Український патріот з династії Габсбургів

403

125. Петлюра Симон (1879–1926) — український державний, громадсько-політичний і військовий діяч, голова Директорії УНР, Головний отаман Армії УНР, публіцист. Народився на Полтавщині. Член Революційної української партії (РУП), від 1905 р. — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). До 1917 р. — співробітник і редактор багатьох українських видань у Києві, Львові, Москві та ін. У 1916–1917 рр. — заступник уповноваженого Союзу земств на Західному фронті. Член Української Центральної ради (УЦР), голова Українського генерального військового комітету (УГВК). 15.06.1917 р. призначений на посаду генерального секретаря військових справ, яку офіційно обійняв лише 15.11.1917 р. 31.12.1917 р., не погоджуючись з політикою голови Генерального секретаріату B. Винниченка, вийшов з уряду. У січні 1918 р. виїхав на Лівобережжя, де створив «Гайдамацький кіш Слобідської України». Після постання Української Держави у травні 1918 р. очолив Всеукраїнський союз земств, діяльність якого мала антиурядове спрямування. 27.07.1918 р. заарештований за підозрою у підготовці антидержавного заколоту. Після звільнення 14.11.1918 р. виїхав до Білої Церкви, звідки керував антигетьманським виступом Директорії, членом якої був обраний заочно. Після виїзду В. Винниченка за кордон (11.02.1919 р.) став головою Директорії, одночасно перервав членство в УСДРП. Після інтернування Армії УНР у Польщі разом з урядом деякий час перебував у Варшаві. Після вимог СРСР видати його радянській владі, переїхав наприкінці 1923 р. до Будапешта, звідти до Відня іЖеневи, а у 1924 р. — до Парижа. Керував діяльністю уряду УНР в екзилі, редагував тижневик «Тризуб». Писав статті і брошури, присвячені боротьбі українського народу за державність, організації української політичної еміграції. Убитий 25 травня 1926 р. у Парижі агентом НКВС С. Шварцбартом.