Українська міфологія

«Безпірні» діти

Окрему групу демонологічних персонажів по всій території Україні становлять викидні, страчені матерями, мертвонароджені або померлі одразу після народження діти. Таких дітей називають по-різному: безпíрні (оскільки померли дочасно, «без пори»); потерчáта, терчáта, потеречукó, потерчукó (потрачені матерями), стрáччіта, стратунó (страчені матерями); некщéники (бо померли без охрещення); зрóнки, змíтки, вóкидки (у значенні «скинутий плід»), нечеснí (у значенні «недоношені»); також трапляються назви збігленя´, пýтькало.

«Безпірних» дітей годилося покропити свяченою водою та дати ім’я й тільки потім поховати (закопати), інакше Господь їх «не приймає». Іноді встигали покликати священика, іноді дитину при смерті охрещували й без нього:

— «То дітина все мусит ся охрестити. Прóміром, нема священика, а треба, бо там в бóльниці чи шо, то самому брати свічену воду і казати: «Як хлопець — то так, як хлопців називають, а як дівчина — то так, як дівчат. Во мня Ойца, і Сина, і Святого духа. Áмінь!» І покропити свіченов водов, і все. То як дітина вмерла, то то є ангел».[1620]

— «Дитинка, як бачать, шо таке кволеньке, то стараюцця охрестити. Ну, як не вспіли, то похоронили, да і все. Ім’я дають, якщо дівчинка, — Єва, так і похоронить. В мене першій хлопчик родився нежівий, то його назвали Адам. Воно — анголики, то ж воно ж не нагрішило нічо’».[1621]

— «Його закопуєш, — і казали: «Цьой звецца Іван, дєвчинка — Мар’я».[1622]

— «Ну, то ж якщо нехрещаний — все ’дно íм’я даєш. Вмре. Десь малесейке, от не вспєв, народив, да й вмерло. До й всьо ’дно вже íм’я даєш. Прамо так — даси [ім’я], яке ти хочеш. Да й запішеш у книжечку, да й вже читаєцца в церкві.[1623]

— «Нехрещені діти… о-о-о… — їх треба похрестити — край. Тому шо їх янголи не будуть обслуговувати. [Як тільки народилося і зразу померло.] Ну, таких діток… Одначе вона принесе… із могóлки землю візьме, і батюшка їй похрестить. І положíть на мóгілки землю. Береть в жменьку земельки, і піде в церкву похрестить, і положóть знов на могóлку. Щітаєцця, шо воно вже…»[1624]

— «Дитину ховали на цвинтари, але як видье, шо дитина вмирає, — само хрестило. Коло родини ховали, але ксьондз не ховав. Як нехрещене, то клали в ящик, і таке біле, як крижмо, клали, і казали, шо так і так називає сі».[1625]

— «Нехрищених — на цвинтарі рядочком скраю´. Хоть воно й нехрещéне — то водичков свіченов і ім’є дают».[1626]

З цього приводу подекуди вважають, що «як дитя вродилося і не закричало, й померло, то воно йде, як анголеня. А як закричит — то вже грєшне. То вже можна хрестити».[1627]

Нерідко кволе немовля охрещувала безпосередньо баба-повитуха або й мати. Якщо не було освяченої води для охрещення, посипали хоч піском чи землею, а вже воно мало ім’я. Коли ж дитина виживала, обряд хрещення повторювали в церкві за всіма канонами.

Якщо дитину поховали неохрещеною, її душа не має спокою й «проситься», щоб їй дали ім’я, «просит хреста», «плаче» в тому місці, де її поховали (закопали), зокрема на «мóгилках», у лісі тощо; падає на землю зорею; літає пташкою або вогнем; «піньчить» із палаючими дровами тощо:

— «Потеречукó на ті діти казали, шо то появлялися».[1628]

— «То, казали, літали нехрищані. Потерча називали. Огнем літало».[1629]

— «Потерчата — то ті діти, шо десь жінка, може, шось подвигала, та і та дитина така маленька уродилася. То тоже вони вночи, кажут, шо можут вставати».[1630]

— «То коли дитину нехрещену поховати, то кажуть, шо її душа буде блукати по лісах».[1631]

— «Ну то кажут, шо лíтало. Летит у повітрю просит хреста, нехрещéне».[1632]

— «Кажут, шо ходит і просит хреста».[1633]

У такому разі потрібно було помолитися за їхні душі й «охрестити», дати нещасним ім’я:

— «Як чуєш, що десь плаче дитина, то треба стати їй за кума — похрестити: «Як пан — то Іван, а як панна — то Ганна». То воно плаче, як його нехрещеним закопали. Воно плаче, бо йому нема ім’я. Перед тим, як хрестити, треба «Отче наш» перемолитись».[1634]

— «Ми з кумою приєхалі з Сарнов у дванадцать часов ночі. Якраз в двєнадцать. Мі доходим до мóгилок — а вона вєльми бояласа, а це була зима. Вона так боїца, а я йду, і такіє у нас три собачки, всє трі одінаковиє, ше до могилок не доходимо — бєгають. А вона: «Мар’є, якіє собачки бєгають». Я їй ничого не кажу. І вони бєгалі-бєгалі, вперед нас, усе бєгають-бєгають, і добєгають до могилок до ворот — і як закричить три раз голосом, такім, шо аж лєс лягає. Так закрічало. А я ж давай уже хрестіца да Богу моліца. То вона так ізлякаласа, шо я єй ше ляк ішептала послє. Человечим голосом прамо: «Уга-га-га!» По-дєтски заплакало, то я подумала: «Як хлопец, то Одам, а як дєвка — то Єва». Мо’, яке закопане без ім’я, бо бувало таке, шо аборти робіли да закóпалі на мóгилках».[1635]

— «То я робіла ж, бач, на фермі, то йшла через мост, та казали, там все лякає. А то кричить, а то бєжить, а то таке. Так дитя кричить. А там, казалі, мале дитя закопалі, да нехрищене. І Романиха була з Рудні. Стала, перехрестилася да каже: «Як хлопчик, то Одам, а як девочка, то Єва». Сонечко якраз було на полудні».[1636]

— «Як вродисі нечеснé, то кропили свяченою водою, — давали му імнє. То то ніби потерчук, але вже як йому дадут імнє, і покроплят, і змовлят «Вірую», то вже воно…»[1637]

— «То як летит птах, шо дуже пищит, то має ’го перехрестити: «Як єсь син — то Йіван, а як дівка — то Мариня». То будь-який птах. Як він клокоче коло вас і клокоче, то…»[1638]

— «Мóя баба росказувала, шо дитину [одна там] десь закопала. А воно проросло, скіко там пробуло, а потом воно вже летіло, тої дитини душа, та просило: «Ксту!» А баба казала так (як воно летіло і «ксту», «ксту», так баба казала так): «Як пан — най б’де Іван, а як панна — най б’де Ганна». То таке, як той ангел, як той дух — я би вам то не повмла».[1639]

— «У нас (ну, вже нема тих людей) коло сєї вулиці іде жонка од сестри своєї ввечері. І як вона якраз, каже, минула дорогу — і дитя плаче. І так шелестить, каже, коло менé се сім. А вона, каже, йду ди й думаю, як це то кажуть? Каже, як подумала — а, це треба подумать, шо як пан — то Іван, а як панна — то Ганна. І всьо — і больш нічого. І стала ходить, і больш не те…»[1640]

Як бачимо, зазвичай «безпірних» дітей називали іменами першопредків: «Як хлопець — то Адам, а як дівчина — то Єва». Не менш частотною є й формула «Як пан — то Іван, а як панна — то Ганна». Водночас могли називати їх інакшими іменами:

— «Якшо, допустім, народіца дитя маленьке і його не охрестили, поховали, то потім іде чоловєк, і воно його просить íм’є: там, святий Іван, чи Петро, чи Марія».[1641]

— «В’но як хоче ся вхрестити, то воно пищит. Во, наприклад, горит в кухни і зáчне піньчати. Тоді, кажут, перехрестити: «Як ісь хлопец — будь там чи Осóп, чи Гриць, чи Данило; а як дівчина — будь Ганя чи Кася». Нéраз так вогень піньчит. То називали «зронки», шо зронила жінка. То казали, жо як зронила, то пізніше воно йшло і просилося, піщало бидто».[1642]

«Безпірних» дітей охрещували, кинувши хрестика із яких-небудь травинок, що так хрестиком і лежали на дорозі, і давши ім’я:

— «Паки, паки, шоб ти звалося… як там вже ім’я скажуть».[1643]

— «Нехрещані — то казали потерчуки. Казали, шо навіть ходило і плакало за хрестом. То несли на той гріб хрестика, положили з патичка чи що, то вже не плакало».[1644]

— «Діти просять хреста, то брали соломку, складали нáвхрест і кóдали».[1645]

— «То на те, шо [померло] неохрищане, то кажуть путькало. Роблять якогось христа і кидають його на дорогу, але я не знаю як. Беруть патички, два докупи зложили і кинули на дорогу. О, кинуть де-небудь на дорогу. Воно ж нехрищане, воно ж не має христа».[1646]

— «Колись балакали, шо дитина десь плакала, бо просила хрестика. То йшли до церкви, купляли хрестика, клали його десь там».[1647]

Кидали такій «безпірній» дитині і якусь шматинку «із себе», зазвичай хустинку:

— «Ті дітки, шо нехрищені, йдут до злого. То буває: в ліси чи де вночі плаче дитинка, то воно просит хреста. То називали: «Як хлопчик, то хай буде Адам, а як дівчинка, то хай буде Єва». Але треба кинути шось із себé — хоч шнурочка якого, чи платка, чи шо-небудь— і всьо, вже воно більш не плакатиме».[1648]

— «Як панна — то Ганна, а як пан — то Іван», — шось кидають, чи платка, чи шо».[1649]

— «Потерчата — що їх мами вбили. Як є — в воздусі така нечиста сила летит і кричит: «Хреста, хреста!» — то кажут, аби хустини врізати або що, і кинути так тканину, і перехрестити, і воно буде хрещене».[1650]

— «Нехрещені — казали, що в повітрю могло щось таке летіти і просити хреста. Тоді брали хустинку чи якійсь кусочок матеріалу, перехрещували, казали: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Раб чи рабиня…» То воно, казали, що так летить догори, до тої душі. І вже та хустинка зникала і тихо ставало там у хмарах».[1651]

— «То колись так було давно. Не раз іде в повітру і кричит: «Христа! Христа!» — то це дитина нехрещена вмерла. І тоди, як маєш, що маєш у себе, кинь. Оце візьме та дитина, — вона буде наполовину хрещена. Хто-небудь її може почути і в будь-який час року. Вона летит горов, вітер дує, з вітром так летит».[1652]

— «Таке бýло, що йде кричит «хреста». То що маєте на сóбі — кидáйте: «Як пан, то будь Іван, а як панна…»[1653]

— «Ставалось, що просила хреста, — моя баба війшла надвір та й стоїт, а так як ніби йде у повітрі та й каже: «Хреста, хреста!» — а баба як мала хустку на голові таку, так зняла та й каже: «Як пан — будь Іван, як сь панна — будь Анна», — і хустину вергла — вже баба не виділа тої хустини, вже баба охрестила».[1654]

— «То їх охрестити треба, як почуєш, а таке деколи буває, то так старі люди розказували. Треба їм платка кинути і приказати шось, але я того не знаю, то треба старших питати».[1655]

— «Некщéники — то нехрещені діти. І буває, шо пóтя летит і просит ксту. І то треба таку рубатку кинути, полотна чистого кусок, і дати ’му ім’я: як ісь хлопець — Іван, як дівча — Марися. І воно візьме і полетит».[1656]

— «Буває таке, шо чуєш, та’ гі вітер повіє і чуєш, шо «Хреста! Хреста!» Шо то дитина нехрещéна, вона просит хреста. Треба, якшо маєш платочок, тканину якусь, хустинку чи шо, кинути і сказати, шо хрещаєцця… чи «На тобі на хрест»… Отако».[1657]

— «То будéте йти вночó, почуєте, як летит птаха і кричит: «Хреста! Хреста!» Я то сама лічно чула. То мати коло себе хустинку чи фартух вдерти, і кинути, і казати, як дівчинка чи хлопчик— на тибі ім’я´. Стрáччіта».[1658]

— «Ну, як лякає таке-от, кажуть, от, часом, дитя, шо нехрищане помре, ідеш — кричить, то тре’ кинуть шось. Тому, шо воно та’ як просить, шо кинь. Тре’ кинуть. Чи якого платочка, чи шо-небудь треба кинуть йому».[1659]

За однією з версій, полотнинку кидали, щоб «безпірна» дитина могла «прирядитися»:

— «Як зора падає — перехристи її: там… Іван, Степан, Марина, Катерина чи єк. Íм’я дай. Трапку кинь. Онýчку хоть яку, шоб було в шо прирядитися йому. Воно голéнькеє. То як жінка родить без пори. То він не принімає, вони зорами падають. Безпірні — которі без порі вони. І їх посвятити водичкою, і íм’єчко дати — тоди закопують».[1660]

— «Як ідеш і чуєш, шо плаче, то передери платочка і кинь. Воно хоче вдітися, бо ж воно голе. Хтось поховав дитину цю».[1661]

Водночас достовірнішим є пояснення, що полотно виконувало функцію крижма:

— «Як нехрищена дитина, і буває так, шо прилітає якась пташка і дуже крепко співає: «Ухрести, ухрести, ухрести…» То й мені таке було раз в Славуті. А одна баба каже: «Візьми платочка, поклади і пумолися «Отче наш», і побачиш, шо буде». Я так і зробила. а ця пташка прилетіла — і за цього платочка, і полетіла. «Оце, — каже, — вже в нього є крижма».[1662]

— «Казали шось, шо кидáли крижмо, бо нехрещéне».[1663]

— «Кажут, шо то летит тото і та’, гі птах… І ти, хто видит їх, має сі за ту душу молити. І крижмо кидати, що має коло себе».[1664]

— «То колись так казали, шо просять хрещення, і треба їм кинути платок свій і сказати: «Якшо пан — то Іван, якщо панна — то Іванна»… А той платок— то як крижма, то ше як його кидаєш, то треба перехрестити».[1665]

— «Кажут, що десь в облаках плакало. То треба десь, як маєш носовик чи навіть сорочки наволок, то урвати і кинути на крижму, аби була крижма. І кажут: «Як дівочка — то будь Марія, як хлопчик — будь Йосафат».[1666]

За можливості в хустинку ще й зав’язували гроші: «Йшли ми ворати на Муравель (бо там все сі муравлі плодят). Воремо, воремо… Дванадціта година: надлітає птах, такий, як голуб, і пише: «Ксту! Ксту!» (хресту — В. Г.) А мій батько мав хустóня, і таку сорочку, пазельнóцю, шо гроші мав, і взяв ті гроші, зав’язав в те хустóня і каже: «Хрещаєця раб Божий. Якшо хлопець — то Іван, а якшо дівчина — то Марія». І три рáзи перехрестив, і так кинув, і то як то хустиня хопóло і три рáзи ся обернуло, каже: «Біг зáплать! Біг зáплать!» То, знати, яка дівка чи жінка задушила ту дитину, а не перехрестила».[1667]

Подекуди попередньо перевіряли, чи «чиста» душа потребує допомоги, чи, може, яке «нечисте» лякає: «Росказували, шо воно будьто пташкою перекидаєця лéтає да просить хресту. Кажуть: «Кожне хрещене Бога хвáлить». Як воно скаже: «І я хвалю´», — то кидáють якусь лєнточку чи шо одирви — і воно бере то в дзю´бу і несе».[1668]

У більшості випадків крижмо кидали в повітря, однак часом пускали за водою: «Казали, шо навіть люди так шо на Дністрі бýли, і кричєло… ну, та’ гі їм здавало сі, шо кричит воно: «Хреста! Хреста!» Пташка війкала. Та й не мала нічо’ коло себе, та й колись такі фартухи носили білі, півка — називали, то вона відрізáла від себе та й каже: «На, називай сі, там, Місько… Як ти хлопець, то будéш Михайло, а як дівчина — то будéш Варвара, чи як там». Так шо ніби вкидáла з себе тото на воду і хрестила так, таке казала. То чось воно на воді появ’єло сі. Таке я чула, але не виділа я такого».[1669]

Трапляються варіанти, згідно з якими крижмо потрібно було скропити кров’ю з лівого мізинця:

— «Треба з лівого мезинця пустити кров на платок чи якусь шматку, і викинути, і приказати: «Якщо дівка — най буде Марійка, як хлопець — най буде Іван». І та хустинка ся підійме в повітря, то вже для тої дитини».[1670]

— «Казали, шо ті нехрещені діти стають тирчатами. То вони літають по землі і просять хрещення. Як тако йдеш і чуєш шось таке, то треба платочок свій взяти, пустити на нього крові з мезинця лівого, кинути вверх і ще приказати: «Якщо пан — то Іван, якщо панна — то Іванна», — то так як ніби похрестив».[1671]

— «Як помирали діти нехрещені — то потерчата. То як по лісу йдеш і тобі чується, шо тебе хтось кличе, то треба було кров пустити з лівого мізинця на платок якийсь чи тряпочку і викинути вверх. І ше треба приказати примовку: «Як пан — нехай буде Іван, якшо панна — то Іванна». І той платок аж летить».[1672]

— «То ж маленькі душечки, тілько вони без хреста, то вони по землі літають хрещення собі просять. То як чуєш де який голос дитячий в лісі, то треба свій платок викинути, тільки на нього маєш кров з лівого мезинця пустити і приказати примовку спеціальну, то як хрещення».[1673]

Подекуди як крижмо подавали щось бідним дівчинці чи хлопчикові, що нагадує подавання «запростибіг», вгодне душам покійних: «Як ис пан, то будь Іван, а як ис панна, то будь Анна». І крижмо треба дати. Треба якійсь бідній дівчині чи бідному хлопчикови такому щось дати: хоч хустинку, хоч сорочку».[1674]

Іноді ж «безпірних» охрещували освяченою водою або сіллю: «Як хресту просить, треба свяченої води або соли свяченої — покропити і не вбертатися».[1675]

Душі «безпірних» дітей можуть нібито виказувати свою присутність і своєрідною піснею, у якій звинувачують батька чи матір. Почувши таку пісню, їх, як і в попередньому випадку, мали «охрестити»:

— «Говорили, коли дитина нехрещена, її душа літає, як птах, і каже: «Моя мама не прощена, що я хожу нехрещена», — це коли дочка народиться. А як народиться син і є нехрещений, то він каже: «Мій тато не прощений — я літаю нехрещений», — то тато має великий гріх».[1676]

— «Про нехрещену дитину кажут, що то летит такий якийсь птах і каже: «Бодай моя мама була не прощена, що я вмерла нехрещена». Тоди треба кинути чимось за тим, хустинку якусь абощо пустити на вітер за тим».[1677]

— «Казали такого, що… «Йой, — каже, — я раз ішла, а то так дитина дуже плакала…» Вночи ніби. І як дівочка вже, то каже: «Бодай моя мама не прощена, що я ходжу нехрещена». То треба кидати, що маєш, навіть хустку, щоби на крижму».[1678]

— «Якщо «стратчє» було дівчинкою, воно промовляє: «Бодай мама не прощена, що я вмерла нехрещена», — якщо ж хлопчиком: «Бодай тато не прощен, що я умер нехрещен».[1679]

З окремих розповідей дізнаємося, що іноді, чуючи співи «безпірних» дітей, чинили так само, як і під час зустрічі з «нечистою силою»: хрестилися й промовляли своєрідне закляття: «Казали колись, шо як нехрещена дитина, а люди йдуть з грибів чи з ягід, та й ту[т] в нас [було таке], злапаютьсі за руки та й дуже співають, то ті діти, котрі нехрещені, та й дуже співають… Хреститисі, похреститисі три рази та й каже сі: «Йди, не зачіпай».[1680]

Тему стосунків між страченими дітьми та їхньою матір’ю почасти розкривають варіанти такої оповідки:

— «Колись в нас розказували, що насправді таке було. Одна жінка гуляща була. І вона діти свої гет викидувала, не родила. А як прийшлося, пішла до священика сповідатися. Каже: «Яку мені покуту дасте, бо я грішниця велика?» Та й розказала священикови, що вона троє дітей гет викинула (колись бабки тратили). А він тоди їй задав покуту таку. Каже: «Купи три крижми, засвіти три свічки, йди в каплицю, вклєкай, засвіти свічку, молися. Якщо тобі твої діти простят твої гріхи, то тоді і Бог простить». Вона пішла в каплицю, засвітила свічку, поставила так на стіл тоті крижми і моли сі. Дивиться — йде (тоті діти на тім світі повиростали великі), йде хлопець в галстуку (але священик ще сказав, аби вона сі не обзивала до них нічо’, бо як обізветься, так вони її душу і забрали б). А такий гарний хлопець, великий. Каже до неї: «Дякую тобі, мамо, — і ту крижму бере, — ти мене гет викинула, а я мав бути лікар великий. Але я тобі прощаю твої гріхи». Вона сі нічого не обзивала. І йде дівчина знов. Дівчина гарна така і каже: «Мамо, я тобі тоже прощаю. Я мала бути дуже вчена, але ти мене не хотіла». Потім ще одна дівчина підійшла і каже: «Я тобі тоже прощаю. Я мала повіситися, не свóю смертю померти». І так вона прийшла і ксьондзови розказала».[1681]

— «Ну то, шо вмерлих Великдень є… То ж Паска, вмерлих Великдень, вони ж на Паску ходять, в четвер після Паски. Казали… стари люди розказували: йдна жінка потратила троє дітий. Чи абортом, чи як вона… потратила троє дітий. І вона по їх плакала. І кажут: «Іди до церкви, і ти своїх дітей побачиш». Ну, то стари люди розказували, і вона пушла, сіла пуд церквою і дивилася — наперід іде чоловік, обкований ланцюхами, друга йде ззаду, несе дитину на руках, а третий іде з кадилом позаду. Та й за тих двоє: перший би був злодий, а друга байструки водила, а за того гріх, шо батюшка як був би — послідний з кадилом ішов. Такоє… стари люди говорили. Ну, побачила, шо би було, на вмерлих Великдень».[1682]

Подекуди вважають, що чути прохання нехрещеної душі можуть лише побожні, щасливі люди:

— «Як людина побожна, щаслива, то та людина вчує, як те дитя просить хреста».[1683]

— «То треба, аби щаслива людина така, шоби вчула та й кинула крижмо. То не кождий може таке видіти та й чути, то треба ще бути щасливому».[1684]

— «Казали, що та людина щаслива, аби чула нехрещеної дитини».[1685]

Варто зауважити, що на Західному Поліссі часто вважають: саме такі, «щасливі» люди, можуть бачити русалок.

В одній із бувальщин прохання неохрещеної дитини нібито чув «темний» (сліпий) чоловік. Можливо, що в контексті відзначеного вище ця обставина також відіграє певну роль: «Бýло в нашому селі, шо був темний чоловік, він грав по весíлльох на скрипку. То троєські ті мýзики. І він йшов вночó з весіллє´, та й дуже чув крик, писк, шо кричєло в повітрю: «Хреста! Хреста!» І він зірвав з себе якусь одежóну і перехрестив во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, там на ім’я´ дівчини і на ім’я хлопці, і кинув тоту одежóну у повітрі, і другий день ходили люди шукати тої одежóни, і тої одежóни не бýло. І то вже перестало пищєти. То казали, шо якщо дівчина зробила вборт, нехрещéна дитина, то вона просила хреста. Вона пищєла, бо її лапáв той скаменíзник, забирав її до себе».[1686]

У с. Самари, що на Ратнівщині, одна з респонденток розповідала, що в них була «блаженна» жінка, про яку всі думали, що вона «не в собі». Аж перед смертю та призналася, що Господь нібито дав їй дар охрещувати «безпірних» дітей, голоси яких вона чула, водночас заборонивши кому-небудь про це говорити, — і цей хрест вона несла все життя.

Якщо до семи (рідше — до дев’яти) років душу «безпірної» дитини охрестили, то «вже, може, десь далеко, але буде Богу свічку тримати. Вже стає ангелом».[1687] На Зарічненщині вірили, що душі таких немовлят плачуть, прохаючи охрещення, щосім років.[1688] Якщо ж «безпірному» немовляті ніхто не дасть імені упродовж семи років чи після того, як тричі «поплаче» намарно, воно переходить у «бє´си», в «чурти». Відповідно, на місці поховання «безпірних» береться «вітьор», «крутит»; у такі місцини б’є грім:

— «Сім років та дітина є, за сім років вона переходить, всьо. Якшо ви не перехрестили, воно стає тим цілим Фидьом, тим [злим] духом».[1689]

— «Нехрещені і жертви аборту йдуть до злого, вихорь крутять разом із злим і недоношені дітки, як їх не ум’янить».[1690]

— «Через сім рóків — то грім б’є на них. Через сім років, як нихто його ни… Буває ж так, шо дехто як плаче на мóгилках. То берут хрестика кóдают — на йменнє, там: «Паки, паки, шоб ти звалося…» А на них потім грім б’є, як нихто мня не дасть. Хрестики — із трави тої, шо на дорóзи. То говорать, шо то вони і крутят [вихором]».[1691]

— «То тиї чортó, вони робляця з людий. То тиї вбортó: кинеш ту дитину, а воно ж нехрищане. Воно просит христа, плаче. Треба шо є в кишени — чи гроши які, чи який платочок— ти кидай туди, де воно плаче: «Єк хлопчик — звацця раб божий Єдам; єк дівчинка — раба божа Єва», — і вже воно йде до Бога, бере той подарочок, і воно вже раде. То воно і плаче, і ще зорóю падає з неба. Ото тоже дитина христа просе. І вже як нихто не вхрóстит ту дитину, воно вже переходит у бє´си, в чурти. Ото їх і грім б’є. То воно так ходит, поки ни вхристят».[1692]

— «То ті вборти ховали, де могла запхати. То воно годуєця дев’їть днів, а потому, через дев’ть років, воно дістало свою силу і пішло. Якшо воно не має хресту, то його святий Михаїл кропит — громом б’є».[1693]

Про сприйняття потерчат як ворожих людині демонічних істот свідчать і матеріали Ю. Шнайдера. Згідно з ними, «стратчє» — це дух дитини, котрій мати вкоротила віку, а водночас диявол, який страшить людей. Душі таких дітей бояться нібито блискавиці, яка їх вбиває.[1694]

Місця, де закопано «некщеника», вважають «нечистими»: «Вже тото недобре там, як де дівка дітину вродит і сховає».[1695] У таких місцинах береться блуд: «Блуд бересі навіть отут, на горбу. Там у фронт були еваковані, і були беременні, і там закопували… Я іду там раз, а там така границі, та й я йду, а там так: «Хресту-у! Хресту-у!» Як я на землю, а воно шось таке голе як жєба, і кричит: «Хресту-у! Хресту-у!» А я думаю, шо це таке? А потому себі нагадала, шо це таке може бути. І говорю: «Вірую», — і перехрестилам сі, і ту хустку, шо на собі мала, роздерла, та й кажу: «Як хлопець, то будь Василь, а як дівчина, то Марія». І молюсі, осьде аж до каплиці, і вже ніде не показувалось. Ну то це я сама виділа. А це десь коло дванадцітої. А то не можна розказувати, бо може бути який страх чи шо. Аж на третий день розказувала».[1696]

Такі «пляци» недобрі для будівництва хати: «Хтіла мама будуватись. Вже навіть тако фудáмент закóдали каміннєм. І кажут: «Воно мені ніяк не йде». Кажут, у Вині жиє жінка, шо… Пішла баба, взєла землі з того місці, і жінка тако подивиласі і каже: «Жіночко, тут не будуйте хату, вже гет це розкидайте будуйте вище, бо тут недобре». А відтак розказували, шо там… якесь бýло весіллє чи толока, і так челідь в болоти дитину затоптала».[1697]

В оселі, де є неохрещені до семи літ «стратчата», «дїти не годують ся, а мруть».[1698]

Нерідко місця поховання «безпірних» були неподалік від обійстя чи й безпосередньо на обійсті, адже ніхто не хотів, аби сторонні бачили, що ти щось ховаєш. Наприклад, «завитка» («нечесна» дівчина) могла заховати свій «гріх» на межі, у порохнявому дуплі дерева, на вуглі хати, під трам (сволок), під поріг і навіть під долівку в хаті, прикидавши від стороннього ока дровами (раніше долівка вся була в ямах від того, що господар взимку рубав на «ковбиці» дрова, так що можна було непомітно заховати «зронка»). Звідси й походить спорадичне вірування, що саме з «некщеників» виростає годованець.

У Карпатах вважали, що неохрещені потерчата з часом стають русалками або майками, нявками, лісними:

— «Коли дитя «прийде на сьвіт нечьисне», себ то без житя, або хоч живе, а умре не хрещене, то душа його тиняє ся опісля горами й лїсами, «клине своїм родичам та кличе ирсту»… «Як би тото хтось зачуў, та аби верг, шо має на землю — ци би платок йикий, ци би и удраў из сорочки кавалїчок та аби верг и аби казаў: «Йикис хлопец, то ирщу кі христом сьвєтим и даю ти на имє Иван (ци як там), а ґіўчьи, то Марійка (або як)», — и тогди, як верг тот платок, а оно собі здойме и летит до Бога. Буває однак, що і сїм лїт промине, а душа дитяти не найде чоловіка, що поступив би так, а тодї іде вона на Няўку».[1699]

— «Йик дївка учинит дитину, а закопає ї в землю в лїсї, а тота дитина перетріва 7 рік у земли, кличе вона хреста; йик хто учує та схрестит, то з неї не буде лїсницьи, а йик нїхто не вчує и не схрестит дитину, то робит си з неї лїсна-лїсницьи; крижми вона не має; перед ї покритий, а зад нї».[1700]

— «Як діти помирали нехрещені, та казали, шо то русалки. («А потирчата не казали?» — Л. О.) То такі теж. Як мале, то ше потирча, а як виросте, вже дівчинка велика, то стає русалкою».[1701]

— «Майки — то ті дівчатка, які помирали нехрещеним. То ж колись абортів не було. То вродить десь, у шматку заховає, і все. То казали, що таких багато було. То душечки є, а хреста нема. То ті діти і є тирчата. А коли вони виростають, то стають майками».[1702]

— «Я знаю, казали колись, мої тато казали, шо не раз вийдут — і так летить щось і плаче… («А як ніхто не охрестив, то чим потім та душа ставала?» — Л. О.) Майкою».[1703]

На межі Бойківщини, Гуцульщини й Покуття, у Богородчанському районі Франківщини, подекуди взагалі ототожнювали потерчат і русалок: «Казали, що діти нехрещені — то русалки, або потерчата».[1704] Характерні для цього району й уявлення про русалок як померлих без хреста дітей:

— «У нас в селі говорили колись, шо ті русалки десь коло річок. Люди такі давні, старі говорили колись, шо ті русалки беруться з тих дітей, котрі нехрищані. З тих, шо їх не хотіли, чи так нехотячи (мати скинула). То казали все, шо на Івана їх можна було бачити. Один день. Шось вони там співали, вбрані були в якомусь білому».[1705]

— «А русалки, в нас такої води нема, а в’ни більше коло ріків. То, кажут, шо то ті діти, шо нехрещéні повмирали, і на кім світі… То з декотрих — ангели, а декотрі, може, слабші, чи за них менше моляці родичі, і вони русалки. Кажут, шо голова така, як у дівчини, в віночку, а сюди так гі риба, хвіст є. Колись казали, шо є русáлки. Нікому вони не шкодят».[1706]

Схожі уявлення характерні й для жителів Покуття: «Старі люди приказували, шо це ті русáлки постают з нехрещéних дітей. І вони находя сі в воді. А чо’, є багато, шо когось тєгнут у воду. Кажут, шо вона сі перетворює в птаха, є такий птах, шо кричит — Хреста! Хреста! — і в той момент треба якесь ім’я´ сказати, менше-більше чоловіче чи жіноче, але сказати треба. Кажут, шо вона перетворюєця, русалка, і в птаха, і… кричит, поминає сі хреста, шоб дати їй ім’я´ яке».[1707]

Для жителів Полісся й Волині русалки як померлі без хреста діти — це один із найчастотніших варіантів:

— «Тиї дітки, шо повмирали без пори, і вони перетворуюця на русалки. То тільки дітки».[1708]

— «Нехрещені діточки, вони йдуть до злого. Будь-які, будь-які, коли вони не вмирають: чи зимою, чи літом, — діти всі стають русалками в Русальний тиждень».[1709]

— «Казали, що недоношені, нехрещониє діточки оберталися, шо вони ангелята-русалочки».[1710]

— «Русалки — то малі діти, які вмирали, і дівчатка, і хлопчики».[1711]

— «Мусово скоро хрестили дітей, бо як вмре, то буде русалка».[1712]

— «Моя тьотка казала, шо пшеницю полола в полі, то бігли вони межею. Кричали: «Гух, гух, гух! Соломняний дух! Мене мати породила, в вінці на лавці положила». В білому. Колись то ше лякали дітей, шо не йди, шо там русáлки бігають».[1713]