «Николи не мо[ж]на в цей день робіть, бо це русалкі вже таке» — резюмувала респондент.[1412] Подекуди дозволялося полоти просо: «Казалі… ше моя мати, да й баба, то казала, шо десь пуд дубом бачіла. Льону не полют, тілько просо. А вона пошла льон полоть, і вона побачіла тих девчат, го, і я забуласа, яку вони пєсню спєвалі, тиє девчата. І вона, каже, так злякаласа крепко і втекла до хати. «Не мий нога об ногу, бо то грєх, — ка’, — бо то грєх…» Щє якось-то, алє я забуласа».[1413]

5. Не городилися й не садили тичкової квасолі (щоб не вбивати в землю кілки):

— «Городити не можна було, бо дощу не буде».[1414]

— «Городити не можна було в Русалницю. Дощ, кажуть, не буде йти. Тички тикати не можна було — колка забивати».[1415]

6. Оскільки «русáлка ходить», у Русальний тиждень не робили нічого з полотном: не просушували, не качали його, не стелили для вибілювання на росу по лугах, по «обміжках», «заміжках» (вузьких смугах землі між нивами). Якщо ж не дотриматися цієї заборони, русалки «покусают» («поїдят», «погризут», «поґлюют», «посічут», «дирочки пороблят», «подерут») полотно — «так як то зубами: там дирочки, там дирочки… так як то попрокусувано»; «накакают» на тканину; «походять» по ній — «такі сліди малейкі видно»:

— «На Русалницю полотна не можна білити, бо, кажуть, русалки походять по йому і буде сліди знати на полотні».[1416]

— «З полотном не робили нічого, бо русалки украдуть».[1417]

— «Не білили, бо очі заливаєш русалкам. Ну бо то Русавний тиждень, а вони ж з водою мають діло».[1418]

— «Бо русáвки ходят пу землі, та й не мо[ж]на рузстéлювати — упавало на льон — льон росте — а русавки пу полотні ходят — значить, льон повилягає, погниє. Вже той тиждень полотна не розстелювали».[1419]

— «І не стірали в Русальний тиждень, і полотна не білили — вóхор забере. Їдна жінка полотно застелила, то коли схопився вихор, то виніс те полотно стовпóм так як до неба. Дале-е-еко запер їй закрутив».[1420]

— «Казали, шо пулотна не мо[ж]на білити, бо русалка може забрати: прийти схопити да й понести».[1421]

7. Визолений одяг русалки нібито заберуть собі. Тож не золили одягу, «шоб русавци очей ни зазолити»,[1422] «буде дирковата одежа», «щоб русалкам золою не пахло»:

— «Все мені баба тоже розказувала. Шо золити… як то жлукто ставили, попіл сипали… Шо каже, цьой тиждень, от після Трійці, шоб, каже, не золили. Бо, каже, шо це полотняна одежа, вона буде дирковата. Дирки будуть робитися. Де зола буде попадати, там будуть дирки. Оце Русальний тиждень».[1423]

— «Плаття не золили. Троєчного тижня — не… не… Мо’, там хто стірав яку таку… Ну от, кажуть, не можна, шоб не пахла вже зола та їм. Бачте, колись же — у жлукто, да попелу насиплют туда, з дров перегарених, да кóп’ятку наллют, і було… Здоровшиє люди були, як заре. То плаття не золили».[1424]

8. Не прали, бо русалки «вкрадуть» чи «поб’ють одежу», «позаливаєш русалкам очі», «поб’єш прачем русалкам ноги»:

— «Прати не можна на Русалном тижні. Одна попрала — то всьо розирвали русалки».[1425]

— «В Русалний тиждень не можна стірати, бо вони одежу… повесиш, постіраєш платка, чи там одежу, чи шо, — вони поб’ют, самі дирки будут».[1426]

— «Казали, прати не можна на Русалнім тижні. Ну, теперка стірают, теперка гиньче праннє. А колися ж удежу берут тим… ну, то називався прач, такий деревляний, і б’ют. То казали, не мона на Русалнім тижні, бо пуб’ют русалкам ноги. Казали — на русалкó недобре. Ни мона прачем бити».[1427]

— «Одна мінє казала, шо пошла стірать на рєчку, дак пóдстілку вкрали. Нóва, каже, Уляно, пóдстілка, і поплила. І шо не робіла, і грáблі пошла взяла, і не достала. Ну дак дєйствітєльно, шо, може, і не можна стірать. Старалисе те не робіть. Старалис у суботу, тоди вже ж як у Кленовý. Помазат, усе, а тоди вже ж — аж послі тогó».[1428]

Побутує й «пом’якшена» версія цієї заборони:

— «На Русалний тиждень як хош прати — то не унось у хату, бо будут русалки слокотати».[1429]

— «Той тиждень стірати в хати не можна, як шó — то надвóри стірайте. Ну, мов би вже, як у хати, то шоб ни залóли очи росáлочкам».[1430]

Якщо лишити випране на ніч, то «русалка приде поздимає, позакидає».[1431]

9. Не шили, бо «зашиєш очі русалкам»:

— «На Русалницю рубати не можна, різати не можна, шити, голкою колоти».[1432]

— «То о пірід Трійцьою, кажуть, росалочки розбігáюця. То той тиждень вже — шити не шили, ше я знаю, мама, пом’ятаю, шо казала ни шити. Зашиїш, каже, очі, знов. То то не шили той тиждень».[1433]

10. Лише на Березнівщині зафіксовано заборону садовити квочку на курчата так, щоб вилупилися на Русальницю: «От колись казали: квочку як посад… віходить на… курчатка віходять на Росалном тижні — то кажуть, шо росалка позабірає. То якось у ступі товкли трохи їх, тіє курчатка, шоб не забрала росалка (сміється — В. Г.). Ступі були колись такіє, шо товкли пшоно. То сьо вкінуть да тако трошки поплещуть, поплещуть по їх — шоб росалка не забрала. То таке, такі обічаї, казали таке. Я знаю?»[1434]

11. Майже повсюдно на Русальницю не купалися, «бо русалка втопит»,[1435] «на Русалнім тижні русалка може затягнути в воду»,[1436] «того, шо русалкі вцягнуть у воду».[1437]

Була й інша мотивація: «Перед, по-моєму, жнивами Росалница. Шоб вже не купались. […] Холодна вода, вже, кажуть, насцить русалка в воду, то вже не мона купатса — ето вже по-старінному так казали».[1438]

Зазвичай в одному селі побутує не одне, а одразу кілька обмежень: «Говорили, шо росалка залоскоче. Але хутчєй… мать на увазі — не треба буть такими хитрими і лєзти в воду. Обічно той тиждень, Русальний, стариє люде… ну, було… тепер — то такіє хати, а то ж — побєлку все треба було, глиною пудбелить, — не белили, пудлоги не мочили, — русалку нільзя мочить. Русальний тиждень — в хате не міють, не ллють води. Значіть, шоб не замазать русалку, бо сьо русалка… сьо ж щітаєца, ну, як… шо вони должни буть чістиє. І сьо даже не стірають собє. Той тиждень не стірають. Сьо все такого закону додержувалис колись».[1439]

Більшість зазначених заборон тісно співвідноситься з пошануванням померлих загалом. Це закономірно з огляду на походження русалок:

— «Померла наша мати, а ми помазали, і приснилась мені мати, стала передо мною, і вся в крейду забіляна».[1440]

— «Є такиї дні, шо ото поминална субота, поминати родичув своїх. Ото пудмазувати печі не можна. Ну, кажуть, шо ти своїм покійникам, родичам, вочи замазуєш».[1441]

— «Золити в п’єтницю й середу Великодну не можна було. То будьто в когó є вмерші — то то до тих вмéрших шось доходит».[1442]

— «В п’ятницю, суботу до Велóкодня не мо[ж]на пéчі белóти — і худоба слéпне, і на люди падає на вочі. Золити не мо[ж]на цілий піст у п’ятницю. П’ятниця така вилика — і не мо[ж]на золити».[1443]

— «А золити не мо[ж]на було тоді, як хтось умре, чи батько, чи мати, — то не золили, і не стірали, і не мастили, поки сорок день не вийде. Душа ше в хаті, то не можна те робити».[1444]

— «У п’ятницю, в кого батьки пумерли, то не мо[ж]на мастити, бо батькам гочи (очі — В. Г.) пузамащуєш».[1445]

— «Золити в понеділок і п’ятницю не можна. Білити в п’ятницю навидло пужарý не мо[ж]на і навидло худоби, шоб не хворіла, і пукойнікам гочи замащуєш. Шити в п’ятницю не мо[ж]на, бо гочи зашиваєш».[1446]

Глибинний масив демонологічної інформації містять висловлювання про русалок, якими дорослі лякали дітей. З одного боку, ці висловлювання характеризуються високим ступенем скепсису з огляду на ставлення до них самих дорослих, а з другого, — саме завдяки їм вірування про русалок постійно підживлювалися в народній пам’яті.

Коли жито квітувало після Трійці, казали дітям, щоб не йшли рвати волошки («русáвчині квіти», за визначенням одного з інформаторів[1447]), бо там сидять русалки:

— «Зара з жіта вілезе русалка!».[1448]

— «Он русалка йде. Тікайте, тікайте».[1449]

— «Русалки ніби по житиі ходять, то детей лякали».[1450]

— «А колись нас лякали, малими, щоб в жито не йшли, бо в житі русалки сидять».[1451]

— «Ну ото ше лекали, шо не ходіте по житові, бо русалки».[1452]

— «Не йди туди, дитино, бо там цинбалка».[1453]

Для більшого страху лякали тим, що русалка зловить, забере, наб’є «верцьохом» (товкачем), залоскоче тощо:

— «Не йдіть в жито по волошки, бо русалкó зловлять».[1454]

— «Русáвка зловить. Не йдіте у жито, в траву».[1455]

— «От, малими, колись лякали, шо русалка там, в житі. Оно русалка, да вкраде, да понесе там».[1456]

— «Не йдíте в жито, бо русáвка забере».[1457]

— «Мерлі вийдут, русалка вийде, то забере тебе».[1458]

— «Не йди туда [в жито], дитино, бо там цимбавки будут вас бити».[1459]

— «Не ходи, дитино, по житиі, бо там русавка ходить і тебе каменьом заб’є».[1460]

— «Русалка з товкачом ходить».[1461]

— «На діти кажуть, шоб не йшли [в жито], шо в русавки товкач є, залізний».[1462]

— «Казала мені моя баба: “Не йди в жито, бо русалка товкачем затовче”».[1463]

— «Русавки з верцьохами ходять по житові, і дадуть тобі лупня. Скаже: «Чо’ ходили по житові? То моє врем’я…»[1464]

— «О, хай но вийде русавка з жита, залоскоче тебе, затовче верцьохом».[1465]

— «То шоб не топтали жита ми, то все матері казали: “Там русалки, залоскочуть тебе”».[1466]

— «Не ходіть, бо так русалки покотять».[1467]

— «Йди, йди в жито, там тебе русавки вкусять».[1468]

Ця заборона могла стосуватися не лише жита, але й інших культур (у давніші часи, зокрема, конопель):

— «Детей лякали: не йдіте туда, там в коноплях русалка, чи в житиі».[1469]

— «То нас баби лякали, шо не йдіте до жита чи в коноплі, бо там русáлки».[1470]

— «Після Трийці да не можна йти на город, де чи жито там, чи пшениця, да не можна йти. Колись нас батько лякав. Каже: «Йди-йди, там русалка вискочить»… Або в гуркó лізти… То як полізем, то батько: «Вилізіть, бо там русалка! То ж Русальний тиждень!»[1471]

— «Лякали, шо русалка зловить, то шоб в горох, в гуркó не йшли. Лякали: «Не йди в пшеницю, бо там росалка сидить, вона тебе заб’є, задушить — то в той Росальний тиждень».[1472]

Власне, у період цвітіння культур дітям забороняли йти в поле чи на город, щоб не позбивали цвіту:

— «То лякали: «Не йди в город, бо там тебе русалка злякає, там русалка сидит».[1473]

— «Русавний тиждень після Трійці — русавки з верцьохами ходять та й дадуть тобі лупня. Русавка скаже: «Чого ти ходиш по поли? То моє времє».[1474]

— «Лякали, шо не йди ж у поле, бо русалка вийде забере».[1475]

— «Не йди далеко в поле, бо русавка зловить».[1476]

— «Кричали баби: «Не йди в поле, бо там росалки», — а ми ж малі бігали волошку рвати».[1477]

Дітей лякали й тоді, коли ті хотіли скупатися у водоймах на Русальному тижні:

— «Русáлкі можуть затягнути».[1478]

— «Русалки втоплять».[1479]

— «Так само і за цих русалок, шоб ми ж не ходили в озеро. Ето нас етим так лякали».[1480]

— «То ше казали: “Не йди на реку, бо русалка схватить да потяне на дно”».[1481]

Нерідко в одному селі заборони йти до води чи в поле побутували разом:

— «Як ми були дíтьми, то нас не пускали в жито по волошку, бо, каже, русавка. Дві неділі не пускають, і купатись не дають, бо русавка втопить. Ето десь по Трійци. Русавка вийде з води налякає».[1482]

— «Казали детя´м: «Не йди в жито чи в воду, бо там русавка седить».[1483]

— «Не мо[ж]на в поле йти, бо росалкі чи в воді, чи в житі сидять, да можуть залускутати».[1484]

— «Не йди в коноплі, в жито, не йди в бéриг, бо там русалка є — як тебе перестріне, то залоскоче».[1485]

Слід відзначити, що іноді русалок справді можна було «побачити» в житі чи у воді. Лякаючи дітей, у русалок переодягалися дорослі, а хлопці для сміху могли лякати дівчат:

— «Да берем, да ховаємось, а в жито, — поплутали. Мама вже кричить із батьком — не лізьте у те жито. А ми ж полєзем. Мама (була у мамі стара мама, стара була) взяла марлєчку, убматала їє, і вуночка такого зрабила, і та баба пашла, маміна матка, пашла по том, по житі. А мі ж хаваємось там. Такі — я була, і брат, і сестра, утрох… Боже мой! Калі побачилі, а Бо[же]! — а та баба оде. А ми — мамочка! Да як закричім: «Русалка!» Як закричім. А матка з батьком смеїця, бо це ж вони віправіли. Шоб нас полекать».[1486]

— «І на Русалний тиждень. Бувало таке. Лякали. Отакі хлопці чудаковаті переодягнуця в білу одежу. В нас один такий був — переодягнувся да пошов, засів там в річці. От вони йдуть, он — як запльохає: «Ох-ох-ох!» — як ото русалка. Господі! Там поперелікувались…»[1487]

Контактів із русалками справді варто було боятися. За винятком родичів, дії русалок щодо людей майже завжди ворожі, про що побутує безліч бувальщин та оповідок на кшталт такої: «Було моїй сестрі чотирнадцать год. Йдем на Тройцю до церкви у Вовчков. Ідем з церкви, заходим на кладбіща. Як уже виходити із могілок, а воно тако: одна [русалка] — на хрест, да тако переважуєця, в таком білом, да друга тако — переважуєця. Ех, ми як стали бігти, а вони — за нами. Я втікла, а сестричку мою пойняли, да за поли назад тягнуть да й тягнуть, а я голошу, і воно голосить, а вони лоскочуть і лоскочуть. І залоскотали її, і вона пожила два м’єсаці і вмерла, о. Да не могла ні сядати, ні лягати, ручки складе да стоїть день. Були у б’єлом. Женщини, пожилії трохи. От тепер їх нема, а тоді ж точно були. Не брешу. Шоб не залоскотали, треба було шпільку защепнуть».[1488]

Русалки могли втопити, «заґельґотати», «заслокотати» (залоскотати); як дещо рідші варіанти — покусати, пощипати, сколоти голками до смерті, так що людина вся була в синцях, попсувати щось у господарстві. Особливу небезпеку становили вони для дітей:

— «Ну, бачиш, діти любили за волошкою ходити в жито чи за ромашками. Каже: «Не йди, бо русалки сидять». То казали, шо як русалка пóйме, то залоскоче».[1489]

— «Де дитина маленька в люльці, то геть заґельґоче».[1490]

— «У колисці у хатах детей даже до того залоскочуть, шо умірають».[1491]

— «Колись у нас, казала одна женщина, що винесла на Троєцький тиждень дитя на крóчі (покричати — В. Г.) в колисці, та й русалки залоскотали — сміялося собі. Не нада виносить мале дитя надвір».[1492]

— «Ото в одном селі, то казали, шо покинула дитину, а сама там жала чи шо. Прийшла — і дитина нежива. Залоскотали».[1493]

— «Молодиця пошла на улицю гуляти, а маленьке дітятко русалки залоскотали, воно померло: реберця чорниї були, і груди чорні, і покусали його».[1494]

— «Гойдаюця на деревах, людей топлять. Моя мачуха була з Димарки, дак вони, русалки (їх, кажуть, закляли), і дитя можуть утопить».[1495]

— «Пошла женщіна на Тройцю полоть город, поклала дитятко в розорі. Те дитятко кричит, — русалка коло його вже заґульґочує, ґульґоче. Як вони прибіжат туди: там чутно — кричить, як туди — там кричить; бєгали, бєгали — не мо[ж]на. Та жонка плаче: коли вже лежит те дитя — синє, чорне — русалки заґульґотали. Вскрузь синє — пощипали його, те дитя, покусали».[1496]

Дітей русалки нібито приманюють, обіцяючи стрічки зі своїх віночків: «Із віночка вона тако тиї лєнти закинула на руку і киіває на нас, шоб ми до її пудійшли, показує, шо дасть вона лєнту… То ми так ідем дорогою, а вони так ідут понад житом, рійчиком понад житом, і все нас кличут, шоб ми пудійшли».[1497]

Топлять русалки зазвичай тих, хто купається на Трійцю: «Тройця — купацца не мо[ж]на. В нас один раз нирнув. Каже: «Іще мене тягне». Як нирнув, то вже й не винирнув… Вітягуют — перелом позвоночніка. То це русалкі тягнули. Да й затягли».[1498]

На Західному Поліссі ототожнення русалок з ангелами спричинило спорадичне переконання в тому, що вони «не зроблять шкоди»,[1499] «злого нічого не робили»,[1500] «вони шкоди ніякої не робили».[1501] Водночас і тут часто стверджують, що русалки можуть задушити, «заслокотати», втопити:

— «На Русалнім тижні, бувало, боїця їдна в поле йти, бо вони віходять, танцюють, можуть і залоскотати».[1502]

— «На Русалнім тижні русалка може затягнути в воду».[1503]

— «То русалки гельготали. Гельгочуть, гельгочуть».[1504]

У с. Грудках зафіксовано оповідку про те, як «русавки гналися з жита, розірвали дівчину».[1505] Наведені переконання втілені не лише в розповідях та оповідках, але й у бувальщинах. Окремі з них доволі реалістичні: «Йду я, йду, аж тразь — стала передо мною — сорочка біла, хустка біла, пацьóрки: всьо на їй таке весільне біле вбранеє. І йде просто на менé. Ліцо в ліцо йде. А я тако: «А ти, кажу, куди?!» Як почала вона мені щипатиси. У правці. Ледви ду хати дуйшла. І так… і вже я й не знаю, де вона мені поділаси».[1506]

На історико-етнографічній Волині від русалок також не сподівалися нічого доброго, вважаючи, що ті можуть утопити чи залоскотати. А переважання сприйняття русалок як померлих засватаними незаміжніх дівчат зумовило тут наявність специфічної мотивації того, чому саме русалки можуть утопити — це вони «беруть собі пару»:

— «І хлопец як ходить до дівчини, да дівчина в такий день помре, то вона його викликає да і затягне і їго туда. Ну вікликає: вона віходить, а він до єї віходить. Там, де колись встрічалися, ну туда віходить. І вона з їм буде ходить, і все, а як вже довго будуть ходить, то вона його забіре, він помірає».[1507]

— «В нас оце років зо двацить було: стара дівка вмерла, і хлопець пішов купатися й втопився, прямо його втягнула— вона собі пару взяла».[1508]

Оберігалися від русалок переважно за допомогою «татарського зілля» (аїру), полину, м’яти та «тої» (аконіту), тобто відомих рослин-апотропеїв, переважно з різким запахом, які нібито дуже «смердять» русалкам (ці рослини розкладали по хаті, клали під ліжко, натирали дітей полином або навіть керосином). Хрестоматійною вже стала оповідка, згідно з якою русалки під час зустрічі питають: «Полин чи петрушка?» Якщо відповісти: «Полин», — русалка відмовить: «Сама ти згинь», — і не чіпатиме. Якщо ж відповісти: «Петрушка», — русалка скаже: «Ти ж моя душка», — і залоскоче.[1509] На Овруччині оберегом від русалок вважали волошку.

Окрім того, поліщуки клали під бік ножа або серпа, защіпали на одязі шпильку тощо: «Мати казала покойненька колись: «Бері ти голку собє застиркáй, як ідеш у поле сама. Серпа з собою бери. У падýшкі ложи ножа».[1510]

Використовували й інші обереги проти русалок. Одним із них є відомий засіб проти нечистої сили — скрутити дулю. Щоправда, дехто з респондентів вважає, що «то якби дулю дав, то прибєгло б і могло б замучить».[1511]

На Камінь-Каширщині оберегом від русалок під час праці в полі на Русальному тижні був хліб:

— «Як робить в полі, то сама не йде, то вдвох-втрох. Ми все брали хліб, то з хлібом безпечно йдеш. Хліб самий главний».[1512]

— «Казали: «Йди з хлібом, то безпечно буде. То Господь тебе стереже, хліб свіжий».[1513]

У цьому ж районі почерпнуто інформацію про те, що «хазяйка йшла жати і брала біле плаття, шоб русавка втікала з льону».[1514]

На Костопільщині вірили, що русалка не піде в льон; а йдучи в поле, брали із собою ще й свячену воду: «Колись казали, шо як… заґольґочуть людину… А я знаю? Свячена вода помагала. Колись одна баба на сьой Росалний тиждень полола льон. О. І прийшла росалка. І вона взяла в банячку води і поставила на розорі. А сама полола льон. І приходить така… дєвчина вбрана така. Каже: «Дай мнє води». Вона каже… а вона знала, шо то росáлки: «Там на томуво… на розорі. — Ка’: — бери». — «Я хочу, шоб ти подала». Вона їй: «А, йди там… сама напийса». Каже: «Га! Хитра ти! Хитра ти!» Але в льон росалка не лєзла. Колись такий розговор був».[1515]

До Трійці хату та обійстя замаювали зеленню. Залежно від місцевості використовували гілля клена, липи, берези, осики, дуба, ясена, калини. З трав обов’язковими були лепеха, рідше «шовкова трава» («канаркова трава очеретяна», чи «двокісточник очеретяний») чи чебрець, м’ята.

Клечання зазвичай прибирали через три дні, тиждень, а то й пізніше. Водночас на Яготинщині його обов’язково забирали вже на третій день, інакше «спать буде хотіться»: «Клен і осику. Ну, прибірають, шоб… Зелена неділя, це такий обичай, шоб уклéченне у хаті все. Три дні не викидали, а на третій день викинуть, бо спать буде хотіться. Не будуть діла робити, а тіки спать. Як не забрать гіллячок, дак буде тодє сон великий — діла не робитиму, тіки спать».[1516]

Троєцькі деревця й трави наділяли різноманітними магічними властивостями. Зокрема, вони були й оберегом від русалок:

— «Шоб вберегтися, зелене все клали, коло хати забивали зеленії палки, шоб не лізли вони (русалки — В. Г.) в хати: так, наче запинки такії робили, бо вони в хату лізли. Боже мой! Цілі дерева вирубували, і застругували, і забивали в землю».[1517]

— «Клін, кльонóве листя, липéха, в озері в нас є, ідемо рвемо і прикрашаємо… калиною… — такими. В хаті на підлозі, і надворі липехою стелили. І даже клін і калину — то даже оно затикали од вулиці на вікна. А ці гіллячки — вони дуже мають до русалок. Бо на Зелені святá і на кладбіща не ходять, бо русáлки ходять, виходять… тиждень же вони ходять по житови, і вони… так як зустрічають їх, так як тоже символ такий… Тіє голлячки, да, для русалок. Як ними побий, по… то, кажуть, уся нечисть із хати виходить. Від русалок [ті гіллячки]. Шоб не закликати до хати, шоб в хату не вбралася».[1518]

— «Клéчаннє — із ліпи… Рубали клечаннє: і в хаті ставили, і перед порогом такі цілі вирубували да ставили. Із ліпи. І траву шовкову, кажуть, трава шовкова, — до рвали да скрізь іструшували: по хáтах іструшували, і в сíнцях, — скрізь повитрушуване було. І татарка. Оце татарка, м’ята, пахуще, файне, — оце цім усе… Ну, кажут, шоб врагі не заходили в хату. До ставілі це. Русáлки шоб не щипали да не ходили».[1519]

— «Все зелене. В основном липа треба. А на окна татарку ходили да рвали у лузі. Русáлкам. Шоб нюхали. Шоб не лоскотали нас. В нас не татарка, а кукла — в нас казали».[1520]

На Камінь-Каширщині з троєцьким зіллям та гілками обходили поля:

— «А в нас, в Камінь-Каширському районі… Оленіно. То знов так казали, шо… вже в нас, як то після Трійці, вже беруть оці, шо на празник святять… там липих, липу, клен, — і вже оце після Трійци біруть, і всі, де жита зерновиї, геть всі обходять поля. Таківо старші люди. Обходять через то, шоб вже тиї русалки… каже, вони віходять, і вони посля… як обійдеш, тоді вже вони іщезають, їх нема вже. Каже, шо вони не показуються вже. Каждий, де є от кусочок жита, чи овса, чи шо там посіяно — то всажали голлячку туда, шо вже туда русалки не зайдуть, на ту площу».[1521]

Водночас рослини мали не лише оберегове значення. Нерідко їх вважали пристановищем русалок на час Русальниці. Таку функцію можуть виконувати трави:

— «Лепаху тиждень після Тройці не збирали з підлоги, шоб русалки ходили».[1522]

— «Ну, м’яту, татарку стелють же в суботу. І тиждень же лежить, шоб русалкі та’ як… То накóдаєм і пуд столи, і на окна, шоб уже русалкі спалі. А тоди вже в понедєлок ізнімаєм вже, виносім. Вже траву ту — у мешок, да як умре чоловєк, то у могилу клалі, на падушку… А голькі з клена, з ліпи — десь вікінулі да спалілі…»[1523]

Частіше, проте, для русалок призначалися вкопані деревця — «шоб вони там хилиталися».[1524] Таке уявлення поширене на Іванківщині, Чорнобильщині, у Поліському районі:

— «В осики трусиця листя через те, шо на ньому гойдаюця русалки».[1525]

— «Клéнням. Ходили в лєс, у нас у лєсі клення було. Ну, й татарка в нас була, татарку рвали да на землю кидали. А так — тіки клення вішали. На вікнах ставили і на землю кидали. Ну, і так, у нас трава — осока така була — до жали і подстеляли. Ну, і хата в нас була, двє комнати, до Тройці белили все, прибірали так як положено. Тільки на воротях ставили клення там, у сараї. Гілки. Ну, кажуть оце, шо русалки приходет да… Ну, вони прóйдут — якшо є — вони гуляют там, — кажут все. Ну як — розвлєкаюцца. Ну, в кленні, в кленні, шоб це було. Бо, каже, як прийде — немає клення в хаті, до це, значить, русалки, вони… Ну, це так баба розказувала, а я не скажу. Клення обізательно в хату. Ну, і на воротах ставили, на сарай вішали. Ну, так розкідали гілляки, кідали гіллячки. Ну, хто як. В каждой сім’є по-різному».[1526]

— «Чим прибирали? У нас у Крáсніци, село, така росла — татарка — називалась по-нашому. Там така мє´сціна одна токі ліш була. І всє окружниє села ішлі туди рвать. Татаркаю. Ставлялі мі по окнах, і кльон. Ну, і поли встілалі татаркаю і кльоном. В кого пол там, поли і все. І на окнах в основном. І вєшалі у дворах. От, напрімєр, і в сараї, і коло хати, попід каждим акном забівалі. Рабілі… прабівалі калка — і га-а-арний кльн пастáветь. О-отаке вісоке. Шоб було коло двора, коло окна. Оце таке. Ну, кажут, шо русáлки приходять. Колихацце. На Троїцу. І то вони тиждень. Колишуцце. І аж до понедєлка».[1527]

— «А то знов казали, шо… да ще в нас закóпали берези коло двора, у дворе, гарно так прібірали. І ото такі як татарник, чи пáнни, нажинали, ну, всяке таке пахуче зєллє, і кíдали коло двора, в хаті, і, моляв, в верандах ускрозь, і це кажуть, шо, мол, росáвки будут вже гýтацца там, на тих березах. Дак ми були малиє, ждем ввечері, так довго, дивíцца, чи це ж вони будут гутацца, чи нє».[1528]

— «Ну, бєрози на углах станавілі на дьвєрáх, шоб русалкі каліхалісє. Як у хату входіті, шоб здоровиє бєрози булі. Лєс рубалі. В нас же лєс був радом, дак бєрозу всігда… І вбіралі всє вже хáти, канєшно, прібіралісє к Тройци».[1529]

Глибинний збіг із цими уявленнями містять відомості з Опілля, згідно з якими в ніч напередодні Зеленої неділі на гілки, якими обмаювали будинки та брами, прилітали душі померлих і гойдалися на них, наспівуючи колискових пісень та сміючись. Ці душі, як вважають, покликані були охороняти хати й обійстя від лихих сил.[1530]

На завершення констатуємо, що демонологія не є закритою, законсервованою системою: вона живе, змінюється з плином часу, і зрештою, як і традиційна народна культура загалом, зазнає непоправних утрат. Щодо уявлень про русалок прикметною є єдність сучасних респондентів у думці, що русалки — явище «одшедших» уже часів і що в наші дні цих істот немає. Про «закляття» русалок знаходимо й відомості більш ніж столітньої давнини: «Цяперъ русалокъ вже нима: ёны закляты, а упяродъ были».[1531] Найпоширенішу причину зникнення цих істот вбачають у «заклятті» — або безпосередньо русалок, або землі. Одні інформатори вважають, що заклинав Бог, другі — що громада з хоругвами на чолі зі священиком, треті — що «знаючі» люди чи землеміри із залізними ланцюгами тощо:

— «Бог їх закляв, бо вони шкоду робили».[1532]

— «Колісь, як була земля незаклята, то русалкі ходили».[1533]

— «Колись і русалок бачили, а потім, казали, було якесь закляття і їх закляли».[1534]

— «Це колісь таке було, а потом їх постєпєнно позакліналі. Заклялі їх».[1535]

— «А зара тепер їх нема. Зара їх закляли. Давно колись такі люди були, шо знали, як».[1536]

— «Вони колись чепалі людей. Вони лоскоталі. Ну, то не мо[ж]на було — вже вельмі порчу робілі. То взялі батюшку, і кóрогви тиє, все, і люди ходіли да їх закліналі — по полях, по лєсах. Да вони не сталі людей чепать».[1537]

— «То казалі, шо бачилі, то казалі, шо їх заклялі. Ходилі на кладбіще да прокліналі. То вже вони тепер не показуюца».[1538]

— «А заре земля заклята, вже нема ничо’ — ни лякачов, ни русалок».[1539]

— «Синок, усякіє були путєшествія, були. Ну заре нема їх. Заре нема. Заре такі лекáвкі вже — рукатиє да ногатиє». — «А чого немає?» — «А того, шо Бог його знає, шось таке. Закляли батюшки»[1540]

Показовим, зокрема, можна вважати й таке висловлювання: «Колись-колись були русалки, як поля були. А сьо’дні русалка буде, як сьо’дні трактор, сьо’дні межи нема, ничо’ нема?».[1541]

Справді, зміна традиційного способу життя людей неминуче мала позначитися й на долі цих уявних мешканців Полісся: святих чи грішних, жіночої чи чоловічої статі, молодих чи старих, гарно вбраних чи занедбаних, мовчазних чи співочих, із залізними товкачами чи у вінках із волошок — однак безумовно неповторних у своїй розмаїтості й таких, що ще довго збуджуватимуть уяву і простих носіїв традиції, і людей мистецтва.